Козацькі зачіски у літературі (матеріали для підготовки виховних заходів)

Козацькі зачіски у літературі

              Оселедець
Цікавий джура і козак бували 
Тихенько розмовляють в холодку. 
„ Ви, батьку, ще не розказали, 
Навіщо оселедець козаку?”

„ Потрібна річ! Наприклад, доведеться 
Переплисти лиман, або Дніпро: 
Якраз на голові до оселедця 
Прив’язуємо ми своє добро. 

Перепливемо – дивуються татари. 
Адже ми щойно вийшли із води, 
А в нас сухі сорочка й шаровари.
Тікають з переляку хто куди!”
                                (автор Петро Ребро)

                   *    * *

Є  стародавня легенда про походження такої зачіски. Вона гласить, що Бог заповів воїнам залишати пасмо волосся на маківці, бо, якщо дотримуватимуться Його заповідей, то у скрутну хвилину витягне за ту косу тих, хто потребує допомоги. І далеко не кожен воїн мав право носити таку чуприну. Було й страшне покарання — чуприну зрізали, і таку ганьбу можна було змити лише кров'ю.

                   *    * *

 Існує ще одна легенда, що козаки вважали себе надто грішними для раю. Тому, коли вони потраплять у пекло, Бог може змилуватись над ними і витягнути за чуба. Загалом, така легенда, як і зачіска, була притаманна не тільки козакам. В древні часи оселедця вистригали єгипетським фараонам, індіанцям з деяких племен, татарам, індійцям, персам, японським самураям… Чи згадайте бодай турецького Джина. Для багатьох народів оселедець символізував «промінь сонця». Різниця між ними і козаками полягала лише в тому, що запорожці вистригали оселедця на лобі, у той час як інші народи залишали його по центру голови чи на потилиці. А ще козаки казали: «Як на війні загину – мене ангел понесе в небо за чуприну».

                   *    * *

Питалися  козака:

 „ Що то за причина 
Що в вас гола голова, а зверху чуприна?” 
„А причина то така: Як на війні згину - 
Мене ангел понесе 
В небо за чуприну.
                                                       (уривок з вірша Чуприна 
                     Степана Руданського написаний 08.02.1859)

                   *    * *

Один із переказів Нижньої Наддніпрянщини, записаний Дмитром Яворницьким, розповідає про  козаків-запорожців: « Запорожці зодягались добре, ходили браво, чепурно. Вони, бачте, голови брили: обриє голову та ще й милом намаже, щоб волосся добре росло. Зоставляли одну тільки чуприну, довгу таку, з аршин мабуть. Та гарну та кучеряву! Замотає за вухо разів два та й висить аж до самого плеча. А інший як візьме та вранці як розпустить, так вона зробиться як хвіст у вівці. То все на вихвалку».