Дерюга Яна Володимирівна

 

 

 

 

                                                               

 

 

ВАРВАРІВКА

 

 ЗМІСТ    ст.

ВСТУП.........................................................................................................4

1 РОЗДІЛ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ. Залежність   точності кидків від техніки виконання прийому………..........................................8

1.1.1. Задачі, засоби і методи технічної підготовки................................11

1.1.2. Підготовка баскетболістів в групах вдосконалення ДЮСШ…...13

1.1.3. Етапи і стадії технічної підготовки спортсменів..........................14

1.1.4. Планування навчально-тренувального процесу в  ДЮСШ.........18                              

1.1.5. Вимоги запропоновані дистанцією та траєкторією польоту м’яча

до точності рухів баскетболістів при виконанні прийому….................20

1.1.6. Основи методики управління вдосконалення технічної

 підготовленості           спортсменів високої кваліфікації.......................23

1.1.7. Контроль за технічною підготовленістю.......................................24

1.1.8. Техніка виконання кидка м’яча в кошик у стрибку……………..25

1.2 Вікові особливості спортсменів 15-16 років

1.2.1. Загальна характеристика психології ранньої юності....................32

1.2.2. Вікові особливості занять баскетболом.........................................34

1.2.3. Рухові функції в підлітків................................................................36 

1.2.4.. Якості, що характеризують швидкодію........................................38

 2 РОЗДІЛ МЕТОДИ Й ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ..............46

2.1.1. Методи дослідження.......................................................................46

2.1.2. Організація дослідження.................................................................55

        3 РОЗДІЛ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ.......................................58

3.1. Ефективність виконання кидків баскетболістів команди «Дніпро-   дубль» під час змагальної діяльності……………………………………58

  3.5. Результати дослідження технічної підготовленості у

  баскетболістів 15-16 років після педагогічного експерименту.............72

 ВИСНОВКИ.............................................................................................77

 ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ..........................................................80

 ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА.........................................................83

 

ВСТУП.

 Актуальність Баскетбол є одним із самих популярних видів спорту. Він має багато шанувальників як серед тих, хто займався раніше й захоплюється зараз, так і серед людей, яким подобається баскетбол за динамічність, азарт спортивної боротьби команд, що суперничають, легкість і невимушеність володіння гравцями м'ячем при виконанні прийомів гри в складних ігрових ситуаціях. Видовище баскетболу, безсумнівно, підвищують незвичайні правила гри й розміщення кошика високо над майданчиком.

Баскетбол, що має столітній шлях розвитку, в останні 30-40 років невпізнанно змінився в порівнянні з першим п'ятдесятиліттям свого існування. Підвищилася технічна підготовка гравців за рахунок розширення арсеналу прийомів гри й поліпшення виконавської майстерності. У всіх аспектах зріс атлетизм спортсменів і динамізм самої гри.[5,8,22]

Постійно змінюються правила змагань сприяли підвищенню динаміки ігрових дій у нападі й захисті. Все це позитивно відбилося на видовищності гри в цілому і її популярності у всіх країнах миру.

Незважаючи на більші позитивні зміни в розвитку баскетболу у світі, він має досить серйозні проблеми, що гальмують його розвиток і знижують видовище гри. Проблеми ці - у технічній підготовленості гравців, в організації захисту, у тактику нападу, в організації предігровій розминки гравців, у невисокій ефективності дистанційних кидків, у пробілах теоретичної й психологічної підготовки, у Відносно слабкій підготовці високорослих гравців і ін.

Перераховані проблеми зв'язані: із численними проблемами, що супроводжують дитячому баскетболу, що повинен закладати фундамент у підготовку кваліфікованих гравців; відсутності високоякісної научно-обоснованній методичної літератури; у більшій або меншій мері вираженому консерватизмі керівництва державних і міжнародних федерацій баскетболу; з пасивністю (інертністю) тренерів, що працюють на різних рівнях національного баскетболу у своїх країнах, яких улаштовують результати їхньої роботи, а стан сучасного баскетболу не викликає подиву.

Вищесказане підтверджується фактами: більшість кваліфікованих баскетболістів володіють обмеженим арсеналом прийомів гри з м'ячем; рішення тактичних завдань у нападі й захисті найчастіше дивує фахівців.

Ефективність гри в нападі відносно невисока. Це зв'язано як з виконавською майстерністю гравців, так і з тактикою гри Команд, переважно побудованої на емоціях індивідуального обіграванні суперника.

Завершення 30-40 відсотків атак з-під кошика й до 80 відсотків дистанційних кидків, виконуваних, практично, без опору захисника, говорять про наявність у тренерів більших резервів в удосконалюванні захисних дій.

Що стосується розминки, то відведене на неї час, запропонований 50/0 років тому, ніяк не відповідає рішенню необхідних для гравців завдань перед грою. Форма організації й проведення розминки не відповідають зрослої за останні 30 років вимогам сучасного баскетболу.[13,22,30]

Рівень теоретичної підготовки гравців по основах тренування, сучасного стану баскетболу й тенденцій його розвитку практично перебуває на нульовому рівні. Це неприпустиме явище для баскетболу, що має столітній розвиток.

Кидок м'яча в кошик є вершиною ігрових дій, йому підлегла вся діяльність гравців при організації гри. Вся тренувальна робота, у всіх її формах, спрямована на кращу підготовку спортсменів з метою полегшення умов поразки мети.

Кидки м'яча в кошик на всьому тривалому розвитку баскетболу виконувалися гравцями різними способами, але найбільш гарним, динамічним є кидок м'яча в кошик однією рукою в стрибку. У той же час цей спосіб завершення атаки є самим складним прийомом гри й вимагає до себе від баскетболістів постійного, серйозного відношення в процесі учбово-тренувальної роботи й зібраності при виконанні в грі.

Стабілізація результативності дистанційних кидків на відносно невисокому рівні протягом тривалого часу, по видимому, свідчить про те, що використовувані в практиці баскетболу методики вдосконалювання техніки кидків м'яча в кошик вичерпали свої можливості на рівні 40-42 % і ця проблема сучасного великого баскетболу вимагає рішення.

Резерви в переважної більшості гравців у виконанні кидків далеко не вичерпані й тренери ще довгий час будуть мати можливість прояву творчої діяльності по навчанню й підвищенню майстерності гравців у техніку виконання кидків.

З короткого змісту сказаного видно, що в більшості тренерів резерви їхньої творчої роботи далеко не вичерпані й потрібно прикласти багато зусиль, щоб поступово, у більшій або меншій мері, стати на шлях рішення проблем, що істотно знижує потенційні можливості команд.

Вдосконаленням технічної підготовки займалося багато науковців в області баскетболу – В. М. Корягін, А. І. Вальтін та інші, питанням про індивідуалізацію застосування засобів та методів вдосконалення технічної підготовки в залежності від психомоторних якостей спортсменів займалися Радіонов, В. І. Воронова, С. Є. Шутова, але ці дослідження були присвячені більше спорту високих досягнень, в юнацькому ж баскетболі дана проблема розкрита недостатньо повно, й потребує розробок нових методик, що підтверджує актуальність обраної теми.[5,8,13,22,30] 

Зв’язок роботи з науковим програмами, планами, темами. Дана робота виконувалась згідно Зведеного плану науково-дослідної роботи у сфері фізичної культури і спорту на 2006-2010 рр. Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту по темі 2.1.8. «Науково-методичні підходи вдосконалення навчально-тренувального процесу спортсменів високої кваліфікації в різних видах спорту» (№ державної реєстрації 0106U011727).

Проблема роботи. Полягала у необхідності експериментального обґрунтування методики удосконалення технічної підготовленості у баскетболістів 15-16 років, що позитивно впливає на ефективність техніко-тактичних показників змагальної діяльності.

Робоча гіпотеза. Приступаючи до дослідження, ми виходили з пропозиції, що ефективність розробленої нами методики удосконалення технічної підготовленості дозволить підвищити загальний рівень функціональної підготовленості.

 Мета роботи: Розробити й експериментально обґрунтувати методику удосконалювання технічної підготовки баскетболістів 15-16 років з урахуванням психомоторних якостей.

Задачі дослідження:

• Ефективність виконання кидків баскетболістів команди БК «Дніпро-дубль» в змагальній діяльності;
• Визначити вихідний рівень технічної підготовленості баскетболістів 15-16 років;
• Вивчити рівень психомоторних якостей (латентний період рухливої реакції) у баскетболістів 15-16 років;
• Розробити та експериментально обґрунтувати методику удосконалювання технічної підготовленості баскетболістів 15-16 років з урахуванням психомоторних якостей та ігрового амплуа;

Об’єкт дослідження – навчально-тренувальний процес баскетболістів 15-16 років.

Предмет дослідження – методика удосконалення технічної підготовленості баскетболістів 15-16 років.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що:

• доповнено і розширено використання засобів і методів вдосконалення технічної підготовленості у баскетболістів 15-16 років;
• розроблено методику вдосконалення технічної підготовленості з урахуванням психомоторних якостей (латентного періоду рухливої реакції) у баскетболістів 15-16 років.

Практична значимість отриманих результатів. Результати дослідження впроваджені в практичну діяльність СДЮСШОР № 5

м. Дніпропетровська, спеціалізація – баскетбол.

Структура й обсяг книги. Посібник обсягом 88 сторінки, складається з вступу, трьох розділів, висновків, практичних рекомендацій, містить 13 таблиць та 4 малюнки. В посібнику використано 80 літературних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1 ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

1.1.Залежність точності кидків від техніки виконання прийому

Під спортивною технікою розуміють сукупність прийомів і дій, що забезпечують найбільш ефективне рішення рухових задач, обумовлених специфікою конкретного виду спорту, його дисципліни, виду змагань. Спеціалізовані положення та рухи спортсменів, що відзначаються характерною руховою структурою, але узяті поза змагальною ситуацією, називаються прийомами. Прийом або кілька прийомів, застосовуваних для рішення визначеної тактичної задачі, є дією.

Не слід вважати адекватними поняття «спортивна техніка» і «технічна підготовленість» спортсмена, коли пропонують ввести два значення терміна «спортивна техніка»:

•                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                               техніка виду спорту;
• техніка конкретного спортсмена, що характеризується ступенем освоєння системи рухів, що складають арсенал даного виду спорту.

Цілком природно, що будь-яка рухова дія, має свою техніку виконання, навіть у тому випадку, навіть якщо ця техніка не відповідає вимогам виду спорту. Однак було б неправильно примітивні рухові дії починаючого спортсмена або помилкові рухові дії кваліфікованих спортсменів ототожнювати з поняттям «спортивна техніка». Поняття «техніка виду спорту» або «спортивна техніка»зовсім не теж саме, що і поняття «техніка виконання рухової дії» або «технічна підготовленість». Технічна підготовленість – ступінь освоєння спортсменом системи рухів, що відповідає особливостям даного виду спорту і спрямовано на досягнення високих спортивних результатів. Технічну підготовленість не можна розглядати ізольовано, а варто представляти як склад єдиного цілого, у якому технічні рішення тісно взаємозалежні з фізичними, психічними, тактичними можливостями спортсмена, а також конкретними умовами зовнішнього середовища, у якій виконується спортивна дія. Цілком природно, що чим більшою кількістю прийомів володіє спортсмен, тим у більшій  ступені він підготовлений до рішення складних тактичних задач, що виникають у процесі змагальної боротьби, тим ефективніше він може протистояти діям суперника, що атакують, і одночасно ставити останнього в складні становища.

Розвиток тактики спорту, зміна правил змагань, спортивного інвентарю і т.д. помітно впливають на зміст технічної підготовленості спортсменів.

У структурі технічної підготовленості дуже важливо виділяти базові і додаткові рухи.

Базові рухи і дії складають основу технічної оснащеності даного виду спорту. Без них неможлива ефективна змагальна боротьба з дотриманням існуючих правил. Засвоєння базових рухів є обов'язковим для спортсмена, що спеціалізується в тому або іншому виді спорту.

Додаткові рухи та дії – це другорядні рухи і дії, елементи окремих рухів, що характерні для окремих спортсменів та пов'язані з їхніми індивідуальними особливостями. Саме ці додаткові рухи та дії багато в чому формують індивідуальну технічну манеру, стиль спортсмена. На початкових етапах багаторічної підготовки, у змаганнях спортсменів відносно невисокої кваліфікації  рівень технічної майстерності і спортивний результат у цілому визначаються насамперед досконалістю базових рухів і дій[31,33,35,].

По ступеню засвоєння прийомів та дій технічна підготовленість характеризується трьома рівнями:

1. наявністю рухових представлень про прийоми та дії й способів     їх виконання;
2. виникненням рухового уміння;
3. утворенням рухової навички.

Здатність до створення виразних представлень про рухи є важливим чинником, що обумовлює як ефективність технічного удосконалювання, так і реалізацію освоєних умінь і навичок.

Рухові уміння відрізняють нестабільні та не завжди адекватні способи рішень рухової задачі, значна концентрація уваги при виконанні окремих рухів, відсутність автоматизованого керування ними. Характерними рисами рухової навички, навпроти, є стабільність рухів, їхня надійність і автоматичність.

Результативність техніки обумовлюється її ефективністю, стабільністю, варіативністю, економічністю, мінімальною тактичної інформативністю для суперника.

         Ефективність техніки визначається її  відповідністю розв'язуваним задачам і високому кінцевому результатові, відповідністю рівневі фізичного, технічного, психологічного й іншого видів підготовленості.

Стабільність техніки пов'язана з її перешкодостійкістю, незалежністю від умов змагань функціонального стану спортсмена. Варто враховувати, що сучасна тренувальна й особливо змагальна діяльність характеризується великою кількістю «збиваючих» факторів. До них відносяться активна протидія суперників, що прогресують стомлення, незвична манера суддівства, незвичне місце змагань, устаткування, недоброзичливе поводження вболівальників і ін. Здатність спортсмена до виконання ефективних прийомів і дій у складних умовах є основним показником стабільності техніки і багато в чому визначає рівень технічної підготовленості в цілому.

Варіативність техніки визначається здатністю спортсмена до оперативної корекції рухових дій в залежності від умов змагальної боротьби. Досвід показує, що прагнення спортсменів зберігати тимчасові, динамічні і просторові характеристики рухів у будь-яких умовах змагальної боротьби до успіху не приводить. Ще більше значення варіативність техніки має у видах спорту з постійно мінливими ситуаціями, гострою недостатністю часу  для виконання рухових дій, активною протидією суперників. У цьому зв'язку найважливішою стороною технічної підготовленості спортсмена є здатність об'єднати різні технічні прийоми до раціонального ланцюга рухових дій у залежності від ситуації, характерної для конкретного моменту змагальної діяльності. Раціонально побудований техніко-тактичний комплекс дій дозволяє оптимальним чином пов'язати між собою послідовно застосовуються локальні дії нападу і захисту в раціональний ланцюг, що забезпечує рухи заданого кінцевого результату з урахуванням манери поводження суперників.

Економічність техніки характеризується раціональним використанням енергії при виконанні прийомів і дій, доцільним використанням часу та простору. За інших рівних умов кращим є той варіант рухових дій, що супроводжується мінімальними енерговитратами,  найменшою напругою психічних можливостей спортсмена. Застосування таких варіантів техніки дозволяє істотно інтенсифікувати тренувальну і змагальну діяльність. У спортивних іграх важливим показником економічності є здатність спортсменів до виконання ефективних дій при їхній невеликій амплітуді та мінімальному часі, необхідному для виконання.

Мінімальна тактична інформативність техніки для суперника є важливим показником результативності в спортивних іграх. Зствореною тут може бути тільки техніка, що дозволяє маскувати тактичні задуми і діяти зненацька. Тому високий рівень технічної підготовленості передбачає наявність здатності спортсмена до виконання таких рухів, що, з одного боку, досить ефективні з погляду досягнення мети, а з іншого боку – не мають чітко виражених інформативних деталей, що демаскують тактичний задум спортсмена. Технічна підготовленість спортсмена багато в чому визначається тією кінцевою метою, на досягнення якої спрямоване відповідна рухова дія. Ця кінцева мета не збігається в різних видах спорту. Технічна оснащеність у спортивних іграх зв'язана із широтою технічного арсеналу, так і з умінням спортсмена вибирати і реалізовувати найбільш ефективні рухові дії у варіативних ситуаціях при недостатній інформації і гострому дефіциті часу[6,45,46,65].

1.1.1. Задачі, засоби і методи технічної підготовки

       До основних задач, що підлягають рішенню в процесі технічної підготовки спортсмена, необхідно віднести наступні:

• досягнення високої стабільності та раціональної варіативності спеціалізованих рухів – прийомів, що складають основу техніки виду спорту;
• послідовне перетворення освоєних прийомів у доцільні й ефективні змагальні дії;
• удосконалення структури рухових дій, їхні динаміки і кінематики з урахуванням індивідуальних особливостей спортсменів;
• підвищення надійності й результативності техніки дій спортсмена в екстремальних змагальних умовах;
• удосконалювання технічної майстерності спортсменів, виходячи з вимог спортивної практики і досягнень науково-технічного прогресу.

Засобами практичного рішення технічної майстерності спортсменів є змагальні вправи, тренувальні форми змагальних вправ, спеціально-підготовчі і допоміжні вправи, різні тренажерні пристрої й ін. Удосконалювання прийомів і дій пов'язано з надходженням і використанням інформації двох видів – основний і додатковий.

 Основна інформація надходить від рухового апарата – рецепторів, розташованих у м'язах, сухожиллях, зв'язуваннях, і відбиває зміни в довжині м'язів, ступеня їхньої напруги, напрямку і швидкості рухів, розташуванні різних ланок тіла і т.п. Інформація про структуру рухів і взаємодію організму спортсмена з зовнішнім середовищем надходить від органів зору і слуху, вестибулярного аналізатора, пропріорецепторів і рецепторів шкіри.

Додаткова інформація адресована в першу чергу свідомості того, якого навчають, і здійснюється шляхом розповіді та показу. Ця інформація допомагає скласти уявлення про чинені рухи, що виникають у помилках, про розбіжність фактичного виконання руху з заданим, результативності рухових дій у цілому. Інформація про рухи, що надходить у систему керування ними, відіграє значну роль в утворенні нових умінь, в автоматизації навичок, в удосконалюванні технічної майстерності в цілому. З достатку різноманітних рухів відбираються і закріплюються ті, котрі приводять до досягнення заданого результату. При повторенні ці рухи автоматизуються й утворюють навик, у той час як інші рухи, що не є ефективними по узагальненому аналізі основної і додаткової інформації, не закріплюються.

      У процесі технічного удосконалювання застосовуються словесні, наочні і практичні методи. У залежності від кваліфікації спортсменів, рівня їхньої підготовленості, етапу навчання рухам переважно використовується той чи інший метод або їхнє сполучення. Практичну значимість здобуває проблемне навчання рухам, а також методи моделювання, лінійного і розгалуженого програмування навчального матеріалу, що дозволяють ефективно вирішувати рухові задачі різної координаційної складності. Так, при навчанні складним рухам ефективним є алгоритм розгалуженого типу, що включає чотири рівні дидактичного матеріалу, що підлягають засвоєнню:

• Перший рівень містить завдання за структурою і функціями, що відповідають вправі, що розучуються;
• другий – навчальні завдання, необхідні для розвитку фізичних якостей, що забезпечують виконання руху;
• третій – завдання, що формують навички спеціального призначення;
•  четвертий – контрольні завдання, що по зворотному зв'язку подають інформацію про якість навчання.

   Останні роки при навчанні рухам, особливо складним, у практиці стали широко використовувати наочні методи, що дозволяють спортсменові оперативно одержувати інформацію про темпо-ритмових, просторових і динамічних характеристиках рухів і на цій основі коректувати процес навчання[22,37,50].

1.1.2. Підготовка баскетболістів в групах вдосконалення

У цей період у навчально-тренувальних групах підготовленість учнів досягає досить високого рівня. Доля у відповідальних змаганнях потребує високого рівня прояву рухового потенціалу та техніко-тактичного арсеналові в складних умовах загальної діяльності. Через це головна увага  зосереджується на технічній – 22%, тактичній – 18%, та інтегральній підготовці – 22%. Увага до інтегральної підготовки викликана, з одному бокові, тім, що гра ставити високі вимоги до реалізації усіх сторін підготовленості спортсменів. З іншого бокові, високий рівень оволодіння прийомами гри й тактичними діями сприяє їх успішному вдосконаленню в складних ігрових умовах. На загальну фізичну підготовку відводиться 9%, на спеціальну фізичну підготовку – 18% навчального часу. Заняття проводяться 6 разів на тиждень, тривалість їх змінюється залежно від спрямованості[4,17].

3. Етапи і стадії технічної підготовки спортсменів

       Процес навчання і технічного удосконалювання може бути поділений на відносно самостійні й одночасно взаємозалежні і взаємообумовлені ланки. Відповідно до устояних представлень, можна виділити 3 етапи технічної підготовки спортсмена.

1. – початкове розучування. У його процесі створюється загальне представлення про рухову дію і формується установка на оволодіння їм, вивчається головний механізм руху, формується ритмічна структура, попереджаються й усуваються грубі помилки.
2. – заглиблене розучування. Деталізується розуміння закономірностей рухової дії, удосконалюється його координаційна структура за елементами руху, динамічним і кінематичним характеристикам, удосконалюється ритмічна структура, забезпечується їхня відповідність індивідуальним особливостям що займаються.
3. – закріплення і подальше удосконалювання. Навичка стабілізується, удосконалюється доцільна варіативність дій стосовно до індивідуальних особливостей спортсмена, різним умовам, у тому числі при максимальних проявах рухових якостей.           Процес технічної підготовки розділяється на більшу кількість щодо самостійних етапів (стадій), що дозволяє точніше деталізувати задачі, засоби і методи технічного удосконалювання[26,54,63].

Стадія створення першого представлення про рухову дію і формування установки на навчання. Виникаючі при цьому психомоторні реакції і спрямованість волі на виконання дії створюють відповідне функціональне настроювання. Досягається це застосування словесних і наочних методів, при використанні яких формуються установки й основні шляхи освоєння техніки. Інформація, одержувана спортсменом на  цій стадії, повинна бути представлена в найбільш загальному виді та чітко характеризувати головний механізм руху. Увага спортсмена концентрується на основних частинах рухових дій і способах їхнього виконання. Деталі спортивної техніки, особливості її становлення в залежності від індивідуальних та інших особливостей на цьому етапі не розглядаються, тому що вони можуть утруднити рішення поставлених задач.

Стадія формування первісного уміння, що відповідає першому етапові засвоєння дії. У цій стадії формується уміння виконувати основну структуру руху. Тут відзначається генералізація рухових реакцій, не завжди раціональна внутрішньо-м'язова і міжмיязова координація, що зв'язані з іррадіацією процесу порушення в корі великого мозку. Ці особливості визначають орієнтацію тренувального процесу – оволодіння основами техніки і загальний ритм дії. Особливу увагу необхідно приділяти усуненню побічних рухів, зайвих м'язових напруг. Процес навчання концентрується в часі, тому що тривалі перерви між заняттями знижують його дієвість. Занадто часті повторення засвоюваної вправи в занятті не завжди доцільні, оскільки утворення нових навичок пов'язано зі швидким гнобленням функціональних можливостей нервової системи. Основним практичним методом освоєння рухової дії є метод розчленованої вправи, що припускає поділ дії на відносно самостійні частини й ізольоване розучування останніх з наступним об'єднанням. Поділ рухової дії на частини, вичленовування рухових характеристик спрощує процес формування первісного уміння, тому що полегшує постановку задач, підбір засобів і методів, контроль за ефективністю навчання, профілактику й усунення грубих помилок. Кращому засвоєнню рухових дій сприяє використанню різних методів орієнтування – світлових, звукових і механічних лідерів, спеціальних орієнтирів, що регламентують темп рухів, їхню спрямованість і т.п.

Стадія формування зробленого виконання рухової дії зв'язана з концентрацією нервових процесів у корі великого мозку. Окремі фази рухового акта стабілізуються, що веде роль у керуванні рухами до переходу до пропріорецепторів. Педагогічний процес спрямований на вивчення деталей рухової дії. Особлива увага приділяється методам, заснованим на використанні рухових сприйнять. У цій стадії формується раціональна кінематична і динамічна структура рухів. З метою формування доцільного ритму рухових дій використовується широке коло традиційних методів і засобів, спрямованих на створення цілісної картини рухової дії, об'єднання в єдине ціле його частин.

        Стадія стабілізації навички відповідає етапові закріплення рухової дії.От же, як раціональна система рухів закріплюється, визначаються характерні риси навички – автоматизація і стабілізація дії. Педагогічне завдання полягає в стабілізації рухової дії та надалі удосконалюванні його окремих деталей. З цією метою широко використовується багаторазове повторення вправ, як у стандартних, так і особливо у варіативних умовах. На цій стадії технічне удосконалювання найтіснішим образом погоджується з процесом розвитку рухових якостей, тактичною і психічною підготовкою. Особливу увагу варто приділяти технічному удосконалюванню при різних функціональних станах організму, в тому числі й у станах компенсованого і некомпенсованого стомлення.

Стадія досягнення варіативної навички та його реалізації охоплює весь період, доки спортсмен ставить задачу виконання даної рухової дії. Завдяки його застосуванню в різноманітних умовах і функціональних станах організму розвивається варіативна навичка. У спортсменів, що досягли цієї стадії технічної досконалості, спостерігається високий ступінь досконалості спеціалізованих сприйнять (почуття часу, почуття темпу, почуття зусиль, що розвиваються, і ін.), а також здатність до зробленого керування рухами за рахунок реалізації основної інформації, що надходить від рецепторів м'язів, зв'язувань, сухожиль.

Педагогічними задачами цієї стадії є:

•               Удосконалювання технічної майстерності з урахуванням індивідуальних особливостей спортсменів і всього різноманіття умов, характерних для змагальної діяльності;
•               Забезпечення максимального ступеня погодженості рухової і вегетативної функцій, удосконалювання здатності до максимальної реалізації функціонального потенціалу при виконанні відповідних рухових дій;
•               Ефективне застосування засвоєних дій при зовнішніх умовах, що змінюються, і при різному функціональному стані організму.

Найважливіше значення на цій стадії здобуває формування в спортсмена узагальненої почуттєвої моделі (образа) цілісного руху, почуттєвого та логічного контролю. В основі останнього лежить мислення. Глибоке розуміння й усвідомлення значимості використання закономірностей керування рухами. До способів, що ускладнюють умови виконання дій при різних станах організму, відносяться їхнє виконання на тлі значного фізичного стомлення; підвищеної емоційної напруги; відволікання, розподіленої уваги; ускладнення діяльності окремих аналізаторів ін.

Звичайно, удосконалювання техніки в умовах значного стомлення може стати причиною розладу рухів, закріплення помилок. Однак негативні наслідки спостерігаються лише в тому випадку, якщо робота пущена на самоплив. Коли удосконалювання техніки здійснюється методично правильно, із широким використанням різноманітних засобів і прийомів, що знаходяться в строгій відповідності з поставленими задачами і функціональними можливостями спортсменів, то в них формується раціональна стабільна техніка із широким спектром компенсаторних коливань в основних характеристиках структури руху. У процесі навчання й удосконалювання техніки постійно спостерігаються помилки. Їхнє своєчасне виявлення та встановлення причин виникнення значною мірою обумовлюють ефективність процесу технічного удосконалювання. Однак поряд із установленням характеру помилок і ускладнень  необхідно визначати ефективні методичні прийоми та засоби їхнього усунення і подолання.

Навчання й удосконалювання техніки спортивних вправ повинне бути тісно пов'язане зі змагальними особливостями конкретного виду спорту, що ведуть характеристиками, що визначають досягнення високого спортивного результату. У цілісному руховому акті всі характеристики взаємозалежні. Однак при навчанні й удосконалюванні в кожному конкретному випадку варто акцентувати увагу на провідній для даної дії рухових характеристик техніки спортивної вправи. Тому при оволодінні спортивною технікою, її індивідуалізації й удосконалюванні необхідно виходити не тільки з біомеханічної доцільності прийомів, але також обов'язково враховувати й їхні майбутні тактичні особливості, можливості застосування в доцільних і результативних змагальних діях[15,62,63,65].

1.1.4. Планування навчально-тренувального процесу в ДЮСШ

 Багаторічна підготовка баскетболістів у ДЮСШ будується на основі таких положень:

      1. підготовка баскетболістів має відповідати головним вимогам команд вищих    розрядів і збірних команд країни;

      2. урахування вікових особливостей дітей, підлітків та юнаків, їхніх       можливостей.

У системі багаторічної підготовки слід врахувати:

      1. модельні характеристики баскетболістів відповідно до особливостей віку   спортсменів на різних етапах підготовки;

      2. відбір: початковий відбір для зайнять баскетболом, визначення ігрових функцій(амплуа), відбір для комплектування команд;

      3. система тренування – програмування багаторічної підготовки та система оцінки ефективності тренувального процесу;

      4. спортивні змагання та раціональна динаміка змагальних навантажень;

      5. відновлювально-профілактичні заходи – педагогічні, медико-біологічні, психологічні;

     6. матеріально технічне забезпечення: визначення центрів підготовки олімпійських резервів, оснащення їх сучасним устаткуванням та інвентарем;

     7. «випереджаюче» підвищення кваліфікації тренерів;

     8. формування особистості юного спортсмена

    Навчальну програму розроблюють з урахуванням закономірностей будови багаторічної підготовки. Її виконання є найважливішою умовою розв'язання завдань підготовки спортивних резервів. У програмі визначаються обсяги навантажень, а також їхній розподіл протягом шкірного долі підготовки. Загальний обсяг річного навчального плану має бути виконаний повністю. У кожній спортивній школі мають бути такі документи: навчальні плани та річні графіки розподілу навчальних часів для окремих груп, перспективні командні та індивідуальні плани; розклад занять, протоколи складання контрольних іспитів з видів підготовки, запис показників ігрових дій учнів; у кожного викладача – робочий план, конспект занять, журнал обліку виконаної роботи. Крім того, спортсмени навчально-тренувальних груп спортивного вдосконалення мають вести щоденники. Ретельне програмування процесу багаторічної підготовки дає бажаний ефект тільки за наявності такого ж ретельного контролю за її перебігом. Зміст вимог до рівня спортивної підготовленості учнів спортивних шкіл з баскетболу складають конкретні кількісні показники з основних видів підготовки та фізичного розвитку, результати участі в змаганнях. Показники контрольних нормативів складають основу для оцінки роботи тренерів і спортивної школи. Зважаючи на специфіку гри в баскетбол, оцінка якості навчально-тренувальної роботи тільки за результатами участі в змаганнях, як свідчить багаторічна практика, непридатна в роботі з юними баскетболістами. Тільки за умови виконання визначеного мінімуму вимог з видів підготовки результати змагань мають ваги в загальній оцінці.

       В баскетболі протягом року може бути один або два спортивні сезони, і тому планування спортивного тренування передбачає один або два макроцикли. Залежно від того в якого з циклів передбачаються головні змагання року, один з них буде головним, другий – підпорядкованим. Отже, два великих цикли протягом року складаються з двох підготовчих, двох змагальних і двох або одного перехідного періодів. Кожний макроцикл починається з підготовчого періоду, котрий завершується перед початком змагань. Змагальний період за годиною збігається з терміном проведення головних змагань. Перехідний період починається після змагань і триває до початку наступного макроциклу.

       Середні циклі (мезоцикли) та мікроцикли. План річного поточного циклу деталізується в побудові середніх циклів і мікроциклів. При побудові середніх циклів майбутня робота конкретизується стосовно особливостей контингенту баскетболістів команди з урахування модельних завдань тощо. Ще більшою мірою це виявляється в мікроциклах, де планується індивідуалізація засобів і методів в окремих тренувальних заняттях для кожного баскетболіста.

        Середній цикл (мезоцикли) – це кількість мікроциклів, об’єднаних в окремий блок. Набір мікроциклів у блоках залежить від логіки тренувального процесу та особливостей етапу підготовки. В одному блоці може бути два і більш мікроциклів.

       Успішне розв'язання завдань підготовки юних баскетболістів значною мірою залежить від структури тижневих циклів, окремих занять, вибору оптимальних засобів та методів, а навчальна робота в спортивних школах має бути побудована з урахуванням режиму загальноосвітньої школи та зайнятості юних спортсменів[3,4,46].

5. Вимоги запропоновані дистанцією та траєкторією польоту  м’яча до точності рухів баскетболіста при виконанні прийому

Успіх баскетбольної команди багато в чому залежить від рівня володіння основами техніки гри та арсеналу техніко-тактичних дій.

     Основи гри в баскетбол опановують під час вивчення і послідовного вдосконалення спеціальних знань, умінь і навичок. Тому навчання і тренування – це невід'ємні складові єдиного педагогічного процесу. Головною метою навчання є володіння навичками та спеціальними знаннями. Під час занять вивчаються правила гри, техніка і тактика, розвивають фізичні якості. Тим самим закладається основа, що забезпечує досягнення спортивної майстерності. Кожен гравець має бути підготовлений так, щоб вільно оволодіти технікою і тактикою гри та вміти застосувати їх у змагальній діяльності. Спортивні результати визначаються рівнем підготовленості гравців і команди в цілому. Комплексний характер дії баскетболістів вимагає різнобічної підготовки, котра складається з кількох самостійних видів – теоретичної, фізичної, техніко-тактичної, психологічної, морально-вольової, організаційно-методичної, суддівської та ігрової.

        Ці види складають структуру навчально-тренувального процесу, в якому центральне місце відведено техніко-тактичній підготовці, під час котрої вивчаються та вдосконалюються спеціальні ігрові прийоми, техніка їх виконання і тактика застосування. Загальновідомо, що ефективні системи гри базуються на індивідуальних діях кожного гравця. Але важливо те, що він робить у нападі або в захисті, а як ефективно він це робить. Тому найкращими командами завжди будуть ті, гравці котрих добре оволодіти основами гри в баскетбол.

        Кожний прийом застосовується в грі. Отже баскетболіст має володіти усіма прийомами. Тому більшу частину заняття присвячують оволодінню технікою та удосконаленню деталей індивідуальних навичок у діях кожного гравця. Техніка виконання будь-якого прийому тільки на перший погляд здається механічною.

     Техніка гри - це сукупність спеціальних рухів, зумовлених правилами, що дозволяють розв'язати рухові завдання в конкретних ігрових умовах. Вона являє собою комплексних і одночасних рухів окремих частин тіла, що характеризуються визначеною раціональною амплітудою, темпом, ритмом, напрямком[9,14,22,55].

     Технічний прийом – це система рухів, схожих за смисловою структурою і спрямованих на розв'язання певного завдання. Різнобічність розумів, у яких виконується той чи інший прийом, сприяє формуванню та вдосконаленню способів виконання кожного прийому.

       Спосіб характеризується, насамперед, стійкістю головної рухової структури: кінематичною, динамічною, ритмовою. Баскетболіст має володіти арсеналом технічних прийомів і способів:

1. уміти вибирати найраціональніший прийом або комбінацію прийомів;

2. швидко і точно їх виконувати;

Критеріями технічної майстерності є:   

1. вільне володіння оптимальним обсягом прийомів і способів у взаємозв'язку    

   з двома – трьома головними прийомами;

2. точність і ефективність їх виконання;

3. стабільність виконання за умови відволікаючих чинників: втома,  

   психологічне напруження, складні зовнішні умови;

       4. надійність виконання прийомів і здатність підтримувати високий рівень точності й ефективності протягом багатоденного турніру, від матчу  до  матчу без негативних відхилень.

         Сучасна техніка гри формувалася на різних етапах розвитку баскетболу. Кількість прийомів та способів їх виконання, критерії оцінки змінювалися і вдосконалювалися, насамперед, у зв'язку з різницею розвитку нападу і захисту. Окрім того, на вдосконалення техніки впливали: зміни правил гри; збагачення техніки і тактики гри новими прийомами та комбінаціями; підвищення рівня фізичної підготовленості гравців.

         Для досягнення високих спортивних результатів необхідно удосконалювати техніку гри – оволодівати найбільш раціональними, ефективними способами виконання прийомів, пов'язаних з проявом вольових і м'язових зусиль, дотримуючись відповідного ритму, темпу, амплітуди, з урахуванням індивідуальних особливостей гравців.

        Розподіл технічного прийому на фази здійснюється на основі визначених ознак окремих елементів цілісного рухового акту. При аналізі фаз даються їх часові характеристики та механічні особливості переміщення окремих ланок кінематичних ланцюгів у просторі. Фазовий аналіз має велике практичне значення. Він дає змогу реально визначати діапазон варіативності та стабільності фаз, характер їхнього взаємозв'язку і на цій основі розробляти або уточнювати методичні прийоми удосконалення та управління технічним арсеналом баскетболіста.

       Форма рухів, або зовнішня картина рухів і дій виражена у визначених цілеспрямованих і взаємно сполучених пересуваннях спортсмена, положеннях і переміщеннях кінцівок, тулуба, голови і характеризується амплітудою, швидкістю, ритмом, визначеною структурою.   Зміст вправи визначається метою дії, діяльністю центральної нервової системи, вольовими зусиллями, напруженням та розслабленням м'язів, умінням використовувати їх еластичність, силу тяжіння, інерцію тощо. Техніку спортивних вправ слід розглядати в єдиній формі та змісті, як цілісну діяльність людини, координацію її психічної і фізичної діяльності у визначених умовах зовнішнього середовища.

        Спортивна техніка – це свідоме виконання спортсменом рухів і дій, спрямованих на досягнення визначеного ефекту у вправі з проявом вольових та м'язових зусиль, з додержанням відповідного темпу і ритму, з використанням і подоланням розумів зовнішнього середовища.

        Під час вивчення питання щодо способів виконання тих чи інших прийомів не менш важливо визначити, що їх об'єднує і як вони взаємодіють в організаційній структурі: кінематична структура способу розкриває форму і характер рухів за допомогою просторових, часових, просторово-часових показників; динамічна структура способу характеризується визначенням величин моментів сил, моментів енергії, взаємодії сил і реакції. В окремих випадках цікаво розглянути ритмічну структуру, що показує, коли, як і де докладено силові акценти в часі.

        Під час аналізу кінематичної структури способів виконання прийомів з м'ячем визначають, однією чи двома руками здійснюються робочі рухи, рівень цих рухів щодо частин тіла спортсмена та осі тіла. Отже техніку кожного окремого прийому можна розглядати як систему рухів, спрямовану на розв'язання певного рухового завдання. Ефективну техніку характеризує висока координація рухів, їх стійкість та економічність, що дозволяє баскетболістам досягти найвищих результатів у змаганнях різного рівню і рангу[22,37,44,50,65].

1.1.6. Основи методики управління вдосконалення технічної підготовленості спортсменів високої кваліфікації

Важливим методичним положенням, що сприяє формуванню відпрацьованої стабільної та варіативної технічної майстерності спортсменів, що дозволяє ефективно діяти в екстремальних змагальних ситуаціях, є використання в тренувальному процесі методів ускладнення умов виконання прийомів, діяльності при різних станах організму, що утрудняють виконання дій.

Способами ускладнення умов виконання прийомів і дій є:

•   Ускладнення і розширення варіантів вихідних проміжних і кінцевих положень, підготовчих дій;
•   Обмеження або розширення просторових границь виконання прийомів і дій;
•   Обмеження тимчасових відрізків дій;
•   Ускладнення умов орієнтування в просторі та часі;
•   Виконання прийомів і дій у незвичних умовах;
•   Різні варіанти опору умовного супротивника;
•   Неадекватні реагування партнерів.

Однією з найважливіших методичних умов удосконалювання раціональної техніки є взаємозв'язок структури рухів і рівня розвитку фізичних якостей. Відповідність кожного рівня розвитку фізичної підготовленості спортсмена рівневі володіння спортивною технікою, її структурі і ступеневі досконалості її характеристик – найважливіше положення методики технічної підготовки в спорті. Підвищення фізичної підготовленості вимагає переходу на новий рівень технічної майстерності і, навпаки – більш досконала технічна майстерність спортсмена вимагає підкріплення відповідною фізичною підготовленістю[9,17,43].

1.1.7. Контроль за технічною підготовленістю

Контроль технічної підготовленості зв'язаний з використанням специфічних для кожного виду спорту показників, що дозволяють у сукупності оцінити технічну майстерність спортсмена. При цьому оцінюються наступні складові технічної підготовленості:

• Обсяг техніки;
• Ступінь реалізації обсягу техніки в змагальній обстановці;
• Різнобічність технічної підготовленості на основі виявлення розмаїтості рухових дій, освоєних і успішно використовуваних у тренуванні і на змаганнях;
• Ефективність технічної підготовленості, що підрозділяється на абсолютну, порівняльну, реалізаційну;
• Стійкість до збиваючих факторів фізичного і, психічного характеру.

При контролі технічної майстерності спортсменів використовуються наступні оцінки:

•    Інтегральної, заснованої на виявленні ступеня реалізації рухового потенціалу спортсмена в змагальній діяльності;
•    Диференціальної, в основі якої покладене виявлення ефективності деяких основних елементів техніки;
•    Диференциально-сумарній, що припускає оцінку ефективності окремих елементів техніки і розрахунок сумарного показника технічної майстерності.

При етапному контролі технічної підготовленості фіксуються зміни в техніці, що настають у силу кумулятивного ефекту в процесі тренування. У поточному контролі визначаються зміни в окремих фазах, частинах, елементах рухів, що настають від дня до дня в зв'язку з використанням різних програм тренування в мезо- і мікроциклах. В оперативному контролі виявляються зміни в техніці, зв'язані з терміновими реакціями на фізичні навантаження в окремому занятті[44,63].

1.1.8. Техніка виконання кидка м’яча в кошик в стрибку

Кидок у кошик є одним з найголовніших ігрових прийомів баскетболу, оскільки саме він є кінцевою метою будь-якого ігрового епізоду.         Характерною особливістю сучасного кидка є його «швидкострільність», тобто швидкість виконання. Баскетболіст має право виконати прицільний кидок максимально швидко, майже не витрачаючи часу і зусиль на попередню підготовку. Кидок повинен бути логічним і відповідним до ігрової ситуації.

Кожен кидок виконується за визначеними принципами, котрі разом з правильною технікою складають уміння влучити в кошик. Багато гравців виконують незвичну техніку кидків, але в кожному кидку проявляються його головні принципи: концентрація уваги на вибраній меті перед, під час і після кидка; рівновага; ритмічний «м'який» рух; супроводження та контроль м'яча кінчиками пальців; природне обертання м'яча.

Важливим аспектом координації рухів є визначення відстані до кошика під час кидка. Взаємодія роботи рук і очей триває десяті частки секунди, оскільки діаметр кошика дорівнює усього 45 см, а м'яча – 23 см, те н можна припускатися великої похибки в розрахунку. Координація окремих частин тіла значною мірою залежить від відстані і здійснюється, головним чином, передпліччям, кистю і пальцями. Незалежно від відстані та способу під час завершення кидка, руки мають бути випрямлені в ліктьовому суглобі, а кисть продовжувати природний рух, супроводжуючи м'яч.

Головні принципи, котрі слід урахувати під час кожного кидка в кошик з будь-якої точки майданчика, розподіляють на дві групи:

1.             Психологічні, що вимагають концентрації уваги, зібраності, впевненості і вміння розслаблюватися.
2.             Фізичні, до яких відносяться: прицілювання, утримування рівноваги тіла, створення зусилля, розрахунок і ритм, координація і супроводження.

Психологічні принципи. Особливе значення психологічна підготовка має під час виконання кидків. Знання того, коли виконувати кидок під час гри і у яких умовах, відрізняє великого гравця від доброго. В історії баскетболу є багато прикладів, коли гравці ставали великими, незважаючи на порівняно скромні фізичні дані. Але їхня наполегливість, зібраність, упевненість і вміння розслаблюватися під час виконання кидків сприяли становленню цих гравців як прекрасних снайперів.

Зібраність. Завдяки тривалому тренуванню хороші гравці розвивають уміння сконцентрувати увагу до таких меж, що під час кидків не зважають ні на які перешкоди. Для цього вони тренуються в умовах, що максимально наближені до змагальних і аналізують кожний технічний прийом, котрий виконується. Спочатку це вимагає усвідомлених зусиль, але з часом стає рефлекторним, подібним до «відчуття м'яча ».

Уміння розслаблюватися тісно поєднане із зібраністю, котру демонструють видатні гравці в умовах напруженого поєдинку. Це своєрідне уміння відволікатися від навколишнього оточення і сконцентруватися на виконанні безпосереднього завдання.

Упевненість. Кожний кидок має виконуватися з упевненістю, що м'яч обов'язково попаде в кошик, не  торкнувшись кільця. Звичайно в кожного гравця бувають невдалі ігри, коли кидки «не йдуть», але відомі й такі моменти, коли гравець після невдалої гри в першій половині зустрічі в другій – демонструє найвищу ефективність. Це вміння психічно відновлюватися, подібно до вміння деяких гравців відновлювати рівновагу в повітрі після стрибка з незручного положення, і є ознакою відмінної тренованості спортсмена.

   Фізичні принципи. Виконання кидка вимагає:

•                Утримання рівноваги тіла, що дозволяє виконати координовані зусилля ногами, тулубом і руками;
•                Створення зусилля;
•                Розрахунку дії так, щоб кожний рух у своєму розвитку приходив у потрібний момент і в необхідній послідовності;
•                Виконання кінчиками пальців кінцевого руху для досягнення бажаної траекторії;
•                Ефективного супроводження.

Рівновага тіла. При доброму відчутті рівноваги гравець може координувати напруження кожного м'яза для створення загального зусилля під час виконання кидка. Вміння гравця контролювати траекторію польоту м'яча залежить безпосередньо від його вміння контролювати прискорення, створене власним тілом. Деякі баскетболісти вміють контролювати положення тіла так добре, що можуть влучно кидати із положень, котрі були б незручними або навіть неможливими для інших.

Створення зусиль. Розвиток зусиль під час кидка здійснюється:

•                Плавним рухом кисті і пальців уперед;
•                Швидким розгинанням руки різким рухом ліктя і плеча;
•                Швидким випрямленням ніг у колінних суглобах з одночасним підніманням на носки. Під час  кидка значна частина створеної енергії спрямовується на рух угору, після чого сила, що збереглася, забезпечується рухом рук, кистей і пальців для досягненням м'ячем кошика.

Використання кінчиків пальців для створення кінцевого руху. Сили, що прикладені до м'яча, повинні пройти через кінчики пальців. Це дає можливість пальцями відправити траекторію в момент випуску м'яча і забезпечує легке природне зворотне обертання. Багато добрих гравців використовують низьку траекторію тому, що вона забезпечує кращий контроль швидкості і точності напрямку польоту м'яча. Але недоліком такого кидка є недостатній кут влучання м'яча в кільце і його легше блокувати захисникам.

Недоліком високої траекторії є велика швидкість польоту м'яча і менша точність, незважаючи на ті, що ціль більш відкрита. Траекторію польоту м'яча вибирають залежно від відстані, зросту, висоти вистрибування, активності протидії суперника тощо. Оптимальною траекторією під час кидків з середньої відстані(3-6 м від кошика) і дальніх кидків(відстань більша за 6,25 м від кошика) буде парабола з найвищою точкою польоту м'яча на 1,4-2,0 м вище точки вильоту. При більш високій траекторії збільшується шлях м'яча та швидкість польоту, що призводить до зниження влучності. До цього слід додати, що відхилення польоту ±3º у бік робить кидок невлучним.

У загальній структурі конкретного способові кидка в кошик виділяють три фази:

1.               підготовчу;
2.               основну;
3.               завершальну.

Якщо в підготовчій фазі гравець може внести деякі зміни в рухи, що не позначаються на точності, то рухи в основній фазі мають визначатися стабільністю або раціональною варіативністю в межах розв'язання конкретних завдань, зумовлених установкою на кидок і спрямованих на врегулювання точки замаху, точки випуску м'яча, швидкості виконання, висоти траекторії польоту м'яча.

Кидок однією рукою в стрибку – основний засіб атаки в сучасному баскетболі. Цей кидок виконується найчастіше з близької і середньої відстаней, хоча деякі спортсмени вражають кошик з відстані в 8 м і більше.

Неочікуване суперником швидке відштовхування від поверхні майданчика в поєднані зі швидким виконанням кидка ускладнює захиснику можливість протидіяти кидку в стрибку, тім більше, коли його виконують після одного з маневрів – ведення або відволікаючих дій. Відштовхування можна виконувати з місця, або повертаючись у будь-якому напрямку після ведення м'яча, поворотові або прийому м'яча. Залежно від рівноваги, відстані до кошика й активності захисту стрибок може бути виконаний вертикально, з відхиленням уперед або назад. У всіх випадках ставиться така мета, щоб досягти врівноваженого для кидка положення тіла в повітрі обличчям до кошика, під час якого робоча рука приведена до готовності виконання кидка. Ноги розташовані на ширині плечей або трохи вужче, стопи паралельні або незначно відхилені одна від одної.

Коли гравець починає кидок, він утримує м'яч двома руками на рівні поясу або перед грудьми. У момент прицілювання і розгинання ніг на початку виконання стрибка гравець піднімає м'яч обома руками в позицію для кидка трохи уперед і прямо над головою або трохи убік від голови над робочою рукою. Наближаючись до найвищої точки стрибка, гравець спрямовує лікоть робочої руки до кошика і розташовує кисть робочої руки так, щоб вона розгиналася уверх-уперед, у той час коли інша рука утримується високо попереду. Досягши найвищої точки стрибка, гравець робить м'яке розгинання передпліччям та кистю робочої руки, опускаючи другу руку і надаючи кінчиками пальців м'яке, природне зворотне обертання м'ячу; супроводження м'яча закінчується повним випрямленням робочої руки зі згинанням кисті в променево-зап'ястковому суглобі, немовби закриваючи нею кошик.   

Згідно з законами біомеханіки, під час кидка тіло гравця має бути трохи розвернутим до кошика. Під час виконання кидка після зупинки правильне вихідне положення гравця значною мірою визначається роботою ніг. Перш за все слід згасити інерцію поступального руху. Для цього використовується так звань стопорний крок. Рухаючись по лівому краю, гравець повертається правим боком до кошика. У момент зупинки він робить стопорний крок правою ногою, розвертаючи ступню в напрямку кошика. Приставляючи ліву ногу паралельно правій, гравець відштовхується уверх. Під час руху по правому краю гравець виконує стопорний рух лівою ногою, спрямовуючи її носок до кошика, а праву ногу виносить уперед, що дозволяє йому розвернутися правим боком до кошика.

Техніка кидка однією рукою в стрибку залежить від відстані, особливостей протидії суперника. Наприклад, техніка правою рукою з середньої відстані складається з таких фаз.

Підготовча фаза: гравець отримавши м'яч у русі, відразу робить підсід стопорним кроком лівою ногою, потім приставляє праву ногу, згинаючи руки в ліктях, виносить м'яч двома руками над головою, підтримуючи його лівою рукою збоку-зверху.

Основна фаза: поштовхом двох ніг гравець вистрибує угору, повернувши тулубом прямо до кошика. У найвищій точці вистрибування він спрямовує м'яч до кошика енергійним, алі плавним рухом кисті і пальців, випрямляючи праву руку вперед-угору. При цьому м'ячу надається зворотне обертання. У момент початку рухові правої кисті ліва рука знімається з м'яча. Відстань від місця вистрибування з поверхні майданчика має бути мінімальною і становити не більше 25-30 см, що дозволяє уникнути зіткнення з захисником.

Кидки в стрибку з відхиленням тулуба назад стали використовуватися з середньої та близької відстаней під час щільної опіки високорослим або стрибучим захисником. М’яч випускається над головою по навісній траекторії, що значною мірою ускладнює протидію суперника.

Головним положенням під час вдосконалення кидків у стрибку кожним гравцем, незважаючи на індивідуальні особливості в техніці виконання є:

1. контроль напрямку польоту м'яча вказівним пальцем. Для цього гравець має зосередити увагу на відстані між мізинцем і великим пальцем кисті, на якій лежить м'яч. Точно посередині розташовується вказівний палець. Багато спортсменів втрачають контроль за м'ячем під час кидка, випускаючи його через середній палець. Кінчик вказівного м'яча є найбільш чутливим, тому під час кидків його слід використовувати в якості головного. Випускаючи м'яч з руки, гравець указує цим пальцем на кошик.

2. головне  зусилля під час кидка однією рукою в стрибку слід створювати від передпліччя при розгинанні руки в ліктьовому суглобі. Структура рухів і швидкість є головними характеристиками успішного кидка однією рукою, оскільки рухи і швидкість тісно взаємосполучені з зусиллям під час виконання кидка. Іноді гравці намагаються кинути м'яч у кошик тільки завдяки силі кисті раніше випрямленої руки. Але за допомогою розгинання передпліччя можна докласти потужніших і ефективніших зусиль. Це особливо важливо при виконанні кидків з далекої відстані. Під час  кидка правою рукою гравець, утримуючи тулуб між м'ячем і захисником, повертається ліворуч, одночасно виконуючи вперед-угору замах правою ногою, зігнутою в коліні.

3. під час випрямлення руки в ліктьовому суглобі передпліччя, по можливості, слід утримувати у вертикальній площині. Кидки в стрибку частіше виконуються однією рукою. Тому, якщо передпліччя робочої руки знаходиться в одній площині з м'ячем, то меншою буде необхідність у допомозі підтримуючої руки з причиною виштовхування м'яча під час кидка та неправильного його обертання.

4.    під час  польоту м'яча погляд має бути спрямований на кошик. Іноді спортсмени помиляються, спостерігаючи за польотом м'яча, замість того, щоб дивитися на ціль. Це призводить до неправильного супроводження м'яча і негативно впливає на результативність. Досвідчений гравець, як правило, утримує в полі зору кошик у цілому[46,48,50].

1.2.Вікові особливості спортсменів 15-16 років

1.2.1. Загальна характеристика  психології ранньої юності

Рання юність— це період завершення фізичного дозрівання організму, завершальний етап початкової соціалізації особистості. Фізичний розвиток старшокласників характеризується  статями анатомічними та фізіологічними змінами, тісно пов'язаним між собою. Темпи збільшення зросту та ваги сповільнюються, причому юнаки надолужують недавнє відставання від дівчат.

В основному завершується окостеніння кістяка, удосконалюється м'язова система, паралельно збільшується і м'язова сила. Інтенсивно розвивається серцево-судинна система, нервова регуляція її діяльності

Продовжується функціональний розвиток нервових клітин головного мозку. До 15 років в основному завершується дозрівання кори великих півкуль та формування нейронного апарату усіх областей головного мозку. Повного розвитку досягає система зв'язків між різними відділами мозку та завдяки його структурному дозріванню зростають можливості для виникнення нових зв'язків, нових асоціацій. Умовні зв'язки в цьому віці характеризуються більшою стійкістю та більшими можливостями переключення.               У 15-18 років у більшості юнаків завершується статеве дозрівання організму. У юнаків процес статевого розвитку виражений чіткіше в зв'язку з тим, що розпочався він пізніше (у середньому на 2 роки). Інтенсивно формуються вторинні статеві ознаки, чоловічий тип статури. У статевих залозах утворюються чоловічі статеві клітини, періодично відбуваються полюції. Основне соціальне завдання на цьому етапі—вибір професії, соціальне та особистісне самовизначення.

До моменту закінчення школи юнаки вже мають
бути психологічно готовими до дорослого життя. Йдеться про сформованість властивостей, здібностей та потреб, які дозволили б молодій людині повною мірою реалізувати себе в праці, громадському житті, майбутній сім'ї. Передусім — це розвиток споживи в спілкуванні та освоєння способів його здійснення, формування теоретичного мислення й уміння орієнтуватись у різних його формах (науковому, художньому, етичному, правовому тощо), що знаходить своє вираження в основах наукового та громадянського світогляду; розвиток рефлексії, яка забезпечує усвідомлене й критичне ставлення до себе, становлення готовності до трудової діяльності. Якщо ці якості сформовані, то молода людина має необхідну психологічну базу для самовизначення — центрального новоутворення раннього юнацького віку, основою якого є потреба зайняти внутрішню позицію дорослого, усвідомити себе членом суспільства, визначитися, тобто зрозуміти себе, свої можливості, своє місце й призначення в житті. Провідною на цьому етапі стає навчально-професійна діяльність.

Зазначимо, що перехідний, маргінальний характер соціального становища і статусу ранньої юності визначає й характерні психічні особливості юнацтва. [8,16,29,42].

 

1.2.2. Вікові основи занять баскетболом

Систематичні заняття баскетболом рекомендується починати у віці 10-11 років. Участь у змаганнях дозволяється, як правило, через 1-1,5 року систематичних занять.

При заняттях з підлітками обмежуються тривалість гри, розміри майданчику, висота кільця, маса м'яча. Підлітки 13-14 років можуть грати 50 хв., а 16-18літні юнаки 60 хв. Тривалість гри в баскетбол для підлітків складає 24 хв. З перервою між 12ти хвилинними таймами в 10хв.

На етапі спеціальної спортивної підготовки (15-17 років ) продовжується освоєння технічних прийомів гри з елементами спеціалізації гравця в нападі, захисті і т.д. Обсяг тренувального навантаження зростає: кількість тренувальних занять збільшується до 5-6 у тиждень. Фізична підготовка гравця на цьому етапі повинна будуватися з урахуванням спрямованого впливу на розвиток специфічних для даного виду ігрової діяльності якостей, на основі  всебічного розвитку спортсмена. У старшій юнацькій групі удосконалювання технічних прийомів і фізичної підготовки проходить у сполученні з навчанням складним тактичним прийомам гри,

Засоби загальної спеціальної фізичної підготовки юних гравців повинні бути спрямовані на розвиток швидкісно-силових  якостей, спритності, витривалості. Для удосконалювання  цих якостей використовуються як загальні, так  і специфічні ігрові засоби. Для виховання швидкості застосовується біг з максимальною швидкістю на коротких відрізках, різні швидкісно-силові вправи а також виконання визначених ігрових дій по раптовому сигналу з максимальною швидкістю пересування по площадці, виконання поворотів, відходів від супротивника і т.д.

Для розвитку сили використовуються динамічні вправи з обтяженням від 30 до 75% від маси тіла.

Підвищення загальної витривалості досягається мало інтенсивним кросовим бігом різної тривалості, використанням різноманітних засобів фізичної підготовки. Спеціальна витривалість удосконалюється при збільшенні тривалості  гри, участю в змаганнях.

У характері впливів тренувальних змагальних навантажень на організм 14-16 літніх підлітків і дорослих спортсменів маються значні відмінності. У цьому віці фізіологічні зміни в стані вегетативних систем після змагальних ігор виражені більше, ніж після навчальних.

Більш значні зрушення в діяльності серцево-судинної системи в підлітків після змагальних ігор порозуміваються тим, що в цих умовах вони виконують велику роботу.

Обсяги тренувального навантаження, виконуваної спортсменами-гравцями, в останні роки різко збільшилися. Це пов'язано в першу чергу з високим рівнем підготовки найсильніших команд світу з ігрових видів спорту.

Старшокласникам доступні усі види силових вправ на витривалість. Вони без шкоди для себе можуть брати участь у змаганнях зі швидкісних видів спорту, домагаючись помітних успіхів.

У старшому шкільному віці, як відомо, закінчується полове дозрівання, розвиваються вторинні полові ознаки, що викликають помітні зміни зовнішності юнаків. У деяких випадках процес полового дозрівання затягується і тоді в старших школярів ще зберігаються деякі фізичні риси, властиві підліткам.

Однак завершення періоду полового дозрівання і фізичного розвитку не означає ще громадянкою зрілості. І тому лише після 18 років по державному законодавству дозволяється вступ у шлюб. Варто мати на увазі, що раннє полове життя приносить шкоду організмові, так інші системи організму: серцево-судинна, дихальна, ендокринна – ще не завершили свого формування(Фомін).

У старшому шкільному віці інтенсивно формується духовний вигляд, визначаються риси характеру людини, відбувається становлення світогляду й особистості. У юнаків і дівчин помітно розвивається самосвідомість, що виникає з вимог життя і діяльності. Нове положення в колективі, нові відносини з навколишніми змушують школяра оцінювати свої можливості, усвідомити особливості своєї особистості з погляду відповідності або невідповідності пропонованих до нього вимог. Але оцінити себе завжди сутужніше, ніж усвідомити оцінку, дану з боку. Старшокласник, вміючи аналізувати свої особистісні особливості і поводження краще, ніж підліток, оцінює себе в окремих випадках менш активно. Тому деякі юнаки переоцінюють свою особистість, виявляють зарозумілість, зазнайство, марнославство, зневажливо відносяться до навколишнім; інші навпаки, болісно недооцінюють себе.

Для старшокласників характерно розвите почуття товариства, глибока дружба, чуйність, взаємна довіра, готовність до постійної допомоги, наявність спільних інтересів і т.д. Росте їхнє свідоме відношення до праці і навчання. Пізнавальні інтереси здобувають більш широкий, стійкий і діючий характер. Більш виразно і яскраво починають виявляються здібності до різних видів діяльності: математичні, літературні, музичні, спортивні і т.д. У цей час розширюється емоційна сфера особистості, з'являється інтерес до свого майбутнього. У сучасних школярів характерний високий рівень моральних ідеалів. Це ідеали втілюють прагнення до діяльності на користь суспільства[16,45,58].

1.2.3.Рухові функції в підлітків

 У підлітковому і молодшому юнацькому віці відзначаються високі темпи росту в довжину, збільшення маси тіла і показники розвитку м'язової системи. З 13 до 14 років довжина тіла збільшується на 9-10 см, а з 14 до15 років – на 7-8 см темпи збільшення росту різко падають до 16-17 років. Від 15 до 16 років приріст складає 6 см, а від 16 до 17 років – тільки 2-3 см у рік. У зміні окружності грудної клітки і ручної динамометрії збільшується на 8-9 кг, у той час як від 16 до 17 років – на 2-3 кг. У старшому шкільному віці пропорції тіла наближаються до показників дорослих. До 14-16 років з'являються зони окостеніння в епифизарних хрящах, у міжпозвоночних дисках, що поступово збільшуючись, приводять до завершення росту. Ріст тіла в довжину в юнаків в основному закінчується до 17-18 літнього віку. Раціональне фізичне навантаження не робить істотного впливу на ріст тіла.

     У підлітковому і юнацькому віці спостерігаються високі темпи приросту м'язової маси. Відносини маси м'язів до маси тіла в 12 літньому віці складає близько 30%. До 18 років маса м'язів складає до 40-45% маси тіла.       

     У зв'язку зі збільшенням м'язової маси росте м'язова сила. Максимальний приріст сили на 1 кг маси в підлітків спостерігається до 13-14 років. Після цього темпу приросту відносної м'язової сили знижуються.

          У вікових змінах  рухової функції організму ведуче місце належить ЦНС, насамперед її вищому відділові – корі великих півкуль. Морфологічний розвиток нервової системи до періоду полового дозрівання майже цілком завершується. Однак структурне і функціональне удосконалювання вегетативних систем організму й опорно-рухового апарата продовжується і після досягнення полової зрілості[56,58,59].

 

1.2.4. Якості, що характеризують швидкодію

Є три види показників, що характеризують швидкодію:

1.                 час одиночного руху;
2.                 час реагування на сигнал;
3.                 частота рухів.

Між цими проявами швидкості рухів зв'язків немає або вони виражені слабко. Можна мати велику частоту рухів і відносно поганим реагуванням рухом на сигнал. Можна швидко скорочувати м'яз, але повільно неї розслаблювати. Тому до оцінки швидкісних можливостей людини варто підходити диференційовано. Крім того, необхідно мати на увазі й специфічність виявлення показників швидкодії в лабораторних умовах у порівнянні з виміром швидкості пересування людини в реальності. Як правило, у першому випадку пропонуються такі випробування, які виключають вплив антропометричних особливостей людини на діагностуючі показники. У другому ж випадку антропометричні особливості відіграють більшу роль. Швидкісні показники в природних умовах залежать від збільшуваємого прискорення, а воно визначається силою миші, масою тіла або його ланок, довжиною важеля (кінцівки), загальною довжиною тіла й т.п.

Швидкість одиночного руху як ізольована характеристика може розглядатися тільки при розчленованому біомеханічному аналізі рухових актів. Прояв швидкості рухів залежить від морфо-функціональних особливостей мотонейронів і м'язових волокон. М'язові волокна мають різну швидкість скорочення: одні - близько 120 мс, інші близько 60 мс. Співвідношення повільних і швидких рухових одиниць, що складаються з м'язових волокон і іннервують їх мотонейронів, у різних м'язах по-різному. Тому одні м'язи розвивають напруга швидше, інші - повільніше. Уважається, що співвідношення швидких і повільних м'язових волокон у м'язі визначений генетично й не може бути змінене шляхом тренування. За даними Б. Салтин, процентне співвідношення цих волокон у м'язах однієї пари близнюків однаково.  Однак має значення й швидкість виникнення й зникнення імпульсів порушення в нервових центрах і мотонейронах: при постійному частому посиланню імпульсів із центра до м'язових волокон вони стають швидкими, при постійної рідкої імпулъсації - повільними. У цьому й криються резерви збільшення швидкості скорочення м'яза.

Час реагування на сигнали. Час простий сенсомоторній реакції виміряється інтервалом між появою заздалегідь обумовленого (одного) сигналу й початком заздалегідь обумовленої ж відповідної дії. Воно визначається:

1. швидкістю порушення рецептора (нервового закінчення якого-небудь чутливого нерва) і посилки виниклого імпульсу у відповідний чутливий центр;
2. швидкістю переробки сигналу в центральній нервовій системі (перекодування, упізнання);

3. швидкістю прийняття людиною рішення про реагування на сигнал;

4. швидкістю посилки сигналу до початку дії по ефферентним (руховим) волокнах;
5. швидкістю розвитку порушення в м'язі й подолання інерції спокою тіла або його окремої ланки.

Як видно із цього переліку, час реакції складається як мінімум із трьох фаз: сенсорної, премоторної й моторної .

Першої й другу (фази називають латентним періодом (часто його ототожнюють із часом реакції, що, виходячи з вищевикладеного, невірно).

Таким чином, формула часу сенсомоторній реакції така:

ВР = ЛП + ВД,

де ВР - час реакції, ЛП - латентний період (сенсорний компонент), ВД - час руху (моторний компонент). Наявність останнього компонента в часі реакції створює значні труднощі в зіставленні одержуваних даних різними авторами на різних рефлектометрах. Справа в тому, що використовувані в різних приладах кнопки й т. П. пристрою, за допомогою яких виключають електросекундомери, мають різну величину вільного ходу (утоплення) до замикання ланцюга й різний опір використовуваних у них пружин, що приводить до більшої або меншої втрати часу при реагуванні рухом на сигнали.

Величина сенсорного компонента залежать від модальності сигналу, тобто від того, гніту аналізатору він ставиться. Чутливість різних аналізаторів неоднакова, тому на звукові й тактильні подразники час реакції нетілъки коротше, ніж на зорові, серед останніх на червоний колір час реакції коротше, ніж на зелений і синій.

Значимість сигналу може привести до порушення «закону сили», відповідно до якого 1 сильніше подразник, тим швидше відповідна реакція. А. Е. Ольшанникова виявила, що якщо слабкий подразник значимо для людини (аварійний сигнал), те він на нього реагує швидше, ніж на сильний сигнал, але не аварійний.

При ритмічній подачі сигналів час реакції коротше, ніж з аритмічною появою. Пояснюється це тим, що при ритмічній подачі сигналів людина засвоює їхню тимчасову структуру, завдяки чому з'являється можливість передбачення. Оптимальний інтервал між ритмічними сигналами становить одним даним 0, 75-1,5 з, по іншими - 2-3 з.

Поряд з латентним часом сенсомоторної реакції вимірюють (за допомогою електроміографії) патентів час скорочення й розслаблення. Воно визначається часом від моменту подачі сигналу до скорочення або розслаблення м'яза початку скорочення або розслаблення, реєструємого по біострумах м'яза. зроблено, що між цими двома тимчасовими показниками існують обернено пропорційні відносини: для м'язів з найбільш коротким латентним часом напруги характерно найбільш тривалий латентний час розслаблення й, навпаки, для м'язів з коротким часом розслаблення латентний час напруги бути найбільшим.

За даними В, А. Сальникова, латентний час напруги м'язів коротше в осіб зі слабкою нервовою системою, з рухливістю порушення й гальмування й з перевагою порушення по «зовнішньому» балансі. У той же час латентний час розслаблення м'язів коротше в осіб з інертністю гальмування й з перевагою гальмування по «зовнішньому» і "внутрішньому" балансі.

Моторний компонент часу реакції залежить від легкості порушення м'язів, а також від того, якими силами інерції спокою (по суті, масою) володіють різні ланки кінцівок. Тому при реагуванні на сигнал різними ланками тіла час реакції буде різним. Через інерцію ланок тіла час реакції, фиксируемое по русі руки, більше, ніж фіксіруємий по електроміографії, коли латентний період визначається часом від появи сигналу до початку порушення м'яза (що видно по посиленню її біоелектричної активності).

Швидкість реагування підвищується при деякій напрузі м'язів і їхньому розтяганні.

Час реакції залежить від інтенсивності сигналу: чим він інтенсивніше (до певної межі), тим менше час реакції . Однак ця залежність може порушуватися, тому що найчастіше більше значення має значимість сигналу, чим його фізична сила. За даними А. Е. Олыпанниковой, час реакції на слабкий, але аварійний сигнал було коротше, ніж на сильний, але не аварійний сигнал. Крім того, надмірно сильні сигнали гальмують швидкість відповідної реакції, що відповідає закону оптимуму-пессимума Н. Е. Введенского.

Відповідно до цього закону, на час рухової реакції впливає й тривалість сигналу. Так, Г. Уэллс , подаючи світловий подразник різної тривалості, одержав найменший час реакції при середній тривалості подразника.

При біорецепторній подачі сигналу (для обох очей, вух і т.п.) латентний період рухової реакції виявляється коротше, ніж при монорецепторному пред'явленні цього сигналу. В останньому випадку час простої рухової реакції коротше при сприйнятті сигналу прицільним (ведучим) оком і при реагуванні на об'єкт, що з'явився, провідною рукою. Всі інші сполучення ока й руки дають гірші результати.

Сприйняття світлового сигналу центральним зором приводить до меншого латентного періоду реагування, чим сприйняття того ж сигналу периферичним зором . Т. Н. Ушакова зв'язує це зі зниженням до периферії чутливості сітківки ока.

У дослідженнях ряду авторів виявлена залежність латентного періоду рухової реакції від просторових характеристик подразника. При збільшенні його розмірів латентний період, як правило, скорочується .

Реакція на припинення дії світла коротше, ніж на його появу, приблизно на 13 % . Реакція на збільшення інтенсивності світла більше за часом, чим на зменшення.

Час реакції залежить від концентрації уваги. Саме цією характеристикою пояснюють розходження в часі реагування на сигнал при натиску й відпусканні кнопки. В останньому випадку воно коротше, тому що натиск на кнопку перед відпусканням більшою мірою змушує людини концентрувати увага майбутньому русі, чим очікування сигналу при розслабленому при слабко напруженому стані м'язів.

Докладний огляд робіт, у яких показана залежність часу реакції від зовнішніх сигналів, даний Рейс Шошолль, час простого реагування на сигнали залежить від наявних у людини логічних особливостей прояву властивостей нервової системи. В осіб зі слабкою нервовою системою воно коротше, ніж у людей з великою й середньою силою нервової системи.  Однак це вірно тільки в тому випадку, якщо називані сигнали не занадто інтенсивні. При великій інтенсивності сигнал в «сильні» по швидкості реагування можуть перевершувати «слабкі», тому що останніх подібна інтенсивність є зверхоптимальній і викликає збільшення швидкості реагування, у той час як для осіб із сильною нервовою системою ця величина близька до оптимуму, при якому, відповідно до закону оптимуму-пессимума Н. Е. Введенского, спостерігається найбільший ефект реагуванні, час простого реагування залежить і від інших типологічних особливостей. Воно коротше в осіб з перевагою порушення по «зовнішньому» і «внутренему» балансі й в осіб з рухливістю порушення й гальмування.

Про багатьох випадках від людини потрібно не просте реагування на якийсь сигнал, а оцінка ситуації при одночасному сприйнятті багатьох сигналів, які із цим крім простих реакцій розглядають і складні, серед яких виділяють диференційовані (коли на один сигнал треба реагувати, а на іншій — ні) і реакції вибору (коли реагувати треба на кожний сигнал, але іншими способами). Це, природно, приводить до збільшення часу реагування « на сигнал за рахунок «центральної затримки», тобто часу, що йде на дифферинцировку сигналів, на пригадування того, як саме варто реагувати той або інший сигнал. Між часом простої реакції й часом "центральної затримки" немає кореляції.  Це дасть підставу розглядати останню як самостійний показник, не зв'язаного ні із сенсорним, ні з моторним компонентом часу реакції. Виділити «центральну затримку» із часу складної реакції можна шляхом вирахування часу простої реакції, обмірюваної в того самого людини. Невелика погрішність, що має місце, пов'язана з тим, що й у часі простої реакції є свій час «центральної затримки», у практичних цілях несуттєва. Виграш же для аналізу одержуваних даних і зрушень, що відбуваються в центральній нервовій системі, очевидний. Наприклад, у стані монотонії час простої реакції коротшає, у той час як «центральна затримка» подовжується.

Час «центральної затримки» більше в осіб із середньою силою нервової системи й менше в осіб із сильною нервовою системою. Це підтвердили й дані, отримані В. А. Чепцевим. Крім того, цей автор показав зв'язок часу «центральної затримки» і з іншими типологічними особливостями. Воно виявилося найменшим в осіб з рухливістю порушення й гальмування, з перевагою гальмування по «зовнішньому» балансі й з перевагою порушення по «внутрішньому» балансі. Е. В. Воронін виявив істотні розходження за часом «центральної затримки» у спортсменів з різним стилем гри в настільний теніс.

До складного відносять і реакцію на об'єкт, що рухається (РОР) , у якій головним показником є не абсолютна швидкість реагування, а його своєчасність. Це реагування, що попереджає, на сигнал, що переміщається в часі й просторі. Тому в такому виді реагування більшу роль грає механізм екстраполяції (просторово-тимчасового передбачення того, у якій точці й у який момент виявиться предмет, що переміщається). Якби її не було, людина при великій швидкості переміщення предмета просто не встигала б на нього реагувати (що часто спостерігається при подачах під час гри в теніс гравців світового класу, коли швидкість польоту м'яча перевищує 200 км/ч).

Н. В. Зімкін увів поняття «час відбування», яким позначається час від початку сприйняття об'єкта, що рухається, до його необхідної зупинки. При часі відбування більше 300 мс точність реакції па об'єкт, що рухається (як при запізнюванні, так і випередженні) дорівнює 10-50 мс. Але якщо час відбування менше 300 мс, реакції тільки запізнюються й, по суті, протікають по механізму простий сенсомоторній реакції. У тих випадках, коли об'єкт зафіксований поглядом до початку переміщення, час реакції значно скорочується. В. В. Чебышева показала, що зменшення огляду негативно впливає на точність реакції на об'єкт, що рухається, більшою мірою, чим збільшення швидкості руху об'єкта.

Швидкість реакції на об'єкт, що рухається, при його раптовій появі дорівнює 0, 25-1,0 с. Основна частка цього часу доводиться на фіксацію предмета, що рухається, очами. Фіксація включає пристосувальні зміни двох типів; глазорухові (конвергенція) і діоптіческі (акомодація). На перші йде 0, 18-0,19 з, на другі - 0, 2-0,6 с.

 У реакції на об'єкт, що рухається, основне значення має вміння бачити предмет, що рухається з великою швидкістю. Ця здатність тренувальна, як, втім , і компоненти простій і складної реакції.

Частота рухів залежить як від здатності м'язів до швидкого скорочення,  і від їхньої здатності швидко розслаблюватися. Уважається, що ця вроджена властивість людини, що залежить від частоти посилаються з мотонейронів імпульсів, та лабільності нервових центрів, а також від лабільності м'язів. Частота рухів погано піддається тренуванню. Механізмом підвищення максимальної частоти рухів є відкрите Н. В. Голиковим і сформульовані у вигляді фізіологічного закону А. А. Ухтомским  явище засвоєння ритму функціональною системою, пов'язане з підвищенням функціональної лабільності нервових центрів і виконавчих органів (м'язів).

Максимальний темп вище в людей, які мають слабку нервову систему, і менші - в осіб із середньою силою нервової системи. У суб'єктів із сильною нервовою системою максимальний темп трохи вище, ніж в осіб із середньою силою нервової системи, однак ця перевага досягається не відразу, а через 5-10 з постукування. У перші 5 з «сильні» програють у частоті рухів «середнім».  Максимальна частота рухів вище в осіб з урівноваженістю по «зовнішньому» балансі й найменше - в осіб з перевагою гальмування по цьому балансі.

Рухливість нервових процесів особливого впливу на максимальну частоту рухів не робить, хоча в осіб з рухливістю нервових процесів вона трохи більше, ніж в осіб з інертністю. Ці дані одержали підтвердження в роботі В. А. Сальникова, але розходження між типологічними групами були виражені менше[1,18,19,38,52].

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2 МЕТОДИ Й ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1. Методи дослідження.

Протягом написання роботи ми використовували наступні методи дослідження:

•                    Аналіз і узагальнення літературних джерел;
•                    Педагогічне спостереження;
•                    Педагогічне тестування;
•                    Методи виявлення нейродинамічних властивостей;
•                    Педагогічний експеримент;
•                    Методи математичної статистики.

Аналіз і узагальнення літературних джерел:

Технічна     підготовленість баскетболістів 15-16 років, насамперед, є педагогічним процесом, тому вона підпорядковується специфічним вимогам її організації. Ці вимоги формують в загальному вигляді теорія і методика фізичного виховання, що і визначило необхідність вивчення науково методичної літератури з проблемами удосконалення технічної підготовленості.

Аналіз літератури з фізіології дає можливість розглянути значення технічної підготовленості на даному етапі підготовки юних баскетболістів 15-16 років й ефективність процесу адаптації з погляду компонентів фізіологічного чинника.

Аналіз літератури з психології дає можливість виявити психологічну підготовку баскетболістів. Мету її формування й удосконалення значимих для спортсмена якостей особистості шляхом оптимізації свідомого відношення гравців до своєї діяльності в процесі гри.

Для організації дослідження необхідно було вивчити літературу з питань методології проведення наукового дослідження і збору й інтерпретації даних літератури до практики, формування, робочої гіпотези і завдань дослідження.

Отриманні дані були оброблені сучасними методами,  математичної статистики, тільки за умов можлива їхня наукова інтерпретація. Вивчення літератури з математичної статистики в педагогічних дослідженнях дозволило нам вибрати адекватні методи опрацювання отриманих результатів і визначити їхню достовірність.

Методика педагогічних спостережень

Педагогічні спостереження були спрямовані на одержання інформації про рівень технічної підготовленості баскетболістів 15-16 років в умовах змагальної діяльності.

Обстеження змагальної діяльності займає особливе місце серед багатьох видів комплексного контролю, оскільки тільки в умовах гострого єдиноборства із суперником повною мірою виявляються як позитивні, так і негативні сторони підготовленості баскетболістів.

Педагогічне тестування

Серед методів тестових завдань були запропоновані такі тести:

Човниковий біг з веденям м'яча. Старт за лицьовою лінією баскетбольного майданчика. За сигналом ( включається секундомір ): біг до ближчої лінії штрафного кидка, повернутися до лицьової лінії, добігти до середньої лінії – повернутися до штрафної лінії, від цієї штрафної бігти до протилежної штрафної лінії – повернутися до середньої лінії, від середньої лінії добігти до протилежної лицьової лінії – повернутися до цієї самої лицьової лінії – зробити останній ривок до середньої лінії ( секундомір виключається). Вправа вважається виконаною, якщо гравець пробіжить відстань, чітко зберігаючи послідовність торкання ( ногою ) обмежувальних ліній[4,46].

Комплексна вправа, с. Оцінюється швидкість пересування, техніка ведення м'яча правою і лівою рукою і точність кидків у русі й у стрибку. У ближній правій половині майданчику (якщо стояти на середині лицьової лінії, обличчям до майданчика) розташовані 4 набивних м'ячі. Перший у середині майданчику в 3 метрах від середньої лінії, другий – на бічній лінії в 6 метрах від середньої лінії, третій - у середині майданчику в 6 метрах від першого м'яча і четвертий – у правому ближньому куті майданчику. З лівої сторони майданчику, уздовж бічної лінії на відстані 2 м. від неї стоять 3 стійки. Одна стійка на середній лінії майданчику, а дві інші перед і позаду від неї на відстані 1,5 м. Випробуваний починає рух з місця перетинання середньої і бічної лінії в правій стороні майданчику. Він пересувається лівим боком у захисній стійці до першого м'яча, стосується його лівою рукою, потім пересувається правим боком по напрямку до другого м'яча, стосується його правою рукою, продовжує пересування лівим боком до третього м'яча, стосується його рукою і правим боком направляється до четвертого м'яча. Торкнувшись його правою рукою, випробуваний робить ривок до середньої лінії, на якій лежить баскетбольний м'яч (відстань від правої бічної лінії до м'яча 2 м.), бере його і веде до щита на протилежну половину майданчику. Входить між 2-м і 3-м вусиками в 3-секундну і виконує кидок у русі правою рукою, ловить м'яч і з веденням лівою рукою виводить його з області штрафного кидка між лицьовою лінією і 1-м вусиком. Обходить зону штрафного кидка ліворуч праворуч, входить в область штрафного кидка між 3-м і 2-м вусиками і кидає м'яч у кошик лівою рукою. Підібравши м'яч після кидка, випробуваний веде його правою рукою до стійок, поперемінно обводить навколо кожну з них правою, лівою, правою рукою, веде м'яч до протилежного щита і завершує вправа кидком м'яча в стрибку після зупинки із середньої дистанції. Секундомір виключається після влучення м'яча в кошик. Обов'язковим є влучення в результаті всіх трьох кидків, що відскочив м'яч домагається [4,57]

40 кидків із точок (4 і 5,5 м),сек. – враховується швидкість і точність виконання. Баскетболіст виконує 4 серії по 10 кидків з різно розташованих точок з завданням виконати 40 кидків за мінімальний час. Точки для кидків розміщенні на майданчику в наступному порядку:

• Точки 1 і 2 – зліва від щита, на лінії, паралельно лицьовій лінії майданчика що проходить через проекцію центра кільця;
• Точка 3 і 4 – зліва від щита, на лінії що проходить через проекцію центра кільця під кутом 45˚ до проекції щита;
• Точки 5 і 6 – на лінії,що проходить проекцію центра кільця під кутом 90˚ до проекції щита;
• Точки 7 і 8 – симетричні точкам 3 і 4 справа від щита;
• Точки 9 і 10 – симетричні точкам 1 і 2 справа від щита;

     Відстань точок 1, 3, 5, 7, 9 від проекції центра кільця 4 м, а точок 2, 4, 6, 8, 10 – 5,5 м. Баскетболіст повинен виконувати серії кидків з точок в строгому порядку: перша серія кидків 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, потім друга серія – знову з точок 1, 2, 3, 4, 5 і т.д.

Гравцю подавати м’яч не дозволяється : він повинен сам підбирати м’яч після кидка і з веденням виходити на наступну точку. Для виконання нормативу дається право тільки на одну спробу. Точність влучень підраховується в відсотках. Час, затрачений на виконання тесту, характеризує роботоспособність гравця в кидках: чим швидше він виконає 40 кидків, тим вище його роботоспособність в цій вправі[4,57].

       Штрафний кидок (10 серій × 3 кидки), % влучення. Баскетболіст виконує 10 серій по 3 кидки (30 кидків). Після першого кидка м’яч подає партнер, а після другого – спортсмен оволодіває м’ячем сам. Зараховується відсоток влучень[4,57].

Методи виявлення нейродинамічних властивостей включали оцінку латентного періоду рухливої реакції:

Підрежим Проста Зорово-Моторна Реакція. Визначення часу ПЗМР проводиться для правої (лівої) руки на заданий вид і кількість зорових сигналів (геометричні фігури, слова, кольори і їхні комбінації), які представлені в меню (звичайно 30 сигналів).

Настроювання параметрів підрежима (тип подразника, кількість сигналів, тривалість експозиції) виробляється натисканням клавіш - стрільця вниз (v), нагору (^),  вправо (>), уліво (<). Перехід на уведення прізвища тестируемого виробляється натисканням клавіші TAB, а безпосереднє уведення символів - використання буквених клавіш. Перед початком тестування ознайомитися з умовами тесту, які зазначені на моніторі у відповідному вікні.

Для здійснення даного тесту й виявлення швидкості ПЗМР випробуваному пропонується інструкція: "З появою на екрані зорових сигналів у вигляді кольорових геометричних фігур (квадрат), Вам належить якнайшвидше правою (лівою) рукою нажати й відпустити праву кнопку". Експериментатор може продемонструвати на 4-5 пред'явленнях сигналів, і, якщо випробуваний завдання зрозумів, приступати до її виконання. Запуск тесту здійснюється натисканням клавіші ENTER, після чого на екрані з'являється напис: “До початку тесту залишилося 2 сек.”. Після закінчення зазначеного часу на екрані монітора починають з'являтися подразники із заданою експозицією й паузами між ними, що змінюються в межах від 500 до 1900 мс (на які необхідно реагувати відповідно до інструкції підрежима. Виконання тесту не припиняти до того моменту, поки не з'явитися напис <ТЕСТ ЗАКІНЧЕНИЙ>.

Після виконання завдання на екрані монітора висвічуються поточні й залікові результати (кращі показання) виконання тесту у вигляді: М - середнє значення латентного періоду ПЗМР; ? - середнє квадратичне відхилення; m - помилка середньої; Cv - коефіцієнт варіації;Пм.-кількість помилок і Ммр - середнє значення моторної реакції. Результати тесту автоматично записуються у файл, що створюється на прізвище обстежуваного з розширеним.pzm у директорії RESULTS і заносяться в АРХІВ комп'ютерної системи “ДІАГНОСТ-1”.

 Підрежим РВ2-3. Визначення складної зорово-моторної реакції в умовах вибору двох із трьох пропонованих сигналів (геометричних, словесних, колірних й їхніх комбінацій) проводиться в режимі визначення реакцій правої й лівої рук на визначений подразник. У меню вибирається вид подразника ( геометричні фігури, слова, кольори і їхні комбінації) і кількість сигналів (звичайно 30). Настроювання параметрів підрежима (тип подразника, кількість сигналів, тривалість експозиції) виробляється натисканням клавіш - стрільця вниз (v), нагору (^), вправо (>), уліво (<). Перехід на уведення прізвища тестируемого виробляється натисканням клавіші TAB, а безпосереднє уведення символів - використання буквених клавіш. Перед початком тестування ознайомитися з умовами тесту, які зазначені на моніторі у відповідному вікні.

Випробуваному пропонується наступна інструкція: "З появою на екрані монітора фігури квадрат (слова, що позначає назву тваринного або червоного прямокутника) Вам належить якнайшвидше правою рукою нажати й відпустити праву кнопку. З появою фігури коло (слова, що позначає назву рослини або зеленого прямокутника) Вам належить якнайшвидше лівою рукою нажати й відпустити ліву кнопку. На фігуру трикутник (слова, що позначають назву неживого предмета або жовтий прямокутник) ні одну із кнопок не натискати".

Запуск тесту здійснюється натисканням клавіші ENTER, після чого на екрані з'являється напис: “До початку тесту залишилося 2 сек.”. Після закінчення зазначеного часу на екрані монітора починають з'являтися подразники із заданою експозицією й паузами між ними, що змінюються в межах від 500 до 1900 мс,на які необхідно реагувати відповідно до інструкції підрежима. Виконання тесту не припиняти до того моменту, поки не з'явитися напис <ТЕСТ ЗАКІНЧЕНИЙ>.

Після виконання завдання на екрані монітора висвічуються поточні й залікові результати (кращі показання) виконання тесту у вигляді: М-середнє значення  латентного періоду РВ2-3; ?- середнє квадратичного  відхилення ; m - помилка середньої; Cv - коефіцієнт варіації; Пм - кількість помилок; Ммр - середнє значення моторної реакції, для обох рук й окремо для кожної, а також Мцоі - час центральної обробки інформації для правої руки. Результати тесту автоматично записуються у файл, що створюється на прізвище обстежуваного з расширением.rv2 у директорії RESULTS і заносяться в АРХІВ комп'ютерної системи “ДІАГНОСТ-1”.

Підрежим Тренування. Даний режим використається перед початком роботи в режимі реакція на об'єкт, що рухається, з метою адаптації до вимог тесту (див. допомога - Режим РОР). Час руху об'єкта в мс і кількість проходжень визначається експериментатором. Вибір у меню, настроювання параметрів й інструктаж виробляється відповідно до режиму РОР.

 

 

 

ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТІВ ТЕСТУВАННЯ

Шкали оцінок рівня латентних періодів (ЛП, мс) сенсомоторних  реакцій різної складності.

 

Рівень сенсомоторних реакцій	ЛП ПЗМР	ЛП РВ2-3
Високий	≤182	≤335
Вище за середнє	183 – 226	336 – 390
Середній	227 – 292	391 – 463
Нижче середнього	393 – 330	464 – 501
Низький	≥331	≥502

 

 

 

 

Режим реакція на об'єкт, що рухається. Дослідження спрямоване на виявлення точності сенсомоторного  реагування й судження про врівноваженість збуджувального й гальмового процесів у корі головного мозку. Дійсний варіант методики припускає реєстрацію рухових відповідей людини (у зазначеному місці) на об'єкт, що рухається з рівномірною швидкістю. Момент руху об'єкта задається програмно. Інтервал між пусками об'єкта змінюється в діапазоні 0,5-2,5із за законом випадкових чисел. Кількість випробувань  (після тренування до 3-х спроб) задається експериментатором (звичайно 30 пусків від 3-х до 5-и раз).

Відстань від крапки старту до зупинки об'єкта з екрана дорівнює 500 пикселей (кількість крапок на моніторі ) і ця відстань об'єкт, що рухається, проходить за заданий час руху експериментатором у меню (500, 1000, 1500, 2000 мс).

Реакція випробуваного вважається точної при відхиленні крапки фіксації об'єкта від зупинного маркера в межах ±5мс, і, безсумнівно, точному збігу об'єкта з маркером. Прийнято вважати, що, якщо фіксація об'єкта, що рухається, зроблена передчасно, тобто перевищує величину -5 мс, те відзначається перевага в даній спробі збуджувального процесу, і , навпаки, якщо фіксація об'єкта, що рухається, зроблена із запізнюванням, що перевищує +5 мс, те відзначається перевага гальмового процесу.

Настроювання параметрів підрежима виробляються натисканням клавіш - стрільця вниз (v), нагору (^), вправо (>), уліво (<). Вибір меню проводиться в наступній послідовності: вибирається час руху об'єкта (звичайно 1500 мс) і кількість проходжень (30). Перехід на уведення прізвища тестируемого виробляється натисканням клавіші TAB, а безпосереднє уведення символів - використання буквених клавіш.

Перед початком тестування ознайомитися з умовами тесту, які зазначені на моніторі у відповідному вікні. Випробуваному пропонується наступна інструкція: "Натискаючи праву або ліву кнопку, намагайтеся зупинити об'єкт, що рухається, точно напроти курсору (двох трикутних стрілок). Виконання тесту не припиняти до того моменту, поки не з'явитися напис <ТЕСТ ЗАКІНЧЕНИЙ>. Запуск тесту здійснюється натисканням клавіші ENTER, після чого на екрані з'являється напис: “До початку тесту залишилося 2 сек.”.

У цілому судити про врівноваженість нервових процесів необхідно по загальній кількості правильних відповідей і співвідношенню випереджальних і запізнілих рухів з обліком середніх і сумарних величин, а також по сумарній величині всіх відхилень, виражених у мс.

Після виконання тесту на екрані монітора индикатируются наступні показники:

1.Кількість точних реакцій кращої спроби, сума всіх відхилень й їхнє середнє значення в мс;

2.Кількість випереджальних відхилень й їхнє середнє значення в мс кращої спроби;

3.Кількість запізнілих відхилень й їхнє середнє значення в мс кращої спроби;

4.Номера трьох кращих спроб

5.Кількість точних реакцій із трьох кращих спроб, сума відхилень й їхнє середнє значення в мс;

6.Кількість випереджальних відхилень й їхнє середнє значення в мс із трьох кращих спроб;

7.Кількість запізнілих відхилень й їхнє середнє значення в мс із трьох кращих спроб;

8.Кількість всіх спроб;

9.Кількість точних реакцій із всіх спроб, сума відхилень й їхнє середнє значення в мс;

10.Кількість випереджальних відхилень й їхнє середнє значення в мс із всіх спроб;

11.Кількість запізнілих відхилень й їхнє середнє значення в мс із всіх спроб;

12.Час руху об'єкта;

13.Кількість проходжень.

Режим РОР

Яких-небудь шкал оцінок рівня врівноваженості в літературі немає. Науковцями здійснюється набір матеріалу для складання цих шкал і наукового їхнього обґрунтування[18,19].

Метод математичної статистики

При статичному опрацюванні експериментальних даних були використані звичайні методи з розрахунком мінімального та максимального значення, середнього арифметичного х, середнього квадратичного відхилення, помилки середнього квадратичного, достовірності розходжень за t-критерієм Стьюдента, m – стандартної помилки середнього арифметичного[40,Intel (R) Celeron (R) CPU 2.66 GHz 2.66 ГГц, 512 Мб ОЗУ – Microsoft Office Excel 2003].

При проведенні педагогічних досліджень найбільш часто приходилось вирішувати питання про реальність різниці між середнім значенням двох вибірок. В нашій роботі це експериментальна та контрольна групи. У будь-якому випадку потрібно було встановити, чи є необхідна різниця між групами відображенням реальних чинників, чи вона викликана випадковим підбором вибірки.

2.2 Організація дослідження:

Для рішення постановленого завдання педагогічний експеримент проводився в такій послідовності:

1.             Підбір та формування контрольної та експериментальної груп.
2.             Визначення контрольних показників.
3.             Навчально-тренувальний процес.
4.             Результати педагогічного експерименту.

Склад контрольної та експериментальної груп був підібраний з гравців одного віку, статі, спортивної кваліфікації.

Експериментальна група баскетболістів тренувалася за розробленою нами

методикою, а контрольна за програмою ДЮСШ.

Експериментальна та контрольна групи по 10 чоловік в кожній були представлені баскетболістами 15-16 років СДЮСШОР № 5

м. Дніпропетровська (табл. 2.2.).

При організації дослідження ми керувалися положенням, відповідно якому педагогічний експеримент виступає як один з методів емпіричного дослідження, який має свої особливості, свою структуру та несе функціональне навантаження в педагогічному дослідженні. Під педагогічним експериментом розуміється метод дослідження, який застосовується з метою виявлення ефективності використання окремих методів та засобів навчання й виховання.

• На першому етапі вивчалися науково-теоретичні й методичні аспекти сучасної системи підготовки в командах.
• Другий етап присвячувався проведенню констатуючого експерименту, в процесі якого був визначений рівень технічної підготовленості баскетболістів 15-16 років контрольної та експериментальної груп. Визначалась ефективність виконання кидків у баскетболістів команди БК «Дніпро-дубль» під час змагальної діяльності.
• Третій етап передбачав експериментальну перевірку ефективності запропонованої методики удосконалення технічної підготовленості баскетболістів 15-16 років в залежності від психомоторних якостей.

 

Таблиця 2.2.

Характеристика контрольної та експериментальної груп

 

п/п	Прізвище, ім’я	Спортивний клуб	Кваліфікація	вік	Ріст см	Вага кг
Експериментальна група (n=10)
1	Куліш  Андрій	СДЮСШОР № 5	І юнацький	15	201	74
2	Іващенко Юрій	СДЮСШОР № 5	І юнацький	15	198	74
3	Місяць Олександр	СДЮСШОР № 5	І юнацький	15	195	74
4	Крот Павло	СДЮСШОР № 5	І юнацький	15	192	69
5	Фриккє Богдан	СДЮСШОР № 5	І юнацький	15	185	72
6	Яланський Олег	СДЮСШОР № 5	І юнацький	15	184	72
7	Ханін Роман	СДЮСШОР № 5	І юнацький	15	191	69
8	Самолюк Андрій	СДЮСШОР № 5	І юнацький	15	181	70
9	Мішула Олександр	СДЮСШОР № 5	І юнацький	15	185	66
10	Менчишин Павло	СДЮСШОР № 5	І юнацький	15	187	69
Контрольна група (n=10)
1	Олейніков Антон	СДЮСШОР № 5	І юнацький	15	194	74
2	Тємніков Михайло	СДЮСШОР № 5	І юнацький	15	184	72
3	Яйцов Андрій	СДЮСШОР № 5	І юнацький	15	183	80
4	Самохинський Віталій	СДЮСШОР № 5	І юнацький	15	184	79
5	Сошніков Ілля	СДЮСШОР № 5	І юнацький	15	181	70
6	Лоза Михайло	СДЮСШОР № 5	І юнацький	15	194	76
7	Тесленко Михайло	СДЮСШОР № 5	І юнацький	15	185	85
8	Руснак Антон	СДЮСШОР № 5	І юнацький	15	191	70
9	Закревський Олександр	СДЮСШОР № 5	І юнацький	15	185	70
10	Гаркуша Владислав	СДЮСШОР № 5	І юнацький	15	195	74

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3 РЕЗУЛЬТАТИ ВЛАСНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

• 3.1. Ефективність виконання кидків баскетболістів команди «Дніпро-дубль» під час змагальної діяльності
• Баскетбол вийшов на такий рівень, що під час ігор ведеться статистичний аналіз техніко-тактичних дій гравців та команди в цілому. Який є доступним не тільки тренерам під час та після гри але й кожному спостерігачу через он-лайн трансляції у мережі Інтернет.
• Особливу увагу пригортає ефективність кидків, що є безперечним показником успішності виступу команд.
• Розгляд статистичних даних дозволяє аналізувати показники ефективності 3-х очкових, 2-х очкових та штрафних кидків, але не вказує на умови виконання (з опором, без опору, в русі, з місця), що не дозволяє детально виявити причини низької реалізації кидків, проаналізувати та потім вдосконалити засоби та методи при тренуванні кидків.
• Кидок м’яча в кошик являється вершиною ігрових дій, йому підчиняються вся діяльність гравців при організації гри. Вся тренувальна робота, в усіх її формах, направлена на кращу підготовку спортсменів з метою полегшення умов поразки цілі. Кидки м’яча в кошик на всьому розвитку баскетболу виконувались різними варіантами, але найбільш красивим, динамічним являється кидок м’яча в кошик однією рукою в стрибку.
• В процесі змагальної діяльності баскетболістів, на точність виконання кидків м’яча в кошик впливають багато різних факторів.
• Спеціалісти розділяють фактори, які мають вплив на точність кидків на дві основні групи: зовнішні (суб'єктивні)  та внутрішні (об'єктивні). До зовнішніх відносяться: дистанція, з якою виконується кидок; траєкторія з якою летить м’яч, протидія захисника, «своє - чуже» поле і т.д. До внутрішніх факторів, в першу чергу потрібно віднести: техніку виконання кидків м’яча в кошик, вплив «втомлення», стан психологічних та аналізаторних систем організму, тобто фактори, які залежать від внутрішнього стану системи організму спортсмена. Одні з них можуть носити чисто індивідуальний характер (фізичний розвиток, функціональні можливості, координаційні здібності, вага, ріст, вік і т.д., інші – не залежать від індивідуальних особливостей, що присущі, в рівному ступені, всім баскетболістам). Вказані фактори в різних поєднаннях визивають відхилення просторових, часових і силових характеристик руху. Тому проблема подолання виникаючих перешкод розглядається, перш за все, як проблема надійності. Із всіх перерахованих факторів найбільш збиваючий вплив на точність кидків в грі мають протидія захисту та «втомлення»(вплив навантаження).
• Таблиця 3.1.
• Результати кидків м’яча на ближній,середній та дальній відстані з опором
•  

кидки	з опором
	ближні			середні			дальні
	п.в	п.п	п.пд.	п.в	п.п	п.пд.	п.в	п.п	п.пд.
к-сть влучень	72\48	68\44	28\18	45\25	54\18	7\0	42\23	50\25	10\5
% влучень	67±2,68	65±5,71	65±10,66	55±8,97	33±11,9	0	54±10,87	50±8,3	50±15,2

 

Примітки: п.в. – після ведення, п.п. – після передачі, п.пд. – після підбору.

 

Аналізуючи результати кидків м’яча на ближній,середній та дальній відстані з опором в змагальній діяльності гравців,ми отримали такі результати: при виконанні ближніх кидків гравці показали такий  відсоток влучень:після ведення - 67±2,68 %, після передачі - 65±5,71 %,після підбору - 65±10,66 %; при виконанні  кидків на середні дистанції гравці показали гірший результат влучень: після ведення - 55±8,97 %,після передачі - 33±11,9 %, після  підбору відсоток влучень взагалі показав нуль  тому,що з 7 кидків гравці жодного разу не влучили; при виконанні  кидків на дальні дистанції гравці показали також поганий результат влучень: після ведення - 54±10,87 %, після передачі - 50±8,3 %, після підбору - 50±15,2 %.

•  
• Таблиця 3.2.
• Результати кидків м’яча на ближній,середній та дальній відстані без опору

кидки	без опору									штрафні
	ближні			середні			дальні
	п.в	п.п	п.пд.	п.в	п.п	п.пд.	п.в	п.п	п.пд.
к-сть влучень	37\28	28\25	9\4	16\5	29\15	9\3	30\16	59\31	11\2	207\147
% влучень	75±13,15	90±10,79	44±19,07	31±11,79	48±10,63	33±13,55	52±13,58	53±9,45	19±6,21	71±3,05

 

Примітки: п.в. – після ведення, п.п. – після передачі, п.пд. – після підбору.

Аналізуючи результати кидків м’яча на ближній,середній та дальній відстані без опору в змагальній діяльності гравців,ми отримали інші результати: при виконанні ближніх кидків гравці показали такий  відсоток влучень:після ведення - 75±13,15 %,після передачі - 90±10,79 %, після підбору - 44±19,07 %; показники кидків на середні дистанції гірші чим кидки на дальні дистанції та гравці показали такі результати: після ведення - 31±11,79 %, після передачі - 48±10,63 %, після підбору - 33±13,55 %; результати кидків м’яча на дальні дистанції без опору схожі з результатами кидків м’яча на дальні дистанції з опором відрізняються тільки показниками кидків м’яча після підбору,що показав 19±6,21  %,після ведення - 52±13,58 %, після передачі - 53±9,45 %.

Не можемо обійти увагою виконання штрафних кидків. За 10 змагальних ігор гравці виконали 207 кидків, та на жаль влучили тільки 147. Відсоток влучень - 71±3,05  % - цього не достатньо для команд такого рівню.

Також ми вирішили розглянути технічні показники гравців БК «Дніпро-дубль» по четвертям, для цього ми підвели підсумки 5 змагальних ігор. Розглядаючи статистичні звіти зіграних матчів в кінці кожної гри, рахунок окремо за кожну чверть, ми звернули увагу на те що команда незважаючи на загальний рахунок в кожній грі програвала 3 чверть. Але розглядаючи загальну таблицю підрахунків, не бачимо різниці, і відсоткові показники навпаки кращі, чим в інших трьох чвертях. І тому зробили висновки, що ефективність виконання кидків гравців в 3 чверті ми мусимо розглядати не по статистичним розрахункам, а за діями гравців в період гри. І виходить що після перерви гравці напевно не встигли відновити сили та налаштуватись на гру, чи недостатня в них психологічна підготовка.

• Таблиця 3.3.

Результати виконання кидків м’яча на ближній,середній та дальній відстані по чвертям

Примітки: п.в. – після ведення, п.п. – після передачі, п.пд. – після підбору.

Психологічна напруженість являється фактором гальмування в процесі змагань і приводить до зниження ефективності ігрових дій. Якщо врахувати, що дії в умовах баскетболу проходять в умовах постійного контакту і протидії захисту, і більшістю прийомів гри потребують високої чіткості в управлінні рухами, і становиться зрозуміло, що додаткова психологічна напруженість знижує концентрацію уваги у гравців, негативно впливає на точність їх ігрових дій.

3.2. Результати дослідження удосконалення технічної підготовленості у баскетболістів 15-16 років до педагогічного експерименту.

Технічна підготовленість - ступінь освоєння спортсменом системи рухів, що відповідають особливостям даного виду спорту й спрямованих на досягнення високих спортивних результатів. Технічну підготовленість не можна розглядати ізольовано, а варто представляти як складову єдиного цілого, у якому технічні рішення тісно взаємозалежні з фізичними й психічними можливостями людини, а також з конкретними умовами, у яких виконуються спортивні дії.

У найбільш загальному виді рівень технічної підготовленості може бути охарактеризований ступенем ефективного використання рухового потенціалу. У цьому випадку враховується не тільки сумарний руховий ефект, але й показник економічності рухів, раціональне застосування прийомів, що має виняткове значення для видів спорту, пов'язаних із проявом швидкісно-силових здатностей.

Високий рівень технічної підготовленості відрізняється більшим ступенем автоматизації рухової навички, його стабільністю.

Критерії технічної підготовленості істотно залежать від віку спортсмена, його кваліфікації й підготовленості. Так, при оцінці технічної підготовленості юних спортсменів основна увага повинна бути звернена на різнобічну технічну оснащеність, ступінь оволодіння технікою не тільки основних прийомів і дій, але й засобів загальної й допоміжної підготовки, різноманітних спеціально-підготовчих вправ. У відмінності від критеріїв підготовленості юних спортсменів основними показниками технічної майстерності спортсменів високої кваліфікації є оптимальна форма, структура й надійність дій при виконанні, насамперед у процесі змагальної діяльності[22,26].

Вдосконаленням технічної підготовки займалося багато науковців в області баскетболу – В. М. Корягін, А. І. Вальтін та інші, питанням про індивідуалізацію застосування засобів та методів вдосконалення технічної підготовки в залежності від психомоторних якостей спортсменів займалися Радіонов, В. І. Воронова, С. Є. Шутова, але ці дослідження були присвячені більше спорту високих досягнень, в юнацькому ж баскетболі дана проблема розкрита недостатньо повно, й потребує розробок нових методик, що підтверджує актуальність обраної теми. 

На початку експерименту нами було проведене тестування з визначення технічної підготовленості баскетболістів 15-16 років, результати тестування представлені в таблиці 3.1.

 Таблиця 3.4.

Результати дослідження технічної підготовленості юних баскетболістів 15-16 років (до педагогічного експерименту)

Тести	група	З Н А Ч Е Н Н Я
		min	max	Х	m	δ	t роз.	tкр.	Р
Човниковий біг з веденням мяча, (с)	К	22,4	24,7	23,5	0,3	0,9	1,7	> 2,1	>0,05
	Е	22,5	25,4	24,2	0,3	0,9
Комплексна вправа, (с)	К	30,5	34,8	30,1	1,4	4,3	1,5	> 2,1	>0,05
	Е	30,5	34,8	33,6	1,8	5,4
Штрафні кидки, (%)	К	65	80	69,1	2,3	7,1	0,2	> 2,1	>0,05
	Е	65	80	70,8	3,4	10,2
Кидки з точок, (%)	К	48	70	56,2	1,1	3,4	6,3	< 2,1	>0,05
	Е	36	61	49,2	0,4	1,2

 

Примітки: min – мінімальне значення, max – максимальне значення, x – середнє значення, m – стандартна помилка середнього значення, δ – середнє квадратичне, t роз. – розраховане значення критерія Стьюдента, р – надійність.

 

Аналізуючи результати тесту «човниковий біг з веденням м’яча », можна сказати, що в середньому у баскетболістів по групі складає 23,5±0,3 с в контрольній  і 24,2±0,3 с – у експериментальній показник (t=1,7; >0,05), що відповідає результату «добре» за програмою ДЮСШ з баскетболу [4].

Результати по тесту «комплексної вправи», вірогідних розходжень виявлено не було. В середньому по групі 30,1±1,4 с в контрольній і 33,6±1,8 с – у експериментальній (t=1,5;>0,05). Результати комбінованої вправи теж  відповідають результату «добре» за програмою ДЮСШ з баскетболу[4, 41].

Відсоток влучень в тесті виконання «штрафні кидки» в середньому по групі складав 71,8±2,3 % в контрольній і 70,6±3,4 % - в експериментальній (t=0,2; >0,05), що відповідає результату “задовільно” за програмою ДЮСШ з баскетболу [4, 41].

При виконанні тесту «кидки з точок», було помічено вірогідне розходження. В середньому по групі 56,2±1,1% в контрольній і 49,2±0,4 % - в експериментальній показники (t=6,3; >0,05), що відповідає результату “задовільно” за програмою ДЮСШ з баскетболу[4, 41].

 

3.3. Результати дослідження психомоторних якостей та ігрового амплуа.

Таблиця 3.5.

Результати дослідження латентного періоду простої зорової

моторної реакції

 

рівень

вище середнього

середній

нижче середнього

б/б

всього

з

н

ц

всього

з

н

ц

всього

з

н

ц

к

n=4

1

1

2

n=6

4

2

0

n=0

0

0

0

222,2±2,1

260±5,7

е

n=6

4

0

2

n=4

2

2

0

n=0

0

0

0

218,8±5,8

257,1±11,6

 

Примітки: з – захисник, н – нападник, ц – центровий, n – кількість баскетболістів, які відносяться до певного рівня.

 

При визначенні латентного періоду простої зорово моторної реакції було отримано такі результати: вище середнього рівня в контрольній групі показало 4 баскетболіста (з них 1 захисник, 1 нападник, 2 центрових), і 6 в експериментальній (з них 4 захисника, 2 центрових). Середній рівень отримали 6 гравців контрольної групи (4 захисника, 2 нападника), і 4 в експериментальній (2 захисника, 2 нападника). Нижче середнього рівня не отримав ні один із гравців.

Таблиця 3.6.

Визначеня  латентного періоду реакції вибору двох предметів із трьох

рівень

вище середнього

середній

нижче середнього

б/б

всього

з

н

ц

всього

з

н

ц

всього

з

н

ц

к

n=1

1

0

0

n=8

3

3

2

n=1

1

0

0

436,8±0

417,8±6,5

476,6±0

е

n=1

1

0

0

n=8

5

1

2

n=1

1

0

0

390,5±0

430,1±7,9

487,1±0

 

Примітки: з – захисник, н – нападник, ц – центровий, n – кількість баскетболістів, які відносяться до певного рівня.

