«ОСОБЛИВОСТІ НАВЧАННЯ РУХОВИМ ДІЯМ В ІГРОВИХ ВИДАХ СПОРТУ»

Дворічанський ліцей

Дворічанської районної ради

Харківської області

Доповідь на тему:

«Особливості навчання руховим діям  в ігрових видах спорту»

Виконав:

учитель вищої категорії

з фізичної культури

Довгополий Сергій

Михайлович

смт. Дворічна 2020

Процес навчання фізичним вправам в спортив­них іграх поряд із загально-педагогічними основами формування системи рухових умінь і навичок має специфічні, притаманні тільки йому риси, які по­в'язані з особливостями структури ігрової діяль­ності, що протікає в умовах протиборства гравців і команд при раптовій зміні ігрової ситуації. Певний відбиток на успішність таких дій вносить, як пра­вило, їх колективний характер, а також багатократ­не повторення окремих техніко-тактичних прийомів­ протягом однієї гри. Також з цим пов'язана підвищена емоційність дій гравців, які вступають у певні стосунки як з партнерами по команді, так і з суперниками та суддями, і, таким чином, створю­ються умови для додаткового психічного і фізіоло­гічного навантаження під час змагальної діяльності.

Іншою відмінною рисою спортивних ігор є те, що гравці діють не безпосередньо один на одного, як в єдиноборствах, а через «зв'язуючу ланку», таку, як м'яч, шайба, волан тощо. Тобто зусилля спрямовані в першу чергу на «приборкання» пев­них спортивних снарядів, досконале володіння ними як при повному фізичному контакті із су­перником (баскетбол, гандбол, футбол, хокей та інші), так і без нього (бадмінтон, волейбол, теніс та інші). При цьому «зв'язуюча ланка» може мати цілу низку кількісних (об'єм та вага снаряду) і якісних (характер поверхні, матеріал виготовлен­ня) характеристик, а також бути двоступінчатою, наприклад, ракетка і м'яч в тенісі або ключка і шайба в хокеї.

З цим пов'язаний такий важливий аспект, як точність, під яким розуміють ступінь наближення реальних характеристик виконуваного руху до його ідеальних показників  за рахунок координації зусиль у просторі і часі з особливостями вирішен­ня рухової задачі і умовами її реалізації. Як відо­мо, М.О. Бернштейн виділяв два аспекти поняття «цільова точність». В одних випадках вона носить процесуальний характер, коли вся увага зосере­джується на відтворенні швидкісно-силових ха­рактеристик руху, а в інших – фінальний харак­тер, при якому диференціація рухів обумовлена точністю влучення в ціль або частиною тіла, або спортивним снарядом. Саме фінальний характер цільової точності переважає у видах спорту зі скла­дно-координованими рухами (в тому числі в спор­тивних іграх), де кінцевий результат значною мі­рою залежить від точності влучення в ціль. Тобто головним завданням в спортивних іграх є не ви­конання «ідеальної» техніки будь-яких ігрових прийомів, як приміром в гімнастиці, а кінцевий результат – влучення «зв'язуючої ланки» в ціль, яке досягається завдяки варіативності і гнучкості рухової навички.

Ці особливості процесу навчання в спортив­них іграх розкриваються через специфічність ви­рішуваних завдань, різноманітність застосованих методів, прийомів і засобів навчання. Специфічні риси виявляються також в послідовності плану­вання навчального матеріалу, в зв'язку з вже ви­вченими руховими діями за принципом позитив­ного і негативного переносу, а також в своєрідно­сті підготовчих і підвідних вправ.

Отже, відмінними рисами спортивних ігор є складність і швидкість вирішення рухових завдань, швидкість складної рухової реакції і реакції на об'єкт, що рухається (партнери, суперники, спор­тивний снаряд), здібність до керування триваліс­тю рухів, вміння передбачити можливі дії і траєк­торії руху, велика варіативність дій тощо.

