Матеріали до всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл» (творчо-мистецький звіт «Ватра»)

Матеріали до всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл» (творчо-мистецький звіт «Ватра»)

 

Сценарій №1

І сцена

Голос з-за сцени: У цьому році Полтава святкує ювілей: 390 років виповнюється від дня народження дівчини з легенди – Марусі Чурай! ЇЇ пісні, як «перло многоцінне», звучать і нині – чарують, бентежать, пробуджують козацьку звитягу й окрилюють у боротьбі… Повернімося на мить у  буремні часи кривавих змагань за волю. 1654 рік. Полтавський полк виходить на зорі в похід. Маруся проводжає коханого Гриця.

Танець «Тополя» у виконанні Марусі й Гриця.

Маруся: Від’їжджаєш?

Гриць Бобренко: Так, моє серденько!  Уже й коні осідлані! Що скажеш на прощання?

Маруся: Що скажу? Кохаю й чекатиму вірно, удень і вночі виглядатиму! А моя пісня буде тобі оберегом! (співає «Засвистали козаченьки», Гриць приєднується до лав козаків, які з піснею виходять)

ІІ сцена..

Гуркіт бою, крики. З’являються втомлені, але веселі козаки.

 1-й козак:

Гей, поїхав Хмельницький к Золотому Броду –

Не один лях лежить головою в воду.

Другий козак (підморгнувши, весело відповідає):

Ой тікали вражі ляхи – погубили шуби…

Не один лях лежить, вищиривши зуби! (сміються)

Козаки сідають півколом і співають, хтось чистить пістоля, хтось набиває люльку, хтось пробує на гостроту шаблю, хтось у задумі схилився на списа.

Вбігає задиханий Іскра, знімає шапку, кланяючись:

Іскра: Чолом вам, славне товариство!

Козак: Здоров був, Іване! З нами в похід? Чи якась нагальна справа?

Іскра: Угадали! Батька Хмеля шукаю.

Входить Б. Хмельницький. Іван Іскра вклоняється:

Іскра:  Полк у дорозі, шановний гетьмане!

Б. Хмельницький: Іскро! Іване! Дяка Полтаві, прислала такого гінця. Щось мало статись, твоєї печалі достойне?

Іскра: Богдане! Полтава карає співця!

 Б. Хмельницький  до джури: Зміни йому коня. Виступаємо!

 Б. Хмельницький  до козаків: Сідлайте коней! Ляхи близько!

ІІІ сцена.  Бій козаків з ляхами.

ІV сцена. 

Б. Хмельницький: Дякую, козаки, за службу! За кров пролиту, діти мої, низько вклоняюся вам! Ненька Україна вас не забуде!

До Іскри: Ходімо, Іване, справа не чекає! Розкажи мені про цю дівчину, про Марусю, яку присудили до страти.

Іскра: Я їм кажу: «Ця дівчина не просто так, Маруся. Це – голос наш, це – пісня, це – душа. Коли в похід виходила батава, її піснями плакала Полтава. Що нам було потрібно на війні? Шаблі, знамена і її пісні!»

Б. Хмельницький: Так, друже!.. ЇЇ пісні, як «перло многоцінне, як дивен скарб серед земних марнот» (замислившись). Тим паче зараз, як така розруха. Тим паче зараз при такій війні!

До писаря: Пиши! «За ті пісні, що їх вона складала,

За батька, що розп’ятий у Варшаві,

А не схилив пред ворогом чола … відпустити дівчину негайно!»

Б. Хмельницький віддає універсал Іскрі: Поспішай, Іване, поспішай, брате!  У твоїх руках не просто життя Чураївни, доля пісні, наша честь козацька й гідність!

Іскра: Життя не пошкодую, батьку, а Марусю врятую! Вона ж для нас, як голос України, що клекотить у наших корогвах!

Б. Хмельницький: Клекотить і буде клекотіти, сину, й після нас! І через сто, і через триста років Марусині пісні благословлятимуть у похід козацьких нащадків боронити рідну землю від ворожих зайд! Бо ж немає пісні прекраснішої, ніж українська, немає держави величнішої, ніж Україна, немає слави вищої, ніж козацька!

V сцена. Ідуть сучасні воїни і співають «Засвистали козаченьки»

 

 

 

 

Використана література

 

1. Історична поема Л. Костенко «Маруся Чурай».
2. Історична пісня «Чи не той то хміль, що коло тичин в’ється…»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сценарій № 2

 

Їх називали українськими Гомерами, носіями тисячолітньої мудрості й безмежної любові до рідної землі, упродовж століть вони  будили  національну свідомість, закликаючи до активності, згуртованості, боротьби зі злом. Кобзарство – унікальне явище не лише української, а й світової культури. Їх просвітницька діяльність заборонялася, їх нищили, переслідували, прирікали на вимирання. Разом з ними гинули безцінні скарби народної культури.   І все ж наша дума, наша пісня не загинула, як і слава кобзарська.  Полтавщина пишається тим, що дала світові такі постаті, як Остап Вересай, Самійло Яшний, Михайло та Іван Кравченки. Їхнє кобзарське знамено підхопив і гордо проніс уродженець Великої Багачки Федір Кушнерик, якому цьогоріч виповнилося 140 років. Пам’яті  кобзарів - українських Гомерів  – хранителів духу народного, слави козацької присвячується!

Кобзар: Чолом, тобі, славний кошовий отамане Іван Сірко!  Маю до тебе пильну справу. Невідкладну і таємну.

Сірко: Я тут сам, кобзарю. Сідай - кажи.

Кобзар: Ти не впізнаєш мене, Йване?

Сірко (заперечно похитав головою): Ні, не впізнаю.

Кобзар: Воно й правда, ми з тобою свиней разом не пасли, та все ж, може, пригадаєш козака  Данила Сома…

Сірко: Чекай, невже це ти той Сом, що під Берестечком приніс Хмельницькому звістку про зраду татар?

Кобзар: Атож, справді, то був я.

Сірко: Здається, ти разом з Хмельницьким кинувся доганяти хана?

Кобзар: Гетьман узяв не тільки мене, уся гетьманська варта супроводжувала його, коли ми потрапили в засідку. Багатьох із нас татари полонили і продали туркам…Майже 25 років з мене не скидали залізо, воно в'їлося мені аж до кісток. Не витерпів-утік.. Та хіба втечеш? На Дунаї спіймали - очі випекли.. тільки тоді й пустили…Цілий рік блукав по Волощині, а звідти вже до тебе, приніс звістку про брата…

Сірко: Про брата? Про Нестора? Невже ти знаєш щось нове про смерть мого брата?

Кобзар: Чому ж про смерть? Він живий. Останні роки ми були разом у неволі в одного багатого турка.

Сірко: Господи, мій брат живий! Як можна визволити його?

Кобзар: Його можна викупити, якщо добре заплатити. Нестор дуже сподівається на твою допомогу, особливо після того, як почув, що ти став кошовим..

Сірко: Дякую, Даниле. Ти зробив мені велику послугу.

Кобзар: Я радий, що прислужився тобі, Іване, але слухай далі, я приніс ще одну важливу звістку..

Сірко: Яку? (Сірко здивовано глянув на старого).

Кобзар: Ходять чутки, що султан Магомет готує новий похід на Україну. Розгнівався, клятий, що Правобережна Україна вислизнула йому з рук, і думає двинути свої полки на Чигирин і на Київ.

Сірко: Спасибі тобі ще раз - і за цю пересторогу, і за звістку про брата. Я все зроблю, щоб визволити його! От тільки як це зробити? Не їхати ж самому до султана в гості…Хоча, стривай…Є в мене один козак на приміті.. Молодий, а по-турецькому лопоче, мов турок.. Він піде з тобою. (Сірко подзвонив у срібний дзвоник. Вийшов джура.)

Сірко: Поклич мені Звенигору!

Голос з-за куліс: Звенигоро, до пана кошового отамана, нагальна справа! Хутко!

Кімната кошового отамана, входить Звенигора.

Звенигора: Чолом тобі, кошовий отамане! Ти кликав мене, батьку?

Сірко: Я хочу послати тебе в Туреччину. Таємним послом. А що це означає – сам знаєш, тому, можеш відмовитись від мого доручення.

Звенигора: Що я там  повинен зробити?

Сірко: Викупити мого брата з неволі, але найпильніше твоє завдання - розвідати, чи й справді турки готують напад на Україну. І якщо готують, то коли, куди, якими силами.

Звенигора: Я поїду.

Сірко: Спасибі, тобі, козаче. Я хотів, щоб ти виїхав негайно, і щоб ніхто не дізнався про мету твоєї поїздки. Хай щастить, тобі, синку! Візьми з собою побратима, доведеш його до рідного села.

Звучить лірична українська мелодія (бандура). Краєм сцени ідуть дівчата співаючи.

Звенигора: Добридень, дівчата, чого такої сумної завели?

Кобзар: А я ось веселої заграю, швидко сум минеться! (грає веселої «Ти ж мене підманула», дівчата танцюють).

З’являються ляхи, спостерігають за дійством.

1-й лях: Ой які кралі, прошу пана!

2-й лях: Яка краса! (підкручує вуса і підходить). Дівчата знічено відступають, ховаючись за сцену

1-й лях до кобзаря: А що тут це старе рам’я робить? Знову про Січ та козаків співає?!

2-й лях: Ану геть звідси, стара шкапо! (замахується нагаєм).

Звенигора: Не чіпайте кобзаря! (Зав’язується бій. Ляхи тікають).

Кобзар: Дякую, Арсене, що дав ляхам одкоша! Та час нам прощатися, далі шляхи наші розходяться. Тобі в Туреччину, а я піду до людей, піснями звеселятиму, думами до боротьби кликатиму.

 Звенигора: Благослови, кобзарю, у далеку й небезпечну дорогу!

Кобзар: Благословляю піснею, вона ж бо - наша молитва й берегиня! (фонограма пісні).У ній сила нездоланна і дух козацький непоборний. І ніяким зайдам нас не здолати, - ні хижому бусурману, ні  підступному москалю! Довіку козакам жити у серці народу, його піснях і думах, легендах і переказах, бо козацькому роду нема переводу!

 

 

Використана література

 

1. Історичний роман В. Малика «Таємний посол».

 

 

 

 

 

 

 

Сценарій № 3

Дівчина 1 ( під ліричну мелодію):

   У рідному краї і серце співає!

          Лелеки здалека нам весну несуть.

    У рідному краї і небо безкрає.

  Потоки, мов струни, течуть!

Дівчина Україна: Що знаєш про край цей, мила дівчино?

Дівчина 1: Хто ти, ясна пані?

Дівчина Україна:

                       Я – Україна, земля, що помічена болем.

            Птаха, що довго чекала на волю!

                    Я – зранений край, де пахне полином.

Я – спів у саду солов’їний.

Дівчина 1:

Україно! Ти для мене диво!

І нехай пливе за роком рік,

  Буду, мамо горда і вродлива,

                    З тебе дивуватися повік! ( вклоняється)

• Хто ж ці лицарі славні, сильні, дужі, безстрашні? (показує на козаків, які завмерли на  ар’єрсцені )

Дівчина Україна: Це -  сини мої відважні!

Було колись - в Україні

Гриміли гармати.

Було колись – запорожці

Вміли панувати!

 

Етюд з козаками (завмирають на задньому плані) музика.

 

Дівчина Україна: (на фоні вступу до пісні «Ой у лузі червона калина похилилася»):

Панували – добували

І славу, і волю.

                           Минулося – осталися могили на полі.

Звучить фонограма 1 куплету у виконанні хору «Калина» ПНПУ ім. В.Г. Короленка:

Ой у лузі червона калина похилилася».

   Чогось наша славна Україна зажурилася.

                                         А ми тую червону калину підіймемо.

                А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!

( на цьому фоні з’являються двоє студентів-крутівців)

1 студент: Нас було 300. Чи вірили ми, що залишимося живі?

2 студент: Чи сподівалися, що смертю своєю перепинимо шлях шеститисячній орді Муравйова?

1 студент: Ми про це не думали. Ми, козацькі нащадки, не хотіли бути рабами!

Разом співають або декламують: А ми тії московські кайдани розірвемо!

А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!

(звукове тло бою: постріли, свист куль, з прапором,  з криками «За Україну!» кидаються в атаку й завмирають)

Дівчина Україна:

Минає час, та в пам’яті жива

         Ота над Крутами страшна заграва,

              Той перший бій – не молодим ганьба,

                Той бій смертельний – то героям слава

(нахиляється й кладе квіти до ніг завмерлих студентів)

 

Дівчина 1: Крути! Наша слава і честь! Плач же, бідна Україно, за вірними синами. Пам’ятай їх і готуй нових щирих оборонців, таких же незламних, міцних борців, бо ще довго й тяжко доведеться боротися тобі за своє життя.

Спецназівець 1.(підводить Україну):

Україно! Ти моя молитва,

                                                     Ти моя розпука вікова

              Гримотить над світом люта битва

За твоє життя, твої права!

Спецназівець 2:

Станем, браття, всі за волю

Від Сяну до Дону,

В ріднім краї панувати не дамо нікому!

(етюд за участю спецназу)

 

Фінальна сцена: шикуються усі діти неньки України : козаки, крутівці, спецназ і говорять завершальні слова  у супроводі пафосної пісні.

 

Козак 1: Зродились ми великої години //З пожеж війни, із полум’я вогнів!

 

Студент1: Плекав нас біль за неньку Україну.

Студент 2:  Кормив нас гнів і злість на ворогів!

 

Спецназ 1.: І ось ми йдем у бою життєвому – тверді, міцні, незламні, мов граніт.

 

Спецназ 2: Бо плач не дав свободи ще нікому,// А хто борець, той здобуває світ.

 

Козак 2: Доволі нам руїни і незгоди! Під синьо-жовтим прапором свободи

Усі разом: Ми вирушаєм в переможний бій!!! (вихід зі сцени під музику «Пісні про український прапор»)(«Заревуть гармати, задзвенять шаблі…»), сл. Олександра Олеся, муз. В. Соколика).

 

Використана література

1. Бакай М. «У рідному краї і серце співає».
2. Бабій О. «Зродились ми з великої години».
3. Симоненко В. «Задивляюсь у твої зіниці»
4. Шакун Н. «Я Україна».
5. Шевченко Т.Г. «Іван Підкова».
6. Шушко У. «Минає час, та в пам’яті жива…»