КЗО «ВОДЯНСЬКА СЕРЕДНЯ ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА – ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД І – ІІІ СТУПЕНІВ»         

 

 

 

 

 

                         НАВЧАЛЬНО – ВИХОВНИЙ ЗАХІД

ВІДОМІ  УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ-ГЕОГРАФИ

 

 

 

                                                   ВЧИТЕЛЬ ГЕОГРАФІЇ

                                        ІГНАТЕНКО ВІКТОРІЯ МИХАЙЛІВНА

 

 

 

С.ВОДЯНЕ

2018Р.

              Навчально-виховний захід з географії

ТЕМА : ВІДОМІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ - ГЕОГРАФИ

МЕТА: залучити  учнів до вивчення географії та історії України,  ознайомити   з діяльністю відомих та маловідомих  учених – географів;

 виховувати любов до своєї Батьківщини;

ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ

УЧИТЕЛЬ: 

Рідний краю, земле рідна,

Батьківщино дорога,

Наша Батьківщино, гідна

Ти довічного добра!

Рідну мову, рідний край

В серці, брате, зберігай!

                   (Г.Вінарець-Оресова)

        Фізична географія є однією з важливих галузей сучасного природознавства, а у системі  географічних наук – основою її природничого крила поряд з економічною географією і картографією.

Фізична географія тісно зв’язана з економічною географією, картографією, сільськогосподарською наукою, ресурсознавством, охороною природи, містобудівництвом, районним плануванням, гідротехнікою, ландшафтною архітектурою та ін..

Фізична географія розвивалась в університетах України з часу їх заснування. Так, на фізико – математичному факультеті Київського університету була створена кафедра фізики і фізичної географії.

У розвитку фізичної географії в Україні велике значення мали дослідження її природи видатними вченими: В.Вернадським, В.Докучаєвим, О.Карпінським, О.Воєйковим, П.Броуновим, Г.Морозовим, Г.Висоцьким, О.Крубером та іншими.

Сьогодні ми хочемо познайомити вас з відомими і маловідомими вченими географами України, які народилися на Україні і зробили великий внесок у розвиток географічної науки.

(відеоролик)

ВЕДУЧИЙ.  Павло Платонович Чубинський. Народився 27 січня 1839 року невеликому хуторі біля Борисполя, що на Київщині. Сім’я його належала до небагатих дворян, мала невеликий хуторець та будинок у Борисполі. Освіту Павло Чубинський здобув у Другій київській гімназії, потім навчався в Петербурзькому університеті на юридичному факультеті. Вже в студентські роки відзначився активною громадсько-політичною діяльністю, займався етнографічними дослідженнями. Перші наукові  роботи «Нариси народних юридичних звичаїв і понять в Малоросії» та «Про звичаї і про значення казок, прислів’їв, пісень  для криміналіста» написав ще студентом. До творчої діяльності його спонукала атмосфера, яка склалася в родині Чубинських. Вдома у них збиралася інтелігенція, і не тільки місцева. Гостював у Чубинських Микола Лисенко, разом з Павлом вони мандрували селами, спілкувалися з простими людьми, прагнули ідеї українофільства та революційної боротьби, записували пісні, приказки та прислів’я.

ВЕДУЧИЙ З  1869р він працює в редакції «Санкт-Петербургских ведомостей», у березні цього ж року Чубинського обрано дійсним членом Географічного товариства, а пізніше того ж року призначено керівником експедиції у Південно-Західний край для етнографічних та статистичних досліджень. Упродовж двох років експедиція вивчала Київську, Волинську, Подільську, Мінську, Гродненську, Люблінську губернії та Бессарабію. Під час роботи у експедиції Павло Платонович зібрав і впорядкував багатий і змістовний фольклорний ,  етнографічний, мовний, статистичний матеріал, який став основою семи томів «Праці етнографічно-статистичної експедиції в Південно-Західний край».робота була видана в Петербурзі й високо оцінена науковцями та інтелігенцією того часу.

ВЕДУЧИЙ Талант Павла Платоновича, його розум, працьовитість, енергію було оцінено за життя. В 1873р  Російське  географічне товариство присудило йому золоту медаль за етнографічні дослідження. В 1875р на міжнародній виставці в Парижі його нагороджують золотою медаллю. У 1879р Російська академія наук присудила вченому Уваровську премію. У 1871році вийшла його поетична збірка «Сопілка Павлуса» (14 оригінальних пісень і 6 перекладів)

ВЕДУЧИЙ  На початку 1877 р Чубинський переїздить до Петербурга, де перебуває на службі у міністерстві шляхів. У квітні 1879р повертається до Києва. Роки заслання, важкі умови експедиційного життя , бурхлива наукова діяльність підірвали здоров’я Павла Платоновича. У 1880р він тяжко захворів: його розбив параліч. 26 січня 1884 року Чубинського не стало. Похований у Борисполі на Книшовому кладовищі 28 січня 1884 року. Павло Платонович помер молодим, не доживши одного дня до свого сорокап’ятиріччя. Пам’ять про видатного українця невмируща. Пісня «Ще не вмерла України і слава, і воля» стала гімном незалежної України.  Сільський священник Михайло Вербицький, що мешкав на перемишлянській землі (Західна Україна.) написав мелодію, яка закликала український народ до непокори, до боротьби за краще майбутнє, проти російської імперії.

(відеоролик)

УЧИТЕЛЬ. Про діяльність академіка Степана Рудницького. Степан Рудницький – український географ і картограф, засновник і директор Українського науково-дослідного інституту географії, фундатор географічної науки в Україні, розробник української географічної термінології.

ВЕДУЧИЙ  Народився Степан Рудницький 3 грудня 1877р у сім’ї вчителя гімназії в м.Перемишлі.  Родина  Рудницьких була високоосвіченою. У сім’ї було четверо дітей, які рано залишилися круглими сиротами. Але всі отримали вищу освіту. Початкову освіту Степан Рудницький здобув у Тернополі, потім навчався у Львівському університеті і закінчив його 16 грудня 1899р. Через рік він уже здобув ступінь доктора філософії. Під керівництвом Михайла Грушевського Рудницький у 1895 році написав низку статей з історії України. У 1904році він їде до Відня для поглиблення знань з геології, гідрографії, геоморфології. Першу книгу «Нинішня географія» С.Рудницький видав у Львові в 1905р. 1908-го року захистив магістерську дисертацію і став доцентом кафедри географії Львівського університету.

ВЕДУЧИЙ  Плідно працюючи, вчений у 1910-1914рр. видає науково-популярну книгу у двох томах «Коротка географія України». Незадовго перед цим, в 1905 році, вийшов «Начерк географічної термінології». У 1914 році у Відні видає перший том фундаментальної праці «Україна і українці» німецькою мовою, другий том вийшов у 1915 році в Берліні. 1916 року Рудницький видає другу важливу працю «Розселення українців». Ці дві праці слугували основою для написання фундаментальної монографії «Україна, країна і народ». Вийшла ця книга німецькою та англійською мовами у 1916 і 1917роках. Також плідно працював С.Рудницький  під псевдонімом Левенко, видав цілу низку праць про права українського народу на політичне самовизначення.

ВЕДУЧИЙ   1919 року Рудницький працював у Кам’янець-Подільському університеті, викладав географію.  У 1920 році його запрошують у Відень викладати економічну географію в Академії світової торгівлі. Саме тоді створювався Український вільний університет. З переведенням  університету до Праги у 1921 році туди переїхав і Степан Рудницький – ординарним професором. Тут же в Празі він викладає географію у Вищому педагогічному інституті, читає  лекції в Карловому університеті. У Празі  Степан Рудницький опубліковує ще одну ґрунтовну двохтомну монографію – «Основи морфології і геології Підкарпатської Руси та Закарпаття взагалі». У вченого була мета  створити багатотомну працю «Геогрфія України» і «Систему загальної й описової географії». Але головною метою вченого стало створення географічного інституту академічного типу, що й здійснилося 1 жовтня 1927 року з заснуванням Українського науково-дослідного інституту географії і картографії. У 1929 році С.Рудницького обрано дійсним членом ВУАН, йому доручено керівництво трьома академічними підрозділами – Кафедрою географії, Комісією краєзнавства і Музеєм антропогеографії ім..Ф.Вовка (роботу в них,  на жаль, не вдалося розгорнути ). У цей період ВУАН приступила до підготовки багатотомної (40-50 томів) «Української радянської енциклопедії» і ввела  С.Рудницького до складу редколегії УРЕ, доручивши очолити відділ географії (у 1934 р підготовлено три томи УРЕ, але їх було знищено, а редколегію розпущено).

ВЕДУЧИЙ   У 1932 році С.Рудницький підготував перший том 14-томної праці «Система географічних знань (доля його невідома), за домовленістю з ВУАН вчений працював над українським географічним словником.»

У 1932 році виходить остання прижиттєва наукова праця вченого – стаття «Тераси і долинкові ступені порожистої ділянки Дніпра».

ВЕДУЧИЙ   23 березня 1933р С.Рудницький був заарештований. Він бездоказово звинувачував ся у членстві в «контрреволюційній Українській Військовій Організації», шпигунстві. 23 вересня того ж року його  засуджено на п’ять років позбавлення волі. Український науково-дослідний інститут географії і картографії було ліквідовано, ряд співробітників репресовано. Після суду С.Рудницького переведено у спец табори «Свірлаг» і «Біломорсько-Балтійський табір». Навесні 1935року С.Рудницького відправлено на Соловки. 3 листопада 1937 року розстріляно. Місце поховання вченого невідоме й досі. Реабілітовано С.Рудницького у травні 1965 року.

УЧИТЕЛЬ. Про Павла Апполоновича Тутковського.  Ім’я П.А. Тутковського пов,язано з географією і геологією України. Його ім’я входить у першу десятку видатних географів нашої держави. Це один із видатних геологів, один з найперших академіків Академії наук України.

ВЕДУЧИЙ. Павло Апполонович Тутковський народився 1858 року у Вінницькій області (село Липовці) у сім’ї службовців. Родина їхня походить від запорізьких козаків: прадід їх мав  прізвище Тутко. Батько майбутнього вченого був освіченою людиною, закінчив юридичний факультет Київського університету. Мати П.А.Тутковського добре розумілася на музиці і навчила  цього своїх дітей : Миколу, Софію, Павла.

ВЕДУЧИЙ     У 1883 році П.Тутковський закінчив Київський університет. У 1883 році його кандидатуру пропонують на стипендіата для підготовки до професури на кафедрі мінералогії та геології.  В цей час в університеті звільняється посада консерватора мінералогічного та геологічного кабінету, і відомий на той час  викладач геології і мінералогії К.М.Феофілактов рекомендує Тутковського на цю посаду. Також працював у середній школі – викладав хімію. З 1888 року був змушений перейти на роботу викладачем природничих наук у Київське приватне училище (пізніше воно стало жіночою гімназією), де працював досить довго. Разом з цим він викладав хімію, математику і географію у Київській військово-фельдшерській школі. З 1884 по 1902роки за дорученням Київського товариства природознавства Туиковський проводить геологічні дослідження майже в усіх губерніях України.

ВЕДУЧИЙ    Тутковського помітили в наукових колах, коли йому було лише 25 років. Його ідеями захоплюються  в багатьох країнах. У 1883р його обирають почесним членом Київського товариства природознавців; у 1886 – дійсним членом Петербурзького  мінералогічного товариства; у 1888 – членом Бельгійського товариства геології і палеонтології в Брюселі; у 1889 – почесним членом Товариства любителів природознавства, антропології та етнографії при Московському університеті. Разом з тим працював  вчителем середніх шкіл у Києві, жіночій гімназії і Київському кадетському корпусі. Таке навантаження не давало йому можливості віддаватись науковій роботі. Мрія про університет могла здійснитись лише за умови захисту дисертації.  Час минав.

ВЕДУЧИЙ     У 1910 році П.А.Тутковський пропонує Московському університету монографію «Викопні порожнини Північної півкулі» або «Копальні пустелі Північної півкулі» на предмет захисту докторської дисертації і в 1911 році успішно її захищає. П.А.Тутковський стає доктором географії – така була ступінь доктора географічних наук. В цьому ж році Казанський університет присуджує Тутковському вчений ступінь доктора мінералогії і геології за низку робіт з геології, мінералогії і палеонтології. У 1913 році переїздить до Києва і стає приват-доцентом Київського університету, а навесні наступного року йому присвоюють звання професора кафедри географії та етнографії.

ВЕДУЧИЙ  У 1914р професор Тутковський працює в Київському університеті, читає лекції (і з 1917року – українською мовою). З цього ж року його призначають на посаду професора географії і етнографії Київського університету. Платон Аполлонович був одним з перших укладачів програм з географії.  Так у 1918році він склав «Проект прграми географії України для середніх навчальних закладів». У 1918 – 1925роках – голова природничого відділення. З 1919 року – він голова Сільськогосподарського комітету України і приділяє на цій посаді значну увагу вивченню найважливіших корисних копалин і інших природних ресурсів, особливо розробці покладів кам’яного вугілля. Тутковський відстоював українську мову і на одному із засідань новоствореної Академії наук він порушив питання, якою мовою друкувати видання Академії. 20 липня 1920 року Комісія академії приймає доленосне рішення «…висловитись за те, що усі видання Української Акадімії наук повинні друкуватися українською мовою».

ВЕДУЧИЙ   З 1919року вчений очолює фізико-математичне відділення АН України, а з 1924 р стає керівником науково-дослідної кафедри геології. В цей рік затверджено Статут Всеукраїнського географічного товариства.  Це відбулося 12 травня, на засіданні якого був присутнім Павло Апполонович. З 1926року його призначають першим директором Інституту геології АН Української РСР. У 1928 році обирають членом ВУЦВК, депутатом Київської міської ради і академіком АН Білоруської РСР.

Педагог і вчений Павло Апполонович Тутковський був однією з найяскравіших постатей в Україні кінця ХІХ – початку ХХ століття. Він – один із 12-ти перших академіків Української академії наук, один з її засновників.

Учитель. А зараз до вашої уваги історія життя видатної жінки – географа Олени Степанів

(перегляд відеоролика)

Ведучий. Олена Степанів родом із села Вишнівчика Перемишлянського повіту (Галичина), з родини священика. Народилася Олена 7 грудня 1892 року. У 1912 році вступає на філософський факультет Львівського університету. Тут вона слухає лекції професорів Михайла Грушевського, Степана Томашівського, Степана Рудницького, Євгена Юша Ромера. Зі студентських років Олена включається у громадсько-політичну роботу, працює співголовою Комітету жіночих організацій Галичини, стає членом радикальної партії. З початком першої світової війни Олена Степанів добровільно вступає до легіону Українських січових стрільців, відзначилася  у бойових діях у Карпатах, за що була нагороджена срібною медаллю Хоробрості. Влітку  1915 року Олена потрапляє до російського полону, в якому перебуває до Лютневої революції 1917 року. По поверненню до Львова поновлюється в університеті. Восени 1918 року за дорученням українсько-галицького  керівництва веде у Києві таємні переговори з гетьманом Павлом Скоропадським, активно сприяє створенню Західноукраїнської Республіки.

ВЕДУЧИЙ   У 1919 р О.Степанів недовго навчається в Кам’янець-Подільському університеті, працює референтом преси Міністерства закордонних справ Української Народної Республіки. Восени 1919 року Олена емігрує до Відня, там закінчує університет. Захищає докторську дисертацію на тему «Розвиток суспільства в давній Русі до половини ХІІІ ст».  згодом вона активізує свою наукову діяльність. З 1928р очолює Географічну комісію при Президії учительської громади, працює секретарем фізгеографічної АТШ, стає одним з ініціаторів створення при НТШ Географічної комісії.  У другій половині 30-х років виходять дві колективні праці за редакцією Володимира Кубійовича «Атлас України і сумежних країв»(1937) та «Географія українських і сумежних земель»(1938). О.Степанів підготувала для другого тому два великих нариси – про Київ та Львів. Але, на жаль , книга не вийшла, у зв’язку з приходом до Львова більшовиків. Професор Володимир Кубійович у вступному слові до першого видання «Географії  українських  і суміжних земель» дає високу оцінку праці Олени Степанів. Вона не втратила своєї актуальності й сьогодні.   У другій половині 30-х років Олена Степанів працює референтом Ревізійного союзу українських кооперативів. Перед війною викладає у середніх школах, в Інституті радянської торгівлі у Львові.

ВЕДУЧИЙ   Після війни Олени Степанів працює доцентом Львівського університету, пише наукові праці. 1 946 – 1948рр. її делегують до Києва, де вона працює старшим науковим співробітником відділу економічної географії інституту економіки Академії наук УРСР.  1948р О.Степанів повертається до Львова, працює науковим співробітником Природничого музею Академії наук УРСР. Завершує роботу над двома великими науковими працями. Але її плани перервав арешт у кінці грудня 1949р. їй інкриміновано зберігання «національної літератури, зв’язок з ОУН  та публікація антирадянської статті у журналі «Ідея і член».

ВЕДУЧА. Присудили  О.Степанів 10 років. Покарання відбувала у Мордовських таборах, працюючи на торфорозробках, а потім палітурницею. На Батьківщину повернулася лише після ХХ з’їзду КПРС 17 червня 1956р. наукова спадщина Олени Степанів залишається не вивченою і сьогодні. Більшість її наукових праць залишилися у рукописах, які частково знаходяться в архівах КДБ, в архівах  інститутів Академії наук, можливо, частина їх втрачена. Вона написала понад 75 наукових праць, майже 50 публікацій, працювала над географією населення України, займалась вивченням природних ресурсів Західного регіону, досліджувала водно-транспортні проблеми, також працювала над вивченням та дослідженням політичної географії українських земель.

Померла вона 11 липня 1963р і похована на Личаківському цвинтарі у Львові. Наукова спадщина Олени Степанів ще чекає на свого дослідника.

УЧИТЕЛЬ. Маловідоме ім’я – геолог і географ – Юрій Полянський.

ВЕДУЧИЙ. Народився  Юрій Полянський  6 березня 1892 р. в с.Жовтанці на Львівщині у сім’ї священика. У м.Ярославі здобув середню освіту, далі вчився у Віденському і Львівському університетах на філософському факультеті. З початком Першої  світової війни Полянського було мобілізовано до австрійської армії. Під час війни в 1918 – 1920 роках Полянський веде активну боротьбу за звільнення України від нових її поневолювачів. 1920 року Ю.Полянський влаштовується вчителем у Першу академічну гімназію у Львові, згодом в 1928 році, він стає директором Природничого відділу музею.

ВЕДУЧИЙ,  З 1920 до 1928р Полянський був у штаті Музею НТШ. У цей час учений досліджував процеси льодовикового періоду. Активно працює над дослідженнями Поділля, частково західного Поділля, вивчає процеси утворення лесу, вапнякових порід, досліджує характер клімату, фауни, флори у льодовиковому періоді, обстежує яри і тераси річок, розкопує древні стоянки людини, тобто він працює не тільки як геолог. Праці вченого пов’язані з палеогеографією, геоморфологією, археологією, тобто ми бачимо комплексний науковий підхід до проблеми.

ВЕДУЧИЙ. Юрій Полянський відкрив близько 70 палеолітичних стоянок, охарактеризував усю Подільсько-Бесарабську провінцію пізнього палеоліту. Результати свої досліджень він виклав більше ніж у 20 статтях. Займався Ю.Полянський також і складанням карт, за період 1931 – 1932 років він на запрошення Бюро меліорації Поділля склав три сторінки геологічної карти цього регіону в масштабі 1:100000.

ВЕДУЧИЙ. Також яскраво проявив себе Юрій Полянський і в археології, виявив взаємозв’язки давнього населення Поділля і Центральної Європи. У 1923 – 1939р Юрій Полянський вів насичене науковою і педагогічною діяльністю життя в Академічній українській гімназії. З приходом та встановленням радянської влади його призначають завідувачем кафедри географії Львівського університету, дають ступінь професора. Ю.Полянському було дуже нелегко. З одного боку, він не прийняв радянської влади, з іншого боку, мав працювати та захищати людей, які знаходились під його керівництвом.

ВЕДУЧИЙ. За цих умов Юрій Полянський проявив себе з найкращого боку.  9 квітня 1945 року Полянський виїхав до Баварії. Невдовзі стає професором Мюнхенського Українського вільного університету. У 1947 році Юрій Полянський виїздить до Аргентини, у Буенос-Айрес. Тут він працює близько 10 років у різних геологічних закладах. З 1956 по 1967р працює звичайним професором Аргентинського університету. Тут його обирають Академіком наук Аргентини. За неповних 30 років наукової діяльності Юрій Полянський опублікував близько двадцяти книг та понад 50 статей. Займається і практичною діяльністю, здійснює експедиції до багатьох провінцій Аргентини. Особливо його приваблюють Анди.

ВЕДУЧИЙ. Юрій Полянський не забуває Україну. Він листується з Володимиром Кубійовичем, з яким його зв’язує давня творча співпраця. Ще до війни вони підготували «Атлас України», «Географію» у двох томах, низку геологічних карт, також брали участь у створенні української та англомовної «Енциклопедії українознавця». На жаль, ім’я видатного українця майже забуте на Батьківщині, ширше він відомий на Заході. Помер Юрій Полянський 19 липня 1975р. Похований у Буенос-Айресі.

УЧИТЕЛЬ. відомий учений у галузі економічної географії, дослідник окремих економічних регіонів і, звичайно, краєзнавець – Костянтин Григорович Воблий

ВЕДУЧИЙ. Народився Костянтин Григорович Воблий  27 травня 1876 року в селищі міського типу Царичанка Дніпропетровської області. У 1900 році закінчив Київську духовну академію, а потім  - Варшавський університет у 1904 році. Доля його, як і багатьох учених, не ординарна: у 1906 році – він приват-доцент політичної економії і статистики Київського університету, потім професор Київського комерційного інституту (нині економічний університет). У 1919 році стає академіком (одним із перших в Україні) Академії наук УРСР, а у 1928 – 1930рр. – віце- президентом АН УРСР.

ВЕДУЧИЙ. Праці К.Г.Воблого внесли в розвиток економічної географії нові ідеї і погляди. Він активно доводив доцільність районування України. Уже в 1919 році в Україні виходить праця «Економічна географія України», де вчений чітко окреслив галузево-статистичний аспект, охарактеризував галузі господарства України, і нові галузі, які можуть з’явитися в період становлення народногосподарського комплексу. У подальші роки своєї наукової діяльності Костянтин Григорович вивчав природні ресурси України, які вважав основою розвитку господарства. Особливу увагу приділяв розвитку металургійної, текстильної і бурякоцукрової промисловості, а також розвитку і розміщенню галузей важкої промисловості.

ВЕДУЧИЙ. У 1939 – 1942рр. К.Г.Воблий – заввідділом економічної географії Академії наук УРСР, а потім 5 років (1942-1947) – директор Інституту економіки АН УРСР. Незважаючи на перевантаження адміністративною роботою, він не полишав викладацької діяльності у Київському університеті (нині Київський національний університет імені Шевченка) і з 1933 по 1942 роки був завідувачем кафедри економічної  географії цього закладу. Костянтин Григорович – фундатор економ географічної школи. Написав монографій, посібників і підручників більше ніж 200. Основні  наукові праці він присвятив проблемам розвитку і розміщення продуктивних сил України, а також проблемам створення нових галузей промисловості та комплексного розвитку районів.  К.Г.Воблий є автором кількох підручників з економічної географії Української РСР, останній – «Економічна географія УРСР» - витримав 5 видань.

ВЕДУЧИЙ. В останні роки свого життя К.Г.Воблий вивчав історію становлення господарства в Росії, СРСР і в Україні, статистику, демографію, економіку страхової справи, багато робив в галузі організації праці науковців. За свою наукову та громадську діяльність учений був нагороджений орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора.

 

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1.Корнєєв В.П., Корнєєв О.В. Видатні мандрівники, мореплавці та дослідники-краєзнавці. – Х.:Вид.група «Основа», 2005. – 224с. – (Б-ка журн. «Географія»; Вип.6(18))

2.О.П.Масляк, П.Г.Шишченко. Хрестоматія з географії України: Посібник для вчителя /упоряд.П.О.Масляк, - П.Г.Шишченко, К:Генеза, 1994, - 448с.

 

 

 

Олена Степанів

ВОБЛИЙ

КОСТЯНТИН  ГРИГОРОВИЧ

ТУТКОВСЬКИЙ

ПАВЛО  АПОЛЛОНОВИЧ

 

СТЕПАН  РУДНИЦЬКИЙ

 

ПАВЛО  ПЛАТОНОВИЧ

ЧУБИНСЬКИЙ

 

ЮРІЙ  ПОЛЯНСЬКИЙ