Матеріал щодо вивчення біографїї Євгена Маланюка

Спогади сина Богдана про батька, Євгена Маланюка

«Кожному я б побажав мати такого прекрасного батька, але нікому такої спільної долі».

Богдан Маланюк

Збірка "Земна Мадонна" і син поета Богдан з'явилися у світ одночасно, у 1934 році. Своєрідним підтвердженням згадуваного переплетіння світовідчувань митця може послужити і той, здавалося б, дрібний факт, що сина поет нарече Богданом на честь гетьмана Богдана Хмельницького (про що свідчить сам Богдан Євгенович). Як і його відголоском можна вважати поезію "А син питає...", написану восени 1940 року.

А син питає: як дійти? Де шлях?
І просить рисувати все те саме:
Тополі, хату, сонячні поля,
Вітряк понад вишневими садами

І річку, що як стрічка, чи як спів
Пливе в хвилясту далеч... Сину, сину,
Як з'ясувать, що шлях той - помста й гнів,
Що треба йти в незнане до загину.

А серце бідне ось крихке, як мак,
А нерви чулі й чуйні, як бандура...
І все ж лише варяг, лише козак,
Міцний п'ястук, тугая вия тура.

І все ж із серця виллять треба мед
І полум'ям наллять його залізним,
Бо тьма, як мур. І чорний вітер дме
На тім шляху до давньої дідизни.

До речі, у поетовому нотатникові ця поезія написана поряд із проектом титульної сторінки планованої тоді (1939 рік) збірки "Влада" з присвятою - "Синові".

Є.Маланюк дуже любив відвідувати Моравію, яка йому нагадувала Україну. Богдан Євгенович згадує, що поет любив розтирати в руках полин і довго-довго вдихати його запах. Збирав материнку і чебрець. У щоденниках письменника збереглися засушені степові квіти.

До речі, за спогадами сина, вже у США Євген Маланюк дуже сердився на природу Америки. Говорив, що там не пахнуть квіти і не співають птахи. Рабин - єдиний, який видає звуки, почне співати і ніби засоромиться. Бракувало йому соловейка. Казав, що в США багато отруйних росли. Це, мов, помста індіанців за забрану у них землю, адже на них отрута рослин не діє. Природа США була йому чужою. Проте він знаходив і там куточки світу, подібного до України. Таким краєм був Гантер з горами, ставками, українською родиною Ольги та Івана Кобзарів.

Багато спогадів пов'язанні з гастрономічними захопленнями поета. Пан Богдан згадує відвідини досить поважної родини, куди поет був запрошений почесним гостем. Перед обідом гостей запросили до столу, подавши велику вазу яблук. Є.Маланюк був у центрі уваги, щось розповідав гостям і смакував яблука, котрі сам один і з'їв. А в Заліщиках, на "Зимному Поділлі", як його називав поет, батько з сином відвідували родину однофамільців Маланюків, які також мали яблуневий сад. До речі, Заліщики із середини тридцятих і до 1939 року щороку відвідувалися письменником. Це був край дуже схожий з Архангородщиною і найближчий до рідної поетові Синюхи.

Син поета згадував, що улюбленою книгою батька були "Пригоди бравого вояка Швейка" Ярослава Гашека. Поет називав її найкращим твором, що передав трагікомедійність атмосфери Першої світової війни. Цитував багато Салтикова-Щедріна, як найкращу характеристику внутрішньої сутності Російської імперії.

Розповідаючи ж про фатальні події весни 1945 року, коли батько був змушений залишити сім'ю, Богдан Євгенович спирається не так на власні спогади, як на розповіді своєї матері. Із наближенням фронту до Варшави Маланюки вирішили залишити Польщу ("У Варшаві ми, властиво, все покинули, як стояло… аж страшно згадати!" - лист до О. Сембай-Галицької від 09.05.1961).

