Освіта. Урізноманітнення форм і напрямів освіти. Університет як автономна інституція. Поява вищих навчальних закладів технічного профілю.

Урізноманітнення форм і напрямів освіти. Університети Всесвітня історія, 9 клас. Наконечна А. В.

План вивчення:1. Характерні риси розвитку освіти2. Зміни в шкільній освіті.3. Університети

1. Характерні риси розвитку освіти. Освіта стаж масовою. Автономія університетів. Поява технічних шкіл. Формування педагогіки як науки. Вплив технічного прогресу на формування освіти. Зростання загальної грамотності населення, особливо серед чоловічого населення В умовах поступального економічного розвитку, зростання промисловості створення нової системи освіти стало історично неминучим

Зміни в шкільній освітіМетою тогочасної освіти проголошувалося виховання людини енциклопедичних знань, освіченого й підприємливого джентльмена. У першій половині XIX — на початку XX ст. в Європі й США було запроваджено обов’язкову початкову, а згодом повну загальну середню освіту. Діти заможних батьків мали можливість здобути середню освіту. Із розвитком промислового виробництва поряд з гімназіями гуманітарного профілю з’явилися технічні та реальні училища, у яких значну увагу приділяли вивченню математики, фізики, хімії. Середня школа була недоступна основній масі дітей і тому що була платною, і тому що діти бідняків вже змалку були змушені заробляти на життя.

ФОРМУВАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ШКІЛЬНУ ОСВІТУУ Пруссії «Загальним положенням про школи» (1794 р.) всі навчальні заклади оголошувалися державними. У 1798 р. у Пруссії була створена Вища рада з освіти. Через десять років Рада була замінена відділом Міністерства внутрішніх справ з питань шкільної освіти. У Франції запровадження законодавства про освіту почалося в роки наполеонівської імперії. У 1881 р. прем’єр-міністр Франції Ж. Феррі провів закон про безкоштовну шкільну освіту. У 1882 р. він домігся, щоб для дітей від шести до шістнадцяти років навчання було обов’язковим. У 1830 р. парламент Великої Британії уперше фінансував школу. У 1847 р. був виданий закон про державне інспектування навчальних закладів. У 1840-і роки у країні запроваджувалася обов’язкова початкова освіта, були створені урядові комітети для нагляду за відвідуваністю шкільних занять. У 1891 р. ухвалено закон про безкоштовну шкільну освіту. Британський департамент з освіти регулярно виступав із законодавчими ініціативами й щорічно готував навчально-методичні рекомендації — «Шкільні кодекси».

У США розробка державного шкільного законодавства почалася відразу після завоювання незалежності. Протягом XIX ст. в окремих штатах були видані акти й постанови, що законодавчо визначали діяльність навчальних закладів. Майже скрізь за зразок бралося законодавство Нової Англії. У 1867 р. у Вашингтоні створено федеральний департамент (Бюро) народної освіти

СТВОРЕННЯ НОВИХ ТИПІВ ШКІЛУ XIX ст. у країнах Заходу з’явився новий тип навчального закладу — вища початкова школа. Її поява була відповіддю на потреби суспільства в підвищенні рівня масової освіти. У Великій Британії створення таких шкіл відбувалося до 70-х років XIX ст. До програми вищої початкової школи, крім предметів елементарного навчання, були включені математика, фізика, історія, латина, французька мова. З 1891 р. навчання в школі такого типу оголошено безкоштовним. У Німеччині перші вищі початкові школи були відкриті на початку XIX ст. Тут, крім загальноосвітньої програми, викладали право, діловодство, бухгалтерію тощо. У Франції створення вищих початкових шкіл передбачалося «законом Гізо» (1833 р.). Їх відкривали в містах з населенням не менше 5 тис. жителів. У США перша вища початкова школа була заснована в 1821 р. в Бостоні. Термін навчання становив три-чотири роки. Успіхом початкової школи Заходу можна вважати значне підвищення грамотності населення.

У XIX ст. в Західній Європі й США відбувається становлення систем середньої освіти. У Великій Британії основним типом середньої школи була граматична школа. З порівняно доступної в минулому вона перетворилася на заклад для заможних. У Пруссії у сфері середньої освіти співіснували два основних типи шкіл: гімназія й міська школа (реальне училище). У Франції основними типами шкіл у системі середньої освіти були ліцеї та коледжі. У США головним типом навчального закладу середньої освіти на початку XIX ст. була академія.

3. Університети. Університет (від лат. universitas — сукупність, спільність) — вищий навчальний заклад, де навчаються майбутні фахівці з фундаментальних і багатьох прикладних наук. Як правило, університет здійснює й науково-дослідну роботу. Університети поєднують у своєму складі кілька факультетів, на яких представлена сукупність різних дисциплін, що становлять основи наукового знання.

На початку XIX ст. спочатку в Німеччині, а потім і в інших європейських країнах було проведено університетську реформу, яка полягала в здійсненні трьох рішучих кроків.

Вищу освіту у Великій Британії можна було здобути в університетах, інститутах, коледжах. У XIX ст. у зв’язку з потребами індустріальної епохи в країні відкривалися політехнічні інститути, які готували інженерів, технологів з багатьох спеціальностей. Найпрестижнішими вищими навчальними закладами не тільки Великої Британії, а й усієї Європи вважалися Кембриджський та Оксфордський університети. Досить високу репутацію мали вищі навчальні заклади в Лондоні, Ліверпулі, Ньюкаслі, Бірмінгемі, Глазго, Единбурзі та інших містах Великої Британії. Диплом приватної школи дозволяв завершити освіту в Оксфорді або Кембриджі, що, у свою чергу, відкривало широкі можливості для успішної кар’єри в парламенті або уряді.

Провідне місце в системі вищої освіти німецьких держав займали класичні «старі» університети, історія яких сягала коріннями в середньовіччя. Це Гейдельберзький університет (заснований у 1386 р.), університети у Фрейбурзі, Тюбінгені тощо. Спочатку до їхнього складу входили лише філософський, медичний і теологічний факультети. Згодом додалися й інші напрями підготовки, але ці факультети залишилися провідними. З XIX ст. зразком для всієї Європи став Берлінський університет (заснований у 1810 р. В. фон Гумбольдтом).

Одним із провідних університетів не тільки Франції, а й усієї Європи залишався Паризький університет — Університет Сорбонни, названий на честь його засновника — монаха-домініканця Р. Де Сорбона (1201-1274 рр.), духівника короля Людовика IX. Спочатку, на думку засновників, університет мав бути навчальним закладом міжнародного масштабу. Чотири його факультети — богослов’я, права, медицини й мистецтв — приймали не тільки французів, а й англійців, а також вихідців з німецьких і фламандських земель. У Франції ставлення до університетів було іншим. Наприкінці XVIII ст. внаслідок реформ Наполеона було практично ліквідовано університети й розширено мережу так званих нормальних шкіл. Ці заклади не займалися наукою, вони готували фахівців для різних галузей господарства. Університети, які залишилися, були повністю підпорядковані уряду, а наукові дослідження зосередили в системі Академії наук.