Обряд сватання .Ознайомити учнів з українськими традиціями обряду сватання: що кажуть, коли сватають дівчину, звичаї, правила, процес сватання, слова, фрази. Коли сватають наречену

Обряд сватання

 Мета :Ознайомити учнів з українськими традиціями обряду сватання: що кажуть, коли сватають дівчину, звичаї, правила, процес сватання, слова, фрази. Коли сватають наречену, в який день? Хто повинен йти сватати наречену?

Обряд сватання .

«Ой зелене жито, зелене, Хорошії гості у мене.

Зеленеє жито за селом, Хорошії гості за столом.

Ой зелене жито, зелене, Хорошії гості у мене.

 А все ж теє жито женці жнуть, Хорошії гості вино п'ють.»

Українське весілля ... його досліджують, ним захоплюються, з нього черпають народну мудрість, повагу до двох молодих людей, бажаючих поєднати свої долі, свої серця. З давніх-давен одруження завжди було однією з найурочистіших, найбільш хвилюючих подій у житті людини.

Спливав час, падали імперії, утворювались нові держави, але молоді душі завжди прагнули до з'єднання, до створення міцної сім'ї.Традиційно українське весілля поділяється на три цикли: перед весільний, весільний і після весільний. Весілля в давнину починалося з Покрови і закінчувались у день пилипівських заговин( Посту ), тобто 27 листопада. А сватів дозволялось засилати до Дмитра , тобто до 8 листопада. Кожному весіллю передує сватання - так прийнято в українських традиціях, хоча ця традиція прослідковується і в традиціях всіх слов'янських народів.

Українська молодь вечорами не сиділа по своїх домівках, а збиралась на вечорниці, де хлопці та дівчата між піснями і танцями спілкувалися, закохувалися, знаходили собі пару. У дохристиянські часи народи на території України мали свої язичницькі вірування, згідно з якими створювали сім'ї і продовжували рід. У сіверян і родимичів пари закріплювали свої відносини, перестрибуючи через багаття в купальську ніч. У древлян був звичай викрадати наречених. Поляни домовлялися про одруження дітей і посаг нареченої. Зараз в Україні зберігаються християнські традиції, які сформувалися в останні кілька століть, хоча є невеликі регіональні відмінності у весільних обрядах. Традиційно сватання у православних українців починаються ранньої осені, щоб відсвяткувати весілля до Великого посту.

Сватання в Україні має різні назви – заручини, сватанки, рушник, взяття рушників, слово та інші. Це обряд зустрічі юнака та його представників з батьками дівчини і самою дівчиною, який проводився, щоб домовитися про шлюб молодих. Представники хлопця, який бажає одружитися, називалися старостами, хоча в деяких місцевостях їх називали сватами, балакунами, посланниками. На цю роль запрошували шанованих одружених чоловіків з близької рідні, наприклад, дядьків, старших одружених братів – рідних або двоюрідних. На весіллі їхні дружини називалися свахами і активно брали участь у весільних ритуалах. Старшим старостою вибирався чоловік, що вміє правильно повести розмову, пожартувати і переконати. Від нього міг залежати результат сватання.

Сьогодні розкажемо тільки частину цього весільного обряду: сватання .

Що таке сватання та як воно відбувається?

Ще з давніх-давен ця традиція була гарна і урочиста. До неї довго і клопітно готувались, влаштовували гарне застілля, наймали музик. Коли сім`я нареченого приходила до обранниці, влаштовувались оглядини, тобто дівчина ставала серед кімнати і робила все, що їй скажуть : поралась по дому, демонструвала свої вміння і таланти. Далі вони радились: була така традиція, що якщо наречений випиває стакан води, то весілля буде, якщо ні, то ні.

Свати з боку нареченого заходили в дім і говорили: «У вас товар – у нас купець», а батьки нареченої мали відповісти: «Ласкаво просимо, гості дорогі» або «Ласкаво просимо, сват дівці – не ганьба, а й професійні організатори сватання». Раніше хлопець освідчувався дівчині у коханні при її батьках, або ж посилав сватів. Заручини проводяться у будинку батьків дівчини, має йти парна кількість гостей. Далі наречений дарує подарунки, а дівчина перев`язує гостей вишитими рушниками і вони сідають за стіл. Вечір закінчується тим, що молодий хлопець дарує дівчині обручку, яку вона носить на безіменному пальці до дня весілля. Згода батьків нареченої закріплюється зв`язуванням рук молодих весільним рушником.В наш час, на жаль, обряд заручин набув лише формальності. Не всі погоджуються на нього, але все ж більшість старається хоч трохи відтворити старовинний обряд в сьогоденні.Якщо ти хлопець, який йде на сватання до дівчини, то обов`язковим набором для тебе будуть :

— 2 букети (один для нареченої, інший для її мами);

— солодощі для дітей;

— круглий хліб;

— коровай;

— корзина фруктів (або як кажуть в народі «всякого добра»);

— вино для тещі, горілка для тестя;

— вишитий рушник;

-подарунки сватам ( сорочка, банні рушники, набір постільної білизни).

Якщо ти дівчина, яка чекає гостей, то обов`язковим буде такий набір:

— вишиті рушники (щоб перев`язати сватів);

— гарний і смачний стіл для гостей;

— красиве українське вбрання.

Починається весілля сватанням.  Дівчата  з хвилюванням чекали цього часу, сподіваючись на те, що одружаться зі своїми коханими. А щоб міцніше причарувати серце милого, потайки шепотіли замовляння:

Місяцю- осіянчику!

Був ти на тім світі, на привіті,

Бачив ти ослицю з оселям, корову з телям,

А матір з дитям.

В місяця- осіянчика було чотири зорниці,

А всі чотири сестриці.

Одна Припекуха , Друга Прижаруха , Третя Прилюбуха, а четверта Приворотуха

Ти Припекухо , припечи,

Прилюбухо, прилюби,

А  Приворотуха, приверни до мене серце мого любого,

Прижаруха прижар своїм вогнем.

Як ти , місяцю, ясен на весь світ,

Так щоб і я була люба на весь вік.

У народі казали : « Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду льодом, а дівчат- шлюбним вінцем».І дівчина, яка збиралась до шлюбу, напередодні Покрови ввечері читала таку молитву  чекаючи старостів :

Святая Покрівонько,

Покрий мою голівоньку

 Оцією осінню.

Хоч і драною хустиною,

Аби з хорошою людиною.

Щоб я жінкою була,

Щоб мені весело жилось

З чоловіком молоденьким,

З дитятком веселеньким…

(Уляна підмітає хату тай наспівує.)

Посватай мене, козаченьку, в неділю зраненька.

Візьми мене за рученьку і назви: миленька.

Одарка. - Прокопе, Прокопе! Либонь старости йдуть.

Прокіп. - До кого?

Одарка.- Та до нас, до нас, от уже в двері стукають. Сідай швидше на лаву, а ти, Улясю, біжи хутко в кімнату та вбирайся.

(Стукають палицею у двері)

Одарка. - Господи милосердний! Дай моїй дочечці доброго чоловіка, не за мої гріхи, а за її добрість пошли їй щастя.

(Стукають тричі вдруге)

Виходять, хліб на покуті, засвітили свічки перед Богами, сіли на лаву.

( Стукають втретє)

Батьки перехрестилися й мовлять:

Прокіп. (поважно). - Коли добрі люди, та з добрим словом, то просимо до господи, а коли так собі, то вибачайте.

(Увійшли двоє старостів, поясами підперезані, з паличками, у старшого старости хліб у руках. За ними ввійшов Іван )

Свати. - Доброго здоров’я, добрі люди! -Добрий вечір у вашій господі. Кланяємося вам хлібом і сіллю.                                                                                                                                                                                      Свати. - Перш за все, дозвольте вам поклонитись і добрим словом прислухатись. Коли ж наше слово буде не в лад, та ми підемо назад. А що ми люди чеснії і без худої науки, то от вам хліб святий у руки.

Прокіп. (поважно). — Спасибі за хліб і за сіль.

 (Прокіп бере хліб, цілує і, поклавши на стіл край свого хліба, говорить.)

Прокіп. - Що ви за люди й звідкіля, і за чим вас Бог приніс?

 Свати: - Ми люди німецькі, ідемо з землі турецької.

-Ідемо здалеку.

Прокіп: - Може, ви охотники, а, може, вольнії козаки? Де були, що видали, розкажіть, щоб і ми знали?                                                                                                                                                                                   Свати: Ось послухайте яка з нами трапилась пригода .

- Раз у нашій землі випала пороша. Я й кажу своєму товаришу: що нам дивитись на погоду, ходім, лишень, шукати звіриного лову.

-От і пішли. Ходили, ходили і нічого не знайшли. Аж - гульк! Назустріч іде наш князь, піднімає вгору плечі і говорить нам такі речі: " Гей ви, хлопці, добрі охотники! Будьте ласкаві, покажіть нам дружбу. Трапилась мені куниця, красна дівиця. Не їм, не сплю од того часу, та все думаю, як її достали? Поможіть мені поймати."                                                                                                                                                 2-й сват: - От ми і пішли по слідах, по всіх городах, а все куниці не знайшли. От як у це село ввійшли, тут знову випала пороша: ми вранці встали і таки на слід напали. Вірно, що звір наш та пішов у двір ваш, а з двору у кімнату. Тут і мусимо його поймати. Тут застряла наша куниця, красна дівиця"

Прокіп: Ну коли так то проходьте й сідайте.

Свати: Да тут не так, щоб сідати, коли б чого пошукати

Прокіп: — Ой, ви недобрі люди: просилися ночувати, а вже думаєте нас грабувати.

Свати :— Добрі – недобрі, дайте-нам пошукати куниці, що ховається під солом’яні копиці.

Прокіп :— Де ж таки ви чули солом’яні копиці?

Свати : — Дозвольте пошукать-таки – не куниці, так лисиці, а ми знайдемо в солом’яній копиці…

— Чи віддасте за нашого Івана свою дочку? Пройди, лишень, Іване по хаті. Побачимо чи не кривий, чи не горбатий, чи не сліпий та не безокий.

Потім вони звертаються до батька:

- А що, свату, вподобав нашого парубка? А наш парубок вашу дівку вподобав. Да й кажіть уже – докіль воду варить, пора й лад робить.

 (Свати співають.)

Ой у вишневому садочку,

Там соловейко щебетав,

Віть –віть –віть , тьох –тьох –тьох, А-я-я, ох-ох-ох,                                                                                                               Там соловейко щебетав.                                                                                                                                                         Ой у зеленому садочку

Козак дівчину увіщав.

 Віть –віть –віть , тьох –тьох –тьох, А-я-я, ох-ох-ох,

Козак дівчину увіщав.

 Іван (співає )

« Ой ти дівчино чорноброва ,

А чи підеш ти за мене?

Віть –віть –віть , тьох –тьох –тьох,

А-я-я, ох-ох-ох,

А чи підеш ти за мене?»

(Уляна співає)

«Моя матуся тебе знає ,

Ти той козак. Що все гуляє.

Віть –віть –віть , тьох –тьох –тьох,

А-я-я, ох-ох-ох,

Ти той козак. Що все гуляє.»

Іван (співає )

« А я матусі не злякаюсь,

Якщо з тобою покохаюсь.

Віть –віть –віть , тьох –тьох –тьох,

А-я-я, ох-ох-ох,

Якщо з тобою покохаюсь.»

1-й сват: - Оце нашому слову кінець, а ви дайте ділу вінець: оддасте нашому князю куницю - вашу красну дівицю.

 (Дівчина колупає піч)

Прокіп: - Доню, чи згодна ти бути нареченою цьому парубку. Так ось, що ми зробимо: доброго слова не цураємось, а за те , щоб ви нас не лякали, що ми передержуємо. Чи так, жінко?

Одарка: (весело і ласкаво). - Роби, як знаєш. Ти батько і нам усім голова: як скажеш, так і буде.

Прокіп: - Чуєш, Уляно? Годі тобі піч колупати - давай чим оцих молодців пов'язати.

Одарка: (підходить до Уляни). Іди ж, іди. Може, нічого не придбала та вже і соромиться. Не вміла матері слухати, не вчилася прясти, то в'яжи хоч мотузкою.

(Молода виносить рушники і хоче  перев'язати старостів через праве плече, як з’являється Стецько співає.)

Стецько: Ішов Стецько льодом, Свинка огородом. Подай мені , моя мила,Свою білу ручку.

-Здоровенькі були .О  а що у вас тут робиться людей так багато мабуть скоро їсти будете? Що то вже я люблю обідати !  Я б вдень обідав і вночі обідав та й цілий день усе б обідав та й обідав.

Одарка: - Стецько , а ти чому до нас прийшов ,щось тобі треба чи так?

Стецько : Та ні не так , я женитися хочу на вашій  Уляні . Батько кажуть,що ви бідні і  вашу доньку Уляну ніхто не засватає. А ми маємо і волів ,і корів та землі трішки.А я женитися хочу,я ще ні разу жонатим не був.Та не знаю, яку мені взяти: чи сліпу ,чи криву, чи безносу, бо проста за мене не піде .Гей, ти , білява, брови як сметана , сажею підведені, глиною зашпаровані,- чи підеш за мене?

Уляна :Я не хочу за тебе, ти ж навіжений, дурень.

Стецько : Брешеш ,брешеш, брешеш. Я ще не зовсім дурний, батько кажуть,що в мене не всі дома.Та дарма, хоч би дурний, так хіба не можу женитися.Кажи ж ти мені : як ми оженимось, то що будемо робити? Та кажи, кажи?

Уляна :Та не знаю. Ну тебе зовсім.

Стецько (сміючись) Я тобі усе розкажу. Мене батько навчив.Чи казати ?(сміється) Ну добре скажу. Напечемо коржів, зімнемо маку , намішаємо з медом,  посідаємо на печі   та й їстимемо аж до самого ранку.Батько казали,що будеш мені головоньку мити і голубити, а як не будеш,то я тебе за патли та в потилицю, тай по пиці .(Сміється)

(Побачивши в Уляни  шовкову  хустку питає )

Стецько :А що то в тебе хустка ?Чи не мені то?

Уляна : Авжеж  не тобі.(Тихо)Твоїй пиці вона і пристала.

Одарка : Доню та годі тобі вже, на тебе ж люди чекають.

Уляна виносить рушники і перев'язє  старостів через праве плече , а  молодому затикає за пояс хустку, потім  батьки  дають сватам хліб)

Стецько : А князя і забули? Хоч би тобі чим – небудь оплутали.

Уляна : Зараз ,Стецю, зараз. (Уляна вручає Стецьку гарбуза)

Стецько (радісно) : Спасибі ,яка смачна каша буде з гарбуза.Цур йому,сьому сватанню: яке довге! Коли б швидше вже за стіл,їсти так охота.(сідає за стіл без запрошення ).

Свати;- Спасибі, батьку й матері, що своє дитя рано будили і доброму ділу вчили. Спасибі й молодій, що рано вставала, тонко пряла й  хороші рушники придбала.

Іван (до Уляни) Тепер ти моя навіки вічні!

Уляна : Не покину тебе до смерті .

Уляна до батьків(Співає )                                                                                                                                               Дякую тобі мамо , що будила мене рано

Більш не будеш , не будеш

Прокіп : Спасибі  вам люди добрі , що зівітали до нас. Просимо  на хліб , на сіль до нашого столу .

Звучать пісня: « Ой зелене жито, зелене, Хорошії гості у мене. Зеленеє жито за селом, Хорошії гості за столом. Ой зелене жито, зелене, Хорошії гості у мене. А все ж теє жито женці жнуть, Хорошії гості вино п'ють.»