ПАМ’ЯТКИ ВІЙСЬКОВОЇ ІСТОРІЇ КРАЮ" м.Бердичів Житомирська область.

Залюбовський Іван

(Бердичівська гімназія №5

Науковий керівник – Вітранюк Галина Миколаївна)

 

ПАМ’ЯТКИ ВІЙСЬКОВОЇ ІСТОРІЇ КРАЮ

 

Мій край, це край де я народився і живу. Мій Бердичів - це місто обласного підпорядкування, розташоване на півдні області на відстані 40 км від Житомира, на березі річки Гнилоп’ять, притоки Тетерева.

Тут переплелись дивним чином українська, польська та єврейська культури, що і відзначилося на унікальному менталітеті його мешканців. Географічне положення краю бердичівських земель було дуже вдалим – родючі землі та пасовища, велика кількість лісів, поклади руди та глини, розташування на перетині чи близько до основних торгових шляхів. У ХІХ столітті Бердичів був одним з найбільших торгівельних та промислових центрів України. 

 Моє місто на своєму віку пережило немало трагічних подій, а особливо пов'язаних із військовими діями. У зв'язку з цим воно багате на військові пам'ятки. В основному це пам'ятники, пам'ятні знаки, скульптурні, архітектурні та інші споруди, композиції і об'єкти, що увічнюють пам'ять про події часів Другої світової війни 1939—1945 років, її учасників та жертв.

 Дру́га світова́ війна́ — глобальний збройний конфлікт, що тривав від      1 вересня 1939 до 2 вересня 1945 року.

 Друга світова стала наймасштабнішою та найкривавішою війною в історії людства, великим переламом XX століття, що докорінно змінив політичну карту і соціальну структуру світу.

 До пам'яток Другої світової війни відносяться і зберігаються державою Україна:

• військові кладовища,
• військові ділянки на цивільних кладовищах,
• братські та поодинокі могили. [1,5]

 Моє місто багате на такі пам’ятки , так як Друга світова війна не пройшла повз Бердичів, а лишила свої кроваві сліди, які печуть і досі.

Меморіал “Слава Героям!”

Площа Соборна, 1, центральна частина міста. Встановлено меморіал “Слава Героям!” (до 2015 року – пам’ятний знак учасникам комсомольсько-молодіжного підпілля).

 

 

Події Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.

Не дивлячись на жорстокий режим, встановлений окупантами, з серпня 1941 року по лютий 1943 рік у місті діяла підпільна комсомольсько-молодіжна організація, яку створив  Антон Рафаїлович Яворський  (1911-1943) – воїн Червоної Армії, який потрапив в оточення та опинився на окупованій території. До війни він працював викладачем військової справи Бердичівського машинобудівного технікуму.

Група Яворського виводила з ладу паровози та вагони, псувала колійне господарство, розповсюджувала антифашистські листівки, які друкувала в підпільній друкарні. У січні 1942 року гітлерівці провели на залізничній станції масові арешти, під час яких схопили і деяких членів групи. Яворський, який теж опинився під загрозою арешту, був змушений переїхати у Славуту, де він створив нову підпільну організацію серед залізничників і став її керівником. Яворський у листопаді 1942 року приїхав у з’єднання Сабурова в районі Олевська. Наказом Сабурова  Антон Яворський  був призначений командиром Славутського партизанського загону, йому виділили зброю і боєприпаси. Після того, як 24 грудня 1942 року Яворський повернувся із з’єднання Сабурова, 11 січня 1943 року його заарештували разом із 7 товаришами і відправили до Шепетівського гестапо, де він загинув.

Незважаючи на арешти, підпільники продовжували діяти. Групу очолили В.Ю. Завадський та І.А. Левицький. Під Новий 1943 рік бердичівські підпільники готувалися провести ряд диверсійних актів, зокрема, було вирішено підірвати склад з боєприпасами на рафінадному заводі, нафтобазу на Елінгу і приміщення карного батальйону СД. Але здійснити заплановане підпільникам не вдалося – 25-27 грудня 1942 року 12 підпільників заарештували і після тривалих катувань у січні 1943 року розстріляли на території тюрми, після чого скинули у колодязь. По звільненні Бердичева від окупантів підпільників поховали у братській могилі на міському кладовищі по вулиці Пушкіна.

Пам’ятний знак учасникам комсомольсько-молодіжного підпілля. 1968 р.

У 1967 році міський комітет комсомолу порушив справу про увіковічення подвигу комсомольсько-молодіжного підпілля та спорудження пам’ятного знаку. Працівниками міськкому під керівництвом першого секретаря Олександра Степановича Клекоти було розроблено проєкт пам’ятника за ескізом Мирослава Ясельського – сина одного з підпільників. Урочисте відкриття пам’ятника відбулося 9 травня 1967 року.

Обеліск 3-х ступінчатий, пірамідальний з полірованого лабрадориту. Розміри обеліска 2,25 × 2,25 × 6 м., розміри прапору 1,9 × 1,3 м. Напис на пам’ятнику: “Молодым патриотам подпольщикам г.Бердичева погибшим в борьбе с немецко-фашистскими захватчиками 1941-1945 гг. От комсомолии Бердичева 1967 год”.

27 жовтня 1968 року на мітингу, присвяченому святкуванню 50-ї річниці ВЛКСМ, під основу обеліска було закладено капсулу з рапортом-листом комсомольців 1960-х років до комсомольців 2018 року. В основу обеліска вмонтували мармурову плиту з написом: “Здесь хранится письмо комсомольцев 60-х годов к комсомольцам 2018 года. г. Бердичев 1968 г.”.

6 травня 1970 року колона мотоциклістів-комсомольців на чолі з секретарем міськкому ЛКСМУ Олександром Гребінкою вирушила з Бердичева у Київ, до Холму Слави, де горить Вічний вогонь на могилі Невідомого солдата. Факел, привезений з цього місця, 9 травня запалив Вічний вогонь біля підніжжя обеліска. Цю місію виконав перший секретар міськкому Комуністичної партії України  І.Ю. Бражник.

Євромайдан, або Революція гідності

З 21 листопада 2013 року до лютого 2014 року в країні відбувались акції протесту, передусім, проти корупції, свавілля правоохоронних органів та сил спецпризначення, а також на підтримку європейського вектора зовнішньої політики України. Ці події згодом отримали назву Революція гідності, або Євромайдан. У ході цих акцій загинуло біля сотні мітингувальників, які мали безпосередній стосунок до ідеї та акції Майдану. 21 лютого 2014 року офіційна влада України юридично визнала жертвами загиблих мітингувальників Майдану. Цього дня на Майдані відбулось прощання із загиблими повстанцями, яких у жалобних промовах назвали “Небесною сотнею”.

Після кривавих подій на Майдані, що розгорталися під час Революції Гідності, у багатьох містах та населених пунктах країни з’явилися меморіали в пам’ять про Героїв Небесної Сотні. Облаштували такий і в Бердичеві – у березні на Центральній площі міста за ініціативи активістів встановили фотографії загиблих, на кожній із табличок коротко виклали біографії борців за Україну. Одночасно депутатська група “Народна Рада” в Бердичівській міській раді запропонувала спорудити меморіал Небесної сотні на площі Героїв Майдану. Ця пропозиція хоча й отримала підтримку влади, але з-за відсутності конкретного архітектурного рішення прийнята не була. Лише наприкінці 2014 року до питання спорудження меморіалу знову повернулись, але вже на нових позиціях – об’єднати меморіал із уже існуючим у місті пам’ятним знаком на Соборній площі.

Антитерористична операція на сході країни

Після проголошення у квітні 2014 року незаконними збройними формуваннями так званих Донецької народної республіки (ДНР) та Луганської народної республіки (ЛНР) в Україні офіційною владою було оголошено про проведення Антитерористичної операції. Зоною проведення антитерористичної операції було охоплено Донецьку і Луганську області (з 14 квітня 2014 року), а також Ізюмський район та м. Ізюм Харківської області (14 квітня — 7 вересня 2014 року).

Участь в операції прийняла поміж інших і 26-а артилерійська бригада 8-го армійського корпусу ЗС України, яка дислокується в Бердичеві. У районах бойових дій на Донбасі бригада підтримувала вогнем механізовані підрозділи та знищувала живу силу та техніку противника. Нищили ворога бердичівляни і в складі інших військових підрозділів ЗС України та добровольчих батальйонів. На жаль, не обійшлося без людських втрат – у ході проведення АТО станом на липень 2016 року загинуло 19 бердичівлян та жителів Бердичівського району: Віталій Георгійович Дульчик (1986-2014), Роман Вікторович Абрамов (1986-2014), Євген Андрійович Старіков (1982-2014), Олег Петрович Реготун (1976-2014), Сергій Юрійович Сідлецький (1983-2014), Олександра Володимирович Питель (1983-2015), Олександр Анатолійович Венгер (1969-2015), Сергій Леонтійович Ковтун (1971-2015), Юрій Володимирович Панасюк (1984-2015), Олександр Іванович Ковальчук (1974-2015), Валерій Леонідович Вітківський (1975-2015), Сергій Федорович Гадіуллін (1986-2015), Радислав Олександрович Атішев (1988-2016), Віктор Олександрович Верещак (1971-2014), Павло Володимирович Ящук (1966-2014), Сергій Петрович Коренівський (1981-2014), Олександр Вікторович Сокорчук (1988-2014), Василь Іванович Малянівський (1991-2014), Руслан Бакирович Юсубов (1974-2016).

Ініціатором створення єдиного меморіалу Героям України, які віддали життя за суверенність та незалежність держави, виступила міська влада на чолі з міським головою Василем Мазуром. Ідея полягала у тому, аби біля Вічного вогню поєднати покоління: одне, що воювало в 40-х роках, героїв Небесної сотні та учасників АТО. Цю ідею підтримали громадськість та політичні організації міста.

Спорудження меморіалу тривало з березня по травень 2015 року. Початковий пам’ятний знак учасникам комсомольсько-молодіжного підпілля зазнав значних трансформацій: до нього додались дві арки з фігурами журавлів, що символізують два шляхи – дорогу трагічно загиблих на Майдані борців за краще майбутнє та шлях військовослужбовців, які ціною власного життя захищали Україну на сході в зоні антитерористичної операції. Зліва від меморіалу встановлено стенд з прізвищами та фотографіями Героїв Небесної Сотні, справа – стенд з прізвищами та фотографіями воїнів, які загинули в ході АТО.

Під час спорудження меморіалу була демонтована плита, під якою знаходилась капсула з рапортом-листом комсомольців 1960-х років до комсомольців 2018 року. Капсула під плитою була відсутня. Вірогідно, вона зникла під час проведення одного з ремонтів пам’ятного знаку, які проводились у попередні роки.[3,9]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Танк Т-34

Східна частина міста, закінчення вул. Європейської, Привокзальна площа. Знаходиться пам’ятний знак військовим частинам, які брали участь у визволенні Бердичева від нацистських загарбників – танк Т-34.

Пам’ятний знак було встановлено та урочисто відкрито 5 січня 1974 року, у 30-ту річницю звільнення Бердичева від німецьких загарбників. Встановили танк Т-34 на бетонний п’єдестал по вулиці Молодогвардійській навпроти машинобудівного технікуму  (неподалік Монастиря Кармелітів Босих на цьому місці нині знаходиться  пам’ятний знак, встановлений на місці, де знаходилось єврейське гетто). Вважається, що цей танк Т-34 зі своїм екіпажем у складі гвардійської 44-ї танкової бригади 1-ї танкової армії брав участь у визвольних боях за місто 3-5 січня 1944 року (за офіційною версією). Розміри постаменту були 4,9 × 7,0 × 2,1 м. Автори пам’ятного знаку – працівники відділу міської архітектури, заступник голови міськвиконкому Олександр Клекота, архітектор Леонід Мущицький. Танк Т-34 серійний, випуск періоду Другої світової війни з 85-мм гарматою. На його башті вибито серійний номер 562, фарбою – номер 011 та гвардійський знак. На постаменті знаходилась меморіальна дошка з білого мармуру розміром 0,6 на 0,5 м з написом: “Советским воинам-освободителям гор. Бердичева. 1944-1974”.

Насправді, на постамент встановили танк модифікації Т-34-85, який прийняли на озброєння у січні 1944 року і, відповідно, він не міг брати участь у звільненні Бердичева від загарбників, як стверджують офіційні документи. Ця історична колізія пов’язана скоріше за все з вимогами тогочасної ідеології. Сам танк після війни використовувався у військових навчальних частинах. Подробиці участі танка у боях з’ясувати не вдалось. Свого часу він надійшов на ремонт до танкового заводу в Новогуйвинську (Житомирський район), потім переданий у Бердичів.

У квітні 1985 року танк Т-34-85 перенесли з вулиці Молодогвардійської на Привокзальну площу – власне до того мікрорайону міста, звідки розпочались запеклі бої радянських військ по звільненню Бердичева від ворога. Перед постаментом встановлено гранітну плиту з переліком усіх військових частин, які звільняли Бердичів від німецьких окупантів у січні 1944 року.[2,6,7]

 

 

 

 

 

 

 

Пам’ятний знак на місці, де знаходилося єврейське гетто

Вул. Молодогвардійська, 1. В єврейській частині старого Бердичева між міським базаром і річкою Гнилоп’ять на території, що звалась Ятки, німецькі окупанти на початку серпня 1941 року створили гетто для примусового виселення євреїв. До нього відійшли вулиці Староміська, Муромська (нині – 30-річчя Перемоги), Штейнівська (нині – Толстого), Купечівська (нині – Шмідта) та інші, що були забудовані одноповерховими дерев’яно-глиняними старими будинками, не забруковані вулиці, на яких ніколи не висихали калюжі. Сюди гітлерівці почали примусово в масовому порядку зганяти єврейські сім’ї з їхніх власних будинків і квартир, де вони до того мешкали. Із майна їм дозволялося брати лише одяг і постіль. На переселення відводився один день, а на практиці цей термін звели до 2-3-х годин. У невеличкі будинки євреїв заганяли по п’ять-шість сімей, по кілька десятків людей в одну кімнату. Суворо заборонялося покидати межі гетто.

Полишені євреями квартири й будинки відразу були пограбовані німецькими солдатами та українською поліцією. До 22 серпня 1941 року майже все єврейське населення міста було зігнано до гетто. Через два тижні німецькі загарбники розпочали масове знищення євреїв. 5 вересня під приводом відправки на збір урожаю каральний загін відібрав із гетто переважно молодих чоловіків і дівчат, яких розстріляли на 7-му км від Бердичева поблизу села Хажина. У ніч з 14 на 15 вересня 1941 року район гетто був оточений окупаційними військами та поліцією. На світанку спеціальна зондеркоманда айнзацгрупи “С” спільно з поліцаями увірвались у гетто і почали виганяти людей на базарну площу. Коли вся площа була заповнена приреченими, поліцаї стали відбирати з кожної партії кваліфікованих спеціалістів, яким дозволили забрати свої сім’ї.

Однак знайти їх було неможливо серед вкрай збудженого натовпу. Сотні збожеволілих матерів протягували своїх синів і дочок, молили визнати їх своїми і тим врятувати від смерті. Немічних, хворих і слабких, в основному стариків і дітей, окупанти вантажили на 3- та 5-тонні автомашини, інших гнали великими партіями пішки до місць страти (серед них була вчителька французької мови Катерина Савеліївна – мати відомого письменника Василя Гроссмана). Охороняли їх німецькі солдати і офіцери, українська поліція. Тих, хто виявляв найменшу спробу втекти, розстрілювали на місці. Із тисяч пригнаних на розстріл залишився в живих десятирічний Хаїм Ройтман, якого підібрав і усиновив Герасим Прокопович Остапчук. Бердичівська трагедія вересня 1941 року – перший масовий геноцид єврейського населення, здійснений гітлерівцями в Європі й Радянському Союзі.

17 листопада 1999 року під час мітингу, що пройшов на місці, де розташовувалось єврейське гетто, урочисто відкрито пам’ятний знак із присвятним написом. Присвятний напис виконано на українській мові та івриті: “В цьому районі в 1941 р. було розташоване єврейське гетто. Звідси пішли у вічність 30 000 євреїв м. Бердичева, розстріляних фашистами”. Автором ідеї та розробником пам’ятного знаку став Савелій Юхимович Вексельштейн – очільник єврейської спільноти Бердичева.

З цього часу щороку 15 вересня, в день наймасовішої страти єврейського населення Бердичева в роки німецько-радянської війни, поряд із пам’ятним знаком та стелою Праведникам Світу громада міста вшановує пам’ять жертв Голокосту. По завершенні зібрання учасники заходу відвідують місця масових поховань на території Бердичева та Бердичівського району.

На каменях написи: «В цьому районі в 1941р. було розташоване єврейське гетто. Звідси пішли у вічність 30000 євреїв м. Бердичева, розстріляних фашистами». (українською та іврит) та «Той, хто врятував одне життя - врятує весь світ. Єврейський народ ніколи не забуде ваш благородний вчинок і буде передавати ваші імена із покоління у покоління як приклад високої людяності та злагоди між нашими народами. Праведникам Світу від єврейської громади м. Бердичева». (українською)[4]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Військова дільниця старого загальноміського кладовища

Ділянка займає площу 150 × 50 = 750 м². З півночі обмежена залізничною колією Козятин-Шепетівка Південно-Західної залізниці. Ділянка утворилася у 1941-1944 рр., коли тут почали проводити поховання загиблих радянських воїнів.

Із різних частин міста впродовж 1964-1966, 1970-1972 років сюди були перепоховані останки радянських воїнів. У 32-х братських та 478-ми окремих могилах поховано 1359 воїнів. З них 21 воїн 15-го і 16-го механізованих корпусів, які загинули в оборонних боях за місто в липні 1941 року; 1276 воїнів 24-ї, 117-ї гвардійської, 173-ї, 183-ї, 305-ї, 389-ї стрілецьких дивізій, 12-го окремого гвардійського полку прориву, 44-ї гвардійської танкової бригади, що загинули в боях 3-5 січня 1944 року за звільнення Бердичева від німецьких окупантів; 62 воїни, які померли від ран у госпіталях, що розміщувались у Бердичеві в 1944-1945 рр.

Одиночні могили на військовій ділянці, травень 2007 р.

У 1963 році в кінці алеї встановлено бетонну скульптуру воїна з меморіальним написом на постаменті, біля 28-ми братських могил встановлені бетонні обеліски, стели з присвятними написами та надгробні плити, біля 4-х – гранітні сірі обеліски . На одиночних могилах вмонтовані пластинки з пластмаси та нержавіючої сталі з іменами, військовими званнями похованих та меморіальними написами.

Останні поховання на цьому кладовищі датуються листопадом 1973 року. Цього року військова ділянка була закрита для поховань. Поховання військовослужбовців, що померли після 1973 року, здійснюються на двох спеціально утворених військових ділянках загальноміського кладовища по вулиці Войкова (нині вулиця Бистрицька).[6]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Братська могила жертв німецько-фашистського терору 1941-1943 рр.

На території   Монастиря Кармелітів Босих  на Соборній площ

Встановлено 1944 року На обеліску напис: «Тут поховано 960 осіб радянських громадян — жертв німецько-фашистського терору 1941-1943 рр."».[8]

На честь перемоги у Другій світовій війні

на вулиці Європейській Встановлено 1965 року[8]

Список джерел та літератури

Статті:

1.  Закон України «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939—1945 років. 9 квітня 2015 року № 315-VIII»;
2. Іващенко О. Пам’ятки і пам’ятні місця історії та культури на Бердичівщині. Випуск 5. // Житомир: “Полісся”, 2005 р. – 176 с.
3. Іващенко О.М. Пам’ятки і пам’ятні місця історії та культури на Бердичівщині. Випуск 5. // Житомир: “Полісся”, 2005 р. – с. 87
4. Іващенко О. Пам’ятки і пам’ятні місця історії та культури на Бердичівщині. Випуск 5. // Житомир: “Полісся”, 2005 р. – с. 98-99

Електронні ресурси:

5.  https://uk.wikipedia.org/wiki/Пам%27ятка_Другої_світової_війни;
6. https://uk.wikipedia.org/wiki/Друга_світова_війна;
7. http://berdychiv.in.ua/пл-привокзальна-танк-т-34-іст/
8. https://uk.wikipedia.org/wiki/Пам%27ятники_Бердичева
9. https://ipiend.gov.ua/wp-content/uploads/2020/11/podolskyi_pamiat.pdf