Онлайн-конференція "Розвиток життєвих компетентностей молоді у сім'ї "

 

Великоканівецький НВК

 

 

 

 

 

(онлайн-засідання клубу батьківського спілкування «Авторитет, 9-11класи»)

 

 

 

 

Підготувала і провела: О.М.Филь,

класний керівник 9 класу

 

 

2021-2022н.р.

 

 

Мета: ознайомити батьків з особливостями впливу стилю спілкування в сім'ї на емоційне благополуччя дітей та формування їх життєвих компетентностей; формувати вміння аналізувати свої виховні впливи на дитину та їх наслідки, сприяти конструктивному спілкуванню дорослого з дитиною; розвивати уміння членів сім'ї взаємодіяти у спілкуванні та поведінці; зміцнювати та зберігати родинні відносини; сприяти формуванню життєвих компетентностей молоді в сім'ї.

Обладнання: презентація, відеоролики, пам’ятки.

Форма проведення: онлайн-конференція.

 

Хід заходу

 

І. На сьогодні сім’я відіграє визначальну роль не лише у формуванні особистості дитини, а й суспільства в цілому. Сім’я разом зі школою створює той найважливіший комплекс факторів і умов виховного середовища, який визначає ефективність всього освітнього процесу.  У Державній національній програмі «Освіта (Україна ХХІ століття)» підкреслюється: «В основу національного виховання мають бути покладені принципи єдності сім’ї і школи, наступності і єдності поколінь. Школа має продовжувати родинно-сімейне виховання, працювати в тісному контакті з батьками, налагоджувати взаємозв’язок між школою і родиною, бо це – основа, передумова підвищення активності навчання та виховання».

Діти здобувають освіту, виховуються і навчаються не лише в школі. Їх розвиток продовжується і поза стінами школи і насамперед – у сім’ї. Сім’я – один із головних виховних інститутів, значення якого у формуванні особистості дитини важко переоцінити. Лише в сім’ї, під керівництвом та з допомогою батьків дитина пізнає навколишній світ у всіх його складностях і багатогранних проявах, тут проходить її громадське становлення, формується світогляд, естетичні смаки та життєві компетентності.

Взаємовідносини школи і сім’ї мають довготривалу історію. Як будь-яка історія починається з перших кроків, а будь-яка будівля – з фундаменту, так і становлення людської особистості бере початок у сім’ї. Значення батьків у формуванні та розвитку  життєвих компетентностей, особистості дитини переоцінити неможливо, адже батьки складають перше оточення дитини, в якому вона здобуває важливий життєвий досвід, знання про себе і пізнає навколишній світ; тут проходить її громадянське становлення, формується світогляд.

На рубежі ХІХ і ХХ століть вперше виникає ідея взаємодії школи та сім’ї у процесі виховання дитини. Єдність сім'ї і школи відіграє важливу роль у вирішенні завдань всебічного розвитку та виховання школяра, формування його життєвих компетентностей. Важливого значення даній проблемі надавали відомі педагоги: Януш Корчак, А. Макаренко В. Сухомлинський, М. Стельмахович та інші дослідники.

В.О.Сухомлинський стверджував: «У сім’ї шліфуються найтонші грані людини-громадянина, людини-трудівника, людини-культурної особистості. Із сім’ї починається суспільне виховання. У сім’ї, образно кажучи, закладається коріння, з якого виростають потім і гілки, і квіти, і плоди. Сім’я – це джерело, водами, якого живиться повноводна річка нашої держави. На моральному здоров’ї сім’ї будується педагогічна мудрість школи».

Особливості взаємин школи із сім’ями учнів регламентуються державними документами. Так, в Законі України «Про освіту» визначені основі права і обов'язки батьків щодо виховання дітей, зокрема, відзначено, що на батьків покладено однакову відповідальність за виховання і розвиток дитини.

Значну роль у вихованні і навчанні школярів варто відвести спільним діям навчального закладу і сім’ї, ефективність яких залежить від особливостей організації роботи з батьками в сучасній школі. Проте, іноді в шкільному та сімейному вихованні немає узгодженості. Це ускладнює процес формування життєвих компетентностей, свідомості та поведінки дітей. Тісна співдружність школи та сім’ї допомагає забезпечити єдність вимог і виховних впливів.

Як два крила у птаха, що допомагають йому вільно літати в безмежному просторі, так сім’я і школа створюють оптимальне навчальне середовище для вільного та повноцінного розвитку особистості школяра та його життєвих компетентностей.

ІІ. Головними завданнями спільної діяльності навчального закладу і сім’ї з питань формування життєвих компетентностей молоді, вирішення проблем навчання, виховання і розвитку дітей можна виділити наступні: інтеграція зусиль сім’ї і педагогічного колективу в діяльності щодо розвитку особистості дитини;  забезпечення участі батьків в організації навчально-виховного процесу і шкільному самоврядуванні; мотивацію батьків до вивчення науково-методичної та психолого-педагогічної літератури з проблем розвитку та виховання дітей; підвищення психолого-педагогічної культури батьків, поповнення арсеналу їх знань, вмінь і навичок виховної взаємодії з дітьми; підвищення відповідальності батьків за виховання дітей, ролі батька у родині; створення системи просвітницької роботи, спрямованої на підвищення правової культури батьків; презентації успішного досвіду сімейного виховання;  підвищення рівня профінформованості батьків та їхньої компетентності з проблем формування здорового способу життя, профілактики асоціальної поведінки та поширення шкідливих звичок, репродуктивного здоров’я дітей та молоді, організації змістовного сімейного дозвілля; залучення батьків до виховної роботи з дітьми та молоддю за місцем проживання;  надання психолого-педагогічної підтримки та допомоги проблемним сім’ям.

Партнерські відносини між вчителями та батьками повинні бути міцними та різнобічними, особливо для молодших школярів. Адже саме в цей період динамічно формується не тільки інтелектуальна основа особистості, але й її моральні якості. 

Діяльність батьків та педагогів в інтересах дитини є успішною лише в тому випадку, коли вони стануть союзниками. Для нас важливо встановити партнерські відносини з сім’єю кожного учня, створити атмосферу взаємопідтримки та спільності інтересів. За нашими спостереженнями, зазвичай, батьки проявляють активну діяльність на першому та другому році навчання дитини в школі, та до кінця четвертого класу їх активність поступово згасає. Вони вважають дитину вже самостійною, яка не потребує батьківської уваги та підтримки. Тому першочерговим завданням нашої школи є необхідність активізації батьківської участі у навчально-виховному процесі, знаходження різних шляхів прояву інтересу батьків до шкільного життя своїх дітей.

Сучасній школі необхідно підсилити виховну функцію навчально-виховного процесу. Виховання через навчання – це той резерв, яким ми сьогодні маємо користуватися, поєднувати наукову теорію з практикою, формуючи життєві компетентності майбутніх випускників.

Отже, співпраця родини і школи має ґрунтуватися на взаємоповазі, рівноправному партнерстві. Педагогічний колектив та колектив батьків – це має бути єдиний живий організм, об’єднаний спільною метою, гуманними стосунками та високою відповідальністю.

ІІІ. Якщо розглядати життя людини, як її індивідуальний проект, то для розв’язання завдань необхідна здатність творити, досвід – особистий та розглянутий на прикладі, її поведінкові реакції, знання та уміння або її життєві компетентності. За академічним тлумачним словником української мови «компетентна – має достатні знання в якій-небудь галузі; з чим-небудь добре обізнана; тямуща, ґрунтується на знанні; кваліфікована, має певні повноваження» Навпаки некомпетентність (існує така думка) може служити критерієм девіантного розвитку людини. Тож, розвиток життєвих компетентностей людини є важливим елементом формування соціально стабільної особистості, передбачає її самовдосконалення, свідоме та рефлекторне виконання соціальної ролі.

Важливість всіх ключових компетентностей та їх взаємозв’язок – головний меседж не тільки до кожного сучасного вчителя, а й до батьків. Концепцією Нової української школи визначені основні вміння для учнів:

 - уміння читати та розуміти прочитане;

- уміння висловлювати думку усно і письмово;

- критичне мислення;

- здатність логічно обґрунтовувати позицію;

- виявляти ініціативу;

- творити; - уміння розв’язувати проблеми, оцінювати ризики та приймати рішення;

- уміння конструктивно керувати емоціями; - застосовувати емоційний інтелект;

- здатність співпрацювати в команді.

Якщо проаналізувати компоненти життєвої компетентності, то найбільше імпонує науково-педагогічне бачення життєвої компетентності, розробленої Л.В. Сохань – мова йде про складне системне поняття, яке не зводиться ні до знань, ні до навичок, ні до якостей. Науковець вбачає у цьому утворенні, передусім, здатність особистості вирішувати проблеми в усіх сферах життєдіяльності, виконувати життєві та соціальні ролі, що на життєтворчих знаннях, уміннях і навичках, життєвих досягненнях.

Життєва компетентність, розглянута системою п’яти підсистем, що у свою чергу складено із компонентів та їх складових:

- знання: 1) науково-теоретичні (про світ, закони життя, про себе); 2) практичні (життєва мудрість, знання норм поведінки);

- уміння і навички: 1) практичне застосування знань; 2) норм поведінки;

- життєтворчі здібності: 1) аналітичні; 2) прогностичні; 3) поведінкові;

- життєвий досвід: 1) індивідуальний (усвідомлений, неусвідомлений); 2) досвід інших людей (творче використання, наслідування);

- життєві досягнення: 1) особисте щастя; 2) соціальний статус; 3) самореалізація.

Провівши опитування серед учнів та вчителів навчального закладу зазначу, що 75 % учнів вважають знання найважливішою компетентністю, як для себе, так і для вчителів, 60% опитаних ставлять уміння і навички на 2 місце. Цікаво, що 30% респондентів серед учнів вважають власний життєвий досвід золотою серединою. Відсоток тих, хто обрав особисте щастя за пріоритет – 25%, головним визнав «соціальний статус» – 40%, можливість самореалізуватись важлива для 35% опитаних.

ІV. Квітка життєвої компетентності – саме її має ростити кожен сучасний вчитель спільно з батьками. А за педагогічної майстерності вчителя, у симбіозі із родинним вихованням, за сприяння державної політики, щодо формування Нової української школи, такими квітами веснітимуть сучасні українські учні.

 

Тож кожен вчитель Нової української школи має не лише навчити читати, творити, критично мислити та керувати емоціями – це його професійний обов’язок, як педагога.

А батьки мають допомогти дітям сформувати життєві компетенції, а для цього вони мають бути сформовані у них самих. Не лише навчати основам норм поведінки, а самому бути прикладом – адже кожна дитина віддзеркалює поведінку дорослих, що її оточують. Вміння аналізувати та прогнозувати, вивчати досвід, вміти вчитися на помилках та визнавати їх.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

2

3

4

5

 

6

 

6

7

8

9

 

 

 

 

 

 

10

11

12

13