Тема 4 “Галицько-Волинська держава. Монгольська навала.Утворення Галицько-Волинської держави”

 

Феодальна роздробленість та князівські міжусобиці послаблювали удільні князівства, робили їх вразливими перед зовнішньою агресією. 

В кінці ХІІ ст. на західноукраїнських землях почався процес політичної консолідації. 

 

Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяла низка чинників:

●     вдале географічне положення (віддаленість від Києва послаблювала вплив центральної влади, природні умови робили ці землі важкодоступними для степових кочівників, крім того, князівство розташовувалося на перехресті стратегічно важливих торгових шляхів);

●     необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя та іга;

●     енергійна об’єднавча політика князів Романа Мстиславича (1199–1205 рр.) та Данила Романовича Галицького (1238–1264 рр.);

●     існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі.

Державний розвиток Галицько-Волинського князівства відбувався в кілька етапів:

І етап (1199–1205 рр.) – утворення та становлення;

ІІ етап (1205–1238 рр.) – період міжусобиць;

ІІІ етап (1238–1264 рр.) – розквіт та піднесення; IV етап (1264–1323 рр.) – стабільність та піднесення; V етап (1323–1340 рр.) – поступовий занепад.

 

 

Об'єднання Галичини і Волині було здійснено волинським князем Романом Мстиславичем, сином Мстислава Ізяславича. 

 

Роман Мстиславович(1152-1205)

“Не почавивши бджіл, меду не наїсишся”

               

(Князь новгородський (1168—1170), володимирський (1170—1187, з 1188), галицький (1188, з 1199), Великий князь київський (1201, 1204) з династії Рюриковичів. Галицько-волинський літописець титулує його «самодержцем всія Русі» та «Володарем Руської землі». Засновник сильного Галицько-Волинського князівства і патріарх монаршого правлячого роду Романовичів)

 

1.     У 1188 р. він уперше зайняв Галич, але місто надовго йому не вдалося утримати через натиск угорців, які також вторглися до галицької землі на заклик місцевих бояр. 

2.     Вдруге Роман приєднав Галичину до Волині у 1199 році після смерті останнього галицького князя з роду Ростиславичів. Так було утворено Галицько-Волинське князівство. Він жорстоко придушив місцеву боярську опозицію, що чинила опір його спробам централізувати управління, і заклав основи єдиного Галицько-Волинського князівства.

3.     Водночас князь Роман втрутився у боротьбу за Київ: у 1204 р. він здобув його і прийняв титул Великого князя Київського;

4.     у 1202, 1204 роках здійснив успішні походи на половців, чим завоював популярність серед простого населення. 

5.     У 1200 р збудував храм св.Пантелеймона поблизу Галича 

 

На початку XIII століття князь Роман перетворився на наймогутнішого правителя Східної Європи, якого літописці називали «великим князем», «самодержцем усієї Русі» та «царем в Руській землі». Реалізувати до кінця своїх планів він не зміг через війну з Польським королівством, у якій загинув 1205 року під Завихвостом.

Про цю подію французька хроніка повідомляє: "«Король Русі на ім’я Роман, вийшовши за межі своїх кордонів і бажаючи пройти через Польщу до Саксонії... за волею Божею вбитий двома братами, князями польськими, Лешком і

Конрадом, на річці Вісла».

 

Данило Галицький(1201-1264)

(Руський король з династії Романовичів, правитель Галицько-Волинського князівства, король Русі (1253-1264), князь галицький,волинський).

Автор Галицько-Волинського літопису зазначав:  «Сей же король був князем добрим, хоробрим, мудрим, який спорудив городи многі, і церкви поставив, і оздобив їх різноманітними прикрасами, та братолюбством він світився був із братом своїм Васильком».

        Памʼятник королю Данилу в м. Львів

 

Після загибелі князя Романа у 1205 р. у битві під Завихостом на Віслі під час походу на Польщу (його сини тоді були малолітками: Данилові було 3 роки, а Василькові — 1 рік) почалися численні усобиці й феодальні війни, що тривали понад 30 років. Спадкоємцями Романа були  Данило і Василько; їх опікункою і регенткою була Романова вдова. 

Галицькі бояри намагалися не допустити зміцнення великокнязівської влади. На допомогу галицькому населенню приходив новгородський князь Мстислав Удалий. 

Галицька земля не раз переходила з рук у руки - “боярська смута”- 1205-1238 рр.

Спираючись на підтримку середніх та дрібних феодалів і городян, Данило

Романович        зумів       припинити       усобиці       й       поновити       єдність

Галицько-Волинського князівства.

Правління Данила Романовича:

1.     Відновлення єдності Галицько-Волинської держави, приєднання в 1238

р. Галицького князівства;

2.     У 1223 р. - князь Данило Галицький збудував місто Холм, нову столицю держави, і перевів туди єпископат. 

3.     У 1223 р разом з іншими руськими князями Данило Галицький брав участь у битві з монголами на Калці.

4.     розгром тевтонських лицарів під Дорогичином у 1238 р., зупинка їхнього просування на українські землі;

5.     підпорядкування Києва в 1239 р., доручення правити ним воєводі Дмитрові Єйковичу;

6.     розгром під Ярославом (1245 р.) угорсько-польського війська, остаточна ліквідація боярської опозиції;

7.     поїздка до Золотої Орди наприкінці 1245 р., підтвердження ханом

Батиєм прав на князювання

Автор Галицько-Волинського літопису зазначав:  "О лихіша, лиха честь татарская! Данило Романович, що був князем великим, володів Руською землею, Києвом і Володимиром, і Галичем, і іншими краями, нині сидить на колінах і холопом себе називає!".

 

8.     активна зовнішня політика, війни з литовськими племенами, Польщею, угоди з Угорщиною та Польщею;

9.     зусилля для створення антимонгольської коаліції, коронація в 1253 р. у Дорогичині з метою отримати допомогу від Папи Римського

Автор Галицько-Волинського літопису зазначав: У той же час прислав папа послів достойних, що принесли Данилові вінець, і скіпетр, і корону, які означають королівський сан, кажучи: "Сину! Прийми од нас вінець королівства"... Опізо, посол папський, прийшов , несучи вінець і обіцяючи: "Ти матимеш поміч од папи".

10.Успішна боротьба з монгольськими загонами темника Куремси, поразка у боях з ордою Бурундая, руйнація найміцніших фортець князівства — Крем’янця, Луцька, Данилова та інших; сприяння розбудові старих і зведення нових (Холм, що став столицею, Львів) міст.

11.У 1256 р - заснував місто Львів 

12. 1258 р. - Змінивши слабкого Куремсу на досвідченого Бурундая, якого літописець називає «безбожним, лихим, окаянним», Орда розпочала новий масований наступ. Не маючи сил для протидії, Данило Галицький під тиском вимог Бурундая був змушений віддати наказ про знищення укріплень Володимира, Львова, Луцька, Кременця, Данилова та інших міст. Збереглися лише оборонні споруди неприступного Холму.

13. 1264 р. - Після тяжкої хвороби Данило Галицький помер. У Галичині князем став Лев, син Данила Галицького.

 

Сприяв розвитку міст, залучаючи туди ремісників і купців. За його правління побудовано Холм, Львів, Крем'янець, Данилів, Стіжок, відновлено Дорогочин. Переніс столицю Галицько-Волинського князівства з Галича до Холму.

Час його правління — доба найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Галицько-Волинської держави. 

 

 

 

Монгольська навала на Південно-Західні землі Русі 

На той час, коли Київська держава розпалася на окремі самостійні землі — князівства, в Центральній Азії склалася нова могутня Монгольська держава. 1206 р. її об'єднання завершив хан Темучин (його називають Чингісханом, тобто великим ханом). Створення ним централізованої системи державного устрою та боєздатного війська давало можливість завойовувати нові території сусідніх народів. 

                     

Протягом першої чверті XIII ст. монголи здійснили масштабні завоювання в Китаї, Середній Азії та Закавказзі, після чого опинилися біля кордонів Русі.

Завдяки політичній роздробленості Київської Русі та неспроможності князівств окремо дати відсіч монгольській навалі південно-західні землі Русі опиняються під владою Золотої Орди.

●     У 1223 р. на наших землях вперше з’явилися монголи, які на р. Калці здобули перемогу над об’єднаними силами деяких руських князів (у тому числі Данила Романовича) і половців, але далі не пішли; 

Повідомляв літописець: І прибігло половців багато в Руську землю, і говорили вони руським князям: "Якщо ви не поможете нам, то ми нині порубані будемо, а ви завтра порубані будете". І була рада всіх князів у Києві, і порадилися вони так: "Лучче б нам зустріти їх на чужій землі, аніж на своїй...»

«Мстислав же Романович і другий Мстислав, Святославич, сиділи в [укріпленому таборі], не знаючи [цього], тому що Мстислав Удатний їм обом [нічого] не сказав – через зависть, бо велика незгода була межи ними… І сталася перемога татар над усіма князями руськими, якої ото не бувало ніколи. Татари ж перемогли руських князів за гріхи християн…». 

●     навесні 1239 р. вони знову рушили на українські землі. Першим на шляху навали орд хана Батия стояв Переяслав, зруйнований монголами, у тому ж році така доля спіткала Чернігів; 

●     у грудні 1240 р. ординці захопили Київ, перетворивши його на руїни; і наступного року монголи пройшли вогненним смерчем через

Галицько-Волинське князівство. 

Київська, Переяславська і Чернігово-Сіверська земля увійшли до одного з західних улусів (провінції) Золотої Орди. Там постійно кочувала татарська орда, готова в будь-який час до збройного нападу. У Києві правив золотоординський намісник-баскак, який контролював місцеву владу, був відповідальним за збиранням данини і проводив облік населення.

Формально визнавши владу хана, відносну незалежність продовжувало зберігати лише Галицько-Волинське князівство. Золотоординське панування стало тяжким випробуванням для руських земель.

Навала Батия зруйнувала всі українські князівства, які потрапили в залежність від монгольської держави Золотої Орди. Особливо у важкому становищі опинилися Київське, Чернігівське та Переяславське князівства. 

Залежність українських князівств від Золотої Орди : 

●     запровадження системи податків і повинностей (данина, мито, корм, ловче, підводне, плужне тощо); 

●     затвердження золотоординськими ханами руських князів і видача ними ярликів на управління землями; 

●     обов’язок руських князів направляти воїнів до монгольського війська, брати участь у походах.

Уже перші наслідки завойовницьких походів монголів були катастрофічними для слов’янських земель:

●     Руйнація та падіння ролі міст. За підрахунками археологів, із 74 руських міст XII–XIII ст., відомих з розкопок, 49 були розорені полчищами Батия. До того ж 14 так і не піднялися із руїн, а ще 15 міст з часом перетворилися на села. 

●     Занепад ремесла і торгівлі. Руйнація міст, загибель або рабство значної частини ремісників призвели до втрати спадкоємності в ремісництві, зникнення цілих його галузей (виробництво емалі, зерні, черні, різьби по каменю та ін.). Зменшення виробництва товарів спричинило занепад торгівлі.

●     Демографічні втрати. Фізичне знищення, рабство та втечі стали чинниками, які помітно зменшили кількість населення на півдні Русі.

●     Знищення значної частини феодальної еліти. 

Суть золотоординської навали як історичного явища полягає у формуванні та зміцненні стійкої системи залежності руських земель від завойовників.

Золотоординська навала виявилася насамперед у трьох сферах:

➢   економічній (система податей та повинностей – данина, мито, плужне, підводне, корм, ловче та ін.); 

➢   політичній (затвердження Ордою князів на столах та видача нею ярликів на управління землями); 

➢   військовій (обов’язок слов’янських князівств делегувати своїх воїнів до монгольського війська та брати участь у його воєнних походах).  Стежити за збереженням та зміцненням системи залежності покликані були ханські намісники в руських землях – баскаки. Крім того, з метою ослаблення Русі, Золота Орда протягом майже всього періоду свого панування практикувала періодичні спустошливі походи. Лише до середини XIV ст. на землі Північно-Східної та Південно-Західної Русі було здійснено понад 20 воєнних нападів золотоординців.

Отже, загальмувавши соціально-економічний розвиток Русі, суттєво деформувавши суспільні відносини,  якісно змінивши структуру влади в північно-східних руських землях, монгольське нашестя та золотоординське іго наклали негативний відбиток на  українські землі, загальмувавши їх економічний, політичний і соціальний розвиток на багато віків наперед.

Галицько-Волинська держава за нащадків Данила Романовича

Після смерті Данила Галицького князівство знову втрачає свою єдність: його землі поділено між трьома нащадками князя - Левом, Мстиславом і Шварно.

Лев Данилович (1264 - 1301 рр.)

 

 

1.     Він приєднав до своїх володінь Закарпаття та Люблінську землю. Завдяки цьому територія Галицько-Волинської держави стала найбільшою за всю свою історію.

Уривок із Галицько-Волинського літопису: “«[Князь Лев] захотів собі частини в землі Польській… Поїхав до Ногая окаянного проклятого.

[Просити] допомоги для себе в поході проти Ляхів...» ”.

2.     Визнавав зверхність Золотої Орди.

3.     У 1272 році Лев переніс столицю Галицько-Волинської держави до Львова. 

Історик Микола Аркас зазначав: «…Переніс свою столицю у місто Львів, що сам будував ще за батька. Він жив у злагоді з татарами, з ханами їх Ногаєм та Тулабугою ходив на Польщу, …здобув для сина свого Юрія город Люблін. З цими ж таки ханами ходив він і на Литву та на Угорщину… Усіляко старався втримати в Галичині батьківські порядки…» .

4.     Мало уваги приділяв економічному розвитку князівства.

5.     Підтримував жваві дипломатичні відносини відносини з Чехією, Угорщиною, Литвою, Тевтонським орденом.

 

Юрія I  Львович (1301 - 1308 рр.)

На землі XIII - XIV ст. відновилася єдність Галицько-Волинської держави під владою наступника Лева - князя Юрія I. Він, як і Данило, прийняв королівський титул і назвав себе «королем Русі та князем Володимирії». 

(Король Руський (1301—1308/1315), князь Белзький (1264—1301), Галицький і

Волинський (1301-1308/1315). Представник руського дому Романовичів династії Рюриковичів. Старший син галицько-волинського князя Лева)

 

 

За період правління Юрія I  розквітли міста, піднеслася торгівля, зріс економічний добробут. І хотя князь змушений був повернути зміцнілій Польській державі Люблінську землю, його міжнародний авторитет і вплив зростали. 

1.     у 1303 р. створив окрему Галицької митрополію, яка безпосередньо підпорядковувалася Вселенському патріархові в Константинополі.

2.     переніс столицю зі Львова до м. Володимира.

Сучасник писав про нього:  "мужа мудрого і доброго, до духовенства щедрого, під правлінням якого Русь славилася досягненнями миру і достатку".

 

 Андрій та Лев II (1315 - 1323 рр. 

  

Вони поділили територію князівства на сфери впливу, але правили спільно, тому розпаду єдиної держави не відбулося. 

Романовичі проводили активну зовнішню політику: налагодили союзницькі відносини з Польською державою та Тевтонським орденом. Ці союзи мали антилитовську та антиординську спрямованість. Однак братам не вдалося ефективно протидіяти експансії Литви - Дорогичинську та Берестейську землі було втрачено. 

Трагічно для них закінчилася і боротьба з Ордою: 1323 р. у битві з військами хана Узбека молоді князі загинули.

 

Юрій ll Болеслав (1323-1340 рр)

 

 

(Галицько-волинський князь (1325—1340) з династії П'ястів. Син мазовецького князя Тройдена і Марії, сестри Юрійовичів).

Називав себе: “Божою милістю князем і спадкоємцем королівства Русі…”.

1.     Із дитинства католик, він “став розмножати число латинників і їхню віру…”

2.     Проводив мирну зовнішню політику: зблизився з Литвою, уникав конфліктів з Ордою.

3.     Квітень 1340 р. - унаслідок боярської змови Юрія II Болеслава було отруєно. 

Після цієї події зберегти єдність колись могутнього Галицько-Волинського князівства вже не вдалося. Протягом 100 років після занепаду Києва Галицько-Волинське князівство слугувало опорою української державності.

У цій ролі обидва князівства перейняли велику частку київської спадщини й водночас запобігали захопленню західноукраїнських земель Польщею. 

 

Значення Галицько-Волинської держави

— Створення великої держави на українських землях, спадкоємиці Київської Русі, що продовжила її культурні традиції; — перша власне українська держава;

— забезпечило високий рівень економічного та духовно-культурного розвитку українських земель;

— захист від загарбання та асиміляції східних слов’ян;

— існування цієї держави забезпечило безперервну державність на українських землях;

— відкриття доступу західноєвропейських культурних впливів до українських земель завдяки орієнтації князівства на захід.

Культура Галицько-Волинської держави

Писемність і освіта

 Центрами освіти були монастирі і церкви.

 Зростала кількість початкових шкіл (у них навчали читання, письма, церковного співу, інколи іконопису).

 При дворах князів у Галичі, Холмі, Володимирі-Волинському існували освітні заклади вищого ступеня, у яких, вочевидь, викладалися елементи риторики, правових і філософських знань та основи книгописної майстерності.

 Деякі нащадки заможних родин виїжджали на навчання до Візантії та західноєвропейських університетів.

Літописання

 У середині XIII ст. у Холмі розпочинається робота над створенням видатної пам'ятки - Галицько-Волинського літопису (він складається із двух частин - Літописця Данила Галицького й Волинського літопису).

 На відміну від інших літописів, твір складається з кількох окремих повістей, яким притаманний більш світський характер.

 Події       висвітлюються     без     дотримання          суворої       хронологічної послідовності.

Архітектура

 Розбудова існуючих та заснування нових міст.

 Нові міста виникали насамперед як укріплені пункти, тому першочергова увага приділялася фортифікаціям: стінам, валам, замкам, брамам, кам'яним вежам-донжонам. Вони зводилися на основі поєднання місцевих традицій із здобутками західноєвропейської військової науки (Данилів, Холм, Стовп, Стожок та інші).

                       Зводилися      храми      й      монастирі      -      Успенський     собор     у

Володимирі-Волинському (1160 р.), Успенський собор у Галичі (1157 р., яскравий зразок галицької архітектурної школи, сформованної під впливом романської архітектури), кафедральний собор Св. Іоанна Златоуста в Холмі.

 Данило Галицький звів церкву Богородиці в Дорогочині. Володимир Васильковий збудував храми: апостола Петра в Бересті, Благовіщення в Кам'янці, Св. Дмитрія у Володимирі-Волинському.

 

                

Успенський собор у Володимирі-Волинському (1160 р.)                   Успенський собор у Галичі ( 1157 р)

Наприкінці XIII ст. муроване церковне будівництво поступається дерев'яному церковному зодчеству.

Образотворче мистецтво

 Збереглися тільки окремі фрагменти робіт майстрів, котрі працювали переважно над оздобленням храмів.

 Існувала власна галицько-волинська іконописна школа.

Покровської церкви Луцька («Волинська Богоматір»).

Холмська ікона Богородиці                          Дорогобузька ікона Богородиці

Значного поширення набуло мистецтво книжкової мініатюри, якою щедро прикрашалися рукописні книги («Бесіди Св. Григорія Двоєслова» (друга половина XIII ст.), Лавришівське Євангеліє (XIII - XIV ст.).

 

Відомі діячі культури Русі 

🟨1. Нестор Літописець

●     📚 Досягнення: Автор «Повісті временних літ» — головного літописного джерела про історію Русі.

●     🕯 Чернець Києво-Печерського монастиря.

🟨2. Іларіон Київський

●     ⛪ Досягнення: Перший руський митрополит (не грецького походження).

●     📖 Автор знаменитого твору «Слово про Закон і Благодать» — важливого філософсько-богословського трактату.

🟨3. Алімпій Печерський

●     🎨 Досягнення: Один із перших відомих художників-іконописців Київської Русі.

●     🖼 Писав ікони, брав участь у розписі храмів, зокрема в Києво-Печерській лаврі.

🟨4. Феодосій Печерський

●     ⛪ Досягнення: Засновник чернечого співжиття на Русі (кіновії).

●     📜 Його діяльність сприяла зміцненню монастирської традиції, укріпленню християнства.

🟨5. Кирило Турівський

●     📜 Досягнення: Проповідник, письменник, філософ XII ст.

 

●     ✍ Автор численних повчань, притч, слів — зразків релігійної риторики.

 

🟨6. Агапіт Печерський

●     🩺 Досягнення: Відомий як перший лікар Київської Русі.

 

●     🌿 Лікував людей безкоштовно, зокрема – князів. Його вважали святим цілителем.

🟨7. Антоній Печерський

●     ⛪ Досягнення: Один із засновників Києво-Печерського монастиря.

●     󰩔 Поширював ідеї чернецтва, аскетизму та духовного самовдосконалення.