Наш край у ХVI-ХХ ст. (с.Верхнє Висоцьке, Самбірського р-ну, Львівської області)

Наш край в XVI-XX ст.«Людина може не знати багатьох мов і бути освіченою людиною, але не можна вважати освіченою ту людину, яка не знає історії свого народу» /М. Чернишевський/

Мета уроку: ознайомити учнів з історією рідного краю наприкінці ХVІІ - в першій половині ХІХ ст., показати її в контексті долі українських земель у складі Російської імперії; формувати вміння і навички здобувати знання з літератури, краєзнавчих музеїв користуватися виступами однокласників як джерелом знань.

Виховна мета. Прищеплювати любов до рідного краю ознайомлювати учнів з традиціями і звичаями українського народу, виховувати в учнів почуття патріотизму.

Тип уроку: Подорож. Хто не знає свого минулого той невартий і майбутнього«Іду стежками рідними,Де міря даль вітрець баский. Ти славний долями людськими,Мій краю рідний, дорогий.»

Зупинка №1 Соціально-економічне і політичне становище українських земель в XVI-XVII ст.

Зупинка №2

У 1684 р. власник однієї з частин села Андрій Височанський-Пашкович на своїй землі збудував муровану церкву Успіння Пресвятої Богородиці. Його син — Костянтин — заставив свою частин маєтку за 3 тисячі злотих монастиреві Василіан Львова, будує на своїй землі філію Лаврівського монастиря[49]. Судячи з досліджень місцевого краєзнавця П. Зборовського, ця церква була побудова на місці більш давнього храму, руїни якого, вочевидь, послугували як будівельні матеріали. Так, у 2001 році, напередодні свята Воскресіння Христового, у храмі робили генеральне прибирання і один із прислужників, витираючи порох на підвіконні вівтарної частини храму, побачив напис. Через бетон проступали церковнослов'янським шрифтом писані цифри «1212»[50]. Церква має риси оборонної споруди. Сучасні форми зближують будову церкви з храмами латинізованого типу. Мурована з каменю, чотиридільна, витягнена в плані споруда, що складається з чотирьох прямокутників. Три об'єми вкриті спільним чотирисхили дахом, а нижній вівтар — трисхилим. Отиньковані стіни без архітектурного декору з високопосадженими маленькими віконечками. До чільного фасаду у 2002 році добудовано засклений ґанок з білої цегли[51]. Храм належить громаді УГКЦ.

А мурована церква Святого Миколая, що розташована в центрі села, на високому пагорбі при дорозі, постала 1890-го року. Збудована вона за проектом львівського архітектора Івана Левинського на кошти одеського купця Василь Верига-Височанський-Петрушевич [en], уродженця села Верхнє Висоцьке. За проектом вона мала бути триверхою спорудою. Але будівничий Мечислав Білявський відійшов від проекту і звів церкву одноверхою[52]. Хрещата споруда в неоукраїнському стилі орієнтована вівтарем на захід. В плані до квадратної нави з заходу прилягає півциркульний вівтар з двома прямокутними захристіями, з півночі і півдня — прямокутні бічні рамена, зі сходу — прямокутний бабинець. Наву на невисокому, видимому ззовні, четверику вінчає великий світловий восьмериковий барабан, вкритий цибулястою банею. Вівтар накритий конічним дахом, бічні рамена і бабинець двосхилими причілковими. Стіни тиньковані, завершені антаблементом. Бабинець на чільному фасаді декорований старовинними канелюрованими пілястрами. На його бічних фасадах такі ж пілястри підкреслюють внутрішньо виділений присінок. Віконні отвори з півциркульним завершенням, декоровані профільними обрамуваннями. В тимпанках фронтовиків — круглі ніші з хрестами. Стіни восьмерика прикрашені аркатурним поясом. Вхідний проріз чільного фасаду — прямокутний, над ним влаштоване термальне вікно[52]. Зараз церква відноситься до громади парафіян УПЦ КП.

Зупинка №3 Найвизначніші пам’ятки XVI-XVII ст.

Зупинка №4Історія села Верхнього Висоцька

Зупинка №5 Рідний край – перлина української культури Мій рідний край – це мова, пісні, книжки. Це знайомі з дитинства казкові герої. Це найперші спогади про власне життя. На мою думку, втратити все це – величезне горе. Згадуючи про людей, яким доводилося залишати Батьківщину та жити на чужині, я можу уявити, як важко їм було. А ще гірше – бачити свій рідний край у занепаді, зруйнованим війною…Забудеш свій рідний край всохне твоє коріння Д. Лихачев

Зупинка №6 Пісні та вірші про рідний край Моє село. Моє село – дзвіниця роду. Тут батько, мати й первоцвіт. В моїм селі зірниці падають на воду,Аби світлішим був весь світ. Моє село – колосся в полі,Тут хліб росте весь Божий рік. В моїм селі в небесних шатах ходить доля,Щоб не згубився в буднях вік. Моє село – високе зроду. Тут сонце сходить з-за вершин. В моїм селі початок дихання народуІ ніжних росяних краплин. Моє село – мов гілки глоду,Тут б’ється серденько дібров. В моїм селі співзвучно будь-якій погоді,Коли не зраджує любов.

Чужина. Якщо подивимось на сучасне життя, то побачимо, що люди в пошуках кращої долі вирішують поїхати за кордон. Опинившись у чужій країні, вони страждають від того, що позбавлені спілкування рідною мовою та оточені чужоземцями. У них постійно виникають спогади про рідну землю і сім’ю. Люди починають цінувати те, що втратили, не витримують розлуки й повертаються додому. Не існує благороднішої хвороби,ніж туга за батьківщиною