Ознайомлення молодших школярів із традиціями святкування Нового року різними народами миру.

Ознайомлення молодших школярів із традиціями святкування

Нового року різними народами миру.

Традиція відзначати Новий рік веде своє походження з незапам'ятних часів — щонайменше 25 століть. Цей звичай уперше народився в Месопотамії (Двуречье). Саме там, на думку вчених, уперше (у третім тисячоріччі) стали святкувати Новий рік. Однак, відзначали Новий рік у березні, після чого протягом 12 днів проходили ходу, карнавали.

Оскільки, деякі народи ведуть лік часу по місячно-сонячному календарі, то й початок року доводиться, де на осінь, де на зиму. В основному святкування Нового року в древніх народів збігалося з початком відродження природи й присвячено, як правило, до березня. Березень у древніх римлян уважався першим місяцем, тому що в цей час починалися польові роботи. Рік складався з десяти місяців, потім число місяців збільшили на два. В 46 році до н.е. римський імператор Юлій Цезар переніс початок року на 1 січня. Названий його ім'ям Юліанський календар поширився по всій Європі.

Римляни в цей день приносили жертви Янусу й починали з його великі заходи, уважаючи перший день року сприятливим днем.

У Франції спочатку (до 755 р.) Новий рік уважали з 25 грудня, потім з 1-го березня, в XII столітті - від дня паски, а з 1564 року по указі короля Карла IX - з 1  січня.

У Німеччині те ж відбувалося в половині XVI століття, а в Англії - з XVIII століття.

У Росії, із часу введення християнства, виконуючи звичаї своїх предків, так само починали літочислення або з березня або, рідше, від дня святого Великодня, в 1492 році великий князь Іоанн III остаточно затвердив постанову Московського собору вважати за початок як церковного, так і цивільного року, перше вересня, коли велено було платити данину, мита, різні оброки й т.п., а для того, щоб додати більшу врочистість цьому дню, сам цар напередодні був у Кремлі, де кожний, будь те простолюдин або знатний боярин, міг підійти до нього й шукати безпосередньо в нього правди й милості (до речі, щось подібне відбувалося й у Візантії в часи Костянтина Великого).

Останній раз Новий рік на Русі був відсвяткований із царською пишністю 1-го вересня 1698 року. З 1700 року Цар Петро видав указ відзначати Новий рік не від дня створення миру, а Різдва Боголюдини, посилаючись на європейські народи. У знак всенародного свята палили з гармат, а ввечері, у темному піднебінні спалахували різнобарвні небачені колись вогні феєрверка. Палахкотала ілюмінація. Люди веселилися, співали, танцювали, поздоровляли один одного й дарували новорічні подарунки. Петро I неухильно стежив за тим, щоб це свято було в нас не гірше й не бідніше, ніж в інших європейських країнах.

Був він людиною рішучою й одним махом дозволив всі календарні незручності. До початку царювання Петра Великого в Росії був рік 7207 (від створення миру), а в Європі - 1699 (від Різдва Христова). Росія починала встановлювати  зв'язку з Європою,   а «різниця в часі» дуже заважала. Але із цим було покінчено.

Саме з 1 січня 1700 року народні новорічні забави й веселощі одержали своє визнання, а святкування Нового року стало носити світський (нецерковний) характер. Відтепер і назавжди це свято було закріплено в російському календарі.

Треба сказати, що нові новорічні звичаї прижилися в слов'ян досить швидко, тому що раніше в ту пору було інше свято - святки. І багато старих обрядів - веселі карнавали, витівки ряджених, катання на санях, опівнічні гадання й хороводи навколо ялинки - добре вписалися в ритуал зустрічі Нового року.

Звідки прийшов звичай наряджати ялинку.

При Петрові ялинки в будинках не ставили, а прикрашали гілочками, хвойними лабетами. А що було до цього? До дня новорічного свята вирощували в діжках квітучі вишні - і «свічі миру» горіли поруч із квітами на маленькому деревці. Так з незапам'ятних часів у багатьох будинках на Новий рік покрита біло-рожевими й ніжними пелюстками пахнула, подібно ошатній нареченій, слов'янська новорічна вишня, а не колюча ялина.

Але справедливості заради, слід зазначити, що звичай наряджати ялинку те ж дуже давній: йому біля двох тисяч років. Чому ж люди стали прикрашати дерева?

Наші древні предки вірили, що в деревах живуть ще й парфуми рослинності й родючості, від яких нібито залежить урожай хлібів, фруктів й овочів. Але могутні парфуми були не тільки добрими, але й злими, і потрібно було їх умилостивити подарунками. Ну а вуж вічнозелена ялина займала особливе місце серед всіх дерев. Вона була священним центром, «світовим древом», що символізує саме життя й нове відродження з темряви й мороку. Саме на ній найбільший у лісі, щорічно, наприкінці грудня (коли починався «сонячний» рік) люди «розвішували різні подарунки для парфумів, щоб зробити їх більше добріше, щоб одержати багатий урожай. От і приносилася спокутна жертва, що як би відтворює першу жертву створення миру.

Древні європейці підвішували до зелених галузей їли яблука - символ родючості, яйця - символ життя, що розвивається, гармонії й повного благополуччя, горіхи - незбагненність божественного промислу. Уважалося, що вбрані в такий спосіб гілки їли відводили злих парфумів і нечисту силу (до речі, ялинові галузі підвішували й до стелі, ближче до дверей). Наряджали ялинку іграшками.

А повідали миру про усім про цьому чи те волхви,  чи те древні німецькі пастухи. Потім цей веселий і затишний звичай проникнув в особняки й замки. А там росли принцеси. Виростаючи, вони виходили заміж за іноземних принців (так вуж раніше було заведено) і приносили німецький зимовий звичай в інші країни Європи. Пізніше ялинки (дійсні новорічні, а не гілочки ялини й сосни) прийшли й до нас лише в 30-х роках XIX століття. Отже, років триста назад наші предки вірили, що, прикрашаючи новорічну ялинку, вони роблять злі сили добріше. Зараз про злі сили давно забули (хоча вони напевно є), але без красуні-ялинки колишньому не обходиться жоден новорічне свято.

Звідки пішов звичай запалювати лампочки на ялинках, ставити свічі

Щоб відповісти на це питання прийде доторкнутися до біблійної легенди.

Коли у Віфлеєму, в убогій печері, народився Рятівник Миру, усе - і ангели, і люди, і рослини - усі старилися заглянути усередину печери , щоб побачити чудо, що звершилося. По переказах, щасливіше усіх виявилися три дерева, що коштують у самого входу в храм: струнка пальма, прекрасна пахуча маслина й скромна зелена ялинка.

Коли пальма й маслина вирішили піти в печеру й поклонитися Божественній дитині, ялинка скромно попросила взяти її із собою.

— Куди тобі з нами, — презирливо відповіли дерева. - І які дарунки ти можеш піднести, якщо в тебе тільки колючі голки так противна липка смола!

Ангел чув цю розмову й промовив:

•                  Мила ялинка, я возвеличу тебе й прикрашу краще твоїх сестер! - Глянувши на засіяне блискаючими зірками піднебіння, він зробив знак, і одна за іншої зірочки стали скачуватися на Землю, прямо на зелені галузі ялинки, і незабаром вся вона засяяла блискучими вогниками, але не загордилася.
•                  Щороку в цей час ти будеш красуватися в сяйві безлічі вогнів, і всі будуть радуватися й веселитися, дивлячись на тебе. Ти, скромна зелена ялинка, зробишся знаменням веселого різдвяного свята, вічного життя й здоров'я.

Спочатку   ялинки   прикрашалися просто; поступово на галузях з'явилися горіхи, насолоди, кулі (замість традиційних яблук, а на верхівці  -  зображення  сонця, вирізане із щільного паперу або ж зроблене із соломи, що зв'язувало цю прикрасу із сонячним циклом. Один час обов'язковим були й 12 свічок - по кількості місяців у році.

У Скандинавії придумали вішати прикраси із соломи у вигляді сніжинок, зірок, фігурок - як природних талісманів, тому що використання соломи саме по собі вже повинне було сприяти врожаю наступного року.

Головний герой новорічних свят - Дід Мороз. Хто не знає цього життєрадісного, рум'яного старого з білою бородою, у високій шапці, довгому балахоні з великим мішком  подарунків?

Яких тільки призвісток, порівнянь не придумував
російський народ про Мороза! Так, в одній приказці - це «Мороз - червоний ніс», а в інший Мороз рівняється зі старим дідом. Він приносив на землю холод, сніг,  чи позначці. Тому й називали його частіше шанобливо, по імені по батькові. Мороз Морозович, Мороз Іванович. Наші предки вірили в його силу й дарували йому подарунки, щоб став він набагато добріше. Його боялися й поважали.

У відмінності від своїх неодружених побратимів з інших країн Дід Мороз одружений на презлющій особі-зимі (хоча, з іншого боку, російські люди її дуже любили, ласкаво називаючи з).

Якщо закордонний Дід Мороз роз'їжджає в гордій самітності на своїх оленях, то в росіян усе прийнято робити спільно («на трьох» або хоча б «на двох»). Наш Дідусь завжди вдвох з онучкою. Снігурка — милий, зворушливий персонаж народних казок, у яких вона з'являється гарною й не­ багато сумною. Її радує сніг і холод, і лякає сонце, від горя­
чих променів якого вона тане. У відмінності від всіх зимових персонажів  вона  викликає  жалість  і симпатію. У її образі — жаль народу про зиму, що йде, що, хоч і сувора, але несе в собі багато радості й веселощів. І Дід Мороз, і Мороз-воєвода, і Мороз-Червоний ніс — це, по переказах, не хто інший як Святитель Микола, Микола Чудотворець, настільки улюблений у народі. І не випадково Святий Микола виявився пов'язаний з новорічним Дідом, адже основна риса характеру обох - доброта. Легенда говорить, що Микола підкинув у вікно батька сімейства, що бідує, готового продати трьох своїх Дочок, три вузлики із золотом. До допомоги й заступництва Миколи Святителя, великого Божого догідника прибігали при всякому лиху. Особливо просили удачі при подорожі по  воді, називаючи його ще «морським» й «мокрим».

Православна церква високо шанує пам'ять цього Святого (у Санкт-Петербурзі є чудовий Никольский собор). 22(9) травня - Никола «великий» - день перенесення мощів Миколи в м. Бари (Італія) і 19(6) грудня - Никола «зимовий».

Отже... Дід Мороз в інших країнах... Який він? У багатьох країнах Європи й Америки називають його Санта - Клаус. Що означає це ім'я? «Cанта- святий, а «Клаус» - народне зменшувальне від «Николаус».

Важко відповісти однозначно, коли й звідки прийшов цей обов'язковий учасник новорічного свята. Існує чимало версій (і суперечка між багатьма країнами не випадковий). Але все-таки одна з них - сама реальна, сама правдоподібна.

Дід Мороз народився в III столітті в місті ПАТАРА (Мала Азія, Ликия) у досить заможних батьків. Пізніше зимовий «Дідусь» переселяється в м. Миру (невелике містечко в Туреччині), у ньому проводилися свята, присвячені новорічному Дідові Морозу. Тому й одержав цей святий ім'я Мирликийского. Там і зараз стоїть церква VIII століття, у якій фахівці виявили елементи архітектури Ш-І століть. А це значить, що вона цілком могла бути сучасницею святого Миколи, що стало замолоду єпископом м. Мири. Турки назвали цей древній пам'ятник «БАБА НОЭЛЬ КИЛИЗЕ», що означає церква Діда Мороза.

У Світі затверджують, що випари, які виливає гробниця, можуть повернути зір сліпим, зцілити безнадійно хворих, зростити немислимі переломи костей. Переказ говорить, що в 1087 італійські купці намагалися заволодіти цією гробницею, але невдало. При розкритті саркофага з нього потягнулися такі сильні випари, що грабіжники втратили розум.

От такий він, прабатько всіх новорічних Дідів Морозов.

Святий Микола став знаменитий ще й тому, що робив заступництво викраденим і загубленим дітям і взагалі всім.

Але він не тільки обдаровував дітей, але й карав пустунів. Особливою пошаною користувався Дід Мороз у Голландії, де діти просто з розуму сходили від радості очікування. Але для деяких він припасав березову різку й замість насолод й іграшок радив батькам задавати пустунам... вищу міру покарання — пороття. Саме там, як уважають деякі дослідники, святий Микола вперше став у своєму парадному «дідморозівському» одяганні й виступив у ролі... Діда Мороза. Голландські переселенці, улаштувалися в XVII-XVIII століттях у новому американському Амстердамі, спорудили там церкву Син Никополас. Коли в Новому Світлі підсилився вплив англійців, і новий Амстердам став Нью-Йорком, церква одержала нове значення - «Санта Клаус» (по імені святого Миколи).

Сучасний Дід Мороз, або Санта Клаус з'явився в США незадовго до Різдва, в 1822 році. Образно виражаючись, він зліз з осла й пересів на оленів. Цей Дід Мороз був найдобрішим з найдобріших: він ніколи нікого не карав, а тільки обдаровував. Його з нетерпінням чекали й дорослі, і діти. У той час була навіть написана більша поема «Прихід святого Миколи». Автор не упустив ні однієї істотної деталі, що ставиться до казкових персонажів, які радують дітей подарунками, - отут і чарівна передноворічна (або різдвяна) ніч, і грубна труба на даху, і башмаки або панчохи у вогнища, і величезний мішок з іграшками.

Але в різних народів існували й свої попередники сучасного Санта Клауса.

У Франції, у департаменті Сона й Луара - Дід Січень, а сучасний Дід Мороз (вірніше Сайту Клаус) перемінили його тільки в 1915 році. До речі сучасного новорічного добряги кличуть ПЕР НОЭЛЬ. Одягнений він в усе біле, дуже любить тепло й може бути тому залишає свої подарунки біля камінів.

Кіпрського Діда Мороза величали Василем і присвячували йому багато різних колядок. У грецького (і кіпрського) Василя стаж, як уважають, на ціле сторіччя більше, ніж у Святого Миколи.

У німецьких казках зустрічається дуже характерний пан Ниманд-Никто. Німецькі (та й голландські) діти звалювали на нього провину, коли що-небудь ламали. Чомусь всі ці уламки було прийнято складати в камін. Звідси, імовірно, і бере початок подання про таємничого відвідувача, що перебуває в змові з дітьми, що мають деяке відношення до димоходу.

До речі, у країнах Балтії поряд із традиційним новорічним Санта Клаусом великою популярністю користується сажотрус: зустріч із ним (головне повір'я) приносить щастя.

У Монголії Дід Мороз одягнений у древні атрибути кочівника, що не боїться мандрівок і самітності: на голові - лиса шапка, у руках довгий батіг, кресало, кремінь і табакерка. Від нього залежить, чи буде вдосталь молока й м'яса до новорічного стола.

В Італії роль Діда виконує... БАБА-БИФАНА.

До речі, деякі переконані, що самий головний Дід Мороз живе тепер не в Малій Азії, а на Північному полюсі. Однак шведи, фіни й гренландцы затверджують, що це не так, посилаючись на власні «дедморозовские» городки, створені неподалік від Північного полярного кола в кожній із цих країн. Причому, у Гренландії твердо переконані, що Санта Клаус проживає саме в них: десятиліттями діти із усього світла направляли сюди поштою різдвяні подарунки, а тепер, мол, шведи чомусь перенесли його будинок у Лапландію.

І все-таки найбільшою популярністю користується, мабуть, фінське містечко Рониели: у передноворічний час і на Різдво його наводнюють юрби школярів - в основному з Японії, США, Канади, а відповідати тут доводиться щорічно на півмілліона листів, отриманих з 150 країн. І робити це на рідному для хлопців язиці - адже пише їм сам Санта Клаус, нехай невидимий, але всюдисущий, що запросто перетинає будь-які границі...

У його існуванні ніхто з малят не сумнівається.

До речі, у Фінського Діда довгі волосся. Носить він високу конусоподібну шапку й червоний одяг. Його оточують гноми в гостроверхих шапочках і накидках, облямованих білим хутром.

Коли американська родина збирається за святковою індичкою, поруч із реальними дідусями незримо присутній ще один; залишене йому напередодні ввечері частування - склянка молока й печиво - ранком безвісти зникає. На кухню він попадає через комінкову трубу, подорожуючи по світлу на літаючому олені.

А як сьогодні відзначають Новий рік? Скрізь по-різному, але всюди у святкуванні Нового року є загальне: надія на щастя, сімейне благополуччя й краще майбутнє.

 АНГЛІЯ. Тут кожний може прийти в новорічний вечір до незнайомих людей. Гостя радо приймають. Як бачите, по-англійському не тільки йдуть, але й приходять. Кращий подарунок-візит у будинок у перші ж хвилини Нового року темноволосого чоловіка (!) зі шматочком вугілля для традиційного англійського каміна й гілкою омели, що символізує довголіття, не забороняється й скроні. Все це разом є своєрідним новорічним побажанням, щоб у будинку завжди було ситно, тепло й весело.

 У БРАЗИЛІЇ під Новий рік повно... снігу, тільки він паперовий. Тут бушує прямо-таки дійсна заметіль зі шматочків паперу, розрізаних газет. А дитина Христос зображується на різдвяних листівках сплячої не в яслах, а в тропічному гамаку. Новий рік у Бразилії відзначають гарматними пострілами. Почувши їх, люди починають обійматися. Багато хто вірять, що якщо в цю хвилину встигнути поцілувати дорогого тобі людини, - рік буде щасливим.

У БІРМІ, де Новий рік відзначається у квітні — місяці тропічної жари, — жадають прохолоди. Тут символ свята не вогонь, а вода. Ошатно одягнені люди обливають один одного зі стріляючою водою пістолетів, лійок, цебер, шлангів, склянок. І на прохолодний душ ніхто не ображається. Вода там, - символ чистоти, щедрості й відновлення життя. З ранку до пізнього вечора панує пожвавлення на вулицях, прикрашених гірляндами квітів, яскравими масками, ліхтариками.

У В'ЄТНАМІ,  відзначають Новий рік по місячному календарі — наприкінці січня або початку лютого, символом свята є квітка. Особливо багато нарцисів: їх вирощують так, щоб вони розпустилися до святкового дня. За новорічний стіл усе сідають із букетиками цих ніжних квітів. А замість ялинки тут - квітуче персикове дерево. Кожен в'єтнамець зриває гілочки з набряклими бруньками й дарує друзям. На щастя.

 У НІМЕЧЧИНІ існує традиція цікава: уночі проти Нового року люди становлять прогноз погоди на весь наступаючий рік. На столі розкладають 12 цибулин, у кожної відрізають «хвіст» і на його місці роблять поглиблення, у яке насипають сіль. Як тільки годинники проб'ють північ, - прогноз готовий. Цибулини, які «з'їли» всю сіль, означають дощові місяці, а ті, у яких сіль залишилася, - сухі.

У ГОЛЛАНДІЇ один раз у році печуть булочки з ізюмом (хоча країна, як ви розумієте, не бідна). Кожна господарка вносить у традиційний рецепт свою ізюминку - у прямому й переносному значенні (хто запарює ізюм у молоці, хто змішує з повидлом, присмачує корицею, випікає в особливій формі). А ще обожнюють там голландський соус (з масла, лимона, жовтків і молока), і подають його обов'язково на Новий рік. А взагалі люблять там гостру ситну їжу завжди. У Новорічну ніч всі кораблі в портах включають сирени, які звучать у тьмі протяжно й мелодійно.

ІНДІЯ. Тут, як й у багатьох інших жарких країнах, свято вихлюпується на вулиці (будинку не розгорнешся). Однієї з екзотичних забав є стрілянина влучного стрільця (кращого в місті або селищі) у мішень: величезний, барвисто розмальований паперовий змій. Але пустити в нього потрібно було не звичайну, а палаючу стрілу. Коли змій спалахує, це сигнал до відкриття свята. У юрбі починаються веселощі: пісні, ігри, римовані приповідки-жарти й, звичайно, знамениті індійські танці, що говорять жести, які прийшли із глибини століть. На Новий рік не можна сердитися або дратуватися, інакше все зложиться невдало.

ІРАН. У новорічну ніч обов'язково на святковому столі повинне бути сім блюд, назви яких починаються з букви З - інакше не знайти заповітний зелений горіх, що обіцяє щастя. А щоб щасливими були всі, без образи, горіхи розкидають завчасно.

Наступна гарна прикмета - удалий жарт - тоді й майбутній рік пройде весело, без прикростей. До того ж 1 січня в Новий рік країна відзначає й День незалежності. Так що свято подвійної.

ІТАЛІЯ. Тут издревле захоплювалися прогнозами, але ворожили по... календарі, а саме дивилися на який день тижня доводився перший його день. Наприклад, нещаслива для нас П'ятниця утішала тим, що вважалася вдень Венери - богині любові й краси. Виходить, і рік, що почався п'ятницею, міг виявитися щасливим для закоханих, наприклад.

А  от  наш  «важкий»  Понеділок  італійці предпочитають всім іншим дням.

Кожний Новий рік для сучасних жителів Апеннінського півострова - «табула разу» - «чиста дошка», а тому до його настання варто розрахуватися з боргами, завершити всі торішні справи, розстатися з непотрібним мотлохом. І летять із відкритих навстіж вікон прямо на вулицю старі - а іноді й не дуже! - речі: від обридлої іграшки до старомодного крісла. Сміттярі не нарікають, - нічого не поробиш - традиція. А інша традиція воістину прекрасна: обов'язково помиритися напередодні Нового року з тим, з ким у сварці, простити всі гріхи друзям. Запозичимо ?

КАМБОДЖА. За кілька днів до новорічного свята (а він у квітні) з'являється незліченна безліч пагорбів, горбків, а те й просто купок з піску - «зліпків минулого року». По народних камбоджійських повір'ях, кожна піщина означає прощення дурної провини. Пісок сыпят і в... новорічні блюда. Правда, це особливий пісок, що є своєрідним гарніром для багатьох місцевих блюд, що мають гострий запах і своєрідний смак.

КИТАЙ. Тут обожнюють їсти галушки з різноманітною начинкою (як, втім й у Японії). Китайський кухар створює цілі картини, пригощаючи гостей качкою по-пекински або молодими пагонами бамбука. Рівне опівночі лунають вибухи хлопавок: у вогонь кидають обрубки бамбука, що, лопаючись від жари, видає тріск. Цей^-те шум й отпугивает, по повір'ю, злі сили. До речі, деякі подарунки, навіть приподне-сенные від всієї душі, можуть скривдити китайця. Так, верхи безтактності стануть годинник, що нагадують про швидкоплинність часу, а з ним й... самого життя.

КУБА. Тут - водна феєрія. Перед настанням Нового року весь посуд, яка є в будинку, наповнюють водою, а після напівночі вихлюпують її на вулицю. З тисяч вікон одночасно! Біжать веселі струмочки, обіцяючи Новому року світлий, ясний, як вода, шлях - таке народне повір'я. Для повного щастя опівночі кожний з ударом годин повинен з'їсти по виноградинці (усього 12 штук). От так!

МЕКСИКА. Тут при зустрічі Нового року обов'язково підвішують у кімнаті, де зібралися гості, об'ємиста глиняна судина й наповнюють його насолодами. Гостям по черзі зав'язують ока й дають у руки

ціпок. Той, кому вдасться розбити судина, буде особливо щасливий і щасливий у Новому році.

МОЛДАВІЯ. Раніше під стіл клали леміш від плуга, під новорічну скатертину - солому, а в центр стола - великий святковий калач, а по кутах стола ще 12 калачів - по числу місяців у році, а число блюд відповідало магічним цифрам 7 й 9.

До наших днів зберігся звичай викладати мамалигу із чавунця (у якому варилася) на білосніжну серветку. Мамалига - це національний молдавський «хліб» з густо завареного кукурудзяного борошна. Вона врочисто ріжеться суворою ниткою на скиби по числу присутніх.

МОНГОЛІЯ. Цікаво, що тут Новий рік збігається зі святом скотаря, і по всій країні проводяться змагання в спритності, силі, сміливості.

Улюблене новорічне блюдо - ...пінки (одержувані від довгого томління молока й підсушені особливим способом). Біле молоко у свято Білого місяця. Звичай вимагає обов'язково відвідати в цей день бабусю з дідусем. Юність і старість, з'єднуючись на рубежі року, разом заглядають у майбутнє.

ПАНАМА. У цій країні з останнім ударом годин вулиці оголошують дзенькотом дзвонів, сирен, клаксонів автомашин, лементами, стукотами. Усіх намагаються наробити якнайбільше шуму й таким незвичайним шляхом «піддобрити» Новий рік.

РУМУНІЯ. Печуть тут новорічні пиріжки з «сюрпризом». Чим їх тільки не начиняють! Кільця, порцелянові лялечки, ті ж монети... А ще стручки червоного перцю. Звичайно, надкушувати такі пироги доводиться обережно. Зате якщо попадеться монетка - у Новому році обов'язково розбагатієш, кільце - до об'ємиста глиняна судина й наповнюють його насолодами. Гостям по черзі зав'язують ока й дають у руки ціпок. Той, кому вдасться розбити судина, буде особливо щасливий і щасливий у Новому році.

МОЛДАВІЯ. Раніше під стіл клали леміш від плуга, під новорічну скатертину - солому, а в центр стола - великий святковий калач, а по кутах стола ще 12 калачів - по числу місяців у році, а число блюд відповідало магічним цифрам 7 й 9.

До наших днів зберігся звичай викладати мамалигу із чавунця (у якому варилася) на білосніжну серветку. Мамалига - це національний молдавський «хліб» з густозаваренной кукурудзяного борошна. Вона врочисто ріжеться суворою ниткою на скиби по числу присутніх.

МОНГОЛІЯ. Цікаво, що тут Новий рік збігається зі святом скотаря, і по всій країні проводяться змагання в спритності, силі, сміливості.

Улюблене новорічне блюдо - ...пінки (одержувані від довгого томління молока й підсушені особливим способом). Біле молоко у свято Білого місяця. Звичай вимагає обов'язково відвідати в цей день бабусю з дідусем. Юність і старість, з'єднуючись на рубежі року, разом заглядають у майбутнє.

ПАНАМА. У цій країні з останнім ударом годин вулиці оголошують дзенькотом дзвонів, сирен, клаксонів автомашин, лементами, стукотами. Усіх намагаються наробити якнайбільше шуму й таким незвичайним шляхом «піддобрити» Новий рік.

РУМУНІЯ. Печуть тут новорічні пиріжки з «сюрпризом». Чим їх тільки не начиняють! Кільця, порцелянові лялечки, ті ж монети... А ще стручки червоного перцю. Звичайно, надкушувати такі пироги доводиться обережно. Зате якщо попадеться монетка - у Новому році обов'язково розбагатієш, кільце - до пекучий перець. Усі сміються, а потерпілий плаче. Але адже жарт ця - новорічна, виходить, і сльози швидко висохнуть. І скоріше варто спробувати наступний пиріжок - уже обов'язково із щасливим сюрпризом!

США. Тут без індички просто не буває новорічного застілля.

До речі, а ви знаєте, чому цей птах так називається? Справа в тому, що вона була вивезена в Старе Світло незабаром після відкриття Америки; а Америку, як ви знаєте, якийсь час приймали за Індію. Тому й корінних жителів називали «індіанцями», і птах став «індійською» куркою - індичкою. В американців - трепетне відношення до законів, будь-яким законам, навіть до таким, які забороняють цілуватися... більше п'яти хвилин. Але от, під Новий рік, юристи піднесли закоханим жителям Айови довгоочікуваний подарунок - «поцелуйный» заборона скасували. Ми не жартуємо!

СУДАН. А от який існує новорічний звичай у цій країні: якщо 1 січня зустрінеш світанок на березі Нила (саме тут, а не в Єгипті, Білий і Голубой Нил зливаються в одну з найбільших рік у світі) - здійсняться всі бажання. Суданські юнаки й дівчини так і надходять, а хто живе далеко від Нила, ідуть зустрічати схід сонця до найближчої річечки, щоб збулося загадане.

УКРАЇНА. Тут люблять смачно й масно поїсти. Кутя разом із узваром (ми про їх пізніше розповімо), як і на Русі, тут головні обрядові новорічні блюда. А ще свинина у всіх видах. Не лякайтеся, побачивши величезну свинячу голову в центрі стола: вона взагалі красувалася отут цілий тиждень - від Різдва до Нового року. Не забутий у Новий рік і знаменитий український борщ (зі старим салом, розтертим із часником). Але в Новий рік подають його не в тарілках, а в чашках.

Ох, і смачно! Приємного апетиту! (і не тільки в Новий рік).

ШВЕЦІЯ. Тут у Новий рік б'ють про двері будинків старий посуд. Той, хто почує за своїми дверима дзенькіт розбитого посуду, негайно запросить жартівників у будинок і почастує чим-небудь смачним. Чим більше черпаків у дверей, тим счастливей буде наступаючий Новий рік.

 ШОТЛАНДІЯ. Коли стрілки годин наближаються до 12, хазяїн відкриває двері й тримає її відкритої доти, поки не пролунає останній удар - так випускають шотландці Старий рік і впускають Новий. До речі, уважається великою удачею, що в цей час зайде в будинок чоловік (брюнет наприклад). А от рудих новорічна шотландська традиція не дарує, та й поява жінки може передвіщати невдачу всій родині. Залишається тільки дивуватися, як можна з жінкою зв'язувати щось погане. Все краще у світі від її.

ЯПОНІЯ. Дзвона буддійських храмів відбивають 108 ударів, число це не випадково. Японці вважають, що кожен удар допомагає очищатися від пороків, - їх у чоловік шість: жадібність, злість, дурість, легкодумство, жадібність і нерішучість. Кожний з них має 18 різних відтінків (18 х 6=108). Очищення необхідно, - адже Новий рік служить як би порогом, за який не можна переносити невиконані обіцянки, неоплачені борги. Цікаво, що дарувати квіти в Японії не прийнято (навіть улюбленим), їх дарують тільки дуже відомим, високопоставленим особам. Ранком 1 січня на сході сонця(!), поздоровляють один одного з Новим роком.