19 квітня о 18:00Вебінар: Як організувати якісний урок літератури для учнів із кліповим мисленням

"Населення Європи. Особливості економіки країн Європи."

Про матеріал
1. Населення Європи: демографічні процеси. 2. Особливості економіки країн Європи. 3. Первинний сектор економіки 4. Вторинний сектор економіки 5. Третинний сектор економіки
Перегляд файлу

Завгородня Т.В.

 

Тема Населення Європи. Особливості економіки країн Європи.

Мета:  сформувати   у  студентів  загальні  уявлення  про народонаселення та стан  і  розвиток сучасної економіки Європи;  вдосконалити  навички самостійно добирати  і  аналізувати  матеріал;  продовжити  формування умінь узагальнювати і робити висновки, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки; вдосконалити навички роботи з тематичними картами атласу.

Обладнання:   політична  карта  світу,  політична  карта  Європи, фізична карта Європи, атласи, кар­тосхема підручника “ Історико- географічні регіони»

Основні поняття: урбанізація, мегаполіс, агломерація, густота населення, тип відтворення, демографічна політика, «старіння нації»,економічно активне населення (ЕАН),  високорозвинуті країни, велика сімка, країни перехідної економіки, реіндустріалізація, постіндустріальні країни

Тип заняття: комбіноване.

Література:

1. Географія (рівень стандарту)» підручник для 10 класу закладів згальної середньої освіти/Бойко В. М., Брайчевський Ю. С., Яценко Б.П. — Ê.; Ірпінь: ТОВ «Видавництво «Перун», 2018 — 256 с.: іл.

2. Географія (рівень стандарту) : підруч. для 10 кл. закл. заг. серед. освіти / С. Г. Кобернік, Р. Р. Коваленко. – Кам’янець-Подільський : Абетка, 2018. – 256 с. : іл.

3. Географія (рівень стандарту): підруч. для 10кл.загальноосвітн. навч.закл.: Рівень стандарту, академічний рівень./Пестушко В.Ю., Уварова Г.Ш., Довгань А.І.-К.:Генеза, 2018.-192с.

4. Географія : Підруч. для 11 кл. загальноосвіт. навч. закл. : профіл. рівень / Л.Б. Паламарчук, Т.Г. Гільберг, А.І. Довгань. - К. ; Генеза, 2011. - 304 с. :іл .

5. Соціально- економічна географія світу. 10 клас: зошит для практичних робіт/ О.Г.Стадник, В.Ф.Вовк.- Вид- во «Ранок», 2018.-57с., карти.+Додаток (12с.).

 

Міжпредметні зв’язки: історія, економіка, фізична географія, демографія

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН

1. Населення Європи: демографічні процеси.

2. Особливості економіки країн Європи.

3. Первинний сектор економіки

4. Вторинний сектор економіки

5. Третинний сектор економіки

1Населення Європи: демографічні процеси

  Демографічні процеси Кількість та якість населення, а також причини, які призводять до їхньої зміни, вивчає наука «демографія». Вона розглядає демографічні процеси, до них належать:

-природний рух, або відтворення населення (залежить від показників народжуваності та смертності) 

- механічний рух, або міграції населення (розрізняють внутрішню та зовнішню).

Якість населення передбачає його можливість до самовідтворення та характеризується такими показниками, як шлюбність, розлучуваність, рівень здоров’я.

Питання Пригадайте, які ознаки характерні для І типу відтворення населення. Які проблеми з ним пов’язані?

Залежно від показників народжуваності, смертності, тривалості життя виділяють  2 типи відтворення населення:

І тип відтворення – для нього характерні невисокі показники народжуваності, невисока сертність та невисокий природний приріст.

ІІ тип відтворення- високі показники народжуваності, невисокі показники смертності та високий природний приріст

Населення Європи

 Людина почала заселяти Європу з давніх часів. Предки сучасних європейців багато тисячоліть тому займалися мисливством і землеробством, хоча й жили у печерах. Здавна Європа була осередком розвинутої цивілізації.

Населення Європи  складає 742 млн осіб близько 9,9 %  загальної  кількості  населення  світу.

Кількість населення Європи залежить  від природного приросту та міграцій. В останні десятиліття в Європі знижується народжуваність (10,34 ‰), спостерігається низький природний приріст населення (0,05 ‰). З низькою народжуваністю пов'язані зміни у віковому складі населення. У багатьох країнах відбувається зменшення частки дітей і молоді та підвищення частки літніх людей («старіння нації»).У деяких країнах відбувається депопуляція (смертність  переважає народжуваність). Все це ознаки І типу відтворення населення. Ситуацію з відтворенням населення в сучасній Європі називають «демографічною зимою».

Зниження народжуваності при зростанні тривалості життя властиво Європі вже понад 100 років.

Причини зниження рівня народжуваності

  1. Зайнятість жінок на роботі
  2. Пізні шлюби )жінки 24-28р., чоловіки- 26-30р.)
  3. Часті розлучення
  4. Менталітет жінок
  5. Зростання «ціни дитини» (дороге утриання)
  6. Підвищення рівня культури суспільства
  7. Поширення міського способу життя
  8. Шкідливі звички, нещасні випадки тощо.

Внаслідок складної демографічної ситуації частка Європи в світовій кількості населення за останні 65 років скоротилася з 15,5 до 9,9%. Отже, демографічну кризу в країнах Європи визначають дві протилежні тенденції: зменшення рівня народжуваності з та зростання тривалості життя (майже 79р.). Відповідно до прогнозів ООН, до 2025 р. загальна кількість населення Європи практично не зміниться, а до 2050 р. почне скорочуватися.

Механічний рух населення (міграції)

З початку 90-х років ХХ  ст. механічний рух населення став основним чинником його зростання в країнах Західної та Північної Європи. Ці субрегіони – основний світовий центр притягання імміграційних потоків з Південної та Східної Європи, Північної Африки, Західної та Південної Азії, островів Карибського моря. За кількістю мігрантів серед країн Європи лідирують Німеччина (понад 7 млн осіб), Франція та Велика Британія. Останнім часом імміграція до Європи набула масового  характеру. Нині немісцеве населення становить у середньому близько 10% від загальної кількості населення регіону.  

Основні причини імміграції до Європи  економічні: майже 40% офіційних переселенців прибули до європейських країн у пошуках роботи. Решта – ті, хто звернувся з проханням про притулок або приїхали із метою возз’єднання з родиною. Водночас у Європі перебуває близько 5 млн нелегальних мігрантів.

Наслідки імміграції

«+»

  1.  мігранти -джерело дешевої робочої сили в країнах, де вже сьогодні кожна  шоста людина старша за 65 років.

«-»

  1. притік мігрантів з охоплених війнами країн Африки та Близького Сходу призводить до численних людських жертв на шляху до Європи та в самій Європі;
  2. фінансове навантаження на країни Європи: для їхнього облаштування уряди європейських країн виділяють значні кошти;
  3. соціальне навантаження на країни Європи

Україна не фігурує як кінцева точка прибуття політичних біженців, а є країною-транзитером на їхньому шляху до ЄС.

Віковий та статевий склад населення Європи

-діти- 17 – 21% ;

-літні люди-18 – 24%;

астка людей працездатного віку - 55 – 60% (поступово скорочується);

-жінки-52%, чоловіки- 48%.

Національна, мовна та релігійна структура населення.

На території Європи проживає майже 90 різних за культурним та етнічним складом націй (без урахування азійської частини Росії). 33 з них є титульними державотворчими націями, що відбивається в назвах країн. 8 європейських націй належать до найчисленніших у регіоні (понад 30 млн осіб): російська, німецька, французька, англійська, італійська, іспанська, українська та польська. У межах держав проживають численні етнічні та національні меншини (близько 14% населення регіону).

За національною структурою населення більшості країн Європи є однонаціональним (т.я. етнічні межі в основному збігаються з державними кордонами). Багатонаціональних країн лише п’ять: Велика Британія, Іспанія, Швейцарія, Молдова та Росія. Двонаціональною є Бельгія.

Населення континенту належить до європеоїдної раси. 

??? Пригадайте характерні риси людей цієї раси?

95% населення Європи говорить мовами індоєвропейської мовної сім’ї, до якої належать різні гілки та мовні групи. Найпоширенішою в Європі є німецька мова (є єдиною державною мовою  в Німеччині, Австрії та Ліхтенштейні та однією з державних – у Швейцарії, Люксембурзі та Бельгії). Найбільша кількість європейських жителів спілкується мовами слов'янської (країни Східної Європи), германської (західноєвропейські країни) та романської (народи Південно-Західної Європи) мовних груп.

Частина населення Європи говорить мовами уральської мовної сім’ї, фінно-угорської гілки (угорська, фінська, естонська, а також мови народів Приуралля в Росії). На Мальті говорять мовою, близькою до арабської, яка належить до семіто-хамітської мовної сім’ї. Гагаузька та кримськотатарська мови належать до алтайської мовної сім’ї, тюркської гілки.

За релігійною належністю абсолютна більшість народів Європи сповідує християнство, яке представлене трьома основними гілками:

-католицтво переважає в Південній та Західній Європі;

-протестантизм  – у Північній Європі;

-православ’я  – у Східній Європі.

Мусульманство (іслам) сповідують в Албанії, Боснії і Герцеговині, в Приуралля.

Розміщення та густота населення

В Європі населення розміщено більш-менш рівномірно, але характеризується високою густотою. Тут немає малозаселених або незаселених територій, як в інших частинах світу. Рекордсменом за густотою населення є район долини Рейну.

 Завдання За картою атласу "Густота населення" відшукайте райони з найбільшою і найменшою густотою населення.

Головна смуга розселення простягається з півночі на південь від Північної Ірландії через Англію, долину Рейну до Північної Італії (переривається в Альпах). Тут зосереджено багато галузей промисловості та інтенсивне сільське господарство, сильно розвинена інфраструктура.  

Інша смуга проходить в широтному напрямку, від Бретані, вздовж річок Самбр і Маас через північ Франції до Німеччини (Рурська область). Тут зародилися промислові райони, що призвело до підвищення природного приросту населення і притоку робочої сили.

У цих 2-х смугах проживає близько 130 млн осіб, середня густота населення сягає 119 осіб/км². Найбільш густо заселені  Північна Франція,  Рур (Німеччина),  Нідер­ланди.

Досить висока густота населення характерна для ряду країн Центрально-Східної Європи, але розміщено воно нерівномірно, малозаселеними є гірські території і лісові масиви.

Чимало населення східної частини  Південної Європи зосереджене на узбережжі Адріатичного моря. Серед країн Східної Європи високу густоту населення має Молдова — 130 осіб/км², Україна — 80 осіб/км². 

 

Середній показник густоти населення становить 65 осіб/км2 . Європа – один з трьох ареалів світу з максимальною густотою населення. Найбільшого значення цей показник досягає в чотирикутнику міст Ліверпуль (Велика Британія) – Гамбург (Німеччина) – Базель (Швейцарія) – Париж (Франція) ( 1 000 – 3 000 осіб/км2 , на заході Німеччини – навіть до 5 000, в Нідерландах – до 7 000 осіб/км2)

 До держав з найвищим показником густоти населення в світі належить ряд європейських країн: Монако (18 679 осіб/км2 ), Ватикан (1 914 осіб/км2 ) і Мальта (1 432 осіб/км2 ). Найменший показник серед країн Європи має Ісландія – близько 3,0 осіб/км2.

Середній рівень урбанізації  (частка міського населення) Європи — 73 %, а головною  формою  розселення є   міські агломерації,  найбільші— Лондонська (близько 13,9 млн чол.), Московська (12,7 млн чол),   Паризька (понад 11,3 млн чол.), Рейн-Рур (11лн осіб).

Унаслідок зростання сусідніх агломерацій в Європі сформувались мегаполіси: Англійський (Лон-Лів) і Прирейнський міждержавний (Нідерланди, Франція, Німеччина), в кожному з них проживає 30-35 млн осіб. 

В Європі існує 36 міст-мільйонерів (без азійської частини Росії). Серед них до міст-мультимільйонерів належать Москва (12,4 млн осіб), Лондон (8,7 млн осіб) та Санкт-Петербург (5,3 млн осіб). Серед міст-мільйонерів є українські міста: Київ (2,9 млн осіб) і Харків (1,4 млн осіб).

Економічно активне населення(ЕАН) становить 66 % загальної кіль­кості працездатних, тому  рівень  безробіття  досить  високий  і  стано­вить 15—17 млн чол.

 

2.  Особливості економіки країн Європи

1.Зарубіжна Європа, як цілісний регіон, займає І місце в світовому господарстві (25,2% ВВП світу при площі 15,5% світу і долі населення 9,9% світу):

  • за розмірами промислового і сільськогосподарського виробництва;
  • з експорту товарів і послуг;
  • за запасами золота і валюти;
  • за розвитком міжнародного туризму.

2.Економічну міць регіону, в першу чергу, визначають чотири країни, що входять в “велику сімку” країн Заходу:

  • ФРН;
  • Франція;
  • Великобританія;
  • Італія.

Ці країни володіють найбільш широким комплексом різних виробництв. Але співвідношення сил між ними за останні десятиліття змінилося. Роль лідера перейшла від Великої Британії (“майстерня світу”) до ФРН.

Національні економіки високорозвинутих держав Європи перебувають на постіндустріальному етапі розвитку. Протягом кількох десятиліть скорочувалася доля первинного та вторинного секторів та зростала роль у створенні ВВП і концентрації працюючих у сфері послуг (третинному, четвертинному та п’ятому секторах).

Нині високорозвинуті держави Європи взяли курс від деіндустріалізації на реорганізацію промисловості. Першочерговими завданнями у цьому напрямі є запровадження у виробництво новітніх досягнень науки і техніки, перехід до енерго- та матеріалозбережувальних технологій. Уряди країн особливу увагу приділяють перебудові старих малоефективних виробництв і розвитку новітніх технологій. Зокрема, у рамках ЄС було розроблено програми з часткового зростання та реорганізації традиційних виробництв (сталеварного, синтетичних волокон, текстильного, нафтохімічного, суднобудування) та створення ряду нових. Одним з напрямів структурної політики держав Європи стало залучення прямих інвестицій закордонних компаній. Усі ці заходи називають реіндустріалізацією- перехід промислового виробництва на нові технологічні основи, тобто прогресивні «високі» технології

3. З інших країн закордонної Європи найбільшу економічну вагу мають:

  • Іспанія;
  • Нідерланди;
  • Швейцарія;
  • Бельгія;
  • Швеція.

Іх економіка спеціалізується на окремих галузях, які завоювали  світове визнання. Малі та середні країни особливо широко втягнуті у всесвітні економічні відносини. Найбільш високого рівня відкритість економіки досягла у Бельгії та Нідерландах.

Особливе місце на економічній карті регіону займають країни Східної Європи, де з кінця 80- х рр. відбувається перехід від колишньої системи суспільної власності і централізованого планування до системи, заснованої на ринкових принципах (країни перехідної еконоіки) . Ці постсоціалістичні країни, які довгий час у своєму соціально- економічному розвитку орієнтувалися на СРСР (а країни Балтії входили до нього), тепер більше “дивляться” на Захід Європи. Така зміна орієнтації надає велику дію на галузеву і територіальну структуру їх господарства, на напрям зовнішньоекономічних зв’язків. Ці країни перебувають на індустріальному або індустріально-аграрному етапі розвитку. На частку промисловості в структурі національного доходу цих країн припадає в середньому від 45 до 60%. У більшості країн переважає вторинний сектор економіки.

Найважливішою рисою сучасної Європи є зростання взаємозалежності національних економік країн регіону, зростання міжнародного руху товарів і капіталу, розвиток інтеграційних процесів, інтенсивний перехід країн від замкнених національних господарств до економіки відкритого типу, спрямованої на зовнішній світ. Тобто одним з найважливіших напрямів політико-економічного сучасного розвитку Європи є глибокі інтеграційні процеси в економічній, монетарній та політичній сферах.

Економічний простір Європи є нерівномірним. У його просторовій організації господарства можна виокремити «центральну вісь розвитку» -тягнеться з півдня Великої Британії до півночі Італії на 1 600 км (займає менш ніж 1/10 площі Європи, але там сконцентровано понад 1/4 її населення, 2/3 промислового потенціалу, великі фінансові центри та світові міста). Там розташовані два європейські мегаполіси, низка великих міських агломерацій. Унаслідок регіональної економічної інтеграції у межах «центральної осі розвитку» сформувалися «транскордонні райони» між Бельгією, Нідерландами та Німеччиною; Францією та Німеччиною; Францією та Швейцарією; Німеччиною та Люксембургом.

Причини успішного розвитку європейських країн

На території регіону відбувалися битви двох світових  війн, що руйнували  господарство  практично  повністю, однак високий  рівень життя населення швидко відновлювався. Однією з головних причин  є  iнтенсивні зв'язки  регіону -як зовнішні, так і внутрішні.

Західна Європа посилила внутрішню єдність  створенням  Європейського Союзу і до кінця тисячоліття, використавши  свій  вплив, можливості і ресурси, вийшла на світову арену як єдине ціле - в торгівлі, економіці, політиці, культурно-технічному обміні.

 Маастрихтський договір 1991р. поклав початок існуванню  найбільшого  у  світі  торгово-економічного  блоку, загальний ВВП якого можна  співставити  з  ВВП  США, а науково-технічний і фінансовий потенціал поступається тільки США. Європейський союз концентрує на внутрішньому ринку 40 % торгівлі товарами і 30 % — послугами. Країни — члени ЄС у 1997 р. схвалили прийом ще п'яти країн — Угорщини,  Кіпру,  Польщі,  Чехії  і  Словенії які увійшли до Союзу в 1999 р.

 

3.Первинний сектор економіки

Добувна промисловість. З кінця ХХ ст. через виснаження ресурсів й ускладнення умов їх видобування роль добувної промисловості в Європі різко знизилася. Через те нині спостерігаються суттєві диспропорції між споживанням мінеральної сировини в регіоні та власним видобуванням. При цьому відчувається гострий дефіцит окремих її видів, особливо руд кольорових металів та енергоносіїв. Потреба у близько 3/4  необхідних для виробництва корисних копалин задовольняється завдяки імпорту.

 Основні райони видобування мінеральних ресурсів:

1.Північне море,

2.Верхня Сілезія,

3.Скандинавія,

4.Середземномор’я.

На шельфі Північного моря ведеться розроблення природного газу та нафти. Безперечно лідирує в Європі за їх видобутком Норвегія (без урахування Росії). Окрім того, як природний газ, так і нафту в Північному морі видобуває Велика Британія, природний газ – Нідерланди. Видобування нафти контролюють великі компанії: British Petroleum, Mobil, Occidental, Shell/Esso, Philips. Країни Європи є великими споживачами імпортної сирої нафти. На них припадає понад 40% її світового імпорту. Нафта надходить переважно з країн Близького Сходу та Африки. Частину власної видобутої нафти експортують Велика Британія та Норвегія переважно до сусідніх європейських країн. Переважна частка імпортного природного газу в Європу надходить газопроводами з Росії.

В Верхній Сілезії ( Польща) видобувають кам’яне вугілля, яке залягає в зручних геологічних умовах, тому має відносно низьку собівартість. Нині Польща стала найбільшим виробником кам’яного вугілля в ЄС, але й вона скоротила видобуток цієї сировини майже у 1,5 раза.

Скандинавія- район видобування рудних ресурсів (Швеція) та поліметалічних руд, з яких вилучають мідь на території Швеції, Фінляндії та Норвегії, нікель  – на території Фінляндії, свинець та цинк  – на території Швеції. Країни Європи виплавляють кольорові метали переважно на імпортній сировині з країн, що розвиваються.

Середземномор’я -видобування алюмінієвих руд (бокситів)- Греція та Хорватія,  в минулому -  південь Франції.

З нерудної сировини Європа найбільш відома видобуванням калійних солей. На 1-ше місце в світі за їх видобутком вийшла Білорусь. Також розвинуто це виробництво в Німеччині. Видобуванням білого мармуру відома Італія; каоліну (білої глини) – Німеччина; графіту – Чехія, Австрія.

 

Сільське господарство

У світовому виробництві на частку країн Західної Європи припа­дає 1/4 промислової продукції і 1/5 — сільськогосподарської:                                                                                                            

   — галузева структура господарства країн Західної Європи характеризується переважанням частки промисловості і невиробничої сфери;

   —  у галузевій структурі промисловості регіону провідну ролі відіграють обробні галузі, що співвідносяться до видобувних приблизно як 9 : 1;

   —  промисловість і сільське господарство регіону орієнтуються на виробництва, що зберігають сировину, енергію, витрати праці і використовують новітні науково-технічні досягнення;

 —  у галузевій  структурі  сільського  господарства лідирує  тваринництво;

—  господарство країн Західної Європи високо розвинене і характеризується високими показниками сумарного ВВП;

  •       у сільському господарстві чітко  простежується  приміська  і  зональна спеціалізація:

Північна Європа — найбільший у світ район інтенсивного  м'ясо-молочного  тваринництва,  де  також  вирощують льон,  картоплю,  жито,  ячмінь, цукровий буряк;

Середня  Європа спеціалізується  на  вирощуванні  зернових (пшениця,  кукурудза, ячмінь тощо), овочів і фруктів помірного  поясу в  поєднаннi  з  м'ясо-молочним тваринництвом;

Південна (Середземноморська Європа — район тропічного сільського господарства, де вирощують також зернові;

Лісова промисловість

 На Європу припадає 1 /4 площ лісів земної кулі. Ліси вкривають 44% регіону. Майже 80% лісів Європи припадають на Росію. Найбільшою лісистістю території вирізняється Фінляндія: ліси вкривають 76% її території. На більшій частині Європейського регіону 80 – 90% лісів доступні для заготівлі.

Площа лісів у Північній та Західній Європі зростає. За останні 15 років відновлено 13 млн га лісу, що дорівнює площі Греції. Натомість у Східній Європі показник лісистості удвічі нижчий за середньоєвропейський. Там через надмірну експлуатацію площа лісів неухильно скорочується. Лише 26% європейських лісів вважаються природними. Без урахування Росії цей показник є значно меншим – 5%. Приблизно 4% лісів є штучними, а решта (три чверті) порушено в результаті діяльності людини й вважаються напівприродними.

Скандинавія (“лісовий цех регіону”) та європейська північ Росії є основними районами лісозаготівлі. З цих територій деревина експортується до лісодефіцитних країн.

Велике значення має лісозаготівля в гірських лісах Альп (Австрія, Швейцарія, Словенія) та Карпат (Україна, Румунія). що орієнтується насамперед на джерела сировини, перетворилася на галузь міжнародної спеціалізації Швеції та Фінляндії, які давно вже утворюють головний

4.Вторинний сектор економіки

У паливно-енергетичному господарстві більшості країн зарубіжної Європи провідне місце зайняли нафта і природний газ, що видобуваються як у самому регіоні (Північне море), так і імпортовані з країн, що розвиваються, та Росії. Видобуток і споживання вугілля у Великобританії, ФРН, Франції, Нідерландах, Бельгії різко скоротилися. У східній частині регіону орієнтація на вугілля ще зберігається, причому не стільки на кам’яне (Польща, Чехія), скільки на буре.

На вугільні басейни орієнтується і більшість ТЕС. Але вони побудовані також у морських портах (на привізному паливі) і у великих містах. Все більший вплив на структуру і географію електроенергетики надає спорудження АЕС – особливо у:

  • Франції;
  • Бельгії;
  • ФРН;
  • Великобританії;
  • Чехії;
  • Словаччини;
  • Угорщини;
  • Болгарії.                                                     Їх у регіоні вже понад 80.

На Дунаї та його притоках, на Роні, верхньому Рейні, Дуеро споруджено ГЕС або цілі їх каскади. Але все ж у більшості країн, за винятком Норвегії, Швеції та Швейцарії, ГЕС грають тепер допоміжну роль. Оскільки гідроресурси регіону використані вже на 4/ 5, останнім часом будуються переважно більш економічні ГАЕС. В Ісландії використовується геотермальна енергія.

Металургійна промисловість Європи сформувалася ще до початку епохи НТР. Чорна металургія отримала розвиток у країнах, що володіють ресурсами:

  • ФРН;
  • Великобританії;
  • Франції;
  • Іспанії;
  • Бельгії;
  • Люксембурзі;
  • Польщі;
  • Чехії.

Після другої світової війни великі комбінати були побудовані в морських портах з орієнтацією на імпорт високоякісної і дешевої залізної руди і металобрухту. Найбільший з комбінатів, споруджених у морських портах, знаходиться в Таранто (Італія).

Останнім часом будуються переважно не великі комбінати, а міні-заводи.

Найважливіші галузі кольорової металургіїалюмінієва і мідна промисловість. Виробництво алюмінію виникло як у країнах, які мають запаси бокситів (Франція, Італія, Угорщина, Румунія, Греція), так і в країнах, де немає алюмінієвої сировини, але виробляється багато електроенергії (Норвегія, Швейцарія, ФРН, Австрія). Останнім часом алюмінієві заводи дедалі більше орієнтуються на сировину, що надходить із країн морським шляхом.

Мідна промисловість отримала найбільший розвиток у:

  • ФРН;
  • Франції;
  • Великобританії;
  • Італії;
  • Бельгії;
  • Польщі;
  • Югославії.

Машинобудування – провідна галузь промисловості зарубіжної Європи, яка є його батьківщиною. На цю галузь припадає 1/3 всієї промислової продукції регіону та 2/3 його експорту.

Особливо великий розвиток отримала автомобільна промисловість. Світовою популярністю користуються такі марки автомобілів, як:

  • “Рено” (Франція);
  • “Фольксваген” (ФРН);
  • “Мерседес” (ФРН);
  • “ФІАТ (“Фабрика Італьяна Аутомобілі Торіно”);
  • “Вольво” (Швеція);
  • “Татра” (Чехія);
  • Автобуси “Ікарус” (Угорщина).

У Великобританії, Бельгії, Іспанії, інших країнах працюють заводи компанії “Форд- мотор”.

Машинобудування, що орієнтується насамперед на трудові ресурси, наукову базу та інфраструктуру, найбільше тяжіє до великих міст і агломерацій, включаючи столичні.

Хімічна промисловість в зарубіжній Європі займає ІІ місце після машинобудування. Особливо це відноситься до самої “хімізованої” країни не тільки цього регіону, але й усього світу – ФРН.

До другої світової війни хімічна промисловість орієнтувалася на кам’яне і буре вугілля, калійні і поварені солі, пірит і розміщувалася в районах їх видобутку. Переорієнтація галузі на вуглеводневу сировину призвела до того, що вона зрушилася “до нафти”. У західній частині регіону це призвело до виникнення великих центрів нафтохімії в естуаріях Темзи, Сени, Рейну, Ельби, Рони, де ця галузь поєднується з нафтопереробкою.

Найбільший в регіоні вузол нафтохімічних виробництв і нафто- переробних заводів (НПЗ) сформувався в естуарії Рейну і Шельди в Нідерландах ( район Роттердама). Фактично він обслуговує всю Західну Європу.

У східній частині регіону зрушення “до нафти” привело до створення НПЗ і нафтохімічних комбінатів на трасах магістральних нафто- і газопроводів.

Головні нафтопереробні та нафтохімічні підприємства Чехії, Словаччини, Польщі, Угорщини були побудовані на трасі міжнародного нафтопроводу “Дружба” і газопроводів, по яких надходили нафту і природний газ з Радянського Союзу. У Болгарії з тієї ж причини нафтохімія “зрушена” до узбережжя Чорного моря.

Регіон виробляє більше металообробних верстатів, промислових роботів, точних та оптичних приладів, автомобілів, тракторів, нафтопродуктів, пластмас, хімічних волокон, ніж США.

Легка промисловість значною мірою втратила своє колишнє значення. Старі текстильні райони (Ланкашир і Йоркшир у Великобританії, Фландрія в Бельгії, Ліонський у Франції, Міланський в Італії, Лодзинський район Польщі)  існують і в наші дні. Але останнім часом легка промисловість зміщується до Південної Європи, де  є резерви дешевої робочої сили. Так, Португалія перетворилася чи не в головну “швейну фабрику” регіону. А Італія з виробництва взуття поступається лише Китаю.

У багатьох країнах зберігаються також багаті національні традиції у виробництві:

меблів; музичних інструментів; виробів зі скла; металу; прикрас; іграшок і т. д.

 

5.Третинний сектор еконоіки

Сфера послуг у країнах Європи- це провідний  сектором економіки високорозвинутих країн Європи є сфера послуг. У ній працює 65% економічно активного населення. Заклади сфери послуг створюють близько 70% ВВП країн ЄС. Внесок сфери послуг в економічне зростання Європи перевищує внесок промисловості. У країнах Європи за останні півстоліття частка витрат людей на послуги зросла у 1,5 раза.

Транспорт. Країни Європи мають тісні економічні зв’язки всередині регіону завдяки потужній транспортній системі. Транспортні мережі країн мають або радіальну конфігурацію (наприклад, у Франції), коли дороги сходяться до столиці, яка є найбільшим транспортним вузлом, або поліцентричну (зокрема, у Німеччині), коли великих транспортних вузлів в країні є кілька.

Основу транспортної мережі Європейського регіону становить система високошвидкісних залізниць. Високошвидкісними є потяги (понад 250 км/год). Першими країнами з такими дорогами були Франція (з 1981 р.), Італія (з 1984 р.) та Німеччина. У них, а також в Іспанії використовується вітчизняний рухомий склад, в інших країнах Європи – іноземні потяги. Західна частина Європи об’єднана в єдину високошвидкісну залізничну мережу Eurostar і Thalys. За протяжністю високошвидкісних ліній 1-ше місце в Європі та 2-ге у світі (після Китаю) належить Іспанії. З 1994 р. розпочато регулярне залізничне сполучення між Парижем та Лондоном через прокладений під дном протоки Ла-Манш Євротунель.

Автомобільний транспорт забезпечує 80% пасажирських перевезень у регіоні. За протяжністю автомобільних шляхів серед країн Європи лідерами є Росія (1,4 млн км), Франція (1,0 млн км), Іспанія (681 тис. км), Німеччина (644 тис. км) та Швеція (573 тис. км). Європа є батьківщиною автобанів (від нім. Autobahn – автомагістраль) – швидкісних автострад підвищеної комфортності. Перший автобан був споруджений на півночі Італії у 1924 р. Нині найбільше таких трас є в Німеччині, Австрії, Швейцарії, Франції та Великій Британії.

Найбільший вантажообіг має морський транспорт (Греція, Мальта, Норвегія, Велика Британія, Німеччина та Данія). Основою морського транспорту є морські порти. (в Європі -понад 900). Найбільший морський порт у регіоні і 6-й у світі є Роттердам ( Нідерланди, гирло р. Рейн) - «морські ворота» Європи ( витягнутий на 40 км й водночас може приймати 375 суден).

Авіаційний транспорт в Європі відіграє важливу роль у перевезенні пасажирів на великі відстані. Лідери- Велика Британія, Франція та Німеччина. 55% усіх перевезень припадають на міжнародні лінії, 45% – на внутрішні. В усіх країнах Європи працюють аеропорти. Найбільшими вважаються аеропорти, пасажирообіг яких становить понад 10 млн осіб за рік. Вони водночас є великими аеропортами-хабами, або вузловими аеропортами.

Аеропорт-хаб  – це аеропорт, що його використовують авіакомпанії як пункт пересадки пасажирів, оскільки має велику частку стикованих рейсів.

Найбільші аеропорти-хаби (за 2017  р.) - лондонський аеропорт Хітроу у Великій Британії (76 млн пасажирів), «Руассі–Шарль де Голль» (Париж) у Франції (65,9 млн), амстердамський аеропорт «Схіпхол» у Нідерландах (64  млн), аеропорт «Франкфурт» (Франкфурт-на-Майні) у Німеччині (61  млн) та міжнародний аеропорт «Мадрид–Барахас» в Іспанії (50,4 млн).

Трубопровідний транспорт є найдешевшим для доставляння рідких та газуватих вантажів. За довжиною трубопроводів провідне місце в Європі посідають Росія (260 тис.  км) та Україна (45,6 тис.  км).

Найдовші трубопроводи світу (прокладені територією Європи)- нафтопровід «Дружба» (5  200  км), газопроводи «Союз» (2  750  км) і «Прогрес» (4  451  км).

Найбільша мережа підводних трубопроводів працює в Північному морі.

Фінансова діяльність. Фінансові послуги становлять великий і зростаючий сектор у всіх країнах Європи, особливо в тих, господарство яких зазнає стрімкої модернізації. Нині важлива роль в об’єднанні Європи належить єдиній валюті – євро. У наш час спостерігається тенденція до посилення концентрації фінансових операцій у рамках міжнародних і регіональних фінансових центрів. Глобалізація ринків фінансових послуг сприяє інтенсивному росту і консолідації світових фінансових центрів. У цих містах зосереджено міжнародні банки, банківські консорціуми, фондові біржі, де здійснюються міжнародні валютні, кредитні операції, а також операції з цінними паперами й золотом.

Найбільшим фінансовим центром в Європі є Лондон. Лондонський фінансовий центр включає чотири ринки: золота, валют, коротко- та середньострокового кредитування, страхування. Лондонський валютний ринок є найбільшим у світі. Лондонська фондова біржа – найбільш інтернаціональна у світі: на ній торгує понад 445 міжнародних компаній зі 63 країн світу.

До великих фінансових центрів в Європі також належать Париж (Франція), Амстердам (Нідерланди), Цюріх і Женева (Швейцарія), Франкфурт-на-Майні (Німеччина). Унікальним фінансовим центром є Люксембург – місто-держава, в якому понад 35% ВВП дає фінансовий сектор.

Освіта й наукова діяльність. Зростання ролі сфери послуг та інформації, прискорення технічного прогресу, зміна характеру людської діяльності вимагає якісної системи освіти. В регіоні існує єдиний Європейський простір вищої освіти на основі Болонського процесу (його підтримують 48 країн-учасниць, в т. ч. й Україна). Мета процесу  – зближення, гармонізація та послідовність вищої освіти в країнах Європи. Рівні вищої освіти в усіх країнах мають бути максимально подібними, а наукові ступені легко порівнюватися. Таке рішення було оформлене в м. Болонья у 1999 р.

 До топ-200 найкращих університетів Європи потрапили 46 британських, 36  німецьких, 19 італійських та 11 швецьких вишів. Протягом тривалого часу цей список очолюють британські університети Оксфорд і Кембридж.

Європа є одним зі світових осередків розвитку наукових досліджень. Бюджетні витрати на науку є найбільшими у Німеччині, Франції, Великій Британії та Італії. Територіальні форми організації науки різноманітні: невеликі «інкубатори», що обслуговують фірми з наукоміст кими технологіями; більші технопарки різного профілю (наукові, технологічні, виробничі тощо) та величезні, широкого профілю технополіси.

Перші центри науки створювалися при університетах та інших центрах розвитку науки. Одні з них тяжіли до університетських міст, наприклад Кембридж у Великій Британії, Хайдельберг у Німеччині. Інші сформувалися у столицях або у великих агломераціях, зокрема Париж, Ліон у Франції; Единбург у Великій Британії; Берлін, Гамбург, Мюнхен у Німеччині; Рим, Мілан, Турин в Італії. Пізніше науково-технічні центри з’явилися у старих промислових районах: Рурі в Німеччині; Мідленді, Ланкаширі та Йоркширі у Великій Британії. Найбільше таких «міст науки» є в Німеччині, Франції, Великій Британії, Італії, Нідерландах, Бельгії, Іспанії.

Міжнародний туризм. Близько 60% населення Європи проводять свою відпустку в зарубіжних туристичних поїздках. Середньорічні темпи зростання числа іноземних туристів в Європі становить понад 5%, а валютних надходжень від них – 14%. Найбільші туристичні потоки у Франції (84,7 млн осіб на рік), Іспанії (60,7  млн осіб на рік), Італії (47,7  млн осіб на рік), Німеччині (31,5 млн осіб на рік) та Великій Британії (31,2 млн осіб на рік). Туризм також поширений у країнах «другого ешелону»: Болгарії, Чехії, Польщі, Словаччині, Мальті.

Види туризму

1. культурний туризм (передбачає відвідування музеїв, виставок та історичних пам’яток) - Італія, Греція, Франція, Велика Британія та інших);

2. діловий туризм (відвідування міжнародних ярмарків і професійних салонів)- Німеччина;

3. оздоровчий туризм:

-кліматичні курорти (Франція, Італія),

-бальнеологічні, або spa-курорти (Чехія, Угорщина, Німеччина, Австрія),

-морські (Іспанія, Італія, Мальта, Хорватія, Греція, Болгарія),

-приозерні (Фінляндія, Польща, Угорщина, Швейцарія),

-гірські (Швейцарія, Австрія, Чехія) та ін.

4.спортивний туризм ( активний здійснюються заради особистих занять певним видом спорту, а пасивний  – для відвідування спортивних змагань):

- гірськолижні курорти (Швейцарія, Австрія, Німеччина, Чехія, Швеція),

-бази для занять вітрильним спортом (Мальта) тощо.

5. паломницький (прочанський) туризм (відвідування святих місць)- Ватикан, у Греції – гора Афон, у Великій Британії  – святині англіканської та римо-католицької церков, в Ірландії – свята гора Кроу тощо.

6. розважальний туризм – це поїздки на карнавали (Італія, Німеччина), кориду (Іспанія), відвідування ігрових закладів (Монако).

Торгівля. Протягом ХХ  ст. обсяги торгівлі в країнах Європи виросли в понад 9 разів. Торговельні послуги передбачають маркетинг, інжиніринг (експертно-консультативні послуги), фінансування, технічний супровід товару тощо. Комерсант став важливим посередником між виробником та споживачем. У торговельному комплексі існують дрібна роздрібна та велика комерційна торгівля. Їхніми сучасними формами є супер- та гіпермаркети. Ці установи повністю контролює великий капітал, який також відстежує нові форми розподілу товарів: торгівлю за каталогами, дисконтні магазини, інтернет-магазини тощо.

До світових торгових гігантів належать німецькі мережі Metro та Tengelurann, французькі Carrefour та Promodes, бельгійська Delhazi de Lion, голландська Ahold та ін.

Зовнішня (міжнародна) торгівля забезпечує обмін товарами і послугами між національними господарствами та між транснаціональними корпораціями. Країни Європи, що домінують у світовій торгівлі: Німеччина, Франція, Велика Британія, Нідерланди, Італія, Бельгія, Іспанія та Швейцарія.   

У структурі імпорту  Європи переважають сиро­вина, енергоносії, напівфабрикати. Регіон експортує машини, промис­лове обладнання, хімікати. Близько 2/3 зовнішніх операцій припадає на взаємну торгівлю країн регіону, 1/5 — на країни, що розвиваються, 1/10 — на США і Японію. Відновлюється обсяг торгових операцій з ко­лишніми соціалістичними країнами, який раніше складав 4—5 %.

Основними завданнями європейського розвитку є створення економічного, політичного, а згодом і регіонального союзу. Європейська спільнота спрямовує свої зусилля на розвиток тих регіонів, що мають відставання, на модернізацію галузей освіти, професійно-технічну підготовку та відповідну зайнятість населення в них. У найближчому майбутньому планується перетворення Європи на визнаний центр світової екологічної політики, удосконалення відносин з країнами, що розвиваються, утворення багатополярного міжнародного господарського середовища.

 

ВИСНОВОК

1.Європа — один із найбільш густозаселених регіонів світу.

2.Європейське населення спілкується переважно мовами трьох мовних груп — слов'янською, германською та романською, сповідує християнство.

3.Населення Європи зростає повільно. В Європі переважає міське населення.

4.У результаті інтеграції утворився Європейський Союз, до якого нині входять 27 країн і де діє єдина валюта.

5. Країни Європи посідають провідне місце у світі. На них припадає майже 40 % сукупного валового світового продукту (ВСП).

6.Економіка більшості країн Європи характеризується як ринкова, соціально орієнтована.

7.Європейський регіон посідає провідне місце у світі за економічними показниками.

8. Європейська  транспортна  мережа  якісно  виконує вимоги інтеграційних процесів у регіоні, забезпечуючи внутрішні і зовнішні перевезення. Найбільший обсяг пе­ревезень припадає  на  автотранспорт, в  доля залізничного транспорту дещо зменшується. Зростає роль повітряного і трубопровідно­го транспорту.

 

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО ТЕМИ

  1.                   Охарактеризуйте демографічні процеси, притаманні Європі.
  2.                   Які причини зумовили високу густоту населення в Європі?
  3.                   Чому в країнах Європи відбувається "старіння нації"?
  4.                   Які характерні риси європейських міст? Назвіть найбільші держави Європи за населенням ? .
  5.                  Схарактеризуйте традиційні та відновлювані джерела енергії європейських країн.
  6.                  Поясніть, як змінилося значення та чинники розміщення чорної металургії в Європі. 3. Які особливості розвитку кольорової металургії в Європі?
  7.                  Які основні виробництва притаманні машинобудуванню Європи?
  8.                  Поясніть, чому в економіці Європи провідне значення мають машинобудування, хімічна промисловість та електроенергетика.
  9.                    Назвіть старі й нові регіони промисловості Європи та поясніть їх спеціалізацію
  10.             .Схарактеризуйте роль транспортної системи в економічному розвитку Європи.
  11.              Покажіть на карті найбільші морські порти та аеропорти-хаби в Європі.
  12.             Назвіть найбільші фінансові центри в Європі.
  13.             Які основні види міжнародного туризму залежно від мети поїздки характерні для країн Європи?
  14.             Поясніть, наскільки позитивним є переважання сфери послуг порівняно з виробничою сферою в економіці високорозвинутих країн Європи.

 

1

 

docx
Додано
11 жовтня 2020
Переглядів
490
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку