Матеріал для вивчення творчості Марії Матіос

Марія  Матіос названа  найхаризматичнішою в сучасній українській літературі,  найвидатнішою серед сучасних прозаїків, вона є переможцем конкурсу «Книжка року - 2004», лауреатом Національної премії України імені Т.Шевченка 2005 року,неодноразовим  володарем гран-прі та першої премії у номінації «Роман» на  Всеукраїнських  конкурсу романів, кіносценаріїв і п’єс «Коронація слова» і, водночас, вона  одна із сучасних письменників, хто у своїх творах активно використовує фольклорні та етнографічні матеріали. Творчий доробок письменниці привернув увагу таких дослідників, як В. Вірич, І. Ведмідь, Н. Гаєвська Я. Голобородько, О. Денисюк,  Т. Дігай, Д. Дроздовський, С.Жила, О. Керик, Д.Павличко, К. Родик, Г.Павлишин, Т. Трофименко, І. Трабович та ін. Однак аналіз свідчить, що лише окремі аспекти їхніх спостережень проливають світло на роль етнокуль­турного феномену у творенні сюжетної лінії та характерів героїв.

І хоча творчість Марії Матіос не входить до програмового вивчення в  шкільному курсі української літератури, однак вчитель має нагоду ознайомити одинадцятикласників із її творами, зокрема, в класах із академічним рівнем вивченням предмета – під час знайомства з темою «Сучасна українська література» при аналізі  постмодернізму як  одного із провідних напрямів українського мистецтва кінця 90-х рр. ХХ – початку ХХІ ст.. У  класах із профільним вивченням української літератури  під час вивчення тієї ж теми чітко визначено її мету, за якої вчитель-словесник зобов’язаний орієнтувати  учнів на ознайомлення   із творчістю цієї представниці сучасного постмодерного красного письменства, яка ось уже майже десяток років є автором найвідоміших українських бестселерів: «Уміти дати загальну характеристику особливостям літературного процесу в Україні кінця ХХ-початку ХХІ ст., називати сучасних письменників. Самостійно ознайомитися з їхніми творами».

Учителі-словесники повинні знайомити учнів з кращими творами сучасного літературного процесу, що актуалізує обрану нами тему ще з одного боку,  а з іншого − її актуальність підсилюється тим, що одне із останніх її  художніх полотен (2014)  повість «Черевички Божої Матері» майже не розглядалося під кутом зору аналізу специфіки відтворення етнографії етносу. 

                  МІСЦЕ   ЕТНОГРАФІЗМУ  У  ПОСТМОДЕРНІЙ

                              УКРАЇНСЬКІЙ  ЛІТЕРАТУРІ

 Ми з΄ясували, що етнографізм має глибокі традиції у вітчизняному красному письменстві, які  йдуть від перших літописів та  хронік, але особливого значення він набув у період становлення  української національної  літератури,  відіграючи позитивну роль через  сприяння  наближенню мистецтвадо народу, нагромадженню елементів реалізму. Найчастіше етнографізм в українській літературі  виявлявся в емпіричному зображенні народного  життя, побутописанні, змалюванні різностанових національних-етнографічних типів, в наслідуванні народних дум, поети­зації патріархального минулого без глибокого проникнення в соціальні конфлікти.

Аналіз  літературознавчих досліджень уможливив  висновки про те, що в добу національного відродження етнографізм у художніх творах набув нового яскраво вираженого зображення, ставши   однією із найприкметніших рис сучасної української літератури,  а письменницький «інтерес до  етнорегіональної   колористики  є на сьогодні найтрадиційнішою  якістю української літератури». (уміти назвати авторів, у кого етнографізм проявляється..

 «Постмодернізм вітає етнографізм саме за його локальність і життєвість, його легкість рецепції» . На думку критиків, «сучасний стиль і водночас інформація етнографічного характеру»  це те, що допомагає «…через літературу з України європейським читачам краще пізнавати Україну, якої вони не знають».

