Сучасна школа постає не лише як освітній простір, а як середовище, що має забезпечувати психологічний комфорт і безпеку кожної дитини. Зростання проявів булінгу, емоційного виснаження та тривожності серед учнів актуалізує потребу в пошуку ефективних форм роботи з педагогічними колективами.
Сприяти усвідомленню педагогами ролі психологічно безпечного середовища, актуалізувати ефективні підходи до профілактики булінгу, розвитку культури ненасильницької комунікації та підтримки ментального здоров’я учнів.
Хтось заходить до школи з усмішкою. Хтось — тихо, майже непомітно. А хтось — уже з тривогою. Є дитина, яка боїться підняти руку, бо одного разу її висміяли. Є дитина, яка відкриває телефон і боїться прочитати повідомлення. Є дитина, яка сидить на уроці і робить вигляд, що все добре… але всередині їй дуже важко. І ми не завжди це бачимо. Бо зовні це може виглядати як: «не слухає», «відволікається», «агресивно відповідає», «нічого не хоче робити». Але насправді — це може бути про страх, біль або самотність. І тоді постає важливе питання: що відчуває дитина, коли приходить до школи — безпеку чи напруження? Адже школа — це місце, де дитина вчиться: довіряти чи закриватися, говорити чи мовчати, бути собою чи ховатися. І дуже часто саме дорослі визначають, яким буде цей вибір.
Ідея: створення символічної «території безпеки».
Педагоги об’єднуються в команди та проходять 5 тематичних станцій, виконуючи практичні завдання та отримуючи «ключі безпечної школи».
Локація 1: «Код безпеки»