Матеріал про права дитини для 1-4 класів

Бібліотека Класному керівникові 4 клас Інші матеріали
Про матеріал

На допомогу вчителю початкових класів презентації та інформація про права дітей та обовязки батьків:

- Права маленької дитини

- Абетка прав дитини (презентація)

- Право на державну допомогу....


Зміст архіву
Перегляд файлу

КОНВЕНЦІЯ ПРО ПРАВА ДИТИНИ

( Конвенція ратифікована Постановою ВР N 789-XII ( 789-12 )
     від 27.02.91 )

     Дата підписання Україною: 21 лютого 1990 р.
     Набуття чинності для України: 27 вересня 1991 р.

     ( Додатково див. Резолюцію ( 995_b10 ) від 21.12.1995 )

       ( Додатково див. Факультативний протокол ( 995_b09 )
         від 01.01.2000 )

   ( Зміни до Конвенції прийнято Законом
     N 717-IV ( 717-15 ) від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 29, ст.227 )

 

ПРЕАМБУЛА

Держави-учасниці цієї Конвенції,

вважаючи, що згідно з принципами, проголошеними в Статуті ООН, визнання властивої людині гідності, рівних і невід'ємних прав усіх членів суспільства є основою забезпечення свободи, справедливості і миру на землі,

беручи до уваги, що народи Об'єднаних Націй підтвердили в Статуті свою віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи та сповнені рішучості сприяти соціальному прогресові і поліпшенню умов життя при більшій свободі,

визнаючи, що Організація Об'єднаних Націй у Загальній декларації прав людини та Міжнародних пактах про права людини проголосила і погодилась з тим, що кожна людина має володіти всіма зазначеними у них правами і свободами без якої б то не було різниці за такими ознаками, як раса, колір шкіри, стать6 релігія, політичні або інші переконання, національне або соціальне походження, майновий стан, народження або інші обставини,

нагадуючи, що Організація Об'єднаних Націй в Загальній декларації прав людини проголосила, що діти мають право на особливе піклування і допомогу,

впевнені в тому, що сім'ї як основному осередку суспільства і природному середовищу для зростання і благополуччя всіх її членів і особливо дітей мають бути надані необхідні захист і сприяння, з тим, щоб вона могла повністю покласти на себе зобов'язання в рамках суспільства,

визнаючи, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння,

вважаючи, що дитина має бути повністю підготовлена до самостійного життя в суспільстві та вихована в дусі ідеалів, проголошених у Статуті Організації Об'єднаних Націй, і особливо в дусі миру, гідності, терпимості, свободи, рівності і солідарності,

беручи до уваги, що необхідність у такому особливому захисті дитини була передбачена в Женевській декларації прав дитини 1924 року і Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, та визнана в Загальній декларації прав людини, в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (зокрема, в статтях 23 і 24), в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (зокрема, в статті 10), а також у статутах і відповідних документах спеціалізованих установ і міжнародних організацій, що займаються питаннями благополуччя дітей,

беручи до уваги, що, як зазначено в Декларації прав дитини, "дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження",

посилаючись на положення Декларації про соціальні і правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання та їх всиновленні, на національному і міжнародних рівнях, Мінімальних стандартних прав ООН, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх ("Пекінські правила") та Декларації про захист жінок і дітей в надзвичайних обставинах і в період збройних конфліктів,

визнаючи, що в усіх країнах є діти, які живуть у виключно тяжких умовах, і що такі діти потребують особливої уваги,

враховуючи належним чином важливість традицій і культурних цінностей кожного народу для захисту і гармонійного розвитку дитини,

визнаючи важливість міжнародного співробітництва для поліпшення умов життя дітей в кожній країні, зокрема в країнах, що розвиваються, погодились про нижченаведене:

ЧАСТИНА I

Стаття 1

Для цілей цієї Конвенції дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше.

Стаття 2

1. Держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я і народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин.

2. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім'ї.

Стаття 3

1. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

2. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

3. Держави-учасниці забезпечують те, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Стаття 4

Держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних та інших заходів для здійснення прав, визнаних у цій Конвенції. Щодо економічних, соціальних і культурних прав держави-учасниці вживають таких заходів у максимальних рамках наявних у них ресурсів і при необхідності в рамках міжнародного співробітництва.

Стаття 5

Держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов'язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім'ї чи общини, як передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються.

Стаття 6

1. Держави-учасниці визнають, що кожна дитина має невід'ємне право на життя.

2. Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.

Стаття 7

1. Дитина реєструється зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.

2. Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов'язань за відповідними міжнародними документами у цій галузі, зокрема у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства.

Стаття 8

1. Держави-учасниці зобов'язуються поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім'я і сімейні зв'язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання.

2. Якщо дитина протизаконно позбавляється частини або всіх елементів індивідуальності, держави-учасниці забезпечують їй необхідну допомогу і захист для найшвидшого відновлення її індивідуальності.

Стаття 9

1. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають у відповідності із застосовуваним законом і процедурами, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

2. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім зацікавленим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.

3. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини.

4. У тих випадках, коли таке розлучення випливає з якого-небудь рішення, прийнятого державою-учасницею, наприклад при арешті, тюремному ув'язненні, висилці, депортації чи смерті (включаючи смерть, що наступила через будь-яку причину під час перебування даної особи у віданні держави) одного чи обох батьків або дитини, така держава-учасниця надає батькам, дитині чи, якщо це необхідно, іншому члену сім'ї на їх прохання необхідну інформацію щодо місцеперебування відсутнього члена (членів) сім'ї, якщо надання цієї інформації не завдає шкоди добробуту дитини. Держави-учасниці надалі забезпечують, щоб подання такого прохання само по собі не призводило до несприятливих наслідків для відповідної особи (осіб).

Стаття 10

1. Відповідно до зобов'язання держав-учасниць за пунктом 1 статті9 заява дитини чи її батьків на в'їзд у державу-учасницю або виїзд із неї з метою возз'єднання сім'ї повинна розглядатися державами-учасницями позитивним, гуманним і оперативним чином. Держави-учасниці надалі забезпечують, щоб подання такого прохання не призводило до несприятливих наслідків для заявників та членів їх сім'ї.

2. Дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право підтримувати на регулярній основі, за виключенням особливих обставин, особисті відносини і прямі контакти з обома батьками. З цією метою і відповідно до зобов'язання держав-учасниць за пунктом 2 статті 9 держави-учасниці поважають право дитини та її батьків залишати будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну. Щодо права залишати будь-яку країну діють лише такі обмеження, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моралі населення або прав і свобод інших осіб, і сумісні з визнаними в цій Конвенції іншими правами.

Стаття 11

1. Держави-учасниці вживають заходів для боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону.

2. З цією метою держави-учасниці сприяють укладанню двосторонніх або багатосторонніх угод чи приєднуються до діючих угод.

Стаття 12

1. Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

2. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Стаття 13

1. Дитина має право вільно висловлювати свої думки; це право включає свободу шукати, одержувати і передавати інформацію й ідеї будь-якого роду незалежно від кордонів в усній, письмовій чи за допомогою інших засобів на вибір дитини.

2. Здійснення цього права може зазнавати деяких обмежень, проте ними можуть бути лише ті обмеження, які передбачені законом і необхідні:

а) для поваги прав і репутації інших осіб або

b) для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я або моралі населення.

Стаття 14

1. Держави-учасниці поважають право дитини на свободу думки, совісті і релігії.

2. Держави-учасниці поважають права й обов'язки батьків та у відповідних випадках законних опікунів керувати дитиною в здійсненні її права методом, що відповідає здібностям дитини, які розвиваються.

3. Свобода дотримуватися своєї релігії або віри може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку, моралі і здоров'я населення або захисту основних прав і свобод інших осіб.

Стаття 15

1. Держави-учасниці визнають право дитини на свободу асоціацій і свободу мирних зборів.

2. Щодо здійснення даного права не можуть застосовуватися будь-які обмеження, крім тих, які застосовуються у відповідності з законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки, громадського порядку, охорони здоров'я і моралі населення або захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 16

1. Жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність.

2. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.

Стаття 17

Держави-учасниці визнають важливу роль засобів масової інформації і забезпечують, щоб дитина мала доступ до інформації і матеріалів із різних національних і міжнародних джерел, особливо до таких інформації і матеріалів, які спрямовані на сприяння соціальному, духовному і моральному благополуччю, а також здоровому фізичному і психічному розвитку дитини. З цією метою держави-учасниці:

а) заохочують засоби масової інформації до розповсюдження інформації і матеріалів, корисних для дитини в соціальному і культурному відношеннях, та в дусі статті 29;

b) заохочують міжнародне співробітництво в галузі підготовки, обміну і розповсюдження такої інформації і матеріалів із різних культурних, національних і міжнародних джерел;

с) заохочують видання і розповсюдження дитячої літератури;

d) заохочують засоби масової інформації до приділення особливої уваги мовним потребам дитини, яка належить до якої-небудь групи меншостей або корінного населення;

е) заохочують розробку належних принципів захисту дитини від інформації і матеріалів, що завдають шкоди її благополуччю, враховуючи положення статей 13 і 18.

Стаття 18

1. Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної й однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

2. З метою гарантування і сприяння здійсненню прав, викладених у цій Конвенції, держави-учасниці надають батькам і законним опікунам належну допомогу у виконанні ними обов'язків по вихованню дітей та забезпечують розвиток мережі дитячих установ.

3. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення того, щоб діти, батьки яких працюють, мали право користуватися призначеними для них службами й установами по догляду за дітьми.

Стаття 19

1. Держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного і психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину.

2. Такі заходи захисту у випадках необхідності включають ефективні процедури для розробки соціальних програм з метою надання необхідної підтримки дитині й особам, які турбуються про неї, а також здійснення інших форм запобігання, виявлення, повідомлення, передачі на розгляд, розслідування, лікування і наступних заходів у зв'язку з випадками жорстокого поводження з дитиною, зазначеними вище, а також у випадку необхідності початку судової процедури.

Стаття 20

1. Дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення або яка в її власних якнайкращих інтересах не може залишатися в такому оточенні, має право на особливий захист і допомогу, що надається державою.

2. Держави-учасниці у відповідності зі своїми національними законами забезпечують зміну догляду за дитиною.

3. Такий догляд може включати, зокрема, передачу на виховання ("кафала", за ісламським правом), всиновлення або при необхідності направлення у відповідні установи по догляду за дітьми. Під час розгляду варіантів зміни необхідно належним чином враховувати бажаність наступництва виховання дитини та її етнічне походження, релігійну і культурну належність і рідну мову.

Стаття 21

Держави-учасниці, які визнають і/ чи дозволяють існування системи всиновлення, забезпечують, щоб найкращі інтереси дитини враховувалися в першочерговому порядку, і вони:

а) забезпечують, щоб всиновлення дитини дозволялось лише компетентною владою, яка визначає згідно з застосовуваним законом і процедурами та на підставі всієї інформації, що має відношення до справи і достовірна, що всиновлення припустимо з огляду на статус дитини щодо батьків, родичів і законних опікунів і що, якщо потрібно, зацікавлені особи дали свою усвідомлену згоду на всиновлення на підставі такої консультації, яка може бути необхідною;

b) визначають, що всиновлення в іншій країні може розглядатися як альтернативний спосіб догляду за дитиною, якщо дитина не може бути передана на виховання або в сім'ю, яка могла б забезпечити її виховання або всиновлення, і якщо забезпечення якогось придатного догляду в країні походження дитини є неможливим;

с) забезпечують, щоб у випадку всиновлення дитини в іншій країні застосовувалися такі ж гарантії і норми, які застосовуються щодо всиновлення всередині країни;

d) вживають всіх необхідних заходів з метою забезпечення того, щоб у випадку всиновлення в іншій країні влаштування дитини не призводило до одержання невиправданих фінансових вигод, пов'язаних з цією особою;

е) сприяють у необхідних випадках досягненню цілей цієї статті шляхом укладання двосторонніх і багатосторонніх домовленостей або угод та намагаються на цій підставі забезпечити, щоб влаштування дитини в іншій країні здійснювалося компетентною владою чи органами.

Стаття 22

1. Держави-учасниці вживають необхідних заходів, з тим, щоб забезпечити дитині, яка бажає одержати статус біженця або такій, що вважається біженцем, відповідно до застосовуваних міжнародним або внутрішнім правом процедур як такої, що супроводжується, так і такої, що не супроводжується її батьками або будь-якою іншою особою, належний захист і гуманітарну допомогу в користуванні застосовуваними правами, викладеними в цій Конвенції та інших міжнародних документах з прав людини або гуманітарних документах, учасницями яких є зазначені держави.

2. З цією метою держави-учасниці сприяють у випадках, коли вони вважають це за необхідне, будь-яким зусиллям Організації Об'єднаних Націй та інших компетентних міжурядових або неурядових організацій по захисту такої дитини і наданню їй допомоги у пошуку батьків чи інших членів сім'ї будь-якої дитини-біженця, з тим, щоб одержати інформацію, необхідну для її возз'єднання зі своєю сім'єю. В тих випадках, коли батьки або інші члени сім'ї не можуть бути знайдені, цій дитині надається такий же захист, як і будь-якій іншій дитині, через якісь причини тимчасово або постійно позбавленій сімейного оточення, як це передбачено в цій Конвенції.

Стаття 23

1. Держави-учасниці визнають, що неповноцінна в розумовому або фізичному відношенні дитина має вести повноцінне і достойне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють почуттю впевненості в особі і полегшують її активну участь у житті суспільства.

2. Держави-учасниці визнають право неповноцінної дитини на особливе піклування, заохочують і забезпечують надання за умови наявності ресурсів дитині, яка має на це право, та відповідальним за турботу про неї допомогу, щодо якої подано прохання і яка відповідає стану дитини та становищу її батьків або інших осіб, що забезпечують турботу про дитину.

3. На визнання особливих потреб неповноцінної дитини допомога згідно з пунктом 2 цієї статті надається при можливості безкоштовно з урахуванням фінансових ресурсів батьків або інших осіб, що забезпечують турботу про дитину, та має на меті забезпечення неповноцінній дитині ефективного доступу до послуг у галузі освіти, професійної підготовки, медичного обслуговування, відновлення здоров'я, підготовки до трудової діяльності і доступу до засобів відпочинку таким чином, який призводить до найбільш повного по можливості втягнення дитини в соціальне життя і досягнення розвитку її особи, включаючи культурний і духовний.

4. Держави-учасниці сприяють у дусі міжнародного співробітництва обміну відповідною інформацією в галузі профілактичної охорони здоров'я, медичного, психологічного і функціонального лікування неповноцінних дітей, включаючи розповсюдження інформації про методи реабілітації, загальноосвітньої і професійної підготовки, а також доступу до цієї інформації, з тим, щоб дозволити державам-учасницям поліпшити свої можливості і знання та розширити свій досвід у цій галузі. В цьому зв'язку особлива увага має приділятися потребам країн, що розвиваються.

Стаття 24

1. Держави-учасниці визнають право дитини на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров'я і засобами лікування хвороб та відновлення здоров'я.

2. Держави-учасниці домагаються повного здійснення цього права, зокрема вживають заходів для:

а) зниження рівня смертності немовлят і дитячої смертності;

b) забезпечення надання необхідної медичної допомоги і охорони здоров'я всіх дітей з приділенням першочергової уваги розвитку первинної медично-санітарної допомоги;

с) боротьба з хворобами і недоїданням, у тому числі в рамках первинної медико-санітарної допомоги, шляхом поряд з іншим застосування легкодоступної технології та надання достатньо поживного продовольства і чистої питної води, беручи до уваги небезпеку і ризик забруднення навколишнього середовища;

d) надання матерям належних послуг по охороні здоров'я у допологовий і післяпологовий період;

е) забезпечення обізнаності всіх прошарків суспільства, зокрема батьків і дітей, щодо здоров'я і харчування дітей, переваги грудного годування, гігієни, санітарії середовища перебування дитини і запобігання нещасним випадкам, а також їх доступу до освіти та їх підтримки у використанні цих знань;

i) розвитку просвітницької роботи і послуг у галузі профілактичної практики, що негативно впливає на здоров'я дітей.

4. Держави-учасниці зобов'язуються заохочувати міжнародне співробітництво і розвивати його з метою поступового досягнення повного здійснення права, яке визнається в цій статті. В цьому зв'язку особлива увага має приділятися потребам країн, що розвиваються.

Стаття 25

Держави-учасниці визнають право дитини, яка віддана компетентними органами на піклування з метою догляду за нею, її захисту або фізичного чи психічного лікування, на періодичну оцінку лікування, що надається дитині, та всіх інших умов, пов'язаних з таким піклуванням.

Стаття 26

1. Держави-учасниці визнають за кожною дитиною право користуватися благами соціального забезпечення, включаючи соціальне страхування, і вживають необхідних заходів для досягнення повного здійснення цього права згідно з їх національним законодавством.

2. Ці блага в міру необхідності надаються з урахуванням наявних ресурсів і можливостей дитини та осіб, які несуть відповідальність за утримання дитини, а також будь-яких міркувань, пов'язаних з одержанням благ дитиною чи від її імені.

Стаття 27

1. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

2. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

3. Держави-учасниці у відповідності з національними умовами і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів для надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом.

4. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення відновлення утримання дитини батьками або іншими особами, які відповідають за дитину як всередині держави-учасниці, так і за кордоном. Зокрема, якщо особа, яка несе фінансову відповідальність за дитину, і дитина проживають в різних державах, держави-учасниці сприяють приєднанню до міжнародних угод або укладанню таких угод, а також досягненню інших відповідних домовленостей.

Стаття 28

1. Держави-учасниці визнають право дитини на освіту, і з метою поступового досягнення здійснення цього права на підставі рівних можливостей вони, зокрема:

а) вводять безплатну й обов'язкову початкову освіту;

b) заохочують розвиток різних форм середньої освіти, як загальної, так і професійної, забезпечують її доступність для всіх дітей та вживають таких заходів, як введення безплатної освіти і надання у випадку необхідності фінансової допомоги;

с) забезпечують доступність вищої освіти для всіх на підставі здібностей кожного за допомогою всіх необхідних засобів;

d) забезпечують доступність інформації і матеріалів у галузі освіти і професійної підготовки для всіх дітей;

е) вживають заходів для сприяння регулярному відвіданню шкіл і зниженню кількості учнів, які залишили школу.

2. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення того, щоб шкільна дисципліна підтримувалася з допомогою методів, які відображають повагу людської гідності дитини, та у відповідності з цією Конвенцією.

3. Держави-учасниці заохочують і розвивають міжнародне співробітництво з питань, що стосуються освіти, зокрема з метою сприяння ліквідації невігластва і неписьменності в усьому світі та полегшення доступу до науково-технічних знань і сучасних методів навчання. В цьому зв'язку особлива увага має приділятися потребам країн, що розвиваються.

Стаття 29

1. Держави-учасниці погоджуються щодо того, що освіта дитини має бути спрямована на:

а) розвиток особи, талантів, розумових і фізичних здібностей дитини в найповнішому обсязі;

b) виховання поваги до прав людини та основних свобод, а також принципів, проголошених у Статуті Організації Об'єднаних Націй;

с) виховання поваги до батьків дитини, її культурної самобутності, мови і національних цінностей країни, в якій дитина проживає, країни її походження та до цивілізації, відмінних від її власної;

d) підготовка дитини до свідомого життя у вільному суспільстві в дусі розуміння, миру, терпимості, рівноправності чоловіків і жінок та дружби між усіма народами, етнічними, національними і релігійними групами, а також особами з корінного населення;

е) виховання поваги до навколишньої природи.

2. Ніяка частина цієї статті або статті 22 не тлумачиться як така, що обмежує свободу окремих осіб і органів створювати учбові заклади і керувати ними за умови постійного додержання принципів, викладених у пункті 1 цієї статті, та виконання вимоги того, що освіта, яка дається в таких учбових закладах, відповідала мінімальним нормам, що можуть бути встановлені державою.

Стаття 30

У таких державах, де існують етнічні, релігійні або мовні меншості чи особи з числа корінного населення, дитині, яка належить до таких меншостей чи корінного населення, не може бути відмовлено в праві спільно з іншими членами її групи користуватися своєю культурою, сповідати свою релігію і виконувати її обряди, а також користуватися рідною мовою.

Стаття 31

1. Держави-учасниці визнають право дитини на відпочинок і дозвілля, право брати участь в іграх і розважальних заходах, що відповідають її віку, та вільно брати участь у культурному житті і займатися мистецтвом.

2. Держави-учасниці поважають і заохочують право дитини на всебічну участь у культурному і творчому житті та сприяють наданню їй відповідних і рівних можливостей для культурної і творчої діяльності, дозвілля і відпочинку.

Стаття 32

1. Держави-учасниці визнають право дитини на захист від економічної експлуатації і від виконання будь-якої роботи, яка може являти небезпеку для здоров'я, бути перешкодою в одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров'ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному і соціальному розвитку.

2. Держави-учасниці приймають законодавчі, адміністративні і соціальні заходи, а також заходи в галузі освіти, з тим, щоб забезпечити здійснення цієї статті. З цією метою, керуючись відповідними положеннями інших міжнародних документів, держави-учасниці, зокрема:

а) встановлюють мінімальний вік для прийому на роботу;

b) визначають необхідні вимоги щодо тривалості робочого дня й умови праці;

с) передбачають відповідні види покарань або інші санкції для забезпечення ефективного здійснення цієї статті.

Стаття 33

Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів, включаючи законодавчі, адміністративні і соціальні, а також заходи в галузі освіти, з тим, щоб захистити дітей від незаконного зловживання наркотичними засобами і психотропними речовинами, як вони визначені у відповідних міжнародних договорах, та не допускати використання дітей у протизаконному виробництві таких речовин і торгівлі ними.

Стаття 34

Держави-учасниці зобов'язуються захищати дитину від усіх форм сексуальної експлуатації і сексуальних розбещень. З цією метою держави-учасниці, зокрема, вживають на національному, двосторонньому і багатосторонньому рівнях всіх необхідних заходів для запобігання:

а) схилянню або примушуванню дитини до будь-якої незаконної сексуальної діяльності;

b) використанню з метою експлуатації дітей у проституції або в іншій незаконній сексуальній практиці;

с) використанню з метою експлуатації дітей в порнографії і порнографічних матеріалах.

Стаття 35

Держави-учасниці вживають на національному, двосторонньому і багатосторонньому рівнях всіх необхідних заходів для відвернення викрадень дітей, торгівлі дітьми чи їх контрабанди у будь-яких цілях і будь-якій формі.

Стаття 36

Держави-учасниці захищають дитину від усіх форм експлуатації, що завдають шкоди будь-якому аспекту добробуту дитини.

Стаття 37

Держави-учасниці забезпечують, щоб:

а) жодна дитина не піддавалась катуванням та іншим жорстоким, нелюдським або принижуючим гідність видам поводження чи покарання. Ні смертна кара, ні довічне тюремне ув'язнення, які не передбачають можливості звільнення, не призначаються за злочини, вчинені особами, молодшими 18 років;

b) жодна дитина не була позбавлена свободи незаконним або свавільним чином. Арешт, затримання чи тюремне ув'язнення дитини здійснюються згідно з законом та використовуються лише як крайній захід і протягом якомога більш коротшого відповідного періоду часу;

с) кожна позбавлена свободи дитина, користується гуманними поводженням і повагою невід'ємної гідності її особи з урахуванням потреб осіб її віку. Зокрема, кожна позбавлена свободи дитина має бути відокремлена від дорослих, якщо тільки не вважається, що в найкращих інтересах дитини цього не слід робити, та мати право підтримувати зв'язок із своєю сім'єю шляхом листування і побачень, за винятком особливих обставин;

d) кожна позбавлена свободи дитина мала право на негайний доступ до правової та іншої відповідної допомоги, а також право оспорювати законність позбавлення іі свободи перед судом чи іншим компетентним, незалежним і безстороннім органом та право на невідкладне прийняття ними рішень щодо будь-якої такої процесуальної дії.

Стаття 38

1. Держави-учасниці зобов'язуються поважати норми міжнародного гуманітарного права, що застосовуються до них у випадку збройних конфліктів і мають відношення до дітей, та забезпечувати їх додержання.

2. Держави-учасниці вживають всіх можливих заходів для забезпечення того, щоб особи, які не досягли 15-річного віку, не брали безпосередньої участі у воєнних діях.

3. Держави-учасниці утримуються від призову будь-якої особи, яка не досягла 15-річного віку, на службу у свої збройні сили. При вербуванні з числа осіб, які досягли 15-річного віку, але яким ще не виповнилося 18 років, держави-учасниці прагнуть віддавати перевагу особам більш старшого віку.

4. Згідно з своїми зобов'язаннями за міжнародним гуманітарним правом, пов'язаним із захистом цивільного населення під час збройних конфліктів, держави-учасниці зобов'язуються вживати всіх можливих заходів з метою забезпечення захисту дітей, яких торкається збройний конфлікт, та догляду за ними.

Стаття 39

Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для сприяння фізичному і психологічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка є жертвою: будь-яких видів нехтування, експлуатації чи зловживань, катувань чи будь-яких жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження, покарання чи збройних конфліктів. Таке відновлення і реінтеграція мають здійснюватися в умовах, що забезпечують здоров'я, самоповагу і гідність дитини.

Стаття 40

1. Держави-учасниці визнають право кожної дитини, яка, як вважається, порушила кримінальне законодавство, звинувачується або визнається винною в його порушенні, на таке поводження, що сприяє розвиткові у дитини почуття гідності і значущості, зміцнює в ній повагу до прав людини і бажаність сприяння її реінтеграції і виконання нею корисної ролі в суспільстві.

2. З цією метою і беручи до уваги відповідні положення міжнародних документів, держави-учасниці, зокрема, забезпечують, щоб:

а) жодна дитина не вважалася порушником кримінального законодавства, не звинувачувалася і не визнавалася винною в його порушенні через дію чи бездіяльність, які не були заборонені національним і міжнародним правом на час їх здійснення;

b) кожна дитина, яка, як вважається, порушила кримінальне законодавство чи звинувачується в його порушенні, мала принаймні такі гарантії:

I) презумпцію невинності, поки її вина не буде доказана згідно з законом;

II) негайне і безпосереднє інформування її про звинувачення проти неї й у випадку необхідності через її батьків чи законних опікунів та одержання правової й іншої необхідної допомоги при підготовці і здійсненні свого захисту;

III) невідкладне прийняття рішення з розглядуваного питання компетентним, незалежним і безстороннім органом чи судовим органом у ході справедливого слухання згідно з законом у присутності адвоката чи іншої відповідної особи, і, якщо це не вважається таким, що суперечить найкращим інтересам дитини, зокрема, з урахуванням її віку чи становища її батьків або законних опікунів;

IV) свобода від примусу щодо даваних свідчень чи визнання вини; вивчення свідчень свідків звинувачення або самостійно, або за допомогою інших осіб та забезпечення рівноправної участі свідків захисту і вивчення їх свідчень;

V) якщо вважається, що дитина порушила кримінальне законодавство, повторний розгляд вищим компетентним, незалежним і безстороннім органом чи судовим органом згідно з законом відповідного рішення і будь-яких вжитих у цьому зв'язку заходів;

VI) безкоштовна допомога перекладача, якщо дитина не розуміє використовуваної мови чи не розмовляє нею;

VII) повна повага її особистого життя на всіх стадіях розгляду.

3. Держави-учасниці прагнуть сприяти встановленню законів, процедур, органів і установ, що мають безпосереднє відношення до дітей, які, як вважається, порушили кримінальне законодавство, звинувачуються чи визнаються винними в його порушенні, і зокрема:

а) встановленню мінімального віку, нижче якого діти вважаються нездатними порушити кримінальне законодавство;

b) у випадку необхідності і бажаності вжиттю заходів щодо поводження з такими дітьми без використання судового розгляду за умов повного додержання прав людини і правових гарантій.

4. Необхідна наявність таких різних заходів, як догляд, положення про опіку і нагляд, консультативні послуги, призначення іспитового строку виховання, програми навчання і професійної підготовки та інші форми догляду, що змінюють догляд в установах, з метою забезпечення такого поводження з дитиною, яке відповідало б її добробуту, а також її становищу і характеру злочину.

Стаття 41

Ніщо в цій Конвенції не торкається будь-яких положень, які в більшій мірі сприяють здійсненню прав дитини і можуть міститися:

а) в законі держави-учасниці або

b) в нормах міжнародного права, діючих щодо даної держави.

ЧАСТИНА II

Стаття 42

Держави-учасниці зобов'язуються, використовуючи належні і дійові засоби, широко інформувати про принципи і положення Конвенції як дорослих, так і дітей.

Стаття 43

1. З метою розгляду прогресу, досягнутого державами-учасницями щодо виконання зобов'язань, взятих згідно з цією Конвенцією, засновується Комітет по правах дитини, який здійснює функції, передбачені нижче.

2. Комітет складається з десяти експертів, що відзначаються високими моральними якостями і визнаною компетентністю в галузі, охоплюваній цією Конвенцією. Члени Комітету обираються державами-учасницями з числа своїх громадян і виступають в особистій якості, при цьому приділяється увага справедливому географічному розподілу, а також головним правовим системам.

3. Члени Комітету обираються таємним голосуванням із числа внесених до списку осіб, висунутих державами-учасницями. Кожна держава-учасниця може висувати одну особу з числа своїх громадян.

4. Первісні вибори в Комітет проводяться не пізніше, ніж через шість місяців з дня набрання чинності цією Конвенцією, а надалі <197> раз на два роки. Принаймні за чотири місяці до дня кожних виборів Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй звертається до держав-учасниць з листом, пропонуючи їм подати свої кандидатури протягом двох місяців. Потім Генеральний секретар складає в алфавітному порядку список всіх висунутих таким чином осіб із зазначенням держав-учасниць, які висунули цих осіб, та представляє цей список державам-учасницям цієї Конвенції.

5. Вибори проводяться на нарадах держав-учасниць, що складаються Генеральним секретарем у центральних установах Організації Об'єднаних Націй. На цих нарадах, на яких дві третини держав-учасниць складають кворум, обраними до складу Комітету є ті кандидати, які дістали найбільшу кількість голосів і абсолютну більшість голосів представників держав-учасниць, що присутні і беруть участь у голосуванні.

6. Члени Комітету обираються на чотирирічний строк. Вони мають право бути переобраними у випадку повторного висунення їх кандидатур. Строк повноважень п'яти членів, обраних на перших виборах, минає в кінці дворічного періоду; негайно після перших виборів імена цих п'яти членів визнаються жеребом голови наради.

7. У випадку смерті або відставки якого-небудь члена Комітету, або якщо він чи вона з якоїсь іншої причини не може більше виконувати обов'язки члена Комітету, держава-учасниця, що висунула даного члена Комітету, призначає іншого експерта з числа своїх громадян на строк, що залишився, за умови схвалення Комітетом.

8. Комітет встановлює власні правила процедури.

9. Комітет обирає своїх службових осіб на дворічний строк.

10. Сесії Комітету, як правило, проводяться в центральних установах Організації Об'єднаних Націй або в будь-якому іншому місці, визначеному Комітетом. Комітет, як правило, проводить сесії щорічно. Тривалість сесії Комітету визначається і при необхідності переглядається на нарадах держав-учасниць цієї Конвенції за умови схвалення Генеральною Асамблеєю.

11. Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй надає необхідні персонал і матеріальні засоби для ефективного здійснення Комітетом своїх функцій у відповідності з цією Конвенцією.

12. Члени Комітету, заснованого у відповідності з цією Конвенцією, одержують схвалювану Генеральною Асамблеєю винагороду з коштів Організації Об'єднаних Націй в порядку і на умовах, встановлених Генеральною Асамблеєю.

Стаття 44

1. Держави-учасниці зобов'язуються подавати Комітету через Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй доповіді про вжиті ними заходи по закріпленню визнаних у Конвенції прав та прогрес, досягнутий у здійсненні цих прав:

а) протягом двох років після набрання чинності цією Конвенцією для відповідної держави-учасниці;

b) надалі через кожні п'ять років.

2. У доповідях, які подаються у відповідності з цією статтею, зазначаються фактори і труднощі, якщо такі є, що впливають на ступінь виконання зобов'язань за цією інформацією. Доповіді містять також достатню інформацію з тим, щоб забезпечити Комітету повне розуміння дії Конвенції у даній країні.

3. Державі-учасниці, яка подала Комітету всебічну первинну інформацію, немає необхідності повторювати у наступних доповідях, що подаються у відповідності з пунктом 1 (b) цієї статті, раніше викладену основну інформацію.

4. Комітет може запитувати у держав-учасниць додаткову інформацію.

