Матеріали проведення заходу до річниці голодомору в Україні "Страшні роки моєї України"

        До 85 – річниці Голодомору на Україні присвячується

                       Захід Скорботи і  Пам’яті  

                   Страшні роки моєї України

                                       Україна пам’ятає, світ визнає

 «Рана, яка була завдана українському народу,  зачепила  фундамент всього людства»,

                                                                                              Глава УГКЦ про Голодомор 

 Мета. Не забувати многостраждальної історії нашого народу. Допомогти учням глибше усвідомити значення історичної спадщини про Голодомор     1932 – 1933 років; виробляти вміння самостійно аналізувати  і робити висновки. Виховувати почуття співпереживання, пошану до історичного минулого українського народу.

Обладнання: стелаж для виставки, вази для квітів, столи, скатертини, проектор, ноутбук, свічки, колоски, рушники, хустки, ікони, калина, хлібина.

Урочисто прикрашений зал. На столиках кетяги червоної калини, гілочка зеленого барвінку, букет свіжих квітів -  чорнобривців, перев'язаних чорною стрічкою, свічка у підсвічнику. В центрі столика — розламана хліби­на, склянка з водою, зверху — окраєць хліба. Напис: «Ціна йому — життя», образ Божої Матері, прикрашений вишитим рушником (бажано чорними і червоними нитками або тільки чорними). В залі оформлено книжкову виставку «Голод 1933 — незагойна рана України».

Лунає музика «Реквієм» А.Моцарта. (Впродовж ком­позиції звучить то тихіше, то гучніше)

Учні, вдягнені у вбрання темного кольору, вихо­дять з обох боків сцени, шикуються в «журавлиний ключ», у руках тримають незапалені свічки. Учитель теж у чорному одязі.

Вчитель

 Третій тиждень листопада кожного року в нашій країні — поминальний по жертвах імперських насильств над українцями, в тому числі і Голодомору 1932-1933 рр. 25 листопада в день пам’яті кожен свідомий українець, запалить на підвіконні свою свічку пам’яті, щоб її бачили зорі – душі померлих.
Тож схилімося в скорботному доземному уклоні перед пам’яттю жертв страшного голодомору і нехай мертві не судять нас живих за черствість душ. І нехай навіть запізнілими дзвонами, але покличемо мільйони людських душ, щоб вписати їх в історію пам’яті. Бо пам’ять – нескінченна книга, у якій записано все: і життя людини І життя країни. Та багато сторінок у нашу історію вписано кривавим і чорним..
Як ніде, може стогне від трупів українська земля. Від кісток похованих без трун. Від зойків закопаних напівживих. Жоден убивця не повинен знайти місця ні на цьому світі ні на тому.
Тому що , більшого злочину , як відібрати хліб у того хто його вирощує і приректи на голод селянина життєдайної України, селянина, який ніколи не образив святого хліба,ніколи клав перевернутий буханець на стіл, бо ж жхліб не можна було ображати, він був від Бога. І сьогодні, дякувати Богу і натрудженим рукам ми маємо святий хліб щодня , адже без цього скарбу ніхто не сідає до столу.

 Їм – неоплаканим і невідспіваним...Їм – похованим без труни й молитви... позбавлених могили й шани – присвячується це зібрання.

Відеофільм «Голодомор 1932-1933 роки»

Хід заходу

І. Вступ. Читець:

Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками.

Я зітхну... запалю обгорілу свічу,

Помічаю: не замки-твердині, не храми —

Скам'янілий чорнозем — потріскані стіни плачу.

Піднялись, озиваються в десятиліттях,

З долини, аж немов з кам'яної гори

Надійшли. Придивляюсь: Вкраїна, XX століття

І не рік, а криваве клеймо — «33».

Учитель:   Сьогодні наша зустріч присвячується пам'яті тієї частини українського народу, яка загинула мученицькою смертю від голодомору, заподіяного 1932-1933 роками.

    Кожна людина, як і все свідоме людство, живе в трьох вимірах: учора, сьогодні і завтра. Вчора – це наша історія, а кожен урок історії – це урок знань про минуле, сучасне нашого народу, можливість зазирнути краєчком ока у майбутнє. Минуле було різним: радісним і сумним, а було ще й трагічним. Сьогодні на уроці ми торкнемося саме трагічних сторінок життя нашої України.

ІІ. Основна частина.

1 Ведучий:  

Многостраждальна історія нашого народу. Ми не повинні забувати її чорних сторінок. На це зібрання  ми прийшли зі свічками, як до храму. Хай же наша школа стане сьогодні храмом духовності, храмом Скорботи і Пам'яті.

2 Ведучий:

Пам'яті мільйонів українських селян, які загинули мучениць­кою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом у 1932-1933 роках. Пам'яті українських сіл і хуторів, які щезли з лику землі після найбільшої трагедії XX століття, присвячуються ця хвилина мовчання.

Усі стоять. Хвилина мовчання

Молитва Катерини Мотрич (дівчинка і хлопчик)

за убієнних голодом 1932-1933 років

Хлопчик:

— Хто се? Чий голос щоночі просить: "Хлібця! Хлібчика дай! Мамо, матусю, ненечко! Крихітку хлібця".

Дівчинка:

Сину Божий! Ісусе Христе! Спасителю наш! Порятуй від голодної смерті народ мій, у якого дика саранча забрала до зернини.

Хлопчик:

Богородице! Матір наша небесна! Свята Покрово, покровителько лю­ду святоруського! Куди ж ви всі відійшли? Чого ж залишили мою землю і нарід мій на поталу червоних дияволів?

Дівчинка:

Чи ж не бачите, що вони доточують кров із могутнього українського дерева? Чи ж не бачите криниці, повної українських сліз? Чи ж не бачи­те, що то не Україна вже, а велетенська могила? Де ж ви, сили небесні?

Хлопчик:

Господи! Страждання, муки й горе мого народу до Всевишньої скорботи зарахуй, і біди й погибель від землі й народу сущого відведи.

Разом (дівчинка і хлопчик):

Нині, прісно і навіки вічні відведи! Амінь.

3 Ведучий:

Не сьогодні це сказано: час народжуватися і час помирати, час руйнувати і час будувати, час розкидати каміння і час збирати його, час мовчати і час говорити. Час — говорити! Хай ці гіркі слова Правди, на­роджені після десятиліть безмовства, ляжуть першим нашим каменем у підмурок всенародного пам'ятника трагічній історії українського народу.

4 Ведучий:

На десятиліття можна засекретити архіви. Можна прихо­вати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести слі­ди злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписувати історію. Та з пам'яттю народу нічого не вдієш.

5 Ведучий:

Після заборон, утисків, принижень людської гідності вона оживає, відроджується — що б там не було. З правдою нічого не вдієш. А правда така.

6 Ведучий:

30-і... Соцзмагання... Хлібозаготівля... Світовий ринок пере­повнився хлібом, ціни падають... Водії, які звозили зерно на пункти схо­ву, говорять, що часто на дорогах зустрічають молоду жінку... Кажуть, що смерть...

7 Ведучий:

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата...

Не судилося того року йти плугатарям, ані співати дівчатам, та й виш­ні зацвіли без цвіту... Такий багатий край, а такий парадокс — голод. А Сталін стверджував: "Ми, безперечно, добилися того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується з року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба тільки закляті вороги радянської влади...".

1 Ведучий:

Цей стражденний 1933-й. Україну одну з найродючіших і найблагородніших земель, огорну­ли чорні крила голоду, сліз, страждань... Це крила хи­жака, які міцно стискали до нестями, до болю, до бо­жевілля. Досі не віриться, що тут — в Україні — жит­ниці — раптово зник хліб, люди – залишилися без зер­нини. І це в урожайний 1932-й рік.

2 Ведучий:

Настав початок кінця. Сонце так само сходило і заходило. Але знаки на сході все більше і більше вказували наближення. Йшов, ступав, перемагав жорстокий дух руїни, і не було тому спину, бо ні чоловік, ні жінка, ні дитина,  ні сотні тисяч чоловіків, жінок, дітей не знали і не могли знати, що близиться їх занепад, їх кінець.

3 Ведучий:

Чи була того року весна? Чи прилетіли до знайомих осель довірливі лелеки? Чи співали травневими ночами у вербах над річкою солов'ї? Ніхто того не пам'ятає сьогодні. На світі весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються, сидять у дворах, на дорогах. Ноги тонюсінькі, складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика, похилена обличчям до землі, лиця майже немає, одні зуби зверху. Сидить дитина і чогось гойдається усім тілом: назад-вперед, на-зад-вперед. Скільки сидить — стільки й гойдається. І безконечна одна пісня шепотом: їсти, їсти, їсти. Ні від кого не вимагаючи: ні від батька, ні від матері, а так, у простір, у світ — їсти, їсти, їсти...

6 Ведучий:

Так, Сталін знав і сам заявив: «Ніхто не може заперечувати того, що загальний урожай зерна в 1932 році перевищував 1931». Проте держа­ва систематично конфісковувала більшу його части­ну для власного вжитку, ігноруючи заклики та попе­редження українських комуністів. Сталін підняв план заготівлі зерна у 32 році на 44%. Це рішення і та жорстокість, з якою режим виконував його нака­зи, прирекли мільйони людей на смерть від голоду, який можна назвати не інакше, як штучний.

Читець:

...То був страшний навмисний злочин,

Такого ще земля не знала,

Закрили Україні очі

І душу міцно зав'язали.

Сліпу пустили старцювати...

Луна ще досі в оболонях

Здичавіла вкраїнська хата,

На березі своїх агоній.

Глуху заставили мовчати.

А то би світ втопивсь в Славуті!

Як божевільна їла мати

Свою дитиноньку майбутню.

Читець:

…То був такий державний злочин —

Здригнулась навіть мертва кафа.

Мерцями всіялося поле.

Ні хрестика і ні могили

То був такий навмисний голод...

Чи, Боже, й ти вже був безсилий?

7 Ведучий:

Про байдужість режиму до людських страждань свідчить ряд заходів, проведених у 1932 році. В серпні партійні активісти отримали юридич­не право конфіскації зерна в колгоспах. Того ж міся­ця було введено в дію ганебний закон, що передба­чав смертну кару за розкрадання державної влас­ності. Кожні два тижні бригади активістів робили повні офіційні обшуки. Врешті, у селян забрали навіть горох, картоплю, буряки.

1 Ведучий:

У зв'язку з нестачею хліба як масове явище відмічається вживання у їжу різних сурогатів, у тому числі шкідливих та небезпечних для життя. Поряд з сурогатами в масовому порядку відмічається вживан­ня у їжу м'яса кішок, собак, а також дохлих коней, яке в одних випадках розтягується після падежу, а в інших — викопується із скотомогильників.

2 Ведучий:

Голодомор замахнувся на майбутнє нації: третина умертвлених голодом — діти, які не народили нащадків, не дали потомства.

За переписом населення 1926 року, дітей, віком до 4-х років виявилося 16%, тобто у голодний 33-й їм ма­ло б виповнитися по 10 років. Та не судилося...

Читець:

Я ще не вмер...

Ще промінь в оці грає...

В четвер мені пішов 10-й рік.

Хіба в такому віці помирають ?

Ви тільки поверніть мене на бік

До вишеньки

В колиску ясночолу...

Я чую запах квітів. Я не вмер...

…Куди ви, люди, людоньки, куди?

Окраєць ласки,

Чи хоч з печі диму?

В клітинці кожній — озеро води.

Я ще не вмер.

...Усі проходять мимо.

...А житечко моє таке густе.

...А мамина рука іще гаряча.

Вам стане соромно колись за те,

Та я вже цього не побачу.

3 Ведучий:

Щоб не дивитися на муки своїх дітей, матері прискорювали гіркий кінець. Натопивши ма­ковинням хату, закрила ляду мати. І на ранок усі діти мертві.

Читець:

Спіте діти, спіте любі,

І не просипайтесь!

Вже не буде мучить згуба.

Забере вас пташка райська.

Спіте, діти, спіте міцно,

Янгол Божий на порозі,

Вже не буде їсти хтітись,

І не будуть пухнуть ноги.

Натопила маковинням,

Затулила лядку й комин,

І в тумані темно-синім,

Заспівала колискову.

Спи, синочку, горе-ласку,

Засинай... навіки, доню,

То моя остання ласка

З материнської долоні.

Ще пограймось навперейми

В піжмурки з бідою

Лельки!

Заховаємось від неї

У сиру земельку...

4 Ведучий:

А скільки людей закінчували своє життя самогубством. Майже завжди повішенням. Але найстрашніше було інше.

5 Ведучий:

Деякі божеволіли... Були такі, що різали та варили трупи.

 У селах навесні 1933 року почалось людоїдство. Зареєстровано в Україні 10  тисяч судів над людоїдами.

Читець: 

Боїться не глуму, не хижого звіра

Боїться не смерті у сум — неврожай,

А крику дитини, яку вона з їла:

Не ріж мене, мамо, не ріж, не вбивай!

Як сталось — не знає, як бути — не знає,

Провал, божевілля — сокира і ніж,

Та жах пам'ятає і крик пам'ятає:

Не ріж мене, мамо, мамуню, не ріж:.

6 Ведучий:

Якими словами можна описати мучеництво України того періоду, що поклала в землю мільйони своїх синів і дочок?  Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив земне життя у пекельних муках. З тих далеких часів линуть до нас голоси односельчан, як линуть і голоси тих, що померли у страшному 33-му. Ось свідчення очевидців страшних подій.

Діти зачитують спогади очевидців

Спогад:

Одного дня прийшла до нас молода жінка і почала щось шукати. Я сиділа біля хворої бабусі на стільчику і не могла зрозуміти, що ця жінка шукає. А шукала вона під подушкою у хворої бабусі. Потім залізла на піч і зняла звідти лист із просом. І тоді, коли жінка зсипала просо в торбину, я зрозуміла, що вона забирає його, що нам тепер не буде спокою, не буде кулеші. Я чула слова бабусі, її вмовляння, щоб вона по­жаліла хоч малу дитину.

Вона впала на коліна і просила. Але жінка переступила через бабусю і пішла з хати. Я билася об замерзле вікно і кричала: "Віддай! Віддай!" Це було в січні 1933 року. Я до сьогодні пам'ятаю той день, коли акти­вістка Антоніна зсипала в торбину, зшиту з рукава української сорочки, наше просо.

Спогад:

Батько кладе на візок моїх двох братів і сестру, везе на цвинтар. Розгріб лопатою мамину могилу, розгорнув рядно, поклав їх туди ж, до мами. Батько почав кидати землю лопатою, а я собі — руками. А тоді помер і батько... І так від моєї родини ніякого сліду — ні могили, ні хреста. Тільки імена.

Спогад:

Та й в інтернатах не було чого їсти... В одному із них дівчинка підповзла до вікна, жадібно просить: «Тьо­тю, відріжте мені пальчика, я його з'їм, а то він не перекушується».

Спогад:

Була одна сім'я в селі. Батько поїхав на заробітки, і довгенько не було його. А в країні почали виморювати народ. Дома залишилася жінка й дочка років трьох. Голодували страшно... Мати померла. Коли приїхали забирати, то сусідка й підказує, щоб укидали й мале, а то воно буде саме, в холоді та голоді однаково помре як не сьогодні, то завтра. Забрали й дитятко, вкинули разом з багатьма померлими, а воно забилося в куточок, плаче і тихенько гукає маму. Та не довго воно ще гукало: раз, два — прикидали землею й поїхали... А наступного дня приїхав батько із заробітків, навіз гостинців, та не було кому...

Читець:

Повимирало геть підряд.

Населення

Цілих сільрад!

Колгоспи ж мерли взагалі

Із ланковими на чолі! —

Немов виконували план,

Немов угноювали лан, —

Організовано, мовляв!

У стилі директивному!

У стилі ери соцзмагань!

У дусі колективному!

7 Ведучий:

Прости, небо! Прости, земле! Простіть, зорі! Всі сили земні й небесні, простіть муку і бо­жевілля мого народу! Ту моторошну дику ніч, усі жа­хи, небачені від Сотворіння Світу, простіть!

1 Ведучий:

Світ мав би розколотися надвоє, сон­це мало б перестати світити, земля перевернутися від того, що це було на Землі. Але світ не розколов­ся, Земля обертається як їй належить, і ми ходимо по ній зі своїми тривогами і надіями. Ми — єдині спад­коємці всього, що було.

Читець:

Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Пощезнуть всі перевертні й приблуди,

І орди завойовників — заброд!

ІІІ. Заключна частина.

2 Ведучий:

25 листопада в нашій державі відзначається День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій. Народ України схиляє голову перед трагічною сторінкою свого життя. Прах семи з половиною мільйонів стукає в наші серця. Їх ніхто не судив, от­же, ніхто не реабілітує. Ніхто, крім нас з вами, їхніх співвітчизників і довговічних боржників.

3 Ведучий:

І тільки виповівши минулі страждан­ня, викричавши давній біль, крок за кроком прой­шовши заново хресну путь своєї далекої і близької історії, віднайде себе наш славний народ, гідний прекрасної долі.

4 вед. Хай же пам'ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.

Вчитель. Вшанування пам’яті жертв голодомору.  Книга пам’яті: наші села. Презентація.

Відеофільм «Знаємо. Шануємо. Пам’ятаємо”.

 З Новоград-Волинського району одержано відомості про наявність фактів гострого недоїдання в Броницькій сільраді. Зафіксовано випадки жебракування дітей як у місті, так і в багатьох селах. ЗдебіK льшого – це діти одноосібників, у місті – діти батьків низькооплачуваних категорій, кустарів. Фонд допоK моги дітям, дорослим у колгоспах утворити було неможливо, бо, крім насіннєвих фондів, у більшості колгоспів хлібних ресурсів не було 31. У с. Попільня Попільнянського району у березні 1933 року голодувало 45 душ (9 сімей). З них опухK лих 15 осіб, померло з голоду – двоє 32. На засіданні комісії допомоги голодуючим при НовоградKВолинському райвиконкомі 23 березня 1933 р. констатувалося, що зафіксовано тяжкий стан з харчуванням окремих громадян, факти голодуванK ня й захворювання на цьому грунті в селах РоманівK ка – 10 випадків, Брониках – 9 сімей 33. 3 квітня 1933 р. секретар Троянівського райпартK кому повідомляв Київському обкому КП(б)У про каK тастрофічний стан голодуючих та опухлих дітей у районі: "На 1 квітня в районі шпиталізовано 362 диK тини із 2584, що потребують термінової допомоги. На грунті гострого недоїдання за останні два тижні померло близько 30 осіб. Якщо не надійде допомоK га з центру, навіть шпиталізованих дітей змушені буK дуть розпустити, що призведе до їх смерті 34". Із НовоградKВолинського району сповіщали, що "на 9 квітня 1933 р. у селах Романівка, Броники, ОчеK ретянка, Киянка, Черниця, Єлизавет голодували 359 

Новороманівська сільська рада с. УЖАЧИН Село Ужачин у 1932–1933 рр. входило до складу Галіївської сільради Новоград"Волинського району Київської об" ласті. За даними сільради, у 1932–1933 рр. загинуло 10 чол., імена яких на сьогодні встановлено. Мартиролог укладений на підставі довідки Новороманівської сільради, що базується на свідченнях очевидців Го" лодомору. Гаврилюк Марія, 6 років, дитина, с. Ужачин, 1933 рік, причина смерті – голод. Гаврилюк Надія, 8 років, дитина, с. Ужачин, 1933 рік, причина смерті – голод. Гаврилюк Пилип, 4 років, дитина, с. Ужачин, 1933 рік, причина смерті – голод. Загрива Явдоха, 18 років, с. Ужачин, 1933 рік, причина смерті – голод. Тимощук Захар, 9 років, дитина, с. Ужачин, 1933 рік, причина смерті – голод. Тимощук Микола, 6 років, дитина, с. Ужачин, 1933 рік, причина смерті – голод. Тимощук Надія, 6 років, дитина, с. Ужачин, 1933 рік, причина смерті – голод. Тимощук Ольга, 13 років, дитина, с. Ужачин, 1933 рік, причина смерті – голод. Тимощук Прохор, 17 років, с. Ужачин, 1933 рік, причина смерті – голод. Тимощук Ярина, 20 років, с. Ужачин, 1933 рік, причина смерті – голод.

с. БРОНИКИ Село Броники у 1932–1933 рр. входило до складу Брониківської сільради Новоград"Волинського району Київської області. За різними свідченнями, у 1932–1933 рр. загинуло 9 чол., на сьогодні встановлено імена 8 чол. Мартиролог укладений на підставі довідки Брониківської сільради, що базується на свідченнях Василенко Г. І., Василенко Ф. П. Василенко Андрій, дитина, с. Броники 1933 рік, причина смерті – голод. Василенко Анань, дитина, с. Броники 1933 рік, причина смерті – голод. Василенко Дем’ян Потапович, с. Броники, 1933 рік, причина смерті – голод. Василенко Іван, дитина, с. Броники 1933 рік, причина смерті – голод. Василенко Степан, с. Броники, 1933 рік, причина смерті – голод. Василенко Уляна, с. Броники, 1933 рік, причина смерті – голод. Данильчук Семен, с. Броники, 1933 рік, причина смерті – голод. Кот Хіма, с. Броники, 1933 рік, причина смерті – голод.

с. РОБОТИЩЕ (приєднано до с. Кропивня) Село Роботище у 1932–1933 рр. входило до складу Кропивенської сільради Новоград"Волинського району Київ" ської області. За даними сільради, у 1932–1933 рр. загинув 1 чол., ім’я якого на сьогодні встановлено. Мартиролог укладений на підставі довідки Брониківської сільради, що базується на свідченнях очевидців Голодо" мору. Журавель Кіндрат, с. Роботище, 1933 рік, причина смерті – голод. 

с. РОМАНІВКА Село Романівка у 1932–1933 рр. входило до складу Романівської сільради Новоград"Волинського району Київсь" кої області. За даними сільради, у 1932–1933 рр. загинуло 19 чол., імена яких на сьогодні встановлено. Мартиролог укладений на підставі довідки Брониківської сільради, що базується на свідченнях Брацюк Є. Т. Борсученко Марко, с. Романівка, 1933 рік, причина смерті – голод. Брацюк Андрій Тимофійович, с. Романівка, 1933 рік, причина смерті – голод. Брацюк Никифор Тимофійович, с. Романівка, 1933 рік, причина смерті – голод. Брацюк Тимофій Вавилович, с. Романівка, 1933 рік, причина смерті – голод. Гордійчук Віталій Терентійович, 5 років, дитина, с. Романівка, 1933 рік, причина смерті – голод. Гордійчук Володимир Терентійович, 4 роки, дитина, с. Романівка, 1933 рік, причина смерті – голод. Крива Єлизавета Павлівна, 21 рік, селянка, с. Романівка, 1933 рік, причина смерті – голод. Крива Лідія Павлівна, 5 років, дитина, с. Романівка, 1933 рік, причина смерті – голод. Кулявець Петро Назарович, 2 роки, дитина, с. Романівка, 1933 рік, причина смерті – голод. Кулявець Симон, селянин, с. Романівка, 1933 рік, причина смерті – голод. Мельник Ганна, с. Романівка, 1933 рік, причина смерті – голод. Мельник Іван, с. Романівка, 1933 рік, причина смерті – голод. Мельник Соня, с. Романівка, 1933 рік, причина смерті – голод. Мельник Устя, с. Романівка, 1933 рік, причина смерті – голод. Мельничук Ганя, дочка Мельничук Хіми, с. Романівка, 1933 рік, причина смерті – голод. Мельничук Катя, дочка Мельничук Хіми, с. Романівка, 1933 рік, причина смерті – голод. Мельничук Хіма та її дочки Ганя та Катя, с. Романівка, 1933 рік, причина смерті – голод. Музичко Василь, с. Романівка, 1933 рік, причина смерті – голод. Музичко Данило, с. Романівка, 1933 рік, причина смерті – голод.

Кам’яномайданська сільська рада с. КАМ’ЯНИЙ МАЙДАН Село Кам’яний Майдан у 1932–1933 рр. входило до складу Кам’яномайданської сільради Новоград"Волинського району Київської області. За даними сільради, у 1932–1933 рр. загинуло 3 чол., імена яких на сьогодні встановлено. Мартиролог укладений на підставі довідки Кам’яномайданської сільради, що базується на свідченнях очевидців Голодомору. Бурківський Микола Оксентійович, с. Кам’яний Майдан, 1933 рік, причина смерті – голод. Гульчевська Надія Миколаївна, с. Кам’яний Майдан, 1933 рік, причина смерті – голод. Талько Микола Оксентійович, с. Кам’яний Майдан, 1933 рік, причина смерті – голод. НАЦІОНАЛЬНА ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ В УКРАЇНІ осіб, серед яких 151 колгоспник (56 дорослих, 95 дітей) і 208 одноосібників (72 дорослих, 136 дітей). З них потребують шпиталізації 65 чоловік (26 дороK слих, 39 дітей). 25 дорослих та 15 дітей уже шпитаK лізовано в районну лікарню 35".

Література:

Велигодский В. М. История Украины / В. М. Велигодский. – Симферополь, 2004. – 126с.

Конквест Р. Жнива скорботи / Роберт Конквест. – К.: Либідь, 1993.

Кульчицький С. В. Трагедія голоду 1933 / С. В. Кульчинський. – К.: «Знання», 1989.

Кульчицький С., Котляр М. Довідник з історії України / С. Кульчинський, М. Котляр. – К.: «Україна», 1996.

Рудич Ф. М., Кусак И. Ф., Панчук М. И. Годол 1932 – 1933 годов в Украине / Ф. М. Рудич, И. Ф. Кусак, М. И. Панчук. – К., 190. – 600с.

Семенко Ю. Голод 1933 року в Україні / Юрій Семенко. - Дніпропетровськ - Мюнхен,1933.

Книга пам’яті Голодомор Житомирська область.

Вірш «Свічка пам’яті».

Ніч огорнула мою Україну.
В небі високо засяли зорі.
Чому ж до зірок я думкою лину,
Схиляючи голову в тихій покорі?

Може ті зорі – то душі людей,
Які відлетіли в Голодні часи?
...А серед них скільки було дітей!..
Їм не бачити більше земної краси.

Ніколи вже їм не пізнати Кохання...
Не пройтися щасливими лісом, ні полем...
Голод знищив життя і сподівання...
Збережи, Боже, рід наш!
Повернись до нас, Доле!

Раптом туга стискає душу мою...
Свічку поставлю в вікні. Запалю.
Прошепчу я тихенько молитву свою-
Тих, голодних, 30-х я гріх замолю.

Хай світло від свічки у небо летить-
Хоча б одну Душу зігріє в цю мить,
Щоб Душа ця загублена спокій знайшла-
І у Вічність до Бога вона відійшла.

 Їм – неоплаканим і невідспіваним...Їм – похованим без труни й молитви... позбавлених могили й шани – присвячується це зібрання.

Пом’янімо мільйонії жертви,
Які голодом винищив кат.

В тридцять третьому році, що вмерли
І лишились лежать коло хат.

 Вірш «Україні».

Моя  Вкраїно, вистраждана доле,
Тобі б до сонця гордою рости,
Тебе ж із дому нелюди вигонили,
І мусила свій хрест тяжкий нести.

Тебе з корінням – та на попелище,
Тебе у воду з каменем тяжким.
А ти злітала усе вище й вище,
Не скорена й не зламана ніким.

Із серця слово рідке виривали,
Палили вроду у сліпім вогні.
А ти весною знову зацвіла
У вишитім вкраїнському вбранні.

Тебе топтали, били, розпинали,
Стріляли у калину і пісні,
А ти співала, як же ти співала!
Й верталися до саду солов’ї.

Моя Вкраїна, гарна, як тополя,
Я – українка із прапрадідів.
Схиляюсь в молитовному поклоні
Щоб наш не перевівся родовід.

«Палахкоче свіча
Поминальної нині Молитви»

Достигали жита. І тремтіли Дитячі коліна -
Косоокої смерті чорнів продірявлений плащ...
Вимирало Село – потопала в сльозах Україна,
І розгублене небо ковтало задушений плач.

Шаленів людомор – лютували нові яничари,
І старенька Бабуся міняла Ікону на Сніп...
Над Полями Святими замучені душі ячали,
І Дніпро захлинувся у розпачі страчених Слів.

Палахкоче свіча Поминальної нині Молитви
І розгнуздана Пам’ять малює Історії слід...
Тільки ті Колоски – Життєдайного Виміру Витвір,
Як і завше, Очима Дитячими міряють Світ.

Прости нас, Господи великий
Прости ще раз, в останній раз –
Позбав нас від такого лиха!
Народи всі і грішних нас.

Прости безумство наше, Боже,
Безвір’я й гордощі прости...
Хто в бідах наших нам поможе?
Спасти нас можеш тільки Ти.

Дай силу нам себе здолати,
Себе в собі перемогти,
Тебе благають діти й мати –
Спасти нас можеш тільки Ти.

Пречиста Діво, Божа Мати,
Своїм нас сяйвом опромінь,
Дай сил гріхи нам подолати
На віки вічнії. Амінь!

 Хай же пам'ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.