Півень-рятувальник або Чому у півня червоний гребінь

          Колись давним-давно кури і півні зовні нічим не відрізнялися. Жили усі мирно і тихо.

         Сьогодні в куриній родині велике свято: молода курка вивела потомство. Усі діти здорові, жваві.  Радості не було меж. Водить Мама-курка малят за собою, порядку навчає. Прийшов час познайомити курчаток з територією, на якій вони проживають.

         Повела Мама-курка дітей у сад. Наказувала, щоб далеко від неї не відходили. Чорненьке курчатко побачило метелика, який перелітав з квітки на квітку і манив за собою малюка. Не помітило Чорненьке, як опинилося в непрохідних для нього хащах…

         Прийшла пора повертатися додому. Скликає Мама-курка діточок. Перерахувала. Одного немає. Рахує вдруге, втретє… Немає.  «Чорненького немає. Давайте усі разом покличемо його», - з надією промовила квочка.

Прийди, прийди, курчаточко,

Прийди, прийди, маляточко!

Годі тобі гратися,

Пора додому повертатися!

Кликали раз, кликали другий, кликали третій. Усе марно. Не озивається Чорненьке. Почало смеркатися. Мама-квочка з рештою курчат повернулася додому. За  Чорненьким сумували усі.

Наступного дня Мама-курка веде дітей  ставок показати. Наказує, щоб до води близько не підходили, від неї далеко не відходили. Послухали материні слова діти, зрозуміли.

Сонечко пестить ніжними промінчиками, вітерець-пустунчик поколісує травичку. Біленьке курчатко так набігалось, що заснуло…                

        Прийшла пора повертатися додому. Скликає Мама-курка діточок. Перерахувала. Одного немає. Рахує вдруге, втретє… Немає. «Біленького немає. Давайте усі разом покличемо його», - з жалем промовила квочка.

Прийди, прийди, курчаточко,

Прийди, прийди, маляточко!

Годі тобі гратися,

Пора  додому повертатися!

Кликали раз, кликали другий, кликали третій. Усе марно. Не озивається Біленьке. Почало смеркатися. Мама-квочка з рештою курчат повернулася додому. Знову усі засумували. Тужили-тужили, та й поснули.

Тільки Батькові - півню не до сну. Думає-гадає, що то за причина, що діти його пропадають. От і надумав: прослідкую за ними сам.

Третього дня веде Мама-курка дітей на лісову галявину. Наказує, просить, щоб обережними були, послушними. А Батько-півень крадькома за ними іде, милується діточками, але пильності не втрачає. Почали курчата в піжмурки гратися. Бігають, галасують. Радіють за них і мати і батько.

Пильне батьківське око помітило, що Сіреньке   відбігло надто далеко і заховалося. Аж глядь -  травичка рухається у напрямку до Сіренького.

Як скочив Батько-півень у траву на того, хто підкрадався до Сіренького, як зловив його кігтями, дзьобом давай його клювати і кричати: «Кукуріку! Кукуріку! Тривога! Тривога! Усі сюди!»

Збіглися на його клич усі кури і давай злодюгу лупцювати. Так подзьобали грабіжника-кота, що він, ледь-ледь дихаючи, промовив: «Пробачте мені, пробачте… Я більше ніколи не крастиму ваших курчат… Даю слово…»

Повірили цього разу кури котові. Відпустили негідника. А у Батька-півня на голові з’явився червоний великий гребінець, як символ того, що він є рятувальником і охоронцем свого сімейства.

З тих пір курина сім’я спокійно живе-поживає, бо про власну безпеку   Батько - рятувальник дбає.