Цитовані уривки листів та поезій Євгена Маланюка вияскравлюють ставлення письменника до своєї сім'ї після другого "ісходу", як і увиразнюють сутність традиційно вживаної біографами тези - змушений був залишити родину. Хоч, зрозуміло, що нез'ясованих питань залишається ще чимало. Наприклад, а що перешкодило поетові від'їхати на Захід разом із сім'єю? Як склалася доля його родини в Чехії?

Знайти відповідь на ці запитання допоміг син поета Богдан Маланюк. Його "знайшов" у Празі відомий дослідник української літератури зі Словаччини Мікулаш Неврлі у 1989 році. Наслідком їх спілкування стали листи-спогади Богдана про батька, опубліковані у книзі творів Євгена Маланюка, що побачила світ у Братиславі 1991 року (передрук у журналі "Дивослово".- 1997.- № 1).

Наприклад:

«Мій батько, Євген Маланюк, народився 1897 року в сім’ї сільського вчителя на Україні, Мати походила з роду здрібнілої шляхти, вийшла заміж проти волі батьків(умикнув її з дому перед весіллям). Бабуся мала вирішальний вплив на виховання батька. У Маланюка було два брати: один помер під час голодомору, другий – під час блокади Ленінграда».

Богдан Маланюк свято беріг пам'ять про батька. І про те говорить не тільки шанобливо збережений архів поета, його особисті речі. Святкування 100-річчя від дня народження Євгена Маланюка неймовірно наблизили сина до батькової творчої спадщини, до України. Пан Богдан надто швидко опановував батькову мову, залучався чеськими українськими організаціями до громадських справ.

Син Богдан згадує:

«Мій батько був освіченою, чулою, безмірно творчою, але критичною, безкомпромісною людиною, який мусив прожити своє життя на тлі морального занепаду двох світових воєн і всього того, що їм передувало і після них поставало.

Був глибоко віруючим - вірою великих людей - цебто без поверхових розмов, ярмаркових реквізитів, що я, наприклад, зрозумів під час нашого спільного перебування в Римі.

Ці якості - критичний погляд, власна позиція - його принадний, іскрометний талант, звичайно прислужилися трагічній частині його життя. Різні організації і товариства, на які мусив був, на жаль, навчитися розраховувати в таборах інтернованих та інших таборах, не завжди були на висоті і часто навіть не усвідомлювали, хто перед ними.

Еміграція в США зберегла йому життя від НКВД і дала можливість писати, проте його матеріальні і психологічні умови були дуже важкими, особливо в перші роки. Пережив їх найперше завдяки безкорисливій допомозі друзів. До кінця життя він, наприклад, не знав, що друзі анонімно платять за видання окремих його творів.

Перша зустріч з моїм батьком, що не відбулася, то для мене своєрідна притча: не зміг прийти в пологовий будинок, оскільки таємна поліція робила в нашому будинку обшук. І було це в спокійний час, про який він сам дуже часто згадував, як про найщасливіший період його життя. На жаль, воно закінчилося початком Другої світової війни, нацистської окупації Польщі і Чехословаччини. До неї, до Моравії, Кунштату, Подебрад і Праги батько мав особливо близькі стосунки. В Подебрадах закінчив навчання, Кунштат на Моравії, до якого вела його весільна подорож (літаком з Варшави до Брно, а потім на таксі), був не лише містом, з якого походила сім'я моєї мами, але і якимось чарівним містом зосередження письменників - Франтішек Галас, Климент Бохожак, пізніше Людвік Кундера. У Празі у нього був ще ряд друзів і знайомих.

Був дуже радий, що я отримав чеську європейську освіту.

Мені дуже шкода всього того. Прекрасного дитинства, проживання в Нью-Йорку, Гантері, Сприндфільді - зустрічі через 19 років, спільного шляху Париж - Рим - Неаполь. Між тим, маю багато листів, які промандрували відважними шляхами і мусили рахуватися з цензурою, і допитами мами і мене. Кожному я б побажав мати такого прекрасного батька, але нікому такої спільної долі.

Прага, 23 травня 1995 року.

 Листи Євгена Маланюка до сина

31 січня 1965.

Мій єдиний!

