Народна педагогіка – неоціненний скарб українського народу

 Порошенко Світлана Вікторівна,

викладач української мови та літератури

Ізмаїльський агротехнічний фаховий коледж

М. Ізмаїл, Одеська область, Україна

e-mail: sv.poroshenko18@gmail.com

Народна педагогіка – неоціненний скарб українського народу

Народна мудрість каже: «Як би ти не знав багато, більше за народ не знатимеш».

У складних умовах багатовікового поневолення та етнічного розчленування ми, українці, створили своє, властиве лише нам, духовне середовище життєдіяльності, виробили особливу систему звичаїв, вірувань, світорозуміння, моральних, правових, етнічних та естетичних форм.

В умовах державної незалежності неможливо сформувати нові духовні цінності без глибокого й систематичного пізнання народної духовності та матеріально-побутової культури.

Український народ упродовж віків виховував та навчав своїх дітей за законами та правилами, які створив сам. Вони активно діяли, і діють нині, у звичаях народу, відображаються в обрядах, традиціях роду, родини та реалізувалися у праці й поведінці кожного українця. Ці закони та правила народної мудрості лежать в основі народної педагогіки, яка є одним з найбільших надбань народу.

Сукупність традиційних форм і засобів виховання, навчання та підготовка дітей до життя і праці і є народною педагогікою. Поняття «народна педагогіка» увів К. Ушинський, стверджуючи, що «виховання так ж давнє, як і сам народ». Знання народу про виховання випливають з живого досвіду підготовки до життя підростаючих поколінь. Носіями народної педагогіки були старші люди в сім′ї й громаді, наділені природною мудрістю, добротою, людяністю, працьовитістю.

Найкращим колективним вихованням та осередком народної педагогіки була й залишається сім′я. В Україні завжди панував культ родини, рідної домівки, глибокої пошани до батьків та свого роду. Кожна родина у вихованні дітей, починаючи уже з дня народження, дотримувалася певної системи правил народної педагогіки, які закріплені у неписаному моральному кодексі народної мудрості.

Не роби зла ні людям, ні природі.

«Роби так, щоб батьку-матері не було соромно від людей», «До людей з добром, то й від людей з добром», - говориться у прислів′ях. У дітей батьки виховували почуття взаємодопомоги, поваги до старших, ввічливості, щирості.

Дуже великого значення надавалося вихованню любові до рідної землі: «Не плюй на землю, бо не буде родити» тощо.

Тільки в чесній праці твоя добра слава й твоє безсмертя.

З погляду народної моралі, праця – це найвища чеснота, найголовніша засада життя. Виховання працьовитої людини починалося ще змалечку. У колискових піснях новонародженому бажали, щоб було охоче й робоче.

Навіть у дитячих іграх та розвагах уже імітувалися певні трудові процеси: «А ми просо сіяли», «Сіять мак». А в обрядових піснях також оспівувалися селянська праця: «Щедрик, щедрик, щедрівочка», «Сійся, родися». Під час дозвілля, на вечорницях, дівчата пряли, вишивали, хлопці лущили кукурудзу.

У найтяжчі дні свого народу, своєї Батьківщини стань на її захист, бо так роблять справжні патріоти.

Вихованню любові до батьківської хати, до колискової, до сім′ї, до рідної мови і народної пісні сприяла народна поезія, героїчний козацький етнос.

Найбільше багатство людини – її здоров′я.

Велику увагу народна педагогіка приділяла фізичному здоров′ю людини. У казках, переказах, думах, прислів′ях наводяться приклади, де фізична сила підноситься до ідеалу: «Сила для праці, а не для цяці».

Навчатися прекрасному і величному.

З дитинства дітям прищеплювали певні естетичні смаки. Починаючи з маминої пісні і далі через обрядову поезію та народне мистецтво прилучали до світу прекрасного. Також навчали грати на музичних інструментах (сопілці, скрипці), вишивати, малювати тощо.

Сучасна молодь повинна відібрати усе найцінніше, що створене народом, щоб не урвався зв′язок часів.

Щоб досягти успіхів у педагогічній діяльності, необхідно спиратися на виховну систему, створену нашим народом, у якій враховуються природні схильності людини, своєрідність національного характеру, що сформувався під впливом середовища та обставин, цінності, ідеали духовної культури. І від кожного з нас залежить, якою буде наша роль у започаткуванні нових надбань світової цивілізації.

Список використаних джерел

1.                Бабій В. Сімейні традиції та їх виховне значення // Позакласний час, 2004, -№7-8, С.27-31.
2.                Єрохіна І. Традиційне родинне виховання в українській сім'ї // Рідна школа, 1998.-№7-8, С. 31.
3.                Каюков В. Духовні ідеали сім'ї - першооснова життя дитини // Рідна школа, 1998 . - № 7-8, С. 34-37.
4.                Національна доктрина розвитку освіти України у XX столітті // Освіта. -№60-61.-24-31.10.2001.
5.                Словник української мови. К., 1970 .- т. 1. - 560 с.
6.                Стельмахович Г. П. Виховний потенціал української родини // Учитель, 1998,-№6, С.52-55.
7.                Стельмахович М. Г. , Червінська І. - Етнопедагогічні основи української національної школи-родини // Рідна школа, 1998 . - № 7-8, С. 37-39.
8.                Українознавство: Посібник /Уклад.: В. Я. Мацюк, В. Г. Пугач. - К.: Зодіак -ЕКО, 1994.-399 с.