Методичний посібник "Психологічна підтримка дітей у новій реальності"

Ковальчук Тетяна Вікторівна

Ми живемо у нелегкі часи. Війна, втрата близьких, розлука зі знайомими, переїзд, постійна небезпека тощо. Без сумніву, це все впливає на нас. Діти також реагують на проблеми по-своєму.

У цьому методичному посібнику містяться матеріали та дієві методи для того, щоб зрозуміти, що відбувається з дітьми, як кризові ситуації впливають на їхню поведінку та як допомогти дітям подолати кризу та стрес. Також тут викладені практичні поради стосовно того, звідки педагогам брати сили і натхнення.

Запропонований матеріал може бути використаний вчителями, вихователями  та класними керівниками  при проведенні виховних годин, навчальних занять, роботи з дітьми перебуваючи в укритті під час повітряних тривог.

Рецензент: Климюк А.Б. – заступник директора з виховної роботи Колодеженського ліцею Городищенської сільської ради.

Розглянуто на засіданні методичної ради Колодеженського ліцею Городищенської сільської ради №3 від 02.02.2023р.

© Ковальчук Т. В.

2023

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………4

І. Кризові ситуації та допомога дітям за таких умов…………………………………………..14

ІІ. Теми, які можуть ранити дітей………….25

ІІІ. Методи подолання страху та тривоги у дітей………………………………………….29

IV. Ознаки та прояви стресу у дітей……….33

V. Як  допомогти  дитині  подолати    депресію?........................................................45

Висновки…………………………………….54

Використані джерела……………………….58

ВСТУП

З лютого 2022 розпочалися нові сумні реалії життя і ще більші  труднощі для всіх учасників навчального процесу, а особливо для дітей.

Як  поводять себе здобувачі освіти та навчаються  залежить від багатьох факторів:

•          зовнішніх, які не залежать ні від дитини, ні від нас (події в країні, вимушені переїзди та зміни в  житті тощо);
•          соціальних (відносини в родині, відносини з вчителями та друзями тощо);
•          внутрішніх (емоційні, ціннісні, мотиваційно-вольові).

 Насправді, війну в Україні українські діти переживають глибоко і болісно, здебільшого вони все розуміють. Багато хто вимушений був раптово та терміново подорослішати. Усвідомлення тощо, що світ і люди навколо можуть бути страшними, жорстокими, нести пряму загрозу життю, неабияк впливає на формування світогляду дітей, і закладає в психіці певні висновки.

Багатьом дітям довелося змінити місце проживання. Часто з погіршенням умов життя та зручностей для навчання.Чужі квартири, чужі ліжка, чужі речі навколо, втрата своїх звичних та улюблених речей, іграшок та засобів для своєї діяльності.

 Втрата батьків, родичів, знайомих, сусідів тощо. Це все психологічні травми і горе, з яким діти часто змушенні зустрічатися і залишатися сам на сам, тому що війна, тому що не завжди знаходиться хтось із старших, щоб поговорити та надати якісну кваліфіковану підтримку, тому що дуже часто самі дорослі, проживаючи своє горе та стрес, не мають ресурсу підтримати дітей, як би не хотіли.

Може здатися, що у дітей, які залишилися жити у своїх домівках, не повинно виникати складнощів із навчанням, але це не так.По-перше, труднощі завжди пов’язані із внутрішніми станами і процесами розвитку дітей. По-друге, ситуація навколо, війна, небезпека, загальна тривожність і невизначеність не може не впливати на дитину, а значить і на всі її процеси. Зіткнення з цими прикрими і жорстокими реаліями безсумнівно впливає на емоційний стан дітей, адже не тільки на ціннісному, а й на фізичному рівнях діти відчувають небезпеку, недовіру, страх.

Нам дорослим, батькам, вчителям, шкільним психологам, тренерам, важливо усвідомлювати та враховувати нові зовнішні та внутрішні фактори, що додалися і які впливатимуть на навчальний процес, поведінку та самовідчуття дітей. Ми маємо розуміти зони свого впливу та відповідальності, і допомогти дітям визначити свої.

Поведінка дітей - це свідчення, показник та результат тих процесів, які відбуваються у сфері почуттів та думок. Для того щоб коригувати певну поведінку, важливо розуміти витоки причин її виникнення. Наприклад, дитяча апатія та відсутність інтересу часто викликає у дорослих нерозуміння, роздратування та бажання змусити цікавитися, хоч чимось. А насправді це можуть бути симптоми глибокої дитячої депресії. І навпаки, та ж сама апатія, пасивна або навіть активна агресія можуть бути проявами своєрідного бунту і спроби уникнути відповідальності та, користуючись ситуацією, не дорослішати.

Навчальний процес та результат навчальної діяльності є однаково важливими. Якщо навчання, перебування в колективі, відносини з педагогами є болісними, стресовими, то результат навряд чи буде позитивним. Варто знаходити  способи та методи зробити процес навчання безпечним, комфортним та цікавим. Тримати увагу та сприймати інформацію протягом шести-семи уроків реально важко. Тому дорослим важливо використовувати адекватні способи, як допомоги дітям слідувати запропонованій системі навчання, враховуючи унікальні особливості особистості дитини та актуальну ситуацію.

Відкрити силою замок – це зламати його. Як не можна змусити полюбити або зрозуміти якийсь предмет, так не можна і насильно змусити навчатися. Критика, знецінення, залякування, покарання, як методи впливу, викликають лише відчуття образи та небажання слідувати наказам. Відомо багато прикладів, коли вчителі своєю поведінкою  руйнували відносини із дитиною, назавжди закриваючи її від себе, та відбивали  прагнення до пізнання та розвитку.

Знецінення переживань або складнощів, якими ділиться дитина, негативно впливає на розвиток мотивації та бажання навчатись. Комусь легко адаптуватися в новому колективі, комусь ні. Хтось залюбки відвідує додаткові заняття, комусь що не пропонуй - все не підходить. Дуже часто діти намагаються нам дорослим повідомити щось дуже важливе для них, поки не почують шквал критики у свій бік.

Важливо дозволяти дитині бути в своєму темпі та ритмі, але необхідно слідкуйти за дотриманням нею загальних правил. Про що саме йдеться: присутність та робота на уроках, як і виконання домашнього завдання - обов’язкова умова та правило. Щодо того, як швидко або як довго дитина виконує завдання, в якій послідовності тощо, можна вносити свої поради, якщо вони сприймаються.

Питати в дитини «як справи», «які оцінки?» та підтримувати з нею зв'язок  – різні речі. Бути вчителями та користуватись довірою дитини і бути для неї авторитетом - також. Впливати на дитину можливо тільки шляхом побудованого з нею міцного позитивного зв’язку. Для цього важливо спілкуватися з дитиною, виходячи з її реальності та потреб. Всі переживання, страхи, забобони і комплекси в голові дитини, які дорослим можуть здатися чимсь надуманим, роздутими, неважливими уваги і легкими в подоланні – дуже важливі для самої дитини і потребують сил, терпіння, мужності, підтримки, щоб з ними впоратись та вийти на новий рівень.

 Ми маємо розуміти дитину, а не вона вас. Тому що вона ще ніколи не була дорослою, а ми вже колись були дітьми. Дитина до певного вікового періоду не бачить того горизонту і тих можливих наслідків, які бачать дорослі. І саме педагогічна майстерність полягає в тому, щоб виходячи з усвідомлення дитячої реальності турботливо та ненасильницьки допомогти дитині приймати правильні рішення на користь та перспективу.

Звичайно, не з усякою поведінкою дитини потрібно погоджуватися. Діти на те й діти, що через спроби та помилки здобувають власний досвід. Але їм для свого нормального розвитку завжди потрібно відчувати здорову адекватну підтримку та захист.