5. Доповіді про діяльність Комітету раз на два роки подаються Генеральній Асамблеї через Економічну і соціальну раду.

6. Держави-учасниці забезпечують широку гласність своїм доповідям у власних країнах.

Стаття 45

З метою сприяння ефективному здійсненню Конвенції та заохочення міжнародного співробітництва в галузі, охоплюваній цією Конвенцією:

а) спеціалізовані установи, Дитячий фонд Організації Об'єднаних Націй та інші органи Організації Об'єднаних Націй мають право бути представленими при розгляді питань про здійснення таких положень цієї Конвенції, які входять до сфери їх повноважень. Комітет може запропонувати спеціалізованим установам, Дитячому фонду Організації Об'єднаних Націй та іншим компетентним органам, коли він вважає це за доцільне, подавати висновки експертів щодо здійснення Конвенції у тих галузях, які входять до сфери їх відповідних повноважень. Комітет може запропонувати спеціалізованим установам, Дитячому фонду Організації Об'єднаних Націй та іншим органам Організації Об'єднаних Націй подавати доповіді про здійснення Конвенції у галузях, що входять до сфери їх діяльності;

b) Комітет направляє, коли він вважає за доцільне, у спеціалізовані установи, Дитячий фонд Організації Об'єднаних Націй та інші компетентні органи будь-які доповіді держав-учасниць, в яких містяться прохання про технічну консультацію чи допомогу або зазначається про потреби в цьому, а також зауваження і пропозиції Комітету, якщо такі є, щодо таких прохань чи зауважень;

с) Комітет може рекомендувати Генеральній Асамблеї запропонувати Генеральному секретарю провести від її імені дослідження з питань, що стосуються прав дитини;

d) Комітет може вносити пропозиції і рекомендації загального характеру, засновані на інформації, одержаній у відповідності зі статтями 44 і 45 цієї Конвенції. Такі пропозиції і рекомендації загального характеру направляються будь-якій зацікавленій державі-учасниці і повідомляються Генеральній Асамблеї поряд із зауваженнями держав-учасниць, якщо такі є.

ЧАСТИНА III

Стаття 46

Ця Конвенція відкрита для підписання всіма державами.

Стаття 47

Ця Конвенція підлягає ратифікації. Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй.

Стаття 48

Ця Конвенція відкрита для приєднання до неї будь-якої держави. Документи про приєднання здаються на зберігання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй.

Стаття 49

1. Ця Конвенція набирає чинності на тридцятий день після здачі на зберігання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй двадцятої ратифікаційної грамоти або документа про приєднання.

2. Для кожної держави, яка ратифікує цю Конвенцію або приєднається до неї після здачі на зберігання двадцятої ратифікаційної грамоти або документа про приєднання, ця Конвенція набирає чинності на тридцятий день після здачі такою державою на зберігання її ратифікаційної грамоти або документа про приєднання.

Стаття 50

1. Будь-яка держава-учасниця може запропонувати поправку і подати її Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй. Генеральний секретар потім направляє запропоновану поправку державам-учасницям з проханням повідомити йому, чи висловлюються вони за скликання конференції держав-учасниць з метою розгляду цих пропозицій і проведення по ним голосування. Якщо протягом чотирьох місяців, починаючи з дати такого повідомлення, принаймні третина держав-учасниць висловиться за таку конференцію, Генеральний секретар скликає цю конференцію під егідою Організації Об'єднаних Націй. Будь-яка поправка, прийнята більшістю держав-учасниць, присутніх і голосуючих на цій конференції, подається Генеральній Асамблеї на її затвердження.

2. Поправка, прийнята згідно з пунктом 1 цієї статті, набирає чинності після затвердження її Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй та прийняття її більшістю у дві третини держав-учасниць.

3. Коли поправка набирає чинності, вона стає обов'язковою для тих держав-учасниць, які її прийняли, а для інших держав-учасниць залишаються обов'язковими положення цієї Конвенції і будь-які попередні поправки.

Стаття 51

1. Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй отримує і розсилає всім державам текст застережень, зроблених державами у момент ратифікації або приєднання.

2. Застереження, не сумісні з цілями і завданнями цієї Конвенції, не допускаються.

3. Застереження можуть бути зняті у будь-який час шляхом відповідного повідомлення, направленого Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй, який потім повідомляє про це всі держави. Таке повідомлення набирає чинності з дня отримання Генеральним секретарем.

Стаття 52

Будь-яка держава-учасниця може денонсувати цю Конвенцію шляхом письмового повідомлення Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй. Денонсація набирає чинності через рік після отримання повідомлення Генеральним секретарем.

Стаття 53

Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй призначається депозитарієм цієї Конвенції.

Стаття 54

Оригінал цієї Конвенції, англійський, арабський, іспанський, китайський, російський і французький тексти якої є рівно автентичними, здається на зберігання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй.

Перегляд файлу

Методичний бюлетень

Права дитини в Україні

 

Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини в перший же рік своєї незалежності. В нашій країні не існує спеціального законодавства для неповнолітніх, і їх права виділені окремими статтями Сімейного, Цивільного, Кримінального та Кримінально-Процесуального кодексів України, а також регулюються окремими законами, такими як закони «Про охорону дитинства», «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», «Про попередження насильства в сім’ї». Різні державні інституції та міністерства покликані відповідати за дотримання прав дитини в Україні. Багато зусиль також докладають громадські організації, які працюють на терені захисту прав дитини, щоб кожна дитина почувала себе захищеним законом повноцінним членом суспільства.

 

Захисти себе

 

Конвенція ООН про права дитини – це твої права. Вони знайшли своє відображення у чинному законодавстві України. Ти можеш не думати про них. Ти можеш не використовувати їх щодня. Втім, ти маєш знати, що вони існують і вони невід’ємні від інших прав, гарантованих тобі державою.

 

Закони різних країни різні. Йдеться зокрема про цифру повноліття і про вік, з якого підліток несе кримінальну відповідальність за скоєний злочин: в одних країнах це 7 років, в інших – 12, в Україні – 14-16 років. Але ти повинен знати, що є права, які не можна змінити. Наприклад, право на турботу і піклування. Також незмінним є, твердження про те, що всі діти мають рівні права. Держава може бути більш чи менш демократичною, але змінити ці права вона не може. Вони – твої.

 

Читай – дізнаєшся

 

Конвенція ООН про права дитини містить 54 статті. В них ти знайдеш 40 прав, які має дитина. Нижче наведені тільки ті статті Конвенції, які стосуються твоїх прав. Всі права можуть бути класифіковані за певними принципами.

 

Спробуймо класифікувати права:

 

  • Всі діти мають право на життя
  • Всі діти мають право на піклування і турботу
  • Всі діти рівні у своїх правах

 

Права «піклуйтеся про мене»

 

  • Ти маєш право на достатнє та здорове харчування
  • Ти маєш право на освіту
  • Ти маєш право на медичну допомогу
  • Ти маєш право на розваги

 

Права «не знущайтеся наді мною»

 

  • Ти маєш право на захист від економічної експлуатації та примусової праці
  • Ти маєш право на захист від будь-якої роботи, яка може бути небезпечною для твого здоров’я
  • Ти маєш право не бути жертвою війни
  • Ти маєш право на захист від сексуальної експлуатації

 

Права  «я маю власну думку»

 

  • Ти маєш право виражати свої погляди
  • Ти маєш право сповідувати свою власну релігію
  • Ти маєш право об'єднуватися з іншими
  • Ти маєш право на інформацію

 

Права «спеціальних потреб»:

життя деяких дітей є важчим, ніж у їхніх однолітків. Тому такі діти потребують спеціальної уваги і піклування

 

  • Діти-інваліди
  • Діти, позбавлені батьківського піклування
  • Діти-біженці
  • Діти у конфлікті з законом

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНВЕНЦІЯ ООН ПРО ПРАВА ДИТИНИ

Прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року

Набула чинності для України з 27 верес­ня 1991 року

                                              ( Скорочено)

Стаття 1

Дитиною є кожна людська істота до до­сягнення 18-річного віку.

 

Стаття 2

Повага та забезпечення за кожною дити­ною всіх прав, без будь-якої дискримінації.

 

Стаття З

Забезпечення дитині захисту та   піклу­вання, які необхідні для її благополуччя.

 

Стаття 4

Держави-сторони вживають всіх необхідних заходів щодо здійснення прав дитини.

 

Стаття 5

Держави-сторони поважають відповідальність, права та обов'язки батьків, що за законом відповідають за дитину.

 

Стаття 6

Кожна дитина має невід'ємне право на життя.

 

Стаття 7

Кожна дитина має право на ім'я і набуття громадянства.

 

Стаття 8

Кожна дитина має право на збереження індивідуальності.

 

Стаття 9

Кожна дитина має право не розлучатися з батьками.

 

Стаття 10

Дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право підтри­мувати стосунки і контакти з обома батьками.

 

Стаття 11

Держави-сторони вживають заходів щодо боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону.

 

 

Стаття 12

Кожна дитина має право вільно висловлювати свої погляди.

 

 

Стаття 13

Кожна дитина має право вільно висловлювати свої думки, одержувати  та передавати інформацію на свій вибір.

 

Стаття 14

Кожна дитина має право на свободу слова, совісті та релігії.

 

Стаття 15

Кожна дитина має право на свободу асоціацій і свободу мирних зборів.

 

Стаття 16

Кожна дитина має право на захист від втручання в особисті сімейне життя.

 

Стаття 17

Кожна дитина має право на доступ до інформації.

 

Стаття 18

Загальна та однакова відповідальність обох батьків за виховані розвиток дитини.

 

Стаття 19

Захист дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства.

 

Стаття 20

Дитина, яка тимчасова або постійно позбавлена сімейного оточені має право на особливий захист та допомогу, що надається державою.

 

Стаття 21

Держави-сторони дозволяють існування системи усиновлення.

 

Стаття 22

Забезпечення дитині  права одержати статус біженця.

 

Стаття 23

Право неповноцінної дитини в розумовому або фізичному відношенні на особливе піклування.

 

Стаття 24

Кожна дитина має право на користування найбільш досконалим послугами системи охорони здоров'я.

 

Стаття 25

Кожна дитина має право на піклування.

 

Стаття 26

Кожна дитина має право користуватися благами соціального забезпечення.

 

Стаття 27

Кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, морального та соціального розвитку дитини.

Стаття 28

Кожна дитина має право на освіту.

 

Стаття 29

Освіта дитини має бути спрямована на розвиток особистості, талан­тів, розумових і фізичних здібностей дитини в найповнішому обсязі; на підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві.

 

Стаття З0

Кожна дитина має право користуватися своєю культурою, сповіду­вати свою релігію, виконувати обряди, спілкуватися рідною мовою.

 

Стаття 31

Кожна дитина має право на відпочинок і дозвілля.

 

Стаття 32

Кожна дитина має право на захист від економічної експлуатації та виконання будь-якої роботи.

 

Стаття 33

Кожна дитина має право на захист від незаконного зловживання наркотичними засобами та психотропними речовинами.

 

Стаття 34

Кожна дитина має право на захист від усіх форм сексуальної експлуа­тації.

 

Стаття 35

Держави-сторони вживають заходів щодо відвернення викрадень дітей, торгівлі дітьми чи їх контрабанди.

 

Стаття З6

Кожна дитина має право на захист від усіх форм експлуатації, що завдають шкоди добробуту дитини.

 

 

Стаття 37

Жодна дитина не повинна піддаватися катуванням та іншим жорс­токим, нелюдським видам поводження чи покарання.

 

Стаття 38

Захист дитини  у випадку збройного конфлікту.

 

Стаття 39

Заходи для сприяння фізичному та психологічному відновленню дитини, яка є жертвою будь-яких видів нехтування, експлуатації, зло­вживань, катувань.

 

Стаття 40

Особлива турбота надається дитині, що перебуває у конфлікті з за­коном.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Батькам про права дитини

Права кожної людини закінчуються там, де починаються права іншої, і кожна людина повинна поважати права іншої людини.

Всі люди на Землі мають рівні права та свободи

Ці права закріплені Загальною Декларацією прав людини, що прийнята Генеральною

Асамблеєю ООН в 1948 році. Ваша дитина, як і будь-яка інша людина, має рівні людські права

Права дитини закріплені Конвенцією про права дитини, що проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.89 р.

КОЖНА ДИТИНА МАЄ ПРАВО:

  • На рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного,
    морального та соціального розвитку;
  •       На захист здоров'я та медично-санітарне обслуговування;
  • На захист від поганого поводження, від відсутності турботи з боку батьків, або тих, хто забезпечує за ними догляд;
  • На  захист  від  жорстоких,   нелюдських  принижуючих достоїнство
    людини видів проводження чи покарання;
  •       На захист від будь-якого покарання;
  •       На захист від сексуальних домагань;
  • На проживання з батьками та на підтримку контакту з батьками у разі їх розлучення;
  • На вільне висловлювання поглядів з усіх питань,  що стосуються життя;
  •       На свободу думки, совісті, віросповідання;
  • На     особисте    життя,     на     недоторканість    житла,     таємницю
    кореспонденції.

Коли права дитини порушуються

  •       Коли не забезпечена її безпека для життя та здоров'я
  •       Коли її потреби ігноруються
  • Коли по відношенню до дитини спостерігаються випадки насильства
    або приниження
  •       Коли порушується недоторканість дитини
  •       Коли дитину ізолюють 
  •       Коли дитину залякують
  • Коли вона не має права голосу при прийняття важливого для сім'ї рішення
  •       Коли вона не може вільно висловлювати свої думки і почуття
  •       Коли її особисті речі не є недоторканими
  •       Коли її використовують в конфліктних ситуаціях з родичами

• Коли дитина стає свідком приниження достоїнства інших    людей


Діти в суспільстві найбільш уразливі.

 

 

Дитині про права людини

 

Людям різних національностей,

різних можливостей,

різних віросповідань і різного кольору шкіри

рівні права

 

Це один із основних принципів Загальної Декларації прав людини, прийнятої

Генеральною Асамблеєю ООН в 1948 році. Права людини починаються з прав

дитини. Ти маєш всі загальнолюдські права:

  • Право на життя;
  •  Право на рівність;
  •  Право на особисту безпеку та свободу;
  • Право на рівний захист законом;
  •  Право на захист від усіх форм дискримінації;
  • Право на здоров'я;
  • Право на рівність на робочому місці;
  • Право на свободу від тортур та інших нелюдських, жорстоких або принизливих дій та покарань.

Це підтверджено в Конвенції про права дитини, що прийнята Генеральною Асамблеєю ООН в 1989 році і набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року. Цей документ створений для того, щоб захистити дитину і надати якнайкращі умови для розвитку та реалізації її прав.

В Конвенції підкреслюється, що дитина має право на свою думку і на те, щоб її почули, право на те, щоб при вирішенні будь-яких питань, що їх стосуються, їх інтереси враховувалися якнайкраще.

Та це не означає, що дитина тільки  повинна робити те, щоб набридати дорослим своїми зауваженнями. Проте, коли мова йде про те, з ким дитині товаришувати, кого любити, чи з ким із батьків зустрічатися чи жити у випадку їх розлучення - дитина має право не тільки мати свою думку, але й відстоювати її.

 

 

Діти, права яких порушуються, часто стають соціально і психологічно дезадаптованими.

Як реагує дитина на порушення її прав?

  • їй стає важко спілкуватися з однолітками і дорослими (вона грубить, блазнює,б'ється, замикається в собі і т.д.)
  • .її турбує особиста безпека і любов до неї.
  • Вона часто буває в поганому настрої.
  • Може втекти з дому.
  • Може приймати наркотики або алкоголь.
  • Може робити спроби суїциду (замаху на своє життя)


Що батьки можуть зробити для своєї дитини?

  • пам'ятати, що дитина - це окрема особистість, яка має свої власні
    почуття, бажання, думки, потреби, які належить поважати.
  • Забезпечити її фізичну безпеку. Впевнитися, що вона знає телефони
    101, 102, 103, 104, імена та телефони близьких родичів і сусідів.
  • Навчити її казати "Ні", навчити захищатися, вміти поводити себе
    безпечно.
  • Негайно припинити фізичну і словесну агресію по відношенню до неї
    та до інших людей.
  • Знайти час для щирої розмови з дитиною кожного дня. Ділитися з
    дитиною своїми почуттями і думками.
  •      Пам'ятати про її вік та про те, що вона має особистості особливості.
  • Залучати її до обговорення тих сімейних проблем, які можуть бути
    для неї доступними.
  •       Залучати дитину до створення сімейних правил.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перегляд файлу
Декларація прав дитини
Що таке правило? Положення, твердження, що виражає певну закономірність, постійне співвідношення явищ . Наприклад: граматичне правило. Ухвала, яка служить для керівництва якоюсь дією; норма. Наприклад: правила поведінки.
Що таке право? Система встановлених державою правил і норм поведінки; законодавство . (Цивільне право.) Наука, що вивчає правила в законодавстві; правознавство. Надана законами держави можливість здійснювати що-небудь. (Право на освіту.) Можливість робити щось в результаті якоїсь дії; дозвіл. (Квиток дає право на вхід.)
Що таке закон? Постанова державної влади, що має найвищу юридичну силу. (Закон про охорону здоров'я.) Загальнообов'язкове правило, те, що визначається обов'язками. (Закон гостинності.) Зв’язок взаємозалежність якихось явищ об'єктивної дійсності, що виявляється в певному порядку. (Закон всесвітнього тяжіння.)
Що таке Конституція? Конституція – це Основний Закон нашої держави. У ньому записані права і обов'язки громадян України. Конституція України була прийнята 28 червня 1996 року.
Найголовніші права дитини Діти мають право на любов і піклування
Діти мають право на повноцінне харчування
Діти мають право на освіту
Діти мають право на відпочинок і дозвілля
Діти мають право на медичну допомогу.
Діти мають право на інформацію.
Діти мають право на вільне спілкування.
Діти мають право на вільне висловлювання своїх поглядів.
Які права дитини були порушені?
Потрібно пам'ятати, що кожна дитина несе відповідальність за правопорушення, яке скоїла.
Які правопорушення здійснила дитина?
1 / 21
Зміст слайдів
Номер слайду 1

Декларація прав дитини

Номер слайду 2

Що таке правило? Положення, твердження, що виражає певну закономірність, постійне співвідношення явищ . Наприклад: граматичне правило. Ухвала, яка служить для керівництва якоюсь дією; норма. Наприклад: правила поведінки.

Номер слайду 3

Що таке право? Система встановлених державою правил і норм поведінки; законодавство . (Цивільне право.) Наука, що вивчає правила в законодавстві; правознавство. Надана законами держави можливість здійснювати що-небудь. (Право на освіту.) Можливість робити щось в результаті якоїсь дії; дозвіл. (Квиток дає право на вхід.)

Номер слайду 4

Що таке закон? Постанова державної влади, що має найвищу юридичну силу. (Закон про охорону здоров'я.) Загальнообов'язкове правило, те, що визначається обов'язками. (Закон гостинності.) Зв’язок взаємозалежність якихось явищ об'єктивної дійсності, що виявляється в певному порядку. (Закон всесвітнього тяжіння.)

Номер слайду 5

Що таке Конституція? Конституція – це Основний Закон нашої держави. У ньому записані права і обов'язки громадян України. Конституція України була прийнята 28 червня 1996 року.

Номер слайду 6

Найголовніші права дитини Діти мають право на любов і піклування

Номер слайду 7

Діти мають право на повноцінне харчування

Номер слайду 8

Діти мають право на освіту

Номер слайду 9

Діти мають право на відпочинок і дозвілля

Номер слайду 10

Діти мають право на медичну допомогу.

Номер слайду 11

Діти мають право на інформацію.

Номер слайду 12

Діти мають право на вільне спілкування.

Номер слайду 13

Діти мають право на вільне висловлювання своїх поглядів.

Номер слайду 14

Які права дитини були порушені?

Номер слайду 15

Номер слайду 16

Потрібно пам'ятати, що кожна дитина несе відповідальність за правопорушення, яке скоїла.

Номер слайду 17

Які правопорушення здійснила дитина?

Номер слайду 18

Номер слайду 19

Номер слайду 20

Номер слайду 21

Перегляд файлу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Права  дитини

в  Україні

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І.

СТАТУС ДИТИНИ В УКРАЇНІ

ТА ЙОГО ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

 

1.1. Статус дитини в Україні

 

Місце будь-якого суб’єкта в суспільних відносинах, особливо сучасних, які характеризуються різноманітністю та складністю, визначається його статусом, визнаним і тією чи іншою мірою забезпеченим.

Дитина, зважаючи на її вік та обумовлені ним властивості, є особливим (спеціальним) суб’єктом і займає відповідне положення серед інших учасників соціальних зв’язків, а для засвідчення цього вона наділена й спеціальним правовим статусом. Його основне призначення - надання можливостей для отримання дитиною матеріальних та нематеріальних благ, необхідних для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

За загальним правилом, дитинство є періодом розвитку людини до досягнення повноліття. Так, згідно зі ст.1 Конвенції ООН про права дитини 1989 року дитиною вважається кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше [2].

Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.01 підтримує це положення: дитина — особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше [24].

Випадки набуття особою до досягнення 18 років прав повнолітньої особи передбачає зокрема ЦК України. Так, повна цивільна дієздатність у особи до 18 років може виникати:

  • у разі реєстрації шлюбу фізичної особи (з моменту реєстрації шлюбу) – ч.2 ст.34 ЦК України;
  • у разі досягнення фізичною особою шістнадцяти років та роботи за трудовим договором (за рішенням органу опіки та піклування або суду) – ч.1 ст.35 ЦК України, ст.ст.242-245 ЦПК України;
  • у разі запису неповнолітньої особи матір’ю або батьком дитини (за рішенням органу опіки та піклування або суду) - ч.1 ст.35 ЦК України, ст.ст.242-245 ЦПК України;
  • у разі досягнення фізичною особою шістнадцяти років і її бажанні займатися підприємницькою діяльністю (з моменту державної реєстрації її як підприємця) - ч.3 ст.35 ЦК України.

Причому при припиненні шлюбу, при визнанні шлюбу недійсним з підстав, не пов’язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, при припиненні трудового договору, при припиненні фізичною особою підприємницької діяльності до досягнення нею повноліття набута повна цивільна дієздатність зберігається - ч.2 ст.34, ч.5 ст.35 ЦК України [12; 13].

Як показує аналіз законодавства, віку дитини надається значення і в якості суб’єкта певних відносин особа вона може виступати як малолітня (до  14 років) або неповнолітня (від 14 до 18 років) – ч.2 ст.6 СК України [11] (див. схему 1).  

 

Схема 1. Статус дитини залежно від її віку

 

Крім цього, в окремих випадках закон передбачає спеціальний статус дитини, а саме: дитина-сирота; дитина, позбавлена батьківського піклування; дитина-вихованець; прийомна дитина; безпритульна дитина; дитина-інвалід; дитина-біженець; дитина з неповної чи багатодітної сім’ї; немовля; дитина з вадами розумового або фізичного розвитку; дитина, яка постраждала внаслідок стихійного лиха, техногенних аварій, катастроф; дитина, уражена ВІЛ-інфекцією; дитина, яка перебуває у зоні воєнних дій і збройних конфліктів тощо. 

Від набуття дитиною подібного спеціального статусу буде залежати наявність у неї певних прав, пільг, переваг, тобто додаткових засобів забезпечення й захисту її інтересів.  

Статус дитини має певний механізм забезпечення. У цілому це відбувається через закріплення прав, свобод, обов’язків, інтересів дитини, задіяння всіх видів їх гарантій, правозахисну діяльність, боротьбу з правопорушеннями, визнання суспільством, свідоме ставлення до дитини та її інтересів, повагу до прав дитини.

Обмеження об’єкту дослідження лише правами дитини, передбачає аналіз згаданого механізму саме з точки зору  забезпечення прав та свобод. Причому акцент робитиметься на таких складових механізму забезпечення прав дитини, як правова база, конкретні можливості дитини (права та свободи) та їх гарантії в разі порушення (способи захисту).

 

1.2. Правове забезпечення інтересів дитини

 

Розгляд інституту прав дитини передбачає обов’язкове звернення до законодавства. Важливим при аналізі нормативної бази є врахування ієрархії джерел, особливо у випадках колізії норм різних актів з одного й того самого питання.

Обов’язковою є перевірка чинності нормативних актів, причому зручність та процесуальні економія в роботі може бути досягнута за допомогою сучасних інформаційних ресурсів, де тексти документів подаються з останніми змінами та доповненнями.

Отже, джерелами регулювання інтересів дитини є Конституція України, міжнародні акти, закони України та підзаконні акти: постанови Верховної Ради України, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, накази міністерств та інших центральних органів виконавчої влади тощо (див. схему 2).

 

 

Схема 2. Ієрархія джерел регулювання інтересів дитини

 

 

Конституція України передбачає правовий захист, матеріальну і моральну підтримку дитинства (ч.3 ст.24), обов’язок батьків утримувати дітей до їх повноліття, державну охорону дитинства (ч.2, 4 ст.51), рівність дітей у правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони в шлюбі чи поза ним, переслідування за законом будь-якого насильства над дитиною та її експлуатації, покладення на державу утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, заохочення і підтримання державою благодійницької діяльності щодо дітей (ст.52), визначення засад регулювання охорони дитинства виключно законами України (п.6 ч.1 ст.92) [1, с.10, 18, 33].

 

Міжнародні акти в сфері прав дитини можуть бути універсальними та регіональними, обов'язковими та рекомендаційними. Серед них в порядку їх прийняття можна назвати наступні документи:

  • Конвенція МОП про мінімальний вік приймання дітей на роботу в промисловості №5, 1919 р. (переглядалась у 1937 році Конвенцією №59);
  • Конвенція МОП про визначення мінімального віку для допуску дітей на роботу в морі №7, 1920 р. (переглядалася в 1936 році Конвенцією N 58);
  • Конвенція МОП про мінімальний вік допуску дітей на роботу в сільському господарстві №10, 1921 р.;
  • Конвенція МОП про обов’язковий медичний огляд дітей та підлітків, зайнятих на борту суден №16, 1921 р.;
  • Конвенція МОП про вік приймання дітей на непромислові роботи №33, 1932 р. (переглядалась у 1937 році, в результаті чого була ухвалена Конвенція №60);
  • Конвенція МОП про медичний огляд дітей та підлітків з метою виявлення  їхньої  придатності  до  праці у  промисловості №77, 1946 р.;
  • Конвенція МОП про медичний огляд дітей та підлітків з метою виявлення їхньої придатності до праці на непромислових роботах №78, 1946 р.;
  • Конвенція МОП про обмеження нічної праці дітей та підлітків на непромислових роботах №79, 1946 р.;
  • Конвенція МОП про нічну працю підлітків у промисловості №90, 1948 р.;
  • Декларація прав дитини, 1959 р.;
  • Європейська конвенція про усиновлення дітей, 1967 р.;
  • Европейська конвенція про репатріацію неповнолітніх, 1970 р.;
  • Конвенція МОП про мінімальний вік для прийому на роботу №138, 1973 р.;
  • Декларація про захист жінок та дітей у надзвичайних обставинах і в період збройних конфліктів, 1974 р.;
  • Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, 1980 р.;
  • Європейська конвенція про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми, 1980 р.;
  • Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються відправлення правосуддя відносно неповнолітніх (Пекінські правила), 1985 р.;
  • Декларація про соціальні та правові принципи стосовно захисту та благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання та їх всиновленні на національному та міжнародному рівнях, 1986 р.;
  • Паризька декларація «Жінки, діти та синдром набутого імунодефіциту (СНІД)», 1989 р.;
  • Конвенція ООН про права дитини, 1989 р.;
  • Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей, 1990 р.;
  • Керівні принципи ООН для попередження злочинності серед неповнолітніх (Ер-Ріядські керівні принципи),  1990 р.;
  • Європейська конвенція про здійснення прав дітей, 1996 р.;
  • Конвенція МОП про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці №82, 1999 р.;
  • Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії, 2000 р.;
  • Декларація Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) та Ради Європи про співробітництво в інтересах дітей, 2007 р.;
  • Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та зловживань, 2007 р.

 

Національне законодавство (крім Конституції України), тобто закони України та підзаконні акти, що так чи інакше стосуються інтересів дитини, є багаточисленними (близько 5 тис. документів). Основні нормативні акти в сфері правової охорони інтересів дитини можна згрупувати залежно від напрямків регулювання.

 

Охорона основних прав дітей

  • ЦК України;
  • Житловий кодекс УРСР;
  •      Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.91;
  • Закон України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» від 01.12.98;
  • Закон України «Про органи і служби для дітей та спеці­альні установи для дітей» від 24.01.95;
  • Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 05.02.93;
  • Закон України «Про освіту» від 23.05.91;
  • Закон України «Про об’єднання громадян»  від 16.06.92;
  • Закон України «Про загальну середню освіту» від 13.05.99;
  • Закон України «Про позашкільну освіту» від 22.06.2000;
  • Закон України « Про громадянство України» від 18.01.2001р.;
  • Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.01;
  • Закон України «Про біженців» від 21.06.01;
  • Закон України «Про дошкільну освіту» від 11.07.01;
  • Закон України «Про професійно-технічну освіту» від 10.02.98;
  • Закон України «Про фермерське господарство» від 19.06.03;
  • Декларація про загальні засади державної молодіжної політики України від 15.12.92;
  • Указ Президента України від «Про Національну програму "Діти України"» від 18.01.96 №63/96;
  • Указ Президента України від 19.12.07 №1238/2007 «Про Національну раду з питань благодійництва "Зігрій любов’ю дитину"»;
  • Указ Президента України від 05.05.08 №411/2008 «Про заходи щодо забезпечення захисту прав і законних інтересів дітей»;
  • Постанова Кабінету Міністрів України  від 03.08.2000 №1200 «Про утворення Міжвідомчої комісії з питань охорони дитинства»;
  • Постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.07 №1068 «Про затвердження типових положень про службу у справах дітей»;
  • Наказ Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров'я України від 16.01.04  №5/34/24/11 «Про затвердження Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення»;
  • Наказ Міністерства освіти і науки України від 23.08.06 №631 «Про вжиття вичерпних заходів, спрямованих на дотримання законодавства, щодо захисту прав неповнолітніх»;
  • Наказ Міністерства освіти і науки України від 25.12.06 №844 «Про вжиття додаткових заходів щодо профілактики та запобігання жорстокому поводженню з дітьми».

 

Охорона здоров’я дітей

  • Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19.11.92;
  • Закон України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» від 12.12.91;
  • Закон України «Про дитяче харчування» від 14.09.06;
  • Закон України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» від 04.09.08;
  • Постанова Кабінету Міністрів України від 15.02.06 №148 «Про затвердження Типового положення про центр для ВІЛ-інфікованих дітей та молоді»;
  • Постанова Кабінету Міністрів України від 16.01.03р. №33 «Про затвердження Державної програми відпочинку та оздоровлення дітей на період до 2008 року»;
  • Постанова Кабінету Міністрів України від 19.07.06р. №983 «Про затвердження Державної програми "Дитяча онкологія" на 2006-2010 роки»;
  • Постанова Кабінету Міністрів України від 21.12.05 №1251 «Про затвердження Порядку організації виїзду дітей за кордон на відпочинок та оздоровлення»;
  • Постанова Кабінету Міністрів України від 22.10.04 №1591 «Про затвердження норм харчування у навчальних та оздоровчих закладах»;
  • Постанова Кабінету Міністрів України від 25.05.06 №722 «Про утворення Всеукраїнського центру охорони здоров'я матері і дитини»;
  • Наказ Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 31.12.03 №282 «Про затвердження Технічного регламенту з підтвердження відповідності щодо безпеки іграшок»;
  • Наказ Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров'я України від 17.04.06 №298/227 «Про затвердження Інструкції з організації харчування дітей у дошкільних навчальних закладах»;
  • Наказ Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту,  Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства праці та соціальної політики України від 23.11.07 №740/1030/4154/321/614а «Про заходи щодо організації профілактики передачі ВIЛ від матері до дитини, медичної допомоги і соціального супроводу ВIЛ-інфікованих дітей та їх сімей».

 

Трудові права неповнолітніх

  • КЗпП України;
  • Закон України «Про охорону праці» від 14.10.92;
  • Закон України «Про відпустки» від 15.11.96;
  • Наказ Державного комітету нагляду за охороною праці від 30.12.94 №130 «Про затвердження Положення про навчання неповнолітніх професіям, пов’язаним з важкими роботами і роботами з шкідливими або небезпечними умовами праці»;
  • Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 22.03.96 №59 «Про затвердження граничних норм підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми»;
  • Наказ Міністерства охорони здоров’я України від від 31.03.94 №46 «Про затвердження Переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх».

 

Інтереси дитини в сімейних відносинах

  • СК України;
  • Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» від 15.11.01;
  • Постанова Кабінету Міністрів України від 11.01.07 №13 «Про затвердження Порядку призначення і виплати допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку особам, застрахованим в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування»;
  • Постанова Кабінету Міністрів України від 16.01.07 №32 «Питання виплати застрахованим особам допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку»;
  • Постанова Кабінету Міністрів України від 21.04.05 №315 «Деякі питання призначення і виплати допомоги сім'ям з дітьми»;
  • Постанова Кабінету Міністрів України від 23.04.03 №569 «Про затвердження Порядку повернення до України позбавлених батьківського піклування дітей, які є громадянами України»;
  • Постанова Кабінету Міністрів України від 25.03.06 №367 «Про утворення Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини»;
  • Постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.02 №565 «Про затвердження Положення про прийомну сім'ю»;
  • Постанова Кабінету Міністрів України від від 19.02.07 №244 «Про затвердження Державної програми підтримки сім'ї на період до 2010 року»;
  • Наказ Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.99 №34/166/131/88 «Про затвердження Правил опіки та піклування»;
  • Наказ Міністерства освіти і науки України, Міністерства України у справах сім'ї, дітей та молоді від 21.09.04 №747/460 «Про затвердження Положення про дитячі будинки і загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування»;
  • Наказ Міністерства України у справах сім'ї, дітей та молоді, Міністерства охорони здоров'я України від 20.08.04 №273/418 «Про затвердження Інструкції про порядок видачі жінкам пакунків малюка при народженні дитини»;
  • Наказ Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 05.02.07 №313 «Про затвердження Положення про порядок та умови прийому документів від іноземців, які бажають усиновити дитину».

 

Соціальний захист дітей

  • Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21.11.92;
  • Закон України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» від 18.05.04;
  • Закон України «Про житловий фонд соціального призначення» від 12.01.06;
  • Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13.01.05;
  • Закон України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» від 02.06.05;
  • Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.91;
  • Закон України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.04;
  • Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» від 21.06.01;
  • Указ Президента України від 17.10.97 №1153/97 «Про затвердження заходів щодо поліпшення становища дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків»;
  • Указ Президента України від 11.12.07 №1205/2007 «Про проведення в Україні у 2008 році Року підтримки національного усиновлення та інших форм сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»;
  • Постанова Кабінету Міністрів України від 04.04.07 №605 «Про проведення експерименту з призначення і виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають аід опікою (піклуванням) і проживають у сім'ях опікунів (піклувальників), за принципом «гроші ходять за дитиною»;
  • Постанова Кабінету Міністрів України від 05.04.94 №226 «Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування»;
  • Постанова Кабінету Міністрів України від 08.09.05 №878 «Про затвердження Типового положення про соціальний гуртожиток для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»;
  • Постанова Кабінету Міністрів України від 09.06.97 №565 «Про типове положення про притулок для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх»;
  • Постанова Кабінету Міністрів України від 16.01.08 №8 «Про виплату доплати особам із числа дітей-сиріт віком старше 18 років, яким призначено пенсію у разі втрати годувальника»;
  • Постанова Кабінету Міністрів України від 17.10.07 №1242 «Про затвердження Державної цільової соціальної програми реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»;
  • Постанова Кабінету Міністрів України від 26.02.93 №146 «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб»;
  • Постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.02 №564 «Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу»;
  • Постанова Кабінету Міністрів України від 27.08.04 №1125 «Про утворення Державної соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді»;
  • Постанова Кабінету Міністрів України від 27.08.04 №1126 «Про заходи щодо вдосконалення соціальної роботи із сім’ями, дітьми та молоддю»;
  • Постанова Кабінету Міністрів України від 08.09.05 №877 «Про затвердження Типового положення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями»;
  • Постанова Кабінету Міністрів України від 08.09.05 №879 «Про затвердження Типового положення про соціальний центр матері та дитини»;
  • Наказ Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного департаменту України з питань виконання покарань від 14.06.06 №1983/388/452/221/556/596/106 «Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів соціальної роботи із сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах»;
  • Наказ Міністерства у справах сім’ї, молоді, спорту та туризму від 20.07.98 №298 «Про типові нормативи оснащення притулків для неповнолітніх»;
  • Наказ Державного комтітету молодіжної політики, спорту та туризму від 22.01.01 №120 «Про мінімальні норми забезпечення вихованців притулків для неповнолітніх одягом, білизною, взуттям та предметами особистої гігієни»;
  • Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 13.07.96 №384 «Про затвердження Положення про приймальники-розподільники для неповнолітніх органів внутрішніх справ»;
  • Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 18.05.98 №123 «Про затвердження Типового положення про будинок дитини»;
  • Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 13.02.07 №48 «Про затвердження Типового положення про центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів».

 

Відповідальність неповнолітніх та попередження

правопорушень з їх боку

  • КУпАП;
  • КК України;
  • КВК України;
  • КПК України;
  • ЦК України;
  • Закон України «Про міліцію» від 20.12.90;
  • Постанова Верховної Ради України  від 06.09.05 №2796-IV «Про дитячу безпритульність в Україні та шляхи подолання цього явища»;
  • Постанова Кабінету Міністрів України від 01.04.04 №429 «Про затвердження  положень про спостережні комісії та піклувальні ради при спеціальних виховних установах»;
  • Наказ Верховного Суду України, Міністерства юстиції України, Міністерства освіти України від 15.11.95 №478/63/7/5 «Про затвердження Положення про судових вихователів»;
  • Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 10.08.2000 №162 «Про затвердження норми належності речового майна для засуджених неповнолітніх, які відбувають покарання у спеціальних виховних установах»;
  • Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 28.01.04р. №20 «Про затвердження Типового положення про батьківський комітет при виховній колонії»;
  • Наказ Міністерства України у справах сім'ї, дітей та молоді від 14.04.04р. №15 «Про затвердження Порядку виявлення та ведення обліку дітей службами у справах неповнолітніх».

 

Наведений перелік основних документів в сфері забезпечення прав дитини дає читачу можливість скласти загальне уявлення про нормативне підґрунтя охорони й захисту прав дитини, а також у разі потреби звернутися за більш детальною інформацією до відповідних інформаційних ресурсів.

 

 

 

Контрольні запитання та завдання:

 

  1. До якого віку особа вважається дитиною?
  2. В чому різниця між малолітньою та неповнолітньою дитиною?
  3. Яку юридичну силу мають Конституція України та міжнародні акти в сфері прав дитини?
  4. За Законом України «Про охорону дитинства» з’ясуйте поняття «дитина-сирота», «діти, позбавлені батьківського піклування», «безпритульні діти»,  «дитина-інвалід», «дитина-біженець».
  5. З’ясуйте порядок призначення і виплати допомоги при народженні дитини.
  6. Дізнайтеся, які заходи передбачає Державна програма підтримки сім'ї на період до 2010 року.
  7. З’ясуйте мінімальний вік прийняття дітей на роботу за міжнародними стандартами. Чи відповідає їм українське законодавство?
  8. Що означає для дитиною набуття нею спеціального статусу? Наведіть приклади.
  9. Який орган наділений повноваженнями на здійснення міжнародного контролю за дотриманням Конвенції з прав дитини?  
  10. Розв’яжіть задачу: 17-річний Дмитро, який не перебував у шлюбі, був записаний батьком двомісячного Павлика. Через місяць після запису Дмитра батьком Павлика, останній помер. У цей момент Дмитрові було 17 років і 5 місяців. Він мав чималі кошти і вирішив купити собі дачний будинок. Батьки Дмитра вважали, що він не має права цього робити, оскільки уже не є повністю дієздатним. Як вирішити цю ситуацію відповідно до законодавства? Свою відповідь обґрунтуйте.

 

 Матеріал щодо змісту Конвенції та її створення див. у Додатку А.

Перегляд файлу

ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ БАТЬКІВ

 

                                               Законодавством України передбачено відповідальність         

                                               батьків не лише за шкоду, завдану їхніми дітьми, а й

                                               за неналежне виконання своїх батьківських обов’язків.

Відповідальність батьків передбачена:

Сімейним кодексом України

Стаття 141. Рівність прав та обов’язків батьків щодо дитини

1. мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою;

2. розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини.

Стаття 155. Здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов’язків

1. здійснення батьками своїх прав та виконання обов’язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності;

2. батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини;

3. відмова батьків від дитини є неправомірною, суперечить моральним засадам суспільства;

4. ухилення батьків від виконання батьківських обов’язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

 Стаття 180. Обов’язок батьків утримувати дитину

1. Батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Стаття 181. Способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину

1. способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними;

2. за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі;

3. за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі;

4. у разі виїзду одного з батьків за кордон на постійне проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти стягуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

5. якщо місце проживання батьків невідоме або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається тимчасова державна допомога. Порядок призначення цієї тимчасової державної допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

 Стаття 164. Підстави позбавлення батьківських прав

1. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

2. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття.

3. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.

4. Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки злочину, він порушує кримінальну справу.

Стаття 165. Особи, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав

1. Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім’ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров’я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Стаття 166. Правові наслідки позбавлення батьківських прав

1. Особа, позбавлена батьківських прав:

1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов’язків щодо її виховання;

2) перестає бути законним представником дитини;

3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім’ям з дітьми;

4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;

5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов’язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування);

6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.

2. Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов’язку щодо утримання дитини.

Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.

Стаття 170. Відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав

1. Суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров’я і морального виховання.У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам – за їх бажанням або органові опіки та піклування.

2. У виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров’я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків.У цьому разі орган опіки та піклування зобов’язаний негайно повідомити прокурора та у семиденний строк після постановлення рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав.З таким позовом до суду має право звернутися прокурор.

3. Якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини.

4. При задоволенні позову про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав суд вирішує питання про стягнення з них аліментів на дитину.

5. Положення частин першої – третьої цієї статті застосовуються до відібрання дитини від інших осіб, з якими вона проживає.

Законом України “Про освіту”

 Стаття 59. Відповідальність батьків за розвиток дитини

1. Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.

2. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

3. Батьки та особи, які їх замінюють, зобов’язані:

-      постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей; поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної і рідної мови, сім’ї, старших за віком, до народних традицій та звичаїв;

-      виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського та інших народів, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до своєї країни;

-      сприяти здобуттю дітьми освіти у навчальних закладах або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу;

-      виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини.

4. Держава надає батькам і особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов’язків, захищає права сім’ї.

Стаття 60. Права батьків. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:

-      вибирати навчальний заклад для неповнолітніх дітей;

-      обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування навчальних закладів;

-      звертатися до державних органів управління освітою з питань навчання, виховання дітей;

-      захищати у відповідних державних органах і суді законні інтереси своїх дітей.

 Кодексом про адміністративні правопорушення України

 Стаття 184. Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей.

Ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей

  • тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення

  • тягнуть за собою накладення штрафу від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом

  • тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення неповнолітніми діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність

  • тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, що їх замінюють, від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Кримінальним кодексом України

 Стаття 164. Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей

1. Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні,

- карається виправними роботами на строк до одного року або обмеженням волі на той самий строк.

2. Те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею,

- карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років.

Стаття 166. Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування.

Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки,

  • карається обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

 Стаття 167. Зловживання опікунськими правами

Використання опіки чи піклування з корисливою метою на шкоду підопічному (зайняття житлової площі, використання майна тощо)

  • карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.  

Відділ державної реєстрації нормативно-правових актів, легалізації об’єднань громадян, правової освіти та правової роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

Памятка для родителей

 

1.  Не демонстрируйте своему ребёнку показную вежливость и чуткость. Очень скоро он начнёт вам подражать и поступать так в первую очередь по отношению к вам.

2.  Не грубите и не сквернословьте сами. Ваша привычка станет привычкой вашего ребёнка.

3.  Не говорите о чужих людях плохо и неуважительно. Если вы покажете в этом пример своему ребёнку, ждите, что очень скоро он скажет то же самое о вас.

4.  Будьте тактичны по отношению к другим людям. Это хороший урок добра и человечности для вашего ребёнка.

5.  Не бойтесь извиниться перед кем-то в присутствии своего ребёнка. В этот момент вы ничего не теряете, лишь приобретаете его уважение.

6.  Проявляйте благородство даже тога, корда вам очень не хочется его проявлять, учите благородству своего ребёнка. Помните, что поведение – это зеркало, в котором отражается истинный облик каждого!

 

 

 

 

 

Перегляд файлу

Тема : Права маленької дитини

Мета: розповісти учням про їхні права й свободи, визначені Кон­венцією про права дитини, навчити правильно реалізовувати свої права, навчати дітей вмінню захищати себе при порушенні прав дитини, розвивати культуру дітей, акторські здібності, виховувати дисциплінованість, повагу до законів України, товаришів, виховувати в  учнів поважне ставлення до власної особистості та інших.

Обладнання: аудіозапис пісні «Ми маленькі діти» із кінофільму «Пригоди Електроніка», пісні О. Янушкевич «Дитинства світ» , плакат «Світова книга прав дитини», м’яч для гри, ілюстративний матеріал до казок, листи від казкових героїв, картки з тлумаченням імен дітей.

Особливості виховного заходу: розроблено з використанням інтерактивних форм та методів, презентації , аудіозаписів та із максимальним забезпеченням рухового режиму.

(Виховний захід відбувається у класі або шкільній бібліотеці. Угорі на видному місці прилаштовано плакат із назвою заходу, під ним —«Світова книга прав дитини» .) (Звучить пісня «Ми маленькі діти»)

Вчитель.

- Доброго дня, друзі! Ми зібрались сьогодні для того, щоб поговорити про права дітей, тобто про ваші права. Адже дуже важливо вивчати і знати свої права.

 Таємничо - чарівна хвилинка

           У мене в руках чарівна скринька, у якій знахадоться найцінніший скарб планети Земля. Хто з вас хоче його побачити? Але поки що не розповідати, що ви там побачили.( діти заглядають у скриньку із дзеркалом, відкривається чарівна скринька, діти посміхаються. Потім вчитель показує всім дітям).                 1

      - Ви бачили в чарівній скриньці себе.

       Людина – найцінніший скарб, кожен з вас особистість і саме такої людини, як ви, більше не буде на цій Землі.

Вірш «Ти знаєш, що ти Людина»

1-й учень

 Ти знаєш, що ти Людина

Ти знаєш про це, чи ні?

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина.

Очі твої – одні.

      2-й учень

Більше тебе не буде,

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди, -

Добрі, ласкаві і злі.

Сьогодні усе для тебе

Озера, гаї, степи

І жити спішити треба,

Хоч хочеш того, чи ні.                          2

Вчитель

- Отже, наша виховна година  присвячена правам та обов’ язкам дитини.

- Діти, а хочете я вам розповім історію одного хлопчика?
- Жив-був маленький хлопчик, який виховувався у лісі. Його друзями були звірі: пантера, ведмідь, сокіл, удав. Жив хлопчик по певних законах – законах джунглів. А закони джунглів були дуже жорстокими. Не було у нього ані даху над головою, ані свого куточка, де можна було погратися, відпочити, тим більше не було в нього школи, де він міг би навчатися та спілкуватися з іншими. Часто звірі його ображали тільки за те, що він не був схожий на них. І вирішив він шукати інше місце, де йому буде краще жити і закони були б більш добрішими. Довго блукав він  лісом, поки його не знайшли добрі люди і не забрали  з собою. Виявилось, що хлопчик дуже схожий на них. І хлопчику дуже захотілося залишитися з ними, але він відчував страх і невпевненість, він не знав, як люди до нього поставляться, по яких законах вони живуть.

- А давайте ми сьогодні запросимо цього хлопчика до нас в гості та познайомимо його з правилами і законами, за якими живуть люди.

Вчитель

- Чомусь у давнину люди думали: якщо в іншого не такий колір шкіри, як у мене, не така мова, не такий одяг – він гірший за мене, він – ворог. І тоді спалахували війни. Але на війні гинув і той, хто починав війну, і той, хто захищався. Таким чином загинуло багато людей. Потім люди почали замислюватися і вирішили: всі людські істоти, незважаючи на їхнє походження, колір шкіри, мову, звичаї, бідність чи багатство дуже схожі.

-  Чим ми всі схожі один на одного? Подивіться на тих, хто сидить поруч з вами. Що у нас спільного?

 

                                                   3

- Так, дійсно, у нас по дві руки, щоб працювати, малювати; дві ноги – щоб                                          

бігати; два ока – щоб бачити; два вуха – щоб чути. І ще в кожного є розум – щоб думати. А головне, що нас об'єднує – людські права. Отже, в цьому ми рівні.
 

Розповідь про Декларацію прав дитини

3-й учень

Декларація прав дитини дуже важливий документ, в якому визначені

права дитини.

Близько 50 років тому Організацією Об'єднаних Націй була прийнята Декларація прав дитини.
У ній перелічено умови, за яких усі діти Землі будуть щасливі.

4-й учень
Усі діти мають право на повноцінне харчування.

Усі діти мають право на відпочинок і дозвілля.

5-й учень

Усі діти мають право на освіту.

Усі діти мають право на любов і піклування.

6-й учень

Усі діти мають право на медичну допомогу.

Особлива турбота дітям-інвалідам.

                                                       4

7-й учень

Жодна дитина не повинна бути скривджена і зневажена.

Жодна дитина не повинна бути жертвою насильста або війни.
(Слова дітей супроводжуються показом слайдів)

Вчитель

-Але, хоча ми і схожі один на одного тим, що всі ми – люди, і маємо однакові права, ми – різні. У кожного свій неповторний характер, свої думки, почуття, здібності. У світі немає двох однакових людей. Ми в цьому зараз переконаємося.

Гра «Моя візитка»

Вчитель пропонує гру "Моя візитка". Кожен учень каже про себе два-три речення. Називає рису, яка, на його думку, притаманна лише йому. Вчитель починає з себе. Наприклад: "Я дуже люблю морозиво і квіти рожевого кольору".
– Бачите, ви всі маєте різні захоплення.

Висновок:
Ми всі рівні у правах, але ми самі різні і неповторні особистості.

 Кожна дитина має право на життя, виживання і здоровий розвиток.

Всі діти мають право на ім'я, сімейні зв'язки, громадянство".

8-й учень

І дівчатко, і хлоп'я мають право на ім'я.
Ти — Надійка, я — Василь.
А оцей малюк — Максим.
Мають Дмитрик і Оленка
                                                        5

ще й по батькові ім'я.
«Я — Дмитро Ілліч Орленко!» —
каже впевнено хлоп'я.
9-й учень

І дівчатко, і хлопчина,
і великі, і малі
мають власну Батьківщину,
найріднішу на землі.
Мають право називати
Україну словом МАТИ,
бо вона дітей завжди
оборонить від біди.

-Давайте і ми дамо хлопчику ім’я.

Гра «Що означає моє  імя»

Першим називає себе вчитель і пояснює своє ім'я.

Далі діти. Наприклад: "Я – Віктор", "Я –Володимир", "Я – Лариса" і т.д. (Кожному  вчитель роздає таблички із тлумаченням його імені: Лариса – "Чайка", Віктор –"Переможець", Володимир – "той, хто володіє світом" тощо. Коли всі отримають свої таблички, вчитель просить підняти їх вгору.) Вчитель

-Подивіться, які люди зібралися сьогодні Петро - "Камінь", Катерина - "Чиста", Олексій -"Захисник", Андрій - "Мужній", Марина - "Морська", Софія - "Мудра", Вікторія - "Переможниця" і т.д. Всі імена означають найкращі риси характеру.

                                             6

Казкова правова вікторина (супроводжується показом сюжетних ілюстрацій до казок)

Вчитель

 -  Сьогодні герої різних казок дізналися, що ми будемо говорити  про Права дитини і тому вранці мені передали їхні листи.

- Давайте допоможемо розібратися героям казок: вгадаємо їхні імена і визначимо, які права були порушені.

( Кожна група отримує лист, обговорює його та прочитавши  частини казок і говорить, які були порушені права дитини.)

 

1. «Я Зайчисько, я маленький, хатку мав собі гарненьку, та прийшла коза рогата, і нема у мене хати. Ой, хутчіш допоможіть, мої права ви підкажіть».

1. З якої казки цей лист? («Коза-дереза».)

2. Чиї та які права були порушені? (Право на родинну оселю.)

2. "Рятуйте! Матуся пішла за молоком, а нас з’їв сірий вовк !"

1. З якої казки цей лист? («Вовк і козенята».)

2. Чиї та які права були порушені? (Право на життя.)

3. «Діти, я хочу на бал, а мене примушують працювати без відпочинку.»

1. З якої казки цей лист? («Попелюшка».)

2. Чиї та які права були порушені? (Право на відпочинок.)

                                                     7

4. "Діти, мене відвезли від бабусі і названої сестри в льодове царство. Мені холодно, я хочу додому."

1. З якої казки цей лист? («Снігова королева».)

2. Чиї та які права були порушені? (Право на вільне пересування.)

5. "Діти, допоможіть! Посадили мене в тюрму за те, що допоміг Гарбузу повернути його будиночок."

1. З якої казки цей лист? («Чиполіно».)

2. Чиї та які права були порушені? (Право на волевиявлення.)

6 . "Мені дуже холодно в зимовому лісі. Діти, допоможіть знайти квіти."

1. З якої казки цей лист? («Дванадцять місяців».)

2. Чиї та які права були порушені? (Право на любов і піклування.)

7. «Діти, допоможіть. Розлучила мене Зміючка з татом і ненькою. Хто ж тепер буде їм рибку ловити і годувати».

1. З якої казки цей лист? («Івасик-Телесик».)

2. Чиї та які права були порушені? (Право на любов і піклування.)

8. «Полечу я від баби і діда, коли назбираю багато пірячка. Не можу так більше жити»

1. З якої казки цей лист? («Кривенька качечка».)

2. Чиї та які права були порушені? (Право на особисті речі.)

-Вам казкові герої дуже вдячні і підготували для вас  сюрприз. До нас  завітала казка. Але казка наша незвичайна, вона більш сучасна. Послухаємо наших героїв.                      8

Інсценізація

Буратіно : Виходить, що наша держава повинна піклуватися про своїх дітей?

Мальвіна : О, ви робите незвичайні успіхи, Буратіно! І лише одна – однісінька країна відмовилася. Це Країна Дурнів.

Буратіно: А цікаво, що це за права, які начебто я маю?

Мальвіна: Ну, ось, наприклад: «Ніхто не має права ображати іншого, принижувати його, карати» . Як це робив Карабас – Барабас.

Буратіно: Ух ти! Здорово! А ще!

Мальвіна: А ще кожна дитина має право ходити до школи і вчитися безкоштовно, щоб стати грамотним, розумним і вихованим.

Буратіно: Подумаєш, а якщо я не хочу вчитися?

Мальвіна: Значить, ви порушуєте виконання Конституції. Адже крім прав кожна дитина повинна пам’ятати про свої обов’язки. Ходити в школу, Буратіно, - це і ваш обов’язок.

Буратіно: Я так і знав! Зразу палки в колеса! Я думав, якщо мені дають права, це значить, можна робити,  що завгодно!

Мальвіна: Ох, який же ви негідний хлопчисько! Усі люди народжуються вільними і рівними, усі мають однакові обов’язки  і права. Усі наділені розумом і повинні ставитись один до одного, як брати і сестри, незважаючи на колір шкіри.

Буратіно: Та це дурість якась написана! Люди не можуть народжуватись однаковими, рівними: наприклад, мій сусід, хлопчик, коли народився, важив    3 кг, а його братик – 2 з половиною…

                                              9

Мальвіна: Послухай: народжуватись рівними – це не значить народжуватись однаковими на зріст і вагу або однаково сильними чи красивими. Це значить – народжуватися людьми маленькими і голими. Адже ж ніхто ще не народився на світ міністром з портфелем або генералом з пагонами!

- З якої казки наші герої?

- Що нового дізнався Буратіно на уроці?

- Хто порушував його права?

- Який обов’язок не дуже подобається Буратіно?

- Усі діти мають право рости та розвиватися фізично і духовно. Тобто усі діти мають право на освіту, мають право на інформацію, на відпочинок і дозвілля.


Сценка
Прискакав до школи зайчик,
вчителів питає:
«Чи у вас і тих навчають,
хто грошей не має?»
«Ну, звичайно, ну, звичайно! —
кажуть зайченяті. —
В нашій школі всіх навчають,
бідних і багатих.
І читати, і писати
ми вчимо маляток.
І на лапках рахувати,
і пісень співати».
В темнім лісі зайчик радий
скликав заячу нараду.
І сказав таке: «Освіта
                                                10

всім обов'язкова!
Для усіх малят відкрита
початкова школа.
Безкоштовно і сумлінно,
з самого початку
вивчимо «права дитини»
і «права зайчатка».
 

Гра «Веселий м’ячик»

Ти котись веселий м’ячик,

Швидше, швидше по руках.

У кого лишився м’ячик,

Той розказує права!

Вчитель

- У малечі не повинно бути нещасливого дитинства, і за це повинні відповідати дорослі. А ви, діти, повинні добре знати свої права, і не дозволяти дорослим їх порушувати.

10-й учень

Хоч ми малі, ще першокласники
Та в нас закон є і права.
І ми навік запам'ятали
Із Декларації слова.
Всі діти вільні і всі рівні,
І треба всім нам дружно жити.
Тож ми ще змалечку вчимося
Всіх поважати і любити.                        11

11-й учень
Ми кожен день йдемо до школи
Бо право нам таке дано,
Там ми усі дружити будем
І мирно жити будем все одно!

(Звучить аудіозапис пісні О. Янушкевич «Дитинства світ»)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                   12

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перегляд файлу
Дитя моє! Бог дав тобі життя,І щоб ніхто не заподіяв тобі шкоди. Тобі, малесенький громадянине,Бог дав закони нашого народу.
КОНСТИТУЦІЯ У перекладі з латинської – устрій, будова. Конституція-основний закон,Закон про устрій держави,Права і Обов’язки громадян
Кожна дитина має право на життя
Усі діти незалежно від кольору шкіри, мови, релігії, пола мають рівні права
Кожна дитина має право на освіту
Кожна дитина має право на корисне і якісне харчування
Кожна дитина має право на медицинську допомогу
Кожна дитина має право на відпочинок
Кожна дитина має право на дозвілля
Кожна дитина має право на захист від експлуатації
Кожна дитина має право на турботу з боку дорослих
Кожна дитина має право на захист від фізичного та психологічного насилля
Кожна дитина має право на збереження сімейних звязків
Діти-інваліди мають право на турботу про їх фізичний та психологічний стан
ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ДИТИНИУ перекладі з латинської-об’ява, оголошення,заява. У ДЕКЛАРАЦІЇ ПРАВ ДИТИНИвикладені правила йобов’язки людей
КОНВЕНЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИМіжнародний договір. У перекладі з латинської-угода, договір. Україна ратифікувала названу Конвенцію ще у вересні 1991 року
Україна ратифікувала Конвенцію у вересні 1991 року
Закон України
Батьківщина Батьківський дім, у якомународився і зростаєш,де народилися твій батько і дід.
Громадянин Особа, яка належить до певноїдержави, користується її правами і виконує обов’язки,встановлені законами цієї держави.
Патріот Людина, яка любить свою. Батьківщину, відданий своєму народові
1 / 64
Зміст слайдів
Номер слайду 1

Номер слайду 2

Номер слайду 3

Номер слайду 4

Номер слайду 5

Дитя моє! Бог дав тобі життя,І щоб ніхто не заподіяв тобі шкоди. Тобі, малесенький громадянине,Бог дав закони нашого народу.

Номер слайду 6

КОНСТИТУЦІЯ У перекладі з латинської – устрій, будова. Конституція-основний закон,Закон про устрій держави,Права і Обов’язки громадян

Номер слайду 7

Номер слайду 8

Кожна дитина має право на життя

Номер слайду 9

Усі діти незалежно від кольору шкіри, мови, релігії, пола мають рівні права

Номер слайду 10

Кожна дитина має право на освіту

Номер слайду 11

Кожна дитина має право на корисне і якісне харчування

Номер слайду 12

Кожна дитина має право на медицинську допомогу

Номер слайду 13

Кожна дитина має право на відпочинок

Номер слайду 14

Кожна дитина має право на дозвілля

Номер слайду 15

Кожна дитина має право на захист від експлуатації

Номер слайду 16

Кожна дитина має право на турботу з боку дорослих

Номер слайду 17

Кожна дитина має право на захист від фізичного та психологічного насилля

Номер слайду 18

Кожна дитина має право на збереження сімейних звязків

Номер слайду 19

Діти-інваліди мають право на турботу про їх фізичний та психологічний стан

Номер слайду 20

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ДИТИНИУ перекладі з латинської-об’ява, оголошення,заява. У ДЕКЛАРАЦІЇ ПРАВ ДИТИНИвикладені правила йобов’язки людей

Номер слайду 21

Номер слайду 22

Номер слайду 23

Номер слайду 24

Номер слайду 25

Номер слайду 26

КОНВЕНЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИМіжнародний договір. У перекладі з латинської-угода, договір. Україна ратифікувала названу Конвенцію ще у вересні 1991 року

Номер слайду 27

Україна ратифікувала Конвенцію у вересні 1991 року

Номер слайду 28

Закон України "Про охорону дитинства",

Номер слайду 29

Батьківщина Батьківський дім, у якомународився і зростаєш,де народилися твій батько і дід.

Номер слайду 30

Громадянин Особа, яка належить до певноїдержави, користується її правами і виконує обов’язки,встановлені законами цієї держави.

Номер слайду 31

Патріот Людина, яка любить свою. Батьківщину, відданий своєму народові

Номер слайду 32

Номер слайду 33

Номер слайду 34

Номер слайду 35

Номер слайду 36

Номер слайду 37

Номер слайду 38

Номер слайду 39

Номер слайду 40

Номер слайду 41

Номер слайду 42

Номер слайду 43

Номер слайду 44

Номер слайду 45

Номер слайду 46

Номер слайду 47

Номер слайду 48

Номер слайду 49

Номер слайду 50

Номер слайду 51

Номер слайду 52

Номер слайду 53

Номер слайду 54

Номер слайду 55

Номер слайду 56

Номер слайду 57

Номер слайду 58

Номер слайду 59

Номер слайду 60

Номер слайду 61

Номер слайду 62

Номер слайду 63

Номер слайду 64

Перегляд файлу

      ПРАВО НА ДЕРЖАВНУ ДОПОМОГУ

 

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Більшість одиноких матерів можна віднести до категорії осіб, які потребують матеріальної допомоги. І це очевидно, оскільки дохід неповної сім’ї складає лише заробітна плата матері. Проте поняття "одинока мати" визначається чинним законодавством України по-різному й застосовується залежно від того, на які правовідносини поширюється.

В Україні права одиноких матерів захищені Законами України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21.11.92 р. № 2811-XII (у редакції Закону України від 04.07.2002 р. № 49-IV, зі змінами та доповненнями, за текстом – Закон № 2811-XII), «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР (зі змінами та доповненнями, за текстом – Закон № 504/96-ВР) та іншими нормативно-правовими актами. 

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 р. № 9 (за текстом – постанова № 9) визначається поняття одинокої матері, згідно з яким одинокою матір'ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує та утримує дитину сама. 

Відповідно до Закону № 504/96-ВР одинока мати (п. 5 частини дванадцятої ст. 10) – це матір, яка виховує дитину без батька. Отже, участь батька або інших осіб в утриманні дитини не позбавляє матері статусу одинокої. Це визначення застосовується лише для надання пільг і гарантій, встановлених трудовим законодавством щодо відпусток.

Згідно зі ст. 3 Закону № 2811-XII одиноким матерям призначається державна допомога. Крім того, вони мають право на щорічні додаткові оплачувані відпустки згідно зі ст. 19 Закону № 504/96-ВР.

Часто жінки звертаються з такими запитаннями:

  •    чи вважається розлучена жінка, що виховує дитину без батька, одинокою матір'ю;
  •    чи має вона право на допомогу від держави як одинока мати;
  •    чи має вона право на додаткову відпустку і якщо так, то якої тривалості;
  •    які інші пільги та гарантії  має одинока мати в нашій державі.

Розглянемо ці питання детальніше.

Як зазначалось вище, поняття одинокої матері визначено у постанові № 9, згідно з якою для визнання іншої жінки одинокою матір'ю необхідні дві ознаки: вона і виховує, і утримує дитину сама.

Після набрання чинності Законом № 504/96-ВР поняття одинокої матері не повинно застосовуватися, оскільки п. 5 частини дванадцятої ст. 10 цього Закону дає визначення одинокої матері як такої, яка виховує дитину без батька. Отже, участь батька або інших осіб в утриманні дитини не позбавляє матері статусу одинокої.

Відповідно до зазначеного до категорії одинокої матері належать: жінка, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі розлучена жінка, яка виховує дитину без батька, незважаючи на факт отримання аліментів, і жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не усиновлена).

Таке визначення терміна «одинока мати» застосовується лише для надання пільг і гарантій, установлених трудовим законодавством щодо відпусток.

Батько лише у тому разі може бути визнаний таким, що бере участь у вихованні дитини, якщо він проживає разом з дитиною або є інші докази щоденної участі батька у вихованні дитини.

Для підтвердження факту, що батько не бере участі у вихованні дитини, можуть бути пред'явлені, наприклад, довідка з ЖЕКу про реєстрацію особи за місцем проживання, рішення органів опіки та піклування або суду щодо виховання дитини батьком тощо.

Згідно зі ст. 157 Сімейного кодексу України від 10.01.2002 р. № 2947-III питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні й має право на особисте спілкування з нею. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав і виконання обов'язків тим із них, хто проживає окремо від дитини.

Статтею 158 цього Кодексу передбачено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування приймає на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. № 2402-III (зі змінами та доповненнями) та ст. 2 Закону № 2811-XII дитина – це особа віком до 18 років (до повноліття), якщо згідно із законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.

 

ДОПОМОГА НА ДІТЕЙ ОДИНОКИМ МАТЕРЯМ

Відповідно до ст. 3 Закону № 2811-XII призначається, зокрема, такий вид державної допомоги сім'ям з дітьми, як допомога на дітей одиноким матерям.

Відповідно до ст. 181 Закону № 2811-XII право на допомогу на дітей мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновителі, якщо у свідоцтві про народження дитини (рішенні про усиновлення дитини) відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку державним органом реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновителя) дитини.

Право на допомогу на дітей одиноким матерям мають вдова та вдівець з дітьми, мати (батько) дітей у разі смерті одного з батьків, якщо шлюб між ними було розірвано до дня смерті, які не одержують на них пенсію в разі втрати годувальника або соціальну пенсію.

Якщо одинока мати (вдова, вдівець), мати (батько) дітей у разі смерті одного з батьків, якщо шлюб між ними було розірвано до дня смерті, уклала шлюб, за нею зберігається право на одержання допомоги на дітей, які народилися до шлюбу, за умови, що ці діти не були усиновлені чоловіком (дружиною).

Жінка, яка має дітей від особи, з якою вона не перебувала і не перебуває в зареєстрованому шлюбі, але з якою вона веде спільне господарство, разом проживає і виховує дітей, права на одержання допомоги, встановленої на дітей одиноким матерям, не має. При реєстрації цією жінкою шлюбу з особою, яка є батьком її дітей, допомога на дітей, народжених від цієї особи, не призначається.

Допомога на дітей одиноким матерям не призначається у разі перебування дитини на повному державному утриманні.

Якщо дитина, яка перебуває на утриманні в інтернатному закладі за рахунок держави, під час літніх канікул перебуває вдома, зазначена допомога призначається за повні місяці перебування дитини вдома на підставі довідки навчального закладу про те, що дитина в цей час не перебувала на утриманні в інтернатному закладі за рахунок держави.

Допомога на дітей одиноким матерям призначається незалежно від одержання на дітей інших видів допомоги.

Допомога на дітей одиноким матерям надається у розмірі, що дорівнює:

різниці між 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку – одиноким матерям, одиноким усиновителям (вдовам, вдівцям), які мають дітей віком до 18 років (якщо діти навчаються за денною формою навчання у вищих навчальних закладах I – IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладах, – до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років).

Середньомісячний сукупний дохід сім'ї визначається згідно з Методикою обчислення сукупного доходу сім'ї для всіх видів соціальної допомоги на підставі довідки про доходи і декларації про доходи та майновий стан осіб, що звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги. До складу сім'ї особи, що звертається за призначенням зазначеної допомоги, включаються чоловік (дружина); рідні, усиновлені та підопічні діти віком до 18 років, а також діти віком до 23 років, які навчаються за денною формою у вищих навчальних закладах I – IV рівня акредитації та професійно-технічних навчальних закладах і не мають власних сімей незалежно від місця проживання або реєстрації; неодружені повнолітні діти, які визнані інвалідами дитинства I та II груп або інвалідами I групи і проживають разом з батьками; непрацездатні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні у зв'язку з відсутністю власних доходів; жінка та чоловік, які проживають однією сім'єю, не перебувають у шлюбі, але мають спільних дітей.

Зазначена допомога призначається на кожну дитину.

Розмір допомоги перераховується з дня досягнення дитиною відповідного віку без звернення одержувача допомоги до органу праці та соціального захисту населення.

 

ПОРЯДОК ПРИЗНАЧЕННЯ ДОПОМОГИ

Для призначення допомоги на дітей одиноким матерям до органу праці та соціального захисту населення подаються такі документи:

  •    заява про призначення допомоги, що складається за формою, затвердженою Мінпраці та соціальної політики України;
  •    довідка державного органу реєстрації актів цивільного стану про підстави внесення до книги реєстрації народжень відомостей про батька дитини;
  •    копія свідоцтва про народження дитини;
  •    довідка про проживання дитини з матір'ю, видана за місцем проживання сім'ї.

У разі неможливості одержати таку довідку орган праці та соціального захисту населення здійснює обстеження сім'ї за місцем проживання і складає акт із зазначенням факту проживання дитини з матір'ю. У разі коли дитина навчається за межами населеного пункту, в якому проживає мати, і не перебуває на повному державному утриманні, замість довідки про проживання дитини з матір'ю подається довідка з місця проживання матері та довідка з місця проживання (навчання) дитини.

Усиновителі подають також копію рішення про усиновлення.

Вдови та вдівці подають копію свідоцтва про смерть одного з подружжя та довідку про те, що вони не одержують на дітей пенсію в разі втрати годувальника або соціальну пенсію.

Мати (батько) дітей у разі смерті одного з батьків, якщо шлюб між ними було розірвано до дня смерті, які не одержують на них пенсію в разі втрати годувальника або соціальну пенсію, подають також копію свідоцтва про розірвання шлюбу, копію свідоцтва про смерть одного з батьків та довідку про те, що вони не одержують на дітей зазначені пенсії.

Якщо одинока мати народила дитину за межами України і не може подати документ, який підтверджує факт, що вона є одинокою матір'ю, рішення про призначення їй допомоги на дитину приймається органом праці та соціального захисту населення на підставі обстеження матеріально-побутових умов сім'ї і документа про народження дитини, легалізованого в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Якщо діти навчаються за денною формою у вищих навчальних закладах I – IV рівня акредитації та професійно-технічних навчальних закладах, виплата допомоги на дітей одиноким матерям продовжується на підставі довідки навчального закладу до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років.

Допомога на дітей одиноким матерям призначається з місяця, в якому було подано заяву з усіма необхідними документами, та виплачується щомісяця по місяць досягнення дитиною 18-річного віку (якщо діти навчаються за денною формою у вищих навчальних закладах I – IV рівня акредитації та професійно-технічних навчальних закладах, – до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років) включно.

Виплата допомоги в розмірі, що перевищує мінімальний, здійснюється протягом шести календарних місяців. Якщо особа, якій призначено допомогу, після закінчення зазначеного строку не підтвердила право на призначення допомоги у розмірі, що перевищує мінімальний, допомога виплачується у мінімальному розмірі.

Допомога на дітей одиноким матерям призначається органами праці та соціального захисту населення за місцем їх проживання. Допомога може бути призначена за місцем фактичного проживання за умови подання довідки про неодержання зазначеної допомоги в органі праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації.

 

ВІДПУСТКИ

Закон України «Про відпустки»  від 15.11.96 р. № 504/96-ВР, зокрема, передбачає:

Ст. 10. Порядок надання щорічних відпусток 

Щорічні відпустки повної тривалості  до  настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи  на даному підприємстві за бажанням працівника надаються:

  • жінкам – перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або біля неї, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;
  • працівникам, діти  яких  у  віці  до  18  років вступають до навчальних  закладів,  розташованих  в  іншій місцевості, за їхнім бажанням надається щорічна відпустка або її частина (не менш як 12 календарних  днів)  для супроводження дитини до місця розташування навчального закладу та у зворотному напрямі.

За наявності двох або більше  дітей зазначеного віку така відпустка надається окремо для супроводження кожної дитини.

Черговість надання відпусток  визначається  графіками які затверджуються  власником  або  уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим  представником) чи іншим  уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх  працівників. 

При  складанні  графіків ураховуються інтереси виробництва,  особисті  інтереси  працівників та можливості для їх відпочинку. Конкретний період надання  щорічних  відпусток  у  межах, установлених  графіком,  узгоджується  між працівником і власником або уповноваженим ним органом,  який  зобов'язаний  письмово повідомити  працівника  про дату початку відпустки не пізніш як за два  тижні до встановленого графіком терміну. 

Щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для  нього час надаються:

  • особам віком до вісімнадцяти років;
  •  жінкам перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї жінкам,  які  мають  двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;
  • одинокій матері (батьку),  які виховують дитину без батька (матері);
  • опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично  виховують  одного  або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків;
  • педагогічним, науковим, науково-педагогічним працівникам,  спеціалістам  навчальних  закладів щорічні відпустки повної  тривалості  у  перший  та наступні робочі роки надаються у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу. 

 

Ст.11 Перенесення щорічної відпустки

Щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період у разі:
- настання  строку  відпустки  у  зв'язку  з  вагітністю  та пологами;

- збігу  щорічної  відпустки  з  відпусткою  у зв'язку з навчанням.

 

Ст. 12 Поділ щорічної відпустки

Щорічну  відпустку  на прохання працівника може бути поділено на  частини  будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її  частина  становитиме  не  менше 14 календарних днів.

 

Ст. 25 Відпустка без збереження заробітної плати, що надається в обов’язковому порядку

  • матері,  що  має  двох  і  більше  дітей  віком  до 15 років або дитину-інваліда, - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
  • матері  в  разі  якщо дитина  потребує  домашнього догляду,  - тривалістю,  визначеною в медичному  висновку,  але  не  більш  як  до  досягнення дитиною шестирічного віку,  а  в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),  - не більш як  до  досягнення  дитиною шістнадцятирічного  віку;
  •  працівникам,  допущеним  до  вступних  іспитів  у  вищі навчальні заклади, - тривалістю 15 календарних днів без урахування часу,  необхідного  для  проїзду  до  місцезнаходження навчального закладу та назад;
  • працівникам,  діти яких у віці до 18 років вступають  до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, - тривалістю 12 календарних днів без урахування часу,  необхідного для  проїзду до місцезнаходження навчального закладу та у зворотному напрямі.

 За наявності  двох  або  більше  дітей  зазначеного віку така відпустка надається окремо для супроводження кожної дитини

 

Ст. 26 Відпустка  без  збереження  заробітної  плати  за згодою сторін

За сімейними обставинами та з інших  причин  працівнику  може надаватися  відпустка  без  збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або  уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

 

Додаткові відпустки працівникам, які мають дітей

Відповідно до ст. 1821 Кодексу законів про працю України від 10.12.71 р.(за текстом – КЗпП) та ст. 19 Закону № 504/96-ВР жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України). При цьому за наявності декількох підстав для надання такої відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.

Додаткові відпустки працівникам, які мають дітей, надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6–8 Закону № 504/96-ВР, а також понад щорічні відпустки, установлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у визначеному порядку (частина шоста ст. 20 Закону № 504/96-ВР).

Якщо працівник із будь-яких причин не скористався своїм правом на таку відпустку в році досягнення дитиною певного віку або ж за кілька попередніх років, він має право використати її, а у разі звільнення незалежно від підстав йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні відпусток. Чинним законодавством не передбачено строк давності, після якого втрачається право на додаткову відпустку працівникам, які мають дітей.

Відповідно до зазначеного підставами для надання відпустки за ст. 19 Закону № 504/96-ВР слід вважати наявність:

двох або більше дітей віком до 15 років;

дитини-інваліда;

усиновленої дитини;

дитини під опікою;

дитини в одинокої матері;

наявність у батька дитини, яку він виховує без матері.

У разі коли підстави збігаються, може бути застосовано лише одну з них. Тобто конкретна дитина може бути врахована лише за однією з перелічених підстав.

Якщо одинока мати має одну дитину, їй надається така відпустка за однією підставою (10 календарних днів).

Наявність у одинокої матері двох дітей, з яких одна дитина – інвалід, дає право на цю відпустку за двома підставами (17 календарних днів).

 

Соціальні відпустки

Соціальні відпустки надаються відповідно до статей 17, 18, 19, 20 Закону України „Про відпустки" та ст. 179-182-1, Кодексу Законів про працю України.

Відповідно до статті 179 КЗпП України надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами, на підставі медичного висновку, тривалістю:

  • до пологів - 70 календарних днів;
  • після пологів - 56 календарних днів (70 календарних днів у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів), починаючи з дня пологів.

Після закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги по державному соціальному страхуванню.

До досягнення дитиною шестирічного віку жінці надається відпустка без збереження заробітної плати, якщо дитина має потребу в домашньому догляді, тривалістю визначеною в медичному висновку.

Відпустки:

  • для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
  • частково оплачувана відпустка та відпустка без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості;
  • відпустка без збереження заробітної плати до досягнення дитиною шестирічного віку, тривалістю визначеною медичним висновком,

можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину.

За бажанням жінки або осіб, зазначених вище, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання допомоги в період відпустки для догляду за дитиною.

 

Робота на умовах неповного робочого часу в період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку

Згідно зі статтею 179 КЗпП та статтею 18 Закону України „Про відпустки" за бажанням матері дитини (іншої працюючої особи, яка фактично доглядає за дитиною) під час відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку вона може працювати на умовах неповного робочого часу~або вдома, Водночас за нею зберігається право на одержання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Статтею 56 КЗпП передбачено, що на прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інвалід а, у т. ч. таку, що перебуває під її опікуванням, або жінки, яка відповідно до медичного висновку доглядає за хворим членом сім'ї, керівник зобов'язаний встановити їй неповний робочий день чи неповний робочий тиждень. Оплата праці в таких випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Згідно із зазначеною статтею, неповний робочий час може встановлюватися за угодою між працівником і керівником як при прийнятті на роботу, так і згодом.

Неповний робочий час може встановлюватися шляхом зменшення тривалості щоденної роботи, кількості днів роботи протягом тижня чи одночасно шляхом зменшення кількості годин упродовж дня і кількості робочих днів упродовж тижня.

Відповідно до частини третьої статті 56 КЗпП робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. Тому працівник, який перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку і працює на умовах неповного робочого часу, має право на щорічну відпустку повної тривалості. Це узгоджується також зі статтею 9 Закону України „Про відпустки", за якою до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується час фактичної роботи (у т. ч. на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка.

 

Збереження місця роботи за особою, яка перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку

Частина третя статті 2 Закону України „Про відпустки" гарантує збереження місця роботи (посади) за працівником, який перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Збереження місця роботи (посади) на тому самому підприємстві за працівником, що перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, обумовлює строковість трудового договору для працівника, якого прийнято на період відсутності основного працівника. Дія такого строкового трудового договору припиняється не лише тоді, коли дитині, яку доглядають, виповниться три роки, а й тоді, коли особа, що доглядає за цією дитиною, виявить бажання перервати таку відпустку і стати до роботи до досягнення дитиною трирічного віку.

Якщо особа, яка перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, виявила бажання працювати на умовах неповного, робочого часу, не перериваючи відпустки, а посада її буде зайнята іншим працівником, з яким укладено строковий трудовий договір на період цієї відпустки, керівник не вправі звільняти цього працівника. Водночас за згодою керівника особа, яка доглядає за дитиною віком до трьох років, може виконувати роботу за іншою вільною посадою з урахуванням кваліфікаційних вимог за цією посадою. У разі відсутності на цей час вакантних посад керівник має право відмовити цій особі.

Після закінчення відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку особа, яка доглядала за дитиною, може повернутися на своє попереднє місце роботи (посаду), яке за нею зберігалося.

Згідно з частиною третьою статті 184 КЗпП звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести - ч. 6 ст. 179 КЗпП), одиноких матерів за наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда з ініціативи власника не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язково працевлаштовують таких жінок також у разі звільнення їх після закінчення строкового трудового договору.

У разі повної ліквідації підприємства жінок, які доглядають за дитиною віком до трьох років, може бути звільнено лише за умови їхнього обов'язкового працевлаштування на інше підприємство. Звільнення може бути проведене відповідно до пункту 5 статті 36 КЗпП - у зв'язку з переведенням працівника, за його згодою, на інше підприємство.

 

ІНШІ ПІЛЬГИ В ТРУДОВОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ

Кодексом Законів про працю України передбачено:

До початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов’язаний: роз’яснити жінці права і обов’язки та поінформувати під розписку про умови праці, оплату праці, наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров’я,  права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; (ст. 29 КЗпП України).

Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці, а також щорічного обов’язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. (освіта, медицина, торгівля, виробництво продуктів харчування).

Стаття 184 КЗпП забороняє відмовляти одиноким матерям (за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда) у прийнятті на роботу й знижувати їм заробітну плату. При відмові у прийнятті на роботу згаданим категоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобов’язані повідомити причини відмови в письмовій формі. Відмову в прийнятті на роботу можна оскаржити в судовому порядку. Звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, окрім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. Обов’язкове працевлаштування таких жінок здійснюється при їх звільненні після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців із дня закінчення строкового трудового договору.

Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню).

Залучення жінок до робіт у нічний час не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід.

Не допускається залучення до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні і направлення у відрядження вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років. (ст. 176 КЗпП України).

Жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їх згоди. (ст. 177 КЗпП України).

Вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижуються норми виробітку, норми обслуговування або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою.

До вирішення питання про надання вагітній жінці відповідно до медичного висновку іншої роботи, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, вона підлягає звільненню від роботи із збереженням середнього заробітку за всі пропущені внаслідок цього робочі дні за рахунок підприємства, установи, організації.

 

      ТИМЧАСОВА ДЕРЖАВНА ДОПОМОГА ДІТЯМ, БАТЬКИ ЯКИХ УХИЛЯЮТЬСЯ ВІД СПЛАТИ АЛІМЕНТІВ, НЕ МАЮТЬ МОЖЛИВОСТІ УТРИМУВАТИ ДИТИНУ АБО МІСЦЕ ПРОЖИВАННЯ ЇХ НЕВІДОМЕ

Тимчасова допомога призначається у разі, коли:

  •    Рішення суду про стягнення аліментів з одного з батьків не виконується;
  •    Один з батьків перебуває під арештом, слідством, на примусовому лікуванні, у місцях позбавлення волі, якою визнано в установленому порядку недієздатним;
  •    Місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено.

Документи для призначення допомоги:

  1.     Паспорт (заява за формою затвердженою Мінпраці)
  2.     Ідентифікаційний номер
  3.     Копія свідоцтва про народження
  4.     Довідка або реєстрацію з місця проживання (перебування) дитини та одержувача.

Залежно від підстав, на яких призначається тимчасова допомога, додатково подаються такі документи:

  1. Один з батьків ухиляється від сплати аліментів і рішення суду про стягнення аліментів не виконується:
  •         Копія рішення суду (виконавчого листа) про стягнення з одного батька аліментів на дитину (завірена цим органом);
  •         Довідка державної виконавчої служби про неможливість стягнення аліментів з одного з батьків дитини внаслідок ухилення від їх сплати
  1. Один з батьків не має можливості утримувати дитину (перебуває під арештом, слідством, на примусовому лікуванні, у місцях позбавлення волі , психіатричному закладі, проходить судову-медичну експертизу і визначений в установленому порядку недієздатним):
  •         Довідка відповідної установи про перебування одного з батьків під арештом, слідством, на примусовому лікуванні, у місцях позбавлення волі, визначення його в установленому порядку недієздатним.

 

 

ПЕНСІЇ ПО ВТРАТІ ГОДУВАЛЬНИКА

Пенсія у разі втрати годувальника призначається непрацездатним членам сім’ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по інвалідності (від 2 до 5 років - залежно від віку померлого годувальника), а в разі смерті пенсіонера або осіб, які померли (загинули) в період проходження строкової військової служби - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв’язку із втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Непрацездатними членами сім’ї вважаються:

- чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку (чоловіки - 60 років, жінки - 55 років);

- діти (у т. ч. діти, які народилися упродовж 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років. Діти, які навчаються за денною формою навчання у вищих навчальних закладах та професійно-технічних навчальних закладах, мають право на пенсію в разі втрати годувальника до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні;

- чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.

Батьки і чоловік (дружина) померлого, які були на його утриманні, мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування (факт втрати джерела засобів до існування підтверджується рішенням суду).

Пенсії у разі втрати годувальника призначаються за наявності необхідного страхового стажу на момент смерті застрахованої особи, тривалість якого визначатиметься в залежності від віку, у якому застрахована особа померла. Розміри пенсій у разі втрати годувальника обчислюватимуться у відсотках до розмірів пенсій за віком, з урахуванням до страхового стажу періоду від дня смерті застрахованої особи до дня, коли застрахована особа досягнула би загальновстановленого пенсійного віку.

До заяви про призначення пенсії у зв’язку із втратою годувальника подаються документи:

  • про стаж;
  • довідка про заробітну плату особи;
  • довідка податкової адміністрації про присвоєння ідентифікаційного номера померлому годувальнику;
  • свідоцтво про народження або паспорт особи, якій призначається пенсія;
  • довідка про склад сім’ї померлого годувальника та копії документів, що засвідчують родинні стосунки члена сім’ї з померлим годувальником;
  • свідоцтво органу реєстрації актів громадянського стану (РАГС) про смерть годувальника або рішення суду про визнання його безвісти відсутнім;
  •  документи про вік померлого годувальника сім’ї при відсутності таких даних у свідоцтві про смерть чи рішенні суду про визнання годувальника безвісно відсутнім;
  • довідки вищих навчальних закладів чи професійно-технічних навчальних закладів про те, що дитина навчається за денною формою навчання;
  • довідка про те, що чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків, дід, баба, брат чи сестра померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років;
  • документи про місце проживання (реєстрації);
  • документ про перебування членів сім’ї (крім дітей) на повному утриманні померлого годувальника чи одержання від померлого годувальника допомоги, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

До заяви про призначення пенсії у зв’язку з втратою годувальника сім’ї військовослужбовця строкової служби додається документ, одержаний від військової частини або районного (міського) військового комісаріату чи іншої військової установи, що засвідчує дату та причину смерті військовослужбовця, або документ про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім. Якщо смерть настала після звільнення з військової служби, подаються свідоцтво РАГС про смерть годувальника, довідка військового комісаріату про проходження військової служби із зазначенням дати призову, дати і підстав звільнення з військової служби та висновок МСЕК про те, що смерть військовослужбовця пов’язана з проходженням військової служби.

Розміри пенсій у разі втрати годувальника

На одну особу - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника;

На двох і більше осіб - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника.

Пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім’ї померлого годувальника вважається непрацездатним, а членам сім’ї, які досягли пенсійного віку (55 чи 60 років),- довічно.

 

  •                            ПОДАТКОВІ ПІЛЬГИ

На відміну від іншого законодавства податкове законодавство оперує терміном “самотня матір, самотній батько” (а не “одинокі”).

Відповідно до ст.6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. № 889-IV платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у таких розмірах:

6.1.1. у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку;

6.1.2. у розмірі, що дорівнює 150 відсоткам суми пільги, визначеної за правилами підпункту 6.1.1 цього пункту, - для платника податку, який:

а) є самотньою матір'ю або самотнім батьком (опікуном, піклувальником) - у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років;

б) утримує дитину-інваліда - у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років;

Згідно з пп. 6.5.1 Закону України податкова соціальна пільга застосовується до доходу, отриманого платником податку (нарахованого на його користь) протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, відшкодування, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом, якщо його розмір не перевищує суму, яка дорівнює сумі прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженій на 1,4 й округленій до найближчих 10 грн. У 2010 р. ця сума становить 1020 грн. (869 грн. х 1,4, де 869 – це діючий прожитковий мінімум на 1 січня 2010 р.).

Таким чином, якщо у 2010 р. розмір місячної заробітної плати не перевищує 1020 грн., то платник податку має право на застосування податкової соціальної пільги у розмірі, визначеному у пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону № 889-IV, тобто – 434,5 грн. (“економія” на податку з доходів – 65.17 грн.). При цьому податкова соціальна пільга застосовується за місцем отримання платником податку основного доходу, визначеним у трудовій книжці, на дату набрання чинності цим Законом (на 1 січня 2004 р.) без подання заяви про застосування цієї пільги.

Водночас платник податку, який має право на застосування податкової соціальної пільги більшої, ніж передбачено пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону № 889-IV, для її одержання має подати працедавцю заяву та надати підтверджуючі документи. У такому випадку більша за розміром податкова соціальна пільга застосовується з того податкового періоду (місяця), в якому подано заяву та надано підтверджуючі документи.

Одинокі матері мають право на 150 % податкової соціальної пільги у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років (пп. 6.1.2 п. 6.1 ст. 6 Закону № 889-IV) та 100 % податкової соціальної пільги на себе безпосередньо.

Таким чином, одинока мати має право на одержання 150 % податкової соціальної пільги у розмірі, що дорівнює (657,75 грн. х кількість дітей) та ще безпосередньо на себе – 434,5  грн., але лише з того місяця, в якому було подано заяву про одержання збільшеного розміру податкової соціальної пільги та у разі неперевищення розміру заробітної плати понад 1020 грн.

 

 

Перегляд файлу
Права дитини Усі люди на Землі мають рівні права та свободи. Ці права закріплені Загальною Декларацією прав людини, що прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 р. Ваша дитина, як і будь-яка інша людина, має рівні людські права. Права дитини закріплені Конвенцією про права дитини, проголошеній Генеральною Асамблеєю ООН 20.02.1989 р. Українські діти потребують захисту. Найменші громадяни мають права, які держава у своїй Конституції зобов’язалася виконувати. Оцінка ситуації у сфері захисту прав дитини в Україні постійно здійснюється державними структурами. Україна повинна також звітувати перед світовою спільнотою про те, як вона забезпечує права своїх громадян: 15 травня 2003 року наша країна підписала Конвенції ООН про права дитини. Цей міжнародний документ містить всеосяжний комплекс міжнародних правових стандартів щодо захисту і забезпечення належних умов для виховання дітей. 5-10 грудня
Кожна дитина має право: на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку; на захист здоров'я та медично-санітарне обслуговування; на захист від поганого поводження, від відсутності турботи з боку батьків або тих, хто забезпечує за ними догляд; на захист від жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність людини, видів дій чи покарання; на захист від будь-якого покарання; на захист від сексуальних домагань; на проживання з батьками та на підтримку контакту з батьками у разі їх розлучення; на вільне висловлення поглядів з усіх питань, що стосуються життя; на свободу думки, совісті, віросповідання; на особисте життя, на недоторканність житла, таємницю кореспонденції.
Коли права дитини порушуються: Коли не гарантована її безпека для життя та здоров'я. Коли її потреби ігноруються. Коли стосовно дитини простежуються випадки насильства або приниження. Коли порушується недоторканність дитини. Коли дитину ізолюють. Коли дитину залякують. Коли вона не має права голосу у прийнятті важливого для сім'ї рішення. Коли вона не може вільно висловлювати свої думки й почуття. Коли її особисті речі не є недоторканними. Коли її використовують у конфліктних ситуаціях із родичами. Коли дитина стає свідком приниження гідності інших людей. Діти в суспільстві найбільш уразливі. Діти, права яких порушуються, часто стають соціально і психологічно дезадаптованими.
1 / 3
Зміст слайдів
Номер слайду 1

Права дитини Усі люди на Землі мають рівні права та свободи. Ці права закріплені Загальною Декларацією прав людини, що прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 р. Ваша дитина, як і будь-яка інша людина, має рівні людські права. Права дитини закріплені Конвенцією про права дитини, проголошеній Генеральною Асамблеєю ООН 20.02.1989 р. Українські діти потребують захисту. Найменші громадяни мають права, які держава у своїй Конституції зобов’язалася виконувати. Оцінка ситуації у сфері захисту прав дитини в Україні постійно здійснюється державними структурами. Україна повинна також звітувати перед світовою спільнотою про те, як вона забезпечує права своїх громадян: 15 травня 2003 року наша країна підписала Конвенції ООН про права дитини. Цей міжнародний документ містить всеосяжний комплекс міжнародних правових стандартів щодо захисту і забезпечення належних умов для виховання дітей. 5-10 грудня

Номер слайду 2

Кожна дитина має право: на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку; на захист здоров'я та медично-санітарне обслуговування; на захист від поганого поводження, від відсутності турботи з боку батьків або тих, хто забезпечує за ними догляд; на захист від жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність людини, видів дій чи покарання; на захист від будь-якого покарання; на захист від сексуальних домагань; на проживання з батьками та на підтримку контакту з батьками у разі їх розлучення; на вільне висловлення поглядів з усіх питань, що стосуються життя; на свободу думки, совісті, віросповідання; на особисте життя, на недоторканність житла, таємницю кореспонденції.

Номер слайду 3

Коли права дитини порушуються: Коли не гарантована її безпека для життя та здоров'я. Коли її потреби ігноруються. Коли стосовно дитини простежуються випадки насильства або приниження. Коли порушується недоторканність дитини. Коли дитину ізолюють. Коли дитину залякують. Коли вона не має права голосу у прийнятті важливого для сім'ї рішення. Коли вона не може вільно висловлювати свої думки й почуття. Коли її особисті речі не є недоторканними. Коли її використовують у конфліктних ситуаціях із родичами. Коли дитина стає свідком приниження гідності інших людей. Діти в суспільстві найбільш уразливі. Діти, права яких порушуються, часто стають соціально і психологічно дезадаптованими.

Перегляд файлу

Запитання

до інтернет – вікторини «Права дитини»

 

1. Назвіть міжнародні документи з прав дитини і коли вони були прийняті?

 

2. Коли було прийнято Конвенцію ООН про права дитини? Із скількох розділів і статей вона складається?

 

3. Яким питанням присвячується кожен із розділів Конвенції?

 

4. Скількома країнами світу було ратифіковано Конвенцію ООН про права дитини?

 

5. Назвіть дату коли в Україні набула чинності Конвенція ООН про права дитини?

 

6. Які інституції в різних країнах захищають права дітей?

 

7. Де розташований Комітет з прав дитини та які його повноваження?

 

8. Коли і з якою метою був створений Дитячий Фонд ООН (ЮНІСЕФ)?

 

9. Назвіть нормативно-правові акти України, пов’язані із захистом прав дітей.

 

10. Які права дитини закріплені в Конституції України?

 

11. З якого часу в Україні діє інститут Уповноваженого Президента України з прав дитини? Хто обіймає цю посаду (прізвище, ім'я, по батькові)? Назвіть обов’язки Уповноваженого Президента України з прав дитини.

 

12. Скільки прав має дитина за Конвенцією ООН про права дитини?

 

13. Назвіть категорію дітей, які згідно з Конвенцією мають право на особливий захист і допомогу.

 

14. Коли і з якого року відзначається Всесвітній день дитини? З якими подіями пов’язане це свято?

 

15. Розгляньте уважно 18 малюнків. Назвіть статтю Конвенції та права дитини, закріплені нею.  (Наприклад: малюнок 3 – стаття 1 Конвенції «Дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку»).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

zip
Додав(-ла)
Доленко Ірина Олександрівна
Пов’язані теми
Класному керівникові, 4 клас, Інші матеріали
Додано
26 січня 2018
Переглядів
4108
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку
Рекомендовані матеріали
docx
1999 0
"Виховний захід "Калина-серце України" для 3-4 класу"
docx
593 0
Програма діяльності козацького класу (3-4 класи)
doc
4140 0
Година спілкування з елементами тренінгу "Людина серед людей" 4 клас
docx
12157 5
Виховний захід "Подорож країнами Європи" 4 клас
Схожі матеріали
docx
30137 5
Бліц-вікторина "Розумники й розумниці" для 4 класу
docx
3267 5
Сценарій родинного свята "Тепло татусевих долонь" для учнів 3-4 класів.
docx
5879 5
Тележурнал "Як святкують Новий рік у країнах світу. Новорічні розваги дітей" 2-4 класи
zip
10973 5
Виховний захід для 1- 4 класів на тему " Подорож до країни Здоров'я "
zip
1788 0
Виховний захід "Людської пам'яті знов свічку запалімо" для учнів 2-4 класів
Завантажити
Зберегти на потім