Матеріали до 6 тижня НУШ " Я і моя Батьківщина" ("День захисника України -14 жовтня")

Про матеріал

Матеріали до 6 тижня НУШ " Я і моя Батьківщина" ("День захисника України -14 жовтня"). Акцентовано увагу на понятті "захисник", "захисниця". Учні знайомляться з героями казок, які боронили свою землю. Переходимо в реальний час, говоримо про війну на сході України. Діти дізнаються про тварин, які є помічниками солдат.

Перегляд файлу

День захисника  України – 14 жовтня

(Матеріали до 6 тижня «Я і моя Батьківщина»)

І.  Коротка  історія свята

День захисника України відзначаємо 14 жовтня у День святої Покрови Богородиці водночас із Днем українського козацтва. .

Історію свята Покрови, на основі якого було проголошено День українського козацтва, а згодом і День захисника України, можна переповісти, скориставшись поезією.

Світ у сяйві, не впізнати

Саду і городу.

То Покрова – світле свято

Нашого народу.

То Покрова землю вкрила

щедрими плодами,

розпростерла ніжні крила,

стала понад нами.

То Покрова – захисниця

запорожців славних,

То Покрова – помічниця

воїнів відважних.

Грає осінь кольорова,

Пахнуть груші, сливи,

Усміхається Покрова

До дітей щасливих. (Олесь Лупій)

У 2014 році свято стало державним, і його відзначають усі громадяни України. Наша держава має свої символи: Гімн, Герб, Прапор.

 

Результат пошуку зображень за запитом "гімн україни"

 

ІІ. Казки, в яких  розповідається про захисників рідної землі.

Оксана РАДУШИНСЬКА

КАЗКА ПРО КОВАЛЯ І ГОНЧАРА

Люди у всіх поселеннях з давніх часів неабияк шанували ковалів та гончарів. Бо ж без плодів їхньої праці не обходилося життя в жодній господі. З кованим приладдям виходили в поле, працювали в обійсті, поралися на городі та в хаті. А без глиняних мисок, полумисків, горщиків, глеків та глечиків ніяка господиня свого побуту навіть уявити не могла.

Та й, кажуть, що гончар, виліплюючи долонями з глини миски чи глечики, пророчить гарну долю усім, хто буде користуватися його посудом у своїх хатах.

А ще люди вірили, що ковалі нечисту силу можуть здолати. Адже не кожному міцне залізо підкорюється і вигинається в дужих руках так, як потрібно майстру. Тож, за певних обставин, коваль може і для чорта роги накрутити, коли лихий шкодити почне!

Саме про таких майстрів розповідають люди одну історію.

Жила в невеликому містечку старенька мати з двома синами-леґенями. Залишилися хлопці ще малими без батька, котрий поліг на війні з ворогами, зростали роботящими та завзятими. Старший навчився гончарному ремеслу і згодом почав виробляти такий посуд, що слава про його дивні властивості покотилася далеко від рідного містечка. Вода у майстрових глеках не один день зберігалася прохолодною та свіжою, а молоко подовгу не скисало, було поживним і солодким. А ще казали: коли хтось хворий з майстрового посуду води нап’ється – за кілька днів обов’язково видужати має!

Та й до молодшого брата, до його кузні, тяглися підводи зі всіх кінців, з усіх усюд. Комусь потрібно коня підкувати, комусь воза підрихтувати, хтось рогача просить змайструвати, хтось – ворота, хтось – борону, а для когось і меч буланий знадобився, аби різноликих зайд ним зустрічати. Ні для кого вправний коваль не відмовить, всім зарадить. Ось тільки до розмови він не надто охочий. Лупає своїм молотом та знай – мовчить.

З раннього ранку до пізнього вечора чути голос молота в кузні на горбочку.

Від світання і до смерку крутиться гончарне колесо та пихтить жар у печі, де висихають череп’яні горшки і пузатяться поважні полумиски.

Та сталася біда в тому краї – навалою чорною насунуло вороже військо. Заскреготали мечі! Почали загарбники спалювати міста і села, вбивати людей.

Плач і стогін чується по хатах, де раніше мирно жилося родинам. Чад і дим від спалених осель заступає небо, а вороння кружляє над осиротілими дітьми, вбитими чоловіками і жінками та безутішними стариками.

Підступилися ворожі війська до того містечка, де жили брати-майстри.

