Матеріали до уроків. "Михайль Семенко і його збірка СУЧАСНІ ВІРШІ. (Політичні й побутові). - Х.-К., 1931"

Сучасні дослідники українського футуризму вважають Михайля Семенка митцем європейської літератури. Тогочасна ж критика сприйняла "футуристичні вправи Семенка однозначно – як бажання насадити чужорідне явище на українському грунті, будь-що віднайти відповідник тому, що з’явилося в російській літературі [16; 91]". У книзі "Двадцяті роки: літературні дискусії, полеміки. Літературно-критичні статті" (1991) якнайкраще представлено мозаїку досліджень, детальний аналіз літературних явищ того періоду. Літературно-критична думка на початку 90-х років ХХ тисячоліття спиралася на духовнокультурне відродження другої половини 80-х років. Інколи дослідники пишуть про цей період як про пробудження політичної й національної свідомості людей. Політичної й національної. І все ж прагнуть саме цілісно відтворювати творчі процеси в Україні не лише першої чверті ХХ століття. Крім того, науковці наголошують, що сучасний дослідник схильний до деідеологізації художньої творчості. Як правило, уже не розмежовує літературу на два періоди: дожовтневу та пожовтневу. Хронологічною межею 1917 року можна завдати лише шкоди розвитку літератури. У мистецтві 20-х років багато що виникло вперше, а в 30-х роках змушене було піти в небуття. І лише в періоди відлиги були спроби реабілітації письменників, їхніх творів. Ліквідацію "білих плям" в українському письменстві того періоду можна охарактеризувати прагненням свободи. Право на власні ідейні й естетичні погляди сприяє цілісному вивченню літературних процесів. Так, Микола Зеров писав про тогочасні "літературні війни", руйнівні процеси сектанства в українській літературі, відзначаючи три такі напрямки: між "змістовиками і формалістами", між "представниками різних літературних груп – асоціації панфутуристів, харківської групи пролетарських письменників та київських "неокласиків" і між "носіями" різних поглядів на справу "Жовтневого" та "широкого Радянського блоку діячів мистецтва [4; 29]" У своїх історико-літературних та критичних працях того часу дослідник також писав про те, що дискусія 1925-1928 років трактувалася "з чужого голосу".

На думку С.Білоконя, Михайль Семенко "наполегливо створював собі репутацію футуриста, писав вірші, неподібні до пересічної поетичної продукції свого часу [1; 95]". А, сама творчість для поета була міфом, добре закарбованою в людській пам’яті, певним стереотипом. Микола Зеров був переконаний, що в поезії Михайля Семенка занадто багато декларацій. Програмових, зумисних шукань в області футуризму, ніж справжнього футуристичного світовідчуття. Натомість Сергій Білокінь вважає, що український поет-футурист Михайль Семенко написав багато зухвалих віршів і вони ображають не тільки міщанські ідеали старого світу, який він мріяв зруйнувати. Тож, можливо, М.Семенко тільки грався у футуризм, і вся його творчість тому мусила бути спонтанною. Він не відчував цього – не міг зупинитись. Футуристичні ігри його тривали рік за роком. А потім прийшли футуристи справжні.

Отже, новаторства в творчості цього поета дослідник не знаходить. Як і Б.Корсунська, В.Гаряїв та Л.Дрофань, він підкреслює значний вплив Володимира Маяковського і російських футуристів на світогляд Михайля Семенка. Дійсно, можна знайти схожість образів і мотивів. Однак не можна погодитися, що М.Семенко та інші українські футуристи поверхово сприйняли деякі риси поетичної манери В.Маяковського, знехтували велетенський естетичний пошук, що крився за цією манерою і спричинився до її виникнення. На думку дослідників, саме позбавлене внутрішньої мотивації новаторство в їхній творчості перетворилося на формалістичні вибрики. Б.Корсунська цінними вважала поеми, ацентуючи увагу читачів на тому, що митець на початку 30-х рр. робив заяви про відмову від футуризму. Вона дотримувалася думки, що М.Семенко завжди стояв на засадах соціалістичного реалізму. Володимир Гаряїв помітив, що М.Семенко робив це не дуже щиро, і що прологом до відмови було самогубство В.Маяковського і саморозпуск 1931 року очолюваної ним "Нової Генерації". Сергій Білокінь з цього приводу цитує його поезію "Виступаю рядовим", і закликає цим до роздумів щодо справжніх уподобань і поглядів Михайля Семенка.

