МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА «Анатомія скелета людини в схемах, малюнках і таблицях ( скелет верхніх та нижніх кінцівок)»

Про матеріал

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА «Анатомія скелета людини в схемах, малюнках і таблицях ( скелет верхніх та нижніх кінцівок)» Методичнa роботa признaчена для здобувачів освіти та виклaдaчів закладів вищої освіти педагогічної та спортивної спрямованості з метою використання під час навчально – виховного процесу на різних етапах засвоєння навчального матеріалу, а також при систематизації та узагальненні знань студентів, підготовки до семінарських, практичних занять та виконанні самостійних робіт.

Перегляд файлу

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКИЙ КОЛЕДЖ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

«Анатомія скелета людини в схемах, малюнках і таблицях

( скелет верхніх та нижніх кінцівок)»

Розглянуто і ухвалено на засіданні

циклової комісії медико – біологічних

та спеціально – теоретичних дисциплін

Протокол № 9 від « 19 » квітня 2018 року

Голова ЦК____________О.Ю.Майстренко

Затверджено на засіданні методичної ради

Кам’янського коледжу фізичного виховання

Протокол №____від «____»____2018 року

Голова методичної ради____О.О.Говоруха

м. Кам’янське

2018р.

Укладач:

Майстренко О.Ю. – викладач анатомії та фізіології

Рецензент:

«Анатомія скелету верхніх та нижніх кінцівок людини в схемах, малюнках і таблицях». Методична розробка –м. Кам’янське, 2018, ст..74

Методичнa роботa признaчена для здобувачів освіти та виклaдaчів закладів вищої освіти педагогічної та спортивної спрямованості з метою використання під час навчально – виховного процесу на різних етапах засвоєння навчального матеріалу, а також при систематизації та узагальненні знань студентів, підготовки до семінарських, практичних занять та виконанні самостійних робіт.

Основна дидактична мета методичної розробки – розшити та поглибити знання студентів про будову пасивної частини ОРА людини, сприяти засвоєнню та пізнанню студентами закономірностей будови та функцій скелета кінцівок людини. В специфічних анатомічних особливостях людини розкриваються не тільки її походження та місце в живій природі, а й вплив екологічних і соціальних факторів на будову тіла.

Для спеціалістів фізичної культури і спорту важливе значення має не лише основний зміст анатомії людини як предмета. У своїй практичній діяльності вчитель фізичного виховання, тренер і спортсмен постійно вирішують питання, пов’язані з віковими та статевими особливостями будови і функціонування людського тіла, їм нерідко треба детально знати взаємне розташування органів і їх функціональний взаємозв’язок при тих чи інших рухових режимах. Оцінюючи значення викладання анатомії в інститутах фізичної культури, один з основоположників спортивної анатомії М.Ф. Іваницький завжди підкреслював, що цей курс має не тільки загальноосвітнє, але й велике прикладне значення. Вивчення анатомії не обмежується лише засвоєнням теоретичного матеріалу, воно також спрямоване на формування у здобувачів освіти певних практичних навичок. Наприклад, вивчивши будову рухового апарату, вони знайомляться з анатомічними методами аналізу рухів і положень тіла в просторі, що дозволяє їм досліджувати роботу рухового апарату при тих чи інших видах спортивної діяльності. Практичним наслідком такого підходу може бути внесення змін у техніку виконання рухів, які спрямовані на поліпшення її якості і запобігання травмам.

Разом з тим анатомія закладає фундамент для вивчення інших медико- біологічних дисциплін: ЛФК, фізіології, основ гігієни, біомеханіки, ОТіМФВ тощо та тісно зв’язана з ними.

Комплексний підхід до визначеної проблеми дозволить підвищити педагогічну майстерність викладача, мотивацію здобувачів освіти до навчання, індивідуалізацію та диференціацію навчання, розвиток їх творчих здібностей .

Рецензія

Основна дидактична мета методичної розробки – розкрити важливість вивчення анатомії для фахівців ФКіС, оскільки у своїй практичній діяльності вчитель фізичного виховання, тренер і спортсмен постійно вирішують питання, пов’язані з віковими та статевими особливостями будови і функціонування людського тіла, їм нерідко треба детально знати взаємне розташування органів і їх функціональний взаємозв’язок при тих чи інших рухових режимах.

Методична робота призначена для здобувачів освіти та викладачів закладів вищої освіти педагогічної та спортивної спрямованості з метою використання під час навчально – виховного процесу на різних етапах засвоєння навчального матеріалу, а також при систематизації та узагальненні знань здобувачів освіти, підготовки до семінарських, практичних занять та виконанні самостійних робіт.

Вивчення анатомії не обмежується лише засвоєнням теоретичного матеріалу, воно також спрямоване на формування у здобувачів освіти певних практичних навичок. Наприклад, вивчивши будову рухового апарату, вони знайомляться з анатомічними методами аналізу рухів і положень тіла в просторі, що дозволяє їм досліджувати роботу рухового апарату при тих чи інших видах спортивної діяльності. Практичним наслідком такого підходу може бути внесення змін у техніку виконання рухів, які спрямовані на поліпшення її якості і запобігання травмам.

Під час складання методичної роботи викладач використовувала методи теоретичного дослідження проблеми, спиралася на власний досвід, а також

Застосовано методи абстрагування, аналізу та синтезу матеріалу, моделювання тощо.

У широкому розумінні, досить глибоко розкрито теоретичні питання, у схемах, малюнках і таблицях його узагальнено та систематизовано, що сприяє кращому запам’ятовуванню, спираючись на наочну демонстрацію, а також надає можливість здобувачам освіти добре орієнтуватися в топографії основних відділів скелета кінцівок людини.

Саме уміле користування матеріалами даного посібника сприятиме розвитку у здобувачів освіти зацікавленісті до вивчаємої дисципліни, спонукатиме до самостійної творчої роботи, розвиватиме та вдосконалюватиме навички аналізувати, систематизувати матеріал та знаходити відповіді на проблемні питання.

Рецензент:

Зміст

№ Зміст роботи сторінка

з/п

Анотація…………………………………………………………….............. 3

Рецензія ……………………………………………...................................... 5

1.Загальна характеристика скелета людини………………………………. 11

1.1З’єднання кісток …………………..…………………………………... 12

1.2.Неперервні з’єднання кісток………………………………………….. 13

1.3.Перервні з’єднання кісток…………………………………………….. 15

1.4.Класифікація суглобів………………………………………………… 18

1.5. Характеристика площин тіла та вісей обертання………………… .. 21

2.Скелет верхніх кінцівок ………………... ………………………………. 24

2.1.Скелет поясу верхніх кінцівок……………………………………… 24

2.2.Кістки вільної верхньої кінцівки…………………………………… 26

2.3.З’єднання кісток верхніх кінцівок…………………………………. 33

3.Скелет нижніх кінцівок…………………………………………………. 45

3.1.Скелет тазового поясу……………………………………………… 45

3.2.Таз як ціле……………………………………………………………. 47

3.3.Скелет вільних нижніх кінцівок……………………………………. 49

3.4.Стопа як ціле………………………………………………………… 54

3.5.З’єднання кісток поясу нижніх кінцівок…………………………… 56

3.6.З’єднання кісток вільних нижніх кінцівок…………………………. 58

4.Філогенез та онтогенез кінцівок………………………………………… 67

5.Аномалії розвитку скелета кінцівок……………………………………. 68 Список використаної літератури………………………………….. 70

Вступ

Анатомія людини — наука, що вивчає будову організму людини у зв'язку з функцією, розвитком і впливом умов існування. Свою назву анатомія одержала від найменування одного з методів дослідження — методу розтину. Грецьке слово «аnatemnо» означає «розтинаю».

Анатомія - складова частина біології - науки про життя, його форми і закономірності розвитку.

Організм людини і його складові елементи розглядають не ізольовано, а у взаємозв'язку один з одним і з навколишнім середовищем в його історичному (філогенетичному) і індивідуальному (онтогенетичному) розвитку.

Значення анатомії як науки для працівників фізичного виховання дуже велике. Вона має загальнотеоретичне, підготовче і практичне значення.

Загальнотеоретичне значення анатомії полягає у тому, що вона збагатить студентів знаннями про будову організму людини, об'єкту їх майбутньої практичної діяльності. Анатомія дозволяє переконатися в матеріальності миру, у наявності матеріальної основи, що забезпечує все різноманіття функціональних проявів людини, зокрема рухової діяльності і психічних функцій.

На великому фактичному матеріалі анатомія переконливо підтверджує, що організм людини, всі складові його елементи - це різноманітні форми живої матерії.

Підготовче значення анатомії пов'язане з тим, що вона забезпечує необхідний рівень знань для вивчення подальших дисциплін - фізіології, психології, спортивної медицини, лікувальної фізкультури і ін.

Анатомія допомагає правильно оцінити фізичний розвиток тих, хто займається фізичними вправами і спортом, забезпечує відповідно сучасним вимогам постановку фізичного виховання в школі.

Практичне значення анатомії як фундаментальної науки особливо велике. Анатомічні знання необхідні для правильної побудови навчальних занять з фізичного виховання, для вирішення питань відбору в спортивні секції, для попередження виникнення передпатологічних і патологічних змін в організмі людини, для вдосконалення спортивної техніки, а також для розвитку фізичних якостей — сили, гнучкості, швидкості, спритності і ін.

Покликана вирішувати задачі теорії і практики фізичної культури, анатомія не тільки в систематичному плані вивчає будову організму людини, але і використовує матеріали суміжних наук.

1.Матеріали топографічної анатомії, що вивчає взаємне розташування окремих органів, що дозволяє встановити вплив їх один на одного як в звичних умовах, так і при виконанні фізичних вправ.

2.Елементи пластичної анатомії, використовувані при визначенні пропорцій тіла і встановленні вимог до них в окремих видах спорту.

3.Матеріали вікової анатомії, знання яких забезпечує науковий підхід до фізичного виховання учнів різних вікових груп.

4.Матеріали проекційної анатомії, що розглядає проекцію меж органів на зовнішню поверхню тіла як в звичних умовах, так і при виконанні фізичних вправ.

5.Матеріали цитології, гістології і ембріології, які ознайомлюють з мікроскопічною будовою організму, без чого не можна зрозуміти і осмислити процеси, що відбуваються в організмі людини при заняттях фізичною культурою і спортом.

6. Матеріали динамічної анатомії, які дозволяють методом анатомічного аналізу розібрати фізичні вправи, встановити правильність їх виконання і вплив на організм.

Таким чином, для спеціалістів фізичної культури і спорту важливе значення має не лише основний зміст анатомії людини як предмета. У своїй практичній діяльності вчитель фізичного виховання, тренер і спортсмен постійно вирішують питання, пов’язані з віковими та статевими особливостями будови і функціонування людського тіла, їм нерідко треба детально знати взаємне розташування органів і їх функціональний взаємозв’язок при тих чи інших рухових режимах. Оцінюючи значення викладання анатомії в інститутах фізичної культури, один з основоположників спортивної анатомії М.Ф. Іваницький завжди підкреслював, що цей курс має не тільки загальноосвітнє, але й велике прикладне значення. Вивчення анатомії не обмежується лише засвоєнням теоретичного матеріалу, воно також спрямоване на формування у здобувачів освіти певних практичних навичок. Так, вивчивши будову рухового апарату, вони знайомляться з анатомічними методами аналізу рухів і положень тіла в просторі, що дозволяє їм досліджувати роботу рухового апарату при тих чи інших видах спортивної діяльності. Практичним наслідком такого підходу може бути внесення змін у техніку виконання рухів, які спрямовані на поліпшення її якості і запобігання травмам.

Разом з тим анатомія закладає фундамент для вивчення інших медико- біологічних дисциплін і тісно зв’язана з ними.

Анатомічні знання дозволяють науково-обгрунтовано здійснювати контроль за тими, що займаються фізичною культурою і спортом, розробляти і удосконалювати комплекси фізичних вправ у фізичній культурі.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СКЕЛЕТА ЛЮДИНИ

Однією з найважливіших властивостей організму є рух, пересування в просторі. Цю функцію у людини виконує опорно – руховий апарат, який складається з двох частин: пасивної – кістки та їх з’єднання і активної – м’язи.

$C:\Documents and Settings\Admin\Рабочий стол\відділи скелета.png$ Скелет – це комплекс кісток та їх з’єднань, які утворюють тверду основу тіла людини.Функції скелета:

-визначає зовнішню форму сегментів тіла та всього організму;

-утворює вмістилища для життєвоважливих органів, захищаючи їх від зовнішніх ушкоджень;

-кістки є важелями, які приводяться в рух м’язами, в результаті чого частини тіла змінюють положення одна відносно іншої та переміщують тіло в просторі;

-до кісток кріпляться зв’язки, м’язи, фасції, сухожилки;

-у кістках знаходяться основні запаси мінеральних речовин, що забезпечує мінеральний обмін;

-червоний мозок кісток виконує кровотворну та імунну функції.

У скелеті людини – 206 кісток

парних непарних

85 36

(всього 170 кісток)

1.1.З’ЄДНАННЯ КІСТОК

У процесі філогенезу розвинулось два види з’єднань кісток: початковий — суцільний, з обмеженим розмахом рухів і більш пізній — перервний, який дозволив виконувати обширні рухи. В ембріогенезі людини розвиток з’єднань кісток також проходить ці дві стадії. Спочатку зачатки скелета неперервно зв’язані між собою прошарками мезенхіми. Остання поступово перетворюється в сполучну тканину, з якої утворюється апарат, що зв’язує кістки. Якщо ділянки сполучної тканини, розташованої між кістками, виявляться суцільними, то утвориться неперервне з’єднання кісток — зрощення або синартроз. Якщо всередині в них шляхом розсмоктування сполучної тканини утвориться порожнина, то виникне інший вид з’єднання — порожнинний, або перервний–діартроз.

Таким чином, залежно від розвитку, будови і функції всі з’єднання кісток можна поділити на три групи:

Неперервні з’єднання — синартрози	Перервні з’єднання — діартрози	Напівперервні з’єднання— геміартрози чи симфізи
більш ранні за розвитком, нерухо: або малорухомі	пізніші за розвитком і більш рухомі функцією	мають невелику щіл ну в хрящовому чи сполучнотканинному прошарку, який знаходиться між кісті ми, що з’єднуються (перехідна форма від неперервних до перервних з’єднань). З’єднання зазвичай малорухомі

1.2.НЕПЕРЕРВНІ З’ЄДНАННЯ КІСТОК — СИНАРТРОЗИ

Скелет людини в своєму розвитку проходить три стадії: сполучнотканинну, хрящову і кісткову. Оскільки перехід із однієї стадії в іншу пов’язаний також зі зміною тканини, яка знаходиться в проміжку між кістками, то з’єднання кісток у своєму розвитку проходить ті ж три фази, внаслідок чого розрізняють три види синартрозів:

синдесмоз	синхондроз	синостоз
якщо в проміжку між кістками після народження залишається сполучна тканина, то кістки будуть з’єднуватись за допомогою сполучної тканини	якщо в проміжку між кістками сполучна тканина переходить у хрящову, яка залишається після народження, то кістки будуть з’єднуватись за допомогою хрящової тканини	якщо в проміжку між кістками сполучна тканина переходить у кісткову або спочатку в хрящову, а потім у кісткову, то кістки будуть з’єднуватись за допомогою кісткової тканини

Характер з’єднань кісток не є незмінним протягом життя одного індивідуума. Відповідно трьом стадіям скостеніння синдесмози можуть переходити в синхондрози і синостози. Останні є завершальною фазою розвитку скелета.Синдесмоз або фіброзне з’єднання — це неперервне з’єднання кісток за допомогою сполучної тканини. До них відносяться сполучнотканинні перетинки, зв’язки, вклинення, шви.

За формою кісткових країв, що з’єднуються, розрізняють такі типи швів:

зубчастий	лускоподібний	плоский
коли зубці на краю однієї кістки входять у проміжки між зубцями іншої (між більшістю кісток склепіння черепа: вінцевий, сагітальний, ламбдоподібний)	коли загострений край однієї кістки накладається на такий самий край іншої у вигляді риб’ячої луски (між краями скроневої та тім’яної кісток);	гармонійне прилягання незазубрених країв кісток (між більшістю кісток лицевого черепа).

Синхондроз, або хрящове з’єднання — це неперервне з’єднання за допомогою хрящової тканини. Рухи при синхондрозі невеликі і мають пружинистий характер. Вони залежать від товщини хрящового прошарку — чим він товстіший, тим рухливість більша.

В залежності від виду хряща (гіалінового чи волокнистого) розрізняють:

синхондроз гіалїновий	синхондроз волокнистий
наприклад, між першим ребром і грудиною	виникає там, де чиниться великий опір механічним діям (наприклад, між тілами хребців. Тут волокнисті синхондрози завдяки своїй пружності виконують роль буферів, пом’якшуючи поштовхи і струси.

Залежно від часу свого існування синхондрози бувають:

Тимчасові	Постійні
існують тільки до певного віку, потім заміняються синостозами. Наприклад, синхондрози між трьома кістками, які утворюють тазову кістку.	існують протягом всього життя. Наприклад, міжхребцеві диски в шийному, грудному і поперековому відділах хребта.

Синостоз, або кісткове з’єднання — це неперервне з’єднання кісток за допомогою кісткової тканини. Якщо між кістками, що з’єднуються, власне сполучна тканина (шви черепа) або хрящова тканина (з’єднання між крижовими хребцями) переходить у кісткову, то в такому випадку кістки будуть з’єднуватись за допомогою кісткової тканини.

1.3.ПЕРЕРВНІ З’ЄДНАННЯ КІСТОК — ДІАРТРОЗИ АБО СУГЛОБИ

Перервні з’єднання характеризуються цілим рядом особливостей. У кожному суглобі є основні елементи та додаткові, або допоміжний апарат.

До основних елементів суглоба відносять: суглобові поверхні кісток, суглобову капсулу, суглобову порожнину, синовіальну рідину.

БУДОВА ТА ФУНКЦІЇ ОСНОВНИХ ЕЛЕМЕНТІВ СУГЛОБІВ

Елемент суглоба	Будова	Функції
Суглобові поверхні кісток	у більшості випадків відповідають одна одній за формою — конгруентні, якщо одна поверхня випукла, то друга — ввігнута, вони покриті хрящем	гладенька поверхня якого зменшує тертя і служить амортизатором
Суглобова капсула	складається з двох шарів: зовнішнього- фіброзного і внутрішнього - синовіального. Зовнішній шар утворений із щільної сполучної тканини,являє собою перехід окістя з однієї із з’єднуваних кісток на окістя іншої , тут проходять судини і нерви. Внутрішній шар побудований з пухкої сполучної тканини.	герметично оточує суглобові поверхні кісток; -зовнішній шарнадає суглобовій капсулі міцності; -внутрішній шарвиробляє синовіальну рідину, а також всмоктує її, забезпечуючи безперервний обмін речовин.
Суглобова порожнина	це невеликий щілиноподібний простір між суглобовими поверхнями кісток.	що герметично оточений суглобовою капсулою і містить синовіальну рідину.
Синовіальна рідина - синовія	це в’язка речовина (продукт плазми крові та лімфи), яка відіграє роль змазки.	зменшує тертя між кістками, а також послаблює поштовхи та струси,завдяки зчепленню суглобових поверхонь, бере участь у зміцненні суглобів. Тиск у суглобовій порожнині від’ємний (нижче атмосферного). Це також відіграє важливу роль в зміцненні суглобів, оскільки розходженню суглобових поверхонь перешкоджає атмосферний тиск. При пошкодженні суглобової капсули повітря потрапляє в порожнину суглоба, внаслідок чого суглобові поверхні кісток відразу ж розходяться.

До допоміжних елементів суглобів відносять: диски, меніски, суглобові губи, зв’язки, синовіальні складки і вирости синовіальноїоболонки(суглобові сумки), ворсинки.

Елемент суглоба	Будова	Функції
Диски	це хрящові перетинки, як правило, овальної або трикутної форми, які розміщуються всередині суглобової порожнини і розділяють її на дві частини (камери).	збільшують різноманітність рухів (нижньощелепний суглоб).
Меніски	хрящові утвори, але, на відміну від дисків, вони не суцільні, а мають всередині отвори. Форма їх - півмісяцева (колінний суглоб).	збільшують конгруентність кісток, амортизують поштовхи, сприяють різноманітності рухів.
Суглобові губи	хрящові валики, які розміщуються по краю суглобових впадин.	доповнюють і збільшують поверхню суглоба і поліпшують відповідність суглобових поверхонь (плечовий суглоб).
Зв’язки	утвори із щільної сполучної тканини; розрізняють капсульні, позакапсульні та внутрішньокапсульні зв’язки.	зв’язують кістки
Складки і вирости синовіальної оболонки (суглобові сумки)	заповнюють вільні простори в суглобах при невідповідності суглобових поверхонь, містять жир	виконують роль амортизаторів.
Ворсинки	у великій кількості знаходяться на суглобовій поверхні кісток, внутрішній поверхні синовіального шару суглобової порожнини капсули.	є джерелом утворення та резорбції синовіальної рідини.

1.4.КЛАСИФІКАЦІЯ СУГЛОБІВ

За будовою

Вид суглоба	Будова	Приклади
Простий	утворений лише двома суглобовими поверхнями кісток	плечовий, кульшовий
Складний	Утворений трьома або більшою кількістю суглобових поверхонь, іноді – з кількох самостійних простих суглобів, які мають спільну суглобову капсулу	ліктьовий
Комбіновані	анатомічно цілком відокремлені, розташовані окремо, часом, навіть,далеко один від одного, але рухи в них завжди виконуються одночасно	скронево – нижньощелепні суглоби – правий та лівий
Комплексні	характеризуються наявністю у суглобовій порожнині диска або меніска. Диск поділяє на 2 відділи (камери) і збільшує різноманітність рухів, меніски вирівнюють неконгруетність кісток	-грудинно – ключичний, скронево – нижньощелепний; -бічний та присередній меніски в колінному суглобі

Ступінь рухомості в суглобах залежить від особливостей його будови і, перш за все, від форми суглобових поверхонь, які дозволяють виконувати рухи навколо однієї, двох або трьох осей або колові рухи при перетинанні цих осей.

За функціями – суглоби поділяють на одноосьові, дво- та трьохосьові (багатоосьові)

1-одноосьовий

2-двоосьовий

3-багатоосьовий

Залежно від форми суглобових поверхонь

Вид суглоба	Будова	Приклади
Циліндричний	утворений суглобовими поверхнями, одна з яких за формою наближена до відрізка зовнішньої поверхні циліндра, а друга – до відрізка його внутрішньої поверхні; одноосьовий	дистальний та проксимальний променево – ліктьові суглоби
Блокоподібний	нагадує циліндричний, по колу суглобової поверхні якого проходить спрямовуюча борозна або гребінь; це виключає ковзні рухи уздовж геометричної осі суглоба; одноосьовий	міжфалангові суглоби кисті

Гвинтоподібний	є різновидом блокоподібного, але борозна розміщена не перпендикулярно осі, а по спіралі; одноосьовий	плечо – ліктьовий суглоб
Еліпсоподібний	утворений суглобовими поверхнями, які за формою наближені до відрізків еліпсоїда; двоосьовий	променево – зап’ястковий суглоб
Виростковий	за формою близький до блоковидного та еліпсоподібного, однак, на відміну від першого, суглобова поверхня розміщується на виростку; двоосьовий	колінний, атланто – потиличний суглоби
Сідлоподібний	утворений суглобовими поверхнями, які за формою нагадують два сідла; двоосьовий	зап’ястково – п’ястковий суглоб
Кулястий	найбільш рухливий суглоб; суглобова поверхня однієї із зєднуваних кісток за формою наближається до кулі, а другої – має вгнуту суглобову западину; багатоосьовий	плечовий суглоб
Горіхоподібний або чашоподібний	головка кістки занурена в суглобову западину дуже глибоко, рухи в ньому здійснюються як і в кулястому, але розмах їх значно менший; багатоосьовий	кульшовий суглоб
Плоский	має майже плоскі суглобові поверхні, які розглядають як поверхні кулі з дуже великим радіусом, розмах і амплітуда рухів у таких суглобах незначні, вони можуть проявлятися лише у невеликому ковзанні однієї суглобової поверхні по іншій, тому такі суглоби є малорухомими; багатоосьовими	крижово – клубовий суглоб

Рухомість і різноманітність рухів у суглобах залежить від індивідуальних,

вікових та статевих особливостей людини, ступеня тренованості та інш. В ранньому дитячому віці суглоби розвиваються інтенсивно, кількість суглобів більша у дітей і молодих людей, у жінок – більша, ніж у чоловіків. З віком рухливість зменшується, що зв’язано зі склерозуванням фіброзної мембрани і зв'язок, ослабленням м’язової активності. Кінцеве формування всіх елементів суглобів закінчується у віці 13 – 16 років.

РУХИ В СУГЛОБАХ НАВКОЛО ОСНОВНИХ ОСЕЙ

Тіло людини побудоване за принципом двосторонньої (білатеральної) симетрії та ділиться на дві частини – праву та ліву. Для описування частин тіла використовують три взаємоперпендикулярні площини: сагітальну, фронтальну та горизонтальну.

1.5.Характеристика площин тіла людини

Сагітальна	проходить в передньо – задньому напрямку та розділяє тіло на праву і ліву частини. Сагітальна площина, а проходить через середину тіла, називається серединною
Фронтальна	проводиться паралельно площині лоба і поділяє тіло людини на передню та задню частини
Горизонтальна	проходить перпендикулярно до фронтальної і сагітальної площин і поділяє тіло на верхній та нижній відділи

Всі площини розміщуються взаємно перпендикулярно, а в результаті пересікання двох площин утворюється вісь симетрії, або вісь обертання.

Характеристика осей обертання

Вісь	Спосіб утворення	Характер рухів
Вертикальна	пряма лінія, що з’єднує краніальні і каудільні симетричні точки тіла чи його частин	при обертанні ланки тіла – рухи в горизонтальній площині. Вид руху – пронація і супінація (для кінцівок) та обертання (для тулуба та голови)
Сагітальна	пряма лінія, що з’єднує симетричні точки передньої та задньої половин тіла чи його частин	при обертанні рухи відбуваються суворо у фронтальній площині; вид рухів – відведення і приведення (для кінцівок) та нахили в бік ( для тулуба і голови)
Поперечна (фронтальна)	утворюється при перетинанні фронтальної і горизонтальної площин, з’єднує симетричні точки лівої та правої половин тіла	при обертанні рухи здійснюються в сагітальній площині; вид рухів – згинання та розгинання

1 – фронтальна площина

2 – горизонтальна площина

3 – сагітальна площина

А – вертикальна вісь

В – поперечна вісь

С – сагітальна вісь

При перетинанні всіх осей можливий складний коловий рух – циркумдукція

СКЕЛЕТ ВЕРХНІХ КІНЦІВОК

$C:\Users\Дима\Desktop\img52[1].jpg$ У скелеті верхньої кінцівки виділяють пояс верхньої кінцівки та вільну частину верхньої кінцівки.

2.1.ПОЯС ВЕРХНЬОЇ КІНЦІВКИ

Пояс верхньої кінцівки з’єднує вільну верхню кінцівку з тулубом, служить місцем початку та прикріплення м’язів і завдяки особливостям своєї будови збільшує об’єм рухів вільної верхньої кінцівки.

Кістка

Характеристика

Лопатка

представляє собою плоску кістку трикутної форми, прилягає до задньої стінки грудної клітки на рівні ІІ-го-VII-го ребер (при опущеній вільній верхній кінцівці). В лопатці розрі-зняють три краї: верхній край ,присередній край та бічний край. Верхній край найкоротший, містить глибоку вирізку лопатки, де проходять судини та нерв. Зовнішні відділи верхнього краю лопатки переходять у дзьобоподібнийвідросток, який служить для прикріплення м’язів і зв’язок. Присередній край довший та тонший від верхнього. Він обернений до хребтового стовпа і добре промацується крізь шкіру. Бічний край лопатки потовщений, направлений назовні та дещо вниз. Три краї лопатки, сходячись між собою, утворюють три кути: верхній, нижній та бічний. Верхній кут заокруглений, обернений вверх і присередньо. Нижній кут шорсткий, потовщений і обернений вниз. Бічний кут потовщений, має суглобову западину, з якою зчленовується суглобова поверхня головки плечової кістки. Край суглобової западини відмежовується від решти частини лопатки за допомогою слабко вираженої шийки лопатки. Над і під суглобовою западиною містяться надсуглобовий горбок та підсуглобовий горбок, від яких починаються довгі головки двоголового та триголового м’язів плеча.Передня, реброва поверхня лопатки дещо ввігнута, утворює підлопаткову ямку, від якої починається однойменний м’яз. Задня поверхнялопатки випукла, великим кістковим гребенем -лопат-ковою остю-поділена на дві ямки: верхнюнадостьову ямку та нижню підостьову ямку, в яких розташовані однойменні м’язи. Лопаткова ость латерально переходить у плечовий відросток -акроміон. Відстань між акроміонами використовують при вимірюванні ширини плечей. На верхівці акроміона міститься плоска суглобоваповерхня акроміона для зчленування з ключицею.

Ключиця

Мал. Ключиця права

І - вигляд зверху, II - вигляд знизу, 1 - акроміальний кінець, 2 - грудинна суглобова по верхня, 3 - грудинний кінець, 4 - акроміальна суглобова поверхня, 5 - трапецієподібна лінія

6- живильний отвір, 7 -грудинна суглобова поверхня, 8 - грудинний кінець, 9 - втиснення реброво-ключичної зв’язки, 10 - конусоподібний горбок, 11- акроміальний кінець

невелика, S-подібно зігнута трубчаста кістка. В ній розрізняють тіло ключиціта два кінці: грудинний кінець, обернений до ручки грудини, та акроміальний або надплечовий кінець, що сполучається з акроміоном лопатки. Грудинний кінець ключиці разом з частиною її тіла вигнутий допереду і значно потовщений. На цьому кінці міститься сідлоподібна за формою грудинна суглобова поверхня для зчленування з грудиною. Надплечовий кінець ключиці ширший та дещо тонший за грудинний. На зовнішньонижній частині надплечового кінця лопатки розташовується акроміальна або надплечова суглобова поверхня для зчленування з відповідною суглобовою поверхнею акроміона лопатки. Верхня поверхня ключиці гладенька, а нижня містить анатомічні структури, до яких прикріплюються зв’язки та м’язи. Біля грудинного кінця на нижній поверхні ключиці розташовується втиснення реброво-ключичної зв ’язки - місце прикріплення однойменної зв’язки, а біля надплечового кінця - конусоподібний горбок та трапецієподібна лінія, які є місцями прикріплення конусоподібної зв’язки та пучків трапецієподібного м’яза.

2.2.КІСТКИ ВІЛЬНОЇ ВЕРХНЬОЇ КІНЦІВКИ

ВІДДІЛИ

плече кисть

передпліччя

Відділ, назва кісток

Характеристика

Плече

Плечова кістка

довга трубчаста кістка, в якій розрізняють середню частину -тіло (діафіз) і два кінці -проксимальний і дистальний.Тіло плечової кістки дещо скручене вздовж своєї осі. У верхньому відділі воно має циліндричну форму, а донизу стає тригранним. У нижньому

відділі тіла розрізняють задню поверхню, присередню передню поверхню та бічну передню поверхню. Передні та задня поверхні розділені присереднім краєм та бічним краєм. Дещо вище середини тіла кістки на його бічній передній поверхні розміщена дельтоподібна горбистість, до якої прикріплюється дельтоподібний м’яз. Нижче дельтоподібної горбистості на задній поверхні тіла кістки спіралеподібно проходить борозна променевого нерва.Проксимальний кінець плечової кістки потовщений і містить кулясту головку плечової кістки, яка обернена присередньо, вгору та дещо назад. По периферії головки проходить неглибока борозенка -анатомічна шийка. Зразу ж за анатомічною шийкою розташовані два горбки: спереду - малий горбок та збоку - великий горбок, який має три площадки для прикріплення м’язів. Від кожного горбка донизу йде гребінь малого горбка і гребінь великого горбка. Між двома горбками та гребенями розташована міжгорбкова борозна, де проходить сухожилок довгої головки двоголового м’яза плеча. Нижче горбків, на межі проксимального кінця та тіла кістки розташоване невелике звуження, яке називають хірургічною шийкою. У цьому місці найчастіше трапляються переломи плечової кістки.. Дистальний кінець плечової кістки сплюснутий, розширений та дещо загнутий до- переду і закінчується виростком плечової кістки. Присередня частина виростка утворює блок плечової кістки-для зчленування з ліктьовою кісткою передпліччя. Латеральніше блока розташовується головка виростка або мала, головка плечової кістки -для зчленування з променевою кісткою. Над головкою виростка спереду міститься променева ямка, а над блоком розташовані дві глибокі ямки: спереду -вінцева ямка, а ззаду -ліктьова ямка, в які при згинанні і розгинанні передпліччя заходять відростки ліктьової кістки.