Дякую за листа - я прошу лише трохи частіше писати - хоча б кожні три тижні. Тому, що чекати цілий місяць це досить великий відрізок часу. Сьогодні більше двох місяців після Твого від'їзду. Все в моїй квартирі ще нагадує, що хтось дорогий для мене тут був. Ще багато речей пригадую. Більшість журналів я вже послав, в понеділок вишлю останні дві пачки. А щодо фільмів, їх треба знайти і подумати, як це треба зробити. Ціла коробка тих речей - ліки (нерозб.) в порядок, але ще відчуваю, що не все в порядку. Однак думаю, що працювати ще не можу. Треба почекати до весни на сонце. Ще залишилося два дні до мого дня народження - це досить велике число (кількість років. -Л.К.). Збираюсь до церкви і згадую дуже багато. В доктора (йдеться про пані Гайворонську. - Л.К.) також було щось з шлунком. Дорога Еро (йдеться про першу дружину Богдана. - Л.К.), дякую за детальний опис життя, особливо - сім'ї. У нас досить погана погода. Зима з снігом і невеликим морозом. Цілую дітей і дітей. Від пані (нерозб.) одержав із запізненням вітання з Різдвом.

Ваш батько.

 15 вересня 1965.

Мій єдиний,

вибач, що пишу із запізненням. Я був знову в Гантеру. Прекрасна рання осінь. Можливо, знову буду приблизно 1.10-15.10, хоча буду зовсім один… лише з думками про те, що було рік тому. Так недавно і так давно! Тепер цілком почуваю себе спокійно (і в нерозб.). Твою присутність, згадую ті дні, коли ми були разом… інколи вночі просипаюся і здається мені, що це Ти спиш на канапі. Жаль, що таких днів було так мало.

Я вже відіслав заяву в Швейцарію, але до цього часу не маю відповіді - не знаю, чому. Думаю, що мати все це разом - буде краще, але дивуюся дуже, що пані Власта нічого не відповіла - мені здається, що вона чимось ображена. Жаль, що Ти не відвідав їх по дорозі назад.

Непокоїть мене теж, що в Тебе все ще проблеми з волоссям. Хоча діагноз у Тебе є (це мікроб), звернись до спеціаліста, дуже прошу Тебе!

Дуже радий, що із Зденеком все вирішено. Цікавить мене, чи буде він усиновлений Вискочеловими, чи це лише тимчасово? Бо я боюся, чи вистачить Твоїх коштів на таку велику сім'ю?

Як далеко Ти з докторантурою (з працею) - це мене дуже цікавить.

Відчуваю, що з віком зменшується енергія. Зараз написати статтю (яку декілька років можна було за декілька годин) - треба великих зусиль, тому використовуй молоді роки на продукцію і не шкодуй енергії. Після 50 вона послабне або почне послаблюватись. І вже безповоротно.

Як з малим? Здається, вже пора до школи, чи не так? Тримай його в руках, привчай до "дисципліни" вже зараз.

Сердечно цілую Тебе і Твою сім'ю.

Твій Та.

7 лютого 1967

Дорогі,

сердечно дякую Вам за привітання, яке я отримав якраз 2 лютого. І вибачте, що так затримався з відповіддю. А це тому, що ввесь Нью-Йорк під снігом - повністю… Це тут, де 5 см. снігу - вже катастрофа, так можете собі уявити, що таке сніг 25-30-35 см!

Мороз, у порівнянні з моєю "молодістю" - нікчемний, так якихось там 10-12 градусів С - викликають сміх. Проте тепер, тут і у мої шістдесят - так це (+ північний вітер) щось катастрофічне. Пані доктор тепер на Флориді, хоч і не купається, зате на сонці. А я, який повернувся із Канади (і був там десь 3 тижні!), привіз мороз і сонце. Власне кажучи, цей клімат - це щось фантастичне. В Отаві (21-22.02) було близько 0 градусів за С, а в Торонто наприкінці місяця було аж 60 градусів по F. Тож, коли я приїхав сюди, то мусів був заховати літній одяг. А через декілька днів - у нас буде погода Отави і Аляски разом.

