Методика організації виховної роботи в сучасній школі

Методика організації виховної роботи в сучасній школі

 Завдання вдосконалення системи навчання й виховання школярів вимагають якісно нового підходу до організації виховної роботи й орієнтують на одержання максимально ефективного результату. При цьому визначальне             значення має методична підготовленість учителя, грамотне використання різноманітних форм виховної роботи, що багато в чому забезпечує результативність виховного впливу на свідомість, почуття й поведінку учнів. 

Пріоритетним є всебічний та гармонійний розвиток особистості, яка здатна до саморозвитку, самовиховання і самореалізації у своїй діяльності, керується загальнолюдськими цінностями, розуміє традиції свого народу.

Успіх виховного процесу залежить від відносин між вчителем і учнем, які повинні будуватися на основі співдружності, співробітництва і ділового партнерства.

Вчитель і учень - рівноправні суб'єкти навчально-виховної діяльності. Тому варто більше уваги приділяти стимулюванню внутрішньої і зовнішньої активності учнів, їх оптимальній участі у спільній діяльності у справі виховання.

Підвищенню результативності виховної роботи в загальноосвітньому навчальному закладі сприяє вдосконалення форм роботи, пошук нових систем виховання, впровадження розвиваючих технологій.

Вирішення завдань виховної роботи здійснюється за напрямами:

- громадянське виховання;

- родинно-сімейне виховання;

- військово-патріотичне виховання;

- трудове виховання;

- художньо-естетичне виховання;

- моральне виховання;

- екологічне виховання;

- формування здорового способу життя;

- превентивне виховання;

- сприяння творчому розвитку особистості.

Завдання виховної роботи:

•         Виховувати дитину як громадянина країни, національно свідомого, життєво і соціально компетентного, здатного здійснювати самостійний вибір і приймати відповідні рішення у життєвих ситуаціях.
•         Сприяти зростанню творчого, духовного потенціалу особистості, розкриттю здібностей на кожному з виховних етапів.
• Розвивати учнівське самоврядування як осередок самореалізації громадянського виховання.
• Стимулювати саморозвиток, самовиховання, самоосвіту учнів та розвиток їх життєтворчої компетентності через участь у реалізації проектів соціального та благодійного напрямків.
• Створювати умови для розвитку життєтворчої компетентності учнів.
• Впроваджувати оптимальні методи, форми, засоби, що сприяють формуванню в учнівської молоді основ життєтворчості; розширення можливостей компетентного вибору особистістю свого життєвого шляху.

Форми організації виховного процесу мають бути оригінальними, творчими, науково обґрунтованими, майстерно сконструйованими, тобто гармонійно поєднувати довершеність, оригінальність і красу. Форми виховання мають свої структурні компоненти (композицію), тобто початок і закінчення (експозицію, зав'язку і розв'язку), кульмінаційні моменти, що хвилюють душу дитини чи дорослої людини, формуючи нестандартність їхнього характеру; оригінальність побудови змісту виховних впливів, естетизацію виховного процесу.

Класифікацією відомих традиційних форм роботи з дитячим колективом займалися Є.В. Титова, С.Д. Полянова, М.І. Рожкова. Будь-яку форму роботи, згідно Є.В. Титової, можна віднести до однієї з груп:

• Захід – це заняття, ситуації в колективі, які організовують педагоги з виховною метою.
• Справи – спільна діяльність, заняття, які організовуються членами колективу на користь і радість.

П.В. Байбородова і М.І. Рожков пропонують два показники для того, щоб розмежувати форми виховної роботи:

• кількісний показник (по часу, по кількості учасників, парні, групові, традиційні, масові);
• якісний показник (суб’єкт організації, за результатами, інформаційний обмін, суспільно значущий продукт).

Типи форм виховної роботи:

• статичні (показ);
• статично-динамічні (прогулянки);
• динамічно-статичні (подорож).

Показ-комунікація:

• дискусія;
• лекція;
• фронтальна бесіда;
• диспут.

Показ-демонстрація:

• спектакль;
• концерт;
• конкурсна програма.

Демонстрація:

• ярмарок;
• показ у колі;
• танцювальна програма.

Спільні діяльність:

• трудова акція;
• підготовка до показу;
• підготовка до виставки.

Розваги-комунікації:

• вечір спілкування;
• ситуативно-рольова гра;
• продуктивна гра.

Подорожі-демонстрації:

• гра-подорож;
• парад-подорож.

Подорожі-розваги:

• похід;
• прогулянка.

Подорож-дослід:

• екскурсія;
• експедиція.

Форми організації виховання поділяють на масові, групові, індивідуальні.

Масові форми роботи: 
- читацька конференція – важливий засіб пропаганди художньої та науково-популярної літератури серед учнів, який допомагає глибше зрозуміти зміст та поетику твору, прищеплює літературно-естетичні смаки. 
- тематичні вечори, вечори запитань і відповідей присвячують різноманітним аспектам життя, науки, техніки, культури, спорту, явищ природи. На таких вечорах виступають запрошені гості, демонструють відеофільми. У їх підготовці й проведенні беруть участь самі учні; 
- ранки-зустрічі, літературні вікторини. Практикують у роботі з молодшими школярами; 
- зустрічі з відомими людьми краю влаштовують переважно для середнього та старшого шкільного віку.

Групові форми роботи: 
- Класна година (година спілкування) – дієвий засіб формування у школярів наукового світогляду і моральної поведінки. Тематику таких годин розробляє класний керівник з урахуванням особливостей колективу учнів. Їх проводять у формі етичної бесіди, лекції, диспуту, усного журналу, зустрічі з цікавими людьми; 
- Різноманітні форми та методи роботи з періодичною пресою передбачають колективне читання й обговорення чергового номера газети, огляд газет з певної теми, використання їх матеріалів. 
- Випуск стіннівки – загальношкільної, класної, предметного гуртка, сатиричної та інших, до якого слід залучати якомога більше учнів через створення редакційних колегій; 
- Радіо – і телепередачі, художні фільми мають важливе значення у виховній роботі. Крім передач Українського радіо, необхідно слухати місцеве радіомовлення.

Індивідуальні форми роботи – зумовлені потребою індивідуального підходу тим, що будь-який вплив на дитину переломлюється через її індивідуальні особливості, через „внутрішні умови”. Необхідною умовою успішної індивідуальної роботи є вивчення індивідуальних особливостей учнів. Щоб впливати на особистість, треба її знати. Передусім важливо встановити довірливі, доброзичливі стосунки між педагогами і учнями.

Методика індивідуального виховного впливу залежить від індивідуальних особливостей учня і його психологічного стану, темпераменту. У кожному конкретному випадку слід створити педагогічну ситуацію, яка б сприяла формуванню позитивних якостей чи усуненню негативних. В індивідуальній роботі використовують позакласне читання, колекціонування, гру на музичних інструментах, вишивання, малювання тощо. Індивідуальні форми роботи нерідко пов’язують з груповими і фронтальними.

У системі виховної роботи багато традиційних форм: бесіда, зустрічі, екскурсія, прогулянка, обговорення книг, читацькі конференції, турнір, виставка, конкурс, спартакіада. 

Залишаються актуальними такі традиційні напрямки виховної роботи, як згуртування учнівського колективу, розвиток здібностей та різнобічних інтересів учнів, залучення їх у змістовну діяльність, формування почуття відповідальності за доручену справу. Особливої важливості набуває психологічна просвіта учнів, яка допомагає їм оволодіти деякими навичками самоаналізу, поводити себе більш усвідомлено і орієнтуватись на більш цивілізовані культурні стереотипи, які вони зустрічають у житті і творах мистецтва.