Методична Розробка „Формування загальномовленнєвої культури молоді”

Міністерство освіти і науки

Полтавський фаховий коледж транспортного будівництва

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Методична розробка

на тему:

 „Формування загальномовленнєвої культури молоді”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Полтава 2022

 Формування загальномовленнєвої культури молоді.

Полтава. ПФКТБ, 2022.

 

 

Укладач: Гордійко Л.П., викладач вищої категорії, викладач-методист

Полтавського фахового коледжу транспортного будівництва

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

1. Культура мовлення - духовне обличчя людина.

2. Теоретичні й практичні засади формування культури мовлення.

3. Як ми спілкуємось.

                                                                  „Слово - це найтонший різець, здатний

                                                          доторкнутися до найніжнішої рисочки

                                                          людського характеру. Вміти користуватися

                                                          ним - велике мистецтво. Словом можна

                                                          створити красу душі, а можна й спотворити її.

                                                          Тож оволодійте цим різцем так, щоб з-під                             

                                                          ваших рук виходила тільки краса!”

                                                                                    В.О. Сухомлинський

 

Культура мовлення - духовне обличчя людини.

 Висока мовна культура є невід'ємною складовою частиною і першою ознакою загальної культури людини, її духовним обличчям. Вона свідчить про загальний розвиток особистості, про ступінь прилучення її до духовних багатств рідного народу й надбання всього людства.

 Перш за все, культура мовлення - це володіння державною мовою. Згідно статті 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова.

 У період, коли законодавче утвердження державності української мови стало першим кроком в оздоровленні мовної ситуації в Україні, створено передумови для вільного функціонування рідної мови в усіх сферах суспільного життя, засобом здійснення цього важливого завдання стає система роботи з розвитку культури мовлення.

 Культура мовлення починається з самоусвідомлення мовної особистості, якій небайдуже, як вона говорить, пише, як сприймається її мовлення іншими членами суспільства.

 Яким же є мовлення сучасного середньостатистичного студента? Більша частина молоді володіє навичками культури мовлення. Але все ж сьогодні під час занять можна почути від студентів: Повторіть ше раз! (або Шо–шо?) замість: Повторіть, будь ласка, ще раз! А як зауваження одногрупникові звучить: Куда прьош? замість Зачекай, будь ласка, я тебе зараз пропущу. Студенти часто використовують не лише сленгові слова, а й жаргонну і, що взагалі неприпустимо для майбутнього випускника навчального закладу – обстенну (позанормативну) лексику, яку польські мовознавці називають бридкою. Мабуть, ніхто не буде заперечувати, що через низьку культуру усного мовлення виявляються виразні ознаки бездуховності. Мовна неграмотність, невміння написати елементарний текст, перекласти його з української мови на  на іншу чи навпаки чомусь перестали сприйматись як недолік. Культура мовлення всього нашого суспільства і культура мовлення молоді зокрема – це чи не найяскравіший показник стану їх моральності, духовності, культури взагалі. Словесний бруд, що заполонив їхнє мовлення, мовленнєвий примітивізм, вульгарщина – тривожні симптоми духовного нездоров’я народу (молоді з майбутньою вищою освітою зокрема). Спливають часи, а сленгова мовотворчість молоді не згасає. Вона лише дещо видозмінюється в лексиці, семантиці, оновлюється разом з науково-технічним прогресом. Мовлення деяких студентів у позааудиторному студентському, ширше – молодіжному середовищі дещо відрізняється від їх же мовлення в аудиторіях. Розмовляючи між собою, студенти часто використовують сленгізми, наприклад: здати на шару – «легко скласти іспит»; рубати хвости – «відмовити в чомусь»; ганяти понти – «поводити себе з викликом»; пробити на ушняк – «задуматися»; розслабить булки – «відпочити’»  Поширення сленгу серед молоді самі студенти пояснюють тим, що саме мова арго допомагає їм яскравіше висловити свій емоційно-експресивний стан.

 Лексика студентів особливо в останні роки тяжіє до активізації “знижених” лексичних засобів, які отримали можливість без обмежень сполучатися з усіма стилістичними опонентами: молодіжним, злочинним жаргонами, жаргоном музикантів, жаргоном комерсантів, комп’ютерним жаргоном (шухер, западло, тусовка). Тому робота над культурою мовлення сучасного студента – це і велика виховна робота з молодою людиною, якій потрібно прийняти духовну істину – “культура мовлення – не інтелігентська забаганка, а життєва необхідність для народу”. А майбутній випускник вищого навчального закладу – людина, яка відповідатиме не лише за якісне виконання роботи, а й за духовний мікроклімат колективу, який тримається на спілкуванні за допомогою слова. Тому мова кожного має бути змістовною, правильною і чистою (літературною); точною, логічною,  багатою, доречною, виразною і образною.

 Основою мовленнєвої культури молоді є грамотність, тобто дотримання загальноприйнятих літературних норм у вмінні користуватися лексичними, фонетичними, морфологічними, синтаксичними і стилістичними засобами мови. Але цим поняття мовленнєвої культури не вичерпується.

 Мовлення має бути не тільки правильним, а й лексично багатим, синтаксично різноманітним. Щоб цього досягти, слід вслухатися в живе мовлення, вдумливо читати наукову, художню літературу, звертаючи при цьому увагу на вживання окремих слів, на особливо вдалі висловлювання, на побудову речень, вміння користуватися словником. Треба активно розвивати своє мовлення: усно й письмово викладати думки, виправляти себе, вміти перебудовувати сказане, шукати найкращі й найдоцільніші варіанти висловлювання.

 Культура мовлення тісно пов'язана з культурою мислення. Якщо людина ясно, логічно мислить, то й мовлення в неї ясне, логічне. І навпаки, якщо в людини немає думок, якщо вона говорить про те, чого не розуміє або не знає, то й мовлення в неї плутане, захаращене зайвими словами, непотрібними красивостями.

 Мовлення тоді гарне, коли воно якнайповніше і якнайточніше передає думки чи малює образи і легко сприймається, зрозуміле.

 Грамотне, багате мовлення - не тільки ефективний засіб передачі й сприйняття думок та образів. Це й вияв поваги до людей, з якими спілкуєшся, до народу, який створив цю мову.

Мовлення має бути	Обов'язкові правила мовлення
Змістовним   Послідовним Багатим   Точним Виразним   Доречним   Правильним	Відповідність висловлювання темі й основній думці, уникнення зайвого Строгий порядок викладу думок Уживання різноманітних слів і речень. Прагнення не повторювати ті самі слова і речення Вживання найточніших слів Добір слів і виразів, які найвиразніше передають основну думку Врахування особистих рис співрозмовника та умов спілкування Правильна вимова слів, побудова речень

 Проголошуючи думку „культура мови - загальна культура людини”, ми повинні дбати про формування в молоді особистої потреби в рідному слові, бажанні слухати його, досконало володіти ним. як засобом вираження думок і почуттів, щліфувати його. Адже за словами  В. О. Сухомлинчького, „без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні всебічної людської вихованості, ні духовної культури... Мовна культура - це живодайний корінь культури розумової, всього розумового виховання, високої, справжньої інтелектуальності”.

 І нехай для тих, кому небайдужа доля рідної мови, прозвучать слова

М. Ю. Рябчука:

 „Рятуймо найменше слово

   від мародерства і брехні,

   рятуймо вкраінську мову,

  коли ще гідні її”.

 

Теоретичні й практичні засади формування культури мовлення

 

 Щоб мовленнєве спілкування було успішним, потрібно добре знати мову, дотримуватися її літературної норми. Крім того, дуже важливо вміти вибирати для свого висловлювання необхідний стиль мовлення, а для цього слід враховувати мовленнєву ситуацію, тобто умови, в яких відбувається мовлення.

 Основні із таких умов - тема й основна думка висловлювання (про що говоримо чи пишемо, адресат мовлення, до кого ми звертаємося, мета спілкування, з якою метою говоримо чи пишемо, місце спілкування).

 Мовленнєві здібності - це використання мови в своїй діяльності.