У підрозділі  1.2. Етнографізм як прикметна риса творчості Марії Матіос Ми зясували,  ми визначили ,  що Марія Матіос як носій  некоронованого титулу «найбільш плідної письменниці України», пречудово усвідомлює, що буковинсько-гуцульське річище є найцікавішим із того, що вона запропонувала й апробувала в літературі, а  етнографізм – одна із прикметних рис її ідіостилю, що увиразнює її твори, надає їм регіонального колориту.  У своїх творах «автентична гуцулка» прагне передати «натуральність отого первісного життя гірських людей, якого немає без віри, без забобону, без боязні» .  Використання тих чи інших народних традицій, забобонів, ритуалів є не просто тлом для зображення певних подій, а вони супроводжують увесь життєвий шлях героїнь, визначаючи їхні вчинки та поведінку Певгий  етнографізм проглядається і в стилістиці Марії Матіос, оскільки її улюблений прозовий формат  - розповідь, що ведеться з гірською неквапливістю і гуцульською статечністю.
АНАЛІЗ ЕТНОГРАФІЗМУ   ПОВІСТІ   МАРІЇ МАТІОС

                               «ЧЕРЕВИЧКИ БОЖОЇ МАТЕРІ»  ми присвятили дослідженню тексту повісті на предмет особливостей зображення етнографізму етнографічної групи гуцулів-буковинців. Зокрема, у пдроздділі

2.1.Відтворення вірувань та магічного світогляду  гуцулів   у повісті  Марії  Матіос ми зясували, що

За твердженням дослідників, притаманний українській літературі на різних етапах магізм  і міфологізм особливого звучання набувають наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. Однак, якщо у минулому цей код виражався зазвичай через сюжетно-образні включення, то нині – через явища інтермедіальності: відбувається наскрізна репрезентація його у творі, «втягування» читача до магічного світогляду і погляд звідти (зсередини) на події. Показовою у цьому сенсі і є аналізована  повість Марії Матіос «Черевички Божої Матері», яку сама авторка назвала вирваною сторінкою з буковинської саги. Саме генеалогічне визначення «сага» налаштовує на сприйняття розлогого епічного твору побутово-історичної тематики, а означення «буковинська» конкретизує геолокацію місця дії твору. Однак національний колорит тут представлений не звичайними для ХХ ст. реалістичними й етнографічно вартісними побутовими описами, а крізь призму забороненого від часів прийняття християнства магічного світогляду. Усе життя гуцулів-буковинців протікає в річищі магічності та міфологізму. Вже з перших сторінок твору реалізується мотив невідомої хвороби головної героїні дванадцятилітньої дівчинки Іванки Борсук, яка «не любить сварку. Вона любить думати. Трагічні сторінки подій історії Буковини у  червні-липня  1941р., коли в  цей край спочатку прийшла радянська  влада а потім і німецькі фашисти,   читач сприймає очима цієї незвичайної дитини.  Таким чином, архітектоніка повісті знаходить своє стрижневе композиційне вираження через мотив епілепсії, на яку хворіє головна дійова особа. Усі події у житті Іванки та її рідного села переживаються нею через цю хворобу – через її загострення чи відступ.

У повісті досить виразно дескрибоване народне уявлення про зв'язок ночі із «нечистою слою», а весь Етномагічний код у «Черевичках Божої Матері» реалізований також через концепти міфологічних уявлень:  народні вірування у добру й лиху годину, долю, зурочення, обереги, купальську ніч. Тут описані магічні уявлення про боротьбу із посухою за допомогою свяченого маку (магія за аналогією численних зернят із дощовими краплями), перевертання хреста на цвинтарі, годування «божки» усім найсмачнішим у хаті. Аби розуміти усі ці реалії, необхідно не тільки бути носієм українського менталітету, але й мати глибоке розуміння магічного світогляду, щоб сприймати повість під правильним кутом зору, хоч постмодерна література і передбачає можливість для індивідуального тлумачення тексту відповідно до свого культурного арсеналу.

Спорідненим із хворобою головної героїні семантичним відгалуженням сюжетної лінії є її спілкування із «москалицею» – знахаркою / чаклункою / відьмою, яка намагається допомогти Іванці позбутися епілепсії. Ми неодноразово простежуємо в аналізованій повісті інтерпретації різноманітних традицій, забобонів та ритуалів зі згадуванням міфологічних / демонічних істот, біблійних персонажів, використанням лікарських рослин (арніка, калина, папороть, матриган тощо), плазунів (гадюки), а також зображенням атрибутів побуту: елементів житла, одягу, національних страв (куліш, бринза, сметана), музичних інструментів (трембіта, дримба, телинка) та ін.

Аналіз тексту твору дав підстави розподілити матеріал елементів народної медицини, використаних у буковинській сазі «Черевички Божої Матері»,  на чотири основні підгрупи: 1). Лікування за допомогою рослин, куди ми віднесли уривки тексту, де йдеться про традиційні методи народної медицини; 2) Лікувальна магія українців – відображені вірування у можливість магічного впливу на людину або хворобу; 3) Замовляння – засіб впливу на хворобу за допомогою слова.. 4) Забобони, які хоча й не  є засобом лікування, однак їх використання, за віруваннями гуцулів, давало можливість вплинути на людське життя, допомагало уникнути горя, хвороби тощо.

У цілому,  завдяки магічному коду письменниці вдається перетворити епос про страшний історичний період на захоплюючу розповідь, при чому містика тут не заважає сприйняттю основного змісту твору, а навпаки створює і поглиблює необхідний настрій. З огляду на викладені вище факти стає зрозумілою основна функція магічного коду у повісті Марії Матіос «Черевички Божої Матері»: поетизація минулого, імітація усного переказу легенд, як це відбувалося у долітературні часи із етнодидактичною метою. Реалізована ця функція завдяки стрижневому магічному етноконцепту, через який осмислюються усі події твору, а також за допомогою спорадичних етнореалій, які можуть бути дешифровані повною мірою тільки за умови володіння українським етномагічним кодом

2.2.Фольклоризм мови творів Марії Матіос

Мова творів сучасної письменниці Марії Матіос  належить до південно-західного наріччя, або діалектної групи, а саме  − до галицько-буковинської групи говорів. Основою для лексичної  тканини твору стали Покутсько-буковинські, або надпрутські говірки, поширені на Покутті і північній Буковині. Традиційно, діалектизми, використані в аналізованому творі,   ми розділити на чотири групи: лексичні, словотвірні; граматичні, фонетичні. 

Найбільш часто зустрічаються лексичні діалекти, більшість із яких   розкривають своє значення у контексті і не потребують додаткового тлумачення. Окремі діалектні лексеми, характерні для гуцульського говору, авторка сама тлумачить посторінково, подаючи з ремаркою «діалектне».  Частину лексичних діалектів, серед яких найбільше етнографізмів, назв місцевих реалій, що не використовуються на решті національної території, ми винесли в укладений нами тематичний словничок [Додаток Г], куди увійшли, насамперед, назви предметів домашнього побуту, об’єктів рослинного і тваринного світу, продуктів сільського виробництва і народних промислів та ремесел, об’єктів навколишнього природного середовища, понять, пов’язаних із народними звичаями, віруваннями, обрядами, народною медициною та педагогікою, морально-етичними нормами народу тощо.

.

Значно менше представлені в аналізованих текстах  граматичні діалектизми: «дончику» − звертання до дитини, незалежно від її статі;   «здаєми′ся»  − «здається»;  «питає′ся» − питається; «…що ся на світі  робить?»  − що робиться?; «що ся буде робити май далі?» − що робити маю далі? [17, с.56];  «робить колот між людьми» − підбурює людей [17,с. 60]; «мене тато у пів-п'ятнадцять віддали» − батьки одружили доньку у чотирнадцять із половиною років [17, с.61];  та ін.

Але навіть незначна кількість граматичних діалектів є яскравєю ілюстрацією місцевої локальної говірки  галицько-буковинського наріччя.

Фонетичні діалектизми надають мові творів  неповторного колориту:   «Польща′»  [17,с.56];  «комуністя»  [17,с.56];  «керниця»    [17, с. 111], «грузовікі», «калагоз» [17,с.121]   тощо.

Зустрічається в аналізованих  творах і незначна кількість словотвірних  діалектизмів:  «доокола» − довкола; «незмигно» − не мигаючи; «назадьма»  − задом на перед; «здокупити»  − з′єднати докупи, зшити; «маліє» − зменшується; «братчики» − брати; «зичити» − позичати; «устидно» − соромно; «міщулик»  − мішечок

Зауважимо, що  не лише для надання творові гуцульського колориту, але й для яскравішого розкриття характерів та мови персонажів досить часто автор використовує приказки і прислів’я та фразеологізми. Яких ми виписали із канви твору понад три десятки.  Багато з них мають загальноукраїнський контекст, проте деякі могли з′явитися лише на означеній території: «Смійся, Якове, смійся: горі дараба йде!»;   «Так старі люди ще за цісаря безіменного робили», « їй бук розвивається»- стає добре тощо.

У цілому, діалектна лексика у творах М. Матіос виконує традиційні функції, забезпечуючи відповідний колорит, номінує специфічні реалії, предмети побуту, характерні для певного регіону, та загалом слугує мовним засобом ідентифікації етнічної групи. Діалектизми Марії Матіос не порушують норм художнього стилю, вносячи нове у стилістичне забарвлення твору, органічно вплітаючись в його тканину. Використання діалектної лексики у художніх творах сучасності – показник культури авторського стилю. У прозових творах Марії Матіос діалектні слова виконують функцію прямої номінації, набувають фігурально-образних значень, сприяють забезпеченню  відповідного  регіонального колориту, слугують засобом мовної характеристики героїв.

У підрозділі 2.2. Ми визначали лсбоивості зображення ментальності і прояву національного характеру буковинців у повісті «Черевички Божої Матері» зясували, що Марію Матіос дуже цікавить обстеження й відтворення народної свідомості, буття в часи частих перемін режимів і державних кордонів. Хоча і цей інтерес теж, як не дивно, у своїй основі постає вираженням літературної, мистецької традиції, особливо постмодерної  доби, позаяк зміни-переміни, особливо ж частотні, є виявом екстремалій, а мистецтво постмодерну зокрема й  переймається екстремальними реаліями, станами, періодами.

Буковинці у середині ХХ ст.. живуть у світі забобонів та вірувань,  досить часто підкреслює авторка набожність гуцулів, котра  характеризується  співіснування язичництва, обожнення сил природи  із християнством та апокрифічними християнськими переказами й легендами.  : «А було би добре – піймати свою тінь від місяця. Тоді навіки її покинув би страх…Десь-то є на світі люди, що бачилися з власною місячною тінню, − той нічого в житті не бояться,  «..дитині, в якої є мама,назадьма йти не можна,  мама може дочасно спокійнитися, якщо дитина любить назад плечима ходити» [17, с.6]; «Іванка завжди має паличку, прив’язану до пояса  спіднички. Якщо нею розігнати жабу, що бється з гадюкою, то паличка вбере в себе велику таємничу силу … тоді нею можна навіть град заклинати» [17,с.33]; «…з усієї сили розмахуючи кругом себе лезом коси, − Іванка малювала «дурну» дорогу шаленіючому градові» і при цьому нашіптувала магічні замовляння…» [черев, с. 34]; «Іванці не йшла з голови Михайликова домовина…без дошки в ногах: тато казав, що так хлопчикові буде вільно переправитися на небо» [17,с. 47], «На Розігри – щезників день –треба бути вдома, щоб гонихмарник не забрав з собою…В Розігри ніхто ніяку  роботу не робить. У цей день треба спати від снідання до вечірньої зірки – щоб не видіти, як нечиста сила йде до танцю. А  вже як станеш свідком того – тебе самого щезник може закрутити  до смерті»   [17 с. 49],  «На літнього Івана , щоб відьма у корови  молока не забрала, обв’язала червоною стрічкою коров’ячий хвіст, щоби кров замість молока не йшла із вим’я, а на подвір′ї порозкидала іржаві підкови…а як  тільки корова наступить на іржаві підкови у дворі свого господаря – сила відьми щезне, і молочко з червоного  стане білим» [17,с.49];  «Чоловікові невольно піднімати знайдене залізо, бо тоді більшають його гріхи» [17,с.50],  «Щоб викликати дощ, треба кинути в криницю головку свяченого маку», або  «…на цвинтарі знайти  такий хрест, щоб можна було його перевернути, аж після цього обов’язково піде дощ» [17, с.70]; «Долю можна загнати в нетрища, сховати в болото, не те, що під лавку. З нею, як і з людиною, можна зробити все: злякати, наврочити, проклясти, відвернути чарами» [17, с.75]; «…твоя мама вродила тебе в понеділок, і в понеділок відлучила від грудей. …ти постишся в понеділок – тому ти знахарка» [17,с.77]; «Воротарем раю є святий Понеділок» [17, с. 75] та ін.

