Матеріали до 6 тижня НУШ " Я і моя Батьківщина" ("День захисника України -14 жовтня")

День захисника  України – 14 жовтня

(Матеріали до 6 тижня «Я і моя Батьківщина»)

І.  Коротка  історія свята

День захисника України відзначаємо 14 жовтня у День святої Покрови Богородиці водночас із Днем українського козацтва. .

Історію свята Покрови, на основі якого було проголошено День українського козацтва, а згодом і День захисника України, можна переповісти, скориставшись поезією.

Світ у сяйві, не впізнати

Саду і городу.

То Покрова – світле свято

Нашого народу.

То Покрова землю вкрила

щедрими плодами,

розпростерла ніжні крила,

стала понад нами.

То Покрова – захисниця

запорожців славних,

То Покрова – помічниця

воїнів відважних.

Грає осінь кольорова,

Пахнуть груші, сливи,

Усміхається Покрова

До дітей щасливих. (Олесь Лупій)

У 2014 році свято стало державним, і його відзначають усі громадяни України. Наша держава має свої символи: Гімн, Герб, Прапор.

 

 

ІІ. Казки, в яких  розповідається про захисників рідної землі.

Оксана РАДУШИНСЬКА

КАЗКА ПРО КОВАЛЯ І ГОНЧАРА

Люди у всіх поселеннях з давніх часів неабияк шанували ковалів та гончарів. Бо ж без плодів їхньої праці не обходилося життя в жодній господі. З кованим приладдям виходили в поле, працювали в обійсті, поралися на городі та в хаті. А без глиняних мисок, полумисків, горщиків, глеків та глечиків ніяка господиня свого побуту навіть уявити не могла.

Та й, кажуть, що гончар, виліплюючи долонями з глини миски чи глечики, пророчить гарну долю усім, хто буде користуватися його посудом у своїх хатах.

А ще люди вірили, що ковалі нечисту силу можуть здолати. Адже не кожному міцне залізо підкорюється і вигинається в дужих руках так, як потрібно майстру. Тож, за певних обставин, коваль може і для чорта роги накрутити, коли лихий шкодити почне!

Саме про таких майстрів розповідають люди одну історію.

Жила в невеликому містечку старенька мати з двома синами-леґенями. Залишилися хлопці ще малими без батька, котрий поліг на війні з ворогами, зростали роботящими та завзятими. Старший навчився гончарному ремеслу і згодом почав виробляти такий посуд, що слава про його дивні властивості покотилася далеко від рідного містечка. Вода у майстрових глеках не один день зберігалася прохолодною та свіжою, а молоко подовгу не скисало, було поживним і солодким. А ще казали: коли хтось хворий з майстрового посуду води нап’ється – за кілька днів обов’язково видужати має!

Та й до молодшого брата, до його кузні, тяглися підводи зі всіх кінців, з усіх усюд. Комусь потрібно коня підкувати, комусь воза підрихтувати, хтось рогача просить змайструвати, хтось – ворота, хтось – борону, а для когось і меч буланий знадобився, аби різноликих зайд ним зустрічати. Ні для кого вправний коваль не відмовить, всім зарадить. Ось тільки до розмови він не надто охочий. Лупає своїм молотом та знай – мовчить.

З раннього ранку до пізнього вечора чути голос молота в кузні на горбочку.

Від світання і до смерку крутиться гончарне колесо та пихтить жар у печі, де висихають череп’яні горшки і пузатяться поважні полумиски.

Та сталася біда в тому краї – навалою чорною насунуло вороже військо. Заскреготали мечі! Почали загарбники спалювати міста і села, вбивати людей.

Плач і стогін чується по хатах, де раніше мирно жилося родинам. Чад і дим від спалених осель заступає небо, а вороння кружляє над осиротілими дітьми, вбитими чоловіками і жінками та безутішними стариками.

Підступилися ворожі війська до того містечка, де жили брати-майстри.

