ВСТУП

Земля моя, ти чарівниця,

Пробудиш ранком у росі,

Дарує радість і смуток,

Даруєш спогад чарівний…

 

       Як багато можна говорити про рідну землю, про її красу, про природу, цілющі трави, про сонячні ранки і теплі світанки. Та головне все ж, вміти її оберігати, оберігати її природу, оберігати її води, трави, все живе. Як багато вона для нас робить, а як мало ми віддаємо її. І чим далі тим більш згубно ми ставимося до її ресурсів та багатств. Забруднюємо ліси, річки, озера – і зовсім нічого не зупиняє, ні гасла екологічних спілок, ні крики про допомогу самої Матінки Природи.

 Тому ми провели такий регіональний природоохоронний захід, точніше операцію  «Зелена аптека». Мета якої: оволодіти знаннями про навколишнє середовище, сформувати екологічну культуру особистості, набути знання і досвід розв’язання екологічних проблем, залучення до практичної природоохоронної роботи. Для цього ми багато проводили виходів до лісу та полів, робили опис рослин, збирали дані про їх цілющі властивості. Тому що багато разів зустрічаємо на своєму шляху цікаві рослини, і навіть не здогадуємось про їх цілющі властивості, і ця операція дає змогу донести забуті властивості рослин і зберегти їх в навколишньому середовищі

 

 

 

 

Звіробій звичайний (Hypericum perforatum L.), місцеві назви: стокровиця, калмицький чай, зілля свєтоянське, заяча крівця тощо — багаторічна трав'яниста рослина родини звіробійних.

Біологічний опис

Стебло пряме, голе, вгорі гіллясте, 30-60 см заввишки. Міжвузля округлі або з двома гранями, щільні. Листки супротивні, сидячі, овальні, видовжено-яйцеподібні або видовжені, тупуваті, цілокраї, з численними залозками. Квітки правильні, зібрані в щитоподібну волоть або нещільну китицю. Чашечка з п'яти зрослих при основі ланцетних, загострених, гладеньких по краю чашолистків. Віночок п'ятичленний, жовтий, пелюстки з численними чорно-бурими або фіолетовими крапками. Тичинок багато,маточка одна з верхньою зав'яззю і трьома-п'ятьма стовпчиками. Плід — багатонасінна тригранна коробочка.

Росте у мішаних лісах, на галявинах, лісосіках, серед чагарників. Тіньовитривала рослина. Цвіте у червні-серпні.

Поширений по всій території України. Промислова заготівля можлива у Волинській, Житомирській, Київській, Чернігівській,Львівській, Тернопільській, Хмельницькій, Сумській, Полтавській, Кіровоградській, Черкаській, Івано-Франківській,Чернівецькій, Закарпатській областях. Запаси сировини значні.

Практичне використання:

Лікарська, фітонцидна, ефіроолійна, танідоносна, харчова, фарбувальна, медоносна, отруйна рослина.

У науковій медицині використовують квітучі верхівки пагонів — Herba Нурегісі як в'яжучий, протизапальний і тонізуючий засіб при кровохарканні, кашлі, проносах, колітах,хворобах печінки, для укріплення ясен. Лікарські властивості звіробою пов'язані з його досить складним хімічним складом. Трава звіробою містить дубильні, смолисті, фарбувальні речовини, флавоноїди, каротин, вітамін С, глюкозид гіперін, холін, сапоніни тощо. Із звіробою звичайного виробляють антибактеріальні препарати іманін і новоіманін, якими лікують гнійні рани, тяжкі опіки, гострі катари дихальних шляхів. Новоіманін використовують для боротьби з бактеріозами овочевих рослин і противірусної мозаїки тютюну. Звіробоєм лікують стоматити, гайморити, фарингіти, молочницю у дітей.

У народній медицині звіробій дуже популярний лікувальний засіб, який застосовується при багатьох хворобах: проносах, шлунково-кишкових захворюваннях, хворобах дихальних шляхів, як тонізуючий засіб при серцево-судинних захворюваннях, як кровоспинний — при маткових кровотечах, хворобах печінки, нирок і як глистогінний засіб, при невралгіях, істерії, безсонні, епілепсії, паралічах.

Відваром трави миють дітей при діатезах, туберкульозі шкіри, при висипах, наривах, а при хворобах молочних залоз прикладають компреси. Корені рослини застосовують при дизентерії та туберкульозі кісток.

Деякі травознаї, як Наталя Земна, не рекомендують вживати звіробій протягом тривалого часу, особливо чоловікам (не більше 7 днів на рік).

У гомеопатії використовують есенцію з свіжої квітучої рослини.

У ветеринарії для лікування ран застосовують емульсію з настою трави, виготовлену на вазеліновій олії. Фітонцидні властивості звіробою зумовлені наявністю в ньомуефірних олій (0,09-0,114%), до складу яких входять пінен, мірцен, цінеол. Олію з звіробою використовують у парфумерії, для лікування ран і опіків, виразок шлунка та дванадцятипалої кишки.

В усіх частинах рослини є таніди (до 7,5%), тому її застосовують для дублення шкур, надаючи їм еластичності, щільності та приємного забарвлення.

У харчовій промисловості звіробій використовують для приготування гірких горілок і настоїв, а листки — як сурогат чаю. Квітки містять барвник гіперицин, з різними протравами вони дають жовту, зелену, червону, рожеву фарби,, придатні для фарбування шерсті. Звіробій звичайний — добрий пилконос.

У траві звіробою знайдені сапоніни. При з'їданні великої кількості його вівці, коні й велика рогата худоба отруюються. Цікаво відзначити, що отруюються, як правило, тварини з білою шерстю. Звіробій викликає розвиток дерматитів у білошерстих тварин, сверблячку, параліч аборти. Інші види звіробою в науковій медицині не використовуються і домішки їх до сировини з трави звіробою звичайного небажані.

Збирання, переробка та зберігання

Збирають верхівки рослин під час цвітіння, зрізуючи їх ножами або серпами (довжина пагонів 25-30 см) без грубих безлистих частин. Сировину сушать на горищах, під залізним дахом або в сушарках при температурі до 40°, розтираючи тонким шаром на папері, тканині або решетах і часто помішуючи. Висушену траву обмолочують і відділяють на решетах стебла. Суху сировину пакують у тюки по 50 або 100 кг. Зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Строк зберігання три роки.

Хвощ (Equisetum) — рід багаторічних трав'янистих спорових рослин, єдиний рід у своєму класі, належить до групи судинних рослин Moniliformopses.

Біологічний опис

Стебло зелене, жостке, ребристе, просте або кільчасто-розгалужене, членисте (складається з вузлів і меживузлів), звичайно поржнисте. Листки лусковидні, розміщені, як і гілочки, кільцями, зростаються в зубчасті бурі піхви.

Спорганіїв 5-10, вони розвиваються на внутрішньому боці щитковидних споролистиків, зібраних у верхівковий колосок. Спороносні колоски в одних видів розвиваються на особливих весняних безхлорофільних пагонах, які після дозрівання спор відмирають і тоді виростають безплідні зелені пагони, в інших — після дозрівання спор їх зовнішня оболонка розривається навхрест на 4 стрічковидні гігроскопічні пружинки, завдяки яким спори розкидаються групами.

Найпоширеніші в Україні види роду:

Рослини незаболочених місцезростань

• Хвощ польовий — стебло трохи шершаве: спороносне — рожево-буре; вегатативне — малорозгалужене з багатогранними бічними гілочками;
• Хвощ лісовий — стебло м'яке: спороносне — червонувато-буре з піхвами до 25 мм завдовжки; вегатативне — яскраво-зелене; бічні гілочки дуже розгалужені;
• Хвощ зимовий — стебло жорстке, шершаве, товсте (до 6 мм): вегетативні і спороносні стебла завжди однакові;
• Хвощ лучний — стебло м'яке: спороносне — буровате або жовтувате з піхвами завдовжки до 15 мм; вегатативне — сизо-зелене; бічні гілочки не галузяться.

Рослини заболочених місцезростань

• Хвощ річковий — заввишки до 150 см, стебло нерозгалужене або трохи розгалужене, з 9-10 опуклими реберцями і широкою центральною порожниною; піхви листків з 9-20 зубцями;
• Хвощ болотний — заввишки до 50 см, стебло розгалужене, з 4-12 випуклими реберцями і невеликою центральною порожниною; піхви листків з 4-5 зубцями.

 

Практичне використання

Лікарська, харчова, отруйна, фарбувальна рослина. У науковій медицині використовують безплідні пагони хвоща польового(E. arvense) при запальних процесах сечового міхура, плевритах, при набряках від недостатнього кровопостачання, як сечогінний і кровоспинний засіб.

У траві містяться сапоніни, дубильні й флавонові речовини, кремнієва кислота, вітамін С, каротин, смоли, яблучна, аконітова, щавлева кислоти тощо.

У народній медицині хвощ використовують як сечогінний, кровоспинний засіб, при ревматизмі, атеросклерозі, серцевих недугах, подагрі, хворобах печінки, бронхіті, туберкульозі легень, при наявності піску і каменів у сечовидільних шляхах, при жовчних каменях, гіпертонії, легеневих кровотечах. Ним лікують рани, фурункули, лишаї, екземи та інші хвороби шкіри. Використовують також для полоскання рота і носа при захворюванні слизової оболонки та при носових кровотечах, а також для купання дітей при простудах.

У ветеринарії порошком з висушених рослин присипають рани і виразки.

Молоді спороносні пагони і кореневищні бульбочки хвоща, що містять крохмаль, вітамін С і провітамін А, вживають у їжу в свіжому і відвареному вигляді.

У свіжому вигляді хвощ польовий та інші види хвощів поїдає худоба, випадків отруєння на пасовищах не відмічено. При годівлі сіном із хвоща тварини можуть отруїтися, а іноді й гинуть. Особливо небезпечне сіно із хвоща для коней, а у корів після нього буває пронос, червона сеча, аборти. Хвощ лісовий і зимовий менш токсичні.

Пагони хвоща польового разом з галунами дають сіро-жовту фарбу, придатну для фарбування шерсті.

У народній медицині хвощ лісовий використовують як сечогінний, в'яжучий і кровоспинний засіб, молоді пагони вживають у їжу.

Хвощ зимовий застосовують часто замість наждачного паперу для шліфування дерева, полірування меблів, чищення металевих виробів.

Збирання, переробка та зберігання

Збирають зелені вегетативні пагони хвоща польового влітку (червень — серпень), зриваючи їх або зрізуючи серпом, а в суцільних заростях скошують косою. Перед сушінням відбирають домішки, в тому числі й нелікарські види хвощів. Сушать траву під залізним дахом або під наметами з доброю вентиляцією, розстилаючи тонким шаром на папері або тканині. Зберігають протягом чотирьох років у сухих, добре провітрюваних приміщеннях.

 

 

 

Рома́шка лі́карська (Matricaria recutita, або Matricaria chamomilla, або Chamomilla recutita) — однорічна рослина 15—З0 см заввишки, із сильним своєрідним запахом родини Айстрових. Латинська назва роду утворена від грецького слова, що означає мати (очевидно, пов'язана з лікувальними властивостями саме цієї рослини).

Інші назви

Камілка, калямаш комілка, комілотея, роман дробний, роман-зілля, романець, романичка, романиця, романок, ромашка аптечна, ромнянок, руменка, румено, рум'яник, рум'янка.

Загальна характеристика

Стебло пряме, циліндричне, голе, розгалужене, до 50 см заввишки. Листки чергові, голі, сидячі, перисторозсічені.

Квітки язичкові, маточкові, білі, серединні — двостатеві, трубчасті, жовті, п'ятилопатеві зверху. Квітки ромашки лікарської зранку займають майже вертикальне положення щодо трубчастих у кошику, до 16-ої години вони переходять у горизонтальне положення, а потім починають опускатися донизу і на 19-у годину притискуються до квітконоса. Цвіте у травні-серпні. Плід — сім'янка.

Поширення

Росте як бур'ян на полях і городах, в садах, на пустирях, забур'янених місцях, уздовж доріг, на супіщаних і піщаних ґрунтах по всій Україні, але переважно на півдні.

Культивується на плантаціях лікарських рослин.

Хімічний склад

Суцвіття ромашки аптечної містять 0,2-0,8% ефірного масла (основними діючими речовинами його є сесквітерпенові лактони - хамазулін і його попередник рохамазулін); сесквітерпенові вуглеводи (фармазен і кадинін); сесквітерпенові спирти (бізаболол, бізабололоксид, кетоспирт); каприлову кислоту. Крім цього, в суцвіттях наявні сесквітерпенові лектони матрицин і матрикарин, флавоноїди, кумарини, ситостерин, холін, гіркі речовини, полісахариди, каротин, аскорбінова кислота, ізовалер'янова і інші органічні кислоти.

Практичне використання

Ромашка лікарська — лікарська рослина, відома з глибокої давнини. Для виготовлення лікарських форм використовують висушені квіткові кошики, які збирають на початку цвітіння. Своєрідний аромат і лікувальні властивості рослини зумовлюються наявністю в ній ефірної олії (хамазулен), органічні кислоти, кумарини, мінеральні солі, глікозиди, вітаміни.

Ромашка лікарська жовчогінна, збуджує апетит, знімає спазми мускулатури шлунково-кишкового тракту, проявляє болетамувальні, заспокійливі властивості.

Застосовують препарати ромашки при гастритах, гепатитах, холециститах, колітах, циститах, підвищеній кислотності шлункового соку, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, злоякісних пухлинах, зобі, для обробки гнійних ран і виразок, примочок при кон'юнктивітах, дерматиті, опіках (для запобігання утворення пухирців), для спринцювань при кольпіті. Настій суцвіть ромашки на олії використовують для натирання при ревматизмі та подагрі.

Внутрішньо — настій суцвіть (2 ст ложки суцвіть на 200 мл окропу) приймати по 2 ст ложки тричі на день до їжі.

Зовнішньо — компреси, примочки, обмивання, полоскання (настій суцвіть, 1:10). Ромашкова олія: (4 ст ложки суцвіть ромашки та 100 мл оливкової очищеної олії нагрівають до кипіння і настоюють 10 днів, опісля проціджують. Застосовують при опіках, дерматитах. Ромашкову мазь (дрібно помелене суцвіття розтирають з білим вазеліном або внутрішнім свинячим жиром (1:5) використовують для попередження утворення пухирців при опіках.

Крім медицини, використовується у парфюмерному. порцеляновому виробництвах тощо. На пасовищах поїдається тваринами, але надає молоку неприємного запаху.

У посівах — надокучливий бур'ян. Уведено в культуру.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Лопу́х спра́вжній (Arctium lappa L.), лопух, реп'яшник, дідовник, лопух жорсткий, лопух великий — вид рослин родини айстрових (Asteraceae).

«Лаппа» (lappa) - від грецького слова «хапати», «чіплятися».

Поширення

До початку XIX ст. лопух не був відомий у Західній Європі. Його занесла туди російська кіннота після розгрому армії Наполеона. Тепер ця рослина у Франції росте як бур'ян. В Японії лопух вважають городньою овочевою рослиною і культивують під назвою «гобо». Підсмажені корені додають до кави замість цикорію.

Біологічні характеристики

Лопух справжній — дворічна трав'яниста рослина до 1,5—2 м заввишки, із стрижневим м'ясистим розгалуженим (до 60 см завдовжки) коренем. Стебло прямостояче, ребристе, червонувате, шерстисте. Листки з черешками, великі, широкосерцевидно-яйцеподібні, здебільшого цілокраї, рідше виїмчасто-зубчасті, зверху зелені, шерстисті, зісподу сіроповстисті. Верхні листки яйцеподібні, загострені, здебільшого із заокругленою основою. Квітки зібрані в кошики розташовані щитком. Обгортка черепитчаста, складається з шипуватих, загострених на верхівці гачкуватих листочків. Квітки в кошику двостатеві, трубчастим на верхівці п'ятизубчастим пурпуровим віночком. Сім'янки з чубком коротких зазублених щетинок.

Цвіте з червня до середини серпня. Плоди достигають у серпні — вересні.

Росте як бур'ян. Зустрічається на смітниках, біля жител і доріг, у лісах, на полях поодиноко і групами.

Фармакологічні властивості

У коренях лопуха справжнього містяться полісахарид інулін (в сухих коренях — 37—45 %), протеїни (близько 12 %), ефірна олія (до 0,17 %) пальмітинова і стеаринова кислоти, ситостерин та стигмастерин; у насінні — глікозид арктин, а в листках дубильні речовини, слиз та ефірна олія.

Застосування у народній медицині

У народній медицині корені лопуха використовують як сечогінний, потогінний засіб, а також при подагрі, цукровому діабеті, каменях у нирках, печінці, захворюваннях шкіри (екземи, вугри, лишаї), золотусі, виразці шлунка. Настій коренів на оливковій олії відомий під назвою «реп'яхова олія» як засіб, що запобігає випаданню і сприяє росту волосся на голові.

Заготівля

Заготовляють корені рослин першого року життя восени (вересень — жовтень), а другого року — рано навесні, на початку відростання (квітень), її викопують лопатами, очищають від землі, обрізують надземну частину і тонкі корені та відразу промивають у холодній воді. Потім відбирають товсті корені, звільняють їх від кори і сушать надворі або на горищах під залізним дахом чи під навісами з доброю вентиляцією, розклавши тонким шаром на папері, мішковині.

Корінь лопуха потрібно збирати ранньою весною, при першій появі листя, або пізно восени, коли він соковитий і поживний. На доброму грунті коріння лопуха досягають розмірів дуже великої моркви.

У харчуванні

Корені можна їсти сирими, вареними, печеними, смаженими. Коріння лопуха можна класти в суп замість картоплі і коріння, робити з них котлети і коржики. Особливо смачні коріння лопуха печені і смажені. При підсмажуванні утворюється рум'яна і солодка кірка. Коріння лопуха поживні, оскільки містять 12 відсотків білкових речовин, 0,8 відсотка жиру і 45 відсотків інуліну (особливого крохмалю), який може бути перетворений на цукор.

З коренів лопуха вдається отримати солодке повидло. На півлітра води вливають чотири чайні ложки оцтової есенції і нагрівають до кипіння. Потім кладуть подрібнені коріння лопуха і варять дві години.

З нього роблять мармелад. Лопух як овочева рослина давно визнаний в Японії і вирощує там під назвою «гобо». Він має ніжне стебло, товстий соковитий корінь.

Медичне застосування

Кореневище в гомеопатичній практиці застосовують як сечогінне, в народній медицині — як сечогінний, відхаркувальний та болезаспокійливий засіб. У вигляді водного настою корінь вживають при захворюваннях нирок і сечового міхура, шлунково-кишкового тракту, при малокрів'ї. Зовнішньо — для миття голови при випаданні волосся.

Розмноження

Добре розмножується насінням, яке висівають восени або навесні на ділянках, не придатних для вирощування інших рослин. Догляду не потребує.

Розмножується вегетативно (поділом коренів) і насінням. Останнє висівають навесні з міжряддями 35—40 см; сходи з'являються на 20—30-й день (при осінній сівбі — у квітні). У перший рік життя рослина утворює розетку з листків. Починаючи з другого року регулярно цвіте (в червні) і плодоносить (в серпні). У перший рік посіви обов'язково прополюють, ґрунт розпушують. Аналогічні роботи виконують і в наступні роки.

При вегетативному розмноженні корені також висаджують з міжряддями 35—40 см. Спочатку ґрунт поливають. Після укорінення коренів міжряддя прополюють і розпушують. н

Підбіл звичайний, мати-й-мачуха (Tussilago farfara L). Місцеві назви — мати-мачуха, мачушник, білпух, підбій тощо —багаторічна трав'яниста рослина родини складноцвітих (40-25 см заввишки) з повзучим, товстим кореневищем.

Навесні утворюються тільки квітконосні безлисті опушені пагони з численними дрібними лускоподібними листочками. Листочки притиснуті, яйцеподібно-ланцетні, бурувато-червоні. Після цвітіння утворюються укорочені пагони з розеткою прикореневих листків. Листки (10-25 см завширшки) округло-серцеподібні, кутасті, нерівнозубчасті, зверху голі, знизу — білоповстисті. Кошики (20-25 мм у діаметрі) поодинокі, після цвітіння пониклі. Квітколоже плоске, голе, крапчасто-ямчасте. Обгортка дзвоникувата, однорядна, листочки обгортки лінійно-ланцетні, зеленуваті, по краях білуватоплівчасті, квітки жовті, крайові — язичкові, маточкові, серединні — трубчасто-дзвоникоподібні, на верхівці п'ятизубчасті, двостатеві. Тичинок п'ять, маточка одна, зав'язь нижня. Плід — довгасто-циліндрична сім'янка (3,5-4 мм завдовжки) з чубком довгих білуватих волосків.

Росте підбіл на глинистих схилах, у ярах, по берегах річок і озер, на окраїнах вільхових боліт. Тіньовитривала рослина. Цвіте в березні — квітні. Поширена майже по всій Україні, переважно на Поліссі, півночі Лісостепу, в Карпатах і Закарпатті. Промислова заготівля можлива у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Чернігівській, Сумській, Хмельницькій, Вінницькій, Тернопільській, Львівській, Івано-Франківській і Закарпатській областях. Запаси сировини значні.

Практичне використання

Лікарська, медоносна рослина.

У науковій медицині з лікувальною метою використовують листки — Folium Farfarae, рідше квітки — Flores Farfaiae. Їх застосовують як відхаркувальний засіб при хворобах дихальних шляхів та при кашлі. У листках і кошиках містяться глікозид тусилягін, ефірна олія, дубильні і слизисті речовини, фітостерин, інулін, галова, яблучна й винна кислоти, каротин і вітамін C.

У народній медицині листки і кошики підбілу рекомендують при стенокардії, бронхіальній астмі, запаленні і туберкульозі легень, затяжному кашлі, кишково-шлункових хворобах. Листки використовують Для збудження апетиту, при простудних захворюваннях. Соком листків лікують туберкульоз легень, золотуху, нежить, гнійні рани й виразки. Свіжі листки прикладають до наривів, ними лікують запалення шкіри, запалення вен на ногах. Відваром листків з підбілу і кропиви миють голову для укріплення волосся і проти лупи.

У гомеопатії використовують есенцію з свіжих листків. Підбіл звичайний — один з найраніших медоносів і пилконосів, медопродуктивність його до 18 кг/га, взяток з нього сприяє розвиткові розплоду.

Збирання, переробка та зберігання

Збирають цілі неушкоджені листки підбілу в травні — червні, зриваючи їх з черешком або зрізуючи ножами. Сушать на горищах під залізним дахом або під наметами, розстилаючи тонким шаром. Сухі листки пресують і пакують у тюки вагою по 50 кг або в мішки вагою по 20 кг. Строк зберігання — три роки. Кошики заготовляють на початку цвітіння, обрізуючи або обриваючи їх з квітконіжкою не більше 0,5 см завдовжки. Сушать так само, як і листки. Пакують у фанерні ящики, вистелені папером, вагою по 25 кг.

 

Полин гіркий (Artemisia absinthium) — багаторічна трав'яниста, сіроповстиста рослина родини Айстрових (Asteraceae) висотою 60-120 см, із сильним запахом, міцним стрижневим коренем і коротким кореневищем.

Міжнародна назва роду походить від імені міфічної богині Артеміди. Видова назва в перекладі з латинської мови означає «гіркий, але цілющий засіб». Ця рослина вважається найгіркішою у світі, є навіть приказка: «Гіркий, як полин». Інші місцеві назви: білий полин, віниччя.

Опис

Стебло пряме, гіллясте, як і вся рослина, білувато-сіроповстисте від притиснутих сріблястих волосків. Прикореневі листки довгочерешкові, трикутноокруглі, тричі перистороздільні, окремі частки їх ланцетні, цілокраї, на верхівці притуплені. Стеблові листки сидячі, чергові, двічі або тричі перистороздільні на лінійно-довгасті тупі частки.

Суцвіття — верхівкова волоть з дрібними (2,5-3,5 мм у діаметрі), майже кулястими, пониклими кошиками. Всі квітки в кошику трубчасті, двостатеві, з жовтою оцвітиною, квітколоже усіяне вузькими плівчастими приквітками. П'ять тичинок зрослися в трубочку, маточка одна, стовпчик один, зав'язь нижня. Плід — довгасто-оберненояйцеподібна сім'янка, без чубка.

Полин гіркий росте в мішаних і листяних лісах, на галявинах, вирубках, уздовж лісових доріг і просік, на лісокультурних площах тощо. Світлолюбна, солевитривала рослина. Цвіте у липні — вересні. Поширена звичайно по всій Україні.

Промислова заготівля можлива у Хмельницькій, Вінницькій, Київській, Черкаській, Полтавській, Харківській, Кіровоградській, Дніпропетровській, Луганській, Одеській, Херсонській і Миколаївській областях. Запаси сировини значні.

Полин звичайний, або чорнобиль (Artemisia vulgaris) відрізняється від попереднього виду великими, зверху темно-зеленими, знизу білуватоповстистими перистороздільними листками і довгасто-яйцеподібними кошиками. Росте на галявинах і узліссях мішаних і листяних лісів, як бур'ян на лісокультурних площах, біля доріг, серед чагарників. Світлолюбна рослина. Поширена по всій Україні.

Практичне використання

Лікарська, харчова, фітонцидна, ефіроолійна, фарбувальна, танідоносна й інсектицидна рослина.

У науковій медицині використовують пагони полину гіркого Herba Absinthii. Препарати з нього застосовують для збудження апетиту і поліпшення травлення. Трава входить до складу жовчогінних і апетитних чаїв. Виділений з полину препарат хамазулен має протизапальну і спазмолітичну дію і використовується при опіках рентгенівськими променями, екземах, ревматизмі та бронхіальній астмі.

У народній медицині квітучі пагони застосовують при шлункових хворобах, дизентерії, туберкульозі легень, хворобах нирок і печінки, головних болях, від глистів, кашлю, при ожирінні, запаленні сліпої кишки, жовтусі, водянці, цинзі, малярії, подагрі, паралічі, золотусі. Вважається прекрасним засобом при лікуванні недокрів'я, геморою, кишкових хвороб. Зовнішньо його застосовують при ударах, пухлинах, мозолях, для промивання ран, лікування корости.

Трава містить глікозиди, флавони, дубильні речовини, янтарну і яблучну кислоти, смоли, білки, крохмаль.

У гомеопатії використовують есенцію з свіжих молодих листків; у ветеринарній практиці відваром полину лікують розлад травлення, жовтяницю, виганяють печінкових і кишкових глистів, ними миють тварин при укусах кровососів і для відлякування зовнішніх паразитів.

Полин гіркий поїдається тваринами, збуджує апетит і покращує травлення, але надає молоку гіркого присмаку. Полин гіркий використовують у лікеро-горілчаному виробництві для приготування горілок, лікерів, вермуту, абсенту, проте тривале вживання їх призводить до сильного збудження нервової системи. При варінні пива застосовують замість хмелю.

Вся рослина має фітонцидні властивості завдяки вмісту ефірних олій (до 2 %). Ефірна олія полину темно-зеленого кольору, до її складу входять отруйний кетон — туйон,спирти, пінен, азулен, ефіри туйїлового спирту, оцтової, ізовалеріанової і пальмітинової кислот. Ефірну олію використовують не тільки в харчовій промисловості, а й у медицині.

Полин гіркий відомий як фарбувальна і дубильна рослина дає темно-синю, темно-зелену, блідо-жовту і лимонну фарби (залежно від протрав).

Збирання, переробка та зберігання

Збирають нездерев'янілі верхівки стебел на початку цвітіння, зрізуючи їх серпами або ножами. Листки збирають до цвітіння, зриваючи їх без черешків. Сушать у затінку, на горищах і в добре провітрюваних приміщеннях, розкладаючи тонким шаром на папері або тканині. Можна сушити в сушарках при температурі 50-б0° С. Сировину пакують у тюки вагою 50, 75, 400 кг і зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях, окремо від інших лікарських рослин, які можуть набути запаху полину. Строк зберігання два роки.

 

    Конвалія звичайна або Конвалія травнева (лат. Convallaria majalis L.) — вид з монотипного роду Конвалія трав'янистих багаторічних рослин родини Холодкові (Asparagaceae). Етимологія[ред.]

Назва роду з латини конваллярія майяліс (лат. Convallaria majalis) означає: «лілія долин, квітуча в травні»^[2].

Конвалії отруйні. Худоба, наївшись їх, гине. У людини при отруєнні конвалією з'являється нудота, запаморочення, судоми. Як першу допомогу в цьому випадку дають блювотні засоби і промивають шлунок.

Конвалія - трав'яниста багаторічна рослина. Квітконосне стебло голе,прямостояче,безлисте,оточене при основі трьома-шістьма бурими піхвами. Листки прикореневі,звичайно їх два,зрідка один або три,довгасто-овальні або еліптичні,великі. Основа листка клиноподібна,у зовнішнього листка вона переходить у довгу піхвуняка обволікає стебло і черешок внутрішнього листка. Квітка зібрана на верхівці стебла в однобічну 6-10-квіткову китицю. Квітконіжки при основі з коротким плівчастим приквітком. Квітки правильні, з простою округло-дзвоникоподібною, білою, шестизубчастою оцвітиною. Тичинок шість,маточка одна,стовпчик один,зав'язь верхня. Плід — малонасінна червона ягода. Плоди конвалії поїдаються птахами,і насіння конвалії переносяться в шлунку птахів на далекі відстані. Росте конвалія в мішаних і листяних лісах. Тіньовитривала рослина. Цвіте в травні. Розмножується насінням і вегетативно

Розповсюдження

Поширена майже по всій Україні, крім півдня степу і високогір'я Карпат. Заготівля можлива у Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Закарпатській, Полтавській, Вінницькій, Кіровоградській, Черкаській, Чернівецькій, Житомирській,  Київській,Сумській, на півночі Харківської та в інших областях. Часто утворює куртини і зарості. Запаси сировини значні, проте у зв'язку a хижацькою заготівлею на букети потребує охорони.

Практичне використання

Лікарська, ефіроолійна, отруйна і декоративна рослина.

У науковій медицині використовують квітки, листки і надземну частину конвалії — Flores, Folia та Herba Convallariae. Лікарські препарати з конвалії у вигляді настоянок трави, настоїв, корглікону, крапель Зеленіна рекомендуються при серцевій недостатності, кардіосклерозі, пороках та неврозах серця. Конвафлавін марелін — при захворюваннях печінки, сечового та жовчного міхурів.

Рослина містить глікозиди, що регулюють серцеву діяльність (є вказівки, що вони не мають рівноцінних синтетичних замінників), біологічно активні речовини капілярозміцнюючої, протизапальної, спазмолітичної, судиннорозтирюючої дії, а також терпеноїди,флавоноїди, кумарини, сапоніни, стероїди, ефірну олію та цукор, яблучну й лимонну кислоти.

У народній медицині конвалію застосовують при водянці, хворобах серця, епілепсії, хворобах очей, від пропасниці, головного болю, паралічу, як заспокійливий, сечогінний засіб, при безсонні. У гомеопатії й ветеринарії використовують конвалію у свіжому вигляді.

Квітки конвалії містять ефірну олію (до 0,9%), яка дуже ціниться в парфумерії, з квіток готують есенцію, що входить до складу найвищих сортів духів. Вся рослина конвалії отруйна.

Рослина декоративна, придатна для декорування затінених вологих місць у садах і лісопарках.

 

Збирання, переробка та зберігання

Збирають квітки й траву в період цвітіння, зрізуючи ножами або серпами, складають у кошики або мішки і відправляють зразу ж на місце сушіння або переробки. Сушать на горищах під залізним дахом або під наметами, розстилаючи сировину тонким шаром на папері або тканині і періодично помішують. Пакують у мішки або тюки вагою по 20, 50 кг. Зберігають не довше двох років.

Цвітіння конвалії

Плоди конвалії

Лускоподібне листя біля основи

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  Пижмо звичайне (Tanacetum vulgare L.) Місцеві назва — дика горобинка, приворотень, криворот тощо. Багаторічна трав'яниста рослина родини складноцвітих з коротким здерев'янілим кореневищем.

Стебло 50-100 см заввишки, пряме, борозенчасте, голе або злегка опушене, у верхній частині гіллясте. Листки 7-20 см завдовжки, чергові, в обрисі довгасті, зверху темно-зелені, шорсткі або гладенькі, двічі перистороздільні на ланцетні або широколінійні пилчасті частки; нижні листки — черешкові, інші — сидячі. Квітки дрібні, яскраво-жовті, зрослопелюсткові, з простою віночкоподібною оцвітиною, зібрані в плоскі кошики, що утворюють на верхівці густі щиткоподібні суцвіття. Обгортка напівкуляста, черепичаста, листочки її сіро-зелені, голі, з вузьким плівчастим краєм. Всі квітки з трубчасто-лійкоподібним віночком (1,5-2,5 мм завдовжки), віночок у крайових маточкових квіток з чотирма, а у серединних двостатевих з п'ятьма зубцями. Тичинок п'ять, маточка одна, стовпчик один з дволопатевою приймочкою, зав'язь нижня. Плід — гола, округла сім'янка з п'ятьма реберцями, без чубка.

Пижмо росте в мішаних і листяних лісах на галявинах, серед чагарників, поблизу доріг, на просіках, луках. Тіньовитривала рослина. Цвіте у червні — вересні. Поширена майже по всій Україні. Промислова заготівля можлива у Полтавській, Черкаській, Кіровоградській, Луганській, Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій і Херсонській областях. Запаси сировини значні.

Практичне використання

Лікарська, ефіроолійна, отруйна, харчова, медоносна й інсектицидна рослина.

У науковій медицині використовують кошики пижма — Flores Tanaceti. Препарати з них застосовують я для збудження апетиту, поліпшення травлення, при хворобах печінки і кишечника, при бронхіальній астмі, ревматизмі, як глистогінний засіб і засіб, що підвищує кислотність шлункового соку, при запорах. У квітках містяться ефірна олія (до 0,8%), алкалоїди, гіркі й дубильні речовини, органічні кислоти, смола, вітамін С, каротин.

У народній медицині застосовується також як глистогінний, шлунковий, жовчогінний, потогінний, протигарячковий засіб, при жовтусі, епілепсії, головних болях, проносах, водянці, недокрів'ї, порушенні серцевої діяльності, подагрі, ревматизмі, хворобах ніг, нервових хворобах, при болісних і нерегулярних менструаціях. Зовнішньо квітки пижма використовують при лікуванні ран, виразок, корости, вивихів, ударів, пухлин, напари — при болях у суглобах і ступнях, для миття волосся при себореї, спринцювання при білях.

У гомеопатії есенцію з свіжих квіток застосовують при епілепсії і маткових судорогах. У ветеринарії використовують як глистогінний засіб, при кривавій сечі у великої рогатої худоби.

Є дані, що рослина пригнічує розвиток гнильних бактерій і бактерій, що викликають рак тютюну. Фітонцидну і глистогінну дію зумовлює ефірна олія пижма, яка в той же час досить токсична для людей і тварин, тому користуватися препаратами з пижма потрібно дуже обережно і тільки під наглядом лікаря. Вони протипоказані вагітним жінкам.

Поїдання пижма тваринами викликає отруєння, особливо y корів і ягнят, надає молоку неприємного запаху і гіркого присмаку. Невелика домішка його до сіна має дієтичну дію. Листки пижма використовують як ароматичну домішку в кулінарії, кондитерському і лікеро-горілчаному виробництві, для ароматизації м'ясних і рибних консервів, для салатів, замість кориці, мускатного горіха, ванілі. Пижмо як медонос дав підтримуючий взяток.

Інсектицидні властивості пижма відомі здавна. У стародавньому Єгипті його використовували для бальзамування трупів. Препарати з пижма (порошки, екстракти, аерозолі) згубно діють на багато видів комах ї кліщів, використовуються для знищення паразитів людини і тварин, шкідників сільського і лісового господарства, а також продовольчих запасів. За інсектицидною дією воно не поступається перед піретрумом.

Збирання, переробка та зберігання

Збирають кошики пижма на початку цвітіння, обриваючи їх руками або зрізуючи ножами, секаторами чи серпами. Сушать на горищах, під залізним дахом або під наметами з достатньою вентиляцією, розстилаючи тонким шаром на папері або тканині. Можна сушити в сушарках при температурі, не вищій 40°. Суху сировину пакують у мішки вагою по 20 кг (або в тюки по 50 кг) . Зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях, строк зберігання — три роки.

Дозрілі насіння подорожника при вогкості робляться клейкими. Разом з брудом насіння налипають на чоботи перехожих і подорожують з ними. Тому міжнародна ботанічна назва подорожника — плантаго майор (Plantago major); латиною «plantago» означає: «ступня» і «слідувати», тобто «супутник», і «майор» (major) — «великий».

Будова

Стебло 10 — 60 см заввишки, з коротким кореневищем і розеткою прикореневих листків, безлисте, тонкоборознисте, голе або трохи опушене. Листки яйцеподібні або еліптичні з трьома-сімома жилками, цілокраї, голі, з клиноподібною основою і розширеним жолобчастим черешком, що за довжиною дорівнює пластинці. Суцвіття (5-15 см завдовжки) довгоциліндричне, колосоподібне, при основі рідкувате. Приквітки яйцеподібні, тупі, за довжиною дорівнюють чашечці. Квітки дрібні, з приквітками, правильні, зрослопелюсткові. Чашечка чотирироздільна з овальними тупими, перетинчастими частками, віночок(до 3 мм завдовжки) буруватий, сухий, плівчастий, трубчастий з яйцеподібними тупуватими частками. Тичинок чотири з фіолетовими або жовто-бурими пиляками, маточка одна з верхньою зав'яззю, одним стовпчиком і дволопатевою приймочкою. Плід — багатонасінна темно-коричнева яйцеподібна коробочка (0,7 — 1,2 мм завдовжки).

Поширення

Подорожник великий росте на галявинах, луках, уздовж просік, на лісокультурних площах і як бур'ян на розсадниках. Тіньовитривала рослина. Цвіте у травні — липні.

Поширений по всій Україні. Заготовляють у всіх областях України. Запаси сировини значні.

Одна рослина восени дає від 8 до 60 тисяч насінин. Тому подорожник дуже швидко розселяється по всіх дорогах — скрізь, де ступає нога людини.

Насіння подорожника переправилися через океан в Америку. Вони потрапили туди разом з брудом на чоботях завойовників і перших поселенців. В Америці не було такої рослини; вона з'явилася разом з європейцями, навколо їхніх помешкань і по дорогах, де вони проходили. Через це індіанці влучно назвали його: «слід білого».

Інші види

Подорожник середній (Plantago media L.) Відрізняється від попереднього виду шорстко-пухнастим опушенням, еліптичними листками з черешком, в кілька разів коротшим від пластинки. Росте як бур'ян на лісокультурних площах, лісосіках, трапляється на полянах, уздовж доріг, залугованих ділянках. Рослина тіньовитривала. Поширена по всій Україні.

Подорожник ланцетолистий — (Plantago lanceolata L.) Листки ланцетні або вузьколанцетні, гострі, дрібнозубчасті по краю, з довгим черешком. Росте у мішаних лісах, на галявинах, лісосіках луках, лісових розсадниках, серед чагарників. Поширений по всій Україні.

Практичне використання

Лікарська, харчова, пилконосна і косметична рослина.

У науковій медицині використовують листки подорожника великого, середнього і ланцетолистого — Folia Plantaginis. Препарати з подорожника мають тонізуючу дію, збуджують апетит, сприяють підвищенню гемоглобіну в крові, позитивно діють при гострих шлунково-кишкових захворюваннях (гастритах, ентероколітах), виразках шлунка і дванадцятипалої кишки, як ранозагоювальний засіб. Консервований у спирті сік подорожника — чудовий відхаркувальний засіб, особливо при коклюші і туберкульозі. Екстракт рослини має протисклеротичну дію, знижує вміст холестерину в крові. Розтерті листки подорожника прикладають до ран, фурункулів, набряків внаслідок удару, при запаленнях шкіри, укусах комах. Листки містять глікозид аукубін, гіркі й дубильні речовини, каротин, вітаміни С і К, лимонну кислоту.

У народній медицині листки використовують як кровоспинний і ранозагоювальний засіб, при ударах, порізах, наривах, носових кровотечах; усю рослину — при гастритах,проносі, виразках, внутрішніх ранах, при хворобах нирок, серця, гіпертонії, туберкульозі легень, бронхіальних запаленнях, хворобах печінки та при жовтяниці, при хворобах ясен, очей, зубному болю. Листки прикладають до шкіри при рожистих запаленнях. Насіння подорожника містить слиз, аукубін, білкові й дубильні речовини, жирну олію, ферменти, смоли. У народній медицині їх застосовують при запальних процесах у шлунку, кишечнику та при хронічних запорах. Насіння є також добрим кормом для птахів. Корені подорожника використовують при запаленні нирок і сечового міхура.

У гомеопатії використовують есенцію зі свіжої рослини. У ветеринарії порошок з сухих листків використовують для лікування сибірки. Свіжі і квашені листки подорожника вживають у їжу як салат, з них готують перші страви: супи й бульйони. Насіння подорожника, заквашене з молоком, вважається смачною і корисною приправою до м'ясних і рибних страв.

Подорожники — добрі пилконоси, особливо подорожник середній. Подорожник ланцетолистий добре поїдається худобою, особливо в сіні. Сік подорожника входить до складу деяких косметичних лосьйонів для догляду за шкірою.

Збирання, переробка та зберігання

Збирають листки у період цвітіння, зриваючи їх руками або зрізуючи ножами, не пошкоджуючи при цьому підземних органів. Листки складають нещільно в кошики або мішки і відправляють на переробку. Сушать на горищах, під наметами, розстилаючи тонким шаром на папері або тканині. Припиняють сушити тоді, як черешки починають відлауватися. Висушені листки пакують у тюки вагою по 50 кг. Зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Строк зберігания два роки.

Багаторічна трав'яниста рослина родини губоцвітих (25-100 см заввишки). Стебло прямостояче, розгалужене, чотиригранне, як і вся рослина опушене короткими або довгими відстовбурченими волосками. Листки супротивні, черешкові, в обрисі округло-яйцеподібні, яйцеподібні або ланцетні, майже До середини п'яти-семи пальчасто-розсічені з серцеподібною основою, знизу — білувато-повстисті. Верхні листки трилопатеві. Квітки неправильні, зрослопелюсткові у пазушних кільцях; зібрані на верхівках пагонів. Чашечка зовні волосиста, трубчасто-дзвоникувата з п'ятьма відстовбурченими колючими зубцями і п'ятьма виступаючими жилками. Віночок блідо-рожевий, двогубий, всередині при основі з волосистим кільцем. Верхня губа довгаста, увігнута, нижня трилопатева, з тупими лопатями. Тичинок чотири, маточка одна з верхньою зав'яззю. Плід — розпадний чотиригорішок. Горішки тригранні, зверху плоскі.

Поширення та екологія

Росте як бур'ян на лісосіках, лісових культурах, у розсадниках, на узліссях мішаних і листяних лісів, біля лісових доріг і жител. Світлолюбна рослина. Цвіте у червні — липні. Глуха кропива поширена по Всій Україні. Заготівля можлива у Хмельницькій, Вінницькій, Київській, Полтавській, Сумській, Кіровоградській, Харківській, Донецькій областях. Запаси сировини значні.

Практичне використання

Лікарська, медоносна, жироолійна, волокниста, фарбувальна рослина.

У науковій медицині використовують верхівки квітучої рослини — Herba Leonuri. Настій собачої кропиви використовується при серцево-судинних неврозах, кардіосклерозі, стенокардії, міокардиті, склерозі мозкових судин, початковій стадії гіпертонії, легких формах базедової хвороби, при епілепсії. У траві собачої кропиви містяться алкалоїди, сапоніни, органічні кислоти, ефірна олія, флавонові, дубильні та інші речовини.

У народній медицині собачу кропиву використовують при послабленні серцевої діяльності, неврозі серця, шлунково-кишкових та нервових хворобах, головних болях, катарах легень, при застарілому кашлі. Нею лікують ревматизм, водянку, астму, істерію і переляки, застосовують як сечогінний засіб і засіб, що регулює менструальний цикл. Листки собачої кропиви разом з листками кропу Прикладають при грудниці, використовують від кашлю, серцебиття і судоми.

Собача кропива — добрий літній медонос і пилконос з тривалим періодом нектаровиділення. Нектар високоцукристий, Прозорий з легким запахом. Концентрація цукру в ньому 36%. Медопродуктивність 240–300 кг з 1 га. Мед світлий, прозорий, з специфічним, але не різким запахом.

У насінні собачої кропиви міститься жирна олія (до 30%), яка швидко сохне і придатна для технічних потреб — виготовлення лаку, для просочування тканин і паперу з метою надання їм водонепроникності. 3 стебел собачої кропиви одержують волокно. За якістю волокна вона не поступається перед льоном і китайськими коноплями — рамі. Трава дає темно-зелену фарбу.

Збирання, переробка та зберігання

Збирають верхівки квітучих стебел (30-40 см завдовжки), зрізуючи їх серпами або ножицями. Сушать у затінку або на горищах під залізним дахом, розстилаючи тонким шаром на папері або тканині, періодично перемішують. Висушену траву пакують у мішки або тюки вагою по 10, 25 і 50 кг, зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Строк зберігання — три роки.