Матеріали для допомоги вчителю в роботі з особливими дітьми

Якими діти народжуються, не залежить ні від кого, але щоб вони шляхом правильного виховання стали гарними — нам під силу.

Основна проблема багатьох батьків полягає в тому, що вони не знають, як виховувати дитину, бо їх ніхто цього не вчив. Вони виховують своїх дітей так, як колись виховували їх, або ж як вони вважають за потрібне. Щоб бути добрими батьками, необхідно постійно вчитися: щогодини, щохвилини, починаючи від появи дитини на світ, а краще — ще раніше.

Насамперед, батьки мають пам'ятати, що дитина — це індивідуальність, неповторна ще від народження. Тому те, що добре для однієї дитини, може виявитися неприйнятним для іншої. Тільки батьки можуть повністю знати свою дитину. Вони вивчають її з перших днів існування й разом із нею знаходять найсприятливіші способи виховання.

Для багатьох батьків найважчий період починається тоді, коли дитина йде до школи. Щоправда, дехто вважає, що нині школа відповідає за виховання й навчання малюка, адже в школі працюють фахівці, які зобов'язані навчати. Проте найбільшого успіху в навчанні досягають ті діти, батьки яких усвідомлюють, що для того, щоб рівень знань, умінь, навичок дитини був високим, вони зобов'язані брати активну участь у навчальному процесі. Вони знають, що їм потрібно робити, щоб допомогти дитині «винести» зі школи максимальну користь, а якщо не знають, то прагнуть осягти навички виховання й навчання. Якщо дитина бачить активну участь батьків у навчанні, їх зацікавленість в її успіхах, вона намагається працювати ще більше.

Отже, що потрібно знати, щоб допомогти дитині навчатися в школі?

У жодному разі нічого не можна робити замість неї. Необхідно навчити її правильно вчитися, прищепити їй необхідні навчальні навички й після цього скеровувати й організовувати дії малюка.

Насамперед, батьки мають спрямовувати увагу на виховання в дитини почуття відповідальності за її роботу, адже це запорука успіху в навчанні й житті. Попросіть дитину щось зробити. При цьому намагайтеся, щоб доручення звучало не як наказ, а як прохання.

- «Зроби, будь ласка...»;

- «Я хочу, щоб ти мені допоміг...»;

- «У мене дуже багато роботи, мені важко, я хочу,щоб ти мені допоміг...»;

- «Допоможи мені виконати роботу. Я зможу раніше звільнитися й приділити тобі більше уваги...».

Звичайно, не слід сподіватися, що дитина відразу почне робити все добре, так, як вам хочеться. Спочатку її рухи можуть бути незграбними. Це природно, вона ж навчається. Головне, підбадьорити:«Бачиш, як добре тобі вдається. Ще трошки повчишся — і все буде чудово. Ти мій помічник»;

-«Ти все правильно робиш. Але я тобі покажу, якце зробити ще краще. Ось так. Спробуй».

Частіше намагайтеся зробити акцент на тому, що дитині вдалося, підкреслюйте кожен успіх. Це додасть дитині відчуття відповідальності, вона розумітиме, що на неї сподіваються, що її дії потрібні й важливі, що без її допомоги не обійтися. Не скупіться на похвалу після завершення роботи, навіть якщо все вдалося. Якщо ж у вас вихопиться щось на зразок «Тобі нічого не вдається, дай я сама зроблю», у дитини ніколи не буде бажання займатися цим повторно. Більше того, вона вважатиме, що її праця неважлива й непотрібна, і дорослі можуть чудово обійтися й без неї.

Так само й у навчанні. Контролюйте виконання домашніх завдань, а не сидіть із дитиною годинами, закликаючи виконати завдання.

-«Давай подивимося на твоє домашнє завдання.Треба розв'язати задачу. Добре, розв'язуй, а потім покажеш — мені теж цікаво, як вона розв'язується».

-«Ти не можеш зараз іти гуляти, бо не закінчивробити уроки. Підеш тоді, коли все завершиш».

-«Ти не розумієш, навіщо тобі це потрібно. Давай разом подумаємо».

-«Давай спершу закінчимо завдання з цього предмета, а потім перейдемо до наступного. А то ми можемо й забути, що не закінчили це завдання».

