Методична розробка "Досвід роботи куратора з формування військово-патріотичного та художньо-естетичного виховання на прикладі проведення екскурсій"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Досвід роботи куратора

з формування військово-патріотичного та

художньо-естетичного виховання

на прикладі проведення екскурсій

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

Вступ……………………………………………………………………5

1.              Екскурсія – один із видів виховної роботи …………………...11

2. Історія виникнення та розвитку Дніпропетровського національного історичного музею імені  Дмитра Яворницького …………………………………………………….13

3. Проведення екскурсії до діарами «Битва за Дніпро»………..17

4. Проведення екскурсії до музею «Громадський подвиг Дніпропетровщини під час АТО»……………………………...32

5. Проведення екскурсії до історичного музею імені Дмитра Яворницького «Катеринославщина у ХХст»……………...…41

Висновки……………………………………………………………..44

Використана література……………………………………………46

Додатки:

- Анкета «Патріот»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Патріотичне виховання - це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується

 

В. О. Сухомлинський

 

Становлення Української державності, розбудова громадянського суспільства передбачають пріоритет людини і нації, всебічний розвиток духовності. Виховання молодого покоління, набуття молоддю соціальної зрілості - це найважливіші проблеми педагогіки. Ця проблема розглядається шляхом цілісного систематичного аналізу молоді, досліджуючи її з позиції динамічних змін у найважливіших сферах життя: політичній, економічній, соціальній та духовній.

В Українській державі, що сповідує європейські цінності, військово-патріотичне виховання має бути спрямоване на формування у молодого покоління національної свідомості, любові до України, турботи про благо українського народу, вміння цивілізованим шляхом відстоювати права й свободи громадян, сприяти громадянському миру та злагоді в суспільстві. Патріотичне виховання має бути залучене до формування і розвитку такої особистості, якій буде притаманна висока національна самосвідомість, готовність до виконання громадянського та конституційного обов'язку із захисту національних інтересів, незалежності та цілісності України.

В основу системи виховання студентів Технологічного коледжу Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету покладається національна ідея, яка здатна відігравати роль об'єднуючого, консолідуючого фактору в суспільному розвитку. Саме таке виховання забезпечить формування відповідної життєвої позиції людини, становлення її як особистості, як громадянина та патріота своєї держави.

Метою військово-патріотичного виховання студентської молоді у Технологічному коледжі Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету є формування свідомого громадянина - патріота України, активного провідника української національної ідеї, справжнього представника української еліти через набуття молодим поколінням соціального досвіду, національної свідомості, активної громадянської позиції високих моральних якостей та духовних запитів.

Концепція військово-патріотичного виховання у Технологічному коледжі Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету включає в себе наступні напрямки виховання:

- військово-патріотичне;

- морально - правове;

- художньо - естетичне;

- трудове;

- фізичне;

- екологічне;

- гендерне.

Зміст військово-патріотичного виховання у Технологічному коледжі Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету включає в себе:

- забезпечення студентів національно зорієнтованими інформаційними джерелами (пресою, агітматеріалами, літературою, фільмами, лекціями, теле-лекціями);

- організація і проведення національних календарно - тематичних, релігійних та державних свят;

- проведення зустрічей із видатними діячами українського державотворення;

- виховання любові до Батьківщини, до рідного краю;

- формування мовної культури, поваги до Конституції та законів України;

- виховання розуміння громадянського обов'язку;

- ознайомлення з героїчними сторінками історії Українського народу;

- вивчення історичного, культурного, політичного, соціального та патріотичного досвіду наших предків та формування у студентів історичної пам'яті.

Основними  завданнями  військово-патріотичного виховання   у

Технологічному коледжі Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету є наступні:

1.     формування з студента патріота України;
2.     виховання почуття патріотизму та вірності традиціям українського народу;

3. виховання у студентів високих моральних якостей та духовної культури на основі національних цінностей;
4.     формування національної свідомості та відповідальності;
5. виховання політичної, економічної та правової культури, поваги до Основного Закону держави, законів України, державної символіки;

6. формування культури міжнаціональних відносин і поваги до держави та

Українського народу (незалежно від національної приналежності).

 Військово-патріотичного виховання у здійснюється на підставі:

- чинного законодавства України:

- наказів та положень Технологічного коледжу Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету ;

- концепції виховної роботи у Технологічному коледжі Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету.

Сьогодні набуває все більшого визнання розуміння того, що реальність світу створюється багатьма голосами культур із власними дискурсами. Для нового імовірнісного стилю мислення характерне прийняття культурної різноманітності, «консенсусної або соціальної раціональності», яка виникає в результаті обговорення різноманітних ідей, альтернативних суджень, варіативних перспектив. Мистецька спадщина, акумулюючи емоційно-естетичний досвід поколінь, втілює і передає ціннісне ставлення до світу крізь призму етнонаціональної специфіки, тому вона є ефективним засобом виховання моральності, патріотичних почуттів, громадянської позиції. Цінності мистецтва важливі також з огляду на сучасне існування дітей і молоді в полікультурному просторі. Завдяки універсальності художньо-образної мови, вони передають зрозумілу для різних народів смислову інформацію, дають змогу особистості вступати в невербальний діалог з різними культурами минулого і сучасності, розуміти інших і розширювати таким чином свій власний духовний світ, його унікальність і самобутність.

 

 

 

 Мистецтво має унікальні можливості впливу на людину, тому художньо-естетичне виховання потрібно розглядати не лише як процес набуття художніх знань і вмінь, а насамперед, як універсальний засіб особистісного розвитку студентів на основі виявлення індивідуальних здібностей, різнобічних естетичних потреб та інтересів.

 Мета художньо-естетичного виховання полягає в тому, щоб у процесі сприймання, інтерпретації творів мистецтва і практичної художньо-творчої діяльності формувати в студентів особистісно-ціннісне ставлення до дійсності та мистецтва, розвивати естетичну свідомість, загальнокультурну і художню компетентність, здатність до самореалізації, потребу в духовному самовдосконаленні.

Загальна мета конкретизується в основних завданнях, що інтегрують навчальні, виховні й розвиваючі аспекти:

- збагачення емоційно-естетичного досвіду, формування культури почуттів, розвиток загальних та художніх здібностей, художньо-образного мислення, універсальних якостей творчої особистості;

- виховання в студентів естетичного ставлення до дійсності та мистецтва, світоглядних уявлень і ціннісних художніх орієнтацій, розуміння студентами зв'язків мистецтва з природним і предметним середовищем, життєдіяльністю людини, зокрема сучасною технікою, засобами масової інформації;

- виховання здатності сприймати та інтерпретувати художні твори, висловлювати особистісне ставлення до них, аргументуючи свої думки та оцінки;

- розширення і збагачення художньо-естетичного досвіду, опанування художніми вміннями та навичками в практичній діяльності, формування художньої компетентності — здатності керуватися набутими художніми знаннями та вміннями, готовність використовувати отриманий досвід у самостійній діяльності згідно з універсальними загальнолюдськими естетичними цінностями та власними духовно-світоглядними позиціями;

 - формування системи знань та уявлень про сутність, види та жанри мистецтва, особливості художньо-образної мови мистецтв — музичного, візуального, хореографічного, театрального, екранного;

 - виховання художніх інтересів, смаків, морально-естетичних ідеалів, потреб у художньо-творчій самореалізації та духовно-естетичному самовдосконаленні відповідно до індивідуальних можливостей та вікових етапів розвитку, формування навичок художньої самоосвіти та самовиховання. 

Принципи художньо-естетичного виховання студентської молоді у Технологічному коледжі:

1. органічне поєднання універсального (загальнолюдського, полікультурного), національного (державного) і регіонального (етнолокального, краєзнавчого) компонентів освіти та виховання з безумовним пріоритетом їх національної спрямованості, що забезпечує формування в молоді патріотичних почуттів, громадянської свідомості; 

2. синергетичний підхід, що зумовлює націленість освітньо-виховної системи на художньо-естетичний саморозвиток особистості шляхом поєднання освіти із самоосвітою, виховання із самовихованням, на їх безперервність і відкритість до змін;

3. природовідповідність (врахування вікових особливостей та індивідуальних здібностей молоді) та культуровідповідність (розгляд системи художньо-естетичної освіти та виховання студентів як соціокультурного феномену, забезпечення культурної спадкоємності поколінь);

 4. варіативність на основі індивідуалізації, широкої диференціації та допрофесійної спеціалізації.

 

Засоби  естетичного виховання в Технологічному коледжі:

- відвідування театру;

- екскурсії в музеї;

- походи на природу;

- конкурси фотографій;

- студентські заходи (конкурси, концерти, тощо);

- науково-практичні конференції.

Оцінюючи роль естетичного виховання в розвитку студентів, в цілому, можна стверджувати, що воно сприяє формуванню їх творчого потенціалу, надаючи різноманітне позитивний вплив на розвиток різних властивостей, що входять у творчий комплекс особистості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ЕКСКУРСІЯ – ОДИН ІЗ ВИДІВ ВИХОВНОЇ РОБОТИ

 

 

Слово «екскурсія» латинського походження, воно означає «вилазку», відвідування якогось місця чи об'єкта з метою його вивчення.

Екскурсія — це така форма навчання, при якій студенти сприймають і засвоюють знання шляхом виходу до місця розміщення об'єктів, які вивчаються (природи, заводів, історичних пам'яток), і безпосереднього ознайомлення з ними.

Розглядаючи екскурсію як дидактичну категорію, слід насамперед зазначити, що вона суттєво відрізняється від інших форм навчальних занять специфікою організації пізнавальної діяльності студентів. Під час екскурсій студенти активно сприймають натуральні об'єкти дійсності — предмети, процеси, явища в їхньому природному середовищі, в звичайних режимах функціонування.                        Основний метод пізнання — цілеспрямоване спостереження під опосередкованим керівництвом викладача живої реальності, аналіз її сутності, яке доповнюють записи вражень, зарисовки, складання схем процесів. Все це потім систематизується, узагальнюється й колективно глибоко і всебічно обговорюється на інших заняттях в навчальному закладі.

Екскурсії виконують низку важливих функцій:

•       реалізують принцип наочності,
• підносять науковість навчання, зв'язок із життям;
• сприяють політехнічному навчанню;
• сприяють профорієнтації студентів на робітничі та інші професії.

Розрізняють наступні типи екскурсій:

• програмні і позапрограмні;
• тематичні і комбіновані;
• вступні, поточні, заключні;
• ботанічні, зоологічні, хімічні, фізичні, виробничі тощо.

Методика проведення екскурсії включає в себе підготовку екскурсії, вихід (виїзд) студентів на об'єкти, обробку (опис) матеріалів екскурсії, підбиття підсумків.

 

Вимоги до проведення екскурсії:

- наявність у навчальному закладі системи екскурсійної роботи і підготовка викладача до неї;

- чітке визначення освітньої і виховної мети, змісту екскурсії;

- правильний вибір екскурсійних об'єктів;

- раціональне поєднання слова і наочності;

- мотивація пізнавальної діяльності студентів;

- організаційна чіткість проведення екскурсії;

- дотримання правил техніки безпеки і правил поведінки під час екскурсії.

Виконувані в процесі екскурсійної роботи навчальні дії передусім сприяють інтенсифікації навчання, засвоєнню знань кожним студентом відповідно до його індивідуальних можливостей, екскурсія дає змогу накопичувати життєві факти, збагачує чуттєвий — досвід молоді.

Куратор Стеценко А.В. активно використовує екскурсії в своїй роботі з групами студентів спеціальності 181 «Харчові технології» ОПП «Зберігання і переробка зерна». Саме екскурсії сприяють вихованню в студентів культури поведінки в громадських місцях, розширюють їх світогляд, дозволяють пізнати не тільки місцевість, в якій проживають, але і свою Батьківщину.

Екскурсії є надзвичайно важливим елементом виховної роботи зі студентами, адже вони сприяють не тільки розширенню світогляду молоді, ознайомленню з новими об’єктами, але й сприяють вихованню культури поведінки в громадських місцях.

 

 

 

 

 

 

 

2. ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ІСТОРИЧНОГО МУЗЕЮ ІМЕНІ ДМИТРА ЯВОРИНИЦЬКОГО

 

Дніпропетровський історичний музей ім. Д. І. Яворницького – один з найстаріших музеїв України. Музей засновано 1849 року громадськістю міста з ініціативи та за безпосередньої участі Катеринославського губернатора А. Я. Фабра та директора училищ губернії Я. Д. Грахова.

З 1902 по 1933 роки музей очолював видатний український історик, академік Д. І. Яворницький (1855–1940), ім’я якого було присвоєно музею 1940 року. 

Дніпропетровський національний історичний музей ім. Д.І.Яворницького

 в роки заснування

 

Протягом 155 років у Дніпропетровському історичному музеї сформувалось 250-тисячне зібрання музейних предметів – різноманітних історичних та культурних пам’яток України, місцевого краю, різних культур світу (Єгипет, Греція, Китай, Японія). Серед численних пам’яток вирізняються унікальні предмети: археологічні знахідки – Керносівський ідол та Наталіївська стела III тис. до н. е., половецькі кам’яні баби Х–ХШ ст., скіфські та сарматські древності, реліквії запорізького козацтва (зброя, клейноди, одяг, живопис, документи), стародруки (140 одиниць), багаті нумізматична, архівна та фотографічна колекції тощо. Щорічно до фондів музею надходять 2–6 тисяч одиниць музейних предметів. З метою комплектування фондів здійснюються археологічні (дві на рік), етнографічні та історико - побутові експедиції в міста та райони.

Великі втрати поніс музей під час Другої світової війни. В будівлі музею розмістився комісаріат на чолі зі штадткомісаром міста — Клостерманом, а експонати під дощем, в негоду, були перевезені до напівзруйнованого приміщення Художнього музею (по вул. Шевченка, 21). Евакуйовані на схід музейні предмети майже всі втрачено, ті, що залишилися в місті, вивезені німцями. Тільки невелика частина матеріалів була врятована технічними працівниками музею М. Я. Білим і П. К. Дузь.

           Відродження музей пережив у 1970-1980-і роки: 9 травня 1975 року — відкрита діорама «Битва за Дніпро», а в травні 1976 року — нова експозиція з історії краю з найдавніших часів до закінчення Другої Світової війни.
           На базі музейного зібрання створені такі стаціонарні експозиції:
- Історія краю з найдавніших часів до сьогодення (8 експозиційних та 5 виставочних  залів);

- Діорама «Битва за Дніпро» (суцільноткане художнє полотно 14х60 м);
- Меморіальний будинок-музей академіка Д. І. Яворницького (5 меморіальних кімнат та експозиційний зал, який розповідає про життя і діяльність вченого);
- Музей «Літературне Придніпров’я» (3 зали);

- Музейний центр О. П. Блаватської та її родини (створюється в окремому будинку-пам’ятнику).
           Щороку в музеї та за його межами експонується майже 60 різноманітних виставок, де демонструються як цінності власне музейної колекції, так і культурно-мистецькі скарби з інших музеїв, приватних колекцій тощо. Тільки за останні 5 років у Дніпропетровському історичному музеї експонувались виставки з Росії, Японії, США, Франції, Китаю, Ізраїлю, а також з музеїв Харкова, Львова, Одеси, Запоріжжя, Чернігова, Луцька, Рівного, Криму. Скарби музею експонувались у Москві, Києві, Львові, Одесі, Луцьку, Чернігові, Рівному, Дніпродзержинську. Його матеріали були представлені 1999 року на Першому Московському міжнародному фестивалі Інтер Музей-99 та III Красноярській міжнародній бієнале, де музей отримав два дипломи «Гран-прі».
             Комплекс музею щорічно відвідують від 260 до 340 тис. чоловік. Крім традиційних оглядових та тематичних екскурсій, для відвідувачів організуються тематичні вечори, музейні вітальні, зустрічі з видатними людьми краю, ветеранами війни та праці, театралізовані музейні свята просто неба «Чисті джерела», «Старий трамвай», працюють гуртки «Жива глина» та «Юний археолог», літературні клуби тощо. 

Дніпропетровський національний історичний музей ім. Д. І. Яворницького

в теперішній час

 

Скіфські і половецькі кам'яні баби біля музею

Нині експозиція з історії краю від найдавніших часів до сучасності налічує 9 залів:

- Давня історія краю

- Запорозьке козацтво

- Катеринославщина у XIX ст.

- Промисловий переворот кінця XIX — початку XX ст.

- Громадянська війна 1917–1920 рр.

- Край у 1920–1940 рр.

- Край у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. ПРОВЕДЕННЯ ЕКСКУРСІЇ ДО ДІАРАМИ

«БИТВА ЗА ДНІПРО»

 

Діорама «Битва за Дніпро» найбільша діорама в Україні, друга за площею в Європі (після бєлгородської діорами «Курська битва») і одна з найбільших у світі. Цей твір створено майстрами батального живопису - Студії військових художників імені М. Б. Грекова, заслуженими художниками РРФСР М. Я. Бутом та М. В. Овечкіним. Цільнотканне полотно, виткане на Пензенський ткацькій фабриці «Червоний Жовтень», площею 840 квадратних метрів (14x60) розміщене в спеціальному приміщенні, за проектом архітектора В. О. Зуєва. Загальна площа будівлі 1340 м². Площа залу діорами — 900 м². На площі перед діорамою розміщена колекція радянської військової техніки. Широкий радіус огляду (до 230°, зазвичай кут огляду діорам від 120° до 150°), глибокий предметний план, що складається із залишків оборонних споруд, зброї, переправних засобів та інших військових атрибутів, спеціальне освітлення та озвученої діорамного залу створюють у глядачів ефект безпосередньої присутності на місці штурму Дніпра радянськими воїнами.

Для відтворення загальної картини і окремих епізодів героїчного бою були вивчені документи учасників форсування Дніпра, їхні спогади, листи, накази і зведення часів Другої світової війни.

Діорама «Битва за Дніпро»

Похід групи ЗП-15 2/9 до діарами «Битва за Дніпро»

 

СЮЖЕТ ДІАРАМИ «БИТВА ЗА ДНІПРО»

Визволення Дніпропетровської області почалося 8 вересня 1943 р. з’єднаними частинами Південно-західного фронту, а в 20-х числах на кордон області вийшли частини Степового фронту. Їм протистояли 1ТА, 6А групи „Південь” фельдмаршала Еріха фон Манштейна.

Степовий фронт зайняв плацдарми біля сіл Мішурін Ріг, Бородаєвка, Пушкарівка Верхньодніпровського району, Аули Криничанського району, а сили Південно-західного фронту – плацдарми біля сіл Військове і Вовниги Солонянського району. Форсували  Дніпро тут частини 6А генерал-майора І.Т.Шлеміна і 12А генерал-майора А.І.Данилова.

Вони вийшли до Дніпра 22 вересня 1943 р. біля сіл Олексіївка – Петрово – Свистуново. Цілодобово велося спостереження за ворогом на правому березі, а вночі 24 вересня розвідрота 25 ГСД переправилася через Дніпро і розвідала укріплення ворога на схід від с.Військове. Було вирішено форсувати Дніпро силами 78 ГСП, 25 ГСП. Десант розбили на три групи: у перших двох – по 100 військ., у останній – 50 військ.

В ніч на 26 вересня 1943 р. о 03:00 десант 25 ГСД (командир гвардії г.-м. Г.А.Кривопалов) під командуванням гв. старших лейтенантів В.С.Зєвахіна,

М.М.Шишлова і командира, 78 ГСП підполковника М.Григор’єва форсували Дніпро в районі х.Воронове. Вони висадилися в балці Скубовій і зайняли перші траншеї ворога східніше с.Військове (о 05:30 закінчилося форсування всіх трьох десантних груп).

Одночасно, нижче за течією від х. Губінський  Запорізької області

форсуваання здійснив десант 333 СД (г.-м. О.М.Голоско) під командуванням О.А.Стрижаченко. Вони висадилися західніше с. Вовниги. 47 ГСД (г.-м. Ф.А.Осташенко) робила спробу форсування Дніпра в районі с. Звонецьке

Солонянського району. Вночі розвідгрупа і 2 загони 137 ГСП почали переправу.   Біля берега вони були обстріляні ворогом, але висадилися на берег і вели вогонь. Зв’язку з десантом не було, тому що радист загинув. 27 вересня зробили спробу форсувати Дніпро 3 групи, сформованої 142 ГСП, але і вони були обстріляні. Таким чином, спроба форсувати річку біля с.Звонецьке закінчилася для   радянських військ трагічно. Тому 47 ГСД, а також 57 ГСД (г.-м. А.П.Карнов) отримали наказ в ніч на 30 вересня почати переправу на плацдармі біля с.Військове-Вовниги.

На світанку 26 вересня 1943 р. фашисти підтягли танки, викликали літаки і почали контратакувати з метою скинути десант у Дніпро. Для коректування артмінометного вогню по розташуванню радянських військ з району х. Гроза в повітря на аеростаті піднімались артилерійські спостерігачі. Їх намагалися розстріляти радянські зенітні батареї і винищувачі. Та, не дивлячись на це,  протягом 26 вересня жоден радянський солдат не зміг переправитися через Дніпро.
             Переправу налагодили в ніч на 27 вересня силами 35 ГСД (г.-м. І.Я.Кулагін) і 203 СД (п. Т.С.Зданович). Переправу військ через Дніпро забезпечували бійці 5-ої (підполковник Б.Д.Номінас) і 4-ої (полковник К.М.Баладін) понтонно-мостових бригад 12А Південно-західного фронту; 2-ої окремої інженерно-саперної бригади (г.-м. Шапіро), 11-ої штурмовий ІСБ (пол. Конопльов), 8-го моторизованого ПМП (пол. Коржов). З повітря дії наземних військ підтримували частини 17 ПА (г.-л. В.О.Судець). Бойові дії на плацдармі Військове-Вовниги не припинялися ні вдень, ні вночі. Та найскладнішими для радянських військ були саме перші дні з 26 по 30 вересня 1943 р. і саме цей період боїв зображений на полотні.

Захоплення плацдарму

 

Праворуч знаходиться с. Військове, ліворуч – с. Вовниги Солонянського району. Відстань між цими селами сягає близько 10 км. Після того, як противник частково зруйнував Дніпрогес, вода в Дніпрі спала на 8-10 м і над поверхнею води постали пороги, яких багато в цьому районі Дніпра. Військово-Вовнизький плацдарм знаходиться якраз між порогами Вовнизьким і Ненаситцем.

Село Вовниги знаходиться за крутим поворотом Дніпра.
Там веде бій 203 СД. Її підрозділи притиснуті до самого берега. Обстановка настільки складна і небезпечна, що офіцери штабу із самим командиром дивізії полковником Т.З. Здановичем вступають в бій. Ближче до нас, на схилах висоти, ведуть бій з ворогом 1.116 і 1.120 СП 333 СД г.-м. О.М. Голоско. Їм на допомогу підходить група танків 31 гв. Барвенковської окремої танкової бригади, яку переправили через Дніпро в ніч на 28 вересня 1943 р. 8-й полк МПМ. Роту танків веде ст. лейтенант Євген Іванов. Тільки у цьому бою рота Іванова знищила 3 самохідних установки «Фердінанд», 11 протитанкових гармат, 2 мінометних батареї, 19 кулеметних точок, близько 200 солдатів і офіцерів противника.
Танк командира групи був підбитий і згорів, сам Іванов був поранений, але продовжував керувати боєм до підходу піхоти. За мужність, проявлену в цьому бою командир був нагороджений орденом Олександра Невського. Після війни жив у Москві.

Неподалік від танків – група військових. Серед них комдив гвардії г.-м. Г.А. Криволапов з офіцерами штабу. Під кручею правого берега розмістився командний пункт 78 ГСП 75 ГСД. Комполка гв. полковник М.І. Григор’єв  переправився на правий берег разом з 3-ою десантною групою і тепер керує боєм. Так вже вийшло, що він представив до нагороди всіх, хто відзначився на плацдармі, та сам хоробрий бойовий офіцер залишився без нагород за цю операцію. Війну пройшов до кінця і загинув під Берліном.

На компункті, біля розгорненої карти генштабу 78 ГСП – майор Олексій Потьомкін слухає доповідь Валентина Зевахіна. Валентин Зевахін – замкомбат 78 ГСП, старший лейтенант. Це його десантна група першою форсувала Дніпро, увірвалася в траншеї і захопила висоту 105,4. Незважаючи на часті контратаки ворога, десантники не випустили ініціативу. Їм не тільки вдалося утримати зайнятий плацдарм, але і розширити його (у цьому бою його група знищила 4 танки противника). Удостоєний звання ГРС за форсування Дніпра. Там же, біля радіостанції ми бачимо начальника роти зв’язку 78 ГСП, рядового Василя Смірнова. Він підтримував безперервний зв’язок з командуванням дивізії. Змінюючи позицію, уходив від обстрілу ворога. Брав участь у відбитті контратак. Знищив декілька фашистів. Удостоєний звання Героя Радянського Союзу за форсування Дніпра.

Там, де солдати викочують гармату з парома на берег, стоїть чоловік в цивільному одязі з жердиною в руках. Це Павло Западний, місцевий мешканець   х.Воронова, бакенщик Дніпровського річкового порту. Він добре знав дніпровські пороги і провів через них першу групу бійців, що сприяло успіху форсування річки. У складі 25 ГСД пройшов фронтовими дорогами до світлого дня Перемоги. Після війни жив в рідному селі. Помер в кінці 1970-х рр. Через Дніпро триває переправа. Вночі діяла понтонна, а вдень переправлялися на підручних засобах: човнах, плотах, паромах. Артилерія ворога щільним вогнем обстрілює переправу. Одін із снарядів влучив в середній паром, що біля самого берега: загинули люди, скотилася в річку гармата, у передсмертній агонії б’ються коні. Поруч, на паромі, від уламка снаряду загинув рядовий 28 гв. окремого саперного батальйону Іван Кувін, родом з Чувашії, який забезпечував переправу парома. Посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу. А бій триває, і бійці викочують на берег гармату, щоб відразу стати до бою. Серед артилеристів і Олександр Ніколаєнко, старшина, командувач мінометним розрахунком. У ніч на 26 вересня 1943 р. в числі перших зі своїм розрахунком подолав Дніпро. Завдяки мінометникам, одна з пануючих висот була узята. Ворог не відразу, але «оцінив» роботу мінометників. Кількість попадань було високою. Десятки фашистів відправилися на той світ.

Міномети – це могутня вогнева зброя, яка використовувалася для знищення живої сили і техніки. ворога Використовували її для підтримки піхоти. У боях за утриминня Військово — Вовнизького плацдарму, вони зіграли велику роль. Тому, не дивно, що 8 мінометників удостоєно звання Героїів Радянського Союзу. Серед них Іван Юрьєв, Віктор Тишко, Сергій Ярмак, Олександр Артюх. Всі вони майже однолітки. З 4-х лише Тишко повернувся з війни живим. Командувач мінометного обслуговуючого персоналу 78 ГСП, сержант Юр’єв загинув 30 березня 1944 р. під час Корсунь-Шевченківської операції, похований в с. Грушівка Кіровоградської області. А.Артюх, навідник міномету, молодший сержант. Артюх загинув 19 березня в 1944 р. (саме цього дня був підписаний Нказ про присвоєння йому звання ГРС) біля с. Промінь Солонянського району. А молодший сержант С.Ярмак загинув 22 лютого в 1944 р. в с. Журавка Черкаської області.

Утримання та розширення плацдарму

Під кручею правого берега дівчина, яка перев’язує пораненого бійця. Це медсестра Неллі Кожухова. Під вогнем противника надала допомогу більш ніж 70-ти пораненим. Була нагороджена орденом Червоної Зірки. Після війни жила в м. Борисів Мінської області. У 1980-х рр. відвідала Дніпропетровськ і Діораму.
             У стрімкому пориві, високо піднявши над головою автомат, веде своїх гвардійців на штурм висоти замкомбат по політичній роботі 78 ГСП гв. капітан Василь Древаль. Родом з Полтави. На фронті з самого початку війни. Воював під Смоленськом, Єльнею, на Доні, Харківщині. Він був з тих офіцерів, які завжди на

передовій, поруч із солдатами.

З 22 по 25 вересня підрозділи готувалися до боїв. Капітан Древаль розвернув широку партійно — політичну роботу в батальйоні. Він узяв під особистий контроль прибуле поповнення. Перевірив підготовку і екіпіровку кожного десантника. Батальйон виконав поставлене завдання і узяв висоту. Атаку очолював замполіт. У сутичці із ворогом його батальйон знищив до 400 фашистів.
Приготувався кинути гранату гв. молодший лейтенант комвзводові 28 гв. окремого саперного батальйону Ілля Твердохлібов. Це він очолив групу саперів у складі І.Кувіна, М.Балашова, Є.Косьміна, В.Веселова, які в першу ніч зробили проходи в загородах колючого дроту, зняли міни на замінованих ділянках, розчистили дорогу десанту. Всі вони, за винятком Косьміна, загинули 26 вересня 1943 р. Поховані в с.Василівка-на-Дніпрі Синельниковського району.

Твердохлібов І., разом з гв. сержантом Василем Веселовим зняли 80

протитанкових мін і встановили на танконебезпечному напрямі. У одній з контратак противника Твердохлібов загинув. В.Веселов займався переправою. Саме його човен очолював першу десантну групу. Його помічником був П.Западний, який навчив обминати пороги і маневрувати при обстрілі.
На валунах два бійці. Це брати Сергій і Олександр Ткаченко. Вони разом пішли на фронт з рідного с. Бабаї Харківської області і воювали в одній частині 25 ГСД. Ворожа куля обірвала життя молодшого – Олександра. Як естафету безсмертного подвигу приймає Сергій кулемет. Тепер він воюватиме за себе і за брата.
В балці — контратака ворога під прикриттям танків. Першими їх зустріли автоматники 81 ГСП гв. майора В.А.Ковальова. Серед них Іван Дурнов  з  товаришами веде рукопашний бій, в якому знищив 2 фашистів, а 7-х гранатою. Удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Загинув 1 лютого в 1944 р. під час Корсунь-Шевченківської операції. Похований в с. Межігірка Черкаської області.
Сповнені драматизму останні хвилини життя Михайла Балашова, рядового 28 ГОСБ., сапера. Складні завдання вирішують сапери при проведенні будь-якої бойової операції. В їхню задачу входять вирішення інженерних проблем, розвідка місцевості, забезпечення форсування водних рубежів, а деколи доводиться з

піхотою відбивати атаки противника. Балашов займався переправою військ; перевіз 50 чоловік. А в одному з рейсів був оточений ворогом. Михайло зрозумів, що все одно буде убитий. Ще одна мить – вибух… Загинули вороги, загинув і сам Балашов.
             В окопі, біля двох стовпчиків, розвідник-коректувальник батареї 78 ГСП, сержант Олексій Чайка. Форсував Дніпро з першою десантною групою. Завдання було визначене командиром полку — розвідати вогневі точки, місця розташування батарей і коректувати вогонь знарядь, що знаходяться на лівому березі. Його човен був обстріляний противником, а тому до берега добирався уплав. Проявляючи мужність і відвагу, вів спостереження за противником і давав координати розташування ворожої техніки і живої сили фашистів. Брав участь і у відбитті атак ворога; знищив 10 ворогів. Удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
            У боях за розширення плацдарму брали участь не тільки росіяни і українці, але  й представники  інших національностей. Нижче, на оповитій пилом і димом позиції, — гармата старшого сержанта Хасана Каландарова, узбека. З бойового розрахунку в строю залишилося лише двоє бійців; сам він був поранений, але відмовився переправлятися на лівий берег, а продовжував вести вогонь по ворожих танках і артилерійських установках. Тільки під час одного бою його розрахунок знищив 4 станкових кулемета і мінометний розрахунок ворога.
Важливу роль на переправі відігравали кулеметники. Справа, група безстрашного командира кулеметного розрахунку 78 ГСП, старшини Леоніда Рибачковського. На плацдармі рахунок знищених ворогів кулеметним обслуговуючим персоналом сягнув роти (близько 100 чоловік). Загинув  в боях за с. Наталівку Солонянського району. Посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу. На плацдармі поряд з Рибачковським воювали росіяни Бецький, Іванов, Козаків, Тараканов, мордвин Тихон Кащєєв (із забинтованою головою). Війна відірвала його від землі, від сім’ї. У боях на плацдармі був важко поранений, і його вважали за загиблого.

Та він вижив і воював до Перемоги. Серед тих, хто визволяв територію Дніпропетровської області, був і наш земляк Микола Завірюха, рядовий 78 ГСП. Восени 1943 р. прийшов звільняти рідні місця. Переправився через Дніпро з 1-ою десантною групою, увірвався в траншею і знищив декілька німців. Брав участь у відсічі контратак противника, а в одному з боїв загинув комвзводу і тоді бійців повів за собою Микола. Ворожа куля обірвала його життя 29 вересня 1943 р.

Похований в с. Вовниги. Герой Радянського Союзу Посмертно.               

            Влучним кулеметним вогнем зустрічає фашистів азербайджанець Фаріс Сафаров, командувач кулеметного обслуговуючого персоналу, 78 ГСП, сержант. Тільки за 26 вересня знищив більш ніж 20 фашистів. Повернувшись з війни, Сафаров продовжував працювати вчителем. Удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Бої в районі південної окраїни Військового

Поряд триває рукопашний бій. Його нав’язав противникові гв. лейтенант Єгор Городов, командувач роти зв’язку, 78 ГСП. Піхотинці, зв’язківці, артилерія, сапери, воювали пліч-о-пліч. Перш, ніж ворожа куля обірвала життя татарина Манули Бадртдінова, стрільця, 78 ГСП, сержанта, він встиг багнетом знищити трьох ворогів. А потім в хід пішла і каска. Загинув 29 вересня в 1943 р. Похований в с. Вовниги. Посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Два бійці ведуть пораненого офіцера Костянтина Антонова. Він був парторгом батальйону 78 ГСП, молодший лейтенант. Рана незначна і він залишиться в бойових лавах, організовуючи виконання бойового завдання по розширенню плацдарму. А в 1944 р. бій за с. Козацьке Одеської області став для нього останнім. Похований в м. Балта. Посмертно удостоєний звання Героя Разянського Союзу за форсування Дніпра.

Праворуч пораненого підтримує гв. рядовий Микола Ільїн, ярославський хлопчина. На фронт потрапив весною 1943 р., та вже встиг проявити героїзм. Він, як санінструктор, виносив з поля бою поранених (за 1 день виніс близько 30 чоловік), а коли фашисти насідали, брав в руки автомат і йшов в атаку. Удостоєний вищої нагороди, але отримав її посмертно. Загинув, як і

Рибачковський, за с. Наталівку Солонянського району.

До дніпровських валунів причалив пліт. Привезли боєприпаси, підкріплення, а на правий берег відправляють поранених. Поведе пліт сапер Віктор Максимов. Він виконував по 5-6 рейсів в день під безперервним ворожим вогнем. За мужність і героїзм, проявлені під час боїв на плацдармі був нагороджений орденом Червоного Прапора. Після війни жив в Тулі.
            У боях брали участь не тільки чоловіки, але і жінки. Сховавшись за валуном, снайпер Зоя Серовікова разить ворогів, які потрапили в приціл її рушниці. Вище, на березі, розташована батарея гв. лейтенанта, комбата 53 гв. артполку 25 ГСД Сергія Стеблінського. Його артилеристи під нищівним вогнем з боку ворога 26 вересня в 1943 р. підняли гармати на крутий берег. Відбили 12 контратак. Комбатові присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
З батареєю Стеблінського взаємодіють гвардійці Михайла Тургеля. Ад’ютант 78 ГСП, старший лейтенант. До переправи через Дніпро разом з командиром батальйону провели ретельний відбір особового складу. У штурмовий десантний загін йшли тільки добровольці. При форсування Дніпра 26 вересня 1943 р. офіцер замінив вибулого з лав командира десантної групи гв. старшого лейтенанта Миколи Шилова. Його бійці в кількості 50 чоловік утримували протягом 36 годин плацдарм. Відбили 8 контратак противника, яких підтримували танки і «Фердінанди». Сам Тургель був контужений танковим снарядом, але поле бою не залишив. За героїзм, проявлений при форсуванні Дніпра, був представлений до ордена Леніна. Але командувач 3-м Українським фронтом Р.Я.Маліновський видав наказ присвоїти Тургелю звання Героя Радянського Союзу.
Праворуч с. Військове, охоплене полум’ям. Там веде бій 35 ГСД у складі 100 СП (складався з 2-х батальйонів, роти ПТР, батарей 45 мм гармат). Форсували Дніпро в ніч з 26 на 27 вересня 1943 р. Там, 29 вересня загинув командир полку, майор Іван Поліщук, який підірвався на міні в одній з атак за розширення плацдарму. Його замінив замполіт Михайло Величай, майор. Під його командуванням полк відбив контратаки ворога, а 30 вересня ворожа куля обірвала і його життя. Обох майорів поховано в с. Синельниково, посмертно удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

Бої за південну околицю с. Військове, були дуже складними. Тільки за один день, 27 вересня 1943 р., село тричі переходив з рук в руки. А з 330 бійців 100 ГСП до 30 вересня залишилося в строю 148.

Попереду яскрава заграва: це палає склад з боєприпасами, підірвані обстрілом гвардійських мінометних установок „Катюш”. Бойові машини 365 гв. дивізіону 45 гв. мінометного полку зайняли позиції в х. Вороново. А вдень 26 вересня 1943 р. дивізія під контролем замкомполку майора А.Т. Клімова дала 2 залпи по противнику. 30 вересня дивізіон був переправлений на правий берег Дніпра. Біля балки Скубова, в кукурудзі, були викопані аппарелі, які слугували сховищем для бойових машин.

Бій триває не тільки на землі, але й в повітрі. Ліворуч кружляють над полем винищувачі Миколи Скоморохова, вони ведуть бій з «Юнкерсами». Н. Скоморохов уродженець Саратовської області, на фронті з листопада 1942 р., льотчик 295 винищувальної дивізії 17 ПА. До кінця війни здійснив 520 бойових вильотів, збив 35 ворожих літаків. Двічі ГРС. Після війни був начальником військово-повітряної академії, маршал авіації.

А ближче до нас свій підбитий літак ІЛ-2 молодший лейтенант 305 штурмової бригади 17 ПА Володимир Хоменко спрямовує на лівий берег. Але два «Месершміта» намагаються розстріляти підбитий літак. Врятувавши життя однополчанина, старший лейтенант Михайло Карпухін веде свій літак в бій і виходить переможцем. Літак Хоменко не дотягає до берега і падає у воду, та льотчика вдалося врятувати (трохи пізніше врятували і літак). За численні подвиги, хоробрість і відвагу, в 1945 р. Карпухін був удостоєний вищої нагороди. Після війни обидва льотчики служили в озброєних силах. А 9 травня 1975 р. зустрілися в Дніпропетровську біля пам’ятника Слави. Вони обидва вибрали місцем проживання наше місто. Карпухін працював в Міністерстві чорної металургії. Хоменко працював в Гірничому інституті, а зараз на пенсії. Очолював

Раду ветеранів Жовтневого району м. Дніпропетровська. Бої на плацдармі тривали з 26 вересня по 23 жовтня 1943 р. За цей час вдалося просунутися місцями на 6-10 км. Завдяки успішним діям на Військово-Вовнизькому плацдармі, а також плацдармі Аули – 25 жовтня 1943 р. були звільнені два великих промислових  міста – Дніпропетровськ і Дніпродзержинськ. За мужність і відвагу, проявлену під час форсування Дніпра в районі В-В плацдарму, 86 солдатів і офіцерів було удостоєно звання Героїв Радянського Союзу.

Виставка бойової техніки

В 1975 році за ініціативою маршала авіації Володимира Судця та за підписом Міністра оборони СРСР Андрія Гречко на майданчику біля діорами «Битва за Дніпро» була встановлена військова техніка, яка прибула з військових частин Гвардійського та Черкаського (Новомосковський район, Дніпропетровська область). 122-мм гаубиця зразка 1910 року з’явилася в музеї ще за часів Дмитра Яворницького. А ракетний комплекс С-125 був встановлений в 2001 році.

Пускова установка зенітного ракетного комплексу С-125

Встановлена на честь 225-ти ліття Дніпропетровська і 60-річчя 49 корпуса ППО України. Зенітно-ракетний комплекс малого радіусу дії (SA-3 по класифікації НАТО). Був прийнятий на озброєння в СРСР у 1961 р. Головний розробник — НВО «Алмаз» ім. академіка А. А. Расплетіна.

122-мм гаубиця зразка 1910/1930 років

 

Знаряддя розроблене французькою збройовою фірмою «Шнейдер». Воно було класичною короткоствольною гаубицею, призначеною для стрільби під кутами піднесення переважно від 20° до 45° (при стрільбі повним зарядом і з кутом піднесення менш 20° знаряддя перекидалося) пострілом з роздільним заряджанням.

100-мм польова гармата зразка 1943 року (БС-3)

 

Це радянська гармата калібру 100 мм. Повна офіційна назва знаряддя — 100-мм польова гармата зразка 1944 року (БС-3). Вона активно і успішно використовувалася у Великій Вітчизняній війні.

37-мм автоматична зенітна гармата зразка 1939 року (61-К)

Це радянське автоматичне зенітне знаряддя калібру 37 мм, створене в підмосковному Калінінграді на заводі N8 під керівництвом М.Н.Логинова. Зенітка 61-до активно і успішно використовувалася у Великій Вітчизняній війні. Після її закінчення це знаряддя довго перебувало на озброєнні Радянської Армії.

 

57-мм протитанкова гармата зразка 1941 року (ЗІС-2)

 

Радянська протитанкова гармата калібру 57 мм (2,24 дюйма). Головний конструктор — В. Р. Грабін. Головне підприємство по розробці і виробництву — артилерійський завод № 92 в місті Горькому.

 

120-мм полковий міномет зразку 1938 року

Знаряддя, призначене для навісної стрільби по укритих цілях, а також для руйнування польових укріплень. Винахідником міномета вважається російський офіцер і інженер Л. Н. Гобято. Мортира — артилерійське знаряддя з коротким стовбуром для навісної стрільби.

Танк Т-70

 

Танк Т-70 в період з 1946 по 1967 рр. служив пам’ятником Герою Радянського Союзу Ю.Г.Пушкіну. Радянський легкий танк періоду Другої світової війни.

Танк Т-34-85

Радянський середній танк періоду Великої вітчизняної війни. Створений в 1943 році на базі Т-34-76, з використанням елементів конструкції опитного зразку Т-34. Відрізнявся від свого попередника значно більш міцною 85-мм гарматою, встановленою в новій, більш просторій, тримісній башті.  

БМ-13 «Катюша» на автомобілі ЗІC-151

Неофіційна збірна назва бойових машин реактивної артилерії БМ-8 (82 мм), БМ-13 (132 мм) і БМ-31 (310 мм). Такі установки активно використовувалися СРСР під час Другої Світової війни.

85-мм зенітна гармата зразка 1939 року (52-К)

Це радянська зенітна гармата калібру 85 мм. Повна офіційна назва — 85-мм зенітна гармата зразка 1939 року. Створено в підмосковному Калінінграді М.Н.Логіновим відповідно до концепції інженера Г.Д.Дорохіна по модернізації 76-мм зенітної гармати Логінова зразка 1938 року.

 

 

4. ПРОВЕДЕННЯ ЕКСКУРСІЇ ДО МУЗЕЮ

«ГРОМАДСЬКИЙ ПОДВИГ ДНІПРОПЕТРОВЩИНИ

 ПІД ЧАС АТО»

 

У Дніпропетровській області, а саме — в м. Дніпропетровську, з січня 2016р. створюється новий музей — Музей «Громадянський подвиг Дніпропетровщини в подіях АТО» з вуличною експозицією «Шляхами Донбасу». На 19 травня 2016 р., — створена перша черга музею – експозиція просто неба «Шляхами Донбасу» на майданчику площею понад 1000 кв. м біля діорами.

В січні 2016 р. Дніпропетровська обласна асоціація об’єднань учасників АТО ініціювала створення музею, присвяченого героям АТО. Ця ініціатива була підтримана обласною державною адміністрацією на чолі з Валентином Резніченком.

Була створена робоча група небайдужих, відповідальних людей  —  учасників АТО, представників облдержадміністрації, істориків, музейних працівників, волонтерів, менеджерів культури. Зокрема, до неї увійшли: Фанигін Юрій Юрійович – волонтер, керівник групи; Начовний Іван Ілліч – позаштатний радник голови ОДА; Репан Олег Анатолійович – кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара, учасник АТО;  Першина Наталія Геннадіївна – начальник управління культури, національностей і релігій ОДА; Капустіна Надія Іванівна — директор Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького; Шуліка Наталія Валеріївна – заступник начальника управління по роботі зі зверненнями громадян апарату ОДА – начальник відділу опрацювання звернень громадян; Хазан Наталія Вікторівна – волонтер, громадський діяч; Щупак Ігор Якович – директор музею «Пам’ять єврейського народу і Холокосту в Україні»

Висловлювались думки про те, що музей героїв АТО повинен відтворити в хронологічній послідовності головні події війни на Сході.  Провідною метою експозиції має стати вшанування українських воїнів  –   учасників антитерористичної операції на Сході України, волонтерів та громадян, які зробили значний внесок у зміцнення обороноздатності України і які пройшли жертовний і героїчний шлях у відстоюванні української державності. Головна ідея експозиції: «Загиблим – пам’ять! Живим – шана!».

У ініціаторів одразу виникла ідея, крім музейної експозиції у закритому приміщенні, спочатку створити експозицію просто неба, яка б вражала людей, запам`ятовувалася назавжди. Люди пам`ятають, як все починалось дуже бурхливо, емоційно: перші блокпости, куди прийшли люди майже без зброї, з палями, щоб стояти на смерть. Почався цей рух і рух ще не закінчився. Треба з чогось розпочати, щоб показати цей порив, відчуття гордості. Не так важливо зафіксувати фактаж подій в хронологічній послідовності. Важливо передати дух, відчуття преображення. Важливо, щоб музей чи експозиція була саме на Соборній площі, де стоїть Миля, від якої йшов відлік історії нашого міста, де стоїть  храм Преображення, алея Героїв, бойова техніка часів війни 1941-1945 рр., діорама «Битва за Дніпро», історичний музей. І тут же будуть представлені матеріали про добровольчі батальйони АТО – наших земляків. Є певна  велична ідея, можна йти до її втілення довго, а можна зробити перший крок, і побачити, як це сприймається людьми. Треба з чогось починати.

Ідеї ініціаторів та організаційної робочої групи, які були оформлені у вигляді наукової концепції та тематичної структури знову створюваного музею, підхопив художник-оформлювач з Києва Віктор Гукайло, який створив загальний форт-проект, ескізи конкретних об’єктів саме вуличної експозиції «Шляхами Донбасу», а також окремих вузлових комплексів експозиції в закритому приміщенні.

Паралельно в Дніпропетровському національному історичному музеї створюється спеціальний відділ, який безпосередньо займається створенням музею (4 особи). Головним завданням відділу є створення наукової документації, збирання й упорядкування наукових та інформаційних текстових матеріалів (концепції, структури, тематико-експозиційного плану та методичних матеріалів для екскурсії в новому музеї), комплектування — збирання матеріалів – музейної колекції з історії АТО, про її учасників, загиблих бійців, медиків, волонтерів тощо.

Протягом березня – травня 2016 р. відповідно до створеного проекту будівельниками, монтажниками, під наглядом художника В.М. Гукайла, змонтовано обладнання й головні об’єкти експозиції «Шляхами Донбасу».

 

Ця експозиція складається з таких комплексів, як: Україна — єдина держава. Дніпропетровщина в АТО. На шляху війни. Містами АТО: бойові дії. Оборона ДАП : Витримали люди, не витримав бетон.  Без права на майбутнє: зруйновані долі та інфраструктура Донбасу. Пам’ять.

Велике змістовне навантаження покладене на фото-хроніку  АТО, відтворену на великих банерах по колу експозиції : Дніпропетровщина  –  форпост у боротьбі за незалежність України. ДАП – «Кіборги». Руйнація. Військова техніка. Медики в АТО.

 

Екскурсія групи ЗП-15 2/9 «Шляхами Донбасу»

 

Об’єкти показу: військова техніка з АТО, символи війни:  Блокпост. Зенітна установка ЗУ-23-2.  Карета швидкої допомоги. ДАП.  Бойова машина піхоти БМП-2. Башта танка Т-64. Полковий міномет ПМ-43.  Зупинка автобусна «Піски».  Військовий джип.  Соняшники ковані. Дорога.  Дорожні знаки : міста Донецької та Луганської областей.  Скульптурна композиція «Солдат і дівчинка».

Відкриває експозицію  відтворений за формою та типовими розмірами військовий блокпост, на бетонних плитах якого схематичне зображення України — Єдиної України, з Кримом та Донбасом, – в кольорах національного прапора. На банері навпроти зображений блокпост, який розташований  на  адміністративній границі  між  Дніпропетровською та  Донецькою областями.    Він подібний  до тих блокпостів, які  стояли і продовжують стояти на дорогах Дніпропетровщини й України. Фото досить символічне та  промовисто проголошує загальновідому думку,  що саме  Дніпропетровщина стала тим форпостом, який зупинив поширення сепаратизму та російську агресію у березні-квітні 2014 року.

Експонуються дорожні знаки, на яких позначені назви міст Донецької та Луганської областей. Відвідувачі немов йдуть по умовній дорозі війни та згадують головні події  2014-2016 років, коли вся Україна схвильовано спостерігала, як бійці АТО просуваються окупованою територією.

В центрі експозиції  велика металева конструкція – залишки зруйнованого Донецького аеропорту, який став символом незламності та мужності українських захисників, бої за який безперервно тривали з 26 травня 2014 року. Українські герої – «кіборги» – 242 дні обороняли аеропорт,  доки 22 січня 2014 р. старий і новий термінал, а також башта укріплення донецького аеропорту були повністю зруйновані.

 

 

 

Зруйнована снарядом «Град» автобусна зупинка на Донбасі «Піски». Черговий злочин терористів  проти людяності. Артилерійським вогнем нелюдів стираються з лиця землі цілі населені пункти, а знищена промислова інфраструктура – це десятиліття невтомної праці для майбутніх поколінь.

 

 

23 грудня 2017 року  було відкрито другу частину музею АТО у місті Дніпро. 

Перша зала – не лише військові, всі, кого торкнулась війна, хто не залишився байдужим: волонтери, медики, журналісти, родини військових, переселенці. Експозиція надзвичайно інтерактивна не лише завдяки численнім речам, до яким можна доторкнутися та відео-супроводженню. Люди – головні дійові особи і це передано не пояснювальними табличками біля особистих речей та фото. SMS з війни та на війну: слова, що написані у важку хвилину, прохання про допомогу, сухе ділове спілкування, підтримка, обіцянки, відчай та надія.

    Емоції – кожен крок та кожна деталь.  Важка зала друга –  присвячена сотням загиблих. Третя – мультимедійна зала, де на чотирьох стінах демонструється знятий волонтерами фільм-хроніка від початку війни на сході до сьогодення, відвідувач знаходиться всередині подій.

 

Перша зала музею

       

               Український Донбас в 2014 році                                       Подарунок з шахти “Південна” на Донбасі

                

        

                                                                                SMS-повідомлення бійців

                

                                                                                             Військові капелани в зоні АТО

Друга зала музею

               

 

               

Речі загиблих героїв

                   

 

               

5. ПРОВЕДЕННЯ ЕКСКУРСІЇ ДО ІСТОРИЧНОГО МУЗЕЮ ІМЕНІ ДМИТРА ЯВОРНИЦЬКОГО

«КАТЕРИНОСЛАВЩИНА У ХХ СТ»

 

У другій половині XVIII ст. землі сучасної території Дніпропетровської області поступово увійшли до складу Новоросійського краю Російської імперії. До початку ХІХ ст.  вони постійно зазнавали змін адміністративних кордонів., які в  ході  двох російсько-турецьких війн розширились, охоплюючи все Північне Причорномор’я та Крим. Так, 30 березня 1783 р. Азовська та Новоросійська губернії об’єднуються у величезне Катеринославське намісництво, територія якого охоплювала майже 10 сучасних областей України та півострів Крим. Намісником краю стає фаворит Катерини II, князь Григорій Олександрович Потьомкін. Однією з головних задач уряду в цей період стає заселення та господарське засвоєння краю. Плодючі землі та благодатний клімат, можливість торгівлі по Дніпру привертають увагу поміщиків. Поступово з’являються втікачі та колоністи. Населення стає багатонаціональним: росіяни, греки, вірмени, цигани, калмики, грузини, шведи, корсиканці, польські євреї, албанці, поляки та ін.
      

 

     В центральній вітрині увагу привертають одяг і предмети побуту поселенців краю. Тут разом з українським одягом представлений одяг і головні убори російських селянок, волоський жіночий одяг, російські, грецькі, волоські вишиті рушники, грецький мідний глек та барабан, дерев’яний посуд, яким користувалися землероби в полі, — загальні миски з сільницями, дерев’яне відро і баклага для зберігання води.

У цей же час засновується губернський центр — Катеринослав. Це місто повинно було стати справжньою південною столицею Російської імперії. В експозиції перші плани міста Катеринослава, з яких особливу цінність представляє план 1792 р., складений відомим російським архітектором І.Е.Старовим з особистим підписом Катерини ІІ.

Будівництво столиці на новому місці розпочинається з закладення Преображенського собору, який за задумом Г.О. Потьомкіна, схваленим імператрицею Катериною ІІ, повинен був перевершити своєю грандіозністю все відоме тоді в архітектурі світу.

 

Одна з карет кортежа імператриці Катерини II

 

 

 

В урочистостостях з цього приводу взяла участь російська імператриця Катерина ІІ, яка відвідала місто під час подорожі до Криму. «Свідком» цієї грандіозної події стала одна з 40 карет, створених спеціально до царської подорожі, завдяки випадку залишена у Катеринославі. ХVIII ст. — «золоте століття дворянства». Масивна «Родословная книга гг.потомственных дворян Екатеринославского уезда Екатеринославской губернии» — «символ веры» дворянства в непорушність його прав і привілеїв, в міцність дворянської влади.
           Поруч представлені чудові вироби з порцеляни, скла, каміння, що колись прикрашали палаци катеринославських дворян. Більшість з них має не тільки історичну, а й художню цінність, як зразки виняткової роботи західноєвропейських та вітчизняних майстрів.

Із самого початку Катеринослав створювався не тільки як адміністративний, а й як торгівельно-промисловий центр. Вже наприкінці XVIII – на початку XIX ст. тут працювали заводи салотопні та миловарінні, винокурінні для потреб губернії, чавуноливарні. Була також суконна фабрика, пивоварінні, макаронні, цукрові, тютюнові, бавовняні. На території міста знаходилося три великих постійних ярмаркових майданів.

Вагомий внесок у розвиток краю середини ХІХ ст. зробив катеринославський цивільний губернатор у 1847-1857 рр. Андрій Якович Фабр (1790 – 1863). Він прикладає величезних зусиль для благоустрою міста Катеринослава, Саме Фабр організував роботи по упорядкуванню головної магістралі Катеринослава – Катерининського проспекту (суч. пр. К. Маркса), перетворення його на одну з найкрасивіших, зелених, зручних вулиць міста, де люди живуть, працюють, відпочивають. Під час Кримської війни 1853 – 1856 рр. організовує не тільки збір коштів на потребу армії, але й мобілізує всю економіку краю на воєнні потреби. Чимало цікавих експонатів присвячено Кримській війні 1853-1856 років. Про участь в цій війні катеринославців свідчать: «Вирок» (ухвала) лоцманської общини про пожертвування двох тисяч рублів на користь російської армії, фотографія 1901 р., на якій відображені матроси-нікопольчани, які добровільно взяли участь в Кримській війні; подяка Олександра II жителям губернії за великий внесок.

ВИСНОВКИ

 

В Українській державі, що сповідує європейські цінності, військово-патріотичне виховання має бути спрямоване на формування у молодого покоління національної свідомості, любові до України, турботи про благо українського народу, вміння цивілізованим шляхом відстоювати права й свободи громадян, сприяти громадянському миру та злагоді в суспільстві. Патріотичне виховання має бути залучене до формування і розвитку такої особистості, якій буде притаманна висока національна самосвідомість, готовність до виконання громадянського та конституційного обов'язку із захисту національних інтересів, незалежності та цілісності України.

Однією із найцікавіших форм такої роботи з студентами є організація та проведення екскурсії. Така форма виховної роботи доступна для кожного викладача, не вимагає тривалої спеціальної підготовки, має широкі можливості виховання, сприяє підвищенню культурного, освітнього, наукового, інтелектуального рівня молоді.

Велике виховне значення екскурсії, засноване на використанні цінностей культури, педагогічних і духовних традицій вітчизняної культури.  Можливості використання багатства морального, естетичного змісту екскурсійних програм, служіння екскурсійної справи духовності, краси образу життя має велику популярність і робить позитивний вплив на сфери суспільства. 

У методичній роботі узагальнено досвід відвідування викладачами ЦК «Зберігання і переробка зерна»:

- діарами «Битва за Дніпро»;

- історичний музей ім. Дмитра Яворницького «Катеринославщина у  ХХст»;

-  музей «Громадський подвиг Дніпропетровщини під час АТО».

З метою вивчення ставлення студентів до екскурсій. Куратором Стеценко А.В., було проведено опитування щодо ставлення студентів коледжу до екскурсій та анкету щодо ставлення студентів та викладачів до патріотизму.

На питання «Чи вважаєте Ви себе патріотом?» були отримані такі відповіді:

 

1. ТАК – викладачі 11 (84,6 %), студенти – 15 (75%).
2. НІ– викладачі 0 (0 %), студенти – 0 (0%).
3. ЧАСТКОВО - викладачі 1 (7,6 %), студенти – 4 (20%).
4. НЕ ЗНАЮ - викладачі 0 (0 %), студенти – 1 (5%).

Не буде перебільшенням констатувати, що екскурсії вносять у навчання пожвавлення, забезпечують зв'язок із суспільним життям, примушують студентів зануритися у сферу життя минулого, викликає інтерес і бажання вчитися, творити, мислити, шукати, перетворитися на дослідника рідного краю і старовини, закликає до свідомої творчості і самодіяльності і разом з тим розкриває розмаїття справжньої історії рідного краю з її джерелами, гіпотезами, сумнівами та істиною.

Можемо зробити висновок, що більшість студентів  вважають екскурсії доцільними при проведенні кураторських годин у коледжі, але кожна екскурсія не повинна бути схожою на іншу і створювати найбільш повну картину з розглядуваного питання.

 

 

 

 

 

 

 

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Капустіна Н. І.  Дніпропетровський історичний музей імені Д. Яворницького // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.:В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 415. 
2.    Капустіна Н. І.  Дніпропетровський історичний музей імені Д. Яворницького // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2016.
3.  Максимюк С.П. Позаурочні форми навчання, Педагогіка/ Максимюк С.П.       Бібліотека українських підручників
4. Осухова Н. Г. Современные учителя о воспитании, или прошлое в настоящем //Педагогика. - 1995. - № 3. - С. 60-65.
5.    Піскова Е.М. Катеринославський обласний музей імені О.Поля // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 139. —ISBN 978-966-00-0692-8.
6.    Смирнов С. Д. Педагогика и психология высшего образования: от деятельности к личности. – М.: Аспект пресс, 1995. – 271 с.