Післязавтра я мав бути в Бостоні (мій вечір зі студентами), а сьогодні не знаю як воно буде, і чи буде взагалі можливість їхати так як сьогодні все паралізоване - літаки, поїзди, автобуси…

Ось так…

Щастя, що маю теплу квартиру, в якій(!) є ще дух і "матеріальні" свідчення після Бобка: гарні малюнки, іграшки, білі капці Евічки и т. д.

А що у Вас? Що робить ця зима?

Ваш Та і Ді.

 
11 лютого 1967
Бостон.

Дорогі,

якраз напередодні у мене був приємний вечір в Гарвардському університеті. Не було це так, як в Оттаві (там було близько 300 чол.), але було це приємним і близьке молодіжній аудиторії.

Прекрасний зимовий сонячний день - субота. Сім'я, в якій я проживаю, має гарний патефон. Слухаю "Кармен", я щасливий.

Думаю, що завтра вечором вже буду "дома", тобто на Forest Hill (Нью-Йоркська адреса Маланюка. - Л.К.).

Згадую про Вас, часто дивлюся на картину з Богданчиком.

Обнімаю і цілую від усього серця

Ваш Та+Ді. 

4 травня 1967.

Мій дорогий, мої дорогі,

Добре, що знаю, що Ти вже готуєшся на 23.05 Якраз сьогодні я одержав листа від твого хресного батька (Й.Стемповського) - він буде в П/арижі.-Л.К/ аж до червня, бо хоче Тебе побачить, то може спокійно… Дуже зворушив мене його лист.

Залишилося всього декілька днів до мого відліту 9.05 вечором. Назад 28.06 (тобто буде також люкс). Коли знатиму, що 24.05 будеш вже на місці, то приїду до П. приблизно 20.05 Будемо триматися пані М.Сайденстеінової, хоча буду у товариша на 15 rue Bellefond, Paris 9 (M-me Kobylko). Напиши точно день і годину (і порт, здається, Орлі-2) прибуття літака. Тримайте пальця 9-10.05 У мене вже лихоманка перед дорогою, нервуюсь.

Цілую гаряче всю сім'ю.

Ваш Т. і Д.

2 жовтня 1967.

Мій єдиний і вся сім'я,

тут також "бабине літо", але досить мінливе - два-три дні, а потім знову осінь і холод. Тому мені довелось втікати з Гантеру (холод, 25.09), хоч ще 21.09 я купався...

Я радий, що маєш пристойну працю і взагалі працюєш. Але я мушу Тобі сказати: найголовніше і найважливіше - це ступінь доктора, це повинно бути основним завданням. Ти мусиш над цим зосередитися, сконцентрувати працю і волю. Дуже Тебе прошу і нагадую про це. Дякую за квіти і художника Бобка.

Пані доктор сердечно дякує за вітання і побажання.

У мене також багато роботи, але я також "лінюх"… а Маміки немає.

Цілую. Вас Та і Ді.

Дружина, син, родинне життя надзвичайно багато важили у житті поета-вигнанця.

Надзвичайно багатий матеріал для висвітлення родинних стосунків Маланюків містить унікальна книга О.Сембай-Галицької "Весна на віки", видана у США (1997). Вона містить листи поета до авторки за п'ятнадцять років (1953-1968).

Наприклад"…Сниться мені часом мій Богданчик, саме завжди малий, - або немовлям, або в 5-6 літ».

«Щось знову не маю вістки. Він саме тепер "у війську" - щоб Мати Божа над ним мала свій Покров… Бо з таким прізвищем та ще й "у війську" - річ не дуже приємна"(02.01.1960).

"Моєму внукові 26.12. буде повний рочок. Згадайте за моїх двох Богданів, дружину й мене грішного на Свят Вечір. Та випийте добру чарку, бо то ніколи не шкодить"(15.12.1962).

Могила Євгена Маланюка на кладовищі в Баунд-Бруці (Нью-Джерсі, США). Надгробок зведено за проектом сина письменника Богдана Маланюка.