В процесі навчання руховим діям в ігрових видах спорту з точки зору оволодіння цілісною ігровою діяльністю слід дотримуватися такої по­слідовності вирішення завдань: загально-роз­виваючі та підготовчі вправи, навчання перемі­щенням і стійкам; підвідні вправи як компоненти навички; цілісне виконання технічного прийому; індивідуальна тактична підготовка в нападі і в за­хисті; групова тактична підготовка в нападі і в захисті; техніко-тактична підготовка за ігровим амплуа; командна тактична підготовка в нападі і в захисті; ігрова практика; змагальна діяльність.

Перш ніж приступити до навчання окремому технічному прийому, слід розвинути до оптима­льного рівня необхідні фізичні здібності у сполу­ченнях, що специфічні саме для цього прийому. Для прискорення цього процесу необхідно використовувати природні рухи, уточнювати їх відповідно до прийому, що вивчається. Тобто пер­шочергово створюються умови фізичної можли­вості виконання руху. Крім того, при зміні рівня розвитку фізичних здібностей виникає необхід­ність деякої перебудови техніки рухів, що підкре­слює взаємозв'язок між оволодінням руховими навичками і розвитком фізичних здібностей.

Ознайомлення з технікою виконання ігрового прийому починається із створення загального уяв­лення про цей рух, в тому числі і в реальних умо­вах діяльності, в якій він застосовується. Причо­му для підвищення ефективності цього процесу слід поєднувати зорове, слухове і рухове уявлення. Для цього необхідно зразково показати і по­яснити прийом, повідомити основні відомості про його значення, використання і виконання саме таким способом. Технічний прийом показу­ють неодноразово, спочатку як в реальних умовах гри, а потім з уповільненою швидкістю. Після цього надається можливість до самостійного ви­конання прийому учнями.

Однак не всі технічні дії в спортивних іграх можуть бути виконані в цілому з першої спроби. Особливо це стосується новачків, що тільки роз­починають оволодівати навичками гри. Для та­ких випадків застосовують розчленований метод навчання або метод підвідних вправ, за допомо­гою яких засвоюють елементи рухової дії, голов­ним чином – її провідну ланку. При цьому ство­рюються полегшені порівняно з реальними умови: відсутність протидії суперника, немає обмежень в тривалості виконання дії, зменшуються, якщо це можливо, розміри і вага снарядів, тобто знижу­ється вплив зовнішніх подразників. Певну роль в цьому відіграють імітаційні вправи. Це дає мож­ливість добиватися уміння аналізувати свої рухи, вносити в них необхідні корективи, порівнювати результативність виконаних дій з розподіленням м'язових зусиль у просторі і за часом.

Далі приступають до оволодіння правильною стандартною формою виконання прийому. Спо­чатку його виконують на місці без опору суперни­ка, в спрощених умовах, які досягаються зміною вихідного положення, відстані, напрямку, швид­кості, сили удару (кидка) тощо. Потім переходять до виконання прийому в русі, провідною і слабкі­шою рукою (ногою), в правий і лівий бік тощо. Співвідношення стереотипних і варіативних повто­рень на етапі поглибленого розучування цілісним способом становить відповідно 30% і 70%. Ця стадія характеризується уточненням системи рухів, досягненням злитності, легкості і економічності рухів в процесі уточнення тонких диференціювань.

В подальшому вивченні закріплюють прийом шляхом варіювання стандартних умов у бік усклад­нення і включення взаємодії з партнером і регу­льованого опору суперника, який може бути па­сивним, обмеженим, вільним, а в окремих випад­ках навіть переважаючим. Поступове ускладнення умов виконання прийому досягається за рахунок: збільшення швидкості виконання прийому, змі­ною сили, напрямку, траєкторії, амплітуди руху тощо; виконання основного прийому в сполучен­ні з іншими; зміни кількості і складності прийо­мів, що складають ігрову дію; підвищення вимог до точності і швидкості виконання дії; викорис­тання різноманітного опору; зміни кількості грав­ців, що взаємодіють; виконання прийому на тлі стомлення або емоційного напруження; викорис­тання звукової або зорової сигналізації для того, щоб гравці швидко змінювали свої дії раніше обу­мовленим способом; збільшення кількості м'ячів, орієнтирів і обмежень; застосування більш склад­них пересувань; впливу на психологічний стан; комплексне використання вищезгаданих факторів.