Вчителі теж люди. Добрі, розумні і розуміючі, професійні, на своєму місці, турботливі до дітей …і не дуже, всяке трапляється. Вчителі теж можуть переживати горе та помилятися. Наше завдання дорослих не здаватися ідеальними і наполягати на своїй непогрішимості, а навчити дітей бути людьми, думати, аналізувати, вирішувати проблеми та питання, визнавати, брати відповідальність, виправляти помилки. Те, як дитина вчиться великою мірою залежить від того, як її навчають. Тому часто проблематику і вирішення питання навчання дитини важливо розглядати в системі «дитина – родина – школа».

І. Кризові ситуації та допомога дітям за таких умов

У періоди кризи діти найбільш вразливі. Коли кризові ситуації зачіпають їх безпосередньо або ж діти піддаються впливу обставин, що завдають психологічної чи моральної травми, важливо захищати їх емоційне благополуччя так само, як і фізичну безпеку. То ж як педагоги можуть впоратися з цим?

1. Поширені реакції дітей на ситуації, які завдають травм.

Кожна дитина унікальна в тому, як вона реагує на загрозливі події. Деякі діти стають більш тихими або замикаються в собі, а інші стають дратівливими або влаштовують істерику з метою привернути до себе більше уваги. Багато дітей починають вести себе, як малюки (тобто регресують), наприклад, смокчуть палець або чіпляються за дорослих, не відходять від них. Важливо пам'ятати, що все це – нормальна реакція дітей на чинники, які завдають травми, тому вчителям слід зберігати спокій та проявляти турботу у ставленні до них.

2. Готовність до дитячих страхів та тривог.

Поширені дитячі страхи можуть посилюватись після пережитої кризової ситуації. Діти починають сильніше боятись самотності. Частішають такі симптоми, як болі в животі й головний біль. Їм можна допомогти  заспокоїтися, читаючи книги, вмикаючи тиху музику, погладжуючи по спині.

3. Відчуття безпеки – як це організувати?

Оскільки, переживаючи важкі події, діти відчувають себе вразливими та пригніченими, вчителям дуже важливо, в першу чергу, зосередитись на захисті дітей і забезпеченні їм фізичного комфорту, щоб відновити їх почуття безпеки.

4. Обмеження доступу дітей до новин.

Дуже важливо переконати батьків або опікунів в тому, що у жодному разі не слід покладайтися на новини, як на джерело необхідної дітям інформації. Звуки й образи репортажів часто занадто яскраві для дітей і змушують їх переживати травмуючі події ще сильніше. Важливо роз'яснювати їм, що відбувається й давати чесні відповіді, дотримуючись основних фактів і не вдаючись у деталі, а потім переконувати дітей у тому, що їх безпека -  важливіше над усе.

5. Прислухаймося до дітей.

Намагаймось давати дітям можливість для вираження своїх почуттів і занепокоєнь.  Відкриті запитання в цьому допоможуть: «Які новини ти чув?», «Як ти себе почуваєш?», «Чи є в тебе якісь запитання?». Так діти зможуть розповісти про свої потреби. Активне вислуховування, без виправлянь або применшування значення їх емоцій, та чітке і зрозуміле висловлювання своєї підтримки - це єдино правильний педагогічний підхід до виховання в умовах війни.

6. Описування й малювання своїх хвилювань.

Деякі малюки не хочуть висловлювати свої хвилювання, тому необхідно дати їм можливість виразити себе іншими способами. Письмо й малювання можуть допомогти дітям справитися з тим, що їх турбує. Слід використовувати цей метод, як можливість нагадати їм про те, що їхні почуття цілком нормальні. Ви допоможете дітям, якщо продовжите уважно слухати їх протягом усього процесу емоційного одужання.

7. Не забуваймо гратись.

Гра – це природна форма спілкування й обробки подій для кожної дитини. Під час гри діти можуть розповідати історії про те, що вони чули й відчувають, навіть якщо не повністю розуміють це. Це також здоровий спосіб відволіктись від важких життєвих обставин, який допомагає виплеснути енергію та стрес.

8. Демонстрація здорового вміння подолання кризових ситуацій.

