Микола Вороний "Євшан-зілля". Презентація

МИКОЛА ВОРОНИЙ «ЄВШАН-ЗІЛЛЯ»

Микола Вороний — український письменник, перекладач, поет, режисер, актор, громадсько-політичний діяч, театрознавець. Поет Микола Вороний один із представників Розстріляного Відродження, він увійшов в історію української ліератури як символіст.

«Перший правдивий модерніст української поезії. Увірвався до літературного буття з лагідними інтенціями реформувати поетичну мову. Майстер гармонійних дисонансів, піонер формальних пошуків, мрійливий лицар захмарного князівства… Мав сміливість понад усе цінувати красу, прагнув облагороднювати марудну дійсність…» (І. Лучук). «Моя девіза — йти за віком І бути цілим чоловіком» (М. Вороний).

Микола Кіндратович Вороний народився 24 листопада (6 грудня) 1871 (на Катеринославщині, сьогодні це Дніпропетровщина) у сім’ї ремісника. Мати походила із роду Калачинських. Навчався у Харківському, пізніше — у Ростовському реальному училищі, був виключений за зв’язки з народниками, читання і поширення забороненої літератури. Три роки перебував під наглядом поліції із забороною вступати до вищих навчальних закладів Росії. Ще гімназистом почав писати вірші, захопився творчістю Т. Шевченка, театром М. Кропивницького, політичною літературою. Особливий вплив на формування світогляду поета справила творчість Кобзаря. Продовжував навчання у Віденському і Львівському університетах (філософський факультет). Працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства імені Шевченка, режисером українського театру товариства «Руська бесіда», був актором театру. Також працював в редакції журналу «Життє і слово», де вів рубрику «Вісті з Росії». Був  літературним та театральним критиком, перекладачем. Микола Вороний дійсно водив тісну дружбу з Іваном Франком, постійно листувався з ним, вважав його своїм учителем. Допомагав І. Франкові у виданні газети «Громадський голос» і «Радикал», деякий час був неофіційним редактором журналу «Зоря». 7 червня 1938 — був розстріляний за вироком особливої трійки УНКВС Одеської області з групою селян.10 листопада 1957 — рішенням президії Кіровоградського обласного суду Миколу Вороного було реабілітовано.

«Євшан-зілля»

Євшан-зілля – назва рослини «степовий полин». Вважається, що воно здатне пробудити пам'ять про домівку, про давно забуту старовину, про історичне коріння.

Поема — один із жанрів ліро-епосу. Це ліро-епічний твір, переважно віршований, у якому зображено значні події та яскраві характери.

Тема: зображення перебування у Володимира Мономаха ханського сина, який потрапив до Русі разом з ясиром; повернення хлопця на Батьківщину за допомогою євшан-зілля. Ідея: возвеличення любові до рідного краю, його безмежних просторів, природи, народу; засудження тих, хто занедбав свою країну і відцурався від неї. Основна думка: щастя можна знайти тільки на рідній землі; Краще в ріднім краї милім Полягти кістьми, сконати, ніж в землі чужій, ворожій В славі й шані пробувати. Жанр: поема

Проблеми: патріотизм, історична пам’ять. Головні герої:- син половецького хана;- князь Володимир Мономах;- віщун;- євшан-зілля (як образ чудодійної сили).

Композиція «Євшан-зілля»• Експозиція: пророкування, суть якого буде розкриватися у творі. Критика тих, хто край свій рідний «…зацурали, занедбали…». Зав’язка: ханський син потрапив з ясиром до князя Володимира; бажання половецького хана за допомогою гудця повернути єдину дитину на Батьківщину. Кульмінація: хлопець згадав рідний край за допомогою євшан-зілля. Розв’язка: роздуми автора над складною долею українського народу, який потрапив у полон до хана і не має вже шляху вороття додому.

https://www.youtube.com/watch?v=qf5 Nr. Ch. R3_c