Таким чином, спочатку техніку вивчають окре­мо по прийомах, в подальшому ізольовані прийо­ми поєднуються в ігрові дії, що складаються із двох або більше прийомів і тим самим створю­ються умови для навчання індивідуальним тактич­ним діям, яке проходить на тлі подальшого вдос­коналювання ігрової дії.

Процес тактичної підготовки в самому загаль­ному вигляді протікає в такій послідовності: розвиток певних якостей і здібностей, таких, як швидкість реакції, уміння орієнтуватися, спосте­режливість, переключення дій; формування так­тичних умінь в процесі навчання технічним при­йомам; забезпечення високого ступеня надійнос­ті прийому; оволодіння основами індивідуальних, групових і командних дій у нападі і в захисті; вдо­сконалювання тактичних умінь з урахуванням іг­рової функції; формування уміння стабільно та ефективно діяти в залежності від зовнішніх умов; розвиток здібності швидко переключатися від на­паду до захисту і навпаки; вивчати команди супер­ника, їхній техніко-тактичний арсенал; вивчати провідну тактику команд-переможців.

Тільки після оволодіння основами техніко-тактичних дій приступають до визначення здатності гравця ефективно виконувати певні специфічні фун­кції в команді, тобто ігрового амплуа. Це дає мож­ливість оволодіти технікою специфічних прийомів даного амплуа. Також відбувається вдосконалюван­ня індивідуального стилю виконання прийому в різ­них умовах, при різних системах нападу і захисту.

Ігрова підготовка вимагає від спортсмена умін­ня швидко і правильно сприймати і аналізувати змагальну ситуацію в кожний момент гри і знахо­дити оптимальні рішення тактичної задачі за до­помогою адекватних техніко-тактичних прийомів. Для цього можуть застосовуватись такі варіанти ігор, як гра в полегшених умовах (в більшості, проти слабкішого суперника, з обмеженнями пра­вил), в ускладнених умовах (в меншості, на тлі стомлення, на різному покритті), навчальна гра з певним завданням і тренувальна гра. Відмінність навчальної гри полягає у тому, що головними є не досягнення спортивного результату, а форму­вання здібностей вести спортивну боротьбу і до­тримуватись певних завдань тренера, проявляю­чи при цьому творчість та ініціативу. При цьому вирішуються такі завдання: формувати уміння ефективно і раціонально використовувати різно­манітні засоби і методи ведення гри; розширюва­ти варіативність і стабільність виконання дій; під­порядковувати техніку виконання конкретного прийому завданням загального ігрового плану; розвивати уміння гнучко переключатися від од­них варіантів командних та індивідуальних дій до інших протягом гри; вдосконалювати уміння роз­поділяти сили протягом гри.

Логічним завершенням процесу навчання техніко-тактичним діям є використання їх в офіцій­них змаганнях.

Література

Баскетбол: Учебник для ин-тов физ.культуры / Под ред. Ю.М. Портнова. — Изд. 3-е, перераб. — М.: Фис,

1988. — 288 с.

Баскетбол: Учебник для физ.ин-тов / Под ред. Н.В. Се­машко — Изд. 2-е, перераб. — М.: Фис, 1976. — 264 с.

Волейбол: Учебник для физ.ин-тов / Под ред. А.Г. Айри-янца — Изд. 2-е, доп. — М.: Фис, 1976. — 230 с.

ЖелезнякЮ.Д. К мастерству в волейболе. — М.: Фис,

1978. — 224 с.

Железняк Ю.Д., Слупский Л.М. Волейбол в школе: Пособие для учителя — М.: Просвещение, 1989. —

128 с.

Ивойлов A.B. Волейбол: Учебник для фак. физ. воспи­тания пед. ин-тов — Минск: Выш. школа, 1979. — 193 с.

Спортивные игры и методика преподавания: Учеб­ник для пед. фак-тов ин-тов физ. культуры / Под ред. Ю.И. Портных. — Изд. 2-е, перераб. и доп. — М.: Фис, 1986. — 320 с.

Юный футболист: Сборник / Под ред. А.П. Лаптева, А.А. Сучилина. — М.: Фис, 1983. — 255 с.