Діти чекають від своїх вчителів не тільки розради, а й навчання того, як правильно справлятися зі своїми складними емоціями. Потрібно давати собі достатньо особистого часу на осмислення того, що ви переживаєте, щоб у вас був запас сил для допомоги дітям. Та не  слід думати, що вчитель повинен постійно приховувати ознаки біди, горя, кризової ситуації – коли  діти бачать педагогів засмученими,  потрібно стати для них прикладом і сказати, що хоч зараз вам сумно й важко, але ви знаєте способи зробити так, щоб незабаром  стало краще.

9. Спостереження за поведінкою дітей протягом певного проміжку часу.

Хоча зміна дитячої поведінки у відповідь на емоційну травму цілком нормальна, симптоми стресу можуть стати проблемою, якщо будуть зберігатись досить довго. Потрібно просто слідкувати за змінами в навчанні та спілкуванні дітей; якщо позитивні зміни не відбуваються протягом тривалого періоду часу, необхідно звернутись по професійну допомогу.

10. Налаштування дітей на позитивні реакції.

Після пережитого діти повинні відновити відчуття власних можливостей, гнучкості й життєстійкості. Необхідно допомогти їм спрямувати свої почуття в конструктивне русло. Коли діти пишуть листівки, беруть участь у волонтерській діяльності, це не тільки допомагає їм зосередитись на позитиві, а й задає тон для прийняття всіх життєвих негараздів і протистояння їм.

Ізраїльські психологи розробили низку методів, які допомагають швидко повернутися до дійсності у кризових ситуаціях. Це прості техніки, які можуть здатися дещо примітивними, але насправді є дуже дієвими.

• 1.Відновлення дихання з допомогою вправи «Свічка-Квітка»: задуваємо уявну свічку (довгий видих), вдихаємо аромат уявної квітки (мінімум 8 разів)

• 2. Випиваємо склянку води маленькими ковтками, або хоча б змочуємо ротову порожнину.

• 3. Торкаємося будь-якої поверхні

Дотик до чогось реального допомагає заземлитися. Бажано не просто торкнутися, а описати подумки, яка саме поверхня: гладка, холодна, шорстка тощо.

• 4. Називаємо 6 кольорів, які ви бачимо прямо зараз. Знаходимо 5 найменших предметів та 5 найбільших. Знаходимо очима 5 предметів різної текстури

Ця техніка допомагає подолати синдром тунельного зору, який виникає при сильному стресі

• 5. Рахуємо від 20 до 0 вголос

При зворотній лічбі активізуються лобні долі мозку, але будь-яке кризове дихання починається не з вдиху, а з довгого видиху, тому перед початком лічби треба видихнути.

• 6. Оцінюємо температуру приміщення та власного тіла

Термомоніторинг допомагає повернутися в тіло. Запитайте себе, холодно вам чи жарко. В кризових ситуаціях у людини зникає чутливість тіла, тому треба свідомо повертати собі відчуття температури

• 7. Притискаємо руки або спину до стіни

Це допомагає заземлитися і відчути зовнішню точку опори. Можна також повідтискатися від підлоги або «позабивати цвяшки п’ятами»

• 8. Щоб повернути собі відчуття власного тіла, схрещуємо руки перед собою та кладемо долоні собі на плечі й почергово постукуємо ними

Також відновити спокій допомагають:

- спів або мугикання

- масаж очних яблук подушечками долонь

- почергове напруження і розслаблення різних частин тіла (особливо, якщо  довго сидіти в одній позі й не мати можливості порухатися)

 Найважливіше зараз — робити стрес експертним. Стрес стає експертним, коли ми розуміємо, як можна з ним боротися і функціонувати далі.

Ми маєте навчитися опановувати себе в стресових ситуаціях, щоб залишатися підтримкою для своїх учнів і продовжувати працювати на благо України.

ІІ. Теми, які можуть ранити дітей

Дитяча психологиня Світлана Ройз звертає увагу спеціалістів, які працюють із дітьми, що звичні й раніше ресурсні теми тепер можуть боляче ранити.

З чим варто бути обережними: