«Мінна небезпека: дітям про обережність поводження з вибухонебезпечними предметами»

 

 

Буський ОЗЗСО І- ІІІ ст №1

Буської Міської Ради

 

 

 

 

  

 

 

 

Урок- розповідь

«Мінна небезпека: дітям про обережність поводження з вибухонебезпечними предметами»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                          

                                                Провели:

                                               Фахівець ДСНС    

                                          Вч. Здоров’я, безпека та добробут

                                               В. Гречаник

 

 

Дуже шкода, але в наш час тема вибухонебезпечних предметів набула особливої актуальності. Вкрай важливо донести до дітей інформацію з цього питання. Щоб не викладав педагог, але треба знайти час і хоч одне заняття присвятити цій темі.

Розмінування та очищення територій від вибухонебезпечних предметів займає багато часу. Досвід країн з мінною проблематикою вказує на те, що 1 рік бойових дій потребує 10 років розмінування. Можна порахувати, скільки потрібно нашій країні часу для того, щоб очистити всі території. Це дуже великий термін часу, протягом якого ці ділянки залишатимуться небезпечними, а тема мінної небезпеки буде актуальною.

Вибухонебезпечні предмети (ВНП) – вибухові матеріали промислового призначення та саморобного виготовлення, боєприпаси, що містять вибухові речовини, а також біологічні та хімічні речовини: бомби і боєголовки; керовані і балістичні ракети; артилерійські, мінометні, ракетні боєприпаси і боєприпаси до стрілецької зброї; усі міни, торпеди і глибинні бомби; піротехнічні вироби військового та спеціального призначення; касетні бомби і касети; електричні вибухові пристрої; саморобні вибухові пристрої та інші предмети, що є вибухонебезпечними за своєю природою.​

Діти повинні запам’ятати золоті правила безпеки:

      НЕ чіпай

      НЕ підходь

      Телефонуй 101

Не варто використовувати фото/відео, на яких зображена міна чи вибухонебезпечний предмет у руці людини. Все це може спрацювати на рівні підсвідомості як розуміння того, що інколи це, все ж таки, можна робити.

План-конспект заняття

Мета заняття: Ознайомити дітей з інформацією про вибухонебезпечні предмети та небезпеку, яку від них можна очікувати.

Завдання заняття:

-          формувати систему знань про вибухонебезпечні предмети;

-          ознайомити з термінологією;

-          навчити дітей прийомам самоконтролю;

-          формувати почуття відповідальності та обережності.

Принципи: науковість; наступність; доступність; наочність; міцність засвоєння знань. Форма заняття: групове.

Учасники заняття: діти 5-их класів

                                     Хід заняття.

Міна – це вибухонебезпечний пристрій, спрямований на виведення з ладу чи знищення людини, транспорту або будівлі від присутності, близькості або контакту з особою чи транспортним засобом. Потрібно пам’ятати, що міна може поранити, покалічити чи вбити людину, або декілька людей, зруйнувати чи пошкодити транспортний засіб/елементи інфраструктури. Міни бувають протипіхотні та протитранспортні.

Протипіхотні фугасні міни встановлюється на ґрунті чи під ґрунт/сніг (візуально не помітні). Спрацьовують від настання на них ногою. Результат – смерть від больового шоку чи втрати крові, або руйнування нижньої частини ноги (стопи). Ураження відбувається вибуховою хвилею, часто супроводжується втратою свідомості. Крім того, висока температура вибухових газів може заподіяти значні опіки нижнім кінцівкам.

Осколкові протипіхотні міни.

Міна спрацьовує, коли людина зачіпляється за дротову розтяжку. Одна така міна одночасно може поразити десятки людей.

Протипіхотна осколкова міна спрямованого секторного ураження.

Ураження людини (або декількох осіб) завдається готовими забійними елементами (кульки або ролики). Може використовуватись як керована – підрив проводиться оператором з пульта управління при появі супротивника в секторі поразки, чи як міна-розтяжка – при зачіпанні тонкого дроту. 

Протитранспортні міни призначені для спрацьовування від присутності, близькості або контакту з транспортним засобом.

 

 

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ:

      Не можна наближатися до міни, торкатися чи якимось чином впливати на неї (намагатися пересунути, накрити іншим предметом, залити водою, кидати в неї камінням тощо).

      Все це може привести до вибуху міни.

      Мінімальна безпечна відстань від міни – не менше 300 м.

 

​ Детонатор ⎯ це пристрій, що містить чутливу вибухову речовину, призначений для утворення вибухової хвилі для ініціювання вибуху заряду міни чи боєприпасу.

Це найбільш чутлива та небезпечна частина будь-яких боєприпасів. Деякі з боєприпасів можуть мати не один детонатор.

Під час проведення бойових дій детонатори можуть перебувати окремо від боєприпасів як під час транспортування та збереження, так і у випадках відокремлення від боєприпасів під час обстрілів та неспрацювання частини з них.

Небезпека такого виду загроз полягає ще в тому, що зовні детонатори (запали, підривники) часто мають вигляд абсолютно безпечних предметів, можуть нагадувати знайомі нам речі на кшталт болтів, авторучок тощо. Кольорові та нержавіючі метали, з яких вони зроблені, додають їм ще більшої привабливості та викликають бажання підняти й роздивитися їх. Особливо схильні до цього підлітки, маючи природню жагу дослідити все нове та незвідане. А це, як правило, закінчується ампутацією пальців або частини руки, пошкодженням обличчя та очей, втратою зору. Трапляються і летальні випадки.

​Що робити при виявленні:

      Не панікувати!

      Відійти на безпечну відстань.

      І тут вже, у безпечному місці, залишити якусь позначку (червону стрічку, хустину тощо).

      Обов’язково повідомити (телефонувати тільки на безпечній відстані!) спеціальні служби за телефонами: 101 – ДСНС; 102 – Поліція.

Боєприпас, що не вибухнув (НВБ) ⎯ вибухонебезпечний предмет, підготовлений до використання або використаний шляхом установлення капсуля, запалу/підривника / детонатора, переведення в бойове положення або іншим чином. Він міг бути вистрілений, скинутий, запущений або випущений, проте не вибухнув через або несправність, або конструкцію, або з будь-якої іншої причини. У чому небезпека:

      Їх дуже багато (набагато більше, ніж мін).

      Частина з них візуально абсолютно непомітна (снаряди часто заходять повністю у землю).

      Вони дуже нестабільні, чутливі та непрогнозовані – можуть здетонувати й вибухнути будь-якої хвилини.

      Ставлення до них людей та, відповідно, поведінка є вкрай неправильними – абсолютно не відповідають ступені небезпеки, яку несуть у собі нерозірвані боєприпаси.

      Інколи вони виглядають як купа покрученого металу, схожа на металобрухт, але в собі можуть зберігати елементи, що не вибухнули, детонатори, і становити серйозну загрозу безпеці людини.  

Тому заборонено займатися збором металобрухту на територіях, яких торкнулася війна, збирати залишки від боєприпасів, зброї, техніки тощо.

Залишені вибухонебезпечні боєприпаси (ЗВБ) ⎯ це вибухонебезпечні боєприпаси, що не були використані під час збройного конфлікту та були залишені або кинуті однією зі сторін збройного конфлікту і більше не знаходяться під контролем жодної зі сторін конфлікту.  До вибухонебезпечних залишків війни (ВЗВ) відносяться боєприпаси, що не вибухнули (НВБ) та залишені вибухонебезпечні боєприпаси (ЗВБ), які пов’язані з бойовими діями.

Саморобний вибуховий пристрій (СВП) – закладений або виготовлений кустарним способом  пристрій, який  містить  вибухову речовину, руйнівні, смертоносні, токсичні, запалювальні, піротехнічні матеріали або хімікати, призначений для того, щоб  знищувати, калічити, відволікати або тероризувати. Може включати елементи з військових запасів, проте, як правило, виготовляється із невійськових компонентів.

Зазвичай їх маскують під знайомі предмети побуту: сумка, дипломат, валіза, пакунок, коробка, іграшка, цукерки, книжка тощо.

Основні ознаки саморобних вибухових пристроїв:

      покинуті без догляду речі в місцях масового скупчення людей та громадському транспорті;

      наявність на предметі дротів, розтяжок, ниток, мотузок, ізоляції, скотчу;

      наявність антен та джерел живлення (батарейки, акумулятори тощо);

      мобільний телефон, часовий або електронний таймер;

      наявність підозрілих звуків, що надходять від предмета (цокання годинника, клацання та інші) чи світових сигналів (блимання, мерехтіння тощо);

      характерний специфічний запах (бензину, газу, розчинника, паливно-мастильних матеріалів, хімічних матеріалів тощо);

      предмет, незвичайно розташований;

      наявність сторонніх підозрілих предметів на дереві, вікнах, дверях, які можуть бути закріплені за допомогою дроту, скотчу, шпагату чи іншим способом).

Міна-пастка – вибуховий чи невибуховий пристрій (наприклад, капкан) або інший матеріал, який навмисно встановлюють для спричинення смерті або поранень внаслідок дотику до об’єкту, що здається нешкідливим, або виконання зазвичай безпечної дії.

На відміну від переважної більшості попередньо описаних загроз, які встановлюють з розрахунком, що жертва не помітить їх, міну-пастку навпаки розміщують таким чином, щоби привернути увагу та викликати бажання жертви якимось чином контактувати з нею і привести її в дію.   

