Назавжди в нашій пам'яті

 

СЦЕНАРІЙ ПАТРІОТИЧНОГО ХАРАКТЕРУ

                                 «Назавжди в нашій пам’яті!» 

присвячений  захисникам України

Звучить музика. На фоні музики звучить молитва

 

 Ведучий 1:

Військово-патріотичне виховання – це процес цілеспрямованого систематичного формування в учнів почуття патріотизму, духовної та психологічної готовності до виконання громадянського та конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни.

 

Немає важливішого завдання, як виховання нового покоління українців. Без об’єднання зусиль держави, освітніх установ і громадськості цього зробити неможливо. А головне в цьому – зацікавленість всіх у вихованні високоосвіченої патріотично налаштованої української нації, без якої Україна може втратити свою державність.

У сучасних умовах важливо, щоб молоде покоління не тільки пов’язувало своє майбутнє з Україною, а й хотіло берегти, розбудовувати й захищати її. Тому захист Вітчизни — почесний обов’язок кожного.

 

Ведучий 2:

Народна мудрість стверджує, що земля може нагодувати людину своїм хлібом, напоїти водою зі своїх джерел, але захистити себе не може. Тому це святий обов'язок тих, хто живе, хто користується всіма її благами і дарами.

Виконуючи цей почесний обов'язок, ідуть юнаки служити в армію, щоб берегти мир і спокій

1)Іде війна своїм кривавим кроком,
Ординці нищать села і міста,
Та у боях запеклих і жорстоких
Народ на захист Батьківщини встав.

Вже чаша горя повниться по вінця,
Не можна, люди, звикнути до втрат:
Болить душа за кожного вкраїнця,
Та смерть дітей болючіша стократ.

Вмирають діти… Як звучить це дико!
Кого тепер смерть їхня не пройме?!
І крикнуть хочеться нелюдським криком,
Щоб світ здригнувсь і в жалості завмер.

Вмирають діти, українські діти –
Дивитись на таке немає сил.
І вже із потойбіччя, з того світу
Ми чуєм їхні тихі голоси…

Вмирають діти – йдуть у небо димне,
Бо навіть сонце ворог їм закрив.
Летять у піднебессі клином дивним,
Махаючи руками замість крил.

Безгрішні душі, чисті, непорочні –
У рай небесний всі вони летять
І дивляться своїм убивцям в очі
Як судді, що нічого не простять…
Автор: Микола Савенець

 

2)Ніхто не забутий.
На полі ніхто не згорів:
Солдатські портрети
На вишитих крилах пливуть…

І доки є пам’ять в людей,
І живуть матері,
Допоти й сини, що спіткнулись об кулі,
Живі!
(Б. Олійник)

3) Чуєш кате, бійся засинати,
Бо маленький хлопчик з Ірпеня
Прийде уночі, щоб нагадати,
Як вмирала вся його сім’я,

Коли ти прийшов у їхню хату,
Біль і крик у маминих очах…
Їхній крик повік буде лунати
У твоїх, перевертню, вухах!

Він буде ходити за тобою,
Крок за кроком, кате, щоб ти знав!
Бійся!.. Не дадуть тобі спокою,
Душі, тих, що ти закатував…
(Г. Я. Британ) 

 

Вірші народженні війною

1.Хто вам сказав – герої не вмирають? Спитайте в посивілих матерів, Котрі щоночі і щодня чекаютьДодому неповернених синів.Їх душі в шибку стукають неначе – Надія стрепене примарним сном.А замість колискових – "плине качу", Цимбалить дощ у ринви за вікном.Спитайте у вдови – чи не вмирають Герої, на "Майданах", чи війні?Дітей спитайте, що батьків чекають, Як спрагле сім’я сонця навесні.Гукніть до неба, у лелек спитайте Про тих, що не родились, не зросли…Котрі б жили, та влучно стрелив снайпер І їх, лелеки в дім не донесли.Спитайте наречену, що чекала, – Чом в чорний вельон вкрита голова?На хрест рушник весільний пов’язала. Ще незаміжня,

2.Мамо, я вже пішов…Але ти ще про горе не знаєш, Ще в тривожній надіїЧекаєш від мене дзвінка…Знаю, в відчаї тиДо портрета слізьми припадаєш,Ще тебе не накрила пітьмоюЦя звістка гірка.Мамо, знай – там, де я, Вже нікого немає: ні правих, ні виннихТам, де я, - вже немає неправди буття.Там, де я, - серце скривдити вже не зуміють.Там, де я, вже безсилі слова каяття. Рідний край, Україну  святуюВід орди боронили, як тільки могли.Наші душі чекає остання дорога.Сподіваюсь, у рай, Бо у пеклі ми вже відбули…

3.Він їхав додому.На автобус не встиг.Боліла нога, іти довго не міг.Повз нього круті пролітали авто.Героя, всю ніч, не побачив ніхто. До ранку на лавці просидів один.А вдома, матуся чекає і син.Був рік на нулі. Ногу ранило дуже.Повз нього, в авто,їдуть люди байдужі. Вони всі живіі війна їх минає..Солдат цілу нічсвій автобус чекає. автор Соломія Українець

4. Війна навчила нас - ЖИТИ.Без слова... потім, пізніше, завтра.Можливо, колись і якось,Ще встигну, ще зможу... як мантра. Війна навчила - ЦІНИТИ.Цей день, і ніч,   і годину.І рідних ще більше любити,Обіймати дітей щохвилини. Війна навчила - КОХАТИ.В очі дивитись ніжно.Про почуття розказати,Щоб завтра не стало пізно. Війна навчила - МОЛИТИСЬ.За рідних, чужих, незнайомих.Пробачення щиро проситиЙ до неба підводити погляд. Війна навчила - ВІРИТИ.Ніщо не триває вічноІ погане, і хорошеМає свою циклічність. Війна навчила нас - ВСЬОГО,Що і раніше ми знали.Та тільки тепер, зрозумілиМи жили життя... чи марнували?

5.Коли закінчиться війна,Я розцілую всі ікони.Присяду в хаті край вікнаІ буду чуть церковні дзвони.І буду гладити лице.Сльоза покотиться — піймаю.І кожен клаптик чебрецемВ душі своїй повистеляю.І я наплачусь досхочу.Сльозами вмию всі могили.Зварю відвар із перстачуІ вип’ю келишок для сили.І вип’ю другий, щоб від ранНе залишилося і сліду.Наллю наливки повний збанІ понесу її сусіду.Ми будемо удвох мовчать.Хміліти разом й тверезіти.Ми будем пошепки кричатьІ в небо кидать жовті квіти.І сині айстри розцвітутьНа полі битви під Херсоном.Червоні маки проростутьПід Києвом над збитим дроном.Коли закінчиться... Коли...Усі говорять, що нескоро.Але готую я столиІ промовляю — скоро, скоро.Ще день, ще ніч.

.

 

Викладач: Боже, Творцю і Отче всіх людей, Ти закликаєш до себе всі народи світу. Просвіти їх, щоб серед суєти нашого часу вони дізналися про те, що може принести їм мир. Збуди в них щире прагнення до порозуміння і єдності. Очисти їхні серця від усякої образи і ненависті.

          Хай усі народи усвідомлять свій обов’язок піклуватися про мир і рішуче стануть на шлях єдності, з любов’ю співпрацюючи один з одним.

         Поблагослови, Боже, тих, хто присвячує себе великій справі творення миру. Нехай буде завжди благословенне Твоє святе Ім’я і нехай прийде в наші душі і на наші землі Твоє Царство справедливості, миру та злагоди.

Ведучий 2:

Ми щасливі, що народилися й живемо на чудовій, мальовничій землі. Тут жили наші діди, прадіди, тут живуть наші батьки, тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини. І де б ми не були, відчуваємо поклик рідної землі.

 

ЗВУЧИТЬ ГІМН УКРАЇНИ

      Ведучий 1:

Від серця до серця  добро летить,
Подібне пташці.
Стукає в серця,  щоб розбудити
І повернутись.
Щоб  повернутись і дарувати
Всім людям  радість,

 

Ведучий 2:

Україна не раз піднімалась з колін. Побита і ціла, і в ранах, та нездолана для ворогів своїх. Терновим шляхом дійшла Україна до сьогоднішніх днів.

Ведучий 1:

Але, нажаль,  боротьба за незалежність України продовжується і зараз. В нашій країні війна.

ЗВУЧИТЬ ПІСНЯ «Українська лють»

Ведучий 2:

         Сьогодні нам треба гартуватися, допомагати один одному та нашому війську і державі. Не піддаватися провокаціям та чуткам, що розповсюджуються, із-за яких сіється злість, зневіра та брехня про нашу країну.

Ведучий 1:

         Хай пам'ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.

Ведучий 2:

                    Ви знаєте, війна

  Таки скінчиться…

  І скоро відбудуються міста.

  Але на жаль ніколи не вернуться

  Всі ті, кого забрали небеса.

Ведучий 1:

 Я прошу всіх хвилиною мовчання вшанувати пам'ять загиблих.

                            (СТУКІТ МЕТРОНОМА)

Ведучий 1:

Пам’ятайте про тих, хто безвісти пропав,

Пам’ятайте про тих, хто не встали, як впали,

Пам’ятайте про тих, хто згоріли, мов зорі,-

Такі чисті і чесні, як повітря прозоре.

Пам’ятайте про тих, що за правду повстали.

Пам’ятайте про тих, що лягли на заставах.

Пам’ятайте про них і у праці, і в пісні

Хай відомими стануть всі герої відомі й безвісні…

Світла пам'ять загиблим.

Ведучий 2:

         Але життя продовжується.  І окреслюючи перспективи майбутнього, ми повинні вдивлятись в минуле, черпати з нього той безцінний скарб, який не дасть загубити головне, розчинитися серед дрібних проблем.

Ведучий 1: 

      І хоч зараз важко нам,  не спокійно у нашому домі, але вже не раз доведено, що наша дружня сім’я – український народ, здолає всі перешкоди.

До вашої уваги флешмоб «ЧЕРВОНА КАЛИНА»

 

Ведучий 2: 

 (під легку музику саксофона)

      Давня легенда говорить нам... Колись, дуже-дуже давно Господь створив на Землі народи та почав, роздавати їм землі. Багато зібралося люду біля Божого порогу. І кожна держава сподівалася отримати найкращу часточку на планеті. Отримавши бажане, народи розходилися господарювати на своїх, Богом даних, землях. До загальної черги не встигла Україна.

Важко працювала, втомлена, ледве прийшла до Бога.

Стала осторонь і не сміла очей підняти. Господь побачив заквітчану красуню і запитав (голос за кулісами):

 

- Ти спізнилася, Україно, поглянь - усі розійшлися зі своїми наділами. Де ти була?

- Працювала, -

опустила очі, з яких рясно посипалися сльози-перли, -

пробач, Господи, піду я...

Поглянув Господь на дівчину-Україну, на її втомлене, але таке гарне обличчя і відповів:

 - Знаю тебе, Україно. Знаю серце твоє вразливе та ніжне, душу твою співочу і просту. Знаю, як плачеш і радієш. Як працюєш важко. Як співаєш щиро. Знаю, як любиш простір і небо, волю і життя. Знаю, бо Сам сотворив тебе такою. Не йди, зачекай...

 А Україна йому відповідає:

- Якщо немає в Тебе, Господи, землі для мене, піду я. Не забирай ні в кого, щоб мені віддати. Мені чужого не потрібно...

Господь погладив схилену голову заплаканої дівчини-України і відповів:

- Не журися, Україно. Є у Мене земля! Моя земля. Віддам я куточок понад Дніпром, що залишив собі на земний рай. То незвичайний куточок. Земля там пахне медом, вода - як молоко, а з неба в душу людей ллється пісня. Пануй, господарюй, працюй і радій!

 

- Це земля, де перегукуються степи з небом, а зоряний простір вкриває собою тишу дерев, де гори шепочуться з ріками, а у небі співає жайвір. І сонце там особливе, і люди надзвичайні.

 

 - Твої люди, Україно! Живи і втішайся! А Я з цього часу буду з тобою назавжди. Бо ти та земля, той край, що в Моєму серці...

 

 

Звучить саксофон

Ведучий 1: 

Десь там, де версти згадок і жалю,

Де білий світ чомусь на чорних крилах,

Ти ніби кров, течеш мені по жилах

Сто тисяч раз немовленим "люблю"...

Десь там, де вже ні згадок, ані сил,

Де ми такі, немов забута спрага

Стає судьбою сивий небосхил

І тих три слова як найдовша сага...

 

ЗВУЧИТЬ ПІСНЯ «Над землею тумани»

 

Ведучий 2: 

Чекай мене, як не чекав ніхто,

З походу, з далечі, з молитви або з притчі,

Нехай вертаються лише один на сто,

Чекай мене при сплаканім обличчі...

І всі світи, що не чекали нас,

Задивляться у свій празнечний подив,

Ти доспіваєш той сумний романс

В котрий я довго-довго не приходив...

І буде ніч як проводи жалю,

Вікно у сад залишиться відкритим...

Сто тисяч раз немовленим "люблю"

Ми будемо до ранку говорити

 

ЗВУЧИТЬ ПІСНЯ  «Буде весна»

 

Ведучий 1: 

Ніхто не зрушить історії хід

Будує свій дім Україна

І стверджує нині і Захід і Схід

Що ми є велика родина!

 

 

ЗВУЧИТЬ ПІСНЯ  «Молитва за Україну»

 

Ведучий 1: 

 

Життя спливає не в годинах,

Життя триває не в роках...

Не у секундах, чи хвилинах...

У митях, що живуть в серцях!

Життя триває у моментах,

В які на крилах летимо!

Воно складається з фрагментів,

Якими дійсно живемо!

Життя складається зі слова,

Яким зціляємо людей...

З приємних пахощів розмови,

З раптових спалахів ідей...

Життя складається з сніданків

У колі рідних та близьких...

Із помаранчевих світанків,

З обіймів ніжних і м'яких...

З книжок осінніх з теплим чаєм,

Коли так пахне чебрецем...

З того, що часто не вбачаєм

І надто рідко бережем...

З моментів дурощів і сміху,

З раптових рішень і подій...

Коли навчає щастю лихо

Коли пірнаєш в світ надій...

З того, чому ми так нечасто

Належну цінність віддаєм...

Даєм турботам миті вкрасти,

Життя минає день за днем...

Воно стікає не в хвилинах,

А в теплих спогадах сердець...

Життя складається з людини...

Вона сама його творець...

Вона малює власну долю

З дрібних деталей та думок...

Наперекір спокусі й болю,

Крізь темні терни до зірок...

Малює пензликом невпинно

Свій кольоровий дивний шлях...

Сама вигадує картину,

Усе лежить в її руках...

Спинити пензель завжди вільна

На митях щастя і добра...

Промалювати все повільно,

Додати світла і тепла...

Повести пензлик далі й далі,

Забувши все, що йшло не так...

Промалювати всі деталі...

Життя триває не в роках...

Воно спливає не в годинах...

Життя це більше аніж час...

Спинись, оглянь свою картину

Вона залежить лиш від нас...

Цінуй моменти, світлі миті ,

Обійми рідних, щирий сміх...

Бо справжня цінність не у світі,

Вона насправді в нас самих!

            

       Це уривок з вірша Інелли Огневої, молодої поетеси, якої вже, нажаль, немає, але є ми, які зможемо розказати всім про таких як Інелла та донести до Вас віру в те, що ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА.

Звучить у виконанні учнів пісня «Геть з України».

 

 

Ведучий: На цьому наш захід завершується. До нових зустрічей!