Моя Батьківщина - Україна

Про матеріал

Всеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям експедиції: «Із батьківської криниці». Поезія місцевого виробництва

Перегляд файлу

Роздольська гімназія

Наталинської сільської ради Красноградського району

Харківської області

Всеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді

«Моя Батьківщина – Україна»

Напрям експедиції: «Із батьківської криниці».

Поезія місцевого виробництва

2021

Анкета учасників

Група «Літописці», учні Роздольської гімназії Наталинської сільської ради Красноградського району Харківської області

с. Ясна Поляна,

Наталинська ОТГ

Красноградський район,

Харківська область.

Керівник групи «Літописці» - Грицаєва Ірина Володимирівна

Зміст

Вступ.....................................................................................................................4

І. Поет аматор Л.І.Долженкова………………………………………………..5

ІІ. Поетичне мереживо вчителів Роздольської гімназії...………………........9

ІІІ. Поезія випускників......................................................................................11

Висновки.............................................................................................................22

Додатки..........................................................................

Поезія - це свято, як любов,

О, це не є промовка побутова!

І то не є дзвінкий асортимент -

Метафор, слів - на користь чи в догоду

А що, не знаю. Я лиш інструмент,

В якому плачуть сни мого народу

Л. Костенко

Вступ

Гурток «Літописці» створено ще в далекому 2008 році. З того часу зібрано чимало відомостей з історії села, з історії школи, а саме про важливі суспільно-політичні події (голодомор, Друга світова війна), про визначні особистості, що народилися в нашому населеному пункті, про людей, які відіграли важливу роль у культурному житті.

Склад групи постійно змінюється - виходять випускники, поповнють ряди учні 5 – 6 класів, яких потрібно навчати досліджувати, описувати, обробляти зібране.

Тематика робіт залишається незмінною – спрямованість на вивчення місцевого краєзнавчого матеріалу – знайти цікаве і незвичне у такому близькому і знайомому. Роботи гуртківців неодноразово займали призові місця в районних етапах конкурсах, що додає впевненості – ми на правильному шляху.

Актуальність. В країні нашій відбуваються епохальні зміни під назвою децентралізація. Звичайно це торкнулося і нашого маленького села – в 2019 році було створено Наталинську територіальну громаду. В липні на День народження громади відбулося феєричне дійство – свою творчість показали колективи населених пунктів що об’єднались в одну громаду. У вересні знову череда народних свят – Дні села, це добра традиція і таким чином звичаї предків передаються з покоління в покоління. Такий захід відбувся і у Ясній Поляні. З захопленням глядачі слухали душевне виконання власних віршів Любові Іванівни Долженкової, до того ж вона готує достойну зміну – онучку Ельвіру. (Додаток 1) Наступного року громада відзначатиме перший ювілей і нам захотілось добавити родзинку в святковий пиріг. Місцеві мешканці запропонували оцифрувати творчість місцевих самородків та надрукувати брошуру з робочою назвою «Поезія місцевого виробництва». Ось чому члени гуртка «Літописці» обрали для роботи напрямок: «Із батьківської криниці»

Мета дослідження:

сприяти активізації пізнавальної діяльності учнів, формувати та удосконалювати навики пошуково-дослідницької роботи;
вивчення місцевої літературної спадщини;
розвивати творчу активність й зацікавленість в результатах;
розвивати уміння працювати з різними джерелами інформації, підбирати й опрацьовувати матеріал, готувати повідомлення, виступи;
збагачувати духовний світ та розширювати кругозір.

Завдання:

Зібрати відомості про місцевих поетів аматорів;
систематизувати та упорядкувати зібраний матеріал;
оформити, зверстати, надрукувати збірник;
через наявні засоби мас-медіа сприяти його популяризації, донести дану інформацію не тільки до жителів Ясної Поляни а й Наталинської ОТГ зокрема.

Форми реалізації – зустрічі, налагодження контактів з вчителями та учнями, оформлення матеріалів

І. Поет аматор Л.І.Долженкова

Перед запланованою зустріччю (а Любов Іванівна має серйозні проблеми із здоров’ям, тому не погодилася на спільні фото і ми вимушені використати давні знімки) (Додаток 2) опрацювали теоретичні відомості про класифікацію поезії чи віршованих творів. Спроба класифікувати зазнала певні труднощі. Ми взяли за основу рекомендації відмовитися від традиційного жанрового поділу ліричних творів і користатися їх ідейно-тематичною класифікацією. У шкільному підручнику це ще називається жанром як от: громадянська, філософська, пейзажна, любовна. [ 1, 4] Тому з впевненістю можемо сказати, що в творчості Л.І. Долженкової переважає саме громадянська, філософська та пейзажна лірика.

Любов Іванівна є випускницею нашого навчального закладу і писати почала ще зі шкільних років. (Додаток 3) Та усвідомлено ставитись до свого захоплення почала значно пізніше і з’явився завітний зошит в якому і відкладались думки та сповіді нелегкого життя.

Велика доля уваги звернена на проблеми наших маленьких сіл як от:

У нашім мальовничім краї

Є села, що не всі їх знають.

Є Вільне в нас, від слова «воля»,

А ще в нас є село Роздолля.

Ставок тут є, дорога в’ється,

А рідне село моє - Ясною Поляною зветься.

А муза у Любові Іванівни знає і російську мову і від цього ніде не подінешся, бо думки приходять тими мовами, якими володієш.

Вот, иду я полем, напрямик,

Слезы вытираю я стыдливо.

Там, вдали, уж виден огонек.

Как же, все-таки, у нас красиво!

И названья сел, что говорить,

Мне родные с детства, да - родные!

Ясная Поляна ты моя,

Вольное, Раздолье – вы живые!

Только, вот, боюсь я одного,

Чтоб судьбу Шкаврово вы не повторили.

Я прошу вас всех, до одного,

Чтобы вы все села сохранили.

Болить і щемить душа від таких зізнань і спогадів, а ще у цих віршах відчуаєш смуток і гіркоту через вимирання українського села:

Не раз из села я уезжала,

Но возвращалась вновь и вновь,

Пока совсем не перебралась

В наш ветхий, старенький мой дом.

Здесь все родное, сердцу мило

И краше нету на земле,

Но слышу я: «закроют школу»,

Так что же будет на селе?

А будет то, скажу вам прямо,

Что вижу я уж много лет

Соседнее село пустует,

Людей почти совсем там нет.

А было время, что когда-то

Был памятник погибшим там солдатам,

И магазин, и школа были,

И ножки детские ходили.

Сейчас, а что сейчас, скажите,

Пустуют хаты все, смотрите,

И в вечность старики уходят,

Одни животные здесь бродят.

Остался памятник солдатам,

Как отклик о минувших днях.

И неужели погибали они

За то, чтоб мы страдали,

Село чтоб пало на глазах?

Звичайно ж, не може залишити байдужим нікого тема Другої світової війни, хоча все важче молодому поколінню уявляти криваві події в житті кожної української родини. А вони ще болять, рани тієї війни в душах наших бабусь і прабабусь. Та навіть в таких віршах лейтмотивом проходить думка про долю села.

Сегодня праздник – День Победы

И снова все мы собрались.

Ведь много лет прошло как деды,

Нам подарили эту жизнь.

Они сражались, шли в атаку,

За счастье, мир, своих детей,

А многим и не довелось

Увидеть радость у людей.

И здесь вот памятник солдатам,

Что храбро защищали нас.

Они хотели жить когда-то,

Как хочет жить любой из вас.

Стоит могила всем погибшим,

До дней счастливых не дожившим,

Вокруг пустые хаты видно,

А им, конечно же, обидно,

Что жизнь свою здесь положили,

Чтобы село цвело, детей растили.

Но, видно, воля Божья такова -

На пустыре стоять могиле на века.

Та саме школа, рідна школа проходить червоною стрічкою через творчість Любові Іванівни, тому що це велика проблема так званих малих сіл – загроза закриття заради економії бюджету. Відразу зрозуміло, що школа багато років була рідною домівкою для своїх вдячних учнів, доля рідного закладу дуже глибоко хвилює автора (Додаток 4):

Люди добрі, схаменіться,

Пожалійте ви серця,

Може ще кого зачепить

Щира розповідь моя.

Я навчалась у цій школі,

Син мій теж навчався тут.

Два онуки я вже маю,

В школу теж вони ідуть.

А коли приходять з школи

І сідають за книжки,

То частісінько питають:

«Заростуть туди стежки?»

Так, туди де вчили букви,

Цифри, співи там були.

«Правда, що не буде школи?

Де ж ми будемо, й коли?

В нашій школі всі ми рівні,

А як в другу підвезуть?

Там ми будемо потрібні,

Чи ще й далі повезуть?»

Словами вдячності і теплом душі звертається вона до вчителів:

Слова в рядочки склалися,

Щоб Ви нами пишалися,

Шановні наші, любі вчителі.

моїй першій вчительці.

Присвячується Касьян Лідії Степанівні

Вклоняюсь першій вчительці своїй,

Яка в життя дорогу нам відкрила,

Яка посіяла зерно, що дало плід,

Як ластівка розправила нам крила.

Вона любила нас, а ми її.

Ні в кого з нас не виника сумління,

Бо кожен з нас один, на самоті,

А в неї на усіх нас вистачає терпіння.

Увагою не оминула авторка і однокласницю, а нині фельдшера ФАПу К.І.Бондаренко:

У каждого из нас свое предназначенье:

Кому растить хлеба, кому – детей,

Кто испечет пирог – ну просто объеденье,

А кто душой болеет за людей.

Вот так и Катя, заболев однажды,

Решила людям радость приносить.

Окончив школу нашу на отлично,

Сумела в медицинский поступить.

Потом пришла в село свое родное,

Чтоб вылечить своих односельчан.

И люди верили – здоровье их отныне

На хрупких плечиках девчоночьих лежит.

Она ж клялась когда-то Гиппократу,

Бежала в зной, и в стужу, и в метель.

Теперь она в селе здесь депутатом

О людях вновь заботится, поверь.

Життя в селі це не тільки догляд за огородами, садом та порання худоби. Жителі мають час і на дозвілля:

Вечорниці, вечорниці

Прийшли дівки й молодиці.

Вони шиють, вишивають

Ще й пісні вони співають.

Народні свята - ще один спосіб спілкування і взаємодії жителів:

В октябре отметим праздник мы, Покров;

Посиделки наши соберем мы вновь.

И придут сюда все, кто душей не стар.

Праздник нас сегодня всех сюда позвал.

От саме після аналізу творчості нашого місцевого поетичного самородку вирішили видати збірничок віршів і започаткувати серію «Таланти рідного краю». Довідались про ази конструкції книги.[2, 3] Макет зворотного боку суперобкладинки може виглядати так. (Додаток 5)

Розділам збірника плануємо дати такі назви «Сповідь душі», «Село моє рідне», «Ода школі», «Календар у віршах».

ІІ. Поетичне мереживо вчителів Роздольської гімназії

Від Любові Іванівни ми дізналися, що її творчістю зацікавилась ще в 2013 році, бібліотекар (на той час Роздольської ЗОШ I-II ступенів), шанувальник поезії, колишній вчитель біології та хімії Прихідько Ніна Олексіївна. Завітали до неї і вона повідала, що в архіві її старенького комп’ютера зберігаються ще й творчі здобутки вчителів школи. Ми були приголомшені інформацією, що вірші писали вчитель початкових класів Руденко Тетяна Олександрівна, вчитель географії і заступник директора з навчально-виховної роботи Помиляйко Любов Василівна і навіть шанований директор Ковтун Наталія Володимирівна.

Що спільне можна відмітити – всім болить доля села і її небагаточисленних жителів. Про це кричить у своїй сповіді Л.В.Помиляйко:

Малюсіньке моє село - Роздолля!

Справжнісіньке роздолля для сорока дворів.

Лиш в чотирьох дворах сміються діти.

Лиш в цих дворах ми маєм школярів.

Живуть тут майже всі пенсіонери,

За сім десятків років - старички.

На господарів схожі їх оселі.

Такі картини осені сумні.

Та як весна приходить,

Все розквітне, краса садків

І пахощі п'янкі і соловейка спів

Чарують серце цих трудівників.

Мій рідний краю, куточок найдорожчий,

Турбує мене доленька твоя.

Хто буде далі жити в цій місцині?

Кому потрібна буде ця земля?

Кому жалітись, хто тут допоможе?

Як відродити селище оце?

Як заохотить молодь тут селитись?

Як зберегти поселення моє?

І знову школа, школа, школа - в віршах Т.О.Руденко, яка її свого часу успішно закінчила (на сьогодні це гімназія). Та для колишніх випускників це школа і нею залишиться, бо має давню історію. За спогадами старожилів, які мають суттєві розбіжності, Роздольїнська початкова школа почала працювати з 1923 року в будинку пана Глібова (за іншими даними Глобова), що знаходився в с. Роздольє (інші джерела стверджують, що школа почала працювати з 1925 року). Імовірно, що з 1927 року (або 1929) початкова школа була реорганізована в семирічну, про що свідчить наявність штампу Роздолівської школи на особовій справі колишнього директора школи Бибик Василя Григоровича. (Додаток 6)

Так як, не збереглися ніякі архівні дані про заснування закладу, тому рішенням Попівської сільської ради № 26 від 17.10.1995 року, саме 1925 рік вважається роком заснування школи. Крім того в «Паспорті санітарно-технічного стану», заповненого директором Чубич (Козюліна) Галиною Харитонівною, що була директором школи з травня 1973 року, говориться, що школа восьмирічна на 120 місць введена в дію: старе приміщення – 1925 рік і прибудова – в 1965 році.

В цьому будинку сто років назад

Жили люди заможні й багаті.

Тут був їх маєток, посаджений сад,

Наказано греблі й ставки прокопати.

В новому будинку, здається не рік

Трудились до сьомого поту

Чи то архітектор, чи то ремісник

Робили не легку й марудну роботу.

У кожній кімнаті чарівні квітки

Розквітлі на стінах і стелі,

Каміни зробили, підлоги міцні,

Щоб тепло і затишно стало в оселі.

А тут, де кімната другого класу,

Я уявляю кабінет господаря.

Ось тут він тримає папери і касу,

А тут все майно він на обліку має.

І я уявляю: в кімнаті оцій,

Де зараз вивчаємо різні предмети,

Колись танцювали панянки

Свої вальси і польки, і менуети.

***

Там, де сонце у листі,

де ставок плюскотить,
як дівчина в намисті,

наша школа стоїть.

Наче шати шовкові,

парк навколо шумить.
Як дівчина в обнові,

наша школа стоїть.

Ніна Олексіївна розповіла, що після виходу на пенсію, до неї також часто почала навідуватись муза. Показала свій маленький збірник, який сама і готувала до друку власними засобами. Перші проби пера були, коли працювала вчителем біології і готувала сценарії виступу екологічних бригад.

Сіренька пташка на криницю сіла

Мабуть вона так пити захотіла

Що страх перед людьми переборола

Та тільки – не знайшло вона нічого.

Даремно пташка у відерце заглядає,

води давно вже в тій криниченьці не має

так, люди звикли воду з крана брати

для чого ж ту криницю доглядати?

Та тільки ж люди, люди схаменіться!

У вас в руках життя малої птиці

Від вас залежить і життя дитини

Давайте разом самознищення припиним!

Коли після виходу на пенсію продовжила працювати бібліотекарем то девізом її роботи стали такі рядки:

В тебе стрес - не переймайся!

Від журби скоріш звільняйся!

Хочеш цінну дам пораду?

В книзі знайдеш ти відраду!

Почитай хвилин із шість -…

Стрес втече – незваний гість.

А як вернеться він знову,

Книгу клич на допомогу!

Як охаректизувала свої поетичні одкровення сама Н.О. Прихідько, то вони належать до філософської та любовної лірики.

И снова холод, снова пустота.

Рвет на куски скальпированную душу.

В глазах дрожит предательски слеза,

Жжет изнутри, броню мою разрушив.

Я боль свою в ладони соберу,

Сожму в комок, и выбросить сумею.

Закрою сердце тихо на замок

А ключ над пропастью сожгу

И в прах развею.

***

Подари мне солнечный лучик…

Я его превращу в котенка.

Он согреет холодным утром

И порадует солнечным днем.

Подари мне немножко тучек…

Я сотку из них одеяло.

Пусть суровой декабрьской ночью

Вам мое отдает тепло.

Подари мне горсточку зорек…

Я возьму их в свои ладони

Размешаю с майской росою

Опою колдовским вином.

Подари мне лиловую свечку…

Я ее разожгу улыбкой

И тебе приготовлю ужин

У камина его подам.

Подари мне капельку счастья…

Я его разделю пополам!

***

В дверь моей судьбы стучится осень

В волосах давно сребрится проседь

А в душе весна живет и процветает

Как в саду ночном жасмином полыхает.

Нежная свирель чарует звуком

Голова шальная идет кругом.

И цветной апрель шумит листвою:

«Вот бы нам вдвоем встретится с тобою».

Є в неї і улюблена форма - вірші на чотири рядочка, як назвала такий розділ авторка: «Всего лишь четыре строчки. В них радость и боль длинною в жизнь…»

Вот моя черно-белая жизнь…

То пунктиром, то просто в полоску

То как лучик весной, то метель и пурга

То веселье и смех, иль слеза на щеке в одиночку

***

Хвилює розум мій логічний парадокс.

Чим пахне мандарин? Напевне Новим роком...

Чи може Новий рік пропахнув мандаринами,

Гілками хвойними і святом для діток?

***

У віконце літо стукать почало

Вся земля розквітла, сонце припекло.

Дітвора в домівках вже не хоче бути

Вабить їх природа, річенька і луки.

Ніна Олексіївна поділилася досвідом, як укладала свій збірник. Показала як створювала обкладинку (Додаток 7), а сторінка з епіграфом (Додаток 8) повністю виражає тип художнього мислення, стилю авторки і на її думку допомагає сприйманню її творчих поривів.

ІІI. Поезія випускників

Та спогади на цьому не закінчились. Напослідок згадалось, що учні не стояли осторонь і плідно приймали участь у різноманітних літературних конкурсах, за це мали відзнаки – грамоти та дипломи.

Так, Ганна Колеснік була нагороджена Дипломом І ступеня ІІ районного етапу літературного конкурсу «Слово про рідну землю».

Рідна школа

Кругом сади,

Веселі квіти.

Село у сні...

А ось і діти.

Там сонце радісно сміється,

Дзвін голосів завжди довкола,

Там пісня завжди дзвінко ллється –

Це ж наша українська школа.

В ній нас навчають поважати

Й любити матір - Україну,

Всі символи державні знати:

Про герб, про прапор, про калину.

Ми зростемо і десь полинем

Та школу згадувати будем.

І те, що було дійсно рідним

В житті ніколи не забудем!

ПЕРШОКЛАСНИКАМ

Вперше в школу завітали

На дзвіночок свій шкільний

Вчителям подарували

Море радісних надій.

Вас навчатимуть читати

Бути гарними дітьми

І писати, й рахувати

Ось такими були й ми.

Зараз всі ми вас вітаємо,

Адже ви вже школярі

А в майбутньому бажаємо

Бути гарними людьми.

Добре вчитися старайтеся,

Вчителів своїх любіть,

Лиха всі остерігайтеся

І помилок не робіть.

Перша вчителька

Перша вчителька прекрасна,

Як на небі зірка ясна.

Вона нас всіх дуже любить,

Всіх по черзі приголубить.

Вчить читати і писати,

Вміти швидко рахувати.

Малюків не ображати,

Старших себе поважати.

Вчить букварик свій любити,

Все життя ним дорожити.

Рідний край любити,

І добро творити.

Розсоха Роман свого часу за роботу подану на Всеукраїнський дитячий конкурс «Джміль і Бджілка» отримав Диплом II ступеня.

Бджолина наука

Ось прийшла весна весела

Зеленіють всюди села

Теплий Олексій настав

Вулик виніс господар.

Після довгої зими

В ньому бджоли ожили

Зашуміли, закружляли

Свій обліт розпочали.

Серед рою бджіл старих

Молодь хоче бачить світ

І кружляють і шумлять

Хочуть старших перегнать.

Як завжди буває в світі

Слухатись не хочуть діти

Серед них не всі покірні,

Роботящі, вмілі, спритні.

Одна бджілка молода

Щось задумала вона

Від подруг своїх відбилась

На листочок опустилась.

Думає - чого літать

Десь квітки якісь шукать?

Цілий день - туди, сюди

Я не зможу так завжди.

Не для того народилась,

Щоб із ранку я трудилась

Хай працює вся сім’я

Проживу без них сама. Але скоро все скінчилось

Все пожовкло, покрутилось

Сонце гріти перестало

Холод розум помутив.

Бджілка мчить хутчіш додому

В’ється, вхід шукає знову

Тільки ніяк їй зайти

Всі затулені щілки.

Вже померзли крильця, лапки

Їсти хочеться! Невтямки,

Що зробилося в сім’ї?

Де поділися усі?

Стука, плаче, стука знову

Пустіть, сестроньки, додому

Я ж замерзну, пропаду

Це ж тепер я вже помру.

Не побачу більше вас,

Це ж така для мене мука

Буду слухатись завжди

Працювати як і ви.

І якась стара бабуся

Відчинила лінтяюзі,

Тільки, каже, будеш знати

Як лінитись і тікати.

Ось тепер ти зрозуміла,

Що погано так вчинила

Треба було працювати,

Приклад з старших завжди брати.

Налітались, наробились,

Ніжки, крильця натрудились.

Та вже так ведеться в світі

Тільки в праці зможеш жити.

Ось така тобі наука

Будеш знать що то за штука

Холод, голод, смерті страх,

Всім неробам буде крах.

Висновки

Наші односельці відкрили перед нами багатогранність своєї творчості. В роботі ми використовували як уривки, так і вірші в цілому, бо проникнутись змістом можна тільки прочитавши все, від першої літери до останньої крапки.

Під час проведення дослідження учасники виявили багато нової інформації стосовно школи. Ознайомилися з архівними документами школи, Цікаво було поспілкувалися з деякими колишніми учнями та вислухали їхні спогади про шкільне життя.

Під час роботи було систематизовано літературні джерела, зроблено аналіз різних думок і підходів щодо оформлення досліджуваних матеріалів.

Робота виявилась пізнавальною і плідною, група працювала з натхненням. Адже у невеликому селі виявилось багато творчих людей, які діляться своїм творчим доробком, поетичними думками про довколишнє.

Поезія – це звжди про вічне. (Ліла Перегуда) . [ 4]