Спробуйте своїм прикладом пояснити дитині, що важливо доводити справу до кінця. Наприклад, ви готуєте обід і раптом вирішуєте, що вам це не цікаво, залишаєте його недовареним і починаєте дивитися телевізор або займатися іншою справою. Чим таке закінчиться? Тим, що сім'я залишиться без обіду.

Постійно підкреслюйте, як важливо завершувати кожну справу. Наприклад, дитина, виконуючи завдання з математики, відволікається й починає вам розповідати про події в школі. Ви маєте, звісно, показати, що вам це дуже цікаво, але ви готові її вислухати тільки після виконання завдання: «Давай спочатку закінчимо це завдання, а потім я із задоволенням вислухаю твою історію».Після закінчення завдання ви обов'язково маєте вислухати дитину. До того ж якщо вона про це забуде, нагадайте їй. Так ви підкреслите, що це була не відмовка, а що дуже важливо спочатку завершити одне, а потім починати інше.

Уважно прислухайтеся до думок і почуттів дитини.

Часто батькам здається, що оскільки дитина ще мала, нічого важливого вона сказати не може — отже, не варто гаяти час. Виробіть собі звичку уважно вислуховувати дитину. Нехай вона обговорює з вами всі проблеми, що виникли в школі. До того ж якщо дитина ділиться тим, що її найбільше хвилює, не лайте її за якісь помилки й невдачі, не додавайте переживань дитячому серцю. Наприклад, син розповідає вам, що в класі біля дошки не зміг правильно написати завдання, бо почув неправильну підказку. Не слід реагувати так: «Якщо щось тобі буде незрозуміло, будь ласка, запитуй мене. А я поки що займатимуся своїми справами».Обговоріть ситуацію, зробіть висновки разом з дитиною.

Виховання почуття відповідальності поєднане з умінням завершувати розпочату справу.

Більшість дітей мають звичку залишати розпочаті справи, не довівши їх до кінця, і це вважається нормальним. Багато дорослих мають таку саму звичку. Дитина починає виконувати домашнє завдання, раптом перестає й починає займатися чимось іншим: грати-ся, дивитися телевізор, збирається гуляти або просто сидить без діла. Ви її запитуєте: «Чому ти не робиш уроки?». У відповідь можна почути таке:

-«Я втомився»;

-«Мені нічого не вдається»;

-«По телевізору мультфільм показують. Я подивлюся, а потім зроблю уроки»;

- «Я піду погуляю»;

-«Мені не хочеться це робити. Навіщо воно взагалі потрібне? Я хочу відпочити від уроків. Вони мені набридли»;

-«Я спочатку зроблю уроки з іншого предмета.Там легші завдання».

Як діяти батькам у такій ситуації? Головне, не змушувати дитину робити незавершене. Не треба кричати на неї, не треба погрожувати:

-«Якщо зараз не сядеш за уроки, взагалі гуляти не відпущу»;

-«Я тобі взагалі не дозволю телевізор дивитися,якщо ти зараз же не сядеш за уроки».

Спробуйте поговорити мирно й довірливо. Але найголовніше — потрібно погодитися з доказами дитини, показати, що ви розумієте її проблеми й готові допомогти:

-«Я розумію, що ти втомився. Відпочинь і продовжуй»;

-«Тобі не вдається? Давай разом подивимося. Може, я зможу тобі допомогти»;-

-«Подивися мультфільм, але потім обов'язково завершиш уроки»;

-«Ти ніколи сам не думаєш. Постійно сподіваєшся, що хтось думатиме за тебе»;

-«Ти не зробив уроки, бо ледар. Тому й не зміг відповісти в класі».

Перша реакція неправомірна, бо якщо ваша дитина не вміє мислити самостійно, отже, ви її цього не навчили. У такому разі також не можна звинувачувати дитину. Можливо, вона не зробила домашнє завдання через те, що не зрозуміла матеріалу. Змушувати її при цьому робити уроки даремно, краще допомогти
дитині розібратися.

Не залякуйте дитину:«Якщо не зробиш уроки, не підеш гуляти».
Іноді це звучить навпаки:Якщо зробиш уроки, куплю тобі жуйку».

Не треба ставити жодних умов. Це привчає дитину займатися тільки задля чогось. Бажання навчатися має стати її нагальною потребою. Навчання зі страху бути покараним призводить до того, що в дитини виробляється відраза до навчання й до школи.Якщо дитина не хоче робити уроки або говорить, що їй нецікаво вчитися, це означає, що треба шукати проблеми, які в неї виникли й заважають їй розуміти навчальний матеріал. Якщо вчасно не допомогти, то проблеми тільки накопичуватимуться і якоїсь миті жодні погрози не змусять її сісти за уроки.

Дитина має постійно відчувати, що ви в неї вірите й завжди можете їй допомогти.

Не сваріть дитину за погані оцінки. Дуже важливо гідно оцінювати знання. Часто шкільна оцінка не відтворює реальних знань учнів. Підкреслюйте, що важливим є рівень знань, що ви любите і поважаєте дитину незалежно від того, яку оцінку вона отримала.Буває так, що учень забуває зошит й одержує за це «двійку». Даремно його сварити. У чому провина дитини? Якщо ви не довіряєте їй складати свої речі й постійно перевіряєте, чи вона все взяла, виходить, що це й ваш недогляд — ви погано перевірили. Якщо ж вона це робить сама, отже, у неї не розвинене почуття відповідальності. У цьому знову винні батьки, які не прищепили їй почуття відповідальності.Іноді діти одержують гарні оцінки за те, що, не розуміючи матеріалу, просто завчають його напам'ять. Якщо ваша дитина не завчила матеріал, а одержала «двійку» за те, що не відповіла, бо нічого не зрозуміла, її теж не можна сварити. Це не їїї провина. Дитині треба допомогти засвоїти матеріал.Якщо дитина одержує погані оцінки за помилки, які вона робить у письмових роботах, їй теж треба допомогти зрозуміти матеріал до кінця й дати можливість більше попрактикувати в ньому.Коли дитина навчається, вона, звісно, робить помилки. Навчання без помилок не буває, адже не все відразу вдається. Дорослі також навчаються. Однак їх за помилки не сварять, нікому навіть на думку таке не спаде. Напевно, доросла людина сприйняла б таке як образу. Помилки просто слід виправляти, щоб більше не повторювати.

Чомусь прийнято дорікати дитині за помилки, сварити. Усі її прорахунки походять від нестачі знань і вмінь, а також від нерозуміння. Якщо в неї не вистачає знань — необхідно цю прогалину заповнити. Якщо вона чогось не розуміє — у цьому винні дорослі, які не змогли продумати процес навчання дитини.

Знайдіть спосіб зацікавити дитину в навчанні, нехай він приносить їй радість.

Процес навчання може бути успішним, якщо учень одержує від нього задоволення. Якщо змушувати дитину вчитися, то це ні до чого доброго не призведе. Часто можна спостерігати картину, коли батьки, не знаючи, як змусити дитину робити уроки, просто кричать на неї:«Ти будеш робити уроки чи ні? Я не знаю, що зараз із тобою зроблю!»;Читай виразно, тобі кажуть. Як ти читаєш? Виразно!!!»;«Що ти тут написав? Ти будеш думати чи ні? Пиши ще раз!».

Найчастіше таке закінчується слізьми. Потім важко дитину заспокоїти і, як наслідок, — уже не залишається часу на уроки.

Спробуйте для початку уникати наказового тону в спілкуванні з дитиною щодо уроків. Батьки, які взяли командний тон за норму, припускаються великої помилки. Дитина — не підлеглий. Вона рівноправний член сім'ї разом із батьками. Просто в неї ще мало знань і життєвого досвіду. Вона ще маленька, вона навчається.

Отже, ми маємо зацікавити дитину навчанням. Дуже корисно розмовляти з нею, як із рівною, наче радячись.

Закликайте дитину .міркувати з приводу домашніх завдань і їх можливого виконання. Тоді в неї з'являється бажання випробувати свої можливості, тобто вона виконуватиме домашнє завдання. Якщо дитина укладається в терміни, які ви визначили, або зробила самостійно якесь завдання, то, природно, у неї виникає бажання закріпити цей успіх і спробувати домогтися нового. А це вже інтерес до навчання!

Хваліть дитину, якщо вона цього заслужила. Показуйте їй, що вона багато, може і що ви вірите в її сили. Це надихатиме її на нові досягнення. Вилучіть зі свого спілкування з дитиною образливі слова на зразок «нетяма». Інакше вона вам може повірити.

Запам'ятайте, що батьки найкраще знають свою дитину, а отже, здатні швидше прийти на допомогу в разі виникнення проблем із навчанням. Батьки мають постійно вдосконалювати знання про свою дитину. Це запорука успіху.

Ще однією дуже важливою умовою успішного навчання у школі є розвинене мовлення, уміння чітко висловлювати свою думку і правильно вимовляти звуки. Без цього малюк не зможе навчитися грамотно писати. Більшість дітей, які вступають до першого класу, функціонально готові до виконання шкільних вимог, без проблем можуть упоратися з навчанням. Однак, як свідчать багаторічні спостереження учителів, психологів, серед першокласників є й такі діти, у яких виникають певні труднощі в навчанні, хоча розумово вони розвинені нормально. Одні погано встигають, інші виконують шкільні вимоги, отримують гарні й навіть відмінні оцінки, але досягають цього ціною великих зусиль. А це дуже швидко призводить до перевантаження й погіршення стану здоров’я дитини: з’являються роздратованість, плаксивість, порушення сну тощо.

   Такі діти не готові до навчання, через те що в них затримується розвиток необхідних для шкільного навчання психічних функцій. Найчастіше така затримка пов’язана з несприятливим перебігом внутрішньоутробного розвитку та пологів, частими захворюваннями на першому році життя, особливо на дизентерію чи диспепсію, що супроводжувалися порушенням нормального засвоєння мінеральних солей та білків основних пластичних матеріалів, необхідних для побудови кісткових та мозкових тканин. Усе це викликає затримку розвитку нервової та м’язової систем.

Щоправда, у процесі навчання ці функції вдосконалюються й дитина поступово наздоганяє у розвитку своїх ровесників. Тому ще до її вступу до школи можна й потрібно за допомогою спеціальних вправ прискорити розвиток необхідних функцій.

Якщо дитина неправильно вимовляє звуки, слід звернутися до логопеда. Спостереження педагогів і психологів показують, що діти, які мають вади у вимові, на письмі також припускаються помилок. Для того, щоб у малюка сформувалася правильна вимова, частіше обговорюйте з ним прочитанні книжки , пропонуйте описати побачене чи скласти оповідання за малюнками.

   Починаючи з січня місяця, один-два рази на тиждень проводьте спеціальні заняття, які готують руку до письма. Можна навчати дошкільнят деяких елементів письма за допомогою спеціального посібника. Сімнадцять елементів, що входять до нього, відтворюються у зменшеному вигляді. Замінити цей посібник можна звичайним зошитом у лінійку.

Ці вправи навчають тих прийомів та рухів пальців і кісті, за допомогою яких виконуються різні прописи. Крім того, ці заняття сприяють вихованню посидючості, уваги, зосередженості, звички навчатися регулярно і зберігати при цьому відносну непорушність – словом, усього того, чого вимагають у школі.

На початку кожного заняття потрібно показати дитині на маленькій дошці чи аркуші паперу, як повинні рухатися пальці і кисть при виконанні наступного елементу. Потім відпрацювати цей рух у повітрі разом з дитиною. Після цього можна запропонувати відтворити опрацьований рух, обвівши по пунктирній лінії зразок елементу. Далі доречно провести фізкультхвилинку: нехай дитина кілька разів стисне пальці в кулачок і енергійно розтисне їх.

Тепер вона повинна самостійно відтворити заданий елемент письма на аркуші паперу.

Пам’ятайте : 5-6 річна дитина не може без перерви писати довше, ніж 3 хв. Через кожні 2-3 хв. роботи – за цей час вона встигає написати 1-2 рядки – робіть перерву, щоб розслабити руки, дати їм відпочити. Разом із дитиною обговоріть її роботу, за красиве, правильне написання елемента похваліть, але зверніть увагу і на помилки. Потім запропонуйте написати ще 1-2 рядки. Коли дитина працює, слідкуйте, щоб вона на поспішала, акуратно виводила лінії.

Спеціально потренеруйтеся з дитиною у складанні речей до ранця. Це може бути вашим щоденним заняттям протягом тижня — перед вечірньою казкою. Щоб уникнути одноманітності, заняття може проводитися як гра «Збери до школи ра­нець».

Гра «Збери до школи ранець»

Перед грою ще раз розглянути з дитиною ранець: який він привабливий за формою, кольором, зручний за розміром, конструкцією. З любов'ю зроблений, щоб ним було приємно користуватися, ходити до школи. Повправлятись у застібанні та розстібанні блискавок, липучок, замочків, розглянути всі відділення, поговори­ти про їх призначення. Чим краще учень доглядає свій ранець, тим довше ця річ служитиме.

Переходимо до гри. На столі лежить ранець і кілька предметів: пенал, олівці, ручка, зошити, папка, торбинка для сніданку. Дитина має швидко й охайно зібрати речі до ранцю. Гра закінчується, коли всі речі складено й ранець закритий. Другого дня гру повторити, використовуючи годин­ник — визначати, скільки часу потрібно для того, що маленький абітурієнт правильно та охайно склав реч^: до ранця. Ви зробили все, що могли, що підготувати малюка до важливого етапу його житті — до першого класу. І все ж таки ви неспокійні — як же вон все буде? І ваша дитина теж нер­вує, переживає.

Щоб перевірити і заспо­коїтися, потрібно перевірити/ що знає ваша дитина про школу, про те, як треба по* водитися в нових умовах.

Поради батькам

1.Для дитини ви - зразок мовлення, адже діти вчаться мови, наслідуючи, слухаючи, спостерігаючи. Ваша дитина обов’язково говоритиме так, як ви.

2.Дитина успішно засвоює мову в той момент, коли дорослі слухають її, спілкуються з нею, розмовляють. Виявляйте готовність слухати. Якщо роль слухача вас втомлює, якщо ви поспішаєте, не забувайте: терпіння, виявлене вами в дошкільний період, суттєво полегшить ваші проблеми в майбутньому.

3.Приділяйте дитині якомога більше часу. Саме в дошкільні роки закладаються основи впевненості в собі та успішного мовного спілкування поза сім’єю. Від ступеня раннього мовного розвитку залежатиме подальший процес розвитку дитини в школі.

4.Не забувайте, що мова та мовлення краще розвиваються в атмосфері спокою, безпеки та любові.

5.У кожної дитини свій темперамент, свої потреби, інтереси, симпатії та антипатії. Поважайте її неповторність.

6.Ставте для себе та для дитини реальні завдання. Ведіть і спрямовуйте, але не підштовхуйте.

7.Забезпечуйте дитині широкі можливості користування кожним із 5 відчуттів: вона повинна бачити, слухати, торкатися руками, куштувати на смак і відчувати різноманітні елементи навколишнього світу.

8.Допомагайте дитині розвивати дрібну моторику м’язів руки, аби їй було легше опанувати письмо. Для цього необхідно багато вирізати, малювати, зафарбовувати, будувати, складати невеликі за розміром деталі, зображення тощо.

9.Забезпечуйте всі можливості та умови для повноцінної гри дитини.

10.Допомагайте дитині осягнути склад числа. Немає необхідності, щоб дитина механічно могла лічити до 100 і більше. Нехай вона рахує до 10-20, але їй вкрай необхідно розуміти, знати, з яких чисел можна скласти 5, а з яких – 7 тощо. Це є основою понятійного розуміння основ арифметики, а не механічного запам’ятовування .

11.Працюйте з дитиною над розвитком її пам’яті , уваги, мислення. Для цього сьогодні пропонується багато ігор, головоломок, задач у малюнках, лабіринтів тощо в різних періодичних та інших виданнях для дітей.

12.Запровадьте для дитини вдома єдиний режим і обов’язково дотримуйтеся його виконання всіма членами родини.

13.Дитина повинна мати вдома певне доручення і відповідати за результат його виконання.

14.Необхідною умовою емоційно – вольового розвитку дитини є спільність вимог до неї з боку всіх членів родини.

15.Не завищуйте і не занижуйте самооцінку дитини. Оцінюйте її результати адекватно, і доводьте це до її відома.