9 травня - ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ ТА ПРИМИРЕННЯ

Й ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ НАД НАЦИЗМОМ

 

Мітинг-реквієм

 

Підготувала педагог-організатор

Люботинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №5

Гаєвська Оксана Анатоліївна

 

Мета: виховувати мужність, почуття патріотизму,  гордість за своїх земляків, любов до Батьківщини, до історії свого народу, пошану до ветеранів Другої Світової війни

 

Біля Братської могили стоїть почесний караул, вишикувались діти, вчителі, мешканці та гості Старого Люботина. За 30 хвилин до початку мітингу звучать у записі пісні воєнних років.

Учні 5-11 класів читають вірші.

 

Є славні, світлі і величні дати,
І поміж них, безумовно, ця!
Вона до нас прийшла ще раз
І звеселила душі і серця.

Спинися біля братської могили,
Тут сплять чиїсь батьки, брати, сини.
Вони Вкраїну рідну боронили
В горнилі найстрашнішої війни.

Не лицарі казкові, не Антеї,
Звичайні люди, отакі, як ми,
Безстрашно кожну п'ядь землі своєї
Звільняли від фашистської чуми.

Я вранці усміхнусь новому дню,
Пташиний щебет пролунає чемно.
Біля могили братської стою-
Вклонімось визволителям доземно!

 

Ведучий. Ми - українці! Ми ніколи не забудемо подвигу своїх дідів і батьків у  Другій світовій війні. Ми сьогодні шануємо всіх живих,  і тих,  хто  пережив її, у кого й досі болять рани...

 

Директор школи відкриває мітинг.  Звучить Гімн України

Війна і перемога – не тільки історія, це свідоцтво великого подвигу людей, які прийняли на себе головний удар у боротьбі з німецькими загарбниками, мужньо виконали свій священний обов’язок.

Минають роки, змінюється час, люди. Але у пам’яті завжди залишаються події Другої Світової  війни. 

День Перемоги – свято зі сльозами на очах, свято радості і печалі, успіхів і втрат, свято пам’яті.

Для нас війна – не тільки минуле, адже вона увійшла у кожен дім, у кожну сім’ю. вона забрала, поглинула у своєму полум’ї мільйони людей, завдала розрухи, муки і гіркоти втрат.

 Послухайте, а нас могло й не бути!
От уявіть: немає нас і все!
І дні стоять у колосках і в руті
Дніпро у море плескіт хвиль несе.

 Ні, ні, не плескіт — бо який же плескіт?
Коли людей у ярма запрягли.
І там, де предки споконвік жили,
Концтаборів і плаців чорні плеса.

Не кажіть: «Була війна давно»,
Ніби вчора, все було учора...
Влізла у наш дім руда потвора,
По-злодійськи вибивши вікно.

 

Насувалась нелюдів навала,
Виродків ворожості і зла,
Нівечила, нищила, вбивала,
Вішала, калічила, пекла.

 Поки сонце ясне у горі є,
Поки нам життя дає воно,
Біль наш вічний, він не постаріє.
Не кажіть: «Була війна давно».

Все почалося з грому небесного,

Такого жорстокого, такого нечесного.

Із ненависного злісного грому,

Який на світанку вигнав із дому.

А небо світле закрили чорні хрести!

Господи! Боже! Якщо ти є, захисти!

 

Крізь грюкіт у двір гусенята малі…

І кров на травиці… І кров на землі…

І шипить у ставку гаряче залізо,

І полум’я дике шугає над лісом…

І мама мовчазно-бліда, як стіна…

І тато поволеньки каже: «Війна».

 

Звучить запис «Священная Война» 1 куплет.

Ні, війна, ти була їм не мати,

 Ти їм мачуха люта була.

Чорним смерчем ввірвалась, проклята,

 І спалила дитинство до тла.

 

Ні, війна, ти були їм не мати, -

 Чорний лик твій усе попелив.

Ваші спомини, наче солдати,

В шанцях пам'яті залягли.

 

Ви лиш гралися у солдатиків, -

 Колоски на полі доби.

Ви навчились читать по плакатах:

«Чи усе ти для фронту зробив?»

 

Ви зросли, гордістю сповнені,

 І раділа Вітчизна за вас.

 Мов бійці, піднімаються спомини,

Щоб судити тебе, війна!

 

Звучит пісня «Степом»

 

Вони у битві чесно полягли -

А іншого ні вибору, ні змоги.

Вони загинули. Але перемогли,

Бо віддали життя для перемоги.

 

 Живу їх пам'ять вік шануєм ми,

Увічнивши, як обеліск безсмертя.

Та кулями пробитими грудьми

Не зупинити ворогів упертих.

 

Ніхто не забутий,

 На попіл ніхто не згорів...

Солдатські портрети

На вишитих крилах пливуть.

Ї доки є пам 'ять людей

І живуть матері, доти й сини,

Що спіткнулись об кулі, живуть.

 

Ведуча. Ми пишаємося нашими героїчними фронтовиками, земляками- люботинцями, які загинули або пропали безвісти в роки війни.  Вони своїми подвигами дарують нам великий, мужній і святий приклад любові до Батьківщини, рідної землі.                       

Зачитуються списки загиблих і пропавши безвісті Старолюботинців. Звучать дзвони.

Травень сорок п'ятого був щедрим на тепло, величні пахучі оберемки бузку кидали солдатам, що поверталися в рідні краї з важких воєнних доріг. На них чекали! Чекали чоловіка, батька, коханого ...

Але повернулися не всі — чорні хустини печалі довго покривали посивілі голови солдатських вдів. Скільки ж їх — молодих, вродливих, убитих горем — залишилося жити самотньо. Кажуть, що у війни не жіноче обличчя — у неї обличчя вдови.

Якби вітром зірвало чорні хустки з голів матерів та дружин, вони б закрили небо скорботними птахами... Біль і туга,  материнське горе висловлюється всіма мовами пронизливо і глибоко. За скорботу матерів, які, мов сиві журавки, виглядають загиблих синочків немає прощення війні.

За ниви хлібні й ранки солов'їні,

За вітру шум і лагідні світання,

Усіх загиблих пошануймо нині

Скорботною хвилиною мовчання.

 

Хвилина мовчання - затихли всі кроки,

Скорботи хвилина, громада мовчить.

Ніколи хай ті не вертаються роки,

Димами не вкриється неба блакить.

 

Крізь дощі і сніги, крізь роки і лихоліття говорять з нами ті, хто не посміхнеться сьогодні, не зустріне цю весну. Вклонімось їм низько!

Ведуча. Сьогодні ми віддаємо данину пам’яті тим, хто загинув на фронтах Другої Світової війни, хто віддав життя, щоб ми жили щасливо.  З глибокою скорботою і вдячністю схилим голови перед мужністю, перед Пам'яттю тих, кого навічно забрала війна.

Голови низько в скорботі схиляємо,

Вас не забудемо,

Вас пам’ятаємо.

І обіцяємо вічно, завжди

Пам’ять про вас берегти.

 

Ведуча. Вшануймо пам'ять тих людей, хто звеличив нашу землю. Тих, завдяки кому наше життя зігріте сонячним світлом і безхмарною, мирною блакиттю небес.

 

Хвилина мовчання. У записі «Звук  серця»

Йдемо ми у журбі до тих могил де тихо сплять солдати,
Що у боях за Україну полягли.
А в ті далекі і тривожні дати
Кували перемогу, в бій вели.
Назавжди будуть в пам’яті народній
Всіх цих полеглих мужні імена,
Хто бився з ворогом у тій безодні,
Кому життя урвала та війна.

 

Спокою  пам'ять

Ні вдень, ні вночі не дає,

Бо так рясно зійшли

По страждальній землі обеліски.

Я до них покладу найкрасивіші квіти землі

І холодний граніт обігрію своїми руками.

Ми пам'ятаєм, хто в лиху добу                              

В броні важкій віддав останні сили,

Ми зараз квіти і терпку журбу

Приносим на засмучені могили.                      

 Звучить «Реквієм». Покладання квітів та гірлянди.

Ми думаєм про вас , хто не вернувся з битви,

Ми думаєм про вас, хто нині ще живий.                       

Ми будемо за вас свій отчий край любити

І на землі своїй лишати добрий слід.

 

 

Пливуть літа, як дим у безвість хмуру,
І двічі жить на світі не дано.
Дивіться ж, люди, не споганьте здуру
Обпалене війною знамено.
Живіть собі без кривди, без тривоги,
Свободою втішайтесь, як орли.
Та честь дідів не затопчіть під ноги,
Щоб ваші діти вас не прокляли.

 

Сьогодні я молюсь за Україну,

За всіх померлих і за всіх живих,

Які будь-що боронять вже руїну,

Допоки стукіт серця не затих.

Сьогодні я молюсь за батька й брата,

За чиюсь матір і її синів.

Всіх кривдників чекає вже розплата,

На жаль, ціною багатьох життів.

Молюсь за кожного на лінії вогню,

Поранених й закиданих камінням.

Недовго ще нам йти крізь цю стерню,

Невдовзі буде вільним покоління.

Я хочу жити тут, а не вмирати.

Щоб ріки крові більше не текли.

За сином щоб не проливала сльози мати,

Борімося, бо вже багато разом здобули!

 

Сплетімо руки, як рід єдиний,

Знесімось вище найвищих гір,

Хай клич людини над світом лине:

Війна з війною!

Хай буде мир!

 

Твоя дитина, далекий брате,

До сонця зводить розумний зір,

Щасливі будьте, дитино й мати:

Війна з війною!

Хай буде мир!

 

Директор школи оголошує мітинг закритим. Звучить гімн України.