Майстер клас педагога-організатора

Радехівська ЗОШ І-ІІІ ст.№1

 

 

 

 

 

 

 

Розробка виховних заходів духовно-морального спрямування

(І частина)

 

 

 

 

 

 

 

 

Упорядник :

  Боруцька Оксана Іванівна – педагог -           організатор

 

           Радехівської ЗОШ І-ІІІ ст.№1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Передмова

Як помогти в безмірнім людськім горі?

Як світ новий з старого збудувати?

Як научить байдужих почувати?

Як розбудити розум, що заснув?

Як час вернуть, що марно проминув?

Як певную мету вказати розпачливим?

Леся Українка

 Без виховання і настанови людина – наче земля, яка, хоча й найкраща, але родитиме лише бур’ян, якщо на ній не працювати. Крім сім’ї, сіяти в душу дитини «добре і вічне» покликана і школа.

 Сучасна людина третього тисячоліття має бути всебічно освіченою, вихованою, високоморальною особистістю. І тільки натхнення праця вчителя покликана творити на землі людину. Саме вчителя називають «сіячем зерна добірного». А «добірне зерно» - це міцні знання та ясний розум, чисте сумління й благородство, міцний дух і неспокійне серце, світлі думки і працьовиті руки, це безмежна любов до рідного краю, України, її звичаїв і традицій. Ці «добірні зернятка» повинні прорости в дитячому серці, наповнити дитинство і юність теплом взаєморозуміння, дружби і любові. До вашої уваги сценарії виховних заходів, тісно пов’язаних між собою, що утворюють цілісну систему, яка забезпечує виховання всебічно розвиненої особистості.

 

Літературно-музична композиція

«Великодні дзвони»

Мета: виховувати інтерес до культури і традицій свого народу, почуття

              національної гідності

Під ніжну мелодію сопілки заходять на сцену діти.

 

Щороку і щоранку в призначений для неї час

Весна у березні світанками

Вертає з вирію до нас.

Листочки викинули верби,

І за ніч визеленів луг,

Берези вибілило небо,

І все засяяло навкруг.

 

Все оживає, все розцвітає,

Тепленький вітерець всіх звеселяє.

Струмочки веселі скрізь дзюркотять,

Радісні гості з вирію летять.

 

Що за чарівниця, неначе цариця,

Наказ свій послала, щоб краса встала?

Ну, звичайно, це Весна! Наша мила, молода.

Вона надію всім вселяє і до праці закликає.

 

Весна приходить з ласкою

Та із своєю казкою.

Як тільки струсить рукавом,

Синіють проліски кругом.

 

Повніє річка вглиб і вшир,

Закручує шалений вир…

Розтала крига на воді,

Поплила, як ті лебеді.

 

Дерева по коліна у воді стоять,

Сонячні промінчики виблискують, горять.

Зупинись і пильно подивись туди –

Що це за симфонія сонця і води?

 

Земля в чеканні аж отерпла

І грім перекотився лугом,

І щирим оком злива тепла

У кожну бруньку зазирнула.

 

Все навколо зеленіє,

Річка ллється і шумить

Тихо, тихо вітер віє

І з травою гомонить.

Як тут всидіти у хаті,

Коли все живе цвіте,

Скрізь дзвенять пташки крилаті,

Сяє сонце золоте.

 

Он чорний шпак співа вгорі,

Зозуля голосно кукука,

Скриплять червоні снігурі,

В дубову кору дятел стука.

Щебече зяблича сім’я

І сиза горлиця воркує

Чудова ж пісня солов’я

Над всіми співами царює.

 

Вже довші дні,

Коротші ночі,

І на вербичці серед дня

Із бруньки виткнувся листочок,

Як із яєчка пташеня.

 

Бринить струною гілочка верби

Зійшли сніги, шумить вода,

Весною повіва,

Земля квіточки викида,

Буяє травка молода,

Все мертве ожива.

Веселе сонечко блищить,

Проміння щедро ллє,

Гайок привітно шелестить,

Неначе кличе пригостить,

Струмочок виграє.

 

Із далеких країн повернулись пташки,

Задзвеніли в пахучому гаю,

Скоро в зелень рясну уберуться садки

Не пізнати розкішного краю.

 

І пахощі приємні ллються,

Змінилося довкіл усе!

Струмочки весело сміються

Весна іде! Красу несе!

 

А весна іде як фея,

В чарах шуму і пісень,

Біла, біла як лілея,

В квітах яблунь і пісень

Скрізь блукає, все вітає,

Йде і сіє срібний світ,

Обсипає білий цвіт.

Стане, гляне сонцю в очі

І спочить від щастя хоче.

 

Швидше люба весно до нас прибувай

Щоб знову озвавсь соловейками гай,

Щоб знов зазеленіли прекрасні лани,

Від сонечка сил набирались вони.

Щоб жовті кульбаби цвіли у садках,

А ми – всі дівчатка – були у вінках.

Пісня «Про весну»

Входить весна.

Хто ти така красуне дивна?

 

 

Весна. Я – Весна, Весна – царівна.

Куди ступаю – сонце сяє,

Міста і села оживають,

Землю-матір прославляють.

Я довго йшла сюди – втомилась,

Спіткнулась, впала – і розлилось

Води відерце, що несла я,

І ось у човнику на веслах
Приплила я до вас у цей святковий час.

 

Як на тебе все чекає –

І терпляче виглядає!

І землиця, і тваринка,

І комашка, і билинка –

Все це хоче пити,

Жити і родити.

Що ж взяла з собою ти,

Як ішла до нас сюди?

 

Весна. На дерева – цвіту,

На поля – жита,

На травичку – росу,

На дівчаток – красу.

А на хлопчиків – сили,

Щоб росли і міцніли.

Пісеньки співали,

В решето складали.

А ще привела до вас на свято перші весняні квіти і весняну мелодію скрипки.

Заходять квіти

Весна. Ой ти, проліску тендітний,

Хочем знати, розкажи,

Чом у тебе на голівці

Сині – сині пелюстки?

 

Пролісок. Я зраненька прокидаюсь,

А на мене кожну мить

Виливає ніжні барви

Неба чистого блакить.

Зелені рученьки мої

Листочками зовуть.

Я полюбив ліси й гаї,

Живу іздавна тут.

І вірю: люблять всі мене,

Як весну чарівну,

Бо знаю, що зима мине,

Коли я розцвіту.

 

Весна. Ой підсніжнику чарівний,

Хочем знати, розкажи,

Чом у тебе на голівці

Білі-білі пелюстки?

 

Підсніжник. Я зраненька прокидаюсь,

                        А струмочка ще нема.

Білим снігом умиваюсь,

Що залишила зима.

Запам’ятайте, дітки,

Що нас охороняють.

Бо нищать нас усюди

І ми ураз зникаєм.

 

Весна. Первоцвіте, первоцвіте,

Хочем знати, розкажи,

Чом у тебе на голівці

Жовті – жовті пелюстки?

 

Первоцвіт. А зраненька прокидаюсь,

Мені сонечко за те

Без упину цілу днину

Шле проміння золоте.

 

Весна. Ти конваліє тендітна,

Хочем знати, розкажи,

Чом у тебе на голівці

Такі ніжні пелюстки.

 

Конвалія. Я зраненька прокидаюсь

І вмиваюся в росі,

Тому в мене квіти ніжні,

Білосніжні й запашні.

 

Весна. Ой барвіночку – барвінку,

Хочем знати, розкажи,

Ти чому завжди зелений,

Не боїшся ти зими?

 

Барвінок. Я з’являюся з-під снігу,

Зеленію у лісах.

І тому мене назвали

Вічним символом життя.

 

Квітка. Ми квіточки ніжні, такі білосніжні,

Тоненькі, тендітні, ласкаві, привітні.

Послухай, як срібло, дзвенять голоски

Не треба, не треба зривати квітки!

Пісня «Великдень»

Весна. А ще принесла я вам вербові гілочки з перенастими котиками. Верба –

             це символ нашого народу і весняного пробудження.

Ой, вербо, вербо зелена,

Спусти гіллячко додолу

На зелену діброву,

На червону калину,

Де соловейко гніздо в’є,

А сивая зозуленька кує.

 

З’являється дівчинка-вербиченька у зеленому вбранні з розпущеними косами. На голові-вінок, у руках – вербова гілочка.

Вербиченька. Я росту у верболозі,

                        Дні і ночі роню сльози.

 

Чому не спить верба у моєму дворі,

Коли скресають жили буйних рік?

 

Верба. Бо у п’янкім гіллі гостюють зорі

            І рушив з кореня могучий сік.

 

Чому не спить верба в погоже літо

Коли жнива всіх кличуть за село?

 

Верба. Бо так духмяно пахне в полі жито

            І всі шляхи всіваються зерном.

 

Чому не спить верба в прозору осінь

Коли льодком похрускує блакить?

 

Верба. Бо журавлі тривожно линуть в просінь

             І зерно в грудях ниви теж не спить.

 

Чому верба не спить у хуртовину

Грудьми спинивши непогоду злу?

 

Верба. Бо треба зупинить лиху годину

             І дать напровесні у зліт зерну.

 

Весна. Твої кучері додолу похилилися

А в дітей бажання з’явилося

Бандури й дудочки придбати

Та чарівні мелодії вигравати.

Верби над ставками нехай розцвітають

Щасливі діти нехай виростають

Великі, щоб стали, як тая вербиця

Здоровими стали, як тая водиця.

Пісня «Весняний вальс»

В Україні здавна святкують справжнє свято верби. Називається воно Вербна неділя – остання неділя до Великодніх свят.

 

 Весь тиждень перед Вербною неділею так і називається – Вербний тиждень. Усі люди роблять з верби гарні букетики, прикрашають їх квітами, стрічками, зеленню барвінку та освячують в церкві під час Богослужіння.

 

 А повернувшись додому, злегка вдаряють вербовими прутиками всіх присутніх, промовляючи:

Не я б’ю, верба б’є,

За тиждень – Великдень

Уже недалечко червоне яєчко.

 

Вербна неділя нам гостинці приносить,

Весна співає в небі голубім

І гілочку, як усмішку підносить,

Дарує радість і здоров’я дітворі.

 

Радіє душа і біліють обруси,

Стежки оповили городів сукно.

Чекає народ Воскресіння Ісуса,

І жита іскриться зелене руно.

 

І знову все на повні груди

Дихнуло збуджене життям,

І кожне серце чує чудо,

І світ увесь, неначе храм.

 

І лине музика весняна,

Зринає пісня в унісон,

- Христос Воскрес! Бо Воскресіння -

Природи вічної закон.

 

Весна – це сонця перемога!

У Великодній світлий час

Ми наближаємось до Бога,

Бог наближається до нас.

Горять свічки, блищать ікони,

Земля в молитві. До небес

«Христос Воскрес!» - лунають дзвони

І спів: «Воістину Воскрес!»

 

Христос Воскрес! – усе радіє,

Сміється сонечко з небес.

Прозора річечка леліє:

Усі: Христос Воскрес! Христос Воскрес!

 

В траві фіалочки зітхають

І пролісок тремтить увесь

Розквітла яблунька аж сяє:

Усі: Христос Воскрес! Христос Воскрес!

 

Пташки співають в полі, в лісі

І дзвонить дзвін аж до небес,

Де білі хмарки розпливлися:

Усі: Христос Воскрес! Христос Воскрес!

 

І в серці радість через край

Воскресне поле, річка, гай…

І лине пісня до небес:

Усі: Христос Воскрес! Христос Воскрес!

 

 У давнину Пасха – свято весняного сонця і пробудження природи. А після воскресіння Христа, який подолав своєю смертю смерть і приніс радість усьому світу, свято Пасхи стало символом духовного воскресіння людства.

 І найпершою молитвою нашої духовності воздається хвала Богові за хліб наш насущний, щоб він – совість наша – завжди був у хаті, на кожному родинному столі. Слава тобі, Господи, що ми дочекалися Великодня, а з ним – освяченої паски, свяченого яйця, і звичайно ж, писанки та крашанки.

 

Писанки не лише захищають людину від зла, а й приносять добробут в родину. Щоб малювати писанку, треба мати чисту душу, добрі наміри, ні на кого не тримати зла. Про писанку складено чимало легенд. Ось одна з них: «Коли Ісуса вели на муки, Матір Божа творила вночі писанки. Виходили вони дуже гарні. А як писала, котилися їй з очей сльози. Коли вони капали на писанку, там жевріли цяточки. Тому й тепер писанкарки малюють ці цяточки…»

Вірш «Писанки»

Вийшла з хати Божа Мати,

Вийшла рано-ранесенько,

Чорним смутком оповита, -

Чом сумуєш, Божа Ненько?..

Не питайте, не займайте,

Бо не легко їй сказати…

Син її в тюрмі ворожій, -

Йде до нього скорбна Мати.

Йде – і клоняться їй квіти,

Що зацвіли в чистім полі,

Жалібно скиглять пташата,

Співчувають їй в недолі.

Йде – аж сонце потемніло…

Що це? – так питає Мати, -

Знак таємний, знак зло віщий,

Та кого про це питати?

Ось під містом є хатина,

В ній живуть знайомі люди…

   - Йдеш до Сина, о, Маріє?

   - Йду. Сьогодні суд там буде…

   - Йдеш, Пре скорбна, та не бачиш,

Чи харчів яких узяла,

Може син Твій там голоден…

• Я занадто поспішала…
• Ось візьми, якраз зварила,

Я ті яєчка чотири, -

Передай Йому, Маріє,

Ще й привіти наші щирі!

Поспішає Діва-Мати,

Аж біля тюрми питає:

• Де мій Син? Пустіть до Сина!
• Сина тут уже немає!
• Вже був суд і вже по суді…

Видно ж три хрести з Голгофи!

Там Твій Син посередині,

А сторожать римські роти…

Мов підкошена упала,

Під хрестом посередині:

- Люди, люди! Що вчинили,

Синові, моїй дитині!..

Руки впали у розпуці, -

Й на землі в Христовій крові

Білі яєчка скупались

І зробились пурпурові.

І по світі розкотились,

Яйця писані й крашені,

Щоб усім-усім сказати

Про глибоку тугу Нені.

 

Виводить мама дивним писачком

по білому яйцю воскові взори.

Мандрує писанка по мисочках

Із цибулини золотим узваром.

З настоями на травах і корі,

на веснянім і на осіннім зіллі –

і писанка оранжево горить

у філігранному сплетінні ліній.

То вже вона, як дивовижний світ,

То вже дзвенить, як згусток сонця

Буяють буйно квіти у росі,

Олені бродять в березневім сонці.

І стилізовані сплітаються сади

У маєві густих обрамлень

Мереживом найтоншим мерехтить

Космацький пращурів орнамент.

І я поплив у світ дитячих мрій

На білі колискові оболоні…

Котились писанки з гори,

Ясні сонця у мамині долоні.

 

Фарбоване, розмальоване яйце вважається оберегом, його намагаються зберегти хоча б один рік, до наступного Великодня. Освячене яйце їдять першим, повернувшись на Великдень із церкви, писанками обмінюються, дарують рідним, сусідам, беруть із собою, як ідуть у гості, роздають жебракам.

 Є ще одна легенда про писанку: «Щороку злий Ірод, прикутий залізними ланцюгами у пеклі, посилає на світ божий своїх гінців. А коли ті повернуться, запитує, чи ще творять люди писанки. Якщо гінці цього не заперечують, Ірод заходиться від плачу, зриває ланцюги та ковалі знову беруть його в полон. Тож доки малюють люди писанки, доти й буде світ…»

 

Яєчко – розмальоване, барвисте,

Ним тішиться і старець, і дитя,

Творіння людських рук святе і чисте

Маленький символ нашого життя.

Творіння Божої краси у мить натхнення

Весна… Великдень… Боже Воскресіння…

І писанка – як серця одкровення,

Як Боже й людське трепітне творіння.

 

До вашої уваги великодня казочка про те, як з’явилося на світ

мальоване яйце. Ось послухайте її.

Великодня казочка

Автор. Курка з нашого села –

Гляньте! – писанку знесла!

Може, не повірить хтось –

Ось вона у мене, ось!

Тут узори, там узори,

А між них високі гори.

 

Яйце. Я кругленьке і біленьке,

Із усіх сторін гладеньке.

У середині у мене

Незвичайне є життя –

Курки Ряби дитинча.

 

Лис. Є тут чимось поживитись?

Фу, нема на що дивитись!

Це що маленьке, біленьке,

Із усіх сторін гладеньке?

То яйце таке кругленьке

І, мабуть, смачненьке?

 

Яйце. Ні, не можна, не підходь!

           Краще звідси ти виходь!

 

Лис. Ой, злякався дуже сильно!

Аж тремчу, весь став, як мило!

Чи, бува, тебе боятись?

Я тобою наїдатись

Ввечері сьогодні буду!

Адже завтра буде свято,

Треба гостей пригощати.

Ну, гаразд, бувай!..

Друже милий, прощавай!

 

Яйце. Я кругленьке і біленьке,

Із усіх сторін гладеньке.

У середині у мене

Незвичайне є життя –

Курки Ряби дитинча.

 

Мишка. Сіра мишка – шкряботушка

У сивенькому кожушку

Добру маю вдачу,

Хату, і город, і дачу.

Семеро дрібненьких діток,

Кожен їсти просить,

Просить про запас.

Як мені прогодувати?

Їжі стільки де дістать?

Завтра свято, а у мене

В хаті не валявся кіт.

Ще й у гості зайде кріт!

Що робити – не відомо…

Що то вигляда з-за дому?

Ба, то куряче яйце!

Ой, яке ж воно смачне!

 

Яйце. Ні, не можна, не підходь!

           Краще звідси ти виходь!

 

Мишка. Саме так! Я буду слухать

Там якесь яйце дурне!

Буде вчить воно мене!

Завтра свято – гості в хаті –

Як мені тебе минати?

 

Яйце. Все, настав мій смертний час!

Мишенятам з’їсти дасть

Сіра миша мене враз.

Прощавай, моя надія,

Не здійсниться моя мрія!

 

 

Мишка. Ой, хтось йде, щось шарудить

І травою шелестить!

Хто по стежці теліпає,

Пісню голосно співає?

Прощавай, святкова страво!

Видно, не моя це справа –

Щось на вулиці знайти

Та додому принести.

Е-хе-хе! Моє ти горе!

Не всміхнулась мені доля!

 

Маринка. Моя рідна сторона – Україна мила

А зовуть мене усі просто Маринка!

Із джерельної води наберуся,

Називають мене всі лагідно: Маруся!

До криниці піду я стежиною

Називають мене: Маринкою!

О, на стежці яйце!

Не до вподоби мені це!

Мабуть, курка Ряба знесла

І на місце не віднесла!

Треба із собою взяти

Та бабусі показати.

А бабуся спече паску,

Буде в ній добро і ласка.

Ще з родзинками й медком

Буде паска, з молоком.

 

Бабуся.       Моя рідна Маринко,

Лагідна моя дитинко!

Завтра свято, тож давай,

Мені в хаті помагай.

Підмети, помий підлогу,

Потім сядем на розлогу

Вербу будем малювати,

Свою хату прикрашать.

А потім навчу тебе я

Малювати писанки.

Ось поглянь, які вони.

 

Маринка. Я буду вчитись вишивати

І писанки навчусь писати.

Ось принесла свіже яйце,

Воно кругленьке «мов сонце».

 

Бабуся. Давай яйце ми зробимо пасхальним

              І розмалюєм так, щоб словом схвальним

              Круг люди говорили нам.

 

Маринка. Я згодна рідненька, з тобою

                 За фарбами я йду.

Пісня «Писанка»

Гарна писанка у мене,

Мабуть кращої нема.

Мама тільки помагала,

Малювала я сама.

Змалювала диво-пташку,

Вісім хрестиків дрібних,

І малесенькі ялинки,

Й поясочок поміж них.

Хоч не зразу змалювала –

Зіпсувала п’ять яєць.

Та як шосте закінчила

Тато мовив: «Молодець!»

Я цю, писанку, напевно,

Для сестрички залишу,

А для мами і для тата

Дві ще кращі напишу.

 

Українська писанка –

Як дитяча пісенька,

Як бабусина казка,

Як матусина ласка.

Сяду собі скраєчку

І розмалюю яєчко:

Хрестик, зоря, віконце –

І стане воно, мов сонце.

 

Вкраїнська писанка проміниться життям

Великдень славить перед цілим світом,

Співзвучного весни серцебиття

В ній оживають трави, птахи, квіти.

 

Великдень всіх нас на гостини просить,

Малює сонце полотно небес.

І переглянути виставу нашу просить,

І посміхнутись, бо Христос Воскрес!

 

 

 

Вистава «Великодні писанки»

Курочка. Ко-ко-ко, куд-ку-дак,

Знесла яйце, як кулак,

Цілу купу наскладала,

А ще більше планувала.

Ко-ко-ко, куд-ку-дак,

Всі великі, мов кулак!

Писанки починають обережно рухатися в гнізді.

Автор. Ой на свята Великодні

Вихвалялись всі, хто годні.

Вихвалялась паска:

«Я смачна і красна».

Обізвались писаночки,

Невеликі крашаночки:

«Хоч хвалитися – це гріх,

Ми таки найкраще всіх!»

 

Писанка.     Стук, стук, стук, обережно,

Бо в кошику тісно

Стук, стук, стук, обережно

Від жари аж млісно!

 

Рожева писанка. Я сидіти тут не хочу,

                             На підлогу собі скочу.

 

Зелена писанка. Ходімо, швидше, вилізаймо

                            Пісню гарну заспіваймо!

Пісня про весну.

Червона писанка. В буряках мене купала,

                               На червоно змалювала.

 

Зелена писанка. У траві мене варила,

                            На зелено закрасила.

 

Жовта писанка. Мене вбрала у лушпину,

                            В цебулевую святину.

 

Коричнева писанка. В шкірці яблука мочила,

                                  Це додало мені сили.

 

Біла писанка. Я біленькою зосталась,

                        Тільки квіточок набралась.

 

Червона писанка. А мене квітчають червоні хустинки.

 

Зелена писанка. Мене вкривають зелені листочки.

 

Жовта писанка. Мене у жовті взори прибрала.

 

Коричнева писанка. На мене коричневих цяток наклала.

 

Біла писанка. Я така гарна, й не передати.

 

Всі. Всі ми гарненькі і хочем сказати: «Христос Воскрес!»

 

Христос Воскрес! – шепочуть квіти,

Несеться шелест їх по лузі.

 

Христос Воскрес! – вкраїнські діти,

Радійте всі – всі наші друзі!

 

Христос Воскрес! – щебече дивно.

Мала пташина у гніздечку.

 

Христос Воскрес! – моя родино,

Моя хатино, мій садочку.

 

Христос Воскрес! – Дніпро клекоче

Й несе цю вість у Чорне море.

Вкраїно, встань, протри вже очі,

Всміхнися і забудь про горе!

 

Хто народ свій щиро любить,

Рідну землю хто кохає,

В того серце золотою

Писанкою сяє.

 

Хто любов свою покаже

Не словами, а ділами,

В того серденько найкраще –

Писанки над писанками.

 

А яка з вона прекрасна,

Хай з вас кожен поміркує:

Чудні квіти на Великдень

Кожна дівчина малює.

 

Покуштуйте святу паску,

Буде в домі радість, ласка,

І достаток, і добро,

Хай відступить всяке зло.

Діти-писанки і «курочка» виходять

Великий день! Великий день!

Веснянеє свято –

Радіють діти на землі,

Радіють мами й тата.

 

Великий день! Великий день!

Ясний Великдень на землі.

Багато радості й пісень

Приніс нам янгол на крилі.

 

Веснянку діти хороводять –

Христос Воскрес! Христос Воскрес!

Сьогодні й сонце не заходить,

А сяє й сяє із небес!

 

Христос Воскрес – лунає всюди,

Усі радіють у цей час.

Воістину Воскрес! Воістину Воскрес!

Ісус Христос – воскрес для нас!

 

Христос Воскрес! Величну звістку

Розносять дзвони голосні.

Христос Воскрес! – говорить сонце

З веселих радісних небес.

 

Христос Воскрес! – Радійте діти,

Біжіть у поле і в садок,

Збирайте зіллячко і квіти,

Кладіть на Божий хрест вінок.

На вас погляне Божа мати,

Радіючи з святих небес,

Збирайтесь, діти, і співайте –

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

Пісня «Христос Воскрес»

Я чекаю цього свята

Вже давним-давно

На Великдень, сподіваюсь,

Що поїду в гості.

Попрошу я в Бога ласку,

А у мами – паску,

В кошик вранці покладу,

З ним до церкви я піду.

 

Світле свято завітає

До нашого краю –

То Христове воскресіння

Рід людський збирає.

Кошик повний приготую

З паскою і медом,

Усім людям розповім я

Про Господа з неба.

 

Земля і небо оживає,

Радіють люди всі –

Христос Воскрес із мертвих,

Хоча помер був на Хресті.

Дзвони в церкві задзвонили –

Сповіщають свято це.

Ми усі підем до церкви –

Тато паску понесе.

 

Крашанки, ковбаска…

Вже давно спечена паска –

Вже у кошик покладу

І до церкви я піду

Посвятити це добро,

Щоб щасливо нам було.

 

А тепер заглянемо до кошика. Що ж у ньому є? Ой, що ж це за галас учинився? Що за гамір в кошику?

Вистава «На Великдень»

Автор. Ой на свята Великодні

Вихвалялись всі, хто годні.

Вихвалялась паска:

«Я смачна і красна».

Обізвались писаночки:

«Хоч хвалитися – це гріх,

Ми таки найкращі всіх».

Аж на диво, рідна нене,

Поросят очко печене

Скочило на рівні ноги:

«Уступайтеся з дороги».

Аж тут хрін із бородою

Вже готується до бою:

«Маю з гички я корону

Зараз вас усіх розгоню».

Аж нараз прийшло кропило,

Насварило, покропило:

«Мир хай буде всім сьогодні,

Бо це свята Великодні».

 

Яйце. Хтось тисне щохвилини,

Не чую рук вже й ніг,

Затерпла всенька спинка

Й болить вже правий бік!

Гей, хто тут? Озовися!

Наліг, що все тріщить.

Ти чуєш? Піднімися,

Не можу більш терпіть!

 

Хрін. Хто ниє біля мене

          У цей святковий день?

 

Яйце. Це я, яйце свячене…

           Хтось душить, наче пень.

 

Хрін: (придивляється) То шинка, друже милий,

                                        Обабіч розляглась…

                                        Спить, бач, як знахабніла.

 

Шинка: (прокинулася) А вам до того зась…

 

Яйце: (радісно) Тепер уже вільніше

                            Та й біль вже не такий…

 

Хрін. І вигляд веселіший.

 

Яйце: Ти – добрий… Хоч гіркий.

 

Хрін. Що за такого, мабуть,

Мені не дивина…

Проте всі поважають,

Як прийде лиш весна.

Сьогодні свято – Пасха…

Я незамінний тут

Який смачний я з м’ясом…

А як печу я рот.

 

Ковбаса: (ображено) Хвалько ти, шалапут!

                                    Смачніша всіх на світі

                                    І найситніша – я,

                                    Мене їдять і діти,

                                    І вся людська сім’я.

                                   Беруся радо в боки –

                                   Гей, гоп, са-са, са-са,

                                   Червоні в мене щоки –

                                   Танцює ковбаса.

 

Масло. Я теж потрібне людям,

Їм ситності даю…

Мене і в страві люблять,

І хворі з маслом п’ють.

Без мене свято Пасха

Не може обійтись.

 

Сир. Скажи мені, будь ласка,

Чи гірший я, ніж ти?

До мене дай сметани –

Хоч пальці оближи.

А вареники із мене

Чи ж не смачні, скажи?

 

Паска: (гордо) Та що там говорити!

Важливіша я тут!

Без мене вас святити

До церкви не підуть!

Я – голова над вами,

Мій рід із давнини.

Шанують нас віками

І славлять щовесни.

Та й Пасхою Великдень

Звуть люди на землі…

Тоді і день великий,

Як паска на столі.

З родзинками, медком…

Їдять мене на свято

Із м’ясом, молоком…

 

Крейда.  Я теж, як ви, свячена –

               Лиш з церкви принести –

               На дверях, хоч не вчена,

               Малюю я хрести.

 

Писанка.     Я писанка, красуня,

Вся в рисках і квітках.

Красу митців несу я,

Їх славлячи в віках.

Мене кладуть у свято

На пишному столі,

Щоби моїм убранством

Втішалися малі.

 

Шинка.       «Краса», «любов» - всі трублять

Давно я знаю вас!

Однак мене всі люблять

Без свяких там прикрас.

 

Писанка.    Без мене наше свято

Не буде тим, чим є,

Бо писанка багато

Всім радості дає.

 

Хрін. В цій писанці вкраїнська

Душевна глибина.

Жива блакить барвінка

Й хода весни красна.

 

Свічка: (до всіх) О, знати ми повинні

                             Ціну собі та іншим,

                             Любов, як ту святиню,

                             Нести до серця всім.

 

Будуймо ж дім із згоди,

Бо слушний час настав.

Розмову припинімо

Хай буде все гаразд.

 

Свята – це дні єднання

З родиною родин,

Це наше спільне знам’я

Бо ми – народ один!

Ми знаєм тільки чвари

І множимо роздор…

Вкраїнці, досить сварок –

Єднаймось під прапор!

Так нашому народу

Франко давно казав.

 

Разом. Христос Воскрес! – скажімо

            У мирі і добрі.

 

 

Нарешті всі втихомирилися. Гості хороші, гості цікаві! Дякуємо, що завітали до нас на гостину святкової і щедрої днини. В Україні кажуть: «Гість у дім – радість в нім». А на Великдень гостей приймати – традиції народні шанувати.

 

Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

Стрічаєм з любов’ю, радістю, миром.

 

Візьму я в руки пасочку духмяну,

Вона є святістю у Великодні дні

І вам її дарую в знак поваги,

Щоб мир і згода були між людьми.

(Кланяється, кладе паску на рушнику на столі)

Як Ісус Христос, син Божий,

Вмер за всіх нас на хресті.

Вся земля засумувала й небеса були сумні.

З жалю й болю затремтіли стопи й шпилі синіх гір,

А з-за хмар не було видно, ані сонця, ані зір,

Так два дні було й дві ночі,

Аж дивись на третій день

Блисло сонце і заграла в небі музика пісень.

Дивувалися всі люди, вибігали діти з хат

І казали: «Що за диво? Квіти дзвонять, гомонять!»

Їм же у відповідь ангели заспівали із небес:

Світ радіє, бо Син Божий

В третій день з мертвих воскрес!»

Відтоді отак щороку в Воскресіння світлий день

Гомонять земля і небо звуком дзвонів і пісень.

І весняні перші квіти дзвенять у досвітній порі,

Тягнуть їх за злоту нитку ті небесні дзвонарі.

(Дзвонять дзвони)

В Україні дзвони дзвонять –

Це ж у нас Великий День.

Народ будиться з просоння

У вінку гучних пісень.

Це ж Христос воскрес із гробу,

А з ним воленька свята,

І ми всі уже з дарами

Привітати йдем Христа.

 

Дзвонять хай воскресні дзвони

Й несуть радість на весь світ,

Радість й дяку України,

Що чекала стільки літ –

На Великдень цей на волі,

Ось Він тут: Христос Воскрес

І воскресла наша доля!

Це дарунок нам з небес.

 

Ось тому співаймо, браття!

Це ж у нас Великий День

Віри запалім багаття

З наших радісних пісень!

Хай дзвенять вони й палають,

Богу славу хай несуть

У вселенну цю безкраю,

Що Христос воскрес нам тут!

 

Відкриймо серця ми сьогодні,

Хай радість у них розцвіта,

Ген, дзвони гудуть Великодні,

Ходім величати Христа!

 

Ген дзвони зовуть до церквиці,

Ходім свій відмолювать гріх,

За край наш розв’ятий молиться,

За страдних, розп’ятих усіх.

За сонячні, райдужні весни,

За щедрість землі і небес,

І вір: Україна воскресне,

Як той, хто із мертвих воскрес.

 

Усі. Христос Воскрес!

         Воістину Воскрес!

(Пісня)

 

Молитва заповідь свята – пожива для душі і тіла

Мета: ознайомити присутніх із Божими Заповідями і вчити жити за 

                     Божими законами; розвивати вміння спілкуватися у молитві з

                     Богом; виховувати чисті моральні почуття.

 

 Вчитель. Всевишній Отче. Дорогі гості! Шановні вчителі, батьки та учні нашої школи. Вже вкотре ми збираємося у цій шкільній залі, щоб відзначити знаменну подію, відсвяткувати ювілей чи родинне свято. Але сьогодні ми відійдемо від звичайного, тому що у Великий піст не годиться веселитися, а потрібно віддати шану Господу Богу, помолитися за свої душі. Великий піст – це час, коли людина у зверненні до себе пригадує свої провини, сповідається і причащається. Ми проведемо розмову про Божі Заповіді – ці моральні Божі закони, за якими повинен жити кожен християнин, які є найвірнішим дороговказом до Божого Царства, до щасливої вічності у ньому. А щоб вони дали нам щастя, вдоволення і спокій серця на землі і запевнили вічне щастя, то треба їх знати, розуміти, любити та зберігати не десь-колись, а щодня через все своє життя. І ось сьогодні, крокуючи цими Божими стежечками я хочу закликати кожного зробити іспит совісті, запитуючи себе: чи виконуємо ми Заповіді Божі, чи дотримуємось їх постійно в повсякденному житті? Але спочатку, як годиться, попросимо благословення у нашого отця Володимира на добре проведення виховного заходу.

 Просимо, отче Володимире, Вам слово.

 До вашої уваги морально-етична композиція «Молитва, Заповідь свята – пожива для душі і тіла».

Звучить тиха музика

У сиву давнину, ще на початку світу,

(Це повідає нам святе Письмо Старого Завіту).

Творець землі і неба – Вседержитель

Людину сотворив всевишній наш Учитель.

З великою любов’ю, мов оздобу

На образ свій і на свою подобу.

Він дав їм розум і свобідну волю,

Але і сій Закон – Декалог він їй дав

А щоб людина мала добру долю,

Виконувати закон заповідав.

А на горі Синай пророк Мойсей,

Із вірою у Господа прийняв Закон оцей.

Ісус Христос як Божий Син в Новім Завіті

Людському роду залишив слова він заповітні

«Якщо знайти ти хочеш вічний рай,

То Заповіді Божі зберігай».

 

Усе робити треба нам на совість,

По Заповідях жити на землі,

Земне життя – це небезпечна повість,

Яку ми заповняєм день при дні.

Усе мине із плином часу й вітру:

І щастя, й горе, гроші й біднота,

Дорогу в небо вибираймо світлу,

Бо це Христова стежка пресвята.

 

 З десяти Божих Заповідей лише перші три підносяться до прослави і пошанування Бога. Сім інших Заповідей стоять на сторожі доброзичливих стосунків між людьми. То ж пропонуємо вам коротко ознайомитися із кожною із них.

На сцену виходять 10 дівчат у білих сукнях.

Кожна із них тримає у руках певну Божу Заповідь.

1-ша дівчина. Перша Божа Заповідь повчає нас:

                          «Нехай не буде в тебе інших богів, крім мене».

 Ця заповідь стоїть на сторожі правдивої релігії. Вона наказує почитати тільки єдиного правдивого Бога, бо він Творець світу і про все дбає: про дерева, квіти, польові трави, про птиці небесні, про кожну людину. Він дав нам життя, і ми залежні від Нього щохвилини.

 Нас перша Заповідь навчає, щоби ми

В одного Бога вірили й любили,

Бо часто зустрічаємось з людьми,

Які богів десятки натворили.

А Бог сказав людині: «Ти не знай,

Інших богів крім мене, чоловіче,

Фальшивій вірі ти не потурай,

Бо на землі не житимеш ти двічі».

По Божій волі ти на світ прийшов,

По Божій волі ти його покинеш.

Йому одному віддавай любов,

А якщо зрадиш – в пеклі ти загинеш…

2-га дівчина. Друга Божа Заповідь повчає нас:

                          «Не взивай марно ім’я Господа Бога твого».

 Ця заповідь є неначе доповненням до першої. Це означає віддавати належну пошану Божому імені і не вимовляти його без пошанування, бо Він – всемогутній, бо Він всім керує, про все дбає. Друга заповідь Божа застерігає: не можна божитися, взивати Бога за свідка, проклинати, кривоприсягати. Гріх зневажати святих, святі речі, святі місця.

 Ось друга Заповідь, що просить:

«Не взивай намарно ім’я Господа твого», -

Не насміхайся ти над ім’ям Бога!

Діла Господні ти не зневажай,

З погордою не говори про Бога,

Фальшивої присяги не давай,

З прокльоном, гнівом не роби нічого.

Намарне ім’я Боже не взивай, дитино,

Нехай святиться це ім’я в душі твоїй,

Лихі слова, злі помисли як гріх – провину

Ти не плекай ніколи в серденьку своїм.

3-тя дівчина. Третя  Божа Заповідь гласить:

                          «Пам’ятай день святий святкувати».

 У Старому Завіті ця Заповідь приписувала святкувати суботній день. У Новому Завіті обов’язково відання пошани Богові переноситься на неділю тому, що в неділю Ісус Христос славно воскрес із гробу, в неділю Дух святий зійшов на Апостолів. Цей недільний святковий день було закріплено Декретом ІІ-го Ватиканського Собору «Про святу Літургію».

 День святковий святкувати

Нас навчила рідна мати,

Щоб свої обряди знали

І традицій не топтали.

У неділю в Божім Храмі,

Щоб Ісуса прославляли,

Щоб із серця смуток щез,

Бо в неділю Бог воскрес.

Як ти до церкви не вчащаєш,

То ти, неповна є людина –

В душі найвищого не маєш,

І в тобі образ Божий гине.

Душа у церкві розквітає,

І в церкві вищає людина.

Дорога в церкву – путь до раю,

І до спасіння путь єдина.

4-та дівчина. Четверта Божа Заповідь повчає:

                          «Шануй батька і матір свою, щоб тобі добре було і щоб ти

                          довго прожив на землі».

 Ця заповідь єдина із десяти дає обіцянку винагороди за її сповнення. На цій заповіді будуються відносини в родині, між батьками і дітьми. Батьки дають дітям життя, вони є співтворцями Божими у справі продовження людського роду, тим самим є для дітей першими заступниками Божими на землі, тому їм належить пошана.

 Четверта заповідь нас просить:

Пошануй свого отця і матір скільки можеш,

І добре тобі буде, їх пильнуй,

І довго на землі ти жити зможеш,

Бо батько й мати заступають нам

Святого Бога на землі щоденно.

Вони земне життя дарують нам,

Вони для нас – земна вселенна!

Бо ж хто є ще найдорожчий

Від батьків рідненьких?

Вони ж усіх нас доглядали –

Немічних, маленьких.

Усім дітям треба знати заповідь четверту,

Своїх батьків доглядати до самої смерті.

Хто батька – матір зневажає,

Не має у душі спокою –

В житті він щастя не зазнає.

І не розлучиться з журбою.

Хто батька-матір не шанує,

Того забудуть діти власні,

Від них пошани не почує,

І в хаті спокій й згода згасне.

То ж не забудь ти доню й сину,

Коли твій батько у біді, -

Віддай й одежину єдину

І поможи йому тоді.

А в неділю, любі діти, до святого храму

Йдіть до Бога помолитися за тата і маму.

Батьків шануймо все своє життя,

Бог нам зішле своє благословення,

І буде в нас щасливе майбуття

І буде в нас щасливе сьогодення!

5-та дівчина. П’ята Божа Заповідь гласить:

                          «Не вбивай».

 На світі є дуже багато вартісних речей. Але найдорожче з них – людське життя. Його не можна купити за жодну ціну. Живучи, ми не задумуємося, що Бог нам дав життя в дар. Господь Бог проголошує себе абсолютним Господарем життя людини, яка створена на його образ і подобу. Тому ніхто не має права ані собі, ані іншим його відбирати. Ми повинні відкидати все, що шкодить чи руйнує наше здоров’я: куріння, алкоголь, наркотики, не наражати своє життя на небезпеку без вагомих причин. Самогубство або вбивство – це найбільший гріх проти П’ятої Заповіді. Ця Заповідь забороняє нищити невинних дітей у лоні матері. П’ята Заповідь нам каже:

«Не вбивай»,

Людське життя – дарунок, даний Богом,

Воно належить Богові – і край,

Тоді до нього зась, не вбий нікого.

Рідну землю бережи і чисті води.

Без потреби  навіть квітку не зривай,

Диких звірів бережи як дар природи,

Тільки в собі звіра лютого вбивай.

До злих вчинків ти не закликай,

Бо душу ти вбиваєш у людини.

Душа безсмертна – ти запам’ятай!

І виправ, якщо можеш, - шкоду нині.

В житті лиш добрий приклад подавай,

Про душу свою дбай і своє тіло,

Із ближнім у згоді проживай,

Щоб їм до тебе все прийти кортіло.

6-та дівчина. Шоста Заповідь : «Не чужолож» перекликається з дев’ятою                          

                          «Не пожадай жінки ближнього свого».

 Шоста і дев’ята Божі Заповіді стоять на сторожі моральної чистоти і невинності, чистоти нашого серця і вірності у подружньому житті. Сам Господь Бог поблагословив перше подружжя – наших прародичів Адама і Єву у раю. Отож, подружжя – то Божа установа, в основу якої покладемо єдність любові і нерозривність подружньої присяги. Проти Шостої Заповіді Божої грішить той, хто живе без церковного шлюбу, хто вживає сороміцькі слова, жарти, пісні, веде непристойні розмови, дивиться нескромні малюнки, порнографічні та еротичні фільми, які є грішними супроти християнської моралі. Святий апостол Павло каже: «…ті, що чинять розпусту, перелюб, розгнузданість – Царства Божого не успадкують».

Чужого ложа не бажай, людино,

На грішний шлях розпусти не ступай,

Бо це великий гріх, моральне зло – провина,

Лиху спокусу цю від себе відганяй.

В чужому ложі чистоти й невинності не зрадь,

Бо чистота й невинність – скарб у наших душах,

Ти помисли лихі, мов чорну гадь,

Від себе відганяй. Бо це диявола спокуса.

 9-та дівчина. Перелюб – тяжкий гріх. Ісус Христос каже:».. кожний, хто дивиться на жінку ближнього свого з пожаданням, той вже вчинив перелюб у своєму серці. Перелюб веде до розлучень, що є великим нещастям для подружжя, а особливо для дітей. Отже, дуже важливо тримати наш розум і серце чистими, вільними від непристойних думок і бажань, бо навіть саме внутрішнє бажання згрішити є гріхом. В час таких спокус треба звертатися до Бога з молитвою, щоб допоміг розвіяти замішання в нашій душі?

Не зрадь в коханні?

Щоб бути серцем чистим,

Пильнуй, аби ніхто тебе не звів,

Щоб шлях твій був, мов сонце, променистим

По стежці вірності крокуй до скону днів.

Присягу шлюбу ти не смій стоптати,

Бо перед Богом ти її давав,

Подружню вірність зберігати

Своїй коханій ти до смерті обіцяв.

То ж жінки ти чужої не жадай,

З’єднав тебе у пару Бог великий.

Лиш суджену свою люби й кохай,

Подружню вірність збережи навіки!

 

7-та дівчина. Сьома Божа Заповідь : «Не кради» перегукується із десятою                          

                          «Не пожадай нічого того, що є власністю ближнього

                          твого».

 Щоб людина могла вільно і спокійно використовувати дані Богом дари на Божу славу і для свого добра, то на сторожі приватної власності Господь Бог поставив сьому і десяту Заповіді Божі. Від дотримання цих Заповідей залежить добро всіх людей – особисте, родинне і суспільне. Ці заповіді закликають нас бути чесними людьми, щоб ми ніколи і ні в кого не крали, не зазіхали на чужу власність. Одним з видів крадіжок у школі є списування у товариша по парті. Отримана таким чином оцінка є краденою. Красти можна і час у вчителя, який не встигає подати новий матеріал через порушення дисципліни, бо на зауваження витратив дорогоцінний час. Такий учень обкрадає своїх товаришів по класу у знаннях, а вчителя – в часі.

 10-та дівчина. Україна – християнська держава, тому ми повинні готувати себе до того, щоб бути добрими, високоморальними і чесними громадянами нашої держави. До цього нас закликає Христова наука.

Сьома і десята Заповіді вчать:

Не красти і чужого не жадати,

Щоб свого ближнього не ошукать,

Що не твоє – того не можна брати.

Що не твоє – ніколи не бери.

Чужим в житті ніхто не збагатився,

Своєю працею собі добро твори

За крадіж не один вже поплатився.

 8-ма дівчина. Восьма Божа Заповідь гласть : «Не свідчи лоно на

    ближнього свого».              

 Восьма Божа Заповідь стоїть на сторожі не матеріальних, а духовних цінностей, таких як: знання, мудрість, слава, добре ім’я, моральна чистота і ін. Господь Бог дав нам дар мови, щоб ми могли порозумітися з нашими ближніми. Тож ця заповідь наказує нам завжди говорити правду і  попереджає проти всякого лихого слова чи свідчення, що могло б пошкодити ближньому, його доброму імені і славі. Не засуджуйте ближнього, особливо, коли це правда. У святому Євангелії сказано:»Не судіть, щоб вас не судили, бо яким судом судите, таким і вас будуть судити».

Великий гріх поміж гріхами,

То фарисейство є лукаве,

Бо фарисей солодко скаже –

І честь твою лукавством змаже

Та поза очі злобно лає,

Бо в сущі Бога він не має.

Лукавий другу риє яму.

І підставляє спритно ногу.

За гроші зрадить він і маму,

І душу продає убогу.

Нечесні друзі – то хвороба,

Вони зведуть тебе до гроба.

Танець-молитва «Не судіть»

Хл.1: Ось і закінчилося наше знайомство з десятьма Заповідями Божими. Як 

           бачимо, наслідки гріхів. Якими ми порушили Заповіді Божі є болючі й

           руйнівні. Тож намагаймося жити духом віри і любити ближніх, як

           самих себе, бачити в них Божих дітей і навіть самого Ісуса Христа, що

           каже:»Усе, що ви зробили один одному з моїх братів найменших – ви

           мені зробили». Пам’ятаймо, ще немає любові до Бога без любові до

           ближнього. А вступ у щасливу вічність вирішує тільки життя за

           Божими Заповідями тут, на землі.

 

Хл.2: До неба в нас дорога є одна

Її позначки – Заповіді Божі.

Не виконаєш їх – нам гріш ціна,

Ніхто туди пройти не допоможе.

Живімо так, як Господь Бог велить,

І станьмо біля Нього на сторожі

Земне життя хвилинне – одна мить,

Тож виконаймо Заповіді Божі.

 

Хл.3: Божі Заповіді – це квиток до Неба, який ми собі заробляємо своїм земним життям за Законами Божими. Отже, тільки від нас особисто залежить наше вічне щастя. Що тут посіємо, те колись у вічності пожнемо. Тому настав час у молитві «Отче наш» попросити Господа Бога провадити нас по розбурханому життєвому морю до Неба за нашим дороговказом – десятьма Божими Заповідями.

Діти співають «Отче наш».

Хл.1: Молитва – це спілкування людини з Богом. Молитвою приносимо йому славу, любов, вдячність, прохання й ведемо дружню розмову. Молитва – це звернення душі до Бога, це конечний і дуже могутній засіб, щоб отримати від Бога бажані ласки, але якщо вміємо належно благати їх.

 

Дів.1: Святий Августин каже:»Якщо тіло не може жити без поживи, так без молитви душа не годна зберегти власного життя». Людина мусить сіяти зерно, щоб мати хліб, садити виноградники, щоб мати вино. А через молитву ми можемо отримати ласки, що їх нам треба, щоб спастися.

 

Хл.2: Молитися треба вранці, умившись після сну; вдень, перед початком кожної справи і після її завершення; перед уживанням їжі і після; перед тим, як іти спати. А  найкраще молитися завжди – і за роботою, і в дорозі, і прокинувшись у ліжку. Молитва має бути побожна і витривала. І обов’язково з довір’ям.

 

Дів.2: Як раненько пробудитись

За Бога згадайте

І молитву щирим серцем

Йому посилайте

Він учує мольби ваші

Ласку надішле

Та в здоров’ї в Божім мирі

Весь день промине.

 

Хл.3: Як лягаєте спочити

У вечір трудний

Знов до Бога помоліться

Щоб Господь святий

Дав у мирі ніч проспати,

Збудитись здоровим

Бог наш Господь в ночі й днині

Захист і покров.

 

Дів.3: Як недоля вас притисне

Як надія уся зникла

В безвісті пропала повинність твоя

Знов до Бога помолитись, -

Він в душу твою

Як росою з неба зіллє благодать свою.

 

Хл.1: Як у щастю дні за днями

Проминають вам,

Як не знаєте, що сльози криваві, гіркі.

Знов до неба без устану

Мольби посилайте

І безмірну ласку Божу

Милість величайте.

 

Дів.1: Молитва «Отче наш» дана нам самим Господом Ісусом Христом і тому зветься  молитвою Господньою, бо в ній сказано, як і про що молитися. Її поділяють на 9 частин. Про зміст і значення їх ми розкажемо вам сьогодні.

 

 «Отче наш, що єси на небесах!» Тут Господь навчає нас, що ми є всиновлені йому через віру в єдиного Сина його – Господа нашого Ісуса Христа. Що отець наш небесний істинно перебуває на небесах і чує наші молитви, у котрих ми переносимося духовно до небесного і божественного, залишивши все тлінне на землі.

 

 «Нехай святиться ім’я Твоє!» Цими словами Господь навчає нас просити для себе святості, бо тільки святі достойні шанувати ім’я Боже. Тяжкий гріх бере на себе той, хто зневажливо лається та нехтує ім’ям Божим.

 

 «Нехай прийде царство Твоє!». Тут Господь навчає нас молитися про царство благодаті Божої, що виявляється в праведності, у згоді та радості, у святому Дусі. Ми просимо Бога, щоб скерував серця наші до заповітів Його, зміцнив любов до них, очистив від поганих звичок і допоміг осягнути добре, праведне життя.

 

 «Нехай буде воля Твоя!» Цим проханням Господь навчає нас просити Отця Небесного, щоб не наша непевна, а може, й грішна воля була, а його свята воля, яка завжди скеровує нас на добро.

 

 «Хліб наш щоденний дай нам сьогодні». Тут ми просимо у Господа про необхідну поживу для душі і тіла. «Хліб» означає поживу для життя взагалі, «сьогодні» - період нашого каяття.

 

 «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Тут ми просимо у Бога прощення наших гріхів. У це прохання вкладена велика Божа премудрість: коли ти сам не прощаєш, то як смієш просити прощення для себе? Тому, стаючи на молитву, перш за все простімо в душі тих, хто покривдив нас.

 

 «І не введи нас у спокусу». Цим проханням ми звертаємося до Отця, щоб не вводив нас у спокусу. А коли б таке сталося, то щоб дав силу терпеливо перенести випробування і встояти проти спокус.

 

 «Але визволи нас від лукавого». Тут ми просимо Господа, щоб визволив нас від впливу лукавого і всього того, що приходить від нього, тобто від лукавих діл його гріхів.

 

 «Бо Твоє є царство , і сила, і слава навіки. Амінь». Цими словами, що ними закінчується молитва Господня, ми благаємо в Отця Небесного милостей у надії, що він у змозі дати нам те, чого ми просимо в усіх семи проханнях, бо це в його владі і проситься для його слави. Водночас ми віддаємо Йому достойну шану, думаючи про Його вічне царство, силу і славу. «Амінь» означає істинно так.

 

 Хл.1: Найдосконалішою спільною молитвою є Служба Божа. Ніколи не дозволяйте собі пропускати її або недбало брати в ній участь. Часом така байдужість приводить до сумних наслідків, як, наприклад, в інсценівці «Бабусина рада».

 

Автор: Ніжно ангел будить:

 

Ангел: «Дитинко, вставай

І на Службу Божу

В церкву поспішай».

Автор: Та в цей час Лукавий

Не спить, не дріма,

Тихо так у вушко

Дитині співа:

 

Лукавий:     «Не вставай, дитинко,

А поспи ще трішки,

Бо тобі у церкві

Болітимуть ніжки».

 

Автор: Спить дитя блаженне,

І сні підроста.

Будить Ангел вдруге,

Будить неспроста.

 

Ангел: «Уставай, дитинко,

Сонечко вже встало

І недільне свято

Знову засвітало».

 

Автор: А Лукавий шепче:

 

Лукавий:     «Не йди, не спіши,

Ти ж така натомлена,

В ліжку полежи».

 

Автор. Час проходить швидко

В клопотах буденних,

І роки спливають

У справах щоденних.

Стала вже бабусею

Дитинонька ота

І вже вкотре сходить

Неділенька свята.

Все в житті минуло:

І добре, і зле.

Радо вже щебече

Внучатко золоте.

 

Внуча: «Знаєш, люба бабцю,

Яка в мене мрія?

Щоб ти розказала,

Що то літургія?»

 

Бабця: «Як тобі сказати, серденько моє,

Що занапастила я життя своє?

Книжок не читала, в церкві не була

І про літургію знати не могла.

Одну добру раду дам тобі, внучатко:

Як тебе будитиме твоє Ангелятко,

То вставай швиденько, умивайся вмить

І не прислухайся, що тобі болить.

Бо минеться молодість, як виростуть діти

Будуть ще сильніше ніженьки боліти…

А на старість буде боліти душа,

Що життя змарноване не варте й гроша!»

 

Церква тиха, церква мила,

Церква – радість, церква – сила,

В церкві молимось Отцеві –

Неба й Землі Творцеві.

Церква – це молитви дім,

Церкви треба нам усім,

Бо без церкви людина –

Як без мами пташина.

 

Бог присутній є між нами,

Там, на небі й на землі.

Він все бачить і все знає,

Цілим світом управляє!

Господь любить усіх нас,

Він є з нами повсякчас.

 

Добрий Господи, наш Боже,

Ти настільки любиш нас,

Що послав нам свого сина,

Щоб усіх-усіх нас спас.

За Твою любов велику

Віддаєм Тобі серця -

І будемо прославляти

І любити до кінця.

Пісня «Лине пісня про Ісуса»

(Під фонограму чути голос Ісуса)

Ви називаєте мене Учителем, а не питаєте мене.

Ви називаєте мене світлом, а не бачите мене.

Ви називаєте мене Правдою, а не вірите мені.

Ви називаєте мене Дорогою, а не крокуєте по ній.

Ви називаєте мене Життям, а не прагнете до мене.

Ви називаєте мене мудрим, а не йдете за мною.

Ви називаєте мене Красивим, а не любите мене.

Ви називаєте мене Багатим, а не просите мене.

Ви називаєте мене споконвічним, а не шукаєте мене.

Ви називаєте мене милосердним, а не довіряєте мені.

Ви називаєте мене Всемогутнім, а не покладаєтесь на мене.

Ви називаєте мене справедливим, а не боїтеся мене.

 

Прийдіть усі ви до Ісуса,

Прийдіте люди всі

І в любові свої серця

Йому принесіть.

Молись в день радісного щастя

І в час важких незгод – молись.

Молись – коли грозять нещастя,

Як маєш сумніви – молись.

Молись, коли ти кривду маєш,

Як в небезпеці ти – молись.

Молись, молись аж до могили,

Чи йдеш, чи їдеш ти кудись.

Молися ревно в час спокуси,

Як переможеш, дякуй ти.

Молись, молись і без вагання

Іди в молитві до мети.

 

Не залишай ти нас, Ісусе,

Коли у серці біль щемить,

Коли сльозами враз заллємось

І радість щезне, відлетить.

Не залишай, як слів не маєш

Молитись з вірою Тобі,

Коли надія покидає

І залишаємо в журбі.

Але ще більше просим ми

Не залишай  Ти нас тоді,

Коли тяжку ти знімеш ношу

І щастя з’явиться в житты.

Сьогодні хліба денного дай нам

Провини наші нам прости,

Як ми прощаєм нашим ворогам,

І до спокуси нас не допусти.

 

Борони нас, Отче, від лихого,

Бо царство, сила й слава – все твоє.

Шукаєм ми усюди царства Твого

І кожний з нас надією живе.

Ми тебе любимо, Отче, і величаємо,

Жити по-Божому всі присягаємо! (Разом)

Пісня «Прийди, Ісусе, прийди»

 Сьогодні ми живемо у вільній, незалежній Україні, відроджується духовність нашого народу. Бачимо, що в кожному селі і місті будуються чи реставруються вже збудовані храми, а церковні дзвони щонеділі і свята скликають християн на Службу Божу. Тому і ми усі повинні йти на голос цих дзвонів і брати участь у спільній молитві, складати шану Богові і просити у нього заступництва і допомоги собі й нашій неньці – Україні.

Звучить запис дзвонів.

Молись, дитино, за Україну,

Що нам безсмертне життя дає,

А по молитві ставай до чину,

Ставай до праці, дитя моє.

Молитва небо здіймає вгору,

Заводить сонце в душі алмаз,

А праця творить землі опору

Та від скорботи рятує нас.

Молись, дитино, щоб не вернуло

Московське рабство як темна лжа,

А по молитві пильнуй, щоб дуло

Твоєї зброї не жерла ржа.

Молитва щира – то з Богом згода,

То криця духу, а не руки,

А чиста зброя – твоя свобода,

Твоя будучність на всі віки.

Пісня-молитва про Україну.

Запам’ятай, не Бог ти і не цар, -

Простий слуга на цім грішнім світі.

Один лиш є у тебе Божий дар,

Щоб народившись, мучитись і жити.

Та ти змирись – інакшому не будь, -

Ми за гріхи покутуєм провини.

У цьому і життя найвища суть,

У цьому, безперечно, суть людини.

Та після смерті будеш ти в раю,

Можливо, в пеклі, ще ніхто не знає.

Ти залиши лиш посмішку свою

На цьому світі, де так сонце сяє.

 

Не зобидь ні старця, ні дитину,

Поділись останнім сухарем.

Тільки раз лиш на землі живем

У могилу не бери провину

Зло нічого не дає крім зла,

Вмій прощати, як прощає мати.

За добро добром спіши воздати,-

Мудрість дзвше доброю була.

Витри піт солоний із чола

І трудись, забувши про утому,

Бо людина ціниться по тому,

Чи вона зробила, що могла

Скільки сил у неї вистачало,

Щоб на світі більше щастя стало.

Пісня «Дорога до Бога».

 

Вчитель. Людське життя коротке і дається воно тільки раз. Кожному потрібно старатися прожити його так, щоб не було соромно за марно прожиті роки. А якщо вам буде важко, якщо на серці неспокій, якщо нема чим зайнятися, якщо те, до чого прагнете, не вдається, то, можливо, потрібно шукати допомогу. І, навіть, якщо у вас все гаразд,

То ви прийдіть у Божий храм

І храм душі відкрийте

Бог - це любов, любов – життя,

Розважити зумійте.

Та вірте в силу доброти

Добро завжди сильніше злого.

Зложіть молитву ревно ви

І серце піднесіть до Бога.

І тут осмисліть все і вся,

Адже в житті бувало різне,

Щоби не було каяття,

Щоб не було уже запізно.

А ви прийдіть, змініть життя,

Не будьте байдужі ви і горді…

Прийдіть і вийдіть звідтіля

Облагороджені і добрі.

Пісня «Забутий Ісус».