Позакласний захід "Пір'їна з крила Жар-Птиці"

                    Пір’їна з крила Жар-птиці

Звучить пісня «Спить ставок»

Учитель: Рідний край. Починається він од батьківського порога, рідної до болю стежинки біля твоїх воріт, з барвінку, який ніжно стелиться у садочку… А ще починається він з прадавніх коренів твого роду. Не маємо права ми не знати, не пам’ятати, не вивчати, не шанувати свого родоводу, його прекрасні звичаї, поетичну красу майстерності його.

Звучить мелодія «Їхав козак за Дунай»

Юнак, дівчина, мати в українському вбранні

Юнак: Дайте, мамо, рушник.

 А ти, люба дівчино, хустину

Може, я в бою загину

Закриють очі темної ночі

З ними легше в могилі спочину

(Прощається з рідними. Притиснувши до грудей рушник і хустину, виходить).

Дівчина: читає вірш А. Малишка «Червона хустина». (Додаток)

Учитель: І помандрувала світом разом із козацькою піснею і славою українська хустка і мамин рушник. А що носив їх козак завше коло серця, були вони йому оберегами не лише від ворожої кулі,тяжкого полону чи товаришевої зради, а й від забуття матері-України… Подивуймося ж і нині в цей розбурханий, розбратаний національними чварами час – незнищенний, живучий.

Любові народу до простого та водночас не збагненного дива – до української хустки і вишитого рушничка. І нехай не коло серця, а в шкарубких ширужитівських чемоданчиках, таки везуть іще наші сини-солдати після служби своїм матерям, коханим, молодим дружинам хустки-дарунки…

Та дедалі частіш на душі - колючим ожелестом: де ж рушник, рясно вишитий матусиними руками? Де ж вона, квітчаста хустка, щедро оспівана в народних піснях… Не знаю, чи є ще де більше, та в нашій світлиці знайшлося місце й для хустки.

Дівчата-сестриці, уподобаймо собі хустинку до лиця та згадаймо, що довідались ми про це диво.

(Підходять до столу, що палахкотить різнобарв’ям дивовижних хусток, кожна дівчина, промовляючи слова, накидає на плечі хустинку).

1.Учениця: Хустка з давніх-давен – основний і улюблений головний убір, який завжди був виразником естетичних поглядів українок , яскравим декоративним елементом їхнього вбрання. Він підкреслював святковість чи буденність одягу, інформував про родинний статус жінки. Він підкреслював святковість чи буденність одягу, інформував про родинний статус жінки. Наприклад, на Чернігівщині, засватана дівчина носила хустку з прикріпленою до неї квіткою.

2.  Хустка; якою жінки прикривали голову, щоб не світити волоссям, все ж залишала відкритим чоло й обличчя, що свідчить про волелюбність українок.

3. Порівняймо головні убори мусульманок Кавказу. Паранджа затіняла дівчині  не лише обличчя – весь світ. Її віддавали заміж, не питаючи згоди. На Україні ж був час, коли дівчата самі сваталися до хлопців.

4. Хустка здавна відігравала важливу оберегову магічну функцію. Починаючи з сватання, коли на знак згоди дівчина підносила старостам хустку на хлібі й закінчуючи покриванням молодої.

Гадаю, від цього утворилося повір’я: хустка, якою матір вводить молодих до хати і виводить з хати під час весілля мусить бути світлою, ясною.

5. А після війни дівчата спритно клали в кишеньки малесенькі хустинки, оторочені тоненьким мереживом, коли дізнавалися, що повернувся в село хтось іще з фронту і буде «вулиця».

6. А ще хустина на спеченому в хатній печі хлібі, щоб не черствів й на дитячій колисці – від вітру й лихого ока. Й хустинка-вузлик із вечерею для хрещених на Різдво.

7. А я зазирнула у фундаментальну працю, перший том якої було видано у с.Петербурзі 1914 року під редакцією Волкова, Грушевського, А. Кримського і ось що знайшла: «… платок видим на всех старинных изображениях, начиная с «Изборника» Святослава, и он неизменно проходит через всю украинскую историю, сохраняется в козацкую эпоху и доходит до нашей, видоизменившись только в центральной и южной частях страны и то главным образом «в отношении цвета ».

8. Учениця читає вірш Василя Юхимовича

На ній і ґроно, і пелюстка

І небо, й райдуги на ній…

Мов берегиня вроди, хустка

Здавен у нашій стороні

То – нареченим на щастя

То – на добро матерям

Вічний дарунок – хустина квітчаста,

Знана стежкам і вітрам

Веселі ви чи сумовиті

На схилах Ворскли чи Дінця –

Нема таких жінок у світі,

Котрим вона не до лиця

Мов помолодшала мати

Гарна й сестра дорога

Роси в хустині, немов діаманти,

Зорі й квітки в оберегах

Ой ті луги та бережечки,

Які вгорі, такі внизу…

На щастя й радість два ріжечки

А два – на смуток чи сльозу.

Сонцю й роботі найближча,

Подруга днів осяйна

Душу зігріє і зніжить обличчя

Хустка – тернова весна.

Учитель: Мов дотик рідної руки – хустка. Накиньмо на плечі ці дива квітчасті. То ж хочеться, любі, щоб вони були не просто модною деталлю на деякий час, а й предметом благоговіння перед одним із національних символів-оберегів.

9. Учениця. А я відщукала і хочу показати вам різні хустки українських жінок. Погляньте ось на ці колоритні листівки.

Ось очіпок, а ось намітка, а он стрічка. А хто знає інші назви? (Називають)

Учитель. Ой, це ж ми з вами так заговорилися, що ж це ми й забули про запросини. А ми ж обіцяли перевідати наших добрих знайомих. Ходімо! Поспішаймо!

Усі йдуть до кабінету, оформленого в стилі хатинки: стіл, лави, застелені ряднами, прялка, глечики. Стіни, ікони,стіл заквітчані святковими рушниками; самоткані килимки на стіні богиня Макуша і Всесвітнє дерево.

- Добридень, шановні!

- Доброго Вам здоров'я!

- Здрастуйте, раді, раді Вам. Проходьте сідайте!

Господарі у вишитих кофтинах, Оленка у віночку.

Дівчата озираються:

- Боже мій, гарно ж як, як у віночку…

- Ніколи ще дива такого не бачила.

Учениця читає поезію «Мама моя полотна наткала».

Учитель. Ви знаєте, де б я не була, а перед очима все квіти, узори, плетиво барвисте спливає, міниться живе. І всі образи, і вся гіркота забувається, вчуваю серцем, що там, у тих квітах і барвах – душа цих добрих і щирих людей. І здається мені, і бачиться, що там – що щастя людини не в кришталях та килимах, а в цій творчій, цінній праці наших друзів – подружжя Квятковських Федора Семеновича та Ганни Андріївни, їхньої доньки Наталії Федорівни та онучки Оленки.

То ж просимо Вас, любі господарі, повідати про своє життя-буття.

Ганна Андріївна та Наталя Федорівна розповідають про пристрасть до вишивання, показують вишиванки, згадують минуле, з гостями говорять про дівочий посаг, про використання рушників.

Учениця: Мені здається, я ніколи не бачила таких яскравих барв, таких соковитих відтінків. А знаєте, ці кольори нагадують мені про перо Жар-птиці. Погляньте, яке тихе, барвисте сяйво ллється від цих диво-рушничків. А що це за орнамент?

Розповідь учениці про Всесвітнє дерево. Учні, розглядаючи вишиванки, вбачають елементи дерева на них.

Учениця: Ви знаєте, я відчуваю, немов ото з розбурханого моря, з похмурих сірих льодів і чорних скель, з багатоденної хитавиці я враз потрапила на квітучий пагорб. На землю тверду, теплу, під синім небом високим, з білими хмаринками подекуди.

Скільки сонця на Ваших рушниках, скільки квіту, радості, пахощів, щастя!

Учениця: Скільки праці!

Учитель: Праці справді багато та і радості не менше, творчої радості. Звідки ж така краса? Запитаймо господарів.

Розповідь господарів: То все наш тато і чоловік мудрують над фарбами для ниток, добуваючи ось такі фарби, що справді нагадують колір пір'їни Жар-птиці.

Чоловіки: Для фарб ми виколупуєм з кар'єру глину й обережно після доброго опалювання у печі сушимо 5-6 годин, а тоді товчемо у ступі, перетираємо, заливаємо у різних посудинах водою. Поступово вода висихає, і лишається глина.

Верхній шар найчистіший і найдрібніший. Недопалити глину – виходять світлі тони, перепалити – темні. Із звичайної рудої глини – охристо-червоний і чисто червоний та вишневий кольори.А чи знаєте ви що це?

Учні: звіробій – лікарська рослина.

Чоловіки: Якщо розтерти сухі квітки в борошно і залити його сироваткою, то до завтра буде фарба, знаєте яка? Яскраво-малинова! А якщо молодий сушений пирій розтерти в пилок і залити сироваткою, то вийде світло-зелений колір. А дерезу ви бачили? З неї виходить зелена фарба. А це що таке?

Усі: Липа. Вона рятує людину від застуди, дає смачний чай.

Господар: А ще з неї можна виготувати гарний рожевий чи світло-коричневий настій для фарбування ниток.

Дівчатка: А хіба такі нитки не линяють?

Наталія Федорівна: Щоб не линяли, треба знову ж спочатку у сироватці змочити, а потім у холодній воді виполоскати.

Учитель: Як цікаво! А скільки цікавого ми можемо дізнатися із цих ось книг, що принесла до нас бібліотекар. (Оформила книжкову тематичну виставку, обрамила хустками. На дошці – орнаменти і назва уроку; намальована Жар-птиця).

Бібліотекар: Я раджу, діти, прочитати ці цікаві книги. З них ви дізнаєтеся багато гарного й цікавого про фарби і інші речі.

Ось книга Сергія Носаня «Перо з крила Жар-птиці». На стор. 24 читаємо, що з кори молодої вільхи добувається світло-червона фарба. З кори старої вільхи – темно-червона, з дубової кори – темно-коричнева.

А чи доводилось вам бувати на занедбаних цвинтарях? Це, звичайно, дуже боляче і таких цвинтарів не повинно бути. Саме на цвинтарях росте підмаренник. Це стебла з купками жовтих квіточок. Вони пахнуть медом. З підмаренника можна добути червону фарбу, майже пурпурову. (ще декілька прикладів наводить).

Учениця: А я підготувала для вас хвилинку-цікавинку і розповім вам про цю картину.Це Богиня Макуша. Легенда з народного календаря 1992 року.

Учениця: Та куди не гляньте, у кожної речі – свій колір, своя краса! Найбарвистішу веселку здатні створити людські руки, найчарівніше перо Жар-птиці!

Учениця: Тепер я зрозуміла, чому так шкода було вбогій московці Ганні з повісті «Дві московки» Нечуя-Левицького спродувати свої рушнички (читає напам'ять уривок).

Звучить пісня «Пісня про рушник» А. Малишка

Господарі: Ой та й час уже гостей частувати!

Частують липовим чаєм, бубликами і смачною картоплею «Козацькою», зготованою за спеціальною книжковою порадою.

Після частування гості прощаються, бажають господарям здоров'я, щастя, виходять.