М.Семенко писати почав рано. На початку 1913 року побачила світ збірка "Prelude". Микола Вороний у рецензії на цю збірку писав про відчутний вплив О.Олеся і Г.Чупринки. Він не помітив у письменника індивідуального сприйняття навколишнього світу. Лише наївність, яка добре заштукована наслідуванням і мавпуванням "хатян". Сергій Єфремов називав його збірку зовсім слабенькою. М.Вороний радив подбати про власну освіту і розвиток інтелекту, називаючи його віршомазом.

1913 року в Психоневрологічному інституті з читанням своїх творів виступив В.Маяковський. Того ж вечора народжуються такі твори: "Мій привіт", "Запитання", "Поворот", "Я йду". За висловом самого М.Семенка, після внутрішніх борінь, "вранці він прокинувся футуристом". Любов Дрофань зазначає, що в поезії "Мій привіт" відчутний вплив В.Маяковського. Цієї ж думки дотримується Мирон Петровський. Відчувається трагізм віршів молодого В.Маяковського і його бунтарне словотворення, і його характерні урбаністичні образи. Також запозичена інтонація заклику до вуличного натовпу. Посутнє місце "маяковщини" в творчості митця неодноразово вирізняє Мирон Петровський.

"Я славлю одноманітні обрії –

вдивлялись віки поколінь,

вдивлялись очима кобри,

прагнуча берега тінь,

і булькіт спокійний

моря –

вічне дихання у млі –

От чому, скрізь неповторна,

вічність в

житті

землі."

("Мій Рейд у вічність - І" зі зб. "Сучасні вірші", 1931).

І все ж він не вважає, що М.Семенко розчинився, як творча індивідуальність. Навпаки М.Семенко органічно перейняв досвід В.Маяковського і несподівано, незбагненно відразу народився поет-футурист, родоначальник і лідер українського поетичного авангарду. Юрій Ковалів зазначає, що М.Семенко запозичив деякі назви в І.Сєверязіна. Це і "поези", "епотези" та аксесуари клоунади, романтику далеких міст та кав’ярень. Послідовниками теми міста були також Г.Шкурупій, О.Слісаренко, Ю.Шпол, Г.Коляда та інші. Ю.Ковалів зазначає, що М.Семенко всупереч стильовій течії, усе-таки спирався на досвід поетів-урбаністів як світової літератури, так і вітчизняної (Івана Франка, Лесі Українки, Миколи Вороного та Артура Рембо, Еміля Верхарна). Дослідник  знаходить елементи романтизму, імпресіонізму  і символізму у циклі "Біла студія" (1918). О. Ільницький називав М.Семенка авангардистом через його незвичайний підхід до літератури "авангардист своєю послідовною непослідовністю[…; 43]". Він не вважав його реформатором, чи новатором у традиційному сенсі цього слова. Творчість М.Семенка називає діалогом із літературою.

З переїздом М.Семенка до Києва науково-мистецька група "Космос" (О.Слісаренко, Г.Шкурупій, М.Терещенко та художник О.Шимков) перетворилася на "Аспанфут".

1921 рік слід вважати переломним у футуристичному русі. Розпочинається теоретичне обгрунтування футуризму. Свою діяльність "Аспанфут" вважав революційною: революціонер у житті, у мистецтві – панфутурист. У 1923-1924 рр. Київська організація панфутуристів нараховувала шістдесят осіб. Із 23 березня 1924 року, після злиття з "Березолем", організація починає носити назву АсКК (Асоціація Комункультівців). У 1924 році виходить перший номер органу АсКК – "Гонг Комункульту", йому не судилося стати періодичним. 1 квітня 1925 року відбулося об’єднане засідання ЦБ АсКК із Харківською організацією, де вирішувалася доля організації. До спільного рішення не дійшли. За об’єднання з "Гартом" висловилися О.Слісаренко, Г.Шкурупій, М.Яловий, проти – М.Бажан, М.Семенко. Усе ж частина комункультівців приєдналася до "Гарту".

У 1927 році під проводом М.Семенка організовується нова група "Нова Генерація". Своїм завданням група проголосила концентрацію лівих сил на засадах комуністичної ідеології під політичним проводом Компартії. На сторінках часопису "Нова Генерація" у перших числах можна прочитати таке: "Наш лівий фронт молодої української культури там, де йде масова боротьба за комунізм… Наша база: індустралізація, раціоналізація – з неї виходить і нею живиться наша творча будівнича, пропагандистська робота, ідеологічно зв’язана з політичним завданням комінцстичної партії".

"Ми йдемо вище

всіх можливих норм –

ми перевищили

еволюційні досягнення

Що ж ви, друзі, хочете

на межі цих самих епох?

Адже боротьбу кляс –

колись треба й закінчити –

не правда лі?"

("Невірам і т.д." зі зб. "Сучасні вірші", 1931).

Із цих же ідейно-політичних засад М.Семенко виступав і в 30-х рр. Цього ж часу В.Маяковський вступив до РАППу, відійшовши від журналу "Новый Леф". Останній приїзд В.Маяковського до Харкова справив на М.Семенка гнітюче враження. М.Семенко доручає своєму учневі в зв’язку з власним від’їздом до Німеччини, зустрітися з В.Маяковським для обговорення і погодження відповідних акцій з боку "Нової Генерації". Зразу ж по поверненні шукає зустрічі в Москві, а по приїзді до Харкова – негайно скликає колегію "Нової Генерації", де ставить питання про необхідність перегляду взаємин "Нової Генерації" з ВУСПП. Потрібно згадати, що між ними постійно точилися суперечки, і проти М.Семенка виступав М.Хвильовий, називаючи його організацією контрреволюційною. М.Семенко був розгублений – В.Маяковський проголосив лозунг "лівіше Ліфу". М.Семенко вирішив переглянути свою позицію. Незабаром, навесні 1929 року, від імені "Нової Генерації" звертається до ІІ з’їзду ВУСППу з "декларацією в справі ВУСПП і ВУАРКК (Всеукраїнською асоціацією робітників комуністичної культури) – назву собі взяла літературна група "Нова Генерація". Поет писав, що не може бути мови про принципову відмінність у поглядах, і що завдання мають спільне – переформування літератури. Ще більше враження справив на М.Семенка вступ В.Маяковського до РАППу шостого лютого 1930 року. І першого березня 1930 року М.Семенко ставить питання на зборах про входження групи до ВУСППу.

Можливо М.Семенко передчував появу постанови ЦК ВКП(б) 1932 року "Про перебудову літературно-художніх організацій" з її закликом до співпраці всіх радянських письменників на позиціях активного творення соціалістичного мистецтва. Жовтневий пленум ВУСППу 1930 року відхилив заяву "Нової Генерації" про вступ. На початку 1931 року організація самоліквідувалася. У той час багато організацій припиняли своє існування. Вони припиняли існувати, так би мовити, автоматично. Приміром, через неучасть членства. Жодна організація не була заборонена. Частина письменників були репресована, як контрреволюційні, класові вороги:

"Ще раз жовтень і більше тюрем

Ще раз жовтень – і більше в’язнів

…………………………………..

…………………………………..

Але кожний в’язень

міцною

линвою

прив’язаний до вулиць і до

майданів, –

де котить хвилею

землетрусною

пролетаріят – крізь нації,

пролетаріят –

крізь стани."

("Останній жовтень" зі зб. "Сучасні вірші", 1931).

М.Бажан відійшов до ВУСППу, інші – теж. М.Семенко намагався всіх запевнити, що він перейшов на позиції соціалістичного реалізму. Як зазначає В.Гаряїв, робив це невдало, нещиро. Саме ця підкресленість поведінки, і спонукала до думки про обернене. На думку Л.Крігер, Михайль Семенко ще з 20-х рр. розчарувався в ідеях пролетарської революції, і став на шлях боротьби зі своїм істинним ворогом – партійною, радянською громадськістю:

"От чому ми – разом.

Демонстрацій, протестів шум.

Будем же боротися з своєю класою,

щоб знищити над людиною

капіталістичний

глум. "

("Сакко й Ванцетті" зі зб. "Сучасні вірші", 1931).

Інші дослідники вважають, що лише 1931 року чітко окреслив свої позиції поезією "Починаю рядовим", де проголосив про своє принципове розмежування з буржуазним авангардизмом. На думку В.Гаряїва, він зрікся його лише на словах.

Збірка  Сучасні вірші. (Політичні й побутові), Х.-К.: ЛіМ, 1931 року – одна з останніх. Розчарований у своїх однодумцях, він пише поему "Зозендропія". Присвячує її М.Бажанові, який відійшов від нього. Висміює зміну позицій, авторитети точнісінько, як і Пантелеймон Куліш, цей європеєць з хутора Мотронівки (О.Довженка – у поезії "Арсенал", 1928; Т.Шевченка – у поезії "Без ікон і без трупів", 1928). Схильність П.Куліша до деструкції помітна. І була зумовлена поезами письменства, яке захопилося ідолопоклонством. Такі дослідники, як М.Євшан, а згодом і подальші покоління науковців, серед них – Є.Баран, зіставляють поетичну діяльність митців ХІХ ст. із сучасною поезогрою письменників угрупування "Пропала грамота", "Бу-ба-бу" та іншими. Морально-етичні настанови можуть різнитися у цих митців, але прагнення сприймати світ крізь призму грашок, театральних масок доби бароко єднатиме. Потрібно зазначити, що назва доби вжита задля яскравого прикладу. Це не стилістична ознака. Швидше тенденція. Саме мистецтво. Його дух. Проблема відтворення, про яку ще сперечалися Платон та Аристотель:

"Не славте кобзаря пісьнями голосними:

Дзвінить ёму хвалу ёго трицьцятострунна.

Колись він заблищить між душами ясними,

И зникне вся хула ворожа нерозумна [9; 198]".

Уся збірка насичена сумом і жалем. Іронічної поезії небагато, помітний гіркий, колючий сарказм. Критикує у ряді творів урядову політику П.Скоропадського ("Наказ до гетьмана", "Гімни хліборобів-гетьманців", 1929). У поезії "Про Епохи й сьогоднішніх бліх" (1930), "Одвертий лист до тов. Вол. Коряка", "Невірам і т.д." (1930), "До виходу мого І-го тому (деяким полемістам)", "Канарки і я" (1930) висміює своїх супротивників:

Вам – болільщикам

За добробут

селянства,

болільщикам за добробут

"широких

мас".

Скільки іще

лекцій із

краєзнавства

потрібно вам, і політграмоти

для

вас?

("Невірам і т.д." зі зб. "Сучасні вірші", 1931).

У поезії "Пісня поета, що пробув три тижні у Берліні" не можна не побачити тонку самоіронію. Висміює він і фашистську Німеччину – "Куркулі й фашисти" (1930). На жаль, "вибриків" у його збірці майже немає:

"Гоген, Ван-Гог, Піросманішвілі –

друзі мого юнацтва –

на димарях наші птахи гнізд не звили,

а спереду

нам кричать:

– Здраствуйте!"

("Думка" зі зб. "Сучасні вірші", 1931).

Зустрічається верлібр, акцентний вірш, тактовик, є райошник. Фоніка багата, насичена як асонансами, так і дисонансами. Вільне римування переходить в перехресне або парне, або кільцеве – характерна риса збірки поезій. Рими багаті. Вірші з нерівними, нетотожними строфами, або взагалі астрофічні. Для його верлібрів характерне чергування коротких та довгих рядків, свідоме перенесення прийменників на інший рядок. Збірка має підзаголовок – "Політичні й побутові вірші". Він звертається до теми "алкоголь і соціалізм" цим і зумовлена назва також.

"Та коли

я іду

проти змія

в атаку –

я це розумію

так:

одночасно з будівництвом соціялізму

старий побут

лама собі

 карк"

("Соціялізм і Алкоголь" зі зб. "Сучасні вірші", 1931).

У низці творів оспівує працю робітника ("Трактористам" – 1930, "Дніпрельстан" – 1928, "Богема, Алкоголь, Соціялізм" (1930), "Пивнушка" (1930), "Пара пляшок і пара людей" (1930), "Соціялізм і Алкоголь" (1928). Усі твори здаються трохи програмними, і все ж у них він іронізує з себе, з дійсності. Тому в збірці так багато памфлетів, у яких поет хотів лише висловити свої істинні думки та почування:

"У боротьбі з міщанством

не червоніли мої "ланіти"

для вас і був

і буду

безсоромний

і

схвильований

("До виходу мого І-го тому (деяким полемістам)"

зі зб. "Сучасні вірші", 1931).

 

 

 

                                        Список використаних джерел

 

1. Баран Є. Пантелеймон Куліш проти Юрія Андруховича// Кур’єр Кривбасу. – 1998. –  №10. – С.128-130……….
2. Бартко О.А. Психо-естетичний метод літературної критики в журналі "Українська хата" М.Євшана. – К.:1996. – Вип. 4. – С.27-33.……………
3. Білокінь С. Чи був Михайль Семенко футуристом?// Прапор. – 1989. –  №2. –  С.  Сучасність-//- 1990 . –  №10. – С……….
4. Вокальчук Г. "Я – беззразковості поет". – Рівне: Перспектива, 2006. – 200с.
5. Гаряїв В. Міф про українського поета Михайля Семенка: До аналізу диверсії сучасної радянології// Прапор. – 1987. – №10. – С. 166-174
6. Дрофань Л. Михайло Семенко// Українська мова і література в школі. – 1990. –  №8. – С. 81-83.
7. Зеров М. Українська література в 1923 році// Нова громада. – 1924. – С….
8. Ільницький О. Відлучення від футуризму// Слово і час. – 1992. – №3. – С.43…….
9. Ковалів Ю. В його душі бриніла скрипка// Вітчизна. – 1987. –  №8. – С. 167-171.
10. Ковалів Ю. М.Семенко і футуризм// Визвольний Шлях. – 1995. –  №10. – С. 1254-1283; №11. – С. 1384-1392.
11. Корж О. В.Еллан-Блакитний, М.Семенко, В.Сосюра, М.Хвильовий та інші. Спогади// Прапор. – 1989. –  №1. – С. 53-88.
12. Корсунська Б. Михайль Семенко// Рад.літературознавство. – 1968. –  №6. – С. 180-185.
13. Костенко Н. "Я тьми в душі не маю…". Погляд на "Поезії" М.Семенка// Вітчизна. – 1986. – №6. – С. 180-185………………………………
14. Куліш П.О. Дзьвін. Староруські думи й сьпіви. – Женева, 1893. – 316с.
15. Орач О. Невідомий вірш Михайля Семенка// Учитель. – 1998. – №3. – С.31…….
16. Петровський М. "Хочу додому, я хочу в Київ". Михайль Семенко – урбаніст: З кн. "Місту і світу"// Вітчизна. – 1990. – №3. – 153-160.
17. Семенко М. учасні вірші// Нова Генерація. - 1927. - №1. – С.39-40……….
18. Семенко М. Сучасні вірші. (Політичні й побутові). – Х.-К.: ЛіМ, 1931. – 136с……………..
19. Семенко М. Поезії/ Редкол.: О.Є.Засенко (голова) та ін. – К.: Рад. письменник, 1985. – 311с………….
20. Сріблянський М. Етюд про футуризм// Українська хата. – 1914. –  №6. – С…………….
21. Сулима М. Неповторне магічне німе кіно// Сучасність. – 1992. –  №12. – С……….
22. Черниш Г. Проза Михайля Семенка// Прапор. – 1989. –  №2. – С.85-87.
23. Черниш Г. "Семенко, брате, я теж кудлатий…"// Прапор. – 1990. – №7. – С.22-26.
24. Черниш Г. Український футуризм і довкола нього// Двадцяті роки: літературні дискусії, полеміки. Літературно-критичні статті/ Упоряд. В.Г.Дончик. – К.: Дніпро, 1991. – 366с.