Педагогічна світлиця "Срава Сухомлинського в кожному із нас"

Педагогічна світлиця В.О.Сухомлинського

Малишко В.Г., учитель

української мови та літератури

Глодоської ЗШ І-ІІІ ступенів,

вищої кваліфікаційної категорії,

«Старший вчитель»

Тема засідання: Справа Сухомлинського - в кожному із нас.

Мета: на прикладах життя і творчості В.О. Сухомлинського  виховувати в учнів повагу до матері і батька, вчити цінувати їхню працю, розуміти значимість матері в сім’ї, суспільстві.

Обладнання: портрет В.О.Сухомлинського, обрамлений вишитим рушником, виставка творів педагога, вислови про виховання дітей на плакатах.

Присутні: клас – родина, класний керівник.

Хід заняття

Вступне слово вчителя.

Дорогі батьки, гості, діти!

Життя нестримно летить уперед. У щоденній круговерті ніколи поспілкуватися з дітьми, один з одним. Але сьогодні я вдячна всім, хто прийшов до нашої педагогічної вітальні, щоб поговорити про вічне, щоб вчасно нагадати своїм дітям і самому собі про нетлінне і вічне, відповісти на питання, на які самостійно не кожен може вирішити. А допоможе нам у цьому великий педагог – земляк В.О. Сухомлинський, творча спадщина якого варта великої уваги. Дарма, що немає його серед нас, але є, були і будуть батьки і діти, проблеми виховання. Отже, справа його живе. Тому тема нашої розмови : «Справа Сухомлинського в кожному із нас».

…Батьки і діти, діти і батьки… Одвічний клубок, тісно змотаний у родовідну спілку. Упродовж століть наш народ виробив і практикував мудрі моральні критерії цієї неперевершеності. Вони передавалися від покоління до покоління, залишаючи по собі добру чи зганьблену славу. Добра пам'ять про бабусь та дідусів, матерів чи батьків завжди переходила і на їхніх нащадків. Саме це змушувало людей дорожити своєю поведінкою, зразковим прикладом чи вчинком, щоб увічнитися в родоводі.

  Пам'ять про своїх пращурів – не забаганка і не данина моді. Це була природна потреба «триматися свого родоводу», оберігаючи в такий спосіб сімейні реліквії й традиції та передаючи їх у спадок наступним поколінням. Тих, хто цурався та нехтував історичною пам’яттю, зневажливо називали : «Людина без роду - племені». Ось так існував тісний взаємозв’язок, батьки намагались передати у спадок своїм дітям не тільки варті уваги навички до праці та поведінки, а й залишити добру пам'ять про самих себе;діти ж мали за обов’язок дотримуватися їх, далі розвивати родовідні звичаї. На жаль в останні десятиліття якось непомітно, але впевнено почали забуватися і зникати ці високогуманні форми.

  Тому зараз,  хоч і багато вже втрачено, необхідно відновити в памяті ті хороші звичаї та традиції нашого народу по вихованню у дітей любові до рідного краю, до української землі, до батьківського роду, рідної оселі, материнської пісні і мови. Робота, проведена в такому напрямку допоможе позбутися історичного безпам’ятства, без вихованості, допоможе сформувати образ сучасної людини: чесної, доброї, порядної, милосердної, - такої, яку чекає наша держава.

  «Немає мудріших, ніж народ, учителів», - писав М. Рильський. У народних піснях, легендах, переказах ми черпаємо мудрі ідеї виховання, поваги і любові до батька – матері.

  Ці ідеї розробив по – своєму в своїй художній спадщині Сухомлинський. Його твори ви прочитали вдома і поділитеся своїми враженнями від прочитаного. Але спочатку послухаймо добре слово про педагога з великої літери, великого вчителя В.О. Сухомлинського.

  Учениця.  В.О. Сухомлинський – великий син України, видатний учений-педагог, який серце своє віддав дітям. Був у дитинстві звичайним сільським хлопчиною, вольовим, енергійним і допитливим, осяяний нестримним потягом до знань, який зміг, завдяки своїй наполегливості, піднятися на високий п’єдестал ученого, Героя Праці.

Учень. Ішов буремний, у битвах громадянської війни, 1918 рік. Село Василівка на Єлисаветградщині (так тоді називався наш край). 28 вересня в сім’ї селянина – бідняка Олександра Омеляновича народився син. Назвали його Василем, але згодом односельці так полюбили хлопчика, що прозвали його Васильком, як польову квітку. Він дружно жив зі своїми однолітками. Випасав корів, збирав за батьками, що жали в полі, хліб, колоски, допомагав по господарству. А вечорами, після трудового дня, сімя збиралася біля родинного вогнища. Дуже любив такі години Васильок. Ось як пише про це М. Литвиненко: « Якщо це взимку, то заб’ється на теплу піч, встромить ніжки в гаряче гарбузове насіння, і очей не зводить з гарячих материнських рук, які тчуть полотно або крутять химерно веретено. А потім, коли в хаті досхочу нагомоняться, мати почне співати «Ой у полі вітер віє» або «Сестро, моя сестро». А то бабуся казок цілу низку веде, а то дивись батько заторохтить біля печі своїм теслярським причандаллям та й почне вирізати з дерева іграшки, пташок і звірів, Василько ж завмирає, мов зачарований».

  Учениця. брат Василя Олександровича – Сергій Олександрович про брата згадував так: « Яким пам’ятаю брата в шкільні роки? Він завжди був зосередженим, заглибленим у свою роботу, захоплювався всім, що траплялося на його шляху. Він добре малював. Для того, щоб купити фарби , папір ми ходили заготовляти лікарські рослини, насіння акації. Адже зошити можна було одержати тільки за них: склянка насіння акації – два зошити.

Якось звечора ми домовилися йти на гледичію (це такий вид акації). Був грудень. Почало сніжити, мама всіляко відмовляла нас від походу в ліс. Та Василько був такої вдачі: вирішив – не відступить. У той день ми назбирали 33 склянки насіння. Це був скарб, бо це був папір.

  По книги Василь ходив у Павлиш. Там була книгарня. А за фарбами споряджався в Кременчук. Це до 30 км. У дядька переночує, а наступного дня – вертається».

Учень. На власні зароблені гроші купив «Кобзар». Васильку доручили вчити неписьменних. Приходив у хату – читальню з стареньким букварем, і брались люди, серед яких було багато сивочолих, до науки. А потім читали Шевченка,а влітку водив дітей, де тимчасово працював, у поле, на річку. Ось як згадує один із очевидців М. Литвиненко: « Веде свою ватагу в поле Василько – вихователь, і в кожного в руках – польові квіти. Підійдуть діти до сільського кладовища і до могил покладуть по квітці. А потім гуртом зайдуть до самітньої бабусі в двір і давай його чепурити: бур’яни повидирають, підметуть скрізь, води їй в діжечку наносять…»

Учитель. Чи не тоді, коли Васильок учив сивочолих грамоти і був вихователем малят, заіскрився у ньому талант педагога? І він став великим учителем. Сільський учитель, директор Павлиської школи – і вчений – академік! Василь Олександрович учив, учить і вчитиме нас виховувати в собі Людину. А допомагають у цьому його твори: легенди, бувальщини, казки, статті, листи… він написав твори про добро, бо сам був доброю людиною і дуже хотів бачити такими своїх учнів.

 Мати учня.  Кіровоградська земля – багата на таланти, але найяскравішою зіркою серед цього сузір’я сяє зірка Василя Сухомлинського. У Павлиській школі Василь Олександрович створив основні культи: Матері, Вітчизни, Книги, Хліба. І вважав, що виховання  у дітей любові і шанобливого ставлення до матері, вітчизни, книги, хліба – головна умова розвитку всіх громадських почуттів особистості, виховання високої культури людини.

  Тому ми сьогодні будемо говорити про ті твори педагога, в яких автор ставить гострі проблеми відносин у сім’ї, а особливо – ставлення до матері. Це була його основна справа, а , отже, і кожного з нас.

Послухайте пісню «Учитель з Павлиша», на слова знам’янського поета Миколи Рябошапки.

Учитель з Павлиша

Він по собі залишив вічний сад,

Де яблука лежать в траві торішній,

І абрикоси сиплять сивий снігопад,

І до морозів червоніють вишні.

Приспів:

Сонце щедро бризкає,

Сипле світло в клас,

Справа Сухомлинського – в кожному із нас.

Осиротіле сонце у вікні

Очікує господаря щоночі,

Серед зірок, он там, у глибині,

Горять його розумні, добрі очі.

Ранкове сонце знову поспіша

Скоріш зігріть і приголубить квіти.

Палке життя учителя із Павлиша

Прекрасне і просте: робота й діти.

Бесіда з класом – родиною.

- Як ви розумієте слова: «Справа Сухомлинського – в кожному із нас»?

- Яким був В. Сухомлинський у ставленні до своєї матері? Чи мав він моральне право давати нам поради?

Мама. Так, я думаю, що мав таке право, адже він був дуже хорошим, люблячим сином і турбувався про свою матір, постійно намагався якнайбільше оточити її увагою. А це для матері – найголовніше. Я хочу зачитати доказ цьому - уривок із книги Івана Цюпи «Василь Сухомлинський» (розповідь про те, як він пішки в негоду пішов до матері привітати з Восьмим березня).

-Шановні батьки! На які роздуми вас наштовхнув цей уривок?

- Дорогі діти! Поділіться ви своїми враженнями від творів Сухомлинського.

(Діти переказують зміст оповідань педагога, роблять висновки)

Учитель. В.О. Сухомлинський писав: « Батьківщина – це пестлива і вимоглива мати». Це з 13 листа до сина: «Матері боляче, якщо її син став поганою людиною – ледачою, бездушною, слабовольною, лицемірною, нечесною. Батьківщині, як рідній матері боляче, якщо ти не станеш справжньою людиною.

  Мати і Батьківщина. В.Сухомлинський високо підніс культ матері. Я впевнена, що для кожного з нас мати – це святе. Адже не дарма її оспівали в піснях, освятили в поезії.

Пісня «Рідна мати моя» у виконанні батьків та дітей.

Учень. Безмежна материнська ласка, ніжність, любов. Давайте послухаємо казки Сухомлинського, які вчать не тільки малечу, а й людей будь- якого віку не забувати матір, берегти й шанувати її.

 (Учень читає твори «Казку про Гуску» та «Про жайворонка, що у вікно вилетів»)

Учитель.

- На які думки наштовхують ці твори педагога?

Учитель В.О.Сухомлинський залишив нам велику творчу спадщину. Його «Листи до сина» стали надбанням всієї педагогічної науки, якими може користуватися кожен батько та мати, учитель і ви, сьогодні наші учні, - чиїсь доньки й сини.

  Чи кожен батько чи мати може підібрати ті ключові слова, які допоможуть вам відповісти на всі питання, які вас хвилюють. Деякі тези цих листів вам сьогодні нагадають батьки.

(Батьки працювали над такими листами: 14,15,16,17)

Учитель. Любі діти! Скільки б не існував і не змінювався світ, такі поняття як добро, чесність, любов до батьків, до рідної землі, до природи, живуть і цінуються вічно, передаються як хороший спадок від покоління до покоління. І потрібно всіма шляхами перешкодити тому, щоб ваші душі не збідніли духовно, щоб не забули того найкращого, найдорожчого, найнеобхіднішого, без чого світ стане спустошеним і бідним. Тож пам’ятайте 10 правил, чого робити не можна,  які виробив Сухомлинський.

(Учні зачитують «10 не можна»)

Мати. Дорогі діти! А зараз я хочу зачитати вам наш материнський «Наказ дітям», складений за тезами творів Василя Сухомлинського.

Наказ дітям

Батько і мати дали тобі життя і живуть для твого щастя. Не завдавай їм болю, образи, прикрощів, страждання. Все, що тобі дають Батько й Мати – це їхня праця, піт, утома. Вмій поважати працю батьків. Найбільше щастя для батька й матері – твоє життя, працьовитість, любов до книги, до науки, повага до старших. Якщо люди вважають тебе недоброю людиною – це велике горе для твоїх батьків. По – справжньому любити Батька і Матір – це означає приносити в дім спокій і мир.

  Запитуй у Батька й Матір дозволу на те, що без них тобі робити не можна. Справжня свобода сина чи доньки – бути слухняними дітьми. Підкорення волі батьків – перша школа громадського виховання, перша дисципліна твоєї совісті. Якщо не навчишся підкорятися волі батьків, то не зможеш стати стійким, мужнім громадянином, дисциплінованим трудівником, вірним батьком своїх дітей. «Три нещастя є в людини: смерть, старість і лихі діти», – говорить народна мудрість. Старість – невідворотна, смерть – невловима, а від лихих дітей дім можна зберегти, як від вогню.. це залежить від батьків і від вас самих.

Бути хорошими дітьми означає не допустити, щоб старість батька була отруєна поганими вчинками. Вмій відчути найважчі душевні муки Батька й Матері: їхня хвороба – твоє горе. Їхні невдачі й неприємності – твоя біда.вмій бути добрим у думках і почуттях. Бережи здоров’я своїх батьків. Пам’ятай, що ранню старість  приносять не тільки горе й хвороби, праця і втома, а й тривога, прикрощі, дитяча неуважність і невдячність, байдужість сина чи доньки. Будьте гідними своїх батьків!

- Які висновки ви зробили, прослухавши сказане сьогодні? Чи корисною була наша зустріч?

(Присутні висловлюють свої думки щодо почутого).

Учитель. Дякую всім за гостини у нашій педагогічній вітальні. Пам’ятайте завжди, що справа Василя Сухомлинського живе і буде вічно жити, доки існують батьки і діти. А нам її слід продовжувати, примножувати і пишатися тим, що маємо такого славного земляка.