Обмін досвідом "Виховання патріотизму – одне із головних завдань класного керівника"

Великоновосілківська гімназія з загальноосвітньою школою Iступеня

Виховання патріотизму – одне із головних завдань класного керівника

Велика Новосілка 2018 н.р.

Класний керівник... Посада чи обов'язок, робота чи покликання? Його день ненормований і непрогнозований, робота повсякчасна і непомітна, життя напружене і складне, як і саме виховання. Та раптом він, зумівши підкорити дитячі серця, отримує невимовну радість і втіху: учні називають "другою мамою", зі всіма радощами і болями приходять саме до нього, а після закінчення інколи знову і знову повертаються за порадою, незважаючи на те,що самі стали батьками. Саме таким, на мою думку, і має бути класний керівник, особливо в наш час, коли зруйновано межу між добром і злом,між моральним і аморальним. Саме у цей час потрібно звернутися до народних звичаїв, традицій, адже, саме в них закладено досвід багатьох поколінь.
Я працюю класним керівником 16  років. На даний час я класний керівник 6-Б класу. В своїй роботі я керуюсь і класичними, і сучасними досягненнями педагогічної науки. Зокрема, значний вплив на мій стиль роботи з дітьми мають педагогічні погляди В. Сухомлинського, Я. А. Коменського, К. Ушинського, А. Макаренка.
Першочерговим завданням, як класного керівника, вважаю захист дитини. І головне пам'ятати: "Людське в людині - то найбільша цінність, і дар цей треба берегти". Враховуючи запити сьогодення, не слід забувати про те, мало сповідувати мораллю, треба кожному ставати активнішим, творчим, ініціативним. Адже, тільки маючи позицію "переможу я", людина досягне чогось в житті. Враховуючи рекомендації вітчизняних і зарубіжних психологів, намагаюсь виховати в кожному учневі, в кожній учениці, перш за все, сильну особистість з ясно вираженим "я". І дуже радію, коли, маючи право вибору, вони поступають так, як цього вимагає мораль, причому без вказівки чи підказки, а оцінивши ситуацію, співставивши свій власний життєвий досвід з загальнолюдськими надбаннями.
Я віддаю перевагу у виховній роботі схваленню, заохоченню - це завжди додає учням впевненості у собі, розвиває відповідальність і бажання бути ще кращими. Особливу увагу приділяю вихованню дітей на національно-патріотичних традиціях, а також на розвиток сфери спілкування, адже саме спілкування в значній мірі визначає самовираження людини.
Патріотичне виховання молоді є однією з головних складових національної безпеки України. В умовах, коли вже майже два десятиліття триває знецінення традиційних моральних норм і цінностей, зберігається невизначенність в оцінці подій історичного минулого українського народу, єдина державна політика і державна система патріотичного виховання потрібна, як ніколи. В Українській державі, що сповідує європейські цінності, патріотичне виховання має бути спрямоване на формування в молодого покоління національної свідомості, любові до України, вміння цивілізованим шляхом відстоювати права і свободи громадян, сприяти громадянському миру та злагоді в суспільстві. Національно-патріотичне виховання має бути залучене до формування і розвитку такої особистості, якій буде притаманна висока національна свідомість, готовність до виконання громадянського та конституційного обов'язку із захисту національних інтересів, незалежності та цілісності України, утвердження національного суверінітету Держави. Аналізуючи віковий розподіл ставлення молоді до своєї країни можна простежити динаміку зміни ставлення від того, що у віці до 15 років молоді люди дуже пишаються тим, що вони живуть саме на Україні (35%) до того, що у віці 25-27 років лише 1% вважає свою країну найкращою в світі. Той варіант, що соромно жити в цій країні у віці 28-30 років зазначило 23% респондентів, молодь у віці до 15 років вказує на це лише 5% відсотками. Це говорить про те, що молоді люди до 21 року вірять в свою державу і в її майбутнє. Саме молоді люди, яким від 16-ти до 18-ти років бачать себе в тому, що саме їм належить право і честь зробити її кращою.
Говорячи про патріотичне виховання молоді, обов'язково потрібно дослідити її патріотичну спрямованість. Адже, не лише програмна діяльність держави визначає її, а й повсякденна поведінка, постійне сомовдосконалення і клопітка праця. Так, саме мова, якою молодь спілкується в повсякденному житті, музика, яку вона слухає, і книги, які вона читає, дають можливість в своїй свідомості формувати патріотичність і любов до своєї Батьківщини. Саме мова, спілкування впливає і головним чином визначає національне спрямування молоді. 72,25% молоді вказало на те, що мова спілкування основний і вагомий чинник. Проведення обрядів і святкування свят дуже впливає на 64,75% молодих людей. А от підбірка книжок і домашньої музики частково впливає, однак, несе в собі також визначальний характер.
Провідною ідеєю виховання дітей на  патріотичних традиціях і звичаях українського народу я вважаю ідею виховання дитини з високими моральними якостями. З цією метою я накреслила шляхи здійснення виховання дитини. Насамперед. це тісний зв'язок патріотичного, морально-правового і родинного виховання. Всю роботу спрямовую на вихованя в учнів любові до рідного краю, до України, сприяю розвиткові пізнавальної активності учнів, уміння відстоювати думку, твердо оцінювати події, виховувати почуття власної гідності, гуманне ставлення до людей. Це виховання активної життєвої позиції, свідомого ставлення до громадського обов'язку, коли єдність слова і діла стає повсякденною нормою поведінки.
Мною було сплановано систему заходів "Любіть Україну всім серцем своїм і всіма своїми ділами" (за матеріалами М. Грушевського "Як жив український народ"). Однією із тем класних годин була тема "Бо нива - це моя, тут я почну зажинок, бо кращий урожай не жде мене ніде". Нас змусила замислитись над минулим розмова про польські порядки в Україні. Темою цієї розмови були слова: "Зажурилась Україна, що ніде прожити. Витоптала орда кіньми маленькії діти!.." Бесіда "Україна оживає" залишила в серцях учнів історичну пам'ять і прагнення до збереження і розвитку матеріальної і духовної культури українського народу. Ми вивчаємо історію українського народу, знайомимося з обрядами, звичаями, народними традиціями. Це і вечорниці, і свята "Козацькому роду нема переводу", родинні посиденьки і краєзнавчі екскурсії.
Родина є основою держави. Родинне виховання - перша природна і постійно діюча ланка виховання. Родинне виховання - це перевірений віками досвід національного виховання дітей у сім'ї. Воно є могутнім джерелом формування світогляду, національного духу, високої моральності, трудової підготовки, громадянського змужніння, глибоких людських почуттів, любові до батька і матері, бабусі і дідуся, роду і народу, шани до рідної мови, історії, культури.
У рамках європейської програми "Родина" розроблено цілий ряд заходів, націлених на зміцнення сімейних стосунків та покращення міжособистісних стосунків у шкільній родині. Від ставлення батьків до дітей залежить виховання у них кращих моральних якостей. відновлюючи давню українську традицію, ми проводили  сімейні свята "Сім'я і родинна обрядовість", "Улюблені пісні моїх батьків".
Вихованню в учнів почуття патріотизму, шани і поваги до ветеранів Великої Вітчизняної війни, воїнів-афганців сприяють уроки мужності. Під час проведення цих уроків учні зустрічаються з ветеранами війни і праці, учасниками бойових дій. Ми проводимо уроки-реквієми, уроки пам'яті. Одже, певною мірою дитина сама створює себе. І завдання дорослих допомогти їй. Я вважаю, що найскладнішим і найважчим у роботі класного керівника є озброєння вихованців системою позитивних поглядів на життя. Утвердження в юних душах цієї системи неможливе без горіння пристрастей, без гарячої, нещадної нетерпимості й непримиренності до зла, неправди, приниження людської гідності, безпринципності. Я вчу учнів жити для людей і разом з тим, щоб у них уже в юнацькі роки виробилась відраза до пристосування і міщанського "моя хата скраю".
У вихованні не можна нехтувати ніякими дрібницями. Дрібниць у вихованні і роботі не буває і бути не може. Адже тут мова йде про одну з найскладніших і найвідповідальніших справ - про формування людських душ і характерів, про загартування сердець і розуму. І якщо ми хочемо наблизитися до дитини, залучити її до корисних справ, то мусимо скидати з себе "нажиту" дорослість, щоб не злякати, не відштовхнути свого вихованця. Нашим вихованцям потрібна не тільки опіка, скільки дружня порада, розумне керівництво, духовна підтримка. Але духовну підтримку надавати важко. Потрібно бути цікавим для своїх вихованців.