Мегаміфосценарій кінця відтворюється у повісті Марії Матіос «Черевички Божої Матері» сценарієм братовбивства. Так, міфосценарій братовбивства розгортається паралельно у двох часовимірах: у світі реального буття і в астрально-лунарному міфосвіті. Кут зору дитини (Іванки) ніби роздвоюється: сварка найближчих сусідів Різунів – братів Михайла та Василя – проектується на уявних братів місячних, Кавеля і Авеля, що стоять – «очі до очей – з вилами, готові ось-ось розпороти одне одному животи» [17,с.7-9]. Втручання дитини у різанину двох сусідських братів («брати зупинилися, спантеличені чи то дитячим вереском, чи вражені власною безрозсудністю» [17,с.8]) унеможливлює здійснення біблійного сценарію, матеріалізованого на небі. Прокручування цього сценарію в уяві дитини призводить до його образного маркування: так, кров біблійного й народнопоетичного братовбивства уявляється Іванці «червоними ягодами», що котяться з неба, а вбивство обертається розшматуванням місяця на «два його розірвані, пошарпані кусні», які «Іванка із землі намагається […] здокупити, зшити…» Біблійний міфосюжет проспектує й історичний вимір тексту: «красні комісари» ототожнюються з братовбивцею Каїном, а їхні гвинтівки – з міфологічною смертоносною зброєю – вилами: Тепер дула їхніх гвинтівок стирчали перед ними – ніби мали намір зараз узяти когось на свої кінці, як Каїн Авеля на місяці на вила» [17, с.128-130; с. 141].

Письменниця уміло заглиблюється у кризові ситуації людини і громади, досліджує стресові ситуації, травмувальні життєві обставини, розкошує у філософських і психічних нетрях людських душ. Я. Дубинянська окреслює матрицю, за якою пишуться усі твори Марії Матіос: «маленька людина з далекою від будь-яких ідеологічних векторів системою життєвих цінностей мимоволі опиняється в епіцентрі складних історичних обставин, які руйнують її світ і спонукають до пограничного життєвого вибору й пошуків виходу там, де його немає за визначенням» [10].

Відстоюючи сферу абсолютних цінностей, Марія Матіос засвідчує руйнацію людини та дійсності і в такий спосіб активізує трагічне усвідомлення індивідом своєї долі.

Таким чином, використання авторкою архетипної символіки, міфологічної та біблійної інтертекстуальності, яскравого гуцульського колориту сприяє глибокому розкриттю обставин життя та характерів гуцулів. Чітко простежується актуалізація двох контекстів – фольклорного / міфологічного та реального, які не суперечать одне одному, а навіть стають взаємообумовленими структурними елементами  в аналізованій повісті.

У цілому, провівши дослідження широкого кола джерел ми з'ясували роль етнографізму як мистецько-стильової риси  у вітчизняній постмодерній  літературі,  визначили його національну  особливість (регіоналізм).

Зокрема визначили, що творчість Марія Матіос вирізняється серед досягнень постмодерної літератури особливістю художнього мислення, осмисленням складних проблем буття української нації, своєрідною жанровою формою і стильовою манерою письма. Етнографізм проглядає і в стилістиці  письменниці через її улюблений прозовий формат − розповідь, що ведеться з гірською неквапливістю і гуцульською статечністю.

З'ясували, що етнокультурну колористику  творів М.Матіос складають такі її складові: діалектна мова, буковинський життєпис, тисячолітні українські повір’я і обряди, віковічні звичаї і традиції, релігія та вірування гуцулів-пращурів, надаючи її творам  надзвичайної правдоподібності та читабельності в Україні та за її межами.

Дослідивши фольклоризм аналізованої повісті,  ми зясували, що його основу складають покутсько-буковинські, або надпрутські діалектизми  південно-західного наріччя, поширені на Покутті і північній Буковині. Діалектизми, використані в аналізованих творах,   можна розділити на чотири групи:  словотвірні; граматичні; лексичні; фонетичні, серед яких найбільш широко представлені лексичні, зокрема найбільше використано  загальних  лексем - загальні назви, що означають родину і родинні стосунки,  назви процесів, дій та вчинків героїв, одяг, різних предметів побуту, назви рослин, тварин та птахів тощо.

Марію Матіос дуже цікавить обстеження й відтворення народної свідомості, буття в часи частих перемін режимів і державних кордонів, коли національна ментальність зазнає значних деформацій, коли гріх мішається з праведним, коли «так  буває, що чиєсь життя важить більше, нід гріх перед Богом…Гріх можна відмолити…Коли кожен рятується, як може» [17, с.152], коли «…проста людина не може стати упоперек зла, а Бог може, коли хоче…Але чи люди не заслужили, щоби Матір Божа їм помогла?» [17, с.201],

Отже,  у повісті Марії Матіос «Черевички Божої Матері» етнографізм   також, як і в багатьох попередніх творах («Солодка Даруся», «Майже ніколи не навпаки», «Нація» та ін.) має свій яскравий регіональний вияв, оскільки серед найцікавішого й найпроникливішого, що вона в прозі створила, виділяється етнорегіональний життєпис буковинських гуцулів.