Правильні дії:

1. Заспокоїтись та заспокоїти інших.
2. Спокійно, але переконливо попросити всіх присутніх відійти від підозрілого предмету та зробити це самому.
3. Якщо це трапилося у транспорті, попросити водія зупинитися, Заглушити двигун, всім вийти та відійти від транспортного засобу.
4. Якщо у приміщені – евакуювати всіх та відійти на безпечну відстань.
5. Передзвонити з безпечної відстані за телефонами екстрених служб (101  Служба порятунку, 102 – Поліція, місцеві органи влади чи за спец. номером (особливо поблизу лінії розмежування, де телефони екстрених служб можуть не працювати) та повідомити про знахідку.

Є дві системи позначення: офіційні та неофіційні (саморобні).

Офіційні попереджувальні знаки – ті, що зроблені відповідно до діючих стандартів та СОП-ів (Стандартів операційних процедур).

Саморобні системи позначення небезпечного району встановлюють у ситуаціях, пов’язаних із виявленням небезпеки, а також у разі неможливості встановлення постійної або тимчасової системи позначення.

Для позначення небезпечного району та місць виявлення мін і ВНП можуть використовуватися всі доступні підручні засоби та матеріали:

1.      каміння;
2.      палиці (встановлюють навхрест);
3.      фарба, нанесена на дерева або скелястий ґрунт;
4.      прокопані канави, насипані піском смуги;
5.      зафіксована (зав’язана) червона ганчірка;
6.      інші позначення або перешкоди.

Правильні дії при виявленні підозрілих предметів:

      ЗУПИНИТИСЯ. Якщо ми рухались, перше, що нам потрібно зробити, це зупинитися.

      НЕ ПАНІКУВАТИ, заспокоїтись. Про цей крок дуже часто забувають. Натомість він конче важливий. Якщо ми не опануємо себе, навряд чи наші подальші дії будуть правильними. Скоріш за все, в паніці ми наробимо купу ризикованих небезпечних речей, які б ми ніколи не зробили у спокійному зваженому стані. А це може вартувати нам життя. Якщо в нас відпрацьовані навички безпечної поведінки, ми ніколи не будемо панікувати, оскільки ми напевно знаємо що треба робити.

      ПОПЕРЕДИТИ інших, якщо Ви рухались не самі, голосно повідомивши про небезпеку та наказавши зупинитися. 

      ПЕРЕВІРИТИ ознаки наявності інших предметів навколо себе, уважно роздивившись, не рухаючись з місця.

      ПОВЕРНУТИСЯ НАЗАД ТИМ ЖЕ ШЛЯХОМ, ЯКИМ ПРИЙШОВ, стараючись рухатись по своїх слідах на безпечну відстань (не менше 300 метрів).

      ПОЗНАЧИТИ небезпечну територію помітним знаком (червона стрічка, хустина тощо). Увага: маркування здійснювати тільки на безпечній ділянці!

      ПОВІДОМИТИ ДСНС (тел.: 101), Поліцію (тел.: 102), місцеві органи влади.

​​Чого не можна робити:

      Наближатися до ВНП.

      Якимось чином впливати на нього (торкатися, кидати каміння, пересувати, накривати чи заливати водою, кидати у вогонь тощо.

      Телефонувати безпосередньо поруч з небезпечним предметом.

      Здійснювати маркування безпосередньо біля нього.

Тож, підсумовуючи усе вищезазначене, можна винести такі правила для того, щоб залишатися у безпеці:

1. Використовувати тільки ті шляхи, які є напевно безпечними:
   1.       це головні дороги, якими регулярно користуються;
   2.      вони мають тверде неушкоджене покриття;
   3.       є підтвердження щодо їхньої безпечності від місцевого населення, органів місцевої влади, відповідних служб тощо.
2. Якщо є сумнів щодо безпечності шляху, не використовувати його.
3. Постійно моніторити ситуацію, збирати інформацію щодо різного роду небезпек.
4. Бути уважним, помічати ознаки небезпечних територій та в жодному разі не заходити на них.
5. Ніколи не ігнорувати попереджувальні знаки, як офіційні, так і саморобні. Не прибирати та не псувати їх.
6. Не заходити на території, на яких велись бойові дії чи знаходилися військові.
7. Під час руху обирати середину дороги. 
8. З жодної причини не з’їжджати на узбіччя і не ходити до лісосмуги.
9. Завжди тримати достатню дистанцію з іншими учасниками дорожнього руху.
10. Не наїжджати на невідомі предмети.
11. Не піднімати, не торкатися та не здійснювати ніякого іншого впливу на незнайомі підозрілі предмети.
12. Для будь-яких пересувань використовувати тільки денний час доби з гарною видимістю.
13. Ніколи не мандрувати після настання темряви.
14. Завжди мати з собою аптечку, укомплектовану необхідним набором ліків, вогнегасник (в машині).
15. Якщо перед Вами небезпечна територія не робіть спробу обійти її, розверніться та повертайтесь у напрямку, звідкіля Ви прийшли.
16. Обов’язково повідомляти екстрені служби за телефонами: 101, 102, 103.