Люди поховалися за високими мурами фортеці, котра надійно захищала їх від чужинських стріл. Містяни організували захист, виставили на чати вартових і впевнено відбивали ворожі напади, залишаючись практично неушкодженими.

Чим більш затято сунули чужинці на місто, тим лютіші терпіли поразки! Хвилею накочувалися вони на фортечні мури, а захисники граду зачаїлися у бійницях і надійно тримали оборону та змушували ворожу армію ні з чим відступати у степ.

Хіба можливо змиритися з ганьбою і поразкою для тих, хто звик криваво справляти свою перемогу вздовж всього завойовницького шляху? От і вигадали нападники спосіб вижити містян з-за фортечних стін. Назбирали у степу протухлої дохлятини тай повкидали її в невеличку річечку, що живила водами всі криниці у місті.

Не довелося довго чекати біди, котра, як відомо, сама ніколи не ходить. За кілька днів стала вода в колодязях такою, мов отрута. Нап’ються її люди – і починають хворіти, а потім – у муках помирати.

Зрозуміли городяни, що не довго їм лишилося захищатися від ворогів. Людині без води ніяк не можна прожити. День-другий, тай доведеться робити вибір: або від спраги сконати, або ж – відкрити перед ворогами масивні ворота і віддати на поталу свої обійстя і життя.

Зажурилися люди: сліз не втримати, відчаю не вгамувати!

А брати переглянулися, тай кажуть:

— Не впадайте у розпач, люди. Є спосіб врятуватися.

Приніс старший брат невеличке горнятко, котрим ніхто раніше не користувався. Таке воно маленьке, круглобоке, дивацькими візерунками-символами розмальоване.

— У кого, – питає гончар, – лишилося хоч трохи не отруєної води? Несіть сюди.

Принесла одна жінка не більше півкварти води – останньої, що була в хаті – і віддала для вдовиного первістка. Той без вагань перелив воду в горнятко, тай поставив його під порогом, накривши зверху шматком полотнини.

— Завтра, – каже, – буде для всіх вода. – Приходьте вдосвіта, тільки з моїм посудом.

А молодший брат мовчки пішов до кузні на горбочку і, як почав звучати зичним голосом його молот надвечір, так не втихав аж до наступного ранку. Вже мало з ніг падає коваль, а все ж не полишає роботи, не зупиняється навіть на хвильку, аби перепочити.

Ледве взялося на світ, зійшлися містяни з глечиками та полумисками до хати гончара. Чоловік дістав з-під порогу горнятко і почав наливати з нього воду в порожні ємності. Горнятко малесеньке, а ємності – великі, проте вода не закінчується, а хлюпається знову та знову!

Люди стішилися, що від спраги тепер не страждатимуть. Давай дітей та старих напувати, аби хоч для них, горьованих, вистачило.

— Вистачить для всіх, вистачить. – заспокоює гончар, вкотре наповнюючи порожні черепки. – Ця водиця не лише спрагу вгамує, але й сили додасть для майбутнього наступу.

Ледве встигли всі вволю напитися, як враз затих молот у кузні. Вийшов звідтіль коваль – увесь чорний від чаду, від утоми нелюдської змокрілий. А в руках несе оберемок могутніх кованих мечів.

— Ці мечі непереможні. – стримано пояснив він, оскільки, знаємо, від природи був неговірким.

Вирішили тоді містяни, що годі їм сидіти за мурами міста, коли за стінами – стоїть ворожа армія. Взяли чоловіки до рук ковані вдовиним сином мечі, помолилися Богу, тай – рушили на рать!

Довго тривала борня. Кілька разів сходилися супротивники у двобої і ніхто не міг здолати ворога. Численній силі завойовників не вдавалося перевершити завзяття і жагу до перемоги, що клекотала в серцях захисників рідного городища. Вистояли містяни до заходу сонця, а коли небесне колесо почало спускатися за обрій, на тому ж таки обрії показалися вершники, що поспішали на допомогу городянам, котрі терпіли облогу.

З подвоєною силою ринули захисники граду на ворожих вояків! Ті ще оборонялися якийсь час, а потім, збагнувши усю безвихідь, кинулися навтьоки!

Скільки вже було радості в містян після перемоги, скільки веселощів! Ніхто з них не загинув під час чужинського нападу, нікого навіть не покалічився. А найбільша слава дісталася двом братам-майстрам та їх старенькій матері. Виходить, що недаремно у нашім краї так шанують працю ковалів і гончарів

Українська народна казка "Кирило Кожум'яка"

"Колись був у Києві якийсь князь, лицар, і був коло Києва змій, і щороку посилали йому дань: давали або молодого парубка, або дівчину. Ото прийшла черга вже й до дочки самого князя. Нічого робить, коли давали городяни, треба й йому давати. Послав княвь свою дочку в дань змієві. А дочка була така хороша, що й сказати не можна. То змій її й полюбив. От вона до нього прилестилась та й питається раз у нього..."

 

Бесіда з учнями «Чому ці герої мені подобаються?»

Герої бувають не тільки в казках, а й в реальному житті.   Сьогодні наші воїни захищають рідну землю від ворогів  на сході України.

• Хто такі захисники? Якими вони повинні бути?

 Фото героїв нашого міста( села)

 

Ці слова стали вітанням в нашій українській армії, їх промовляють, коли вшановують пам’ять загиблих воїнів.

Україну захищають не тільки чоловіки, а й жінки.

Вісімнадцятирічною дівчиною Яна Зіневич  пішла добровольцем у військо, а 21-річною спромоглася створити службу медичної допомоги, якою керує і досі, попри те, що через важку травму прикута до інвалідного візка.

Яна з дитинства мріяла про медицину. Рішення рятувати поранених воїнів народилося на війні. Був тяжкий бій, потім почався дуже сильний обстріл. Тоді у підвалі після розмови з військовим священником дівчина дала собі слово: якщо переживе цю ніч, то буде створювати медичну службу для наших воїнів -добровольців.

Тепер багато бійців згадують її як свого ангела-хоронителя, і Яна, попри те, що порятувала понад 200 солдатів, теж пам’ятає обличчя кожного з них.

 

Створення вітальної листівки для захисників.

 

 

 

 

Бесіда « Чи траплялось тобі захищати слабшого?»

 

Тварини – фронтові друзі назавжди.

 

4 жовтня відзначається Всесвітній день захисту тварин. Але зараз мова піде про тварин, які захищають нас. Не завжди як Рекс, що затулив собою двох воїнів – інколи вони просто розряджають обстановку, щоб бійці АТО не з'їхали з глузду від цієї окопної війни

Біля бійців на Донбасі постійно крутиться багато котиків: безхатьки й ті, яких покинули господарі, й ті, що народилися вже за час АТО.

Українські військові до котів ставляться з любов'ю та повагою, бо вони їм і антидепресанти, й друзі, а інколи бувають такі ласкаві, що навіть ловлять мишей.

Атошні собаки попереджають бійців про обстріли, знищують гризунів, розряджають обстановку та підвищують настрій.

Але на позиціях живуть не тільки коти і собаки, а й качури, кролі, папуги, морські свинки й навіть лисеня. Бійці АТО розповідають  цікаві і зворушливі історії про своїх пухнастих (пернатих, волохатих, зубатих) друзів.

 Звичайний гусак – символ 92-ї механізованої бригади. Він – не обід і не вечеря, він – особливий. Бійці бережуть його як зіницю ока. За п’ять хвилин до обстрілу він відчуває небезпеку, ховається – і хлопці за ним.

Виготовлення виробів своїми руками для воїнів - захисниківУкраїни.

Звучить пісня у виконанні Тіни Кароль «Моє ім’я – Україна». Всі разом співають.