Виховна година "Не маємо права забути..."

Розробка виховного заходу

до Дня пам’яті  жертв Голодомору 1932-1933 років

«Не маємо права забути»

Підготувала:

педагог-організатор

Непочатова Олена Олексіївна

2021

Виховна година «Не маємо права забути»

Мета: виховувати здатність кожної людини на скорботу і пам'ять про мільйони загублених життів співвітчизників, виховувати патріотів своєї держави, ознайомити учнів з трагічним минулим нашого народу; вчити дітей бережно ставитися до історії своєї країни, розкривати її як білі, так і чорні сторінки;

Категорія учасників: 5-6 класи.

Тривалість: 25 хвилин.

Обладнання: на столі рушник, хліб, колоски, запалена свіча. На дошці тема заходу «Не маємо права забути». Аудіо запис мелодії пісні О.Білозір «Свіча», аудіо запис метронома.

Хід заходу

-Сьогоднішня виховна година присвячена пам’яті тих, хто помер у роки Геноциду українського народу – Голодомору 1932-1933 років

-Хіба словами можна передати той жах, який вражає свідомість? Ніколи не пізно говорити про ті страшні події. Адже ця трагедія торкнулася сімей кожного із нас.

Звучить мелодія пісні «Свіча» О.Білозір

Учитель:

... історія нас горем вчить,

Щоб не забулось незабутнє.

Бо там, де пам'ять не мовчить,

Там щастям повниться майбутнє.

...Щоб у ранки і теплі, й холодні

Не ішли шикуватись хрести,

Щоб не плакали душі голодні,

Свічку-пам’ять свою захисти.

Учитель:

...Ніде нехай такого більш не буде!

Хай день новий життя несе нове.

Вклонімось низько сонцю й хлібу, люди!

В достатку Україна хай живе!

Автор вірша Наталія Погребняк.

У роки Голодомору радянська влада наказала забирати у кожній хаті всю іжу до останньої крихти. Забирали все: пшеницю до останньої зернини, хліб, овочі, фрукти…не залишали нічого… Люди помирали від голоду, від хвороби водянки (пили лише воду, м’язи атрофувалися та набрякали), батьки боялися випускати дітей на вулиці, бо був поширений канібалізм. Це був геноцид – навмисне примусове знищення українського народу.Керманичем радянської влади, тим, хто стояв за цим страшним злочином, був Йосип Сталін та його прибічники.

Учитель: Уявіть, в роки Голодомору,

Щоби зберегти дитину хвору,

В Господа молили хоч скоринку,

Учитель: ««Із спогадів про Голодомор 1932-1933 рр…»

Назаренко Марія Василівна – жителька села Новий Кавказ. Рік народження 1924. В сім’ї було троє дітей: Марія, Роза та найменший Олександр. Батьки працювали в колгоспі, який нещодавно був створений. Біда прийшла в 1933 році… Неврожайний рік та ще й великі податки на зерно вимусили сім’ю віддати все державі. Родині з п’яти чоловік довелося харчуватися без куска хліба за рахунок залишків картоплі та буряків. Щоб не загинула корова і давала молоко, розкрили солом’яний дах із сараїв та половини хати. І так робив кожен житель. Корови були основними годувальницями, які врятували життя людей.

Москаленко Ганна Прокопівна - жителька села Новоолександрівка. Рік народження 1925. Згадувала про тяжкі роки 1932-1933… В селі був голод, але в основному померлих не було. Їли юшку з буряка, мерзлої картоплі. Діти та люди набували дистрофічної форми. Багатодітним сім’ям в скрутному становищі допомагали в мізерній кількості продуктами німці-колоністи, які залишилися жити після їх розкуркулення. Від хвороби водянки помер хлопчик Яша…

Я знаю з розповідей селян, яких неймовірно тяжких зусиль коштувало посіяти навесні поля, але все було зроблено своєчасно. Люди були виснажені, але їм давало сил те, що це більше не повториться. Люди ще продовжували жити на траві та городині, про хліб намагалися не згадувати. І вже нічого казати про сміх, веселощі та жарти.

Як можна було винести таке горе? Як можна владі так ставитися до своїх людей? Я не можу знайти слів, щоб висловити, чого заслуговують такі катівники! Це їхня совість і їх байдуже безвинно загублені життя мільйонів українців. Ми, нащадки, будемо їх осуджувати, поки живі.»

На нашому столі майорить свіча, нехай у ваших душах залишиться її маленький вогник, як спомин про тих, кого сьогодні немає серед нас, хто помер страшною смертю, дай, Боже, щоб це ніколи більше не повторилось!

Хай світло від свічки у небо летить,

Хоча б одну душу зігріє в цю мить.

Щоб душа ця загублена спокій знайшла

І у вічність до Бога вона відійшла.

Учитель: Хвилиною мовчання пом’янемо усіх тих, хто поліг від страшного голоду 1932-1933 років.

Хвилина мовчання

(звучить метроном)

Учитель: Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією.

Озиратися в минуле треба кожному. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу.

   Нині доля Батьківщини в руках Ваших батьків, завтра – у Ваших. Аби трагедії народу ніколи не повторилися необхідно, щоб Ваші руки були міцними, надійними, голови – світлими, а серця – благородними.

   Цього року 27 листопада, у суботу, о 16:00 долучіться разом із вашими батьками до акції «Запали свічку», щоби довести усьому світові, що ми пам’ятаємо та не маємо права забути всіх несправедливо загиблих у роки Голодомору 1932-1933 років.