Найкраща музика - жива природа.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Найкраща музика –

жива природа

(виховний захід)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ведучий. Мати — земле  моя!  В  біло-рожевому вінку весняних квітів, у смарагдовім вбранні із зелених них шат, у золотавому багрянці щедрої осені — ти завжди прекрасна.

Хоч іноді, хоч раз в житті

На самоті з природою залишся,

І подивуйся ніжній чистоті

Того зеленого затишшя.

Прислухайся, як трави шелестять,

Як розмовляють і дерева, й квіти...

Які предивні літні дні стоять! —

Попробуй це збагнути й зрозуміти.
І ти відчуєш, як очиститься душа,
Як легко серце стрепенеться,
І як народяться рядки вірша,
Спіши... Бо все от-от минеться...

 Вбігає хлопчик-листоноша, читає телеграму:

     Увага! Увага!

 Заходить дівчина Весна.

Весна.

Вийшла я із лісу,

Лугові вклонилась.

Від вітрів і сонця

Луг зазеленівся.

І до мене трави

У полях прослались,

А до мене з гаю

Птахи озивались,

А за ними в лузі

Зацвітали квіти,

Починаю, друзі,

По землі ходити.

 

Пісня «Ой, весно, весно»

1.                  Ой весно, весно
     Наша чудесна!
     Полем, лугами
     Погуляй з нами.
2.                  Полем, лугами
     Погуляй з нами.
     Над білим садом
     Всип щастя градом.
3.                  Пролети, весно,

Понад землею

Прийдеш до мене —

Будеш моєю.

 

1-а дитина.

Як прийшла весна-красна,

 Не складала рук вона:

Спершу пташку із мандрівки

Повернула до домівки,

Потім з хмари на лану

Полила озимину.

Сонцем бризнула навколо,

Трактор вивела у поле,

Звеселила луки, гай

І увесь наш рідний край.

2-а дитина.

Принесло нам сонечко

Знов тепло

І ласкаві промені

Розлило.

З трав і квітів виткало

Килими,

На лужку пограюся

Із дітьми.

І співає весело поле й гай,

Кличе птахів сонечко

В рідний край.

Ой, радіє сонечку все навкруг.

Нам весняне сонечко —

Добрий друг.

 

Звучить пісня «Прилетіла ластівка».

1. До вікна мойого теплий промінь лащиться,

Синьооке небо в шибку загляда.

Прилетіїїа ластівка з голубою ласкою

До моєї хати, до свого гнізда.

 

2. Не лишай так скоро свого двору, ластівко,

Ти, холодний вітре, не тривож села.

Дай напитись ласкою, дай нажитись казкою,

Та не дай зазнати літа без тепла.

Хлопець. Друзі, як я досхочу набігався. Навтішав­ся метеликами, барвистими квітами. Я хочу, щоб завжди була весна!

Дід-віщун. Синку, запиши своє побажання у мій записник.

Ведучий. А вже весна десь у житечку-пшениці розминається з літом. Літо, літечко! Я люблю, як ти розкриваєш свої вії, прижурений житній цвіт. Я люб­лю, як ти довірливо дивишся на мене очима волош­ки і озиваєшся косою у лузі, перепілкою в полі. Літо, літечко! Воно тихо з полів зайшло в село, постояло біля кожного тину, городу та й взялося до свого ділечка, щоб усе росло, усе родило.

 

Заходить Літо.

Літо.

На дзвінкій галяві теплим літом

Заквітчалась липка першим цвітом,

І сама страшенно здивувалась:

•         Та невже ж таке зі мною сталось?
  Зашуміли трави над землею,
  Здивувались також разом з нею.
  Забриніли дзвоники ласкаві:

- Ой же й дух солодкий на галяві!
Пелюстки у нас лілові й білі,

Та чомусь ми пахнути не в силі...

Жовтим оком дивиться ромашка:

- Від такого цвіту дихать важко!
І радіють бджоли-міхоноші:

- А для нас ці квітоньки — хороші!
Повна липка радості і суму:

Через що, — зітхає, — стільки шуму?
І ховає гілочки розквітлі,

Миті в зливах, скупані у світлі.

В лісі меду теплого налито.

Пахне цвіт на липці і суниці.

Ведучий.

І пішло веселе літо.

Відпустило в небі вітер.

Одягло вінок з колосся

І присіло на покосах.

Гори хліба дарувало

Тим, що землю засівали.

І котило жовті дині

Всім, хто в поле вийшов нині.

 

 Пісня «Вийшли в поле косарі» (5 кл., хлопці). Вбігає хлопець.

Хлопець. Друзі, як я весело провів літні канікули: ходив з батьком на косовицю, ловив рибу, збирав ягоди, перекидався у запашному сіні... Дідусю, я і для вас гостинців приніс. Я б хотів, щоб літо ніколи не скінчилося!

Дід-віщун. Що ж, запиши, синку, своє побажання у мій записник.

Ведучий. Літо збігло, як день. І з невлежаного туману вийшов синьоокий, золоточубий вересень. Він причепив до свого бриля червоний з во­логістю кетяг калини й нитку бабиного літа, заг­лянув до кожної школи, завзято вдарив у дзвін та й пішов поміж садами в степи крутити крила вітряків.

Звучить мелодія вальсу. Заходить Осінь, кружляю­чи у танку.

 

 

Осінь.

Тихше, ти чуєш? Осінь іде,

З бабиним літом казку пряде,

Пензлем малює барвисті квітки.

Бачиш — дерева усі зацвіли.

Так, зацвіли усі жовто-багряно,

Ніжна калина стоїть полум 'яна.

Ніби у дівчини щоки горять,

Бо старости на порозі стоять.

Ой, як красиво у лісі в ці дні!

Друзі-дерева, чом трішки сумні?

Ви не журіться, радійте востаннє,

Бо злий вітрисько все зірве до рання.

Ковдрою з листя окутає ноги,

Бо до весни вам далека дорога,

І заколише вас, і зачаклує,

Казку зимову і сни подарує.

(Г.Боднарчук)

Осінь вклоняється, говорить.

Осінь.

Вам врожай несу й достаток

В кожен дім, у кожну хату,

Щоб багатий був ваш стіл,

Щоб були в вас хліб і сіль,

І картопля, й буряки,

Помідори й огірки,

І капуста, й кавуни,

Груші, сливи, гарбузи...

Ви до лісу завітайте

І грибочків назбирайте,

Все щоб взимку споживали

І про осінь пам'ятали,

Вам вклоняюсь, добрі люди,

Хай земля вам щедра буде!

Діти.

Не пустою прийшла до нас осінь,

В неї повно достатку в мішку,

Покосили вже гречку та просо,

І отави в стогах на лужку...

Саме груші солодкі поспіли,

Пахнуть яблука, наче в меду.

Повен соку — янтарної сили,

Виноград золотіє в саду.

Непомітно пішла собі осінь,

Все коротшає день щодоби.

Тихо дощик осінній моросить,

Журавлів відлітають ключі.

 

Вбігає хлопець.

Хлопець. Дідусю, як я досхочу поласував яблука­ми, грушами, сливами, виноградом, начудувався прекрасними осінніми краєвидами. І вам дарунків приніс. Осінь — найкраща пора року!

Дід-віщун. Спасибі тобі, синку! Запиши своє бажання в мою книжечку.

 

   Пісня «Диво».

1. На віконній шибі —

Білий, білий сад.

На віконній шибі —

Білий виноград,

Біла горобина,

Білі небеса...

Просто неймовірна

Чарівна краса.

Приспів. Диво, диво

На моїм вікні.

Диво, диво

І тобі, й мені.

Біле, біле

Зимове кіно.

В чарах, в чарах

Все моє вікно.

2. Хай мороз тріскоче,

Нехай йому грець!

Маю я незвичний

Теплий олівець,

На віконній шибі

Радістю сія:

- Вітаю з зимою!-

Написала я.

 

Звучить пісня.

В полі віхола гуде —

Це вже зимонька іде,

Сипле сніг з рукава

Чарівниця снігова.

Заходить Зима, говорить.

Зима.

В пухнасті сукні і свитки

Ялини я вдягнула,

Кущам насунула шапки,

Щоб у теплі заснули.

Укрила ряднами село,

Безмежний степ біліє,

Стежки й дороги притрусила,

І цяточки не мріє.

 Безмежна тиша навкруги —

Ні галасу, ні шуму.

Усе заснуло до весни

Щоби розквітнуть знову.

До Зими звертаються діти.

Діти.

Зимо, зимо, сій сніги

На поля і на луги.

Вкутай землю в білі сни,

Щоб спочила до весни.

Вітре, вітре, тихо вій.

Птиць і звірів пожалій,

Щоб не слали їм погроз

Ні завії, ні мороз.

Зимо, зимо, догоди,

Щоб цвіли гаї й сади,

Колосилися поля,

Щоби матінка-земля

Щедрою була завжди,

Зимо, людям догоди.

Виходить хлопець.

Хлопець.

Ой зима, зима, зима!

Веселіш пори нема!

Гірка, сани, гомін, сміх,

Синій вечір, білий сніг.

Дітлахи на ковзанах,

Скільки радості в очах!

Дід-віщун. А тепер, синку, прочитай свої побажан­ня (подає йому записник). Бачиш, наша матінка-земля прекрасна, щедра й багата у будь-яку пору року.

Дівчина і хлопець читають вірш.

     Моє село

Тебе люблю, моє село,

За тихий шепіт верболозу,

Лісів дрімучих древній шум,

За зиму, сніжну і морозну.

Живуть тут люди працьовиті,

Дзвенить пісень вінок-розмай.

Як весело й щасливо жити,

Коли весна приходить в край.

Коли цвіте в садочку вишня,

Кує зозуля у гаю

І соловейка ніжна пісня

Бентежить душу тут мою.

Коли в полях волошки сині

Вплітає у вінок дівча,

А в небі — жайворонка трелі —

Прекрасна літняя пора!

А коли осінь сумовито

Загляне у моє вікно,

Не буду в дні такі тужити —

Все ж й тут краса є все одно.

Багряний ліс стоїть святково

Й калина — дівчина в вінку,

І сад дарує нам фруктові,

І з поля урожай зберу.

А коли снігом землю вкриє

Бабуся лагідна — зима,

Хай тут душа моя радіє —

Чудова зимова пора.

В саду дерева сріблом сяють,

Мороз за щічки пощипа,

А діти весело стрибають

На лижах з гірки сторчака.

Веселі, раді і щасливі

У сніжки грають залюбки.

Хіба ж села нам не любити?

Яка краса в нас є завжди!

І я спішу зимою, літом

Побільше вражень назбирать,

Щоб зміг село своє любити

Й ніде його не забувать.

      (Г.Боднарчук)

Танець «Пори року».

Під мелодію вальсу кружляють Зима, Весна, Літо, Осінь.

Дід-віщун.

Вся краса чудесна

Матері-землі:

В осенях і веснах —

 Там, де ми не злі.

Я — дідусь-віщун старенький

Вислухав уважно вас.

Є в нас щедра земля-ненька.

Як її шанують в нас?

Дівчина.

Ой, дідусю, ніде діти

Правдоньки гіркої:

Ще не вмієм берегти ми

Земленьки святої.

Де колись земля оралась,

Буйно колосилась,

То тепер вже занедбалась,

Бур 'яном зростилась.

Колись ріки повноводі

Текли по Вкраїні,

Та замулились джерельця,

Без води загинем.

Колись в нашій річці Ікві

Раків, риб ловили,

А тепер хіба лиш жабі

Води в ній лишилось.

Різний хлам, сміття, гноївку

У річку скидають.

Подивись: качки і гуси

Воду цю минають.

І в лісах нема порядку,

Всі тут хазяйнують,

А як стогнуть звірі й птахи,

То ніби й не чують.

Рябіє небо, чорні води

І сморід міста гомінкого,

Крихке життя і сум природи —

Гіркі плоди буття людського.

Сумує жайвір в піднебессі,

Зітхає омнятко у лузі...

Цвітуть фальшиві та облесні

Куди не глянь, природи друзі...

Земля скорботна, як трепета,

Фатою злочинів повита.

Зітхає голуба планета,

Дощем Чорнобиля повита.

Скажіть, хто хоче їй загину,

Кому набридло сад ростити ?

На радощі дочці та сину

Красу-калину посадити ?

 

   Пісня «Не ламай калину».

Край дороги не рубай тополю, —

Може та тополя — твоя доля,

Твоя доля світла, тополина,

Наче пісня журавлина...

Не рубай тополю, не рубай тополю, —

Краще принеси ти їй води!

Не ламай калину біля хати,

Бо вона заплаче, наче мати.

І впадуть на трави на шовкові

Серця сльози колискові...

Не ламай калину, не ламай калину —

Краще їй онуків принеси!

Не стріляй у птаха на світанні,

Може, то любов твоя остання,

Може, то кохання білий лебідь,

Що летів крізь ніч до тебе.

Не стріляй у птаха, не стріляй у птаха

Краще з ним у небо полети.

 

* * *

Озеро в лісі, в озері — ліс,

Я тиху баладу звідти приніс.

Баладу про лебедя та лебідку

Їх розлучили мисливці влітку.

Скільки було в тому злочині злого ?!

Вчахла вода і кривавилась довго.

А нині вже осінь ходить лісами,

Птаство сумує всіма голосами,

Куди ж тобі, лебедю, нині летіти?

Куди ж тобі тугу свою подіти?

Нема берегів їй, немає дна.

Від того болю балада сумна.

Озеро в лісі, в озері — ліс.

Мов лапки лебідки, плаває лист.

 

 * * *

Новий рік, пора дарунків

Не лиш діти у потісі.

А ялинка? Час грабунків

У бескидах, на узліссі...

Лізе лісогуб у хащу,

Щоб красуню порубати,

Юну віком, щонайкращу,

Аби зиск-потіху мати.

Дід-віщун.

А ти маєш душу щиру

І сумління доброчинців?

То спини його сокиру,

Подаруй життя ялинці.

Відверни зухвалу руку.

Будь хапузі на заваді.

Сину й своєму онуку

Збережи зелену радість.

 

Хлопець.

До вас, мої рідні, звертаюся я —

Найменший у нашій сім'ї;

 Стоїть на узліссі ялинка моя —

Не зрубайте її!

На озері плаває пташка моя —

Не убийте її!

Яскріє на небі зірка моя —

Не згасіте її!

Світ-казку будує мрія моя —

Не спиняйте її!

Дід-віщун.

Чи чуєш це, людино!

Грім гуркоче грізно...

Спокутуй свої провини,

Поки ще не пізно! Небо, сонце, місяць

Шепчуть молитви:

- Люди, схаменіться,

Якщо люди ви!

Не згубіть планети —

Нашої Землі.

Доти їй не вмерти,

Доки ми не злі.

Я пригоди інші

Можу розказати,

Бо не всі чужинці

В своїй рідній хаті.

Добрих є чимало,

Що про край свій дбають —

Садять сад і в річку

Сміття не скидають.

Леліють струмочки,

Ліс оберігають, —

Їм горді смерічки

Низенько вклоняються.

Скромні й працьовиті

Справу добре знають.

Скрізь серед довкілля

Справжніх друзів мають.

 

* * *

Метелика ловити я не хочу:

Він — квітка неба, хай живе собі.

Щоб радісно було мені й тобі.

  

 

  І квітку лісову не стану рвати,

  Її додому я не понесу,

  Бо вдома їй джмеля не погойдати

  І не попити ранками росу.

І ні стеблинку, гілку чи травинку

Я не ображу — це страшенний гріх.

Бо в кожній з них живе тремка живинка,

Що світиться довірою до всіх.

 

* * *

З лісосмуг, де свищуть сніговиці,

Де не стало корму і тепла,

Перебрались лагідні синиці

У садки до нашого села.

В завірюху, ожеледь, морози

Стукають синиці у вікно,

З горобцями ділять на дорозі

Крихту хліба мерзлу і зерно.

Пригощав пташок я з годівниць

І почав нарешті відчувать,

Що для когось крихта — це дрібниця.

А для пташки — жить чи замерзать.

Якби потрапив я на форум природничий,

Сказав би кожному: часу не трать.

А з юних літ бери собі за звичай

Птахам, звірятам, квітам помагать.

Сказав би я від імені синички,

Що стукає голодна у вікно,

Що треба виставлять їй годівнички,

Де насипать насіння і зерно.

Сказав би я від імені лелеки,

Що мирно походжає по луках,

Які його чекають небезпеки

Як ловить жаб в забруднених річках.

Та захистить себе не має змоги

Ні птах, ні звір. Хто їх врятує ? Хто ?

Я вчора їжачка прибрав з дороги,

Щоб не розчавило його авто.

До миру кличуть радіо й газети,

До злагоди у світовій сім'ї,

Бо вже в Червоній книзі і планета

І треба дуже берегти її.

Ніщо готове не впаде нам з неба,

Працюйте, не шкодуючи зусиль,

А ще умійте, друзі, там, де треба,

Природу рідну берегти.

 

Дід-віщун.

Вам у походи ходити

І мандрувать, любі діти,

Вмійте ж природу любити,

Кожній стеблині радіти.

В полі, у лісі, над яром —

Квіти дерева і трави...

Цвіту не вирви задаром,

Гілки не втни для забави.

Оберігайте ж повсюди

Шлях і стежиночку в гаї.

Все те окрасою буде

Нашого рідного краю.

 

Пісня «Дорожи природою завжди».

 сл. Ю. Шипа, муз. М. Попенка

На спомин, синочку,

В гаю над водою

Зелені дубочки

Садив я весною.

І сіяв я квіти,

Землі для обнови,

Щоб їй пломеніти

В красі і любові.

У сонячну днину

На честь моїх друзів

Садив я калину

У пишному лузі...

Буяють зелені

Дубочки в розмаї.

Той недруг для мене,

Хто гілку зламає!

Хоч квітів без ліку,

Не смій толочити —

Від ліку до віку

Вони вчать любити.

Чарівна калина

Дарує нам вроду,

Красива людина

Плекає природу!