 

При визначені латентного періоду реакції вибору двох предметів із трьох результат вище середнього рівня в контрольній та експериментальній групах  показали по одному захиснику.  Середній рівень показали,як в контрольній так і в експериментальній групі – по 8 баскетболістів,із них в контрольній 3 захисника, 3 нападника і 2 центрових, а в експериментальній -5 захисників,1 нападник і 2 центрових. Нижче середнього рівня показали по 1 захиснику в контрольній і експериментальній групі.

 

За допомогою методики реакція на об’єкт, що рухається ми визначили типи реакції баскеболістів (табл. 3.7.)

Таблиця 3.7.

Визначення типів реакції за методикою реакції на об’єкт, що рухається.

Типи реакції	збудження				гальмування				зрівноважений
б/б	всього	з	н	ц	всього	з	н	ц	всього	з	н	ц
к	n=8	4	3	1	n=0	0	0	0	n=2	1	0	1
е	n=8	5	2	1	n=0	0	0	0	n=2	1	0	1

 

Примітки: з – захисник, н – нападник, ц – центровий, n – кількість баскетболістів, які відносяться до певного рівня.

 

У 8 чоловік, як контрольної так і експериментальної груп переважають процеси збудження. У контрольній групі: 4 захисників, 3 нападників і 1 центрового, а в експериментальній в 5 захисників, 2 нападників і 1 центрового. Переважання процесів гальмування не виявлено в жодного із гравців. Зрівноважений тип реакції був відмічений у 4 баскетболістів, у 2 захисників: 1 в контрольній групі і 1 в експериментальній; і 2 центрових: 1 в контрольній групі і 1 в експериментальній.

Дані дослідження дозволи нам виявити рівень психомоторних якостей (латентний період рухової реакції) у баскетболістів 15-16 років, що дозволив індивідуалізувати навчально-тренувальний процес при вдосконаленні технічної підготовленості в залежності від типу реакцій, а також ігрового амплуа баскетболістів 15-16 років.

 

•  
• 3.4. Методика удосконалення технічної підготовленості у баскетболістів 15-16 років

На підставі літературних даних, а також результатів наших попередніх досліджень нами було сформульовано завдання педагогічного експерименту, що складалося у розробці та експериментальному обґрунтуванні методики вдосконалення технічної підготовленості, які впливають на фактори, що знижують ефективність змагальної діяльності. До них відносяться такі фактори:

1.        Низький рівень технічної підготовленості баскетболістів 15-16 років. Нами були розроблені комплекси вправ для тренувальних занять, спрямовані для удосконалення технічної підготовленості.
2.        Зниження показників змагальної діяльності.
3.        Зниження функціонального стану баскетболістів 15-16 років.

Сучасний баскетбол – атлетична гра. Висока динаміка ігрових дій, швидка зміна ситуацій, безпосередньо жорстока боротьба з суперником, обмеження часу на оцінку ігрових ситуацій і прийняття рішення та виконання прийомів, емоційні особливості ігрової діяльності тощо ставлять високі вимоги до рівня рухових, функціональних і психічних якостей спортсменів.

При   вдосконаленні  техніки кидків тренер повинен планувати збільшення об'єму та інтенсивності роботи з використанням різнобічних педагогічних методів тренування. В першому мікроциклі другого етапу, при об’ємі кидків 250-300 влучень сохраняется принцип виконання кидків різними серіями зі збільшенням кількості кидків в серії до 50 з середніх та дальніх дистанцій в рівному співвідношенні. На першому, ранковому, тренуванні ЧСС при виконанні кидків повинна бути не вище 110-130 уд/хв. ; на другій, ввечері, кидки виконуються, при ЧСС 140-150 уд/хв. після динамічних вправ, вирішуючи інші задачі тренувального процессу.

 Таким чином, при плануванні навчально-тренувальної роботи при вдосконаленні техніки кидків  м’яча в кошик при підготовці до змагань,потрібно зберігати основні принципи педагогіки та спортивного тренування – постійно затрудняти виконання прийомів, які , заключаються в ступінчатому росту інтенсивності рухової діяльності спортсменів при виконанні кидків м’яча в кошик з метою адаптації нервово-м'язової системи до загрузок що зростають і налагодження координаційних зв'язків між системами, які управляють рухами в умовах зниженого енергозабезпечення. При цьому, не дивлячись на високий рівень автоматизації навику зі сторони спортсмена, при виконанні кидків м’яча в кошик потрібна постійна зібраність і аналіз метою проведення необхідних корекцій (по принципу зворотного зв'язку) після неточних кидків і закріплення точних рухів в руховій пам'яті.

Установлено, що досягнута устойчивість рухового навику при виконанні кидка, в результаті ціле направленої взаємодії, без закріплення спеціальними методами, починає знижуватися через 7-10 днів і через 3-4 тижні може повернутися до вихідного рівня.

Средства та методи виховання швидкісної витривалості самі по собі не показують скільки-небудь істотного впливу на підтримку досягнутого рівня рухового навику.

В процесі проведення навчально-тренувальної роботи по вдосконаленню техніки дистанційних кидків, ціле образно вести кожен день текучий контроль за об’ємом і ефективністю виконаною роботою по дистанціям кожним гравцем в індивідуальних протоколах – графіках.

Виконання програми, запропонованої методики вдосконалення техніки дистанційних кидків м’яча в кошик при виконанні високої організації тактичних дій в нападі, дозволить без значного збільшення об'єму кидків повисить їх результативність на 10-15 %. Паралельно зі збільшенням ефективності кидків, вирішується одне із головних питань навчально-тренувальної роботи – розвиток швидкісної витривалості у баскетболістів.

В той же час дана методика не знижує потреб до ігрової дисципліни гравців і команди в цілому при вдосконаленні організаційних форм в нападі з метою створення благоприятних умов одному із гравців для завершення атаки.

             На етапі вдосконалення техніки гри ми передбачали:

• Багаторазове повторення прийомів у різноманітних ігрових ситуаціях з відповідною варіативністю їх виконання;
• Виконання прийомів в умовах значного дефіциту часу;
• Тренування на фоні значного стомлення, емоційних та психологічних впливів;
• Тренування з урахуванням вибраних тактичних комбінацій;
• Використання активної протидії захисників під час гри.

 Під кидковою підготовкою розуміють: вивчення техніки усіх способів кидків і оволодіння вмінням до варіацій залежно від характеру протидії; вдосконалення у кидках, що найбільш ефективно виконують гравці з урахуванням їх індивідуальних особливостей та ігрових амплуа в команді; розвиток стабільності і точності у різноманітних ігрових ситуаціях, особливо під час жорсткої протидії на фоні втоми та емоційного напруження[22,44,65].

Дана методика включала в себе вправи спрямовані на удосконалення технічної підготовленості в умовах наближених до змагальних, з урахуванням психомоторних якостей баскетболістів та ігрового амплуа.

 Розроблена нами методика була впроваджена в навчально-тренувальний процес експериментальної групи протягом 3 місяців з жовтня 2008 року по грудень 2009 року, контрольна група тренувалася без урахування типів реакцій та ігрового амплуа.

 

Всі спортсмени експериментальної групи були поділені на три типи:

Спортсмени з типом реакції з переважанням процесів збудження можуть швидко переходити зі стану підвищеного збудження в загальмований стан. Вони то впевнені в своїх силах, то безпричинно впадають у песимістичний настрій. Такі спортсмени повині розминатися довше й інтенсивніше інших, починати вправи раніше, ніж всі інші гравці команди.

 

Для спортсменів з неврівноваженим типом реакції ми запропоновували наступний комплекс вправ (табл. 3.8.).

 

Таблиця 3.8.

Комплекс вправ для гравців з неврівноваженим типом реакції.

№	Зміст	Дозу вання	ЗМВ
1 2 3   4   5         6   7     8	Біг. Бігові вправи. ЗРВ в русі.   Ведення м'яча – кидок однією рукою зверху в русі (справа, зліва). Гравець повинен закинути поспіль 2, потім 3, 4, 5,  4, 3, 2 штрафних кидка. Після кожного  схибленого кидка баскетболіст виконує прискорення  з веденням м'яча до протилежного щита та  продовжує серію. Кидки м'яча з веденням м'яча з чергуванням середньої та дальньої дистанції. Гравець виконує кидки з середньої дистанції, після  3х кидків виконує прискорення до лицьової лінії та назад. Гра 5×5. Завдання: всі атаки із-за трьох секундної зони.	2' 3' 4'   7 разів   8-10'         5'   5'     20'	Темп середній Інтенсивність висока У ходьбі від боковой  до бокової лінії Кидки спокійні, акуратні, темп середній ЧСС - 176±2 уд/хв. Метод – змагальний       Враховується кількість кидків та їх ефективність Темп середній Прискорення з мах швидкістю Обсяг – 3 партії до 15 очок

 

Спортсмени з типом реакції з переважанням процесів гальмування пропонується інший варіант (активних) вправ, які характеризується великим обсягом і інтенсивністю,тривалісю 15-20 хв.(табл. 3.9.) Ці спортсмени, як правило, повільніше входять у гру, довго досягають оптимального рівня передігрового збудження.

 

 

 

 

 

Таблиця 3.9.

Комплекс вправ для гравців з інертним типом реакції.

№	Зміст	Дозу вання	ЗМВ
1 2 3   4   5       6     7     8	Біг. Бігові вправи. ЗРВ в русі   Ведення м'яча – кидок однією рукою зверху в русі (справа, зліва). Гравець повинен закинути 10 серій  по 3 підряд штрафних кидка. Після схибленого кидка прискорення  до середньої лінії. Кидки з середньої відстані з подвійним прискоренням до лицьової лінії та назад, після 5 кидків. Кидки з двох точок під кутом 45º  зі змінною позицією після 2х кидків.   Кидки виконуються по трійках. Гравці А та В розташовуються за лицьовою лінією з  м'ячами. Гравець С займає кидкову позицію для виконання середнього кидка. Гравці А та В по черзі виконують передачу гравцю  С та прискорюються, намагаючись  завадити гравцю С виконати кидок, після підбирають  м'яч та повертаються на вихідне місце. Гравець С виконує «швидкісні                   кидки». Після 15  кидків зміна гравців.	1' 1' 3'   7 разів   5'       5'     3'     20'	Темп середній Інтенсивність висока У ходьбі від боковой до бокової лінії Кидки інтенсивні, з опором партнерів по команді Спрямованість впливу – розвиток психологічної стійкості на фоні стомлення Враховується кількість  кидків та їх ефективність   Кидки інтенсивні, з опором партнерів по  команді. Об'єм – 50 кидків. ЧСС - 182±2 уд/хв. Об'єм – 4 серії по 15 кидків. Виграє гравець: який закинув більше  всіх з 4х серій; який закинув більше всіх у 4 серії. Метод – змагальний. Направленість впливу розвиток точності, перешкодостійкості.

 

Спортсменам з врівноваженим типом реакції пропонувалося скористатися «об’ємними вправами» при відносно невисокій інтенсивності, тривалістю 30 хв.(табл. 3.9.) [18,32,33,66].

Таблиця 3.10.

Комплекс вправ для гравців з врівноваженим типом реакції.

№	Зміст	Дозу вання	ЗМВ
1 2 3   4                 5                             6       7       8	Біг. Бігові вправи. ЗРВ в русі   Гравець повинен забити 2 середніх, 2  штрафних кидки підряд: Переміщається на протилежний щит з веденням м'яча після 2х забитих підряд; Переміщається на протилежний щит після кожного забитого кидка; Переміщається  на протилежний  щит після кожного не забитого кидка. Гравець виконує 10 серій по 5 дальніх  і 5 середніх кидків з 10 точок. Виконавши перший дальній кидок (позиція 1), гравець очікує м'яч,що цому подає напарник. Одержавши м'яч, гравець  робить коротке, енергійне, як у грі,  ведення-обведення із зупинкою після  ведення виконує другий кидок із середньої дистанції (позиція 2), потім стрімко йде на підбір і, підібравши м'яч переміщується у швидкому темпі  на позицію 3, для виконання наступного кидка. Виконавши за таким способом послідовно 10 кидків, другу серію гравець починає з позиції 1. Кидки двома м'ячами. Вправа виконується по парах: один гравець кидає, інший подає йому м'ячі. Гравець виконує штрафні кидки по парах. За сигналом гравець виконує ривок до  середньої лінії майданчика та назад  й продовжує виконувати кидки. Гра 5×5. Завдання: всі атаки із-за  трьох секундної зони.	2' 3' 4'   10'                   20'                           10'     10'       10'	Темп середній Інтенсивність висока У ходьбі від боковой до бокової лінії Метод – змагальний, можна збільшувати кількість влучень підряд: 3 середніх, 3 штрафних; 6 середніх, 6 штрафних; 9 середніх, 9 штрафних –  1 серія. ЧСС – 180 уд/хв.     Враховується кількість кидків та їх ефективність; Враховується кількість влучень зі 100 кидків. Вправа дозволяє визначити  найбільш слабкі точки для кожного баскетболіста. Обсяг – 10 серій, ЧСС  -180 уд/хв.         Обсяг – 2 серії по 30 кидків. ЧСС - 168±9 уд/хв.  Інтервал відпочинку – 2 хв. Між серіями Виграє пара, яка швидше закине 30 кидків  (по 15 кожен). Об'єм – 2 серії по 30 кидків. Обсяг – 3 партії до 15 очок

 

 

 

 

3.5. Результати дослідження технічної підготовленості у баскетболістів 15-16 років після педагогічного експерименту

Після впровадженої розробленої методики нами було проведено повторне тестування. Результати тестувань свідчать, що у баскетболістів експериментальної групи суттєво покращилися показники за всіма тестами у порівнянні з показниками баскетболістів контрольної групи (табл.3.11.).

Таблиця 3.11.

Результати дослідження технічної підготовленості юних баскетболістів 15-16 років (після педагогічного експерименту)

Тести	Група	З Н А Ч Е Н Н Я
		min	max	Х	m	δ	tроз	P
Човниковий біг з веденням м'яча, (с)	К	22,4	24,7	23,5	0,3	0,9	2	>0,05
	Е	22,4	23,5	22,9	0,2	0,6
Комплексна вправа, (с)	К	30,5	34,8	30,1	1,4	4,3	0,8	>0,05
	Е	23,1	33,6	31,5	0,4	1,3
Штрафні кидки, (%)	К	65	80	71,8	2,3	7,1	2,3	<0,05
	Е	72	82	77,7	1,2	3,7
Кидки з точок, (%)	К	48	70	56,2	1,1	3,4	3,7	<0,05
	Е	53	70	63,4	1,6	4,9

 

ПРИМІТКИ: К – контрольна група; Е – експериментальна група; min – мінімальне значення; max – максимальне значення; Х – середнє значення; m – стандартна похибка середнього значення; δ – середнє квадратичне значення; tроз. – розрахункове значення критерії Стьюдента; Р – надійність

 

Рис. 1. Рівень виконання тесту «човниковий біг з веденням м'яча» у баскетболістів 15-16 років.

Розглядаючи результати дослідження рівня технічної підготовленості у баскетболістів експериментальної та контрольної груп до та після впровадження розробленої нами методики можна сказати, що по тесту «човниковий біг з веденням м’яча» експериментальної групи відзначений вірогідний приріст у порівнянні з вихідним рівнем на 3.3 с, а в контрольній групі показник покращився лише на 0,4 с.

 

 

Рис. 2. Рівень виконання тесту «комплексна вправа» у баскетболістів 15-16 років.

В «комплексній вправі» також була відзначена значна тенденція, щодо покращення результату і виконання вправи за мінімальний час в експериментальній групі 4,6 с (р>0,05),а в контрольній лише 0,5 с, різниця склала між експериментальною і контрольною групою 4 с.

Рис. 3. Рівень виконання тесту «штрафні кидки» у баскетболістів 15-16 років.

 

 Показник ефективності тесту «штрафні кидки» у баскетболістів 15-16 років експериментальної групи після експерименту, у середньому по групі, складав  70,8±3,4%, а контрольної – 69,1±2,3% ,отже незначно підвищилася в обох групах: в експериментальній на 8,7% (p>0,05), у контрольної – на 2,4% (p>0,05), що на 6,3 % менше ніж у експериментальній групі.

 

 

Рис. 4. Рівень виконання тесту «кидки з точок» у баскетболістів 15-16 років.

 Аналізуючи результати тесту «кидки з точок» у баскетболістів       15-16 років, так само спостерігалася тенденція щодо зміни, як у контрольній, так і в експериментальній групі.

Як видно з рисунка 4.6.б. у гравців протягом експерименту спостерігалося значна тенденція до підвищення в експериментальній групі 7,8 %,а в контрольній навпаки навіть знизилися на 1,3%, різниця між ними склала 7,7  %.

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

1. Аналіз літературних джерел і узагальнення практичного досвіду технічної підготовленості баскетболістів 15-16 років свідчать про недостатню кількість наукових розробок, які стосуються удосконалення технічної підготовленості баскетболістів.
2. Розроблена нами методика удосконалювання технічної підготовленості баскетболістів 15-16 років з урахуванням психомоторних якостей та ігрового амплуа включала в себе вправи спрямовані на удосконалення технічної підготовленості в умовах наближених до змагальних, з урахуванням психомоторних якостей баскетболістів та ігрового амплуа. Методика включала в себе три комплекси вправ для спортсменів з різними типами реакції (збудження, гальмування, зрівноважений).
3. Аналізуючи результати кидків м’яча на ближній,середній та дальній відстані з опором в змагальній діяльності гравців,ми отримали такі результати: при виконанні ближніх кидків гравці показали такий  відсоток влучень:після ведення - 67±2,68 %, після передачі - 65±5,71 %,після підбору - 65±10,66 %; при виконанні  кидків на середні дистанції гравці показали гірший результат влучень: після ведення - 55±8,97 %,після передачі - 33±11,9 %, після  підбору відсоток влучень взагалі показав нуль  тому,що з 7 кидків гравці жодного разу не влучили; при виконанні  кидків на дальні дистанції гравці показали також поганий результат влучень: після ведення - 54±10,87 %, після передачі - 50±8,3 %, після підбору - 50±15,2 %.
4. Аналізуючи результати кидків м’яча на ближній,середній та дальній відстані без опору в змагальній діяльності гравців,ми отримали інші результати: при виконанні ближніх кидків гравці показали такий  відсоток влучень:після ведення - 75±13,15 %,після передачі - 90±10,79 %, після підбору - 44±19,07 %; показники кидків на середні дистанції гірші чим кидки на дальні дистанції та гравці показали такі результати: після ведення - 31±11,79 %, після передачі - 48±10,63 %, після підбору - 33±13,55 %; результати кидків м’яча на дальні дистанції без опору схожі з результатами кидків м’яча на дальні дистанції з опором відрізняються тільки показниками кидків м’яча після підбору,що показав 19±6,21  %,після ведення - 52±13,58 %, після передачі - 53±9,45 %.

             Не можемо обійти увагою виконання штрафних кидків. За 10 змагальних ігор гравці виконали 207 кидків, та на жаль влучили тільки 147. Відсоток влучень - 71±3,05  % - цього не достатньо для команд такого рівню.

             Також ми вирішили розглянути технічні показники гравців БК «Дніпро-дубль» по четвертям, для цього ми підвели підсумки 5 змагальних ігор. Розглядаючи статистичні звіти зіграних матчів в кінці кожної гри, рахунок окремо за кожну чверть, ми звернули увагу на те що команда незважаючи на загальний рахунок в кожній грі програвала 3 чверть. Але розглядаючи загальну таблицю підрахунків, не бачимо різниці, і відсоткові показники навпаки кращі, чим в інших трьох чвертях. І тому зробили висновки, що ефективність виконання кидків гравців в 3 чверті ми мусимо розглядати не по статистичним розрахункам, а за діями гравців в період гри. І виходить що після перерви гравці напевно не встигли відновити сили та налаштуватись на гру, чи недостатня в них психологічна підготовка.

 Психологічна напруженість являється фактором гальмування в процесі змагань і приводить до зниження ефективності ігрових дій. Якщо врахувати, що дії в умовах баскетболу проходять в умовах постійного контакту і протидії захисту, і більшістю прийомів гри потребують високої чіткості в управлінні рухами, і становиться зрозуміло, що додаткова психологічна напруженість знижує концентрацію уваги у гравців, негативно впливає на точність їх ігрових дій.

5.    В результаті педагогічного експерименту було отримано вірогідний приріст показників баскетболістів експериментальної групи у порівнянні з показниками контрольної за всіма тестами:

• в рівні виконання тесту «човниковий біг з веденням м'яча» – 0,3 с. в експериментальній групі, в контрольній групі – 0,2 с.;
• комплексна вправа – 1,4 с. в експериментальній групі, в контрольній групі – 1,8 с.;
• штрафні кидки – 2,3 % в експериментальній групі, в контрольній групі – 1,2 %;
• кидки з точок – 1,1 % в експериментальній групі, в контрольній групі – 1,6 % .

   6.  Дослідження латентного періоду психомоторних якостей дозволили нам виявити рівня латентних періодів (ЛП, мс) сенсомоторних реакцій різної складності.

7.    Дослідження показали, що необхідне продовження пошуку нових підходів до питання удосконалення технічної підготовленості баскетболістів 15-16 років і перш за все, з використанням засобів та методів в тренувальних умовах максимально приближених до змагальних, що дозволить підвищити ефективність змагальної діяльності та рівень функціональної підготовленості спортсменів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Робота над удосконаленням техніки повинна здійснюватися безупинно протягом усього періоду занять. На різних етапах підготовки баскетболістів застосування пропонованих засобів має свої особливості. Матеріал даної дипломної роботи призначений для багаторічної роботи з баскетболістами і може бути виконаний із групами різної підготовленості за винятком початківців.

Першими  з засобів, що рекомендуються, використовуються вправи для розвитку швидкості і точності влучень м’яча в кошик. Потім застосовують вправи з впливом на розвиток точності і швидкості пересувань гравця, техніки ведення, влучності кидків м’яча у кошик. Однак зазначену послідовність не можна розуміти в тім змісті, що спочатку виконують тільки одну групу вправ, та потім іншу. Мова йде лише про переважне застосування вправ тієї чи іншої групи на різних етапах підготовки спортсменів.

Вправи усередині груп обираються відповідно ступеню фізичної і технічної підготовленості що займаються, рівню розвитку в них швидкості й оволодінню тактичними уміннями. Крім цього, у залежності від кваліфікації спортсменів дії в обраних вправах сполучаються з більш простими чи більш складними технічними і тактичними прийомами. Встановлюються і різні тимчасові рамки для виконання вправи і кількість повторень.

При вдосконалюванні техніки кидків тренер повинен планувати збільшення обсягу й інтенсивності роботи з використанням різноманітних педагогічних засобів тренування. У першому мікроциклі другого етапу, при обсязі кидків 250-300 влучень зберігається принцип виконання кидків окремими серіями зі збільшенням кількості кидків у серії до 50 із середніх і далеких дистанцій у рівному співвідношенні. На першої, утрень тренуванню ЧСС при виконанні кидків повинна бути не вище 110-130 уд/хв; на другий, увечері, кидки виконуються, в основному, при ЧСС 140-150  уд/хв після динамічних вправ, що вирішують інші завдання тренувального процесу.

Таким чином, при плануванні учбово-тренувальної роботи з удосконалювання техніки кидка м'яча в кошик при підготовці до змагань, необхідно дотримувати основних принципів педагогіки й спортивного тренування - поступового ускладнення виконання прийомів. Які, у цьому випадку, полягає в східчастому зростанні інтенсивності рухової діяльності спортсменів при виконанні кидків м'яча в кошик з метою адаптації нервово-м'язової системи до зростаючих навантажень і налагодження координаційних зв'язків між системами, що управляють рухами в умовах зниженого енергозабезпечення. При цьому, незважаючи на високий рівень автоматизації навички з боку спортсмена, при виконанні кидків м'яча в кошик необхідна постійна зібраність і аналіз із метою проведення необхідних корекцій ( за принципом зворотного зв'язка ) після неточних кидків і закріплення точних рухів у руховій пам'яті.

Установлено, що досягнута стійкість рухової навички при виконанні кидка, у результаті цілеспрямованого впливу, без підкріплення спеціальними засобами, починає знижуватися через 7-10 днів і через 3-4 тижні може повернутися до вихідного рівня.

Засоби й методи виховання швидкісної витривалості самі по собі не роблять скільки-небудь істотного впливу на підтримку досягнутого рівня стійкості рухової навички.

У процесі проведення учбово-тренувальної роботи з удосконалювання техніки дистанційних кидків, доцільно вести щодня поточний контроль за обсягом і ефективністю виконаної роботи з дистанцій кожним гравцем в індивідуальних протоколах - графіках.

Чим краще техніка виконання кидка в стрибку, тим менше часу буде потрібно гравцеві для досягнення високого результату.

Удосконалювати техніку кидків м'яча в кошик необхідно з різних дистанцій, тому що тимчасові й просторові параметри техніки кидка мають істотні розходження.

Удосконалювати техніку кидків в умовах, по інтенсивності, максимально наближеним до ігрового або вести гру в тім режимі, у якому виконуються кидки на тренуваннях.

Мінімальний обсяг кидків повинен становити 350-400 влучень у день.

Кидки м'яча в кошик - найважливіша й самому трудомістка в рішенні проблема сучасного баскетболу.

Розминка повинна відповідати інтенсивності рухових дій гравців у грі й проводитися раціонально.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Актуальні проблеми ФкіС // Коробейников Г. В., Росоха Г. В., Коняєва Л. Д., Медведчук К. В., Вернидуб К. А., Добровольський А. І., Купченко О. М., Дрюков С. В. // Діагностика психофізіологічного стану спортсменів високої кваліфікації. – 35-42 с.
2. Алейников Т. В. Возрастная психофизиология.- Ростов-на-Дону. -2000.
3. Андреев В. И. Факторы, определяющие эффективность технических примов нападения в безопорном положении в игровых видах спорта, и методики их совершенствования: Автореф.докт.дис. Омск, 2001. – 52 с.
4. Анохин П.К. Системные механизмы высшей нервной деятельности: Избранные труда. – М.: Наука, 1979. – 454 с.
5. Бабушкин В. З. Подготовка юных баскетболистов. – К. – 1985.
6. Баскетбол. Поурочная учебная программа для детско-юношеских спортивных школ и специализированных детско-юношеских школ олимпийского резерва. – Москва. 1984
7. Вальтин А. И. Методика визначення рівня технічної підготовленості баскетболістів. «М-100.» – К. – 1998.
8. Вальтин А. И. Проблеми сучасного баскетболу. – К. – 2003.-150с.
9. Вари П. 1000 упражнений игры в баскетбол. – К.: БК «Денди-Баскет», 1997 – 2007с.
10. Варюшин В.В. Изменение физической работоспособности у футболистов разных амплуа при коротких межигровых интервалах //Теория и практика физической культуры,1993. – № 5-6. – С. 6-7.
11. Вікова і педагогічна психологія / під ред. А.В. Петровского. – М. – 1973.
12. Волков Л. В. Спортивна підготовка дітей і підлітків. – К. – Вежа. – 1998.
13. Волков Л. В. Теория и методика детского и юношеского спорта. – К.: Олимпийская литература, 2002. – 294 с.
14. Гандельман А.Б., Смирнов К.М. Физиологические основы методики спортивной тренировки. – М., Физкультура и Спорт, 1970. С.103-110.
15. Гомельський А. Я. Баскетбол: секрети майстерності: 1000 баскетбольних вправ. – М. – 1997.
16. Грасис А. М. Спеціальні вправи баскетболістів. – М. Физкультура и Спорт:. -  1962.
17.   Грюкова В.В.,Шарунова Е.А. Обучение техники игры в баскетбол (методические рекомендации для институтов Физкультуры и Спорта). – Днепропетровск. 2000, - 28с.
18. Джон Р. Вуден Сучасний баскетбол. – М. – Физкультура и Спорт. – 1987.
19. Дорошенко Е.Ю. , Кириченко Р.О. , Хабарова М.О. , Цапенко В.О. Аналіз змагальної діяльності у баскетболі: теоретико-методичні аспекти// Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. Збірник наукових праць. – Харків. – 2004. - № 21 – С.25-34.
20. Жданов С.В. Управление подготовкой баскетболыстов 16-19 лет//ВНИИФК. Тезисы докладов Х Всес. науч.-практ. конф. «Программно-методические основы подготовки спортивных резервов». – М. , 1985. – С.22-23.
21. Заброцький М. М. Основи вікової психології. – Тернопіль. – 2004.
22. Зельдович Т. А. Підготовка юних баскетболістів. – М. – Физкультура и Спорт. – 1964.
23. Ильин Е. П. Психомоторная организация человека. К.–2000.– 136-143 с.
24. Ильин Е.П. Психомоторная организация человека. – СПб.: Питер, 2003.–384с.
25. Козаків С. В. Спортивні ігри/енциклопедичний довідник. – «Планета спорт». – Ростову-на-Дону. – 2004.
26. Кле М. П. Психологія підлітка. – М. – 1991.
27. Келлер В. С., Платонов В. Н. Технічна підготовка /Теорія спорту. – К.: Вища школа. – 1987.
28. Коломинский Я. Л. Людина: психологія. – М.: Освіта. – 1986.
29. Корягин В.М. Подготовка высококвалифицированных баскетболистов. Учебник для вузов физического воспитания. – Львов, издательство «Край», 1998. – 191с.
30. Корягин В.М., МухинВ.Н., БоженарВ.А., Мозола Р.С. Баскетбол. Высшая школа, 1989. – 203 с.
31. Корягин В.М. Структура и содержание спортивной тренировки баскетболистов. Диссер. д. Пед. наук. – М., 1994. – С.102-108.
32. Кузнецова Т.Д., Левитский П.М., Язловецкий В.С. Дыхательные упражнения в физическом воспитании. – Киев. «Здоровье», 1989. – 133с.
33. Кін  И. С. У пошуках себе. – М.: Политиздат. – 1984.
34. Кін И. С. Дружба. – М.: Политиздат. – 1987.
35. Леви В. А. Мистецтво бути собою. – М.: Знання. – 1977.
36. Мітова О.О. Інтегральна підготовка баскетболістів 17-19 років при переході в команди Суперліги. – Автореф.дисс.канд. наук фіз вих. і спорту. –Харків, 2004. – 20 с.
37. Митова Е.А., Шамардин В.Н. Значение индивидуальной тренировки в баскетболе // Спорт і наука в ХХІ столітті. ДДІФКіС – Дніпропетровськ, 2001. – С. 57-60.
38. Митова Е.А. Исследование уровня проявления психологических факторов у баскетболистов при переходе в команди высокого класса // Концепція розвитку фізичного виховання і спорту в Україні: Зб. наук. праць Міжнародного університету “РЕГІ” імені академіка Степана Дем’янчука. – Вип. 2. – Рівне – 2001. – С. 409–413.
39. Мітова О.О., Шамардін В.М. Методика вдосконалення спеціальної фізичної підготовки баскетболістів при переході в команди високого класу // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. праць під ред. Єрмакова С.С. – Харків: ХДАДМ, 2002. - № 15. – С. 23-29.
40. Мітова О.О. Дослідження рівня технічної підготовленості баскетболістів при переході в команди високого класу // Фізичне виховання, спорт і культура здоров’я у сучасному супільстві: Зб. наук. праць ВДУ ім. Лесі Українки – Т 2 . – Луцьк: ВДУ.- 2002. – С. 180-183.
41. Мітова О.О. Методика удосконалення технічної підготовки баскетболістів при переході в команди високого класу // Теорія і практика фізичного виховання: Науково-методичний журнал. - № 1. – Донецьк: ДНУ. –  2003. – С. 58-67.
42. Мозола Р.С. Система подготовки баскетболистов, юниоров. Методические рекомендации. – М., 1988. – 45с.
43. Макаренко М. В., Іванюра І. О., Шейнеко В. І. Дослідження психологічних функцій учнів шкільного віку при тривалих фізичних навантаженнях // Фізіол. журн. – 2002. – 48, №5. С. 56-61.
44. Матвєєв Л. П. Теорія і методика фіз. культури. – М. – 1991.
45. Начинская С.В. Основы спортивной статистики. – К.: Вища школа. – 1987.
46.  Ник Сортел. Баскетбол: первые шаги 100 упражнений и советов для юных игроков. – М.: Астрель. АСТ. 2002. – 237 с.
47.  Новокщенов И.Н. Специальная физическая підготовка футболистов различных игровых амплуа на этапе спортивного совершенствования: Автореф. дис… канд. пед. наук. – Волгоград, 2000. – 24с.
48. Петрасинский З. М. Пізнай себе. – К.: Радянська школа. – 1989.
49. Платонов В. Н. Загальна теорія підготовки спортсменів в Олімпійському спорті. – К.: Олімпійська література. – 1997. 351-392 с.
50. Платонов В. Н. Система подготовки спортсменов в олимпийском спорте: Общая теория и ее практическое продолжение. – К.: Олимпийская литература, 2004. – 808 с.
51. Платонов В.Н. Теория спорта. – К., 1987. – 138с.
52. Поплавский Л. Ю. Баскетбол. – К. – 2004.
53. Портнов Ю. М. Баскетбол. – М. – 1988. С.226 – 243.
54. Портнов  Ю. М. Баскетбол. – М. – 1997. – 477с.
55. Психологія/під ред. Рудина П. А. – М.: Физкультура и Спорт. – 1974.
56. Рыжонкин Ю.Я. Практика организации спортивно-игровой команды. Психология спортивной деятельности / Ю.Я. Рыжонкин . – Казань: Казанский госуниверситет, 1989. – 68 с.
57. Савченко В.Г. Основи психологічної підготовки спортсменів високої кваліфікації: Автореф. дис. докт. пед. Наук / Український державний
58. університет фізичного виховання і спорту. – К.,1997. – 48 с.
59. Стонкус С.С. Совершенствование технико-тактической подготовки баскетболистов. – М.: Физкультура и Спорт, 1969. – 78с.
60. Стонкус С.С. Индивидуальная подготовка баскетболистов. – М.: Физкультура и Спорт, 1967. - с.14-18.
61. Сурков Е. Н. Психомоторика спортсмена. – М.: Физкультура и Спорт, - 1984. – 126 с.
62. Сучилин А.А., Лапшев А.П. Разработка системы комплексного контроля за подготовкой юных футболистов. – Волгоград: ВГАФК, 1997. – 237с.
63. Семашко Н.В. Баскетбол. – М.: Физкультура и Спорт, 1976. – 263с.
64. Уилкс Г. Стратегія баскетболу. М. – 1992.
65. Уилмор Д. Х., Костил Д. Л. – Физиология спорта. – К.: Олимпийская литература, 2001.
66. Упражнения баскетболиста: Метод. пособие / З. М. Хромаев, Е. В. Мурзин, А. В. Обухов, С. Г. Защук / Под. общ. ред. Поплавского Л. Ю. – К.: ФБУ, 2006 – 128 с.
67. Фомін Н. А. Фізіологія. – М. – 1982.
68. Хедман Руне. Спортивная физиология. – Москва.: Физкультура и Спорт, С.106-107.
69. Хромаев З. М., Мурзин Е. В., Обухов А. В., Защук С. Г. Упражнения баскетболиста. Методическое пособие. – Киев, 2006. – 128 с.
70. Шамардина Г.Н. Основы теории и методики физического воспитания. – Днепропетровск.: Пороги.- 2003. С.160-181.
71. Шестаков И.М. Методологические основы индивидуализации подготовки в командных спортивных играх // Теория и практика ФК. 1999, - № 3. – С.12-16.
72. Шутова С.Е. особенности проявления волевых качеств обеспечивающие эффективность соревновательной деятельности баскетболистов различной квалификации // Фізичне виховання, спорт і культура, здоров’я у сучасному суспільстві: Зб. наук. - Луцьк, 1999. – С.1129-1134.
73. Яхонтов Е.Р. Мяч летит в кольцо. – Лениздат., 1984. – С.23-32.
74. Яхотнов Е.Р. Юний баскетболист. – М.: Физкультура и Спорт, 1987. – С.14-15.
75. Яхонтов Е.Р., Кит Л.С. Индивидуальные упражнения баскетболиста. – М.: Физкультура и Спорт, 1981. – 95с.
76. Енциклопедичний словник юного спортсмена. – М.: Педагогіка. – 1980. 
77. Daus A.T.,Wilson j., Freeman W.M. Predicting success in football// J. Sports Med. And Phys. Fitness, 1989. – V. 29. N 2. – P. 209-212.
78. Ignjatovic A. Effects of perceived neuromuscularfatigue on kinermaticvariables of the basketball free throw shooting / Abstract Boor. 10^th Annual Congress European College of Science/ Serbia. Belgrade. Juli 13-16. 2005. – P. 98.
79. Marco Siblila. Stanco Stuhec. Marta Bon. Primoz Pori. Kinematik analysis of Anja Freser''s jumh shot. / Abstract Boor. 10^th Annual Congress European College of Science/ Serbia. Belgrade. Juli 13-16. 2005. – P. 361.
80. Vanoll Mark. NBA Basketball Basics / Sterling Publishibq Congress New York. 1995. – 128 p.