Люди поховалися за високими мурами фортеці, котра надійно захищала їх від чужинських стріл. Містяни організували захист, виставили на чати вартових і впевнено відбивали ворожі напади, залишаючись практично неушкодженими.

Чим більш затято сунули чужинці на місто, тим лютіші терпіли поразки! Хвилею накочувалися вони на фортечні мури, а захисники граду зачаїлися у бійницях і надійно тримали оборону та змушували ворожу армію ні з чим відступати у степ.

Хіба можливо змиритися з ганьбою і поразкою для тих, хто звик криваво справляти свою перемогу вздовж всього завойовницького шляху? От і вигадали нападники спосіб вижити містян з-за фортечних стін. Назбирали у степу протухлої дохлятини тай повкидали її в невеличку річечку, що живила водами всі криниці у місті.

Не довелося довго чекати біди, котра, як відомо, сама ніколи не ходить. За кілька днів стала вода в колодязях такою, мов отрута. Нап’ються її люди – і починають хворіти, а потім – у муках помирати.

Зрозуміли городяни, що не довго їм лишилося захищатися від ворогів. Людині без води ніяк не можна прожити. День-другий, тай доведеться робити вибір: або від спраги сконати, або ж – відкрити перед ворогами масивні ворота і віддати на поталу свої обійстя і життя.

Зажурилися люди: сліз не втримати, відчаю не вгамувати!

А брати переглянулися, тай кажуть:

— Не впадайте у розпач, люди. Є спосіб врятуватися.

Приніс старший брат невеличке горнятко, котрим ніхто раніше не користувався. Таке воно маленьке, круглобоке, дивацькими візерунками-символами розмальоване.

— У кого, – питає гончар, – лишилося хоч трохи не отруєної води? Несіть сюди.

Принесла одна жінка не більше півкварти води – останньої, що була в хаті – і віддала для вдовиного первістка. Той без вагань перелив воду в горнятко, тай поставив його під порогом, накривши зверху шматком полотнини.

— Завтра, – каже, – буде для всіх вода. – Приходьте вдосвіта, тільки з моїм посудом.

А молодший брат мовчки пішов до кузні на горбочку і, як почав звучати зичним голосом його молот надвечір, так не втихав аж до наступного ранку. Вже мало з ніг падає коваль, а все ж не полишає роботи, не зупиняється навіть на хвильку, аби перепочити.

Ледве взялося на світ, зійшлися містяни з глечиками та полумисками до хати гончара. Чоловік дістав з-під порогу горнятко і почав наливати з нього воду в порожні ємності. Горнятко малесеньке, а ємності – великі, проте вода не закінчується, а хлюпається знову та знову!

Люди стішилися, що від спраги тепер не страждатимуть. Давай дітей та старих напувати, аби хоч для них, горьованих, вистачило.

— Вистачить для всіх, вистачить. – заспокоює гончар, вкотре наповнюючи порожні черепки. – Ця водиця не лише спрагу вгамує, але й сили додасть для майбутнього наступу.

Ледве встигли всі вволю напитися, як враз затих молот у кузні. Вийшов звідтіль коваль – увесь чорний від чаду, від утоми нелюдської змокрілий. А в руках несе оберемок могутніх кованих мечів.

— Ці мечі непереможні. – стримано пояснив він, оскільки, знаємо, від природи був неговірким.

Вирішили тоді містяни, що годі їм сидіти за мурами міста, коли за стінами – стоїть ворожа армія. Взяли чоловіки до рук ковані вдовиним сином мечі, помолилися Богу, тай – рушили на рать!

Довго тривала борня. Кілька разів сходилися супротивники у двобої і ніхто не міг здолати ворога. Численній силі завойовників не вдавалося перевершити завзяття і жагу до перемоги, що клекотала в серцях захисників рідного городища. Вистояли містяни до заходу сонця, а коли небесне колесо почало спускатися за обрій, на тому ж таки обрії показалися вершники, що поспішали на допомогу городянам, котрі терпіли облогу.

З подвоєною силою ринули захисники граду на ворожих вояків! Ті ще оборонялися якийсь час, а потім, збагнувши усю безвихідь, кинулися навтьоки!

