«Нехай ту долю оминає лихо, де вишивки узорами горять»

«Нехай ту долю оминає лихо, де вишивки узорами горять»

Форма проведення: народознавчі вітражі

Учитель: Коломоєць Людмила Михайлівна - класний керівник 7 класу, вчитель української мови та літератури І кваліфікаційної категорії

Мета:

• виховання почуття гордості, глибокої поваги до предків, своїх рідних і близьких, що донесли до наших днів і зберегли глибину української вишивки – духовного символу українського народу, рідного краю, батьківської оселі, тепла материнських рук;
• поповнити знання учнів про вишивку, її символіку;
• дослідження та вивчення української вишивки як елемента національного одягу та оберега;
• формування інтересу до пізнавальної та пошукової діяльності;
• пропагування кращих здобутків національної культурної, духовної спадщини.

 Актуальність: проблема народознавства є актуальною, як елемент вивчення рідного краю, звичаїв українського народу, що допомагає виховати справжнього громадянина суверенної держави.

 

               Доброго дня всім, хто тут зібрався нині!

               Доброго дня всім, хто в гості завітав!

              Доброго дня, великій цій родині!

               Шановні гості, ми вітаємо вас!

               Ми раді Вас вітати у нашій світлиці

               І дарувати хліб із золота – пшениці,

               Щоб хліб святий був завжди на столі,

               Й щасливі були всі на українській цій землі.

              Прийміть же хліб на мальовничім рушникові.

                                       ( Вручають коровай)

Ведуча.  Людина i праця, людина i пiсня, людина i витвiр мистецтва - це все                                                                                                     вiчне, безсмертне, щось своєрiдне i глибоко вражаюче. Наш український народ працьовитий, щедрий на таланти, здiбний, обдарований. Якщо працювати - то до сьомого поту, якщо спiвати - то дзвiнко, розложисто, якщо творити щось - то неповторно, захоплююче.

Ведучий: Народне мистецтво, яке передавалося із покоління в покоління століттями, завжди було і є ґрунтом для спілкування людей, джерелом пізнання історії, культури далекого минулого.

Ведуча: З далекого минулого прийшло до нас  рукоділля  -  в’язання, вишивання, різьблення, ткацтво.  Виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі.

Ведучий: Одному з видів українського народного мистецтва  – вишивці присвячене наше свято. Щиро запрошуємо Вас полинути в прекрасний світ народної вишивки, щоб дізнатися  більше про наші традиції, обряди, культуру та історію.

Обереги – символи

Квадрати, ромби – знак удачі й родючості. Трикутники – символ людського спілкування.

 

Калина – символ любові, щастя, невмирущого роду. Символ, духовного життя жінки: її дівоцтво, любов та краса, заміжжя, радість і горе.

 

Виноград – розкриває радість, красу створення сім’ї. Символ радості й краси, створення сім’ї, є символом родючості. З виноградної лази плели весільні вінки. Наречену засівали сушеним виноградом, щоб у неї були діти.

 

Маки – мають чарівну силу, захищають від зла. З давніх-давен на Україні святили мак і обсівали людей та худобу, бо вірили, що мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла. Мак символ краси та молодості жінки.

 

Лілія – квітка Діви Марії та Архангела Гавриїла – це символ Чистоти. Квітка лілеї приховує в собі таємницю життя. Це символ дівочих чарів та чистоти.

 

Троянда ( ружа) – улюблена квітка українців. Її дбайливо вирощували під вікном домівок, адже символ краси й чистоти.

 

Хміль – узори, що нагадують листя хмелю відносять до молодіжної символіки. Хміль дуже близький за символікою до винограду, бо несе в собі значення молодого буяння та любові. Узор хмелю – це весільна символіка.

 

Дуб – вважалося, що в дубі живуть душі хоробрих воїнів і в ньому наймогутніша влада над злими силами. Він зберігає людину від негараздів, від злого чародійства. Цей мотив зустрічається найчастіше на парубочих сорочках, поєднував у собі символи невмирущої краси й незвичайної сили.

 

Птахи – символ людської душі.

Соловей щебече – пару кличе, соловей на калині – символ кохання й таланту.

Ластівка -  дісниця доброї звістки, символ весни і відродження, добра і щастя. Вона – божа пташка, символ матері сива ластівка.

 

Лелека – символ любові до батьків, символ сімейного благополуччя, любові до рідної землі, Батьківщини.

 

Зозуля- символ суму і водночас, вдівсова, туги за минулим, материнського страждання. В народі говорили: «До осені дівиці гулять, гулять».

 

Журавель – птах сонця, що несе з собою людські душі, що поселяться в немовлят, народжених весною і влітку.

 

Лебідь – символ Сонця і Добра, краси й вірного кохання.

 

Дерево життя – символ людського роду, усього живого на землі; символ берегині роду людського, жінки-матері.

 

Берегиня – Мати-природа. Народ створив загадковою незнаною квіткою.

Кольори вишивки

Червоний – захищає опорно-руховий апарат.

Блакитний – забезпечує творчий потенціал людини.

Синій – інтелектуальні здібності.

Червоний – це колір життя, сонця, здоров’я, крові, тому він і переважає в народних вишивках.

Чорний – нагадує про сум, журбу, горе, смерть.

             

        Сорочку-вишиванку                                                                                                                                   

        До самого світанку

        Вишивала дівчина в сиву давнину.

        Схрещувались ниточки,

        Розквітали квіточки:

        Ружі та барвінок, вздовж по полотну.

Вишивала з піснею

Стало все барвистеє.

Чи на дворі дощ був, чи холодний сніг.

