Методична розробка "Формування ключових компетентностей на уроках біології через використання педагогічних інновацій"

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки

Полтавської обласної державної адміністрації

Державний професійно – технічний навчальний заклад

«Полтавське вище професійне училище імені А. О. Чепіги»

 

 

Методична розробка

на тему:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала

викладач біології, екології

Вікторія Василевська

Полтава -  2023

Зміст

 

 

 Передмова  …………………………………………………………………................3

 

Розділ 1.  Ключові компетентності ………………………………………………….5

  

Розділ 2. Формування ключових компетентностей на уроках біології …………7

 

1.           Педагогічний інноваційний підхід ………………………………..10

 

Розділ 3. Формування інформаційної компетентності……………………………13

 

 3.1. Формування комунікативної компетентності……………………..17

 

 3.2. Формування і компетентності саморозвитку……………………..20

 

 3.3. Формування компетентності самоосвіти…………………………..24

 

3.4. Формування компетентності продуктивної творчої діяльності….27

 

3.5. Формування здоров’язберігаючої  компетентності……………….32

 

Висновки ……………………………………………………………………………34

 

Список використаної літератури………………………………………….............35

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Передмова

 

Глобальні процеси сучасного цивілізаційного розвитку визначають необхідність становлення нової парадигми освіти. Сьогодні впроваджуються освітні моделі, що ґрунтуються на гуманістичних засадах, тобто є особистісно зорієнтованими, і відображають особливості сучасного соціокультурного простору. Життя висунуло суспільний запит на виховання  творчої особистості, здатної самостійно мислити, генерувати оригінальні ідеї, приймати сміливі і нестандартні рішення. Одним із шляхів оновлення змісту освіти й узгодження його з потребами сучасності є орієнтація на формування компетентностей та створення ефективних механізмів їх упровадження через навально - виховний процес у профтехосвіті.

    Гуманізація освіти та її особистісно орієнтований напрям передбачають концентрацію навчально-виховного процесу як  на навчальній  складовій так і на особистості здобувача освіти, його професійному становленні та особистісному зростанні. Компетентнісний підхід покликаний подолати прірву між освітою й потребами життя.

     Відповідно до сучасних світових тенденцій актуальною проблемою,що потребує розв’язання у сфері освіти, є виховання нового покоління, спроможного не розгубитися у вирі соціально-економічних процесів, адекватно реагувати на будь-які виклики часу і навіть прогнозувати їх.

Профтехосвіта бере на себе місію створення  нового освітнього  середовища,  де  панує  атмосфера  педагогічної  творчої співпраці  викладачів  – однодумців, учнів і батьків, де впроваджуються  нові технології  навчання  і  виховання, розвиваються інтелектуальні здібності, формується культура творчого мислення, а набутті знання і навички використовуються для конкурентоспроможної  діяльності у будь-якій  сфері  суспільного  життя.

   Ідея компетентнісно спрямованої освіти органічно пов’язана з такими значущими соціальними цінностями як свобода вибору, творчий підхід, свобода совісті, життєвий досвід. Здобувачу освіти необхідно чітко знати і розуміти, які його дійсні можливості і як можна підвищити свою готовність до завтрашнього дня, як краще використати свої розумові здібності з користю для себе та суспільства. Тому сьогодні постає питання організації навчального процесу з точки зору компетентнісного підходу, а отже, й проблема компетентнісного підходу до управління процесом навчання є надзвичайно актуальною.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Ключові компетентності

    Сам термін "ключові компетентності" вказує на те, що вони є "ключем", підставою для інших, більш конкретних і предметно орієнтованих питань.             «Компетенція" в перекладі з латини означає коло питань, у яких людина добре обізнана, має знання та досвід.

    У педагогічній науці немає однозначного тлумачення поняття «компетентність». Вітчизняні та закордонні вчені по-різному підходять до тлумачення даного поняття. Я особисто більше схиляюсь до думки О. Пометун. Вважаю, що спрямована діяльність людини, зокрема й засвоєння  знань, умінь і навичок, складається з конкретних дій, операцій, які вона виконує. Роблячи ці дії, розмірковуючи над їх виконанням, усвідомлюючи потребу в них та оцінюючи їх важливість для себе або для суспільства, людина тим самим розвиває компетентність в тій чи іншій життєвій сфері.

У Державному  стандарті  базової  і повної  загальної  середньої  освіти  (затвердженому постановою  Кабінету Міністрів  України від 23  листопада  2011 р. № 1392) дається  тлумачення понять «компетентність», «ключова  компетентність», «компетентнісний підхід»:

- компетентність - набута у процесі навчання інтегрована здатність учня, що складається із знань, умінь, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізовуватися на практиці;

-  ключова  компетентність - спеціально  структурований  комплекс характеристик  (якостей) особистості, що дає можливість їй ефективно діяти у різних сферах життєдіяльності і належить до загальногалузевого змісту освітніх стандартів;

- компетентнісний підхід - спрямованість навчально-виховного процесу на  досягнення результатів, якими  є ієрархічно  підпорядковані ключова, загально предметна і предметна (галузева) компетентності.

    Державний стандарт базової й повної середньої освіти, Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти на підставі міжнародних і національних досліджень в Україні визначають такі ключові компетентності:

•    соціальні (характеризують уміння людини повноцінно жити в суспільстві): брати на себе відповідальність, приймати рішення, робити вибір, безконфліктно виходити з життєвих ситуацій;

•    загальнокультурні (комунікативні): уміння спілкуватися усно й письмово рідною й іноземною мовами, оволодівати досягненнями культури, з розумінням і повагою ставитися до людей інших національностей, релігій, мов, рас, культур, політичних поглядів і соціального стану;

•    інформаційні: уміння одержувати,  осмислювати, обробляти й використовувати інформацію з різних джерел;

•    саморозвитку й самоосвіти: потреба й готовність постійно вчитися протягом усього життя; опановувати вміннями й навичка ми самоаналізу, самоконтролю й самооцінки;

•   здоров'язберігаючі:  готовність дотримуватися здорового образу життя у фізичній, соціальній, психічній і духовній сферах.

     У  документі  також  визначено  ключові  компентності,  які  мають  бути сформовані  в  процесі  освтньої  діяльності  в  навчальному  закладі:   

громадянська,  загальнокультурна,  здоров’язбережувальна,  інформаційно-комунікаційна,  комунікативна,  міжпредметна  естетична,  міжпредметна,   предметна  (галузева),  предметна  мистецька,  проектно-технологічна, соціальна.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Формування ключових компетентностей на уроках біології

  Основою набуття компетентності є власна активна діяльність здобувача освіти і викладача. Мій педагогічний досвід показує, що оптимально та вдало обрані прийоми, форми та засоби навчання сприяють: розв’язуванню практично орієнтованих завдань; аналізу життєвих ситуацій; використанню наочності; проведенню експерименту ужиткового спрямування; проведенню учнівського дослідження; виконанню проектів, розв’язуванню проблемних завдань, застосуванню технології розвитку критичного мислення тощо.

Підтримую бачення О.І. Пометун в частині того, що сформовані компетентності людина використовує за певної потреби в  соціальних та інших контекстах залежно від умов і потреб щодо здійснення різних видів діяльності. Очевидно, що компетентна людина застосовує ті стратегії, які здаються їй найприйнятнішими для виконання визначених завдань як життєвих, так і професійних.  Упровадження  компетентнісного підходу створює умови для формування внутрішньої мотивації навчання. Зазвичай, на мою думку, чинниками, які позитивно впливають на формування мотивації, є:                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                        

•                   практична спрямованість мети уроку як особисто значущої, важливої для кожного учасника навчального процесу;
•                   використання в процесі навчання здобутого життєвого досвіду здобувачів освіти, їхніх повсякденних спостережень, досвіду практичної діяльності;
•                   зв’язок навчального матеріалу з повсякденням, явищами, які відбуваються в довкіллі;
•                   використання результатів навчання в практичній діяльності людини.

    У формуванні ключових компетентностей здобувачів освіти профтехосвіти, значиму і провідну роль відіграють педагогічні працівники. Від їх предметно - методичної, психологічної, інформаційно - комунікаційної, загальнонаукової, загальнокультурної компетентностей у значній мірі залежить професійна та життєтворча компетентність здобувача освіти навчального закладу.

Управління власною діяльністю веде до підвищення або модифікації рівня компетентності людини.

    Незаперечним є те, що сам викладач, як мінімум, має володіти тими компетенціями, яких навчає дітей. Базова компетентність викладача полягає в умінні  організувати заняття, створити невимушене доброзичливе, розвивальне середовище, в якому стає реальною можливість досягнення освітніх результатів здобувача освіти, сформульованих як ключові компетенції. Викладачу важливо вміти організувати навчання так, щоб воно стимулювало інтерес, бажання разом думати і дискутувати, ставити оригінальні питання та оцінювати нестандартні ситуації, проявляти незалежне креативне мислення, формулювати ідеї, висловлювати різноманітні точки зору. Важливо, щоб це мотивувало здобувачів освіти до нових, на сходинку вищих здобутків та інтелектуального зростання. Викладач має налаштуватися на пошук та закріплення позитивної динаміки на шляху до формування компетентності здобувачів освіти.

    Опрацьовуючи передовий педагогічний досвід, науково-методичну літературу, інформаційні джерела мережі Internet з питання формування ключових компетентностей учня навчального закладу та на основі власного педагогічного досвіду, приділяю більше уваги цілеспрямованому розвитку особистості та формуванню ключових компетентностей здобувачів освіти таких  як: соціальні, комунікативні, інформаційні, саморозвитку і самоосвіти, здоров’язберігаючі, продуктивної творчої діяльності як в урочний, так  і у позаурочний час з предмету «Біологія і екологія». 

    Я викладач з чималим досвідом роботи. Свою професію ціную й з задоволенням щоденно  несу здобувачам освіти знання, розвиваю й виховую майбутніх громадян європейської незалежної держави. Вважаю, що кожний викладач  повинен свої знання,  майстерність, відповідальність, тепло віддавати учням, заряджати їх установками на позитив. Саме з усвідомлення цього й починається виконання мого педагогічного обов’язку.

    Своє головне завдання вбачаю у пробудженні та розвитку інтересу до оволодіння знаннями, бо  інтерес – це рушійна сила пізнання та навчання.  Але зараз для розвитку інтересу  до навчання на уроці недостатньо лише особистісних якостей викладача. Необхідно створити і нові  умови для продуктивного навчання, результатом якого є учень, який у стінах нашого навчального закладу (ДПТНЗ «Полтавське вище професійне училище ім. А.О.Чепіги») набуває ключових життєвих та професійних компетентностей.

    Формування компетентностей відбувається засобами змісту освіти. У підсумку в учня розвиваються здібності та з'являються можливості вирішувати в повсякденному житті реальні проблеми - від побутових до виробничих і соціальних. Здобувачів освіти намагаюся переконувати в тому, що високо компетентним спеціалістом стане той, хто матиме мобільні знання, які постійно оновлюватимуться, за допомогою гнучких і дієвих методів використовуватиме їх  у конкретній ситуації, кому  критичне мислення дозволятиме  оптимально оцінювати  ідеї щодо доцільності їх використання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.1. Педагогічний інноваційний підхід

Основним орієнтиром сучасної освіти  є формування творчо мислячої особистості, здатної само розвиватися й адаптуватися в соціумі. Узагальнений образ сучасного здобувача освіти , на мою думку, повинен поєднувати в собі активність, ініціативність, комунікабельність, персональну відповідальність, рішучість, упевненість у собі,самоконтроль, вміння працювати в колективі.

Щоб виховати такого учня, потрібно подбати, з одного боку, про високий коефіцієнт корисної дії засвоєння запропонованих теоретичних знань, а з другого – про надійні й ефективні механізми перетворення їх на практичний досвід.

Для розвитку  здібностей учнів слід добирати  такі інноваційні прийоми й методи, які б зацікавили дитину та надихнули її на пошук.

Спираючись на  наукові та практичні дослідження О.Пометун та Л. Пироженко, практикую при формуванні ключових освітніх компетентностей використання інтерактивних технологій. Умовами їх використання є: створення психологічного клімату на уроці, наявність соціальних навичок, уміння учнів спілкуватися, бажання викладача спілкуватися з учнями  «на рівних» .

Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв’язання проблеми на основі аналізу обставин і відповідної ситуації.

    У своїй педагогічній практиці використовую  технології колективно – групового навчання: «Мозковий штурм», «Мікрофон», «Дерево рішень»,          «Навчаючи – вчуся «, «Ажурна пилка», «Асоціативний кущ».

     Надаю перевагу роботі здобувачів освіти у  групах, тому застосовую різні методи кооперативного навчання: «Ротаційна трійка», «Карусель», «Акваріум», «Робота в парах».

     Коли виникає потреба вирішити проблему через дискусію, застосовую «Метод «Прес», «Дебати», «Займи позицію».

Для того, щоб навчання було радісним, а бажання самовдосконалення лишалося завжди використовую  технології створення ситуації успіху, саморозвитку, навчання як дослідження, педагогіки співробітництва, рівневої диференціації навчання,проблемного навчання, ігрові технології навчання.

На всіх етапах уроку можна використовувати інноваційні форми роботи:

•                 організаційний момент: психологічне налаштування (створює довірливу атмосферу);
•                 актуалізація опорних знань, вмінь : міні-проекти – сенкани (мобілізують знання, виявляють рівень усвідомлення матеріалу, продукують творче начало), презентація проектів (розвивають самостійну пізнавальну діяльність), розподіл за певними критеріями (зацікавлюють, розвивають мислення, формують комунікативні вміння), закінчити думку ( розвивають самодостатність, впевненість, логічне мислення);
•                 вивчення нового матеріалу: випереджувальні завдання (розвивають креативність під час визначення форми представлення інформації),проектні роботи (стимулюють інтерес до проблеми,розвивають дослідницькі вміння), міні-тренінги (змінюються внутрішні установки учасників, з’являється позитивний досвід ставлення до себе, оточуючих та світу взагалі), рольові ігри (формуються навики активно-позитивного спілкування), групова робота (стимулює до внутрішньої пізнавальної активності, саморозвитку);
•                 закріплення: складання таблиць, схем, (формує творчий підхід, виявляє рівень засвоєння матеріалу), моделювання за заданими параметрами (демонструє глибину знань, підкреслює індивідуальність);
•                 рефлексія: короткі висловлювання, незакінчені речення (забезпечують зворотній зв'язок між усіма учасниками процесу, прогнозують наслідки діяльності, формують самооцінку, виявляють очікування), сигнали (повідомляють про реальний стан справ);
•                 релаксація: розслаблення (зняття емоційного напруження), усмішка (позитивні емоції), дотягнутися до зірок (підтримують задоволення від праці). похвала (додає впевненості).

Важливо зазначити те, що використання інноваційних педагогічних технологій потребує нових структурних елементів уроку: психологічне налаштування, рефлексія, релаксація та ін..

     Переконалась, що застосування інтерактивних технологій є результативнішим, в порівнянні  з пасивними методами навчання:                                                                  

-  у  моїх учнів краще розвиваються комунікативні вміння і навики;

- вони навчилися краще працювати в команді, прислухатися до думки кожного;

- здобувачи освіти удосконалили вміння шукати і аналізувати інформацію, захищати свою точку зору, добирати найпереконливіші аргументи;

- розвиваються творчі прагнення дитини, креативність, підвищується впевненість у своїх силах;

- я  розкрила для себе нові можливості професійного зростання.

Тому вважаю за потрібне поділитися з колегами тими власними напрацюваннями (фрагменти уроків і позаурочних заходів), які допомагають успішно здійснювати формування ключових  компетентностей учнів, які якісно впливають на результат усвідомленого засвоєння ними програмового матеріалу з біології і застосування набутих знань упродовж життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Формування інформаційної компетентності

     Найбільшу цінність для здобувача освіти становить та інформація, яку він здобув самостійно,оскільки вона добре інтегрується в уже наявну в нього систему знань.

За допомогою реальних об'єктів (телевізор, магнітофон, телефон, факс, комп'ютер, принтер, модем, копір тощо) й інформаційних технологій (аудіо-, відеозапис, електронна пошта, ЗМІ, Інтернет) формую вміння самостійно шукати, аналізувати та відбирати необхідну інформацію, організовувати, перетворювати, зберігати та передавати її.

Важко уявити сучасну успішну людину, що не володіє інформаційною компетентністю. Вміння самостійно шукати, аналізувати, інтегрувати, зберігати та передавати інформацію розвиває вміння знаходити вирішення  найнестандартніших ситуацій у житті. Виходячи з існуючих рівнів засвоєння знань: розпізнавання, репродукції, продуктивного, творчого – визначаю етапи формування інформаційної компетенції: ознайомлення, репродукція, перетворення, творчий етап.

    Біологія є одним з тих навчальних предметів, що дає багатий матеріал для відпрацювання найрізноманітніших методів і прийомів роботи з інформацією. Викладання біології пов’язане з використанням великого обсягу різноманітної інформації . Застосування комп’ютерної техніки на даному етапі стало особливо ефективним, оскільки дозволяє дуже швидко опрацювати інформацію і представити її у  вигляді малюнків, фотознімків, таблиць, схем, діаграм, презентацій, тощо.

Наприклад, вивчаючи  харчування і здоров’я у темі «Біологічні основи здорового способу життя» здобувачи освіти з цікавістю підбирають з різних джерел значиму, на їхню думку, інформацію про стратегії  харчування та принципи здорового харчування і подають її у вигляді презентації:

Слайд 1.

Стратегія правильного харчування

- Дивлюся, з яких страв я можу вибрати.

- Оцінюю свіжість продуктів.

- Уявляю їхній смак і відчуття в шлунку після того, як їх з’їм.

- З’їдаю їжу повільно, доки не відчую легку ситість.

- Якщо їжа залишилася на тарілці, ставлю її в холодильник.

Слайд 2.

Стратегія переїдання

Їм не замислюючись.

Роблю інші справи водночас з їжею.

Уявляю собі тільки смак їжі.

Їм доти, допоки все не з’їм.

Дивуюся своїй надмірній вазі.

Слайд 3.

Стратегія недоїдання

Постійно думаю про свою вагу.

Старанно вираховую калорійність і кількість їжі.

Намагаюся вибрати найменш привабливу страву.

Намагаюсь з’їсти якомога менше.

Дотримуюсь дієти.

Пишаюся зниженням ваги.

Потрапляю до лікарні з виснаженням або повертаюся до переїдання.

Слайд 4.

Принципи здорового харчування

Кількість та якість харчових продуктів, споживаних людиною, повинна відповідати виду праці( фізична чи розумова), віковим та індивідуальним особливостям організму, умовам життя, порам року.

Споживання їжі лише в певні години зумовлює краще виділення травних соків.

