П'єса "Апостол віри"

Про матеріал

Авторська п'єса "Апостол віри" є спробою відтворити деякі моменти з дитинства митрополита Андрея (Романа) Шептицького

Перегляд файлу

Інсценівка

Апостол віри

Дійові особи:

Граф Шептицький

Графиня Шептицька

Роман – син

Юрій – син

 ( Сцена – зображення кімнати з іконою Богородиці на стіні. Посеред кімнати – стіл з книжками, молитовником, Біблією та вервечкою. Заходить подружжя Шептицьких, тримаючись за руки).

Граф Шептицький

  • Моя дружинонько, Софіє,

Після вінчання

Покладаємо надії,

Світлі в серцях

Спливають мрії…

Якщо нам Бог подарує сина,

Я хочу, щоб наша дитина

Священником стала

І духовенство об’єднала.

Графиня Шептицька

  • На все, мій друже, -

Сила провидіння,

Я молю Бога,

Щоб у Його промінні

Наша родина перебувала,

Щоб користь з нас

Держава мала.

Граф Шептицький

  • Моя дружинонько,

Іду я на спочинок.

Графиня Шептицька

  • А я помолюся іще

Якусь хвилину…

(Зводить погляд до ікони)

 

Могутній Боже,

В молитвах до тебе лину,

Ти знаєш, чого потребує

Кожна у світі людина –

То ж зійшли і мені

 як дар пребагатий

на волю Твою уповати.

Хай в скруті серце промовля:

«На усе, Господи, воля твоя!»

(Обертається до залу)

Коли Господь пошле мені дітей,

То прошу, щоб вони як Прометей

Несли світ божої науки,

Щоб завжди щиро, без принуки

До нього зводили в молитві руки.

На це до Бога уповаю,

І просьби іншої не маю.

(Заходить граф із синами, полишає їх і підходить до графині)

Граф Шептицький

  • Послав синів нам Бог з тобою,

Дружинонько, супутнице моя,

Співа душа, а серце промовля:

«Хвала Вссевишньому Творцеві,

Нашому Богові й Отцеві!»

(Діти граються луками)

Графиня Шептицька

  • Хвала, воістину, хвала

За світлий дар цей благодаті,

Настала радості пора –

Дитячий щебет вже луна у хаті.

(Сини розмовляють, батьки спостерігають)

Роман

  • Сьогодні, Юзю, твої іменини,

Я подарунку іншого не маю,

Тому візьми всі мої стріли,

Й допоки час прогулянки –

Стріляй!

Влучай, як Юрій

Змієборець.

А доти кожушок

Я твій поношу.

Юрій

  • Спасибі, Ромцю,

Братику коханий,

І я тобі чимось

В пригоді стану.

(Юрій виходить, а Роман підходить до столу, пробує читати, та бачить, що дрімає і опускається на коліна біля столу. Входить графиня)

Графиня Шептицька

  • Так щедро сонечко землю голубить,

Мій Ромцю любий,

Ти чому навколішки отак читаєш

І зовсім погуляти не бажаєш?

Роман

(Підводиться)

  • Тому, матусю,

Що побоявся я заснути.

Така приємна  і спекотна днина

На сон клонила

Й став я на коліна.

Графиня Шептицька

  • Ти молодець,

Не потураєш ліні,

Прогнав її,

Склонивши так коліна.

Роман

  • Матусю, а сьогодні уночі

Я світло бачив,

Й голос зовучи

Звертавсь до мене

Гучно так і таємничо:

«Ти пам’ятай:

У світі ти позичений!»

Я чую в собі поклик незгасимий

Служити Богові,

Служить кожній людині!

 

 

Графиня Шептицька

  • До сліз я, Ромчику, розчулена,

Своїх обітниць з батьком

Не забули ми!

 (Заходить граф. Промовляють обоє:)

  • І ми тебе благословляєм

Стати апостолом у ріднім краї.

 

ВІРШІ

Дитинство

Подивіться на дітей: таких, як вони – царство небесне.

 

Росла дитина –

Світла й невинна,

Долоні зносила

Й приклоняла коліна,

Молилась за край свій,

За Україну,

За братів і батьків,

За всю родину,

Щоби усі жили в любові,

У благодаті Бога,

Щоб були здорові,

Щоб рідний край

З колін підвівся,

А люд навернений

Богу вклонився.

Покликання

Я десь опівночі проснувся,

Бо чітко голос сильний чувся:

«Запам’ятай, дитино,

Що у світі цім плиннім

Суєтністю насиченім

Ти всього лиш позичений!»

Слова оті запали в душу,

Я зрозумів, що я повинен, мушу

Своє покликання сповнити:

Слабких підтримати,

І їм служити,

своєю вірою усіх кріпити.

Ти ж, Боже, помагай мені, дитині,

Щоб хрест для мене був посильним!

Сопричастя

Як довго я чекав –

Це радість і найбільше щастя –

Святе Причастя!

З Богом Сопричастя!

Як довго серце готував,

І вірив, що усе удасться:

Я серце з Богом поєднав

У Сопричасті.

Ця мить хвилююче терпка,

Мов смак калини,

Сьогодні серце я відкрив,

Покликав Бога на гостину,

На Сопричастя.

Я двері серденька відкрив –

І в серце Боженько вступив

В Святім Причасті.

Ще вчора – ніби єретик,

Сьогодні – в Тайну я проник

І Тайну цю завжди і всюди

Буду поширювати в люди,

Щоб люди прагнули відкрити

Серця свої і душі вмити

В найбільшім світлі, світлі щастя –

У тайнах Сповіді й Причастя!

Юність

Роман Шептицький –

Щирий й товариський,

Допоможе у скруті,

Бо не може минути

Слабших й бідніших.

Статечно й неспішно

Словом розрадить

І дасть пораду,

Помолиться щиро

За друга в офіру,

Підтримає завжди

Щиро й відважно,

Правду промовить,

Не лихословить.

Для нього нагорода –

Як трапиться нагода

Комусь допомогти

В досягненні мети.

Отак й зростав

Юнак широкоплечий,

Щоб заховатися хтось міг

За ним, статечним.

 

Єпископ

«Покинь усе і йди за мною»

Покинув і маєтки, і палаци –

У вічному житті це не придасться.

Всеціло став служити Богу,

Бо розумів, що це -  його дорога.

Лиш самозречення –

Його призначення,

Лише самопізнання

І самовдосконалення,

Лише самопожертва

І праця, й дух упертий

У захисті беззахисних,

В рятунку незахищених.

Роки ішли, міняючи століття,

Воєнні почалися лихоліття –

І став Єпископ Світочем,

Що паству – своє дітище

По- батьківськи укрив,

В зневірі укріпив.

Перемагав він біль нестерпний,

Та усмішки з лиця не стерти,

Бо кожне слово, кожне діло

Для ближнього спрямоване всеціло.

Слова  в серця лягали благодатно,

І колосились сходи щедрі, знатні

І віра кріпшала, й надія,

І процвітали щирі мрії

Про мир у світі й благодать,

Щоб злу усякому

Протистоять!

 

 

 

 

 

 

docx
Додано
2 лютого 2019
Переглядів
381
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку