ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ДИСТАНЦІЙНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

Анотація. У статті проаналізовані особливості впровадження дистанційної освіти в Україні та перспективи її розвитку у вітчизняному освітньому просторі. Розглядаються методичні особливості запровадження дистанційної освіти в контексті компетентнісного підходу. Об’єкт дослідження – розвиток дистанційної освіти в Україні. У статті розглядаються глобальні тенденції розвитку світової системи освіти, проаналізовано основні віхи впровадження дистанційної та змішаної освіти, виявлені ключові стейкхолдери дистанційного навчання та їх цілі, а також акцентовано увагу на необхідності розвитку нових дидактичних засобів, зокрема, smart-технологій і smart-посібників для ефективної системи дистанційного навчання. Цю роботу пропонується розпочинати з розробки концепції smart-посібника та проектування відповідних навчальних блоків.

Ключові слова: дистанційна освіта, smart-технології, стейкхолдери дистанційного навчання, безперервна освіта.

Постановка проблеми. Вищим пріоритетом стратегії розвитку будьякої країни, що визначає соціально-економічний стан кожного регіону і країни в цілому, є формування сучасного інноваційного освітнього простору, який дозволяє кожній людині отримувати «освіту протягом життя». Особливу роль в цьому відіграють smart-технології, що забезпечують реалізацію цієї можливості шляхом дистанційного та змішаного навчання.

В Україні, як і в багатьох пострадянських країнах, існує думка, що радянська система освіти була однією з кращих у світі і кращі її риси (крім ідеологічної складової) нами використовуються і зараз. Тому ми звикли говорити, що у нас хороша система освіти. Проте слід враховувати, що згідно з дослідженням (2016 р.) консалтингової компанії Quacquarelli Symonds, система

вищої освіти в Україні зайняла лише 45-е місце з 50, а за знаннями у галузі точних наук, займає тільки 38 місце. У лідерах з точних наук, особливо з фізики, Швейцарія, Німеччина і США. При цьому враховувалася загальна кількість наукових публікацій, індекс цитування та імпакт-фактор [1].

У світі відбувається прискорення темпів оновлення професійних знань. Зараз щорічно оновлюється близько 5% теоретичних і 20% професійних знань. Отже, тільки безперервна освіта дозволить фахівцеві бути конкурентоспроможним після закінчення ВНЗ. Одиниця виміру старіння знань спеціаліста, прийнята в США (період «напіврозпаду» компетентності, тобто зниження її на + 50% внаслідок появи нової інформації), показує, що за багатьма професіями цей період становить менше 5 років. Слід також зазначити, що великі обсяги корисних даних втрачаються. На сьогоднішній день використовується менше 3 з 23% потенційно корисних даних, які могли б знайти застосування.

Аналіз актуальних досліджень вказує, що розвинуті країни приділяють значну увагу розвитку освіти, швидко включаються в конкурентну боротьбу за створення власного інтелектуального потенціалу, який забезпечуватиме неперервність їх сталого розвитку та незалежності.

Мета цієї статті – проаналізувати основні віхи розвитку дистанційної освіти, виявити ключові стейкхолдери дистанційного навчання та їх цілі, а також акцентувати увагу на необхідності розвитку нових дидактичних засобів для ефективної системи дистанційного навчання.

Методи дослідження: теоретичний аналіз навчальної та методичної літератури з організації дистанційного навчання та використання smart- технологій для підвищення ефективності освітнього процесу.

Виклад основного матеріалу. Розглядаючи світову систему освіти можна виділити наступні глобальні тенденції [2]:

-                   зростання ринку освітніх послуг і розширення їх спектру;

-                   доступність освіти для всього населення країни;

-                   прагнення до забезпечення права на освіту всім бажаючим;

-                   розширення освіти на контингент дорослих;

-                   пошук додаткових ресурсів для забезпечення отримання освіти дітьми з особливими потребами;

-                   усвідомлення перспективності інвестицій в людський капітал;

-                   інтенсивний розвиток дистанційних форм навчання студентів;

-                   освітній простір стає полікультурним, більш відкритим для формування міжнародного освітнього середовища.

Реалізація в регіональних ВНЗ зазначених вище ключових тенденцій дозволить їм підтримувати конкурентність у наданні освітніх послуг як на місцевому, так і на міжнародному ринках, розширити контингент студентів, розвиватися в ногу з часом. Науково-технічний прогрес вимагає від виробників продукту та послуг безперервного їх вдосконалення, а значить і застосування системи неперервного поповнення знань працівниками, що може бути ефективно реалізовано з використанням дистанційного навчання.

Актуальність дистанційного навчання полягає в тому, що результати науково-технічного прогресу сьогодні концентруються в інформаційній сфері. Дистанційна форма навчання дає можливість створення систем масового безперервного самонавчання і загального обміну інформацією.

Інформатизація освіти в Україні — один з найважливіших механізмів, що зачіпає основні напрямки модернізації освітньої системи. Сучасні інформаційні технології відкривають нові перспективи для підвищення ефективності освітнього процесу. Змінюється сама парадигма освіти. Велика роль надається методам активного пізнання, самоосвіті, дистанційним освітнім програмам. Сьогодні навчання доцільно розглядати як безперервний і динамічний процес. Сучасна соціально-економічна ситуація в країні й у системі освіти така, що традиційні форми одержання навчання й моделі навчання не можуть задовольнити всіх потреб в освітніх послугах, сконцентрованих, як правило, у великих містах. Але, як відомо, ніхто не може бути позбавлений змоги вчиться через бідність, географічну або тимчасову ізольованість, соціальну незахищеність і неможливість відвідувати освітні установи через фізичні недоліки або зайнятість виробничими й особистими справами. Вихід — у пошуку нових форм навчання. Ми вважаємо, що цьому сприяє ряд причин. Тенденції впровадження сучасних інформаційних технологій у процес навчання найбільш розвинених країн показують, що в даний час відбувається процес кардинальних змін в системі освіти. Відбувається переоснащення навчальних закладів відповідно до сучасних вимог якості навчання [5]. Однією з провідних завдань, які стоять перед викладачами та працівниками ВНЗ, є не тільки впровадження системи дистанційної освіти, а й забезпечення сприятливого впливу нових технологій на освітній процес, тобто необхідність розвитку сильних сторін і мінімізація негативних. Дистанційна форма навчання є найбільш прийнятною з точки зору економії як фінансового, так і часового ресурсу. У порівняння з іншими формами освіти дистанційне навчання здатне задовольняти потреби самого широкого кола споживачів освітніх послуг. Дистанцiйне навчання – це форма навчання з використанням комп’ютерних і телекомунiкацiйних технологiй, якi забезпечують iнтерактивну взаємодiю викладачiв та студентiв на рiзних етапах навчання i самостiйну роботу з матерiалами iнформацiйної мережi. У перспективність, життєвість дистанційного навчання і адекватність його (по відношенню до традиційних форм) сьогодні повірили не тільки колективи найбільш прогресивних вузів країни, а й самі студенти, яких з кожним роком стає все більше. На відміну від зарубіжних моделей, українська дистанційна освіта більш наближена до нашого споживача і є більш демократична. Органічно поєднуючи в собі змішані технології відкритої освіти (кейстехнології, TV- технології, мережеві технології), українська дистанційна освіта стає найбільш доступна широким масам населення, роблячи можливим здобувати освіту не на все життя, а все життя. Сучасне інформаційне суспільство висуває вимоги до системи освіти, основні з яких можна сформулювати так: – вміння самостійно знаходити, накопичувати і переосмислювати наукові знання; – вміння студентів самостійно орієнтуватися в сучасному інформаційному суспільстві [3]. Для вдосконалення та поширення високих дистанційних технологій необхідне рішення двох основних проблем. Головна, знаходиться в області права, інша – в сфері фінансування робіт з розробки та впровадження інноваційних технологій. Відкрита освіта дає широке поле для наукових досліджень, що сприяють розвитку творчих ініціатив розробників і педагогів, переходячи з об’єкта вивчення в об’єкт прогнозування, конструювання та проектування [6]. Безумовно, як і в кожній формі отримання знань, у дистанційній є і свої недоліки, але їх подолання стає можливим завдяки рокам практичного застосування цієї форми не лише як допоміжної та однієї з побічних, а як можливо рівної класичній формі здобуття освіти. Зважаючи на викладене вище, ми можемо спрогнозувати певні тенденції розвитку дистанційного навчання, такі як збільшення кількості масових відкритих дистанційних курсів, розробка програм дистанційного навчання, інтеграція ІКТ у навчальний процес дистанційної освіти, комбінування переваг дистанційного навчання із класичною формою освіти, моніторинг досягнень вищих навчальних закладів не лише в межах України, а і в усьому світі і подальше використання корисного досвіду.

Система освіти пов’язана з реалізацією процесу поширення знань та є найважливішим компонентом життя, оскільки охоплює діяльність сформованих суспільних інститутів, які здійснюють підготовку молоді до життя на основі отриманих знань в дошкільних дитячих установах, в середніх спеціальних, професійно-технічних і вищих навчальних закладах. Значення освіти в житті людини постійно зростає, а нагальна потреба в постійному підвищенні рівня знань призводить до появи в суспільному житті поняття безперервності освіти. Цей процес супроводжується пошуком нових форм і методів навчання, що сприяють правильному формуванню наукового світогляду та глибокому розумінню економічних та соціальних змін в житті суспільства. У світі продовжує відбуватися інформаційна революція, що актуалізує проблеми модернізації освіти. 

Тому державна політика у сфері вищої освіти має ґрунтуватися на принципах: сприяння сталому розвитку суспільства шляхом підготовки конкурентоспроможного людського капіталу, створення умов для освіти протягом життя та доступності вищої освіти. Формування і реалізація державної політики у сфері вищої освіти забезпечуються шляхом гармонійної взаємодії національних систем освіти, науки, бізнесу та держави з метою забезпечення стійкого соціально-економічного розвитку держави та розширення можливостей для здобуття вищої освіти та освіти протягом життя. Політика модернізації освітніх систем розвинених країн усе більше орієнтується на розвиток дистанційної освіти. Сучасні тенденції в освіті вимагають підготовки фахівців, які здатні до професійної та інноваційної діяльності, оновлення знань, проектування особистісного та професійного зростання. 

Дистанційне навчання – це прогресивна педагогічна технологія, яка ґрунтується на сучасних досягненнях у галузі інформаційних та телекомунікаційних технологій. Впровадження дистанційного навчання допоможе реалізувати принцип навчання впродовж життя, а отже забезпечить безперервність освіти. Популярність дистанційної освіти на основі інтернеттехнологій, особливо в системі вищої освіти, щорічно зростає, що пов’язано з перевагами, які надає така форма навчання, такими, як можливість отримувати освіту без відриву від виробництва, економія ресурсів та часу, розширенням сфери додаткової освіти тощо. З огляду на світові тенденції зростання ролі дистанційної освіти, можна стверджувати, що цей розвиток матиме дедалі зростаючий вплив на забезпечення національних інтересів. Дистанційна форма навчання в Україні почала впроваджується понад десять років тому. Сучасні завдання, які поставлені перед системою освіти України вимагають створення такої системи освіти, яка забезпечуватиме перехід до безперервної освіти. 

Зволікання з розвитком дистанційної освіти загрожує зниженням конкурентоспроможності української освіти у світовому просторі. Система дистанційного навчання в Україні наразі перебуває лише на стадії становлення, але за умови використання світового досвіду, поєднання прогресивних технологій дистанційної освіти з кращими технологіями та методами класичних форм навчання, в перспективі вона може набути стрімкого розвитку. Але широке впровадження і розвиток дистанційної освіти в Україні потребує вирішення комплексу завдань за такими напрямами, як управлінськоорганізаційне забезпечення; матеріально-технічне та фінансове забезпечення; кадрове забезпечення потреб дистанційної освіти; методичне забезпечення з урахуванням специфіки дистанційного навчання; просування дистанційної освіти на освітньому ринку та ринку праці.

Отже, на сьогодні дистанційна освіта в Україні перебуває на етапі впровадження і використання в освітньому процесі вищих навчальних закладів. Система дистанційного навчання не замінить традиційну систему вищої освіти, а доповнюватиме її, і, водночас, матиме вплив на розвиток освіти як в Україні так і в усьому світі, та удосконалення української системи вищої освіти.

Світовий ринок дистанційного навчання є швидко зростаючим (рис.1) і значним за обсягами. За прогнозами аналітиків до 2025 року кількість слухачів, що навчаються за дистанційною формою, може у 2,5 рази перевищити кількість слухачів, що навчаються за традиційною формою навчання.

Рис. 1. Динаміка зростання світового ринку дистанційного навчання [4].

Дистанційна освіта розвивається і в Україні. Проте від економічних результатів лідерів в цей час вона серйозно відстає (рис.2) [4], хоча темпи її зростання привабливі для інвестицій. Слід враховувати не тільки темпи зростання, але й, в першу чергу, ефективність системи дистанційного навчання,

Рис. 2. Лідери темпів зростання (%) дистанційної освіти у світі (2013)

яка багато в чому залежить від створення і використання сучасних смарт- посібників для користувачів з різним рівнем підготовки. У всіх навчальних університетах, в яких декларується створення відділів і навіть інститутів дистанційного навчання, використовується застарілі науково-методичні підходи, без урахування сучасного передового світового досвіду. Конкуренція в області створення оболонок та платформ для запровадження дистанційної системи навчання досить велика і ВНЗ не встигають за темпами їх оновлення, а педагогічні університети мають свою специфіку навчання, яка не завжди може бути реалізованою з використанням відомих навчальних платформ. Напевно, необхідно створити сучасні стандарти дистанційної освіти та смартпосібників для педагогічних навчальних закладів. У більшості навчальних закладів поки що використовуються, переважно, наявні в бібліотеці електронні навчальні посібники та тексти лекцій за окремими курсами. Це – початковий етап, що відноситься до минулого дистанційного навчання, яке схоже на заочну освіту. Необхідно адаптувати і розвивати контент дистанційного навчання, створений країнами-лідерами [5-8] і адаптувати та розвивати його з урахуванням потреб суспільства.

Фактори, що перешкоджають впровадженню дистанційного навчання в Україні пов'язані з відносно високою вартістю розробки курсів, недостатністю розвитку інфраструктури, витратами на створення якісної тематичної бази, а також зі складністю ліцензування та отримання державної акредитації.

Можливості дистанційного навчання, а також переваги для ВНЗ пов'язані з підвищенням якості освітнього процесу за рахунок активної розробки і впровадження у навчальний процес сучасних інформаційних технологій, вивільнення аудиторного фонду, економією витрат на експлуатаційні та менеджерські витрати представлені на (рис. 3).

На початковому етапі впровадження системи дистанційного навчання може використовуватись змішане (очно-дистанційне) навчання. Наприклад студент, слухаючи лекцію може звертатися до довідкового або іншого матеріалу, тобто активно працює з новою додатковою інформацією використовуючи інтернет, потенціал хмарних технологій (англ. cloud computing) – технологій розподіленої обробки даних, у якій комп'ютерні ресурси і потужності надаються користувачеві як інтернет-сервіс.

Упровадження системи дистанційного навчання залежить від скоординованої діяльності ключових стейкхолдерів. Відмітимо, що теорія управління стейкхолдерами (учасниками) проектів була вперше детально викладена Едвардом Фріманом, який вважав, що розуміння і виділення груп людей, здатних впливати на окремий проект, дозволяють чітко структурувати і оптимізувати процес управління. Ключові стейкхолдери розвитку дистанційного навчання представлені на рис. 4.

Основними стейкхолдерами системи дистанційної освіти є держава, як суб'єкт нормативно-правового регулювання діяльності ВНЗ та здійснення основного замовлення на підготовку фахівців та роботодавці, які зацікавлені в отриманні компетентних фахівців, а також студенти, школярі, абітурієнти та їх батьки, які зацікавлені в якості та мінімізації витрат. У наш час ВНЗ прагнуть генерувати нові джерела доходів і розробка нових дистанційних та онлайнових навчальних програм розглядаються як спосіб досягнення доходів та зростання конкурентоспроможності. Якщо ВНЗ обмежені у фінансових можливостях для закупівлі готових дидактичних засобів для дистанційного навчання, вони можуть успішно розробляти власні. Так, враховуючи, що в останні роки регіональні ВНЗ практично перестали направляти викладачів для підвищення кваліфікації в провідні ВНЗ країни, можна організувати підвищення кваліфікації викладачів всередині кожного ВНЗ у напрямку впровадження дистанційного та змішаного навчання, розробки ефективної концепції створення сучасних електронних смарт-посібників. При цьому викладачам можна було б прочитати відповідні спецкурси і сформувати творчу групу розробників смарт-посібників для використання кожним факультетом в системі дистанційного та змішаного навчання.

Рис. 4. Ключові зовнішні та внутрішні стейкхолдери впровадження системи дистанційного навчання та їх цілі

Очевидно, що викладачі ВНЗ мають бути мотивовані в розробці сучасних дидактичних засобів навчання для системи дистанційного і змішаного навчання, які націлені на підвищення рівня навчання кожного студента індивідуально, а не лише звітувати про свою діяльність «інтегрованими» показниками, індексами цитування та різними рейтингами. Дистанційне навчання при наявності смарт-посібників може стати конкурентним, зручним і корисним. У зв'язку з цим розробка концепції смартпосібників повинна стати пріоритетом сучасних ВНЗ і загальноосвітніх шкіл.

Починати впровадження смарт-посібників потрібно як мінімум із старшої школи. Це дозволить школяреві, а в майбутньому – студенту, швидко адаптуватися до дистанційного навчання і ефективно використовувати смарт- посібники. SMART-технології вимагають постійної роботи над інноваційною діяльністю та своєчасного впровадження і удосконалення смарт-посібників для поліпшення взаємодії учня і SMARТ-посібника. Це дозволить учневі самостійно вдосконалити власні знання за межами школи, а також дасть можливість більш поглиблено вивчати шкільні предмети. Навчання з використанням SMART-технологій цікаві сучасному школяреві, оскільки старшокласник зможе самостійно вибрати предмети, які можуть бути потрібні для вступу і вивчати їх, оскільки в мережі інтернет дуже велика база знань у вільному доступі. Слід також мати на увазі, що розвиток SMARTосвіти буде сприяти впровадженню у навчальний процес віртуальних лабораторних робіт, розширення бази відео-лекції, бібліотек і появи онлайнконсультантів, тобто всього того що потрібно для зацікавленості учнів у його діяльності і розвитку навчальних інтересів.

Висновки і перспективи подальших досліджень. 1. Проаналізовано основні       віхи   розвитку     дистанційної        освіти, встановлені переваги, можливості, перспективи її використання та фактори, що перешкоджають його використанню.

2.               У педагогічних університетах, поряд з навчальною і дослідницькою функціями, виникла додаткова можливість – надання освітніх послуг дистанційно, безупинно, що підвищить їх роль в економічному розвитку регіону.

3.               Відзначено, що у системі дистанційної освіти найбільш трудомістким є процес створення високої якості комплекту навчально-методичних матеріалів, щоб студент самостійно міг вивчати навчальні курси, контролювати свої знання і рівень підготовки до іспитів. У даний час самостійно жоден ВНЗ України не може забезпечити себе достатньою кількістю навчально-методичних матеріалів. Тому слід працювати у напрямку об'єднання ВНЗ для організації дистанційного навчання та спільного розвитку нових дидактичних засобів для ефективної системи дистанційної освіти.

Джерела

1.     В международном рейтинге систем высшего образования Украина заняла 45-е место [Электронный ресурс] // Цензор.НЕТ. – Электронные данные. – Режим доступа: http://censor.net.ua/n389699.

2.     Основные тенденции развития мировой образовательной системы [Электронный     ресурс]     /      [Л. Л. Товажнянский,     О. Г. Романовський, В. В. Бондаренко и др.] // Основы педагогики высшей школы. – 2005. – Режим доступа:http://buklib.net/books/36657/ .

3.     Краткая      история      развития     дистанционного   образования

[Электронный ресурс] // Дистанционное обучение. – Электронные данные. – Режим доступа: http://dtraining.web-3.ru/introduction/history/.

4.     Батаев А. В. Анализ мирового рынка дистанционного образования / А. В. Батаев // Молодой ученый. – 2015. – №20. – С. 205-208.

5.     Hurst F. The Death of Distance Learning? / F. Hurst // Educause

Quarterly. – 2001. – Vol. 24, Nо. 3. – Р. 58-60.

6.     Matthews D. The Origins of Distance Education / D. Matthews // T.H.E. Journal. – 1999. – Vol. 27, No. 2. – Р. 56-66.

7.     National Education Association. A Survey of Traditional and Distance Learning Higher Education Members [Electronic resource] / National Education

// ERIC Clearinghouse.      –        2000. –        55      p.       –        Access         mode: https://eric.ed.gov/?id=ED445571.

8.     Walker R. Building a community-informed framework for assuring quality in distance learning programmes / R. Walker, W. Britcliffe // ALT-C 2013: Building new cultures of learning, 10th - 12th September 2013, UK, Україна / University of Nottingham. – UK, 2013.