Передпліччя

Променева кістка

Ліктьова кістка

довга трубчаста кістка, має тіло і два кінці: проксимальний та дистальний.Тіло кістки тригранної форми. Воно має три поверхні: передню, задню та бічну і три краї: передній, задній та міжкістковий.Передня поверхня дещо вгнута. На ній знаходиться живильний отвір, який веде в однойменний канал, що містить живильну артерію кістки. Задня поверхня обернена назад, а бічна поверхня -в бік зовнішнього краю передпліччя. Передній край і задній крайзаокруглені. Міжкістковий край-гострий, обернений в міжкістковий простір (в сторону ліктьової кістки).На проксимальному кінці кістки знаходиться головка променевої кістки, на верхній поверхні якої міститься невелика заглибина -суглобова ямка- для зчленування з головкою виростка плечової кістки. По краю головки проходить коловийсуглобовий обвід, за допомогою якого променева кістка зчленовується з променевою вирізкою ліктьової кістки. Під головкою кістка конусоподібно звужується і утворює шийку променевої кістки Під шийкою на передньоприсередній стороні кістки розташована горбистість променевої кістки -місце прикріплення двоголового м’яза плеча.

Дистальний кінець променевої кістки потовщений та розширений. На його нижній поверхні розташована вгнута зап ’ястковасуглобова поверхня.На ній міститься невеликий гребінець, який йде в передньо-задньому напрямку і ділить цю поверхню на дві частини відповідно двом кісткам зап’ястка (човноподібної та півмісяцевої), які зчленовуються з променевою кісткою. З латерального боку на дистальному кінці кістки знаходиться шилоподібний відросток , з медіального -ліктьова вирізка, яка має суглобову поверхню для зчленування з суглобовим обводом головки ліктьової кістки. На задній поверхні дистального кінця кістки є дорзальний горбок- розділяє дві поздовжні борозни, в яких проходять сухожилки довгого м’яза-розгинача великого пальця кисті та короткого променевого м’яза-розгинача зап’ястка.

розташована з медіального боку передпліччя. Це також довга трубчаста кістка, має тіло і два кінці: проксимальний та дистальний.

Тіло за формою нагадує тригранну призму. В зв’язку з цим на ньому виділяють передню, задню та присередню поверхні, а між ними -передній, задній та міжкістковий краї. На передній поверхні тіла, приблизно в середній його частині є великий живильний отвір.

Проксимальний кінецьпотовщений, має блокоподібну вирізку для зчленування з блоком плечової кістки. Блокоподібна вирізка ззаду закінчується масивним ліктьовим відростком , а спереду - дещо меншим за розмірами вінцевим відростком. На вінцевому відростку з променевої (зовнішньої) сторони є невелика променева вирізка, з якою зчленовується головка променевої кістки. Позаду променевої вирізки починається гребінь м ’яза-супінатора (відвертача), який тягнеться вниз і досягає міжкісткового краю тіла ліктьової кістки. Дещо нижче вінцевого відростка розташовується горбистість ліктьової кістки, до якої прикріплюється плечовий м’яз.

Дистальний кінець тонший за проксимальний і закінчується головкою ліктьової кістки, від якої з присереднього боку відходить шилоподібний відросток. Головка має суглобовий обвід для зчленування з променевою кісткою. Нижня поверхня головки плоска.

Кисть

Кістки зап’ястка

Кисть поділяється на три відділи: зап’ясток,п’ясток та фаланги пальців. До складу скелета кисті входять 27 кісток

Зап’ясток складається з 8 коротких губчастих кісток. Назва кісток віддзеркалює їх форму, розташовані двома рядами: проксимальним та дистальним. У кожному ряду є чотири кісточки. Проксимальний ряд складають (якщо рахувати від великого пальця) човноподібна кістка, півмісяцева кістка, тригранна і горохоподібна кістка; дистальний ряд - кістка-трапеція, трапецієподібна кістка, головчаста кістка та гачкувата кістка. Човноподібна, півмісяцева та тригранна кістки своїми проксимальними площадками утворюють еліптичну суглобову поверхню для зчленування з дистальним кінцем променевої кістки. Горохоподібна кістка є

сесамоподібною. Вона розміщується в товщі сухожилка ліктьового м’яза- згинача зап’ястка. На поверхні кожної кістки є одна або більше суглобові фасетки для зчленування з сусідніми кістками. Крім цього, на долонних поверхнях окремих кісток зап’ястка є горбки для прикріплення м’язів та зв’язок, а саме: горбок човноподібної кістки, горбок кістки- трапеції, гачок гачкуватої кістки. Кістки зап’ястка в сукупності формують кісткове склепіння, обернуте випуклістю до тилу кисті, а ввігнутістю - в бік долоні. У борозні зап’ястка лежать сухожилки, судини та нерви.

Ряд кісток зап’ястка добре промацується крізь шкіру. Так, на тильній поверхні зап’ястка при зігнутій кисті можна намацати човноподібну, півмісяцеву та найбільшу серед кісток зап’ястка головчасту кістку. Горохоподібна кістка промацується на долонній поверхні зап’ястка з медіального боку (при частковому згинанні кисті в променево-зап’ястковому суглобі).Кістки дистального ряду зап’ястка (кістка-трапеція, трапецієподібна, головчаста, гачкувата) і чотири кістки п’ястка (II—V) малорухомі одна відносно одної і мають дуже міцний зв’язковий апарат, тому їх об’єднують в одне функціональне ціле

-тверду основу кисті, яка відзначається великою міцністю.

П’ ясток утворений із п’яти коротких трубчастих кісток. Кістки рахуються по порядку, починаючи від великого пальця (І) до мізинця (V) кисті. Перша п’ясткова кістка коротша від інших, але масивніша. Друга п’ясткова кістка - найдовша, потім у напрямку до п’ятої п’ясткової кістки довжина кісток поступово зменшується.

У кожній п’ястковій кістці розрізняють тіло п'ясткової кістки, основу п’ясткової кістки та головку п'ясткової кістки. Тіло кожної п’ясткової кістки приблизно тригранної форми і має три поверхні: тильну, або задню; бічну, або променеву та присередню, або ліктьову.Основа п’ясткової кістки розташована проксимально. На бічних поверхнях основ є бічні суглобові поверхні, за допомогою яких суміжні кістки з’єднуються між собою. Головки п’ясткових кісток розташовані дистально і закінчуються кулястими суглобовими поверхнями для зчленування з проксимальними фалангами пальців. Головка першої п’ясткової кістки дещо менша, ніж головки останніх п’ясткових кісток.

Проксимальний та дистальний кінці кожної п’ясткової кістки потовщені, тому при з’єднанні кісток одна з одною між їхніми тілами залишаються міжкісткові проміжки п 'ястка, в яких лежать міжкісткові м’язи.

Фаланги пальців

У кисті розрізняють великий палець, вказівний палець, середній палець, безіменний палець, мізинець.

Кістки пальців - фаланги- короткі трубчасті кістки. Кожний палець складається з трьох фаланг: основної, або проксимальної; середньої та нігтьової, або дистальної. Виняток становить перший (великий) палець, який має тільки дві фаланги -проксимальну та дистальну. Проксимальні фаланги пальців найдовші, дистальні -найкоротші. У кожній фаланзі розрізняють основу фаланги, тіло фаланги та головку фаланги. Основа проксимальних фаланг містить на собі гладеньку вгнуту суглобову по-верхню, якою з’єднується з головкою відповідної п’ясткової кістки, а основи середніх та дистальних фаланг мають суглобові поверхні, які розділені невеликим підвищенням на дві частини і з’єднують фаланги між собою. Тіла проксимальних та середніх фаланг випуклі в тильний бік і слабо увігнуті з долонного боку.

Головки проксимальних та середніх фаланг пальців містять на собі блокоподібні суглобові поверхні для зчленування фаланг між собою. Головки дистальних фаланг без суглобових поверхонь. Кінець кожної дистальної фаланги сплющений і утворює горбистість дистальної фаланги . Крім названих кісток, кисть має ще сесамоподібні кісточки. Вони розташовуються в товщі сухожилків м’язів і збільшують плече сили м’язів, які до них прикріплюються (найчастіше в сухожилках м’язів, що йдуть до великого і вказівного пальців з боку долонної поверхні кисті).

2.3.З’єднання кісток верхньої кінцівки

Кістки скелета верхньої кінцівки з’єднуються, в основному, за допомогою перервних з’єднань - суглобів та неперервних фіброзних з’єднань - зв’язок, перетинок.

З’єднання кісток верхньої кінцівки

з’єднання кісток пояса в/к з’єднання кісток вільної в/к

З’єднання кісток поясу верхніх кінцівок

Назва суглобу

Характеристика

Грудинно-ключичний суглоб

утворений суглобовою поверхнею грудинного кінця ключиці і ключичною вирізкою ручки грудини. Суглобові поверхні цього з’єднання мало конгруентні. Суглоб простий, комплексний, двокамерний (внаслідок наявності в порожнині суглоба диска, який ділить її на дві камери). Форма суглоба наближається до сідлоподібної, але завдяки наявності суглобового диска, який усуває нерівності і сприяє збільшенню конгруентності суглобових поверхонь, рухи в цьому суглобі можуть виконуватись навколо трьох осей: сагітальної - піднімання та опускання ключиці; вертикальної - рух ключиці вперед та назад і фронтальної - незначне обертання ключиці навколо власної поздовжньої осі. Крім цього, в даному суглобі можливий коловий рух, при якому акроміальний кінець ключиці описує еліпс. Із усіх кісток пояса верхньої кінцівки зі скелетом тулуба з’єднана тільки ключиця. Тому разом із ключицею при її рухах відбувається і переміщення лопатки, яка з’єднана з нею, та всієї вільної верхньої кінцівки. Капсула грудинно-ключичного суглоба тонка, вона прикріплюється по краю суглобових поверхонь.

Суглоб зміцнюється такими зв’язками:

-передньою грудинно-ключичною зв’язкою, яка є потовщенням передньої стінки суглобової капсули;

-задньою грудинно-ключичною зв ’язкою, яка є потовщенням задньої стінки суглобової капсули;

-міжключичною зв’язкою, яка з’єднує обидві ключиці, заповнюючи яремну вирізку;

-реброво-ключичноюзв’язкою, яка йде від хряща першого ребра до нижньої поверхні ключиці і гальмує зміщення ключиці вгору. У деяких людей (найчастіше у тих, хто займається фізичною працею) на місці міцної реброво-ключичної зв’язки може виникнути реброво-ключичний суглоб.

Акроміально-ключичний суглоб

утворений акроміальною суглобовою поверхнею ключиці та суглобовою поверхнею акроміона лопатки. Обидві суглобові поверхні дещо зігнуті. Часто в порожнині суглоба є суглобовий диск, який ділить її на дві камери, побудований із волокнистого хряща, кріпиться до волокнистого шару суглобової капсули і може містити отвір. Суглоб простий, за формою плоский. Рухи в суглобі відбуваються навколо трьох осей, але амплітуда їх незначна, бо зв’язки обмежують рухливість суглоба.Суглоб зміцнюється акроміально-ключичною та дзьобо-ключичноюзв’язками. Акроміально-ключична зв’язка натягнута між акроміальним кінцем ключиці та акроміальним відростком лопатки і укріплює суглобову капсулу зверху. Дзьобо-ключичназв’язка складається з двох частин: трапецієподібної зв ’язки та конусоподібної зв 'язки, які йдуть від дзьобоподібного відростка лопатки до трапецієподібної лінії і конусоподібного горбка ключиці відповідно.

Крім названих зв’язок, лопатка має власні зв’язки, які з’єднують окремі її частини, але не мають відношення до суглобів. До них належать:

-дзьобо-акроміальна зв’язка, яка має вигляд трикутної пластинки, натягнутої у вигляді склепіння над плечовим суглобом між дзьобоподіб ним та акроміальним відростками лопатки. Зв’язка захищає плечовий суглоб зверху й обмежує рух плечової кістки доверху під час відведення плеча;

-верхня поперечна зв ’язка лопатки, яка пе-рекидається над вирізкою лопатки та перетворює її в отвір, крізь який проходить надлопатковий нерв;

-нижня поперечна зв’язка лопатки, яка з’єднує основу акроміального відростка лопатки із заднім краєм суглобової западини лопатки. Під цією зв’язкою проходить низхідна гілка надлопаткової артерії.

З’єднання кісток вільної верхньої кінцівки

Суглоби вільної верхньої кінцівки з’єднують кістки вільної верхньої кінцівки між собою, а також з поясом верхньої кінцівки (лопаткою).

Назва суглоба	Характеристика
Плечовий суглоб	утворений головкою плечової кістки та суглобовою западиною лопатки, простий, малоконгруентний, за формою кулястий. Суглобова поверхня головки значно більша від суглобової западини лопатки. Збільшення глибини западини відбувається за рахунок суглобової губи, яка розташовується по краю западини. Суглобова капсула починається біля суглобової губи і прикріплюється до анатомічної шийки плечової кістки, тонка, ненатягнута і велика за розмірами, що дозволяє виконувати рухи у значних обсягах навколо всіх осей. У чоловіків капсула дещо товстіша, ніж у жінок. Через порожнину плечового суглоба проходить сухожилок довгої головки двоголового м’яза плеча, який при скороченні м’яза притискає головку плечової кістки до суглобової западини. Суглоб - найбільш рухомий суглоб у тілі людини. Рухи в ньому відбуваються навколо трьох осей: фронтальної - згинання плеча (рух вперед) і розгинання плеча (рух назад); сагітальної - відведення і приведення плеча; вертикальної - пронація (повернення плеча всередину) і супінація (повернення плеча назовні). Крім того, можливий коловий рух (циркумдукція). Рухи тільки в плечовому суглобі мають значно меншу амплітуду. Верхню кінцівку можна відвести до горизонтального рівня, тобто на 90°. Подальший рух, завдяки якому рука піднімається вгору, відбувається переважно за рахунок руху лопатки та ключиці при участі співдружніх рухів хребтового стовпа. Плечовий суглоб укріплюють зв ’язки: -дзьобо-плечова зв ’язка є потовщенням верхньої стінки капсули плечового суглоба, яке простягається від основи дзьобоподібного відростка лопатки до великого і малого горбків плечової кістки; -суглобо-плечові зв ’язки являють собою верхнє, середнє та нижнє потовщення передньої стінки суглобової капсули. Крім цього, в капсулу плечового суглоба вплітаються волокна м’язів, які проходять біля плечового суглоба:надосний, підосний, підлопатковий та малий круглий. Ці м’язи не тільки укріплюють плечовий суглоб, але й при рухах у ньому відтягують відповідну частину капсули, захищаючи її від защемлення. Синовіальний шар капсули плечового суглоба утворює два постійних вип’ячування: міжгорбкову синовіальну піхву та підсухожилкову сумку підлопаткового м’яза. У нормі вип’ячування суглобової капсули заповнені синовіальною рідиною, завдяки чому зменшується тертя між рухомими анатомічними структурами ділянки суглоба.
Ліктьовий суглоб	утворений суглобовими поверхнями плечової, ліктьової та променевої кісток,суглоб складний. У ньому виділяють три простих, різних за формою, суглоби, які мають спільну капсулу і спільну суглобову порожнину: плечо-ліктьовий, плечо-променевий і променево- ліктьовии (проксимальний).
Плечо-ліктьовий суглоб	блокоподібний за формою, з гвинтоподібною будовою суглобових поверхонь. Суглобова поверхня з боку плеча утворена блоком виростка плечової кістки. Виїмка (спрямовуюча борозенка), що знаходиться на блоці, розміщується не перпендикулярно до осі блока, а під деяким кутом до неї. З блоком сполучається блокова вирізка ліктьової кістки, на якій є гребінець, що відповідає виїмці на блоці плечової кістки, а тому рухи, які відбуваються навколо фронтальної осі, набирають дещо спірального (гвинтоподібного) ходу. Загальний розмах рухів (згинання і розгинання) сягає близько 140°.
Плечо-променевий суглоб	утворюється малою головкою виростка плечової кістки та суглобовою ямкою головки променевої кістки. Суглоб за формою кулястий і через те повинен бути трьохосьовим. Навколо фронтальної осі в ньому відбувається рух згинання і розгинання одночасно з аналогічним рухом у плечо-ліктьовому суглобі. Навколо вертикальної осі відбувається обертання - пронація і супінація - одночасно з таким же рухом у ліктьово- променевому суглобі. Що ж до відведення і приведення навколо сагітальної осі, то воно малопомітне через те, що променева кістка зв’язана з ліктьовою кісткою між-кістковою перетинкою та міцними зв’язками і тому не може відхилятись від неї, а ліктьова кістка не може йти за нею через свій зв’язок з плечовою кісткою за допомогою блокоподібного суглоба. Мінімальні рухи навколо сагітальної осі все-таки відбуваються настільки, наскільки дозволяє еластичність зв’язок. Під час найбільшого згинання відбувається одночасно незначне відведення променевої кістки, а під час найбільшого розгинання - її приведення.
Проксимальний - променево-ліктьовий суглоб	утворений суглобовим обводом головки променевої кістки та променевою вирізкою ліктьової кістки. Цей суглоб за формою циліндричний, комбінований (бо працює од-ночасно з дистальним променево-ліктьовим суглобом). Має одну вертикальну вісь, на-вколо якої можливі пронація і супінація променевої кістки в межах 180°. Ліктьовий суглоб зміцнюють такі зв’язки: -ліктьова бокова (колатеральна) зв’язка, яка починається від присереднього надвиростка плечової кістки і прикріплюється до присере-днього краю блокоподібної вирізки ліктьової кістки; -променева бокова (колатеральна) зв’язка - товста, міцна, починається від бічного надвиростка плечової кістки. Спускаючись до головки променевої кістки, вона ділиться на два пучки: передній та задній.- -квадратна зв’язка зв’язує дистальний край променевої вирізки ліктьової кістки з шийкою променевої кістки.
Дистальний променево-ліктьовий суглоб	утворений суглобовим обводом головки ліктьової кістки і ліктьовою вирізкою променевої кістки. Між ліктьовою вирізкою променевої кістки і шилоподібним відростком ліктьової кістки розташовується суглобовийдиск у вигляді трикутної фіброзно-хрящової пластинки. Він відділяє дистальний променево- ліктьовий суглоб від променево-зап’ясткового суглоба і представляє собою своєрідну суглобову ямку для головки ліктьової кістки. Суглобова капсула суглоба простора, прикріплюється по краю суглобових поверхонь та суглобового диска, утворюючи в проксимальному напрямку вип’ячування-мішкоподібну заглибину. Проксимальний і дистальний променево-ліктьові суглоби разом утворюють комбінований, циліндричний за формою суглоб. Рухи в них здійснюються навколо поздовжньої осі, яка проходить через головки променевої і ліктьової кісток. У цих суглобах променева кістка обертається навколо ліктьової кістки. Максимальний розмах рухів (супінація і пронація) в променево-ліктьових суглобах досягає 180° (в середньому 140°).
Променево-зап’ястковий суглоб	утворений зап’ястковою суглобовою поверхнею променевої кістки, дистальною поверхнею суглобового диска, який доповнює ліктьову кістку, і випуклими проксимальними суглобовими поверхнями трьох кісток проксимального ряду зап’ястка (човноподібної, півмісяцевої, тригранної) Ліктьова кістка безпосередньої участі в утворенні променево-зап’ясткового суглоба не бере, а лише за посередництвом хряща. Тому суглоб називається не передплічно-зап’ястковий, а променево-зап’ястковий. Променево-зап’ястковий суглоб складний, комплексний. За формою еліпсоподібний, він має дві осі обертання: фронтальну і сагітальну. Навколо фронтальної осі можливі згинання і розгинання кисті, навколо сагітальної -приведення і відведення кисті. Пронація і супінація кисті відбувається разом з однойменними рухами кісток передпліччя. Невеликий пасивний рух обертального характеру також можливий у променево-зап’ястковому суглобі за рахунок еластичності хряща (на 10—12°). Крім того, в променево-зап’ястковому суглобі можливий незначний коловий рух (циркумдукція). Суглобова капсула променево-зап’ясткового суглоба тонка, вона прикріплюється до краю суглобових поверхонь. З променевої сторони суглобова капсула укріплена променевою боковою (колатеральною)зв’язкою зап’ястка, яка йде від шилоподібного відростка променевої кістки до човноподібної. З ліктьової сторони капсулу укріплює ліктьова бокова (колатеральна) зв’язка зап ’ястка, яка простягається від шилоподібного відростка ліктьової кістки до тригранної та горохоподібної. На долонній і тильній поверхнях променево-зап’ясткового суглоба знаходяться відповідно долонна і тильна променево-зап’ясткові зв’язки .Долонна променево-зап’ясткова зв’язка починається від переднього краю зап’ясткової суглобової поверхні променевої кістки і основи шилоподібного відростка цієї ж кістки, йде вниз і присередньо, прикріплюється окремими пучками до кісток проксимального ряду зап’ястка і до головчастої кістки дистального ряду. Тильна променево- зап ’ясткова зв ’язка йде від тильної поверхні дистального кінця променевої кістки до тилу човноподібної, півмісяцевої та тригранної кісток. Крім названих зв’язок, наявні міжзап’ясткові міжкісткові зв’язки, які з’єднують кістки проксимального ряду зап’ястка.
Середньозап’ястковий суглоб	утворений оберненими одна до одної суглобовими поверхнями проксимального та дистального рядів кісток зап’ястка і функціонально зв’язаний з променево-зап’ястковим суглобом. Горохоподібна кістка в утворенні цього суглоба участі не бере, оскільки утворює самостійний суглоб. Суглобові поверхні мають складну конфігурацію, а суглобова щілина на фронтальному розпилі кисті має S — подібний вигляд. Порожнина суглоба продовжується між кістками, які утворюють проксимальний та дистальний ряди зап’ястка, тобто сполучається з порожнинами міжзап’ясткових суглобів. Суглоб малорухомий, рух в ньому тісно пов’язаний з рухом у променево-зап’ястковому суглобі і допускає тільки незначне згинання та розгинання під час найбільшого згинання і розгинання у променево-зап’ястковому суглобі.
Міжзап’ясткові суглоби	знаходяться між окремими кістками зап’ястка. Вони утворені оберненими одна до одної поверхнями зап’ясткових кісток, які сполучаються. Капсула міжзап’ясткових та середньозап’ясткового суглобів тонка, вона зміцнюється наступними зв’язками. -Промениста зв’язка зап’ястка, представляє собою сукупність пучків волокон, які починаються від головчастої кістки і у вигляді променів розходяться до кісток проксимального та дистального рядів зап’ястка, що розташовуються поряд. -Долонні міжзап ’ясткові зв ’язки- короткі зв’язки, які натягнуті між кістками зап’ястка з долонного боку. -Тильні міжзап ’ясткові зв ’язки натягнуті між окремими кістками зап’ястка з тильного боку. Окремі кістки зап’ястка з’єднані між собою за допомогою внутрішньокапсульних зв’язок - міжкісткові міжзап ’ясткові зв ’язки
Суглоб горохоподібної кістки	з’єднує горохоподібну кістку з тригранною. Сесамоподібна горохоподібна кістка має суглобову поверхню тільки на боці, який стикається з оберненою до нього суглобовою поверхнею тригранної кістки. Суглобова капсула фіксується до суглобових поверхонь кісток. Порожнина суглоба може сполучатися з порожниною променево-зап’ясткового су- глоба. Суглоб укріплюють горохо-гачкувата зв’язка, яка йде від горохоподібної кістки до гачка гачкуватої кістки, та горохо-зап’ясткова зв ’язка, яка йде від горохоподібної кістки до основ третьої - п’ятсї п’ясткових кісток. Обидві зв’язки являють собою продовження сухожилка ліктьового м’яза-згинача зап’ястка, у товщі якого залягає сама горохоподібна кістка.
Зап’ястково-п’ясткові суглоби	з’єднують кістки дистального ряду зап’ястка з основами п’ясткових кісток. Розрізняють структурно і функціонально відокремлених зап’ястково-п’ясткових суглобів: зап ’ястково-п ’ястковий суглоб великого пальця кисті та зап ’ястково-п ’ясткові : суглоби другої - п’ятої п’ясткових кісток.
Зап’ястково-п’ястковий суглоб великого пальця кисті	утворений дистальною суглобовою поверхнею кістки - трапеції та суглобовою поверхнею основи першої п’ясткової кістки. Суглоб простий, сідлоподібний. Має дві взаємноперпендикулярні осі обертання: фронтальну та сагітальну. Навколо фронтальної осі відбувається згинання і розгинання великого пальця разом із його п’ястковою кісткою, але оскільки вісь проходить не зовсім г перечно, то палець при згинанні зміщується в бік долоні, протиставляючись мізинцю та іншим пальцям. Цей рух називають протиставленням, а зворотній рух - відставленням - репозицією. Навколо сагітальної осі відбувається відведення та приведення великого пальця до вказівного. В результаті поєднання названих рухів навколо фронтальної та сагітальної осей у суглобі стає можливим коловий рух (циркумдукція).
Зап’ястково-п’ясткові суглоби II—V п’ясткових кісток	утворені суглобовими поверхнями кісток дистального кінця зап’ястка та суглобовими поверхнями основ II — V п’ясткових кісток. За формою суглоби плоскі, їх спільна суглобова щілина вузька і ступінчасто зігнута під прямими кутами. Вона дає відгалуження в проміжки між основами п’ясткових кісток (міжп’ясткові суглоби) і між кістками зап’ястка (міжзап’ясткові суглоби), а також з’єднується з порожниною середньо - зап’ясткового суглоба. Суглоби малорухомі, допускають незначне ковзання кісток.
Міжп’ясткові суглоби	утворені бічними поверхнями основ II—V п’ясткових кісток. Суглоби прості, плоскі, багатоосьові, малорухомі. Суглобова порожнина сполучається з порожниною зап’ястково-п’ясткового суглобів. Зв’язки, які зміцнюють суглоби, натягнуті у поперечному напрямку міє основами п’ясткових кісток. До них відносять такі зв’язки: -Долонні п’ясткові зв’язки, у кількості трь зв’язують основи II - V п’ясткових кісток. -Тильні п’ясткові зв’язки, у кількості чотирі зв’язують основи усіх п’ясткових кісток. -Міжкісткові п’ясткові зв’язки- чотири внутрішньокапсульні зв’язки, що сполучають основи І -V п’ясткових кісток
П’ ястково-фалангові суглоби	утворений суглобовими поверхнями головок І -V п’ясткових кісток і суглобовими ямками основ проксимальних фаланг І - V пальців. Перший п’ястково-фаланговий суглоб (великого пальця) за формою відноситься до еліпсоподібних суглобів. У ньомуможливі рухи навколо двох осей: фронтальної та сагітальної. П’ястково-фаланговісуглоби другого - п’ятого пальців за формою є кулясті, в них можливі рухи навколо трьох осей. Навколо фронтальної осі здійснюється згинання та розгинання пальців, навколо сагітальної осі - відведення (від середнього) та приведення пальців. Пронація і супінація навколо вертикальної осі може здійснюватись лише пасивно під дією зовнішніх сил. Активні рухи (пронація і супінація) неможливі через відсутність робочих м’язів, а також через наявність зв’язок, які обмежують ці рухи. В названих суглобах можливі також і колові рухи (циркумдукція). Суглобові капсули просторі і укріплені з боків боковими зв’язками. З долонного боку капсули потовщені пучками волокон долонних зв’язок. Крім того, п’ястково-фалангові суглоби II - V пальців укріплені глибокими поперечними п 'ястковими зв’язками, волокна яких натягнуті між головками II - V п’ясткових кісток.
Міжфалангові суглоби кисті	утворені головками та основами суміжних фаланг. Усі суглоби побудовані однаково і за формою суглобових поверхонь є типовими блокоподібними суглобами. В цих суглобах можливі рухи тільки навколо фронтальної осі - згинання та розгинання. Капсула кожного суглоба вільна, її з боків укріплюють бокові зв’язки, а з долонного боку -долонні зв’язки.

СКЕЛЕТ НИЖНІХ КІНЦІВОК

Нижні кінцівки, зберігши функції опори і пересування, утримують тіло людини у вертикальному положенні, їх структура найкращим чином пристосована до виконання цієї важливої функції.

У скелеті нижньої кінцівки виділяють пояс нижньої кінцівкитавільнучастину нижньої кінцівки.

Характеристика поясу нижніх кінцівок

Мал. Тазова кістка, права

а — зовнішня поверхня: 1 — клубова кістка, 2 — зовнішня губа, 3 — проміжна лінія, 4 — внутрішня губа, 5 — передня верхня клубова ость, 6 — передня нижня клубова ость, 7 — півмісяцева поверхня, 8— затульний гребінь, 9— затульна борозна, 10— кульшова вирізка, 11 — сідничний горб, 12— мала сіднична вирізка, 13— сіднична ость, 14— кульшова ямка, 15 — велика сіднична вирізка, 16 — задня нижня клубова ость, 17 — задня верхня клубова ость, б — внутрішня поверхня: 1 — клубова ямка, 2 — клубова горбистість, 3 — вушкоподібна поверхня, 4 — тіло сідничної кістки, 5 — гілка сідничної кістки, 6 — затульний отвір, 7 — нижня гілка лобкової кістки, 8 — симфізна поверхня, 9 — лобковий горбок, 10 — верхня гілка лобкової кістки, 11 — гребінь лобкової кістки, 12 — клубово-лобкове підвищення, 13 — дугоподібна лінія

Пояс нижньої кінцівки, або тазовий поясз’єднує вільну частину нижньої кінцівки з тулубом. На відміну від поясу верхньої кінцівки він є спільним для обох вільних нижніх кінцівок. До складу поясу нижніх кінцівок входять дві тазові кістки,які у людини є найбільш масивними і володіють тільки їм властивою формою, яка визначається прямоходінням.