Вишивала ружу

Та вкладала душу,

Щоб на довгі роки вийшов оберіг.

                Барви кольорові:

               Зелень – то діброви,

                Молодість, надія, злагода і мир;

                Жовтий – то колосся,

                Й плодовита осінь,

                І ласкаве сонце, що встає з-за гір.

 

Ведуча: Вишиванням споконвіку займалися жінки. Цей вид рукоділля відтворює душу і характер жінки, бо у вишивку вона вкладає свої почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям.

В гості до майстрині

 

Ведуча: Хоч би яке убоге життя не судилося господарям, а все ж усюди рушники палахкотіли багатством кольорів, були своєрідною візиткою оселі вишитих речей. Вони вічні. Свідченням цього є наша шкільна виставка, у якій зібрані роботи наших майстринь мам, бабусь і прабабусь.           

                                                 ( тримають вишиті рушники)

Тримаю вишиті старенькі рушники.

Давно забуті, горнуться до мене…

Заполонили світ нейлони та шовки…

Кому потрібні вишиті ромени?

Гортаю білу грядку полотна,

Засіяну барвінком і любистком.

Сміється вишита прабабою весна,

Ховається за квітами і листом.

Голублю диво-дивне із пісень,

Що хрестиком і стелиться і в’ється.

Сіріє за вікном звичайний день,

А в рушниках волошками сміється.

Перегортаю білі рушники,

Що хліб вкривали і дитя в колисці,

Що старостів чекали на святки,

Розшиті маками, заквітчані, барвисті.

Благословенна будь на всі віки,

Найперша жінка, що нашила квіти.

Душа мого народу – рушники,

Барвінками і мальвами зігріта.

Слово майстриням

Відео-ролик «В гості до майстрині».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Візьму голку, клубок шовку,

Полотно біленьке,

Та й подамся у садочок,

Де сонце ясненьке.

У садочку подумаю,

Котру квітку рвати,

Щоб із неї добрий узір

Для вишивки взяти.

Красну рожу і гвоздиків

Букетик нарват,

І роботу любимую

Свою розпочати.

Ой, вишивки мої любі,

Я вас вишиваю,

Та про красу і про фарби

Думки не лишаю.

Де покласти слід рожеву,

А де ніжно-синю,

Щоб славила моя праця

Рідну Батьківщину,

Щоб сміялася сорочка

Файними квітками,

Щоб пишалась Україна

Своїми майстрами.

(Звучить пісня)

Ведучий: Народне прислів'я каже: «Без верби і калини нема України». До сказаного слід додати: «І без вишивки». Тому що вишиваний рушник і вишита сорочка давно стали українськими народними символами - оберегами. Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, добре слово сусідів, традиції і звичаї..

- це все родовідна пам'ять, наші символи, історія.

Ведуча. Нас, українців, по вишивках і чарівних рушниках-оберегах упізнають в усьому світі. Українська жінка і сорочку синові вишиє на щастя, і рушника на долю. Тому рушник і став синам та донькам оберегом, бо це — сама материнська любов і щира молитва, що оберігають її дітей від біди в далеких дорогах.

 

Ми, українці, нація прадавня,                  
На цій Землі — багато тисяч літ.
Культурою й традиціями славна,
І багатющий в нас духовний світ.
В нас звичаї свої, неписані закони,
По них пізнає українця вся земля.
 

Своє світосприймання й заборони

Як і свої ліси, річки й поля...
Свої казки, легенди і повір’я,
Дотепні жарти і слова ясні,
Своя хатина біла і подвір’я,
І неповторні, трепетні пісні.

 

Вічна пісня барв і кольорів,
Неповторна музика натхнення!
Шепіт трав і шелест яворів,
І дзвінкі турботи сьогодення.
Хрестиком покладено в рядки,
Поспліталось, блиснуло веселкою
Ніжність материнської руки
Пісні ще весільної, веселої.
Дух народу в колір заплете,
Проросте і піснею, і цвітом.
А над світом, гляньте, а над світом
Українська вишивка цвіте!

 

Конкурси

1. Впізнай символ.
2. Закінчи прислів’я.

 

ВИШИВАНКА

Є на вишиванці розмаїті квіти —
Це ж Україна наша перлами розшита.
Є на ній і гори, є на ній долини,
Все, що є найкраще на Вкраїні милій.
Є на ній і півники святкові,
Є на ній і квіти малинові.
Синя нитка — птиці прилітають,
А червона — квіти розквітають.
Листя вишиванки зеленаве,
Голуб із голубкою — до пари.
Щоб любов до краю розквітала,
Слава України не пропала.
Вишивали прабабусі руки,
Щоби пам'ятали внуки і правнуки.
Щоби своїм дітям в пам'ять передали,
І щоб рідну землю завжди шанували.
Матінко Небесна, на руках із Сином
Від біди й недолі збережи Вкраїну,
Від рук загребущих, лиха і напасті,
Щоб як вишиванка розквітало щастя.

 

Ведуча. Нехай ваше дерево життя буле казковим і розквітне кольорами веселки червоний – це колір вашого вічного взаємного кохання,

блакитний – чисте безхмарне небо,

синій – вірність і чесність,

зелений – спокій і мир в душі

жовтий – яскраве сонечко

чорний – колір вічної пам’яті.

А зараз пропонуємо «вишити» дерево життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хай дороги стеляться крилато,

Будуть чисті, рівні, як струна.

Хай добро не оминає хату,

Як не оминає цвіт весна.

Хай здоров’я, радість і достаток

Стеляться, мов вишитий рушник

Хай мережить доля в будні свято,

І Господь дарує сотні літ.

 

(Діти виконують танець)