 Види мовленнєвої діяльності - слухання і розуміння(аудіювання), говоріння, читання й писання.

 Відомі різні мовленнєві здібності, які треба брати до уваги:

 - рівень правильності (дотриманння мовних норм, нормативність мовлення);

 - рівень швидкості (обгрунтований розподіл мовленнєвої дії в часі);

 - рівень насиченості (багатстіо словникових і граматичних норм).

 Але всьому треба вчити, розвивати, виховувати. Важливо не тільки „що” говорить дітям педагог, але і „як”. „Хто говорить - той сіє, хто слухає - той збирає”, - така народна мудрість віків відтворена в прислів'ї.

 Мовна майстерність - це і нормативність, і зразковість, і лексичне багатство, і вміння доречно користуватися синонімічним розмаїттям.

 Аби слово промовляло не тільки до розуму, а й до серця, треба вміти виходити за рамки мовної буденності одноманітних словесних формул, сірих канцеляризмів. Цим досягається емоційність, влучність, незаштампованість висловлювань, більше активізовується увага.

 Про культурний та інтелектуальний рівень мовця свідчить досконале володіння фразеологічним багатством мови, прислів'ями, які урізноманітнюють, емоційно забарвлюють мовлення, сприяють налагодженню контакту, відіграють величезну роль у загальнокультурному розвитку людей, формуванні національної свідомості, виробленні морально-етичних норм.

Необхідно в невичерпній скарбниці нашої рідної мови шукати перлини, які запалюють вогник захоплення слухача в його очах.

 Спілкування являється необхідною передумовою існування людини і суспільства в цілому. Людина не може жити, працювати, задовольняти свої матеріальні і духовні потреби, не спілкуючись з іншими людьми. Спілкування один з основних факторів та найважливіше джерело психічного розвитку людини.

 Спілкування – це форма життєдіяльності індивіда, рівень активності і діяльності особи. У процесі спілкування відбувається обмін інформацією, взаємовплив, співпереживання, формування переконань, поглядів, характеру, інтелекту. Головна мета спілкування полягає у задоволенні людьми своїх потреб – біологічних, соціальних і духовних. Основними мотивами спілкування є потреби у пізнанні і самопізнанні.

 Культу́ра спілкува́ння - частина культури поведінки людини сукупність форм щоденної поведінки людини (у побуті, у спілкуванні з іншими людьми), у яких знаходять зовнішнє вираження моральні та естетичні норми такої поведінки.

 Культура мовленнєвого спілкування охоплює дві складові: культуру говоріння та культуру слухання. Про одну людину кажуть, що вона говорить, як співає, про іншу — що вона вміє не тільки слухати, а й чути.

 Культура поведінки не буває поза культурою спілкування, і навпаки.  Мовленнєвий етикет — важливий компонент національної культури. У мові, мовленнєвій поведінці, усталених формулах (стереотипах) сформувався багатий народний досвід, неповторність звичаїв.

 Культура молоді, як і культура цілого народу, характеризується багатьма чинниками.

 Культура - це сума знань, навичок, умінь, норм поведінки, успадкованих та набутих звичок, які формуються й постійно поліпшуються  на грунті етико-естетичних норм і традицій, що складалися та змінювалися упродовж вікового поступу кожного народу.

 На певних етапах історії українського народу деякі з кращих етичних норм і традицій порушувалися, витіснялися та забувалися, що негативно позначилось на культурі мови, поведінки, спілкуваня та мовленнєвому етикеті.

  Слово „етикет” - французького походження. В середньовіччі воно вживалося для означення норм поведінки та порядку дій при дворах монархів ( „придворний етикет”), а також у дипломатичних колах.

 Пізніше цим словом почали визначати норми поведінки та правила ввічливості у будь-якому товаристві.

 - Чи вміємо ми спілкуватися? Чи ставимо собі за мету досягти успіху в певній справі за допомогою доречно сказаного, вміло використаного ввічливого вислову? Чи завжди завжди усвідомлюємо силу свого слова?

 - Чи остерігаємося ми завдати необережним словом душевної (нерідко смертельної) рани співрозмовникові? спостереження засвідчують: не всі й не завжди.

