Найдавніші поселення на території України

Про матеріал

Урок-лекція з елементами еврестичної бесіди тематики,що стосується українських земель та їх розвитку в первісну добу.Дає повну оцінку подій того періоду.

Перегляд файлу

. Найдавніші поселення на території сучасної України.

Особливості утворення та розвитку Трипільської культури.
Ранні державні утворення на території України:

а) східні та західні кочові племена (кіммерійці, скіфи, сармати, готи, гуни, болгари, хозари, печеніги, половці, ...);

б) грецькі міста-держави у Криму, Північному Причономор’ї та Приазов’ї;

в) держава антів.

Передумови виникнення та розвиток східнослов’янської держави Київська Русь:

а) утворення державності князем Олегом;

б) завойовницькі походи князя Ігора;

в) внутрішня та зовнішня політика княгині Оліги;

г) розбудова дерлсави князем Святославом;

д) хрещення Русі Володимйром Великим;

е) розквіт держави за часів Ярослава Мудрого

є) причини та хід розпаду дерлсави Київська Р сь.

Реферати

Релігійні уявлення та мистецькі вподобання трипільців.
Формування Києва та інших адміністративних : а ремісничо-торгівельних центрів.
Християнізація Русі та її наслідки.

4. Роль Володимира Мономаха в об’єднанні руських князів.

5. Боротьба Русі з монголо-татарами.

Література

Аркас М.М. Історія України-Русі. - 1991.
Бойко О. Історія України. - К.: ВЦ «Академія», 2003.
Бібіков С. Трипільська культура. Археологія Української РСР. - К., 1971.-Т. 1.
Борисенко В. Ю. Нариси історії України - К., 1993.
Василенко Г. Велика Скіфія - К., 1991.
Грушевський М. Ілюстрована історія України. - К.,1990.
Грушевський М.С. Нариси історії Київської землі - К., 1991.
Дорошенко Д.І. Нарис історії України. - Львів, 1991.
Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України - К., 1994.
Канигін Ю. Від Аскольда до Олександра Невського. // Дніпро. - 2001. - № 3-4.
Крип’якевич 1. Велика історія України. - К.,1993.
Котляр М.Ф. Історія України в особах. Давньоруська держава. -К., 1996.
Пріцак О. Походження Русі. Т.1. - К., 1997.
Полонська-Василенко Н. Історія України. В 2-х т. - К., 1993.
Світлична В.В. Історія України. Навчальний посібник. - К.: «Каравела», 2002.
Субтельний О. Україна. Історія. - К., 1996.

17.Черниш К. Раньотрипільські поселення лемківців на Середньому Дністрі. АН УРСР. Археологія. - К., 1959.

Методичні рекомендації

1. Історія України бере свій початок з появи перших поселень людей на її території. Доведено, що первісні люди з’явились приблизно 1 млн. pp. тому - їх найдавніше поселення знайдено біля с. Королеве в Закарпатті

З появою первісних людей в історії України починається первісна доба.

У розвитку первісного суспільства виділяють такі періоди: кам’яний вік (палеоліт, мезоліт, неоліт, енеоліт), бронзовий і ранній залізний вік.

2. Наймогутнішою культурою епохи неоліту була Трипільська культура - це виникнення на терелах України розвиненого землеробсько-скотарського господарства, мистецтва, житла і містобудівництва, ремесел, перших металевих виробів із міді, високохудожніх творів мистецтва та складних ідеологічних уявлень. Ця культура мало в чому поступалася раннім цивілізаціям V-IV тис.до н.е. на Стародавньому Сході.

Говорячи про особливості утворення та розвитку Трипільської культури, слід зазначити, що вона утворилася на основі давніших автохтонних і неолітичних культур Галицько-Дунайського регіону та містить у собі традиції перших землеробських протоцивілізацій Близького Сходу і Південної Європи. В Україні виявлено понад тис тчу пам’яток Трипільської культури. Потрібно зазначити, що у своєму розвитку пам’ятки цієї культури якісно відрізняються залежно від епохи їх створення. Дослідники поділяють пам’ятки Трипільської культури на три етапи: ранній (4500 - 3500 pp. до н.е.), середній (3500 - 2750 pp. до н.е.) і пізній (2750-2000 pp. до н.е.).

Вивчаючи і досліджуючи періодизацію слід виокремлювати зміни в суспільному укладі життя, побуті, релігійних уявленнях, заняттях і промислах.

Найсамобутнішого і найвищого культурного рівня досягли трипільські племена, які жили за пізнього періоду на Покутті, Наддністрянщині та Буковині, де виникла і звідки поширилася Трипільська культура.

Слід підкреслити, що долю трипільців остаточно не з’ясовано. Щодо раптового зникнення Трипільської культури, то висловлюються різні гіпотези, і зокрема, експансія кочівників на територію трипільців.

3. Необхідно зважити на те, що вирішальну роль у формуванні українського етносу відіграли міграційні процеси II-VII ст. Під час Великого переселення народів у горнилі історії було переплавлено та інтегровано чимало етнічних утворень, які лягли в основу багатьох сучасних народів. Українці не виняток у цьому процесі.

З кінця II тис. до н.е. і до XIII ст.н.е. через неосяжні відкриті простори степу пройшли войовничі кочові племена Євразії: кіммерійці, скіфи, сармати, готи, гуни, авари, болгари, хозари, печеніги, половці, монголо-татари.

Поруч із скотарством, яке становило основову господарства, кочовики займалися землеробством, ремеслами. Вони володіли воєнним мистецтвом, вели постійні війни, тримали в покорі сусідні народи.

Варто звернути увагу на військові традиції, родові відносини та формування ранніх форм державності у кочівників.

Культура античних колоній значною мірою вплинула на культурний розвиток сусдніх народів, у т.ч. і слов’ян. З VII ст.до н.е. - V ст. н.е. в Північному Причорномор’ї вихідцями із Греції були засновані міста-держави: Ольвія (гирло Південного Бугу), Тіра (біля гирла Дністра), Феодосія, Херсонес (на місці нинішнього Севастополя), Пантікапей (на місці сучасної Керчі).

Потрібно зазначити, що головними причинами заснування греками колоній були дефіцит землі і хліба, перенаселеність грецьких міст, воєнно-політичні конфлікти.

За формою правління міста-держав її були республіками: демократичними (де вирішальну роль у політичному житті відігравав демос) або аристократичними (де влада фактично належала рабовласницькій аристократії).

У V ст. до н.е. в результаті об’єднання 20 міст на чолі з Пантікапеєм виникла єдина монархія - Боспорське царство. З початку держава представляла собою союз грецьких міст, кожне із яких мало елементи самоврядування.

4. Розкриваючи це питання, слід підкреслити, що слов’яни є автохтонним (корінним) населенням Європи. Перші письмові згадки про слов’ян (венедів) зустрічаються у римських авторів І-ІІ ст. н.е. - Плінія, Тацита Птолемея. Батьківщина слов’ян охоплювала територію ви середньої течії Дніпра до Вісли.

В IV ст.н.е анти створили державне об’єднання (Антський союз) зі спадковим вождем, організованим військом, та участю населення в політичному житті (віче). Союз мав характер військової демократії. Проіснував до VII ст. н.е. і розпався під ударами аварів. Після розпаду на території України утворились окремі племінні об’єднання, розташування і назва яких відомі із літопису “Повість минулих літ”: поляни, деревляни, сіверяни, тіверці, уличі, волиняни, дуліби, білі хорвати, дреговичі.

Слід підкреслити, що з середини IX ст. навколо полян постає стабільне державне об’єднання, яке в арабських письмових джерелах отримало назву Куявія. а сучасні історики називають його Руською землею або Київським князівством. Першими київськими князями були Кий, Аскольд і Дір, а з 882 року новгородський князь Олег разом із сином варязького князя Рюрика, Ігорем.

Таким чином, утвердження Олега в Києві знаменувало створення великої держави східних слов’ян - Київської Русі або Давньої Русі.

Треба зазначити, що слово “Русь” виникло не як етнонім, а як політична назва державного об’єднання.

Київську Русь характеризують як ранньофеодальну державу: стрімка її феодалізація відбувалася при збереженні залишків родоплемінного ладу.

Загальновизнаним є той факт, що Русь мала розвинені для свого часу продуктивні сили і багату економіку: землеробство, скотарство, ремесло, торгівля, промисли.

У соціальній структурі давньоруського суспільства XI ст. можна виділити такі основні групи населення: князі, селянство (смерди), холопи (раби), міщанство, духовенство.

Київська Русь була ранньофеодальною монархією: князь зосереджував у своїх руках усю адміністративну, воєнну, судову владу і управляв державою за допомогою найближчого оточення - особистої дружини, удільних князів, намісників.

Висвітлюючи історію Київської Русі, потрібно виділити чотири якісно відмінних періоди:

І період - охоплює князювання: Олега, Ігора, Ольги, Святослава. Це період швидкого територіального зростання Русі і поступової консолідації держави.

II період - охоплює князювання Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Це період економічного та культурного розквіту Київської держави, досягнення нею вершини політичної могутності. Завершується формування території Київської Русі адміністративною реформою Володимира Великого, яка зміцнила систему державної влади, зміцненням прикордонних земель системою валів та укріплених містечок.

Надзвичайно важливим було запровадження Володимиром Великим у 988 р. християнства. Прийняття християнства сприяло розвитку давньоруської культури, входженню Русі в сім’ю європейських народів.

Заслугою Ярослава Мудрого вважається запровадження на Русі першого збірника законів - “Руська правда”. Завдяки підтримці Ярослава зростала церква, стрімко розвивалась культура. Він заснував Києво-Печерську Лавру, збудував Софійський собор, зміцнив стосунки з європейськими державами.

III період - період феодальних усобиць, які розгортаються після смерті Ярослава Мудрого. Найбільш відомі князі: Володимир Мономах, Мстислав. Це період поступового політичного ослаблення Київської Русі. Вступивши в смугу феодальних усобиць, Русь фактично розпалася на окремі князівства.

Талановитий і досвідчений політик, Володимир Мономах зумів тримати удільних князів у покорі, ліквідувати гостроту соціальних суперечностей у суспільстві.

Причини роздробленості Київської Русі можуть виглядати так:

великі простори держави при відсутності економічних зв’язків за умов панування натурального господарства;
напади степових кочовиків;
наростання серед удільних князівств і земель місцевого сепаратизму;
посилення боярства, яке ставило власні інтереси

вище загальнодержавних;

Київська держава залишилася поза світовими торгівельними шляхами.

IV період - характеризується появою великої кількості політичних центрів в Київській Русі, і який продовжувався до монголо-татарської навали.

Давньоруська держава так і не змогла вийти із кризи. Її еволюційний розвиток був насильно перерваний монголо- татарською навалою 1237-1241 pp., що призвело до остаточного зруйнування Київської Русі.