Ніколи не варто їсти без почуття голоду. Споживання їжі покликане тамувати голод, а не спричиняти почуття надмірної ситості.

Помірне та якісне пережовування їжі сприяє нормальному травленню і запобігає захворюванням шлунково-кишкового тракту.

Відразу після їжі не виконуй важку роботу і не лягай спати.

Прагни до якнайширшого вибору продуктів харчування, намагайся вживати продукти своєї місцевості,узгоджуй їх споживання з національними традиціями.

    Тому з перших уроків звертаю особливу увагу на формування інформаційної компетентності, що є важливим для здобувачів освіти у період навчання у нашому закладі та упродовж життя.

    На уроках щоразу наголошую на тому, що вміння знайти необхідну інформацію, опрацювати її, застосувати для вирішення певних завдань та проблем не тільки на уроці, а в продовж життя таке ж важливе,  як і процес споживання їжі у їхньому житті. Тому привчаю здобувачів освіти до підготовки випереджувальних завдань у вигляді повідомлень про наукові досягнення і відкриття в біології, медицині та інших науках, про різноманітність організмів та інше.

Останнім часом окремі учні готують презентації у вигляді слайдів, плакатів  або буклетів. Така робота спонукає опрацьовувати й переосмислювати новий пізнавальний матеріал, який дає можливість дізнатися більше, розширити свій інтелект та можливість проявити свої знання в певних життєвих, а також професійних ситуаціях.

Формування  інформаційної  компетентності передбачає:

1.               Розвиток умінь здобувачів освіти обирати потрібні джерела інформації;

2.   Удосконалення вмінь використовувати додаткову літературу;

3.    Проведення інформаційних хвилинок;

4.   Проведення інформаційних диктантів;

5.   Вироблення вмінь складати схеми та читати їх;

6.   Організація зустрічей із живими носіями інформації;

7.   Залучення здобувачів освіти до використання комп'ютера, мережі Інтернет як потужного інстру­мента здобуття та обробки інформації;

8.   Стимулювання критичного ставлення до повідомлень засобів масової інформації;

9.   Виховання загальної інформаційної культури.

    Чим більше учні читають пізнавально-наукової інформації, тим більший їх словниковий запас, тим швидше вони міркують та активніше засвоюють навчальний матеріал, проявляючи зацікавленість до всього, над чим вони працюють, а відповідно -  мають вищий рівень навчальних досягнень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.1. Формування комунікативної компетентності

        Формування комунікативної компетентності є важливою складовою ключових компетентностей тому, що сприяє формуванню у здобувачів освіти вміння працювати й співпрацювати  в колективі (команді, ланці, малій групі); розвитку комунікативності, культури міжособистісних взаємин, здатності приймати спільні рішення, а також виховує моральні орієнтири молодого покоління. Здобувач освіти вчиться презентувати себе, ставити запитання, давати відповіді, дискутувати.  Тому  розробляю ігри, різні за складністю, формою та часом проведення, до яких залучаються всі учні групи.

Формування  комунікативної  компетентності передбачає:

1.   Підготовку дидактичних матеріалів до уроків біології, ре­продукцій, карток, уривків з фільмів;

4.   Розробку системи нестандартних уроків, які передбачають максималь­не спілкування здобувачів освіти;

5.   Залучення дітей до створення власного словника труднощів;

6.   Створення на уроці нестандартних ситуацій, близьких до життєвих;

7.   Продовження формування вмінь та навичок здобувачів освіти у позакласній роботі (робота відповідного гуртка, тощо);

8.   Стимулювання критичного ставлення до власної роботи, висловлен­ня власної думки та адекватного сприйняття відгуків;

9. Удосконалення вміння слухати і чути.

В процесі вирішення питань кожен партнер завжди прагне вплинути один на одного.

 Виникає специфічний спосіб взаємодії людей - спілкування, завдяки якому організовується спільна життєдіяльність і визначається роль людини в суспільстві.

Важливими критеріями, що створюють атмосферу й визначають ефективність спілкування, на мою думку, є щирість і істинність, а головними – принципи кооперації, доцільності, достатності, ввічливості, рівної безпеки, адекватності.

Для позитивного налаштування на навчальну діяльність  на початку уроку (організаційний момент) варто проводити « хвилини позитиву». Наприклад:

•                 - уявіть собі, що ви складаєте іспит із ввічливості. Ось витягнули завдання: «Скажіть  по черзі якомога більше ввічливих слів». Давайте станемо в коло й виконаємо завдання. Перший учень називає ввічливе слово і простягає праву руку наступному, який називаючи інше слово,  бере його за руку, а називаючи друге,  пропонує праву руку наступному учневі і т. д. поки коло не замкнеться .

А зараз похвалимо себе ствердно, промовивши «молодці», й, займаючи робочі місця, налаштуємося на творчу працю. Отже, всі ми…( учні кажуть «молодці» й займають робочі місця);

•                 здобувачи освіти сидять за круглим столом.

 ( Привітання викладача).

  - А з яким настроєм ви прийшли на урок? ( учні малюють обличчя з емоціями, що відповідають їхньому настрою, викладач слідкує за їх станом і відповідно планує особливості роботи на уроці з учнями, в залежності від їх настрою).

-  Сьогодні всі щасливі. «Щастя не залежить від того, що ви робите, чи ким ви стали. Воно залежить винятково від того, як ви думаєте і почуваєтесь», -  вважає Дейл Карнегі. Є і такий вислів: «Якщо хочеш, щоб життя тобі усміхалося, спочатку сам усміхнися життю».

  Отже, давайте  візьмемося за руки, посміхнемося один одному і побажаємо хорошого настрою, успіхів у навчанні;

•                 здобувачи освіти вітаються плескаючи в долоні . Викладач просить показати свій настрій. Учні піднімають картки: зелена – хороший, синя – поганий, червона – тривожний настрій. Якщо чимало синіх і червоних карток, то пропонує релаксацію із закритими очима під спокійну музику.

Надаю перевагу груповим формам роботи, бо, на мою думку:

по-перше, групові форми роботи - це середовище для формування ключових компетентностей та розвитку критичного мислення, завдяки чому учень отримує інформацію, осмислює та оцінює її;

•                   по-друге, у групі реалізується кредо інтерактивного навчання:

Те, що я чую, я забуваю.

Те, що я бачу і чую, я трохи пам'ятаю.

Те, що я бачу, чую й обговорюю, я починаю розуміти.

Те, що я бачу, чую, обговорюю й роблю, я одержую знання і вміння.

Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.2. Формування компетентності саморозвитку

    Реальним об'єктом у сфері даної компетентності виступає сам здобувач освіти. Він опановує способи діяльності у власних інтересах і можливостях, що виражається в його безперервному самопізнанні, розвитку необхідних сучасній людині особистісних якостей. Ця компетентність спрямована на засвоєння способів фізичного, духовного й інтелектуального саморозвитку, емоційної саморегуляції та самопідтримки.

    Біологія як  шкільний предмет належить до природничо – математичних дисциплін і є комплексною наукою, яка сприяє формуванню наукового світогляду, інтелектуальному розвиткові учнів, формуванню в них загальнолюдської валеологічної та екологічної культури. З досвіду пересвідчилась, що більшість здобувачів освіти не вміють у процесі навчання самостійно вирішити найважливіші структурні елементи знання, встановити причинно – наслідкові зв’язки між ними, замість структурованої, усвідомленої системи знань, володіють розрізненими, механічно запам’ятовуваними відомостями. Тому одним із актуальних напрямків вдосконалення навчально-виховного процесу є пошук і впровадження інтелектуальних засобів, форм, та методів навчання, що забезпечують системність знань, їх міцність і саморозвиток особистості.

     Формування компетентності саморозвитку ще називають особистісною компетентністю. Це тому, що в процесі взаємодії один з одним, учень - викладач, учень - група учнів  -  більшість з них починає розуміти свої сильні та слабкі сторони, що дає можливість здійснювати самооцінку своєї діяльності, набутих знань, умінь, навичок та вміння їх застосовувати для виконання завдань різної складності або вирішення проблемних ситуацій, завдань на логічне мислення, аналіз ситуацій, тощо.

Ситуація розвитку особистості здобувача освіти обумовлює його прагнення до самоствердження,завоювання статусної позиції серед однолітків, бажання актуалізувати й випробувати свої можливості, виявивши самостійність.

Люди, яких люблять і шанують,не обов’язково вродливі і не завжди винятково розумні. Проте вони мають такі властивості, які полегшують їм установлювати контакти з іншими людьми і допомагають знаходити собі друзів. Ці властивості можуть бути закладені в характері від народження, але їх можна й  виробити, доклавши до цього певних зусиль. Тому, вивчаючи характер і темперамент, можна запропонувати учням обговорити в групах типи стратегів розв’язання конфліктів, повідомити про їх особливості і заповнити німу схему «Типи стратегів». Для роботи групам роздати  німу схему і карточки з характеристиками типів:

Черепаха (утеча). Черепахи втікають і ховаються у свій панцир, щоб обминати конфлікти. Відмовляються від власної мети та стосунків. Вони тримаються далі як від спірних питань, через які виникає конфлікт, так і від людей, до яких він причетний. Відчувають себе безпомічними. Вони переконані, що легше втекти (фізично та психологічно) від конфлікту, аніж зіткнутися з ним

Акула (примус). Акули намагаються перемагати опонентів тим, що силоміць примушують їх приймати потрібні їм варіанти розв’язання конфлікту. Для них найважливішим є власна мета, а стосунки з людьми мають невелике значення. Вони за всяку ціну добиваються свого. Потреби інших людей їх не турбують, їх мало хвилювати те, чи вони комусь потрібні, чи проявляє хтось до них прихильність. Акули переконані, що конфлікт вирішують тоді, коли один перемагає іншого. Вони хочуть бути переможцями. Перемога, на їхню думку, дає людям почуття гордості, це–успіх. Поразка викликає почуття безсилля, це–невдача. Вони намагаються здобути перемогу, приголомшуючи суперників, нападаючи раптово, а також залякуючи або загрожуючи їм з позиції сили.

Плюшевий ведмедик (згладжування).  Для ведмедиків стосунки найважливіше, а власна мета немає великого значення. Ведмедики хочуть подобатися, хочуть, щоб усі їх любили і цінували. Вони вважають, що краще уникнути конфлікту заради гармонії, і впевненості, що конфлікти не можна обговорювати без шкоди для стосунків. Вони бояться завдати болю, образити, зіпсувати стосунки підчас конфлікту. Щоб зберегти стосунки вони готові поступитись своїми домаганнями. Плюшеві ведмедики немовби кажуть: «Я пожертвую власною метою, роби все, що ти хочеш , аби тільки я тобі подобався». Плюшеві ведмедики намагаються згладити конфлікт.

Лисиця (компроміс). Лисиці невибагливі як у досягнені своєї мети, так і в стосунках з іншими людьми. Вони шукають компромісу. Вони готові пожертвувати частиною своїх домагань під час конфлікту і переконують іншу особу поступитися теж якоюсь частиною своїх домагань. Вони шукають такого варіанта розв’язання конфлікту, коли б обидві сторони мали якусь користь від цього, тобто «золоту середину» між двома протилежними позиціями.

Сова (конфронтація). Сови дуже високо цінують власну мету і стосунки. Вони розглядають конфлікт  як проблему, яку потрібно розв’язати, а також як засіб поліпшення стосунків шляхом послаблення напруження між двома людьми. Вона намагається розпочати дискусію і не заспокояться доти, доки не буде знайдене рішення, яке б задовольнило обидві сторони в конфлікті, і доки напруга не спаде і негативні емоції не будуть повністю переборені.

Кожному здобувачу освіти роздати уже заповнені схеми і попросити самостійно й індивідуально виконати завдання:

•                 знайдіть собі місце у котромусь із прямокутників;
•                 відшукайте місця для членів сім’ї, друзів, одногрупників;
•                 подумайте про характери ваших партнерів у спілкуванні;
•                 спробуйте пригадати  конфліктні ситуації і з позиції нових знань, оцініть їх вирішення;
•                 ваші дії щодо вирішення проблеми змінилися?

Формуючи компетентність саморозвитку  впливаю на динамічність знань, розвиток пізнавальних інтересів, індивідуальних здібностей і схильностей, здатність здобувачів освіти  до рефлексії  різними формами навчально-виховного процесу.

На етапі рефлексії можна запропонувати учням різні форми висловлювань, які стимулюватимуть до оцінки власної праці та надбань.

Наприклад:

•                Мені цікаво було дізнатися, що …..
•                Я вмію ….
•                Найцікавішим для мене було ….
•                Найбільші труднощі виникли коли ….
•                Мені було корисно …..
•                Найбільше мене вразило те, що ….
•                Мені не сподобалося …
•                Для мене було недостатньо інформації про ….
•                Я хочу дізнатися про …
•                Мене здивувало …
•                Я  зрозумів (ла) , що …
•                Сьогодні я навчився …..
•                Я знаю, що …..

Сучасний світ потребує людини з високим рівнем загальної культури, освіти, людини цілеспрямованої, мобільної, здатної швидко орієнтуватися і приймати оптимальні рішення в складних ситуаціях. Лише, живучи в злагоді з собою і оточуючими, можна задовольнити зростаючі вимоги суспільства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.3. Формування компетентності самоосвіти

   Формування компетентності самоосвіти означає мати потребу і готовність постійно навчатися впродовж усього життя.

Викладач повинен не тільки навчити засвоювати знання у готовому вигляді, а й навчити мислити, аналізувати зроблене, вносити корективи.

Тому однією з найважливіших функцій педагогічного впливу є стимулювання і підтримка процесу самоосвіти особистості.

Тільки через самостійну діяльність, самовиховання, самоаналіз, можна знайти своє місце у багатогранному суспільстві.

Формування  компетентності  самоосвіти передбачає :

1. Створення програми самоосвітньої діяльності здобувачів освіти;

2. Визначення проблеми, над якою передбачається працювати; 

3.  Підбір та опрацювання літератури;

4.   Складання здобувачами освіти  тез, виписок, опорних конспектів, виконання твор­чих завдань;

5.  Розробка учнями вікторин, тестів, сценаріїв, написання рефератів.

   Формування самоосвітньої компетентності здобувачів освіти особливо впливає на:

•                   здатність до самоосвіти, організації власних прийомів самонавчання;
•                   відповідальність за рівень особистої самоосвітньої діяльності;
•                   гнучкість застосування знань, умінь і навичок в умовах швидких змін;
•                   постійний самоаналіз, контроль за своєю діяльністю.

   Щоб самостійна діяльність здобувачів освіти була ефективною викладач має створити умови, за яких ці процеси могли б адекватно розвиватися. Це можливо, якщо педагог володіє теорію самостійної діяльності, вміє діагностувати можливості та інтереси учнів, веде моніторинг результатів взаємодії з учнями. Все це дозволяє викладачу в процесі навчальної діяльності відслідковувати характеристики суб’єктної позиції здобувачів освіти у навчальному процесі, а саме:

•                 стійкість навчальної мотивації;
•                 здатність ставити цілі й визначати умови їх досягнення;
•                 оволодіння діями, що дозволяють розв’язувати навчальні задачі;
•                 здатність до самоконтролю і самооцінки результатів.

Формування самоосвітньої компетентності – процес клопіткий і тривалий. Отже, перед викладачем  постає завдання засобами свого уроку допомогти учневі опанувати  навички самоосвіти. Важливо також  сформувати  відчуття впевненості в собі, розкрити його творчі здібності.

Завдання творчого характеру  пробуджують інтерес, розвивають творчі здібності, логічне мислення. Розв’язання таких задач  вимагає від здобувача освіти застосування раніше  засвоєних знань та вмінь у новій ситуації. Творчі задачі на відміну від репродуктивних, допомагають  підняти здобувачів освіти на більш високий рівень їхнього розумового  розвитку.

Наприклад, скласти вірш до теми уроку в стилі сенкану.

«Сенкан» (або сенкен) – це вірш, який складається з п’яти рядків. Під час складання сенканів необхідно дотримуватися таких правил:

1. Перший рядок має містити слово, яке позначає тему (один іменник).

2. Другий рядок – це опис теми, який складається з двох слів (два прикметники).

3. Третій рядок – називає дію, пов’язану з темою, і складається з трьох слів (три дієслова).

4. Четвертий рядок – є фразою, яка складається з чотирьох слів і висвітлює ставлення до теми, почуття з приводу обговорюваного.

5. П’ятий рядок – складається з одного слова-синоніма до першого слова, у ньому висловлюється сутність теми, ніби підбивається підсумок.

Ступінь активності учнів під час уроку є реакцією на методи і прийоми роботи викладача, показником його педагогічної майстерності. На своїх уроках  для формування ключових компетенцій, використовую такі  активні прийоми  навчання: 

•              приваблива мета (перед здобувачами освіти ставлю привабливу, цікаву мету);
•              здивування (для цього знаходжу такий аспект, за якого навіть буденне стає дивовижним;
•              фантастична добавка (на уроці доповнюю реальну ситуацію фантастикою);
•              лови помилку (пояснюючи матеріал, навмисно допускаю помилку, але заздалегідь попереджую про це здобувачив освіти);
•              прес – конференція (я навмисно неповністю розкриваю тему і водночас пропоную здобувачам освіти ставити запитання, які допоможуть розкрити тему до кінця);
•              мозковий штурм (це один  з елементів інноваційного навчання, за якого діти працюють у групах. Здобувачам освіти  даю завдання, для розв’язання якого необхідно користуватись додатковою літературою.
•              вправа «Ланцюжок» (здобувачи освіти по черзі швидко називають терміни з теми);
•              закінчи думку (необхідно логічно закінчити речення);
•              гра – дискусія «Мікрофон» (здобувачи освіти стають у коло. Той, хто з «мікрофоном» говорить і передає його наступному. Кожен висловлює думку.

Основне кредо в моїй праці – розбудити і розвинути в кожній дитині творчий початок.

Щоб створити відповідні умови для самореалізації і саморозвитку учнів через самоосвіту  потрібно, насамперед, визначити їхні потенційні можливості, інтереси і запропонувати здобувачам освіти  цікаві, творчі і дотепні завдання, які відшукує або розробляє сам викладач.

При плануванні роботи з формування самоосвітньої компетентності важливо врахувати такі елементи навичок: робота з підручником, розповідь за схемою, малюнком,відбір матеріалу з тексту, складання опорної схеми, складання питань до тексту, словникова робота, самоконтроль, взаємоконтроль, складання схем, таблиць, порівняння,встановлення причинно - наслідкових зв’язків, спостереження, дослідження .

 

 

3.4. Формування компетентності продуктивної творчої діяльності

  Коли треба надати здобувачам освіти  змогу розібратися в чомусь глибоко і всебічно, підняти їх на вищий рівень засвоєння, який передбачає практичне застосування матеріалу, аналіз і оцінку,  використовую такий метод, як проектне завдання (метод проектів). Цей метод відноситься до дослідницьких, основною тезою його є: «Все, що я пізнаю, я знаю, для чого це мені потрібно, де і як я можу ці знання застосувати».

  В основі методу лежить розвиток самоосвітніх пізнавальних навичок учнів, умінь самостійно конструювати свої знання, орієнтуватися в інформаційному просторі, порівнювати, аналізувати,  критично мислити, тобто це є поєднання багатьох  ключових компетентностей здобувачів освіти.

  Проектне завдання можна порівняти з написанням доповіді або здійсненням всестороннього практичного завдання. Учні працюють над презентацією певної проблеми (мети) протягом тривалого часу. У рамках тематики з одного чи декількох предметів кожен здобувач освіти чи група торкаються певної проблеми як правило в письмовій формі та практичним завданням.

  Проектне завдання, як метод навчання, надто широке і потребує більше часу, ніж інші, тому його неможливо здійснити в рамках одного навчального заняття. Крім того, здобувачи освіти повинні мати такий рівень, щоб отримати користь від виконаного проектного завдання. Його виконання учні здійснюють через керівництво і консультації з боку викладача. Проектне завдання є оптимальним методом поєднання знань з різних предметів.

  Метод проектів орієнтований на самостійну діяльність здобувачів освіти - індивідуальну, парну, групову, яку учні виконують протягом певного проміжку часу.  При цьому створюються умови, за яких здобувач освіти може самостійно здобувати знання чи застосовувати одер­жані раніше, причому замість дій за зразком в основному виступають по­шукові й дослідницькі дії. Основний акцент робиться на творчий розвиток особистості, що є запорукою професійної і життєвої компетентності здобувачів освіти.

Однією з головних особливостей проектної діяльності, на мій погляд, є орієнтація на досягнення конкретної практичної мети – наочну презентацію результату ( окремі схеми та малюнки, графіки, діаграми, комп’ютерні вирішення). Здобувач освіти, захоплений роботою над проектом зазвичай не звертає особливої уваги на отримання оцінки, а відчуває творче задоволення від процесу пізнання.

    За декілька тижнів до  вивчення трансгенних організмів пропоную здобувачам освіти об’єднатися у групи і провести дослідження та підготувати презентацію роботи на урок.

    Завдання групам

І група

1. Опрацювати інформацію про виникнення потреби генної модифікації і історії створення ГМО.

2. Вивчити закони України на предмет ГМО та ГМП. Ознайомитись з законодавчою базою інших країн.

3. Проаналізувати проблеми контролю продуктів на вміст ГМО.

4.   Дослідити маркування продуктів “ Без ГМО” у їдальні, магазинах;

ІІ група

1.      Дослідити відношення вітчизняних ЗМІ, науковців до проблем генної модифікації;

2. Дізнатися, які можливі наслідки використання ГМО. Виявити плюси і мінуси впливу ГМО на довкілля і здоров’я людини.

3. Довідатися з різних джерел, які продукти ймовірно містять у своєму складі ГМО і як їх розпізнати.

ІІІ група

1. Дослідити:  А) поінформованість населення про ГМО;                         

                              Б) частоту споживання окремих продуктів(з ймовірним вмістом ГМО) учнями і дорослими;

                               В)  рішення людей щодо вибору продуктів харчування

     Пропоную методи досліджень:

•                 Анкетування учнів, батьків.

•                 Підбір наукової інформації про ГМО.

•                 Ознайомлення з публікаціями ЗМІ,  Internet, законодавчою базою щодо ГМО, ГМП.
•                 Обстеження продуктів харчування магазинів на наявність маркування про вміст ГМО.
•                 Графічна обробка зібраних матеріалів.
•                 Статистична обробка зібраних матеріалів.

•                 Ознайомлення з поглядами населення щодо впливу ГМП на їхнє ж  здоров’я.
•                 Фото етапів робити.

Частоту споживання учнями  окремих продуктів  з ймовірним вмістом ГМО  можна презентувати  таким чином:

Що їдять наші здобувачи освіти?

 

 

Дослідження  показали, що чіпси наші учні купують рідко

 

 

 

В їхньому харчовому раціоні сухарики, кетчуп теж не займають значимого місця. Солодку воду й морозиво полюбляє третина. А ось майонез і ковбаса , приблизно у половини опитаних, щотижня приходить до столу. Десята частина здобувачів освіти щодня вживає в їжу продукти з ймовірним вмістом ГМО. Чай і кава у 65% учнів щоденно входить до складу їжі.

Отже. продукти, з ймовірним вмістом ГМО , складають частину харчового раціону учня і, очевидно, їх вплив на здоров’я не буде позитивним.

 

Дослідження маркування продукції харчування дає можливість стверджувати:

   Соціологічне опитування з приводу купівлі продуктів харчування без маркування «Без ГМО» показало, що все-таки більшість із опитаних (75% ) не беруть такий продукт взагалі, або інколи  все-таки дозволяють собі це зробити.

  Отже, це свідчить про те, що свідомість людей не завжди співпадає з тим, що вони роблять.  

 Дослідження маркування продуктів харчування в магазинах показали, що, в основному продукти мають маркування «Без ГМО». Серед 15 найменувань їжі у їдальні не виявлено маркування на солі, крохмалю і дріжджах. Зі 113 найменувань продуктів 3-х магазинів без маркування виявилися жувальні гумки, Рорріпд Candy.

  Отже, торговельні заклади продуктами харчування і їдальня мають марковані продукти, які повідомляють дітям і батькам про відсутність ГМО. Хоча достовірність маркування, з огляду на недостатній контроль потрапляння продуктів на прилавки магазинів, викликає певний сумнів в населення.

  Застосування мультимедійних засобів дає можливість комбінувати на одному  уроці значну кількість цікавих завдань, залучаючи все більшу   кількість учнів.

Комп’ютер – важливий засіб оптимізації процесу навчання.

Завдання викладача – визначити його місце в навчально-виховному процесі, поєднати з іншими засобами. На уроках комп’ютер використовую для демонстрування і розкриття особливостей просторової будови та функцій біологічних об’єктів, відтворення процесів у динаміці, кращого засвоєння здобувачами освіти  біологічної термінології, ознайомлення з явищами, які мають звукове відображення (спів птахів, кумкання жаб тощо), проведення ігор, поточного і тематичного контролю навчальних досягнень учнів.

Основою уроку є комп’ютерна  презентація, яка дає можливість чітко визначити основні завдання уроку.

         Сучасному педагогу необхідний достатньо високий рівень інформаційної й педагогічної культури, який служитиме орієнтиром під час вибору програмних засобів і оптимального їх використання. Використання комп’ютерів на уроках біології дозволяє значно підвищити інтерес здобувачів освіти  до предмета, забезпечити ефективність реалізації освітніх завдань.

 

 

3.5. Формування здоров’язберігаючої компетентності

   Здоров'язберігаюча компетентність  передбачає готовність дотримуватися здорового способу життя у фізичній, соціальній, психічній і духовній сферах.

Турбота про здоров’я учнів невід’ємна від турботи викладача про своє здоров’я. Своїм способом життя педагог подає приклад.

В арсеналі кожного викладача мають бути такі засоби й методики, які паралельно із навчанням дають змогу розв’язувати проблеми збереження і зміцнення здоров’я здобувачів освіти, зберігати нервову систему дитини, знімати стреси й напругу, емоційно розслаблятися. Якщо для учасників навчально-виховного процесу буде створено оптимальні умови  - гуманізація змісту уроку, ефективні методи навчання, доцільні форми організації навчання, різні способи підтримки учня, комфортне середовище, право вільного вибору, - то це сприятиме хорошій адаптації здобувачів освіти до уроку.

На своїх уроках використовую методи позитивної психологічної підтримки учня, облік індивідуальних можливостей дітей та диференційований підхід до здобувачів освіти з різними здібностями, підтримую їх пізнавальний інтерес до вивчення біології, стимулюю рухову активність на уроці.

Різноманітні види діяльності, що підтримують позитивне ставлення дитини до себе, упевненість у собі, у своїх силах та доброзичливе відношення до оточуючих, змінюють мікроклімат на уроці: атмосфера налаштовує на навчання та міжособистісне спілкування.

Життєві компетентності, що сприяють соціальному здоров’ю:

•              ефективне спілкування (рефлексія);
•              навички співчуття;
•              розв’язання конфліктів (елементи тренінгу);
•              навички поведінки в умовах тиску, погроз;
•              навички спільної діяльності (елементи гри).

Життєві компетентності, що сприяють духовному та психічному здоров’ю:

•              позитивне ставлення до себе, до інших людей, до життєвих перспектив;
•              уміння реально оцінювати здібності й можливості
•              уміння визначати життєві цілі, керуючись своїми потребами, схильностями, здібностями.

Життєві компетентності, що сприяють фізичному здоров’ю:

•              профілактика шкідливих звичок;
•              рухова активність (фізкультхвилинки);
•              санітарно-гігієнічні навички;
•              режим праці та відпочинку.

Раціональне чергування видів діяльності допомагає уникнути зниження уваги, втоми. Різноманітність типів взаємодії учасників навчального процесу забезпечує активність здобувачів освіти, знімає втому, робить процес емоційнішим.

Отже, сучасний урок повинен бути здоров’яформуючим, здоров’язберігаючим, здоров’язміцнюючим, спрямованим на формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя. Він повинен вчити культури здоров’я  на засадах розвитку життєвих навичок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Компетентнісний підхід висуває на перше місце не інформованість здобувача освіти, а вміння розв’язувати проблеми, що виникли в конкретних ситуаціях за допомогою отриманих знань і набутих умінь та навичок. Отже, найвищої оцінки може заслуговувати той учень, який не лише показує знання, а й виявляє здатність і досвід ефективного застосування цих знань у запропонованій чи нестандартній ситуації.

Кожний із зазначених мною підходів формування ключових компетентностей не вичерпує проблеми життєвої і професійної компетентності здобувача освіти повністю; всі ці підходи знаходяться у взаємозв’язку один з одним і взаємодоповнюють один одного.

  Опрацювавши різні інформаційні джерела з питання формування ключових компетентностей здобувача освіти профтехосвіти, та на основі власного педагогічного досвіду, прийшла до висновку, що саме набуття життєво важливих компетентностей може дати учню-випускнику можливості орієнтуватись у сучасному суспільстві, інформаційному просторі, швидкоплинному розвиткові ринку праці, подальшому здобутті освіти. 

 Життєвий і професійних успіх людини залежить від її здатності адаптуватися до змін, що відбуваються у суспільстві через вміння оволодівати та гнучко застосовувати набуті знання, уміння, власний та суспільний досвід.   І в цьому повинен йому допомогти компетентний педагог, який має високий рівень педагогічної майстерності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Асланова Т. А. Інтерактивні технології. - СПб.: МСП “Ната”, 2011.

2. Богданова О. К. Сучасні форми і методи викладання біології в школі.

Х.: Вид група “ Основа” , 2013.

3. Баханов К. О. Інноваційні системи. Технології та моделі навчання. - Запоріжжя: Просвіта, 2000.

4.Гін А.О. Прийоми педагогічної техніки.- Х. Ранок, 2017.

5. Державний стандарт базової і повної середньої освіти. Кабінет біології.  Упоряд. К. М. Задорожний, С. О. Малікова. - Х.: Вид. rрупа «Основа», 2006.- С. 39-51.

6. Москальчук Н. Навчальна діяльність учнів: структура і її види. Біологія. Хімія. - 2013. - №4

7. Небикова Т. Використання активних та інтерактивних технологій на уроках біології: методичні рекомендації // Біологія. – 2016. - №3.

8.  Пометун О., Пироженко Л. «Сучасний урок, інтерактивні технології навчання». К. «Видавництво А.С.К.», 2014.

9 . Пометун О.І. Теорія і практика послідовної реалізації компетентнісного підходу в досвіді зарубіжних країн /О.І.Пометун// Компетентнісний підхід в сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи. К.:К.І.С., 2004.

10. Пометун О., Пироженко. Л. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід. - К., 2002. – 135с.

11. Пугач І.М. Творчі завдання на уроках біології як засіб формування ключових компетентностей учнів.Біологія.Хімія.-2017. -№14.

12. Руснак Г. Інтерактивні методи роботи на уроці біології // Біологія і хімія в школі. – 2020. -№1.

13. Томко Н.Р. Проектні технології на уроках біології. // Біологія. -2014. - №1-2.

14. Хоменко П. Функціональні знання у структурі ключових компетенцій особистості. – 2014. - №4.

http://www.eidos.ru/journal/2002/0423.htm.