 Студенти мають оволодіти правилами поведінки, вивчити формули мовного етикету, пам’ятати, що необхідною й важливою складовою частиною спілкування є ситуації “ввічливого контакту” між комунікантами, зокрема, ситуації вітання, знайомства, прощання, подяки, вибачення, поздоровлення, а ці ситуації найбільш частотні, що підтверджує укладений список із 1200 слів, отриманих шляхом статистичного вивчення спонтанного мовлення студентів, записаного на магнітофон.

 Мовленнєвий етикет студентів, як етикет взагалі, не існує поза часом і простором. Це етикет конкретного суспільства чи його прошарку, зокрема студентів, на історичному етапі розвитку цього суспільства.

 Основи культури спілкування кожної людини закладаються в сім'ї, школі. Але, очевидно, і в школі, а головне, у сімейному оточенні діти часто не чули від однолітків і батьків ввічливих слів. Мабуть, спілкування в деяких сім’ях обмежувалося лише наказовими формами і у вигляді не лише літературних виразів. Це підтверджують і результати анкетування студентів. Із опитаних 1000 студентів написали, що: використовують постійно формули мовного етикету і не уявляють собі спілкування без них лише 420; використовують зрідка – 215; вважають, що можна обійтися без них  – 365.

 Навчаючи і виховуючи студентів, кожен викладач своїм прикладом має стверджувати, що мовна культура кожної людини, і студентів зокрема, має стати їх надійною опорою у вираженні незалежності думки, розвиненості людських почуттів. Необхідно, щоб кожен студент оволодів і засобами комунікативної професійної компетентності (комунікативна компетентність – це, на думку дослідників, володіння засобами мовної комунікації і професійна компетенція як інформаційна складова). Комунікативну компетенцію визначають як творчу здатність людини послуговуватися інвентарем мовних засобів (висловами, дискурсами тощо). Така здатність базується на знаннях людини та її готовності до їх  адекватного, доречного використання.

 Головною засадою культури взагалі та культури спілкування й мовлення - зокрема є добро у таких його проявах, як добропорядність, доброзичливість, доброчинність. До цього потрібно додати ще й акт - почутя міри у вмінні поводитися пристойнр, гідно, не принижуючи ні себе, ні інших.

 

Необхідно знати й дотримуватися правил мовленнєвого етикету

 

1. Неухильно й послідовно виказувати доброзичливе ставлення до співрозмовника. не дозволяти собі негативних оцінок та образливих слів на його адресу, а також глузливих висловів (таких, як: недотепа, дурень, бевзень, тюхтій, телепень, дебіл тощо)

2. Виявляти ввічливість, враховуючи вік, стать, статус, реноме, авторитет співрозмовника).

3. Не надолужувати категоричністю тону.

4. Не нав'язувати співрозмовнику своїх поглядів, не акцентувати свого „я”, намагайсь перенестись під час розмови у партнера, збагнути й урахувати його точку зору.

5. Не зловживати терпінням слухача, пам'ятати, що концентрація його уваги обмежена, тому, як підтверджують спеціальні дослідження, тривалість усного повідомлення без пауз має бути звелена до 90 секунд максимум. Пауза - один із засобів, що допомагає підтримати й загострити увагу слухача, особливо пауза психологічна.

6. Звільнятися від словесного балансу, а краще сказати - від словесного сміття: паразитичних вигуків (ну, от, до речі), не зловживати звуком и, подолати звичку до повторення зайвих слів (значить, канєшно, звичайно...) та набридливого словоблуддя ( на зразок: „ Ну що я з цього питання можу сказати? З цього приводу я хочу сказати, що и-и-и, коли уважно проаналізувати и-и-и ситуацію, то побачимо...).

7. Уважно прислухатися до свого мовлення, критично аналізувати себе й реакцію слухача (слухачів).

8. Не забувати, що в усному спілкуванні, крім тону мовлення, значний вплив на слухача мають жести, пози, міміка, покликані підтримувати уважність та порозуміння.

