« Не просто поетеса, а душа і совість народу»

 

 

            Година спілкування на тему:

« Не просто поетеса,

                 а душа і совість народу»

(присвячена 98 – річчю від народження письменниці Галини Сперидонівни Берізки)

 

Ведуча:

 Доброго дня шановні!

 Сьогодні ми з вами проведемо годину спілкування присвячену  95-річчю з дня народження талановитої поетеси,  члена Національної Спілки Письменників України, лауреату літературних премій ім. В. Марченка та Є. Маланюка, славетної землячки жителів Гайворонського району Галині Спиридонівні Бровченко (літературний псевдонім Берізка).

 

1.
Лиш тебе одного я навік люблю,
За одним тобою часто сльози ллю,
І ніхто не знає, що гнітить мене,
І ніхто моєї туги не збагне.
Я не знаю, де ти, в сховищі якім
Ти навік сховався у краю чужім...
Посилає круків мати і сестра,
Щоб принесли звістку з-за ріки Дніпра.
Як настане осінь і мине зима,
Знову засміється чарами весна,
У садах троянди ніжно розцвітуть,
І пташки про тебе вісті принесуть...
У моїй кімнаті пахощі квіток
Знов мене повернуть до ясних думок,
Знов я пригадаю Чари твоїх слів
І солодку тугу незабутніх днів.
Вірю я, що знов ми стрінемось колись,
Пригадаєм бурі ті, що пронеслись,
Ми вернемось в царство нездійснимих мрій,
Вип”ємо отруту втрачених надій.
Я тобі одному душу аж до дна
Виллю, бо з”єднала доля нас одна.
Часто мені сниться, що тебе нема,
Що тебе сховала чорна глибина...
Я ж тебе чекаю, і не раз у сні
Ти свої обійми простягав мені.
 

Ведуча:

         Народилася в с. Могильному Гайворонського району на Кіровоградщині. У ранньому віці вона вже відчула цькування своєї родини.  Батько – Спиридон Карпович – сільський вчитель, інтелігент навіки пропав в адових колах ГУЛАГУ. Не оминули арешти і Галину.

2.

За кріпацьких часів на Вкраїні, 
В пишнім краю садів і долин
Народився в убогій хатині
Української Матері Син.
Він зростав серед сліз і недолі,
Їх забути ніколи не зміг,
Й материнські пісні колискові
У великому серці зберіг.
Він за рани своєї Вкраїни
Невимовно тяжко страждав,
Про киргизів, калмиків, башкирів,
Про невільний Кавказ пам”ятав...
Від Великого Сина Вкраїни
Залишився немеркнучий дар:
Всі народи, всесвітня родина
Мають щастя читати "Кобзар”.
Він навчає нас Волю любити,
І Братерство і Правду, і Честь,
І Вітчизну свою боронити,
Піднімати її до небес !!!

 

3. Неволя – мачуха грізна
Моя супутниця незмінна,
Мене навчила вірить снам,
Іти крізь грози і каміння...
Не нарікаю, що човни
Чужі пливуть у рідне море,
А мій блукає поміж них,
Та все шука собі простору.
Немає більшого жалю, 
Як у тяжкій неволі жити
Та все, що свято так люблю,
Не сміти в пісні відтворити.
Мене сховає суєта
Ночей холодних Заполяр”я,
Свята нездійсненна мета –
Моє то горе і безслав”я!!!
 

4. Північної осени шати
Надовго мене заховали...
Не стріну я більше ні брата,
Ні Вас, український скрипалю...
Далеко зеленая осінь!
Десь Київ пишається цвітом,
Там віти замріяних сосен
Прощаються з сонячним літом.
Дніпро розмовля з берегами
Про давнє і те, що настане,
Коли на борню з ворогами
Моя Україна повстане...
Не чую, як Дніпр розмовляє,
Не бачу своєї оселі...
О, рідний, о любий мій краю –
Садами уквітчані села!!!
Минають літа у неволі,
Нехай же скоріше минають!
Я вірую в те, що у полі
Вкраїнськім мене поховають!!!

Ведуча:

Спочатку в 1943 році  її репресували гестапівці за участь в ОУН, а в березні 1946 р. на третьому курсі Одеського державного університету заарештована органами НКВС, засуджена до 10 років каторги, звільнена в 1955 році.
         Всі подальші роки працювала в Могильненській середній школі вчителем української мови та літератури. 
 

5. Засудили мене раз
За вільну Вкраїну,
Намотали різних фраз –
І в Сибір до згину.
А тепер я, милі браття,
Не боюсь Сибіру,
Бо в душі моїй прокляття
І страшна зневіра.
Все дивлюсь на рідний люд,
Давно безголовий:
Йому б сала цілий пуд
І... на вибір – мову...
- Мені мова до мазниці,
Лиш би для машини
Були різні запчастини,
Добре м”ясо в магазині
Та баба в спідниці
 

6. Короткомовним, лаконічним
В розмовах будь з людьми
В наш час розмови безконечні
Можливі на письмі.
Живемо в час стрімкий і юний!
Він швидкості шука
Такої, щоб гриміла в лунах
Хода його дзвінка;
Такої, щоб життя прожите
Не марно одійшло,
Щоб кораблі в морській блакиті
Йшли сміло, напролом;
Щоб береги знаннів жадані
Відкрились юнакам
І щоб братерства океани
Всміхались всюди нам.
То ж марнослівним, пустодзвонним
Не будь в урочий час.
Пройди життя великі гони
З ідеєю Христа.
Його священних заповітів 
Нев”янучу красу
Неси, бо ти за них в одвіті,
За них потерпиш суд;
За них народу й честь і кара,
Бо ти – народу син.
Своїй Вітчизні серця жару
Багато віддаси,
Поки на зміну стануть юні.
І так із роду в рід –
Щоб золоті не змовкли струни
В родині піснярів!
 

7. „У саду весняно лине
Ніжний спів,
Гармонійно безупинно,
Все без слів.”
П. Тичина 
У саду весняно лине:
„Дзень-дзелень!”
Та не вмію, як Тичина,
Славить день.
Бо не маю голосного
Дару я –
Ніжнозвучно-весняного
Солов”я.
Але знаю: не покину
Я пера:
Як думками в далі лину –
З пліч гора.
Я вклонилася Тичині
В давні дні,
Я люблю його і нині –
В сивині.
Багатьом його збагнути 
Не вдалось,
Хоч поета з себе втнути
Довелось.

 

Ведуча:

         Перші публікації  були надруковані в газеті «Літературна Україна» (1959) та в щоквартальному збірнику «Поезія».
         Автор книг поезій: «Недоспалені листи» (1997), «Вибране» (2000), «Про все пам’ятаю» (2003), «Сакраменто» (2004). 
         Лауреат літературної премії імені В. Марченка. Член Національної Спілки письменників України з 1999 року

 

8. На землю ніч лягла туманна,
Природу тихо огорнула,
Востаннє заскиглила чайка –
І тихо суєтність заснула.

Людські скорботи уляглися,
Уже не точать черви серця...
Усюди тіні розляглися.
На річці човен без весельця
Пливе - хлюпочеться у хвилях:
Дрімучу воду розганяє,
А в далині, в тумані сизім,
Рибалка сумно щось співає...
 

9. Зупинки довгі... дим і стукіт...
В вагонах стомлені вигнанці...
Усюди чути людський тупіт.
З-за хмар сміється сонце вранці.
Далекий шлях... чужі оселі...
Неясні згадки про минуле...
Все серед дикої пустелі,
В північнім краю потонуло.
Куди ведеш нас, доле злая?
В якій засмученій пустині
Нових вигнанців привітає
Народ, що крила мав орлині?
Багато їх блукає в світі,
Як ми, натомлених, у тузі?
Чекають всі від сонця світу,
Як жде тепла калина в лузі!
Прощай, коханий рідний краю!
А ти, чужино, привітаєш
Усіх, хто зріс в зеленім гаю,
На кого здавна ти чекаєш...
 

10. Лютує надворі пурга.
Над світом нависла нудьга.
Царить наді мною печаль,
До болю когось мені жаль...
Кого?.. Я не знаю... Летять
Стрілою охмарені дні. 
В дорозі, куди вони мчать,
Не світять іскристі вогні.
Натомлений зір у пітьмі
Шукає, де вогник ясний.
Уста мої стали німі,
Не просять: „Прийди!” - у весни.
Не жди запашної весни,
Блакиті ясної не жди,
Забудь, о забудь, свої сни,
Нехай вони вмруть назавжди!
Зріднилась з душею пурга,
А неба блакить - в далині
Далеко зелена тайга,
Зосталась негода мені!
Тривожно і швидко летять 
Заковані холодом дні.
В дорозі, куди вони мчать,
Засвітяться, може, вогні –
І ніжна блакить оживе,
І білі хмаринки, мов дим,
Я бачу, як лебідь пливе 
У просторі синім води.
Недовго чекати весни ,
Вже скоро негода мине -
Й повернуть на Південь човни,
А з ними і мій поплине...

 

11.
Втомлений шумом щоденним,
Йдеш ти додому замріяний,
Київ, віками злеліяний,
Сяє промінням південним.
Ти не марнів у неволі,
Ти не ходив під рушницями.
З добрими, чесними лицями
Звела навік тебе Доля.
Київ – краса України –
В небі красується шпилями,
А над Днпровими Хвилями –
Пісня твоя солов”їна.
 

12.
Все життя моє сповнене горем,
В нім солодких хвилин небагато,
Над Евксінським оспіваним морем
Одцвіли мої мрії крилаті.
Я вже більше не марю про волю,
Не купаюсь душею в блакиті,
І шляхи заросли вже травою,
Що колись були квітами вкриті.
Дні шукань і ясних ідеалів 
Одцвіли нетриваючим цвітом,
І летять мої мрії зів”ялі
Над змарнілим, ошуканим світом.
Не цілую я більше жоржини
І троянд не цілую пахучих,
Бо лишаються яду краплини,
На устах від цілунків жагучих

 

13.

...Ти змужніла в боях, Батьківщино,
Ти не впала в кривавому бою,
Бо тебе боронила й дівчина,
Ворогів увінчала ганьбою.
Розганяли ворожі тумани
Над тобою радянські дівчата,
Омивали кривавії рани
Свого Батька і Друга, і Брата.
Море крови святої пролито
У боях за свободу Вітчизни,
Дзвінко пісня луна знаменита
Про радянську солдатку-дівчину.
І коли запалають на світі
Знову люті криваві пожари, -
Буде голос дівчини дзвеніти,
В бій піде вона з милим у парі.
Омиватиме рани криваві
Свого Батька і милого, й Брата,
У віках продзвенить її слава,
Берегтиме народ її свято!

14.

Не приходьте до мене, весняні
Чисті спогади, жалем тяжким!
Хоч минули літа полум”яні, - 
Лийтесь з серця, акорди дзвінкі!
Вічна пам”ять роками ніжноюним, 
Хай у спомині красно цвітуть,
А гітару мою тонкостунну
Молоді піснярі збережуть ! 
Лийтесь сріблом, весняні мотиви,
Нам не треба ні краплі жалю,
Милу землю з людьми дорогими
Я все більше і більше люблю.
Прилітайте ви, зграї пташині,
Кожну весну до наших садів,
Чистий щебет віддайте людині,
Щоби дім наш піснями дзвенів. 
Не приходьте в сумному убранні,
Весняної години думки !
Одлетіли літа полум”яні, -
Лийтесь з серця, акорди дзвінкі! 

Ведуча: Ось завершилася наша година спілкування. На якій ми обговорювали не легку долю знаменитої, нашої землячки, чудової поетесиГалини Сперидонівни Бровченко – Берізки.