3.1.Кістки поясу нижніх кінцівок

Назва кістки	Характеристика
Тазова кістка	парна плоска кістка, виконує функції опори (перенесення ваги всієї вишцерозміщеної частини тіла на нижні кінцівки), руху (бере участь у зчленуваннях з крижовою та стегновою кістками) та захисту (органів тазу); до 14-16 років тазова кістка складається з трьох кісток: клубової, лобкової та сідничної,що відокремлені одна від одної хрящовими прошарками, які в дорослого костеніють. Завдяки цьому із трьох кісток утворюється одна, особливо міцна, що є необхідним для опори всього тулуба і голови. У місці зрощення тіл клубової, лобкової та сідничної кісток на зовнішній поверхні тазової кістки утворюється кульшова западина буквальна назва западини «оцетниця» походить від лат. acetum— оцет). Кульшова западина глибока, обмежена по окружності високим краєм кульшової западини ,який з присереднього боку переривається вирізкою кульшової западини .Для зчленування з головкою стегнової кістки в кульшовій западині є гладенька півмісяцева поверхня.Центр кульшової западини — ямка кульшової западини -шорсткий та дещо поглиблений.
Клубова кістка	розташовується зверху над кульшовою западиною, складається з тіла клубової кістки,якебере участь в утворенні кульшової западини, та крила клубової кістки,яке являє собою широку зігнуту пластинку, потонщену в центрі. Верхній край крила клубової кістки потовщений і утворює клубовий гребінь, на якому добре помітні три шорсткі лінії для прикріплення широких м’язів живота: зовнішня губа, внутрішня губата проміжна лінія.Клубовий гребінь спереду закінчується передньою верхньою клубовою остю,а ззаду — задньою верхньою клубовою остю,нижче яких знаходяться відповідно передня нижня клубова ость та задня нижня клубова ость.Клубові ості служать для прикріплення м’язів і зв’язок. Нижні ості відділені від верхніх вирізками.Дещо вперед та нижче передньої нижньої клубової ості на місці зрощення клубової кістки з лобковою міститься клубово- лобкове підвищення. На сідничній(зовнішній) поверхні крила клубової кістки помітні слабко виражені три шорсткі лінії: передня, задня та нижня сідничні лінії, від яких починаються сідничні м’язи. Передня сіднична лінія - найдовша, вона починається від передньої верхньої клубової ості, йде дугоподібно в напрямку до великої сідничної вирізки сідничної кістки. Задня сіднична лінія значно коротша, вона розташована майже вертикально і паралельно задньому відділу попередньої лінії. Нижня сіднична лінія - найкоротша. Вона починається між передньою верхньою та передньою нижньою клубовими остями і прямує дугоподібно над кульшовою западиною до великої сідничної вирізки. В місці сходження передньої сідничної лінії та зовнішньої губи клубового гребеня (близько 5 см позаду передньої верхньої клубової ості) знаходиться клубовий горбок,який має значення для топографічної орієнтації на передній черевній стінці. На внутрішній поверхні крила клубової кістки міститься заглибина - клубова ямка,яка служить опорою для внутрішніх органів. Нижній край клубової ямки обмежований дугоподібною лінією,яка розділяє великий і малий тази. Крижово-тазова поверхняклубової кістки містить на собі вушкоподібну поверхню,за допомогою якої клубова кістка зчленовується з такою ж поверхнею крижа, та клубову гористість,до якої прикріплюються міжкісткові зв’язки.
Лобкова кістка	складається з тіла лобкової кістки і двох гілок: верхньої гілки лобкової кісткита нижньої гілки лобкової кістки.Тіло лобкової кістки бере участь в утворенні кульшової западини. Гілки лобкової кістки розміщуються під кутом одна до одної. В місці переходу верхньої гілки в нижню, в ділянці присереднього краю, міститься овальної форми симфізна поверхня, яка служить для сполучення з лобковою кісткою протилежної сторони. Верхній край верхньої гілки лобкової кістки загострений і називається гребенем лобкової кістки.Передні відділи гребеня закінчуються лобковим горбком.Ззаду лобковий гребінь переходить у дугоподібну лінію клубової кістки. Гілки лобкової кістки разом з сідничною кісткою обмежовують затульний отвір,який лежить знизу і присередньо від кульшової западини і має форму трикутника з заокругленими краями, він затягнутий фіброзною пластинкою — затульною перетинкою. Верхній край затульного отвору має спрямовану ззаду вперед та присередньо широку затульну борозну, де залягають однойменні судини та нерв. Затульна борозна спереду обмежена переднім затульним,а ззаду — непостійним заднім затульним горбком. Над затульним отвором між лобковим горбком та кульшовою западиною простягається затульний гребінь. Присередньо від лобкового горбка до симфізної поверхні йде короткий лобковий гребінь,до якого прикріплюється прямий м’яз живота.
Сіднична кістка	розташовується знизу від кульшової западини, складається з потовщеного тіла сідничної кістки,яке доповнює знизу кульшову западину, та гілки сідничної кістки,яка разом з лобковою кісткою обмежовує затульний отвір. Тіло сідничної кістки разом з її гілкою утворюють кут, відкритий допереду. В ділянці кута кістка утворює потовщення -сідничний горб, до якого прикріплюються м’язи та зв’язки. Вище сідничного горба від заднього краю тіла кістки відходить виступ -сіднична ость, яка відмежовує велику сідничну вирізку від малої сідничної вирізки.

3.2.Таз як ціле

Таз утворюється правою та лівою тазовими кістками, крижем і куприком, що з’єднуються між собою суглобами і зв’язками в одне міцне кісткове кільце. У ньому розрізняють верхній відділи:

Великий таз

Малий таз

служить опорою для внутрішніх органів черевної порожнини, а також місцем прикріплення м’язів черевного преса.Великий таз обмежований з боків крилами клубових кісток, ззаду - поперековими хребцями, а спереду він кісткової стінки не має. Від малого таза відділяється пограничною лінією, яка проходить по верхньому краю лобкового симфізу, гребенях лобкових кісток, дугоподібних лініях клубових кісток і мису крижа. Ця лінія обмежовує верхній отвір таза, або так званий вхід у малий таз. Знизу від входу розміщується порожнина малого таза.

має вигляд каналу з двома отворами: верхнім і нижнім. У ньому розміщуються сечовий міхур, прямакишка, а в жінок, крім цього, ще й жіночі статеві органи.Передня стінка порожнини малого таза, яка утворена з’єднаними між собою лобковими кістками, дуже коротка (має в висоту 50 — 55 мм). Ззаду стінка, навпаки, довга і складається з крижа та куприка. З боків стінки малого таза утворені ділянками тазових кісток, що відповідають кульшовим западинам, а також сідничними кістками і зв’язками, які йдуть до них від крижа. Внизу тазова порожнина закінчується нижнім отвором таза,який обмежований нижніми гілками лобкових кісток, сідничними горбами зі зв’язками, які йдуть від крижа до сідничних кісток, і, нарешті, куприком.

Статеві відмінності тазу

Мал. Розміри великого таза

1 — гребенева дистанція, 2 — остиста дистанція, 3 — вертлюжна дистанція

Мал. Розміри входу в малий таз

1 — поперечний діаметр, 2, 4 — косий діаметр, 3 — справжня, або гінекологічна кон’югата

Серед розмірів входу в малий таз визначають наступні :

-прямий розмір входу в малий таз, або анатомічна кон’югата— відстань між мисом крижа та верхнім краєм лобкового симфізу. У чоловіків він дорівнює 10,5 см, у жінок — 11,5 см;

-прямий розмір — справжняабо гінекологічна кон’югата— відстань між мисом крижа і найбільш виступаючою дозаду частиною лобкового зрощення. Він дорівнює 10,5—11,0 см. Якщо у вагітної жінки розмір цієї кон’югати менший за розмір головки доношеного плоду, то необхідно робити кесарів розтин;

-діагональна кон’югата—відстань між мисом крижа і нижнім краєм лобкового симфізу — дорівнює 12,5—13 см;

-поперечний розмір входу в малий таз, або поперечний діаметр— відстань між найвіддаленішими точками пограничної лінії, яка відділяє малий таз від великого. У чоловіків він дорівнює 12,5 см, у жінок — 13,5 см;

-косий розмір входу в малий таз, або косий діаметр— відстань між крижово-клубовим суглобом, з одного боку, та крижово-лобковим підвищенням — з іншого. У чоловіків він дорівнює 12 см, у жінок — 13 см.

Розміри виходу з малого таза мають найбільш виражені статеві відмінності. При вимірюванні виходу з малого таза визначають два наступних розміри:

-прямий розмір виходу з малого таза, або прямий діаметр— відстань від верхівки куприка до нижнього краю лобкового симфізу. У чоловіків він дорівнює 7,5 см, у жінок — 9,5 см, а оскільки куприк рухомий, то цей розмір у жінок може збільшуватись ще на 2 см;

-поперечний розмір виходу з малого таза, або поперечний діаметр — відстань між сідничними горбами. У чоловіків він дорівнює 8 см, у жінок — 11 см.

Лінія, що з’єднує середини прямих розмірів верхнього і нижнього отворів таза (тобто входу в малий таз і виходу з нього) і йде майже паралельно тазовій поверхні крижової кістки, отримала назву тазової осі.

Таз у своєму природному положенні сильно нахилений вперед, так, що площина входу в малий таз утворює з горизонтальною площиною кут — кут нахилу таза, який у жінок більший (55—60°), ніж у чоловіків (50—55°) (мал. 68). У стоячому положенні кут нахилу таза більший, ніж при сидінні. У сидячому положенні таз розташовується майже горизонтально, внаслідок чого цей кут дорівнює тільки 7° Порівняльно-анатомічні дослідження засвідчують, що нахил таза залежить від вертикального положення тіла людини, що є причиною вигину хребта, з яким таз тісно пов’язаний. Опірність таза на зовнішнє навантаження дуже велика. За визначенням П.Ф.Лесгафта, таз може витримувати тиск більше 1200 кг.

3.3.КІСТКИ ВІЛЬНОЇ НИЖНЬОЇ КІНЦІВКИ

До кісток вільної нижньої кінцівки відносять стегнову кістку, кістки гомілки та кістки стопи.

Назва кістки

Характеристика

Стегнова кістка

найбільша і найдовша трубчаста кістка в організмі людини. Вона має тілоі два кінці: проксимальний та дистальний. На проксимальному кінці розташована куляста головка стегнової кістки.На головці помітна невелика заглибина — ямка головки стегнової кістки, до якої прикріплюється внутрішньосуглобова зв’язка головки стегна. Вниз і назовні від головки розташована шийка стегнової кістки,яка під кутом переходить у тіло кістки. У чоловіків цей кут тупий (близько 130°), у жінок майже прямий. На межі між шийкою і тілом розміщуються два горби: великий вертлюг,обернутий догори і латерально, і малий вертлюг,який розташований нижче і обернутий назад та медіально. На присередній поверхні великого вертлюга, безпосередньо біля його основи, міститься вертлюжна ямка.Між обома вертлюгами спереду проходить міжвертлюжна лінія, а ззаду -між- вертлюжний гребінь.Спереду дистального кінця стегнової кістки розміщується надколінок або надколінна чашечка. Це найбільша сесамоподібна кістка скелета. Вона залягає в товщі сухожилка чотириголового м’яза стегна, добре промацується крізь шкіру і при розігнутому коліні легко зміщується в сторони, а також вверх і вниз. За формою надколінок нагадує двояковипуклу лінзу. Розрізняють основу надколінка, яка спрямована доверху, та обернену вниз верхівку надколінка.Передня поверхня надколінка шорстка, а задня - гладенька і має суглобову поверхню для з’єднання зі стегновою кісткою. На задній поверхні розміщується вертикальний суглобовий гребінь, який поділяє її на бічну (більшу) та присередню (меншу) фасетки. За цією ознакою можна розрізняти препарати правого та лівого надколінків.

КІСТКИ ГОМІЛКИ

Мал. Великогомілкова та малогомілкова кістки (праві)

а - вигляд спереду: 1 - міжвиросткове підвищення, 2 - присередній виросток, 3 -горбистість великогомілкової кістки, 4- присередня поверхня, 5 - бічна поверхня, 6 - передній край, 7 - міжкістковий край, 8 - присередній край, 9 великогомілкова кістка, 10 - присередня кістка, 11 - бічна кістка, 12 - малогомілкова кістка, 13- міжкістковий край, 14 - передній край, 15- присередня поверхня, 16 - бічна поверхня, 17 – головка малогомілкової кістки, 18-верхівка головки малогомілкової кістки, 19- бічний виросток великогомілкової кістки, б - вигляд ззаду: 1 - бічний та присередній міжвиросткові горбки, 2 - бічний виросток, 3 - верхівка голівки малогомілкової кістки, 4 - голівка малогомілкової кістки, 5- міжкістковий край, 6 - задня поверхня, 7 - малогомілкова кістка, 8-бічна поверхня, 9- бічна кістка, 10- суглобова поверхня кістки, 11 - присередня кістка, 12-кісткова борозна, 13 - великогомілкова кістка, 14- присередній край, 15- міжкістковий край, 16- задня поверхня, 17- лінія камбалолодібного м’яза, 18- присередній виросток

Великогомілкова кісткарозташовується з присереднього боку гомілки. Це — довга трубчаста кістка, що складається з тілаі двох кінців: проксимального та дистального.

Проксимальний кінець кістки значно потовщений та розширений і має два виростки: присереднійта бічний.Ha виростках зверху - верхня суглобова поверхня,яка зчленовується з виростками стегнової кістки. Верхня суглобова поверхня виростків розділена посередині міжвиростковим підвищенням,яке складається з присереднього міжвиросткового горбката бічного міжвиросткового горбка.Попереду міжвиростковогопідвищення розміщується переднє міжвиросткове поле, а позаду -заднє міжвиросткове поле.На зовнішній поверхні бічного надвиростка знизу і дещо дозаду міститься плоска малогомілкова суглобова поверхня,яка служить длі зчленування з малогомілковою кісткою.

Тіло великогомілкової кісткимає тригранну форму. На ньому розрізняють три поверхні: присередню, бічну і задню.Вони відділені одна від одної трьома краями: переднім, присереднім і бічним (міжкістковим).Присередня поверхня гладенька, лежить безпосередньо під шкірою. Бічна поверхнядещо вгнута і вкрита м’язами. Задня поверхняплоска, на ній помітна шорстка лінія камбалоподібного м ’яза,яка йде від заднього краю бічного виростка косо вниз і присередньо. Нижче неї міститься живильний отвір,який продовжується в дистально спрямований живильний канал.Передній крайкістки загострений, добре намацується крізь шкіру. У верхньому відділі кістки він потовщується і утворює горбистість великогомілкової кістки,до якої прикріплюється чотириголовий м’яз стегна. Присередній крайдещо заокруглений. Бічний, або міжкістковий крайгострий, спрямований в сторону відповідного краю малогомілкової кістки. До нього прикріплюється міжкісткова перетинка гомілки.Дистальний кінець великогомілкової кістки розширений, з присереднього боку має направлений донизу виступ -присередню кісточку,з бічного -малогомілкову вирізку для з малогомілковою кісткою. Позаду присередньої кістки проходить неглибока кісткова борозна,до якої прилягає сухожилок заднього великогомілкового м’яза. З латеральної сторони присередньої кістки міститься суглобова поверхня кістки,яка під кутом переходить у нижню суглобову поверхню..Ці поверхні разом з суглобовою поверхнею малогомілкової кістки сполучаються з надп’ятковою кісткою стопи.

Малогомілкова кістка - тонка, довга трубчаста кістка, розміщується з латерального боку гомілки. Вона має тілоі два кінці: проксимальний і дистальний.

На проксимальному кінці кістки міститься голівка малогомілкової кістки.Зверху голівка закінчується загостреною верхівкою голівки малогомілкової кістки.Знизу голівка поступово потоншується і переходить в шийку малогомілкової кістки.З присереднього боку голівки розташована суглобова поверхня голівки малогомілкової кістки,яка служить для зчленування з великогомілковою кісткою.Тілоза формою нагадує тригранну призму, дещо скручену навколо поздовжньої осі. На тілі розрізняють три поверхні: бічну, присередню і задню,які відділяються одна від одної трьома краями: переднім, заднім і міжкістковим.Дистальний кінець малогомілкової кістки, потовщуючись, утворює бічну кістку.На присередній поверхні бічної кістки міститься гладенька суглобова поверхня.Позаду суглобової поверхні кістки розташована ямка бічної кістки - місце прикріплення задньої надп’ятково-малогомілкової зв’язки. На задній стороні бічної кістки помітна плоска кісткова борозна - слід проходження сухожилків малогомілкових м’язів. Майже по всій довжині малогомілкова кістка вкрита товстим шаром м’язів, і тільки її бічна кістка розміщується безпосередньо під шкірою і виразно контурується.

КІСТКИ СТОПИ

Мал. Кістки стопи (правої, тильна поверхня)

І - п’яткова кістка, 2 - надп’яткова кістка, 3 - кубоподібна кіст ка, 4 - човноподібна кістка, 5 -бічна клиноподібна кістка, 6 - проміжна клиноподібна кістка, 7 - присередня клиноподібна кіс ка, 8 -основа першої плеснової кістки, 9 - тіло першої плесново кістки, 10 - друга плеснова кістка, 11 - головка першої плесново кістки, 12 - основа проксимальної фаланги, 13 - тіло проксимальної фаланги, 14 - головка проксимальної фаланги, 15 - дистальн фаланга, 16 - горбистість дистальної фаланги, 17 - дистальна фаланга, 18- середня фаланга, 19- проксимальна фаланга, 20- горбистість п’ятої плеснової кістки, 21 - блок надп’яткової кістки

Стопа складається з трьох відділів: заплесна, плесна і пальців

Кістки заплесна

Заплесне в людини складається з семи кісток, я: відзначаються значною масивністю, що зв’язане з великим навантаженням, яіприпадає на задній відділ стопи при вертикальному положенні тіла. Кістки заплесна розміщуються двома рядами: проксимальним і дистальним. Проксимальний ряд складають надп’яткова та п’яткова кістки, а дистальний (передній) - човноподібна, кубоподібна та три клиноподібні (присередня, проміжна і бічна).

Надп’яткова, або таранна кістка розташована між гомілкою та п’ятковою кісткою. Задній її відділ називають тілом надп’яткової кістки,потім йде звужена частина кістки - шийка надп’яткової кістки, яка відділяє тіло від спрямованої вперед головки надп’яткової кістки. Голівка спереду має сферичну човноподібну суглобову поверхню,яка служить для з’єднання з човноподібною кісткою. Зверху на тілі є блок надп’яткової кістки,який має три поверхні: верхню, присередню кісточкову та бічну кісточкову. Верхня поверхняблока призначена для сполучення з нижньою суглобовою поверхнею великогомілкової кістки. Присередня кісткова поверхняі бічна кісткова поверхнясполучаються з відповідними суглобовими поверхнями кісточок. Збоку на тілі блока є бічний відросток надп’яткової кістки,а ззаду - задній відросток надп’яткової кістки,який борозною сухожилка довгого м’яза-згинача великого пальця стопиподіляється на присередній горбокта бічний горбок.На нижнійстороні надп’яткової кістки є три суглобові поверхні для зчленування з п’ятковою кісткою: передня п’яткова суглобова поверхня, середня п’яткова суглобова поверхнята задня п’яткова суглобова поверхня.Між середньою і задньою суглобовими поверхнями міститься борозна надп’яткової кістки,яка разом з борозною п’яткової кістки утворює пазуху заплесна.

П’яткова кістка-найбільша кістка в стопі людини. Вона розміщується під надп’ятковою кісткою і значно виступає з-під неї назад. Тіло п’яткової кістки ззаду закінчується п’ятковим, горбом,який з підошовної сторони має два горбочки: присередній відросток п’яткового горбаі бічний відросток п’яткового горба.Зверху на п’ятковій кістці є передня надп’яткова суглобова поверхня, середня надп ’яткова суглобова поверхня та задня надп’яткова суглобова поверхня,які утворюють суглоби з надп’ятковою кісткою. Між середньою та задньою суглобовими поверхнями розташована борозна

п’яткової кістки,яка разом з відповідною борозною на надп’ятковій кістці утворює канал - пазуху заплесна, вхід в яку міститься на тильній стороні стопи з латерального боку. Від передньоверхнього краю п’яткової кістки відходить короткий і товстий відросток -підпора надп ’яткової кістки,який підтримує головку надп’яткової кістки. Під підпорою надп’яткової кістки проходить борозна сухожилка довгого м ’яза -згинача великого пальця стопи.На латеральному боці п’яткової кістки міститься борозна сухожилка довгого малогомілкового м’яза,яка обмежена зверху малогомілковим блоком.На передньому кінці п’яткової кістки розташована кубоподібна суглобова поверхня,яка призначена для зчленування з кубоподібною кісткою.

Човноподібна кістка розміщується з присереднього краю стопи, спереду від надп’яткової, ззаду від клиноподібних і присередньо від кубоподібної кісток. Ззаду на човноподібній кістці є увігнута надп’яткова суглобова поверхня,яка служить для зчленування з головкою надп’яткової кістки, спереду -клиноподібна суглобова поверхня, яка розділена на три суглобові фасетки для зчленування з трьома клиноподібними кістками. З присереднього боку на кістці міститься горбистість човноподібної кістки - місце прикріплення заднього великогомілкового м’яза. З латерального боку човноподібної кістки може бути невеличка непостійна кубоподібна суглобова поверхня,яка призначена для з’єднання з кубоподібною кісткою.

Кубоподібна кісткарозміщена з латерального боку стопи між п’ятковою кісткою і основами IV та V плеснових кісток. Задня поверхня кістки має сідлоподібної форми суглобову поверхню для сполучення з п’ятковою кісткою. Передня поверхня кістки містить розділену гребінцем суглобову поверхню для сполучення з IV та V плесновими кістками. На присередній стороні кістки розташовані суглобові поверхні для сполучення з бічною клиноподібною та човноподібною кістками. На нижній (підошовній) поверхні кістки міститься горбистість кубоподібної кістки,спереду якої проходить борозна сухожилка довгого малогомілкового м ’яза.

Клиноподібні кісткирозміщені з присереднього краю стопи між човноподібною кісткою та основами І- III плеснових кісток і мають суглобові поверхні для зчленування з ними. Найбільша серед клиноподібних кісток -присередня клиноподібна кістка на своїй увігнутій латеральній стороні містить ще суглобові поверхні для зчленування з проміжною клиноподібною кісткою та II плесновою. Широка частина (основа клина) присередньої клиноподібної кістки повернута вниз (в бік підошви), а вузька - вверх, тоді, коли в останніх кістках - навпаки. Проміжна клиноподібна кістка - найменша. На присередній стороні вона має суглобову поверхню для зчленування з присередньою клиноподібною кісткою, а на латеральній - суглобову поверхню для зчленування з бічною клиноподібною кісткою. Бічна клиноподібна кістка має суглобові поверхні, які з присередньої сторони сполучають її з проміжною клиноподібною кісткою та основою другої плеснової кістки, а з латеральної сторони - з кубоподібною кісткою.Клиноподібні кістки разом з кубоподібною кісткою та основами плеснових кісток беруть участь в утворенні склепіння стопи, яке повернуте випуклою частиною вверх, а увігнутою - вниз.

КІСТКИ ПЛЕСНА

Плесноскладається з п’яти плеснових кісток .Перша плеснова кістка, що відповідає першому пальцю- найтовстіша і найкоротша, а друга кістка є найдовшою. За формою всі плеснові кістки - це короткі трубчасті кістки. У кожній з них розрізняють основу, тіло і голівку. Основи плеснових кісток утворюють наймасивнішу їх частину. Задні поверхні основ мають суглобові поверхнідля зчленування з кістками заплесна,

а бічні пове рхні основ містять суглобові поверхні, за допомогою яких суміжні плеснові кістки сполучаються між собою. На нижній поверхні основи першої плеснової кістки розташовується горбистість першої плеснової кістки.Основа п’ятої плеснової кістки збоку має горбистість п’ятої плеснової кістки,до якої прикріплюється короткий малогомілковий м’яз.

Тіла плеснових кісток мають призматичну форму, дещо вигнуті у тильний бік і відділені одне від одного невеликими щілинами, які називають міжкістковими плесновими проміжками.

Голівки плеснових кісток містять суглобові поверхні для зчленування з основами проксимальних фаланг пальців. На нижній поверхні головки першої плеснової кістки з боків розміщуються невеликі гладенькі площадки, до яких прилягають сесамоподібні кістки.

Кістки пальців стопи - фаланги - це короткі трубчасті кістки. Кожний палець стопи, за винятком першого пальця, складається з трьох фаланг: проксимальної фаланги, середньої фаланги та дистальної фаланги .Великий (перший) палець має дві фаланги: проксимальну та дистальну. Часто дві фаланги п’ятого пальця (мізинця) зростаються між собою, і тоді він також має дві фаланги. У кожній фаланзі розрізняють основу фаланги, тіло фаланги та головку фаланги .Дистальні фаланги замість головки мають на кінці потовщення - горбистість дистальної фаланги.Основа кожної проксимальної фаланги має ямку, яка служить для утворення суглоба з головкою відповідної плеснової кістки. Основи середніх і дистальних фаланг мають по дві плоскі ямки, розділені гребінцем для сполучення з головками фаланг, які розміщені більш проксимально.На стопі, як і на кисті, є сесамоподібні кістки.Тут вони виражені значно краще і розміщуються в ділянці з’єднання перших і п’ятих плеснових кісток з проксимальними фалангами. Сесамоподібні кістки збільшують поперечну склепінчастість плесна в його передньому відділі. Є ще сесамоподібна кістка в сухожилку довгого малогомілкового м’яза, яка розміщується в ділянці підошовної поверхні кубоподібної кістки. Крім того, іноді зустрічаються сесамоподібні кістки між проксимальною та дистальною фалангами першого пальця.

3.4.СТОПА ЯК ЦІЛЕ

Стопа є опорним, ресорним і локомоторним апаратом людського тіла. Ресорна функція стопи зв’язана з наявністю в ній склепінь. Склепінчаста будова є характерною ознакою для стопи людини, що обумовлене прямоходінням. Розрізняють п’ять поздовжніх склепінь іодне поперечне. Склепіння утворені з’єднаними між собою кістками заплесна і плесна. Кожне поздовжнє склепіння починається від п’яткового горба, включає кістки заплесна і закінчується біля головки відповідної плеснової кістки. В утворенні першого (присереднього) склепіння бере участь і підпора надп’яткової кістки. Поздовжні склепіння мають неоднакову висоту. Найвищим є друге склепіння, а найнижчим - п’яте. Поздовжні склепіння, з’єднуючись у своїй передній частині у вигляді параболи, утворюють поперечне склепіння стопи. В його утворенні беруть участь човноподібна, клиноподібні і кубоподібна кістки. Конструкція стопи у вигляді склепінчастої арки у живої людини підтримується завдяки відповідній формі кісток, міцності зв’язок (пасивні «затяжки» стопи) і тонусу м’язів (активні «затяжки»).

Мал. Схема поздовжнього розрізу стопи (напрямок поздовжнього склепіння стопи позначений жирною лінією)

1-п’яткова кістка, 2- надп’яткова кістка, 3 - човноподібна кістка, 4 проміжна клиноподібна кістка, 5 -друга плеснова кістка, 6 - фаланги другого пальця.

а б

Мал. Схема будови поперечного склепіння стопи (ділянки заплесна і плесна)

а - розріз через плеснові суглоби, б - розріз через плеснові кістки, 1-кубоподібна кістка, 2, 3, 4- клиноподібні кістки, І-V - плеснові кістки

Залежно від вираженості склепінь розрізняють стопу нормальну, плоску та стопу з високим підйомом. Нормальна стопа і стопа з високим підйомом мають значно кращі ресорні властивості, ніж плоска стопа. Плоскостопість може бути вродженою і набутою. Неправильно підібране взуття, втома м’язів, їх недостатній розвиток, слабкий зв’язковий апарат, а також тривалі навантаження можуть бути причиною плоскостопості.

При стоянні стопа опирається на землю п’ятковою кісткою і головками плеснових кісток. Нормальна стопа на відбитку її підошовної поверхні має з латерального боку перешийок, який з’єднує ділянку, що відповідає п’ятковій кістці з ділянкою головок плеснових кісток. У стопі з високим підйомом це з’єднання, а відповідно і опора, посередині відсутні. Така стопа залишає відбитки тільки своїм переднім і заднім відділами. Плоска стопа дає суцільний відбиток, без виїмки в середньому відділі. Між цими трьома формами стопи є ще й перехідні форми.

Необхідно розрізняти плоскостопість анатомічну і плоскостопість функціональну. Перший вид плоскостопості характеризується тим, що стопа зберігає добру рухливість в окремих своїх суглобах. Другий вид плоскостопості характеризується тим, що рухливість в її суглобах дуже обмежена. Це так звана справжня плоскостопість, яку мають на увазі, коли мова йде про недоліки плоскої стопи як опорного і ресорного органа.

Мал. Відбитки стоп

1 — стопа з високим підйомом, 2, 3 — нормальна стопа, 4 — плоска стопа

1 2 3 4

3.5.З’ЄДНАННЯ КІСТОК ПОЯСУ НИЖНЬОЇ КІНЦІВКИ

Кістки пояса нижньої кінцівки з’єднуються за допомогою майже всіх видів з’єднань кісток: перервних (крижово-клубовий суглоб), напівперервних (лобковий симфіз) і неперервних - синдесмозів (зв’язки), синхондрозів (хрящі між окремими частинами тазової кістки) і синостозів (після злиття цих частин в суцільну тазову кістку).

ТИП З’ЄДНАННЯ

ХАРАКТЕРИСТИКА

Крижово-клубовий суглоб

утворений вушкоподібними поверхнями крижової та клубової кісток. Суглобові поверхні на обох кістках вкриті шаром волокнистого хряща, товщина якого більша на крижовій кістці. Суглоб простий, за формою плоский. Рухи відбуваються навколо всіх трьох осей обертання, але обсяг рухів незначний (всього 3-5°) - головним чином, амортизуючого характеру. Суглобова капсула сильно натягнута і дуже міцна. Вона зростається з окістям крижа та тазової кістки і зі зв’язками, які укріплюють цей суглоб. Спереду суглобова капсула укріплена передніми (вентральними) крижово-клубовими зв’язками,які йдуть від тазової поверхні крижа до клубової кістки. На задній поверхні суглоба розташовані міжкісткові крижово-клубові зв’язкита задні (дорзальні) крижово-клубові зв’язки. Міжкісткові зв’язки є найміцнішими зв’язками крижово-клубового суглоба. Вони зростаються із задньою поверхнею капсули суглоба і заповнюють вузьку щілину між крижовою та клубовою горбистостями, прикріплюючись до цих горбистостей. Задні (дорзальні) крижово-клубові зв’язки починаються від верхньої та нижньої задніх клубових остей і прикріплюються до бічного гребеня крижа. Суглоб зміцнюється також зв’язками, які розміщуються на деякій відстані від нього і прикріплюються до сусідніх кісток:

клубово-поперекова зв’язка.Вона починається від поперечних відростків двох нижніх поперекових хребців і прикріплюється до гребеня клубової кістки та її горбистості;

-крижово-остьова зв ’язка починається від сідничної ості і закінчується внизу на бічній частині крижа і бічній поверхні куприка;

-крижово-горбова зв’язка починається від сідничного горба сідничної кістки і, віялоподібно розширяючись, прикріплюється до бічних країв крижа і куприка. Продовженням крижово-горбової зв’язки допереду і донизу є її серпоподібний відросток. Крижово-горбова і крижово- остьова зв’язки разом з великою і малою сідничними вирізками обмежовують два отвори: великий сідничний отвір і малий сідничний отвір,через які виходять із таза м’язи, судини і нерви.

Лобковий симфіз

утворений оберненими одна до одної симфізними поверхнями лобкових кісток, які покриті гіаліновим хрящем і зрощені між собою волокнисто-хрящовою пластинкою -міжлобковим диском.Лобковий симфіз належить до перехідного типу з’єднань кісток -напівсуглобів,оскільки в середині диска є невелика сагітально розташована щілиноподібна порожнина, яка з’являється на другому році життя, перетворюючи синхондроз у напівсуглоб. Серед всіх з’єднань кісток лобковий симфіз має найбільш виражені статеві особливості будови. У чоловіків хрящовий диск тонший, міцніший і довший у вертикальному напрямку. В жінок він м’якший, товстіший та коротший. Порожнина, яка міститься всередині хряща, в жінок більша, особливо у вагітних, у яких хрящ розпушується і щілина стає більшою, внаслідок чого симфіз робиться ширшим і збільшує порожнину малого таза, що має велике значення при пологах.Симфіз укріплений двома поперечно розміщеними зв’язками: зверху -

верхньою лобковою зв’язкою,знизу - дугоподібною зв’язкою лобка.По краю затульного отвору натягнута затульна перетинка,яка є власного зв’язкою тазової кістки. Перекидаючись через затульну борозну, вона разом з цією борозною і затульними горбками формує затульний канал, через який проходять однойменні судини і нерв.

3.6.З’ЄДНАННЯ КІСТОК ВІЛЬНОЇ НИЖНЬОЇ КІНЦІВКИ

Кістки вільної нижньої кінцівки з’єднуються між собою переважно за допомогою перервних з’єднань - суглобів і неперервних - синдесмозів (зв’язки, міжкісткові перетинки)

СУГЛОБ

ХАРАКТЕРИСТИКА

КУЛЬШОВИЙ СУГЛОБ

Мал. Кульшовий суглоб (правий, фронтальний розріз)

1 - епіфізарна лінія, 2 -суглобовий хрящ,3- кульшова (тазова) кістка, 4 - суглобова порожнина, 5 - зв’язка головки стегнової кістки, 6 -поперечна зв’язка кульшової западини, 7 - суглобова капсула, 8 - сідничний горб, 9 - коловий пояс, 10 - кульшова губа

з’єднує пояс нижніх кінцівок із вільною нижньою кінцівкою. Він утворений головкою стегнової кістки та кульшовою западиною тазової кістки. З боку стегнової кістки в утворенні суглоба бере участь вся поверхня головки, а з боку кульшової западини тільки півмісяцева поверхня. Півмісяцеву поверхню для збільшення суглобової поверхні з боку тазової кістки доповнюють кульшова губа та поперечна зв’язка кульшової западини. Кульшова губа побудована з волокнистого хряща, прикріплюється по краю кульшової западини. Поперечна зв ’язка кульшової западини перекидається через вирізку кульшової западини, замикаючи півмісяцеву поверхню та кульшову губу.Суглобова капсула кульшового суглоба на тазовій кістці прикріплюється по краю кульшової западини таким чином, що кульшова губа опиняється всередині порожнини суглоба. На стегновій кістці суглобова капсула спереду прикріплюється вздовж міжвертлюжної лінії, а ззаду - присередньо від міжвертлюжного гребеня таким чином, що більша частина шийки стегнової кістки міститься всередині суглобової порожнини Капсула кульшового суглоба завдяки зв’язкам, які вплітаються в неї, дуже міцна.

До позакапсульних зв’язок кульшового суглоба належать такі зв’язки:

-клубово-стегнова зв ’язка починається від передньої нижньої клубової ості, йде вздовжпередньої поверхні капсули суглоба і прикріплюється до міжвертлюжної лінії. Це найпотужніша зв’язка кульшового суглоба, вона витримує вантаж до 300 кг. Її товщина близько 1 см. Клубово-стегнова зв’язка допомагає зберігати вертикальне положення тіла і перешкоджає надмірному розгинанню в кульшовому суглобі;

-лобково-стегнова зв ’язка має трикутну форму. Її широка основа починається від верхньої гілки лобкової кістки та тіла клубової кістки біля місця зрощення його з лобковою кісткою, а своєю вузькою частиною (вершиною) прикріплюється до присереднього відрізка міжвертлюжної лінії. Ця зв’язка обмежує відведення стегна;

-сіднично-стегнова зв’язкарозташована на задній поверхні суглоба. Починається від тіла сідничної кістки, йде майже горизонтально назовні і прикріплюється біля вертлюжної ямки великого вертлюга. Зв’язка обмежує обертання стегна всередину;

-коловий поясзалягає в товщі суглобової капсули, охоплює у вигляді петлі шийку стегнової кістки, прикріплюється до клубової кістки під передньою нижньою остю.

До внутрішньокапсульних зв’язок кульшового суглоба, окрім названої вище поперечної зв’язки кульшової западини, належить зв ’язка головки стегнової кістки ,яка починається від поперечної зв’язки і прикріплюється до ямки головки стегнової кістки.

Суглоб простий, за формою горіхоподібний (різновид кулястого суглоба). В ньому можливі рухи навколо трьох осей обертання. Навколо фронтальної осі можливі згинання (рух стегна вперед) і розгинання (рух стегна назад); навколо сагітальної осі- відведення і приведення стегна відносно серединної лінії; навколо вертикальної осі - супінація та пронація стегна. Крім того, в суглобі можливий коловий рух (циркумдукція).Рухливість стегна в кульшовому суглобі менша, ніж рухливість плеча у плечовому суглобі, в зв’язку з тим, що, по-перше, суглобові поверхні з’єднуваних у кульшовому суглобі кісток більш конгруентні одна відносно одної; по-друге, зв’язковий апарат кульшового суглоба більш розвинутий; по-третє, кульшовий суглоб оточують значно міцніші м’язи.

КОЛІННИЙ СУГЛОБ

найбільший та найміцніший суглоб. Саме в цьому місці зчленовуються найдовші важелі нижньої кінцівки (стегнова кістка і кістки гомілки), які здійснюють найбільший розмах рухів при ходьбі.Суглоб утворений суглобовими поверхнями виростків та надколінковою поверхнею дистального кінця стегнової кістки, верхньою суглобовою поверхнею великогомілкової кістки та суглобовою поверхнею надколінка. Суглоб складний, малоконгруентний. Всередині суглоба містяться два меніски -присередній та бічний,які збільшують конгруентність суглобових поверхонь і також є еластичними прокладками, що виконують функцію амортизаторів при рухах (ходьбі, бігу, стрибках та ін.). Меніски мають вигляд пластинок півмісяцевої форми, що лежать на верхній суглобовій поверхні великогомілкової кістки. Вони побудовані із волокнистого хряща. Товстий зовнішній край меніска зрощений з суглобовою капсулою, а тонкий внутрішній край вільний. Кінці передніх та задніх рогів менісків за допомогою коротких зв’язок прикріплюються до міжвиросткового підвищення. Спереду бічний та присередній меніски з’єднані один з одним поперечною зв ’язкою коліна.Суглобова капсула тонка, вільна і дуже обширна, прикріплюється на стегновій кістці на 1 см вище суглобових поверхонь; на великогомілковій кістці і надколінку вона проходить безпосередньо по краю їх суглобових поверхонь.Внутрішня поверхня капсули вистелена синовіальною оболон¬кою, яка покриває зв’язки, що розміщуються в порожнині суглоба, і утворює численні синовіальні ворсинки та складки. Синовіальні ворсинки збільшують площу виділення синовіальної рідини. Синовіальні складки містять жирову клітковину, заглиблюючись у порожнину суглоба, вони заповнюють частину суглобової порожнини, яка є просторою внаслідок неконгруентності суглобових поверхонь. Найбільш розвинені з них - це парні крилоподібні складки, які розташовані знизу та з обох боків надколінка, і непарна піднадколінкова синовіальна складка, яка є продовженням центральної частини крилоподібних складок донизу.

Суглоб укріплюється внутрішньокапсульними та позакапсульними зв’язками.

До внутрішньокапсульних зв’язок колінного суглоба належать наступні зв’язки:

-передня хрестоподібна зв ’язка починається від присередньої поверхні бічного виростка стегнової кістки і прикріплюється до переднього міжвиросткового поля великогомілкової кістки;

-задня хрестоподібна зв’язка починається від внутрішньої поверхні присереднього виростка стегнової кістки, прямує дозаду та донизу і прикріплюється до заднього міжвиросткового поля великогомілкової кістки;

-передняменіско-стегновазв’язка починається від переднього рогу присереднього меніска, йде паралельно передній хрестоподібній зв’язці і прикріплюється до внутрішньої поверхні бічного виростка стегнової кістки;

-задня меніско-стегнова зв’язка починається від заднього рогу бічного меніска, йде паралельно задній хрестоподібній зв’язці і прикріплюється до внутрішньої поверхні присереднього виростка стегнової кістк;.

-поперечна зв’язка коліна з’єднує передні роги бічного та присереднього менісків.

До позакапсульних зв’язок колінного суглоба належать такі зв’язки:

-коса підколінна зв ’язка, яка частково являє собою кінцеву частину пучків сухожилка напівперетинчастого м’яза. Фіброзні волокна цієї зв’язки починаються від присереднього виростка великогомілкової кістки, прямують по задній поверхні капсули суглоба доверху та назовні і, вплітаючись у капсулу суглоба, прикріплюються до задньої поверхні стегнової кістки над її бічним виростком;

-дугоподібна підколінна зв’язка починається на задній поверхні головки малогомілкової кістки і бічного надвиростка стегнової кістки, волокна піднімаються вверх, дугоподібно згинаються в присередню сторону, частково прикріплюються до косої підколінної зв’язки, а потім, спускаючись донизу, прикріплюються до задньої поверхні великогомілкової кістки;

-зв ’язка надколінка є кінцевою частиною серединних пучків сухожилка чотириголового м’яза стегна. Зв’язка прямує від верхівки надколінка до великогомілкової горбистості;

-присередній тримач надколінка є кінцевою частиною присередніх пучків сухожилка чотириголового м’яза стегна, утворених сухожилком присереднього широкого м’яза стегна. Зв’язка прямує від присереднього краю надколінка до великогомілкової горбистості;

-бічний тримач надколінка є кінцевою частиною бічних пучків сухожилка чотириголового м’яза стегна, утворених сухожилком бічного широкого м’яза стегна. Зв’язка прямує від бічного краю надколінка до великогомілкової горбистості;

-малогомілкова бічна (колатеральна) зв ’язка представляє собою округлої форми фіброзний тяж товщиною близько 5 мм, який починається від бічного надвиростка стегнової кістки і прикріплюється до латеральної поверхні головки малогомілкової кістки. Ця зв’язка відділена від суглобової капсули шаром пухкої клітковини;

-великогомілкова бічна (колатеральна) зв ’язкамає вигляд широкої фіброзної пластинки шириною 10-12 мм, зрощеної з капсулою, а через неї з присереднім меніском, починається від присереднього надвиростка стегнової кістки і прикріплюється до присереднього виростка великогомілкової кістки.

Суглоб має декілька синовіальних сумок, які розташовуються між кістками та сухожилками м’язів у місці їх прикріплення до кісток або між іншими взаєморухливими структурами для зменшення обопільного тертя. Деякі з них з’єднуються з порожниною суглоба, значно збільшуючи її об’єм. Кількість і розміри синовіальних сумок індивідуально варіюють. Основними з них є такі: наднадколінкова сумка, яка розташована вище надколінка, між стегновою кісткою та сухожилком чотириголового м’яза стегна; глибока піднадколінковасумка, яка лежить між зв’язкою надколінка і великогомілковою кісткою; підколінне заглиблення, яке міститься під сухожилком підколінного м’яза. На передній поверхні колінного суглоба розташована підшкірна переднадколінкова сумка, завдяки якій шкіра легко ковзає по передній поверхні надколінка.

Колінний суглоб складний, комплексний (в зв’язку з наявністю в ньому менісків), за формою виростковий. За об’ємом рухів він представляє собою поєднання блокоподібного суглоба з циліндричним і відноситься до обертальноблокоподібних суглобів. У ньому можливі рухи навколо двох осей: фронтальної і вертикальної. Навколо фронтальної осі можливі згинання (рух гомілки назад) і розгинання (рух гомілки вперед). Обертання гомілки навколо вертикальної осі можливі лише при напівзігнутому коліні (при розігнутому стані в колінному суглобі рухам обертання запобігають натягнені зв’язки суглоба).

З’ЄДНАННЯ КІСТОК ГОМІЛКИ

Кістки гомілки з’єднуються між собою за допомогою перервних з’єднань — суглобів і неперервних — синдесмозів (зв’язок, міжкісткових перетинок).

СУГЛОБ

ХАРАКТЕРИСТИКА

Міжгомілковий суглоб

Мал. З’єднання кісток гомілки:міжгомілковий суглоб, міжкісткова перетинка, міжгомілковий синдесмоз

(праві, вигляд спереду)

1 - великогомілкова кістка, 2 -передня великомалогомілкова зв’язка, 3 - малогомілкова кістка, 4 - міжкісткова перетинка, 5 - передня зв’язка головки малогомілкової кістки

утворений суглобовою поверхнею головки малогомілкової кістки та малогомілковою суглобовою поверхнею великогомілкової кістки. Капсула суглоба сильно натягнута і прикріплюється до краю суглобових поверхонь. Суглобова порожнина іноді сполучається з порожниною колінного суглоба. Спереду капсула укріплена передньою зв ’язкою головки малогомілкової кістки, а позаду - задньою зв ’язкою головки малогомілкової кістки. Суглоб простий, плоский, малорухомий (можливі невеликі ковзаючі рухи).Тіла гомілкових кісток з’єднані між собою за допомогою міжкісткової перетинки, яка прикріплюється до міжкісткових країв великогомілкової та малогомілкової кісток. У верхній та нижній частинах перетинка має отвори для судин та нервів.Дистальні кінці кісток гомілки з’єднані міжгомілковим синдесмозом, який утворений великою кількістю коротких сполучнотканинних волокон. Спереду синдесмоз посилюється передньою міжгомілковою зв’язкою, а ззаду - задньою міжгомілковою зв’язкою, які розташовані між бічною кісточкою та великогомілковою кісткою. Іноді в міжгомілковий синдесмоз вклинюється синовіальна мембрана гомілково-стопного суглоба, у цьому випадку утворюється нижній міжгомілковий суглоб.

Гомілково-стопний суглоб

Мал.Суглоби і зв’язки стопи, правої (розріз через гомілково-стопнийсуглоб)

1-гомілково-стопний суглоб, 2 -надп’ятково- п’ятково-човноподібний суглоб, 3 - п’ятково- кубоподібний суглоб, 4 - поперечний суглоб заплесна, 5 - роздвоєна зв’язка, 6 - клино-човноподібнийсуглоб, 7 - заплесно-плеснові суглоби, 8 - тильна заплесно-плеснова зв’язка, 9 - плесно-фалангові суглоби, 10- міжфалангові суглоби стопи, 11- під- над’ятковий суглоб

Мал.Зв’язки і суглоби стопи, правої

(тильна поверхня)

1 - присередня кісточка, 2 –гомілково – стопний суглоб, 3 - присередня (дельтоподібна) зв’язка (великогомілково-

дельтоподібна) зв’язка човноподібна частина), 4- надп’ятково-човноподібна

зв’язка, 5- роздвоєна зв’язка, 6- тильні клино- човноподібні зв’язки, 7 - суглобова капсула першого пле- сно-фалангового суглоба, 8 - суглобова капсула міжфала- нгового суглоба великого пальця, 9 - бокові зв’язки, 10 - плесно-фаланговий суглоб четвертого пальця, 11 - тильні плеснові зв’язки, 12- тильні заплесно-плеснові зв’язки, 13 - тильна кттино-кубоподібна зв’язка, 14 - надп’ятково- п’яткова міжкісткова зв’язка, 15- бічна надп’ятково- п’яткова зв’язка, 16- п’ятково-малогомілкова зв’язка, 17- бічна кістка, 18- передня надп’ятково-малогомілкова зв’язка, 19- передня велико-малогомілкова зв’язка, 20 - міжкісткова перетинка гомілки

утворений нижньою суглобовою поверхнею великогомілкової кістки, суглобовими поверхнями присередньої та бічної кісточок і суглобовими поверхнями блока надп’яткової кістки. З’єднані разом великогомілкова та малогомілкова кістки у вигляді вилки охоплюють блок надп’яткової кістки. Капсула гомілково-стопного суглоба майже скрізь прикріплюється до країв суглобових поверхонь і лише спереду - дещо відступивши від них. З боків суглобова капсула міцна та товста, а спереду і ззаду -тонка та пухка, утворює складки.Суглоб укріплений зв’язками, які розміщуються на його внутрішній і зовнішній сторонах. На внутрішній стороні суглоба розташовується присередня,яка має трикутну форму і йде від присередньої кісточки до човноподібної, надп’яткової та п’яткової кісток. В ній виділяють чотири частини: великогомілково-човноподібну частину, великогомілково-п’яткову частину, передню великогомілково- надп ’яткову частину та задню великогомілково- надп’яткову частину.Із зовнішньої сторонисуглоб укріплений трьома зв’язками: передньою надп’ятково-малогомілковою зв’язкою,яка з’єднує бічну кісточку з шийкою надп’яткової кістки; задньою надп’ятково-малогомілковою зв’язкою,яка йде від бічної ямки бічної кістки до бічного горбка надп’яткової кістки, та п ’ятково-малогомілковою зв ’язкою, яка прямує від бічної кістки вниз та назад до бічної поверхні п’яткової кістки.Суглоб складний, блокоподібний, одноосьовий. У ньому можливі рухи навколо фронтальної осі: згинання стопи (рух стопи в сторону підошви) та її розгинання (рух стопи в тильну сторону). Крім того, при зігнутій стопі можливі невеликі рухи в сторони, тому що у вилку гомілкових кісток при згинанні заходить задня вузька частина блока надп’яткової кістки.

Однією з характерних особливостей гомілково-стопного суглоба є те, що в дорослих він має велику рухливість у сторону підошовної поверхні, а в дітей, особливо у новонароджених, — в сторону тилу стопи, що пов’язано з особливостями її розвитку.

З’ЄДНАННЯ КІСТОК СТОПИ

СУГЛОБ	ХАРАКТЕРИСТИКА
Піднадп’ятковий (надп’ятково-п’ятковий) суглоб	утворений задніми суглобовими поверхнями п’яткової та надп’яткової кісток. Суглобові поверхні конгруентні за формою і за розміром. Суглобова капсула тонка, слабко натягнута. Суглоб укріплюють такі зв’язки: -міжкісткова надп’ятково-п’яткова зв’язка натягнена між борознами надп’яткової та п’яткової кісток, заповнюючи пазуху заплесна; -бічна надп ’ятково-п ’яткова зв ’язка натягнена між верхньою поверхнею шийки надп’яткової кістки і верхньобічною поверхнею п’яткової кістки; -присередня надп ’ятково-п ’яткова зв 'язка йде від присереднього горбка надп’яткової кістки до підпори надп’яткової кістки. Суглоб простий, за формою циліндричний, за рухами комбінований. Функціонує разом з надп’ятково-п’ятково-човноподібним суглобом. У суглобі можливі рухи тільки навколо сагітальної осі.
Надп’ятково-п’ятково-човноподібний суглоб	утворений головкою надп’яткової кістки, яка зчленовується з човноподібною кісткою спереду і п’ятковою кісткою знизу. Суглобова поверхня п’яткової кістки доповнюється верхньою поверхнею підошовної п’ятково-човноподібної зв’язки.Суглобова капсула прикріплюється по краю суглобових поверхонь. Суглоб укріплюють надп’ятково-човноподібна тильна зв’язка, яка натягнута між шийкою надп’яткової кістки та човноподібною кісткою, і п’ятково-човноподібна підошовна зв’язка, яка йде від підпори надп’яткової кістки до підошовної поверхні човноподібної кістки.Суглоб складний, за формою кулястий, але рухи в ньому можливі тільки в одній площині, навколо осі, яка має сагітальний напрямок. Суглоб функціонує одночасно з піднадп’ятковим суглобом, утворюючи комбінований суглоб, в якому можливі невеликі ковзаючі рухи типу пронації (в межах 12—13°) і супінації (в межах 13°).

П’ятково-кубоподібний суглоб	утворений оберненими одна до одної суглобовими поверхнями п’яткової та кубоподібної кісток. Суглобова капсула з присереднього боку товста і сильно натягнута, з латерального боку вона дещо тонша і вільніша. Суглобова порожнина цього суглоба ізольована, тільки в рідких випадках сполучається з порожниною надп’ятково-п’ятково- човноподібного суглоба. Суглоб укріплюють наступні зв’язки: -довга підошовна зв’язка,яка є найміцнішою зв’язкою стопи. Починається вона від нижньої поверхні п’яткового горба і доходить до основ II-V плеснових кісток; -п’ятково-кубоподібна підошовна зв’язка розташовується глибше попередньої зв’язки, з’єднує підошовні поверхні п’яткової та кубоподібної кісток. Суглоб простий, за формою сідлоподібний, але функціонує як одноосьовий суглоб. Можливі невеликі обертальні рухи навколо сагітальної осі.
Поперечнийсуглобзаплесна	Із практичних міркувань п’ятково-кубоподібний суглоб та надп’ятково-човноподібну частину надп’ятково-п’ятково-човноподібного суглоба розглядають як єдиний поперечний суглоб заплесна, або суглоб Шопара. Лінія цього суглоба S- подібно викривлена: її присередній відділ обернутий випуклістю вперед, а бічний-назад. Суглоби анатомічно відокремлені, але мають одну спільну роздвоєну зв’язку, яка починається на тильній поверхні п’яткової кістки біля її переднього краю і зразу ж ділиться на дві частини: латеральну - п 'ятково-кубоподібну зв ’язку, що йде до кубоподібної кістки, і присередню - п ’ятково-човноподібну зв ’язку, що прямує до човноподібної кістки. При перерізуванні роздвоєної зв’язки поперечний суглоб заплесна легко розчленовується, в зв’язку з чим роздвоєну зв’язку називають «ключем» суглоба Шопара.
Клино-кубо-човноподібний суглоб	представляє собою складне з’єднання, в утворенні якого беруть участь човноподібна, кубоподібна і три клиноподібні кістки. Тут утворюються такі зчленування: 1) між передніми суглобовими поверхнями човноподібної кістки і задніми суглобовими поверхнями клиноподібних кісток; 2) між оберненими одна до другої поверхнями кубоподібної, човноподібної та клиноподібної кісток.Суглобова щілина між човноподібною та клиноподібними кістками розташову ється у фронтальній площині, а від неї вже у вигляді відгалужень відходять впере, три суглобові щілини: між присереднього та проміжною клиноподібними кістками між бічною та проміжною клиноподібними кістками; між бічною клиноподібної' та кубоподібною кістками і одна суглобова щілина назад - між човноподібною ті кубоподібною кістками. Іноді порожнина суглоба через щілини між клиноподібни ми кістками може сполучатись із порожниною заплесно-плеснового суглоба.Суглобова капсула прикріплюється по краю суглобових поверхонь кісток. Суглоб укріплюють такі зв’язки: -тильні клино-човноподібні зв ’язки ; -тильна кубо-човноподібна зв ’язка ; -тильніміжклиноподібні зв’язки; -підошовна кубо-човноподібна зв’язка , -підошовна клино-кубоподібна зв’язка; -підошовні клино-човноподібні зв ’язки; -підошовніміжклнноподібні зв’язки. Крім названих зв’язок, є ще ряд коротких міцних зв’язок, які розміщуються між суміжними кістками у порожнині суглоба: міжкісткові міжкинноподібні зв’язки, міжкісткова клино-кубоподібна зв’язка та ін.
Заплесно-плеснові суглоби	утворені основами плеснових кісток і дистальними суглобовими поверхнями клиноподібних та кубоподібної кісток. Суглобова щілина заходить між бічні поверхні суміжних плеснових кісток, де утворюються міжплеснові суглоби. Загальна порожнина цих суглобів розділена на три ізольованих один від одного відділи: внутрішній— з’єднання першої плеснової кістки з присередньою клиноподібною; середній- з’єднання другої і третьої плеснових кісток з проміжною і бічною клиноподібними кістками і зовнішній- з’єднання четвертої і п’ятої плеснових кісток з кубоподібною кісткою. Капсула суглобів прикріплюється до країв суглобових поверхонь і зміцнюється тильними заплесно-плесновими зв’язками та підошовними заплесно-плесновими зв’язками.Між клиноподібними і плесновими кістками розташовуються міжкісткові клино-плеснові зв’язки. Присередню із цих зв’язок, яка натягнута між присередньою клиноподібною кісткою і другою плесновою кісткою, через її особливе практичне значення називають «ключем» суглоба Лісфранка. Заплесно-плеснові суглоби - це типові плоскі, малорухомі суглоби, які внаслідок невеликих тугих зміщень збільшують еластичність стопи.
Плесно-фалангові суглоби	утворені головками плеснових кісток і основами проксимальних фаланг пальців. Суглоби прості, за формою кулясті, однак їх рухливість порівняно невелика. Можливі рухи навколо фронтальної осі - згинання та розгинання (розгинання здійснюється в більшому обсязі, ніж згинання) і навколо сагітальної - незначні відведення і приведення.Капсула цих суглобів дуже тонка і вільна, прикріплюється до краю суглобових поверхонь. Суглоби укріплені боковими(колатеральними) зв’язками, підошовними зв’язкамита глибокою поперечною плесновою зв’язкою,яка представляє собою фіброзний тяж, що йде поперечно від головки першої до головки п’ятої плеснових кісток. Ця зв’язка зростається з капсулами плесно-фалангових суглобів і з’єднує головки всіх плеснових кісток.У товщі підошовного відділу капсули плесно-фалангового суглоба першого пальця є дві сесамоподібні кістки.
Міжфалангові суглоби стопи	утворені суглобовими поверхнями головок та основ сусідніх фаланг пальців. Це прості, блокоподібні, одноосьові суглоби. В них можливі рухи навколо фронтальної осі - згинання та розгинання пальців. Суглобова капсула тонка, вільна, прикріплюється до краю суглобових поверхонь. Суглоби укріплені боковими та підошовними зв’язками.

ФІЛОГЕНЕЗ КІНЦІВОК

Людина, єдина з усіх хребетних, набула вертикального положення, стала спиратися тільки на задні (нижні) кінцівки. Передні кінцівки людини, які стали в зв’язку з вертикальним положенням верхніми, повністю звільнились від функції пересування в просторі, що дало їм можливість виконувати дуже тонкі рухи. У зв’язку з цим кістки руки від кісток ноги відрізняються більшою легкістю і тоншою будовою. Вони з’єднуються між собою рухомими зчленуваннями. Свобода рухів верхньої кінцівки в людини залежить також і від наявності ключиці, яка відсуває вільну верхню кінцівку в бік. Кисть людини пристосувалась до трудової діяльності, а саме: кістки зап’ястка дрібні, рухомо з єднані одна з одною; пальці видовжились і стали рухомими; великий палець розташований майже під прямим кутом до кісток п’ястка, дуже рухливий і протиставляється всім іншим пальцям, забезпечуючи цим самим хапальну функцію руки при виконанні складної роботи в процесі трудової діяльності.

Нижня кінцівка людини виконує функцію опори, утримування тіла у вертикальному положенні і переміщення його в просторі. В зв’язку з цим кістки нижньої кінцівки масивні, суглоби між окремими ланками менш рухливі, ніж у верхній кінцівці. Неоднакова функція верхніх і нижніх кінцівок у людини найбільше відобразилась на дистальній ланці - кисті і стопі.

Кисть розвивається і удосконалюється як орган праці; стопа служить для опори тіла - на неї припадає вся його вага. Пальці стопи не відіграють значної ролі в опорі, тому вони дуже вкоротились. Великий палець стопи розташований в одному ряду з іншими пальцями і не відзначається великою рухливістю.

Стопа представляє собою складний у механічному відношенні склепінчастий утвір, завдяки чому вона є пружинистою опорою, від якої залежить згладжування поштовхів і струсів при ходьбі, бігу і стрибках.

ОНТОГЕНЕЗ КІНЦІВОК

У зародка людини першими на третьому тижні розвитку закладаються зачатки верхньої кінцівки у вигляді двох виростків у передній частині тулуба. Вони складаються із згущення мезенхіми, вкритої ектодермою. Незабаром на цих закладках утворюються перетяжки, що поділяють їх на дві частини. Проксимальна частина відповідає поясу кінцівки, а дистальна - вільній кінцівці. Потім намічається згин кінцівки, який відповідає ліктеві, а на вільному лопатоподібному кінці її утворюються зачатки пальців у вигляді п’яти малопомітних спочатку горбочків. Розчленування на плече, передпліччя і кисть відбувається на другому місяці розвитку. У семитижневого зародка на кінцях зовсім ще коротких пальців є придатки, подібні до кігтів, складені з епідермальних клітин, а на долоні - м’які подушечки, через що рука трохи подібна до лапи хижака. Загальні контури майбутніх кісток намічаються на п’ятому тижні розвитку у вигляді мезенхімних закладок. Пізніше між ними з’являються щілини - зачатки суглобів. На шостому тижні мезенхіма починає перетворюватись на хрящ. Хрящі вже мають у загальних рисах форму дорослих кісток.

Нижні кінцівки виникають також як парні лопатоподібні вирости шкіри і мезенхіми на рівні останніх поперекових хребців. Ці вирости стосуються спочатку стопи. Потім закладка видовжується і розчленовується на ширшу проксимальну частину - тазовий пояс і вужчу та довшу дистальну частину - вільну нижню кінцівку. На ній потім з’являється колінний згин і зачатки пальців у вигляді п’яти горбочків. Це розчленування відбувається в кінці першого місяця розвитку. Розвиток нижньої кінцівки відбувається пізніше за верхню. На третьому місяці розвитку, коли пальці рук уже добре виділились, пальці ніг мають вигляд ще малопомітних горбочків.

Всі кістки кінцівок, за винятком ключиць, які розвиваються на основі сполучної тканини, минувши стадію хряща, проходять три стадії розвитку. При цьому діафізи всіх кісток костеніють у внутрішньоутробному періоді, а епіфізи і апофізи - після народження. Лише деякі епіфізи починають костеніти незадовго до народження. У кожній кістці закладається певне число точок окостеніння, які з’являються у відомому порядку. В діафізах трубчастих кісток первинна точка окостеніння з’являється в кінці другого - початку третього місяця внутрішньоутробного життя і росте в напрямку проксимального та дистального епіфізів. Епіфізи цих кісток у новонароджених ще хрящові, а вторинні точки окостеніння в них утворюються після народження, протягом перших 5-10 років. Приростають кісткові епіфізи до діафізів після 15-17 і навіть після 20 років.

АНОМАЛІЇ РОЗВИТКУ СКЕЛЕТА КІНЦІВОК

Варіанти і аномалії розвитку кісток скелета кінцівок різноманітні.

Ключиця. Ключиці найчастіше відрізняються одна від одної різним ступенем зігнутості. Трапецієподібна лінія та конусоподібний горбок на ключиці не завжди визначаються. Бувають випадки відсутності однієї або навіть обох ключиць, а також розщеплення їхніх акроміальних кінців.

Лопатка. Присередні краї лопаток можуть бути ввігнуті, опуклі або прямі. Глибина вирізки лопатки варіює, іноді її краї зростаються і замість вирізки утворюється отвір. У деяких випадках точка окостеніння в акроміоні не приростає до ості лопатки, внаслідок цього між акроміоном і остю лопатки протягом всього життя зберігається прошарок хрящової тканини.

Плечова кістка. Над присереднім надвиростком (у 1-2% людей) може бути надвиростковий відросток. Іноді він дуже довгий і, загинаючись, утворює отвір. Відомі також випадки відсутності частини або всієї плечової кістки.

Ліктьова і променева кістки. Ліктьовий відросток не зростається з тілом ліктьової кістки. Променева кістка може бути відсутня. Іноді кістки передпліччя значно викривлені і зрощені між собою.

Кістки кисті. В деяких випадках розвиваються додаткові кістки зап’ястка. Іноді кістки зап’ястка розміщуються в п’ять рядів (замість двох при нормі). Можливий розвиток додаткових пальців. Додатковий палець зазвичай розташовується з боку мізинця, рідко - з боку великого пальця. Відомі також збільшення або зменшення кількості кісток фаланг пальців кисті.

Тазова кістка. В центрі клубової ямки може бути отвір. В окремих випадках клубові ості дуже видовжені.

Стегнова кістка. Сіднична горбистість сильно виражена, на її місці утворюється горб - третій вертлюг.

Кістки гомілки. Форма тіла великогомілкової кістки може бути не тригранною, а сплощеною.

Кістки стопи. Можливий розвиток додаткових кісток заплесна. Так, задній відросток надп’яткової кістки перетворюється в самостійну трикутну кістку; присередня клиноподібна кістка розділяється на дві самостійні кістки та ін. На стопі, як і на кисті, можуть бути додаткові пальці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.ГладишеваА.А., Анатомія людини, підручник для студентів коледжів ФВ - М.: ФКіС, 1984. – 523 ст.

2.Коцан І.Я., Гринчук В.О., Велемець В.Х., Анатомія людини: підр. Для студентів вищих навчальних закладів навчальних закладів – Луцьк: Волин. Нац.. ун – т ім.. Лесі Українки. – 902 ст.

3.Липченко В.Я., Самусев Р.П., Атлас нормальної анатомії людини: Навчальний посібник. – 2-ге видання – М.: Медицина, 1989.- 320с.

4. Маруненко І.М., Неведомська Є.О., Бобрицька В.І., Анатомія та вікова фізіологія з основами шкільної гігієни: Курс лекцій для студентів небіологічних спец. ВПНЗ – К.: Професіонал, 2004. - 480 ст.

5.Синельников Р.Д., Синельников Я.Р., Атлас анатомії людини: Навчальний посібник у 4-х томах (І том) – М.: Медицина, 1989. - 344ст.

Середня оцінка розробки

Структурованість

5.0

Оригінальність викладу

4.0

Відповідність темі

5.0

Загальна:

4.7

Всього відгуків: 1

Оцінки та відгуки

B Anna 19.10.2024 в 14:14

Загальна:

4.7

Структурованість

5.0

Оригінальність викладу

4.0

Відповідність темі

5.0

doc

Завантажити

Зберегти на потім

Додав(-ла)

Майстренко Олена Юріївна

Пов’язані теми

Біологія, Методичні рекомендації

Додано

4 лютого 2019

Переглядів

12238

Оцінка розробки

4.7 (1 відгук)