Скільки вже було радості в містян після перемоги, скільки веселощів! Ніхто з них не загинув під час чужинського нападу, нікого навіть не покалічився. А найбільша слава дісталася двом братам-майстрам та їх старенькій матері. Виходить, що недаремно у нашім краї так шанують працю ковалів і гончарів

Українська народна казка "Кирило Кожум'яка"

"Колись був у Києві якийсь князь, лицар, і був коло Києва змій, і щороку посилали йому дань: давали або молодого парубка, або дівчину. Ото прийшла черга вже й до дочки самого князя. Нічого робить, коли давали городяни, треба й йому давати. Послав княвь свою дочку в дань змієві. А дочка була така хороша, що й сказати не можна. То змій її й полюбив. От вона до нього прилестилась та й питається раз у нього..."

 

Бесіда з учнями «Чому ці герої мені подобаються?»

Герої бувають не тільки в казках, а й в реальному житті.   Сьогодні наші воїни захищають рідну землю від ворогів  на сході України.

  • Хто такі захисники? Якими вони повинні бути?

 Фото героїв нашого міста( села)

Ми з вами навчаємося, живемо в мирі. А є такі місця в
Україні, на сході держави, де діти не мають змоги зараз
ходити до шк...

Виховна година. Урок мужності: "Зростаємо патріотами"

 

Ці слова стали вітанням в нашій українській армії, їх промовляють, коли вшановують пам’ять загиблих воїнів.

Україну захищають не тільки чоловіки, а й жінки.

Вісімнадцятирічною дівчиною Яна Зіневич  пішла добровольцем у військо, а 21-річною спромоглася створити службу медичної допомоги, якою керує і досі, попри те, що через важку травму прикута до інвалідного візка.

Яна з дитинства мріяла про медицину. Рішення рятувати поранених воїнів народилося на війні. Був тяжкий бій, потім почався дуже сильний обстріл. Тоді у підвалі після розмови з військовим священником дівчина дала собі слово: якщо переживе цю ніч, то буде створювати медичну службу для наших воїнів -добровольців.

Тепер багато бійців згадують її як свого ангела-хоронителя, і Яна, попри те, що порятувала понад 200 солдатів, теж пам’ятає обличчя кожного з них.

 

Створення вітальної листівки для захисників.

 

C:\Users\Lena\Desktop\листывка.jpg

 

 

Результат пошуку зображень за запитом "листівка для героїв ато"

 

Бесіда « Чи траплялось тобі захищати слабшого?»

 

Тварини – фронтові друзі назавжди.

 

4 жовтня відзначається Всесвітній день захисту тварин. Але зараз мова піде про тварин, які захищають нас. Не завжди як Рекс, що затулив собою двох воїнів – інколи вони просто розряджають обстановку, щоб бійці АТО не з'їхали з глузду від цієї окопної війни

Біля бійців на Донбасі постійно крутиться багато котиків: безхатьки й ті, яких покинули господарі, й ті, що народилися вже за час АТО.

Українські військові до котів ставляться з любов'ю та повагою, бо вони їм і антидепресанти, й друзі, а інколи бувають такі ласкаві, що навіть ловлять мишей.

Атошні собаки попереджають бійців про обстріли, знищують гризунів, розряджають обстановку та підвищують настрій.

Але на позиціях живуть не тільки коти і собаки, а й качури, кролі, папуги, морські свинки й навіть лисеня. Бійці АТО розповідають  цікаві і зворушливі історії про своїх пухнастих (пернатих, волохатих, зубатих) друзів.

 Звичайний гусак – символ 92-ї механізованої бригади. Він – не обід і не вечеря, він – особливий. Бійці бережуть його як зіницю ока. За п’ять хвилин до обстрілу він відчуває небезпеку, ховається – і хлопці за ним.

Результат пошуку зображень за запитом "собаки ато"

Результат пошуку зображень за запитом "тварини ато"

Результат пошуку зображень за запитом "тварини ато"

Виготовлення виробів своїми руками для воїнів - захисниківУкраїни.

Результат пошуку зображень за запитом "поробки героям ато"

Звучить пісня у виконанні Тіни Кароль «Моє ім’я – Україна». Всі разом співають.

 

 

 

Середня оцінка розробки
Структурованість
5.0
Оригінальність викладу
5.0
Відповідність темі
5.0
Загальна:
5.0
Всього відгуків: 1
Оцінки та відгуки
  1. Вандоляк СнІжана Іванівна
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
docx
Додано
23 вересня 2018
Переглядів
13166
Оцінка розробки
5.0 (1 відгук)
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку