Особливості формування жанрової системи лірики І.Франка.

         Особливості формування жанрової системи лірики Івана Франка.

           Жанрова система лірики І. Франка формувалась упродовж усієї творчості  поета і позначена закономірностями, пов’язаними з окремими аспектами поетичного висловлювання. Від твору до твору здійснюється процес системогенези  розвитку словесно - образного мислення(зображення, вираження, рефлексії) до рівня, достатнього для ідентифікації твору, і, отже,  типу авторської свідомості.

         Як формується жанрова система лірики І. Франка - одне із найскладніших питань розуміння її художнього значення. Вона – не однорідна: складається з різних жанрів та жанрових груп. Жанри лірики Івана Франка переважно мають чітко виражені художні ознаки, досить часто вони визначаються самим автором( "Гімн", "Веснянки", "Осінні думи", "Вольні сонети", "Майові елегії" та ін.), тому вони ідентифікуються та піддаються групуванню.

  Естетичні домінанти лірики І. Франка відіграють вирішальну роль у формуванні жанрової системи. Треба зазначити, що за своєю стильною суттю лірика поета поліфонічна. Головними у ній є чотири стильові напрями: романтизм, неоромантизм і реалізм, а також наявні експресіонізм та імпресіонізм. Наш незабутній Каменяр дарує своєму читачеві незабутні враження від мінливості природи і настрою смутку, веселощів, тонкого відчуття гармонії душі і світу.

Вирішальну роль в утвердженні лірики у новій українській літературі відіграли давня українська література і фольклор. Особливістю давньоукраїнської літератури була орієнтація на переклади Святого Письма та іншу християнську літературу.

  На 70- ті роки ХІХ століття припадає початок формування жанрової системи лірики І. Франка, у якій домінують історичні теми, змалювання світу народного побуту, ідеалізація минулого та сильна закоріненість у національні, політичні та соціальні проблеми. До романтичної лірики Івана Яковича входять групи фольклорних жанрів: вірш – пісня "Зелений явір…", "Червона калино, чого в лузі гнешся?" та ін., веснянка – "Дивувалась зима",  "Гріє сонечко " та ін., романс –" Ой ти, дівчино, з горіха зерня", "Якби я знав чари…" та ін., думка "Розпустила над водою верба білі віти", диптих " Ой погляну я на поле…", вірш -дума "Журавлі", а також групи віршів -тропів: вірш – алегорія "Каменярі", "Христос і хрест", вірш – роздум" Рефлексія", " Серцем молився Мойсей…", елегія – "Весно, ти мучиш мене!" та інші.

     Неоромантична лірика І. Франка – це споріднений стильовий масив. Їй властива боротьба ідей, тенденція до фантастичності, що приховує в собі можливість набуття творами символічного значення( медитація – триптих "У сні мені явились дві богині…", вірш – троп " У долині село лежить").

Розвиток реалізму в українській літературі породжує типологічно обумовлену зміну її жанрового складу. Але якщо у багатьох українських письменників цей процес ще не усвідомлений, стихійний характер, то у творчості І. Франка він набуває цілеспрямованої дії. Саме завдяки цьому його поезія стає якісно новим явищем в українському художньому мисленні.

     Лірика І. Я. Франка – це відображення високого культурного рівня, а також наукових пошуків, що знайшло вираження передусім у рецептивній поетиці його віршів. Саме завдяки ліричності відбувається одухотворення світу, тобто повернення його до своєї первісної суті.

     Жанрова система лірики  Франка має досить складну конфігурацію. Вона об’єднує у собі групи фольклорних жанрів(літературна  пісня, веснянка, романс, думка, вірш - дума), традиційні жанри, до яких входять прикладні жанри, що мають конкретного адресата – референсні (послання, присвята, віршова епістола), некрологічні (епітафія, прощальне слово, поминальник), а також прикладні жанри, що мають умовного адресата (вірш-заклик, повчання), вірші-тропи (вірш-алегорія), що мають умовного адресата (вірш-заклик, повчання), вірші-тропи (вірш-алегорія), медитативні жанри (вірш медитація, станси, елегія), власне традиційні жанри (гімн, сонет).

 Таким чином, у ліриці І. Франка склалася жанрова система, типова для межі століть, що була перехідним періодом між мистецькими епохами, еклектична щодо поетичного мислення письменника, але закономірна щодо своєї єдності. Вона відображає процес подолання естетичних принципів, які втрачають свою актуальність, і формування нових, що визначають обличчя майбутньої епохи.