 Особливо важливою є культура спілкування в процесі дистанційної освіти. Дистанційна освіта заснована на використанні технологій Інтернет. Успіх навчання в Інтернеті залежить не тільки від якості інформаційноосвітнього середовища та навчальних матеріалів дисциплінарного курсу, а й багато в чому від уміння викладача спілкуватися зі студентами, і навпаки. Адже в реальному спілкуванні ми зазвичай реагуємо ситуативно, емоційно і не завжди обдумано, що приводить до непорозумінь і навіть конфліктів.             

 Необхідно проявлявляти, як і в реальному спілкування, такі якості, як ввічливість, тактовність, доброзичливість, витриманість та поважати один одного!

 

 

 

Правила слухача

 

1. Слуханню слід надавати перевагу над іними видами діяльності. Скажімо, Ви зайняті на службі, але до Вас звертається хтось у своїх особистих справах. Потрібно вислухати. Якщо занадто обмежені в часі, слід вибачитись і запропонувати зустріч іншим разом, а, домовившись про неї, неодмінно виконати обіцянку.

2. Слухати уважно й терпляче: повага до співрозмовника - найважливіше правило спілкування.

3. Ніколи не перебивати співрозмовника.

4. Бажано проявляти свою зацікавленість повідомленнями співрозмовника за допомогою стверджувальних слів (так, добре, правильно, згоден...) та висловами (не можу не погодитися, ладен схвалити; в разі неповної згоди; з Вами важко погодитися, однак, можливо, Ви маєте рацію, подумаю над Вашим зауваженням, Вашою пропозицією).

5. Не нехтувати й мімікою, доброзичливою, (але не угодовською) усмішкою та жестами, скупими й не різими (не конвульсивними).

 

Основні правила спілкування

 

1. Будьте завжди ввічливі, привітні й доброзичливі у спілкуванні, з повагою ставтесь до співрозмовника.

2. Будьте уважні до співрозмовника, його стану й настрою, то того, що і як він говорить, як реагує на ті чи інші слова.

3. Умійте слухати й не перебивати інших.

4. Не бійтеся вступати в контакти (усні чи письмові) з людьми, навіть незнайомими Вам, але при цьому уникайте нав'язливості.

5. Говоріть (пишіть) про те, що може бути цікавим і крисним для тих, хто Вас слухає (читає).

6. Не завдавайте людям прикрощів словом ( не ображайте, не говоріть неприємного, не виявляйте своєї неповаги, не вживайте грубих слів тощо).

7. Умійте ввічливо попросити про щось і ввічливо відмовити в чомусь, не образивши людину своєю відмовою. Намагайтесь чемно пояснити причину прохання чи відмови.

8. Використовуйте в спілкуванні слова будь ласка, вибачте, не ображайтесь, чи не змогли б Ви, так вийшло... Стежте за культурою мовлення!

9. Умійте підтримати людину і словом, і ділом у будь-якій ситуації.

 

„ Єдина справжня розкіш - це розкіш людського спілкування”

                                                                         (Антуан де Сент-Екзюпері)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

• 1. Сухомлинський В.О. Слово рідної мови. - Зібр. тв. у 5-и томах. - Т.5. - С. 160-167.
• 2. Стаднік В.І. Культура мовлення: формування уявлення про культуру мовлення і культуру спілкування// Розкажіть онуку. - 2003. - №14-15.
• 3. Дика Н. Поняття культури мовлення учнів// Дивослово. - 2002. - №2, стор. 50.
• 4. Хамітов. Культура спілкування // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002.
• 5 А. П. Загнітко, І.Р.Домрачева. Основи мовленнєвої діяльності. Навчальний посібник для студентів денної, безвідривної та очно-заочної прискореної форми навчання спеціальності. Донецьк, Український культурологічний центр, 2001.
• 6. Пономарів О. Культура слова: мовно-стилістичні поради. - К.: Либідь, 2002, стор.240.
• 7. Антоненко - Давидович Б. Як ми говоримо. -К., 1994.
• 8. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. - Львів: Світ, 1990.
• 9. Жовтобрюх М. Культура слова. - К., 1988. - 254с.