Подорож «До бабусиної скриньки»

Подорож «До бабусиної скриньки»

 

Мета. Виховувати у дітей любов до національних традицій, народної мудрості, до краси навколишнього світу, народної краси та гармонії, до родинних оберегів.

1. Добрий день вам, любі друзі! Щиро просим до господи! Раді всіх у нас вітати. Щастя і добра бажати!    ' Ви заходьте в нашу хату, Превелику, пребагату Після дня трудового, цілком

до речі,

Щоб дійсно чудовий був настрій малечі. Що світлиці з пісенькою забігає ма­ленька господиня).

Пісенька господині. Чи я не хазяйка, чи не

господиня! Є в мене світлиця, є у мене

скриня. Правда, люди, правда, я

господиня гарная! Господиня.

Я на рідній мові людям щастя

зичу,  Хай добро хлібину кожному

несе. У гостинну хату щиро всіх

покличу — Хай бабусі скринька розповість

усе!

2. Скринька таємнича, скринька

чудодійна В ній матусі ласка, батькове

тепло. Українська мова пахне

барвінково, Українська пісня розкрива

крило.

3. В ній цікаві речі, речі для

малечі І історія, мов казка ожива Співи, танці, небилиці — Все тут є у нашій скриньці!

Господиня.

Тож давайте заспіваєм, скриньку нашу відкриваєм!

(Пісня на мотив «Зеленеє жито, зе­лене»).

Всіх ми запросили довкола На родинне свято чудове. Запрошуєм хлопців та дівчат Скриньку таємничу відкривать! Все в нас є у скриньці бабусі, Познайомимо з ним вас друзі. Будемо співати й танцювать Та родину нашу величать!

Господиня.

Скриньку всі оберігали, Бабусі мамам дарували, А мати доньці берегла, Щоб придане туди складала І про рід свій пам'ятала.

Давайте ж заглянемо, що там є у нашій скриньці.

(Виймає рушник).

Вишитий рушник найдавніший сим­вол України.

4. Вишивала бабуся його

молодою, Тягнула голкою радість і біль. І вплітався рушник цей

в щербатую долю, А на ньому і хліб, і сіль.

5. Рушник завжди був під рукою, тому від слова «рука» пішла його назва.

6.  І передавався рушник, як оберіг з роду в рід, з покоління в покоління.

7.  Батьки бережуть рушник для дітей і не тільки для дівчаток, а й для хлоп­чиків, як родову реліквію, і такий руш­ник нізащо не віддають з рідної хати.

8.  Рушники виконували різну роль, мали своє призначення і відповідну назву:

— утирач — для рук і обличчя;

— стирок — для посуду, столу;

— покутник — вішали на стінах, фо­токартках;

— набожник — вішали на образи;

—  плечовий — пов'язували сватів на весіллі.

Господиня. Тому рушник українсь­кий, то свято життя, хто як зуміє так і ви­шиє. 1-а дівчинка.

Вишиває нам бабуся рушники, А я й собі отак навчуся

залюбки, Мамі вишию на блузі геть усі Квіточки оті, що в лузі у росі.

2-а дівчинка.

Я біленький рушничок шовком вишивала, Візерунки з ниточок гарно

гаптувала, Щоб вони немов живі квітнули

на ньому, Ніби роси на траві після зливи й грому.

Хай добро хлібину кожному

несе. У гостинну хату щиро всіх

покличу — Хай бабусі скринька розповість

усе!

2. Скринька таємнича, скринька

чудодійна В ній матусі ласка, батькове

тепло. Українська мова пахне

барвінково, Українська пісня розкрива

крило.

3. В ній цікаві речі, речі для

малечі І історія, мов казка ожива Співи, танці, небилиці — Все тут є у нашій скриньці!

Господиня.

Тож давайте заспіваєм, скриньку нашу відкриваєм!

(Пісня на мотив «Зеленеє жито, зе­лене»).

Всіх ми запросили довкола На родинне свято чудове. Запрошуєм хлопців та дівчат Скриньку таємничу відкривать! Все в нас є у скриньці бабусі, Познайомимо з ним вас друзі. Будемо співати й танцювать Та родину нашу величать!

Господиня.

Скриньку всі оберігали, Бабусі мамам дарували, А мати доньці берегла, Щоб придане туди складала І про рід свій пам'ятала.

Давайте ж заглянемо, що там є у нашій скриньці.

(Виймає рушник).

Вишитий рушник найдавніший сим­вол України.

4. Вишивала бабуся його

молодою, Тягнула голкою радість і біль. І вплітався рушник цей

в щербатую долю, А на ньому і хліб, і сіль.

5. Рушник завжди був під рукою, тому від слова «рука» пішла його назва.

6.  І передавався рушник, як оберіг з роду в рід, з покоління в покоління.

7.  Батьки бережуть рушник для дітей і не тільки для дівчаток, а й для хлоп­чиків, як родову реліквію, і такий руш­ник нізащо не віддають з рідної хати.

8.  Рушники виконували різну роль, мали своє призначення і відповідну назву:

— утирач — для рук і обличчя;

— стирок — для посуду, столу;

— покутник — вішали на стінах, фо­токартках;

— набожник — вішали на образи;

—  плечовий — пов'язували сватів на весіллі.

Господиня. Тому рушник українсь­кий, то свято життя, хто як зуміє так і ви­шиє. 1-а дівчинка.

Вишиває нам бабуся рушники, А я й собі отак навчуся

залюбки, Мамі вишию на блузі геть усі Квіточки оті, що в лузі у росі.

2-а дівчинка.

Я біленький рушничок шовком вишивала, Візерунки з ниточок гарно

гаптувала, Щоб вони немов живі квітнули

на ньому, Ніби роси на траві після зливи й грому.

1-й хлопчик. Надзвичайно шанували люди колись цю рослину.

Не було в Україні хати, біля якої не кущувала б калина.

2-й хлопчик. Як забіліють квітки, дів­чата ними коси прикрашали, а коли вже кетяги поспівали, то вішали їх під стріхою, як оберіг, щоб усіх беріг.

Дівчинка. А я знаю легенду про ка­лину.

Колись в далеку давнину, в одному селі жила привітна й мила дівчинка Ка­линка. Люди любили її за добре і щире серце. Якось навесні Калинка йшла до лісу. Довгий, курний шлях пролягав до нього. Тож надумала дівчинка посадити вздовж шляху хоч якісь рослини. Вико­пала в гущавині тонесеньке стебло. А щоб воно прийнялося, аж від своєї ха­ти носила воду й поливала. І почав роз­ростатися великий кущ. Іде шляхом по­дорожній, стомився та и сів під кущем перепочити: усміхнувся, спасибі робо­тящим рукам, що його посадили. Тут вес ^ кущ стрепенувся і враз укрився білим-білим цвітом. Дивується подо­рожній. Що ж далі буде? А далі з білого цвіту китиці червоних ягід утворилися. І в кожній ягідці заховане сердечко, таке зернятко, що схоже на маленьке серце. Прийшла Калинка до свого улюбленця, скуштувала ягідку, і здивувалась таким зернятком. Кущ калини нахилився до неї і прошепотів: «Це на згадку про те­бе, твоє добре серце, а щоб люди не забули тебе, подаруй мені своє ім'я, Ка­линко». І з тих пір рослина називається калиною і є символом отчого краю, на­шої рідної України.

3-й хлопчик.

Калино, ти жива у сні і наяву, Приходим ми до тебе,

прилітаєм, Зі скриньки ніжно так тебе

візьмем І пісню ми про тебе заспіваєм!

Пісня «Ой є в лузі калина»

1. Ой є в лузі калина, ой є в лузі

калина. Калина, калина, комарики

дзюбрики калина!

2. Там стояла дівчина...

3.  Цвіт калини ламала...

4. У пучечки в'язала... 1-а дівчинка.

Червона калина хай піснею ли­не Туди, де криниця і чиста

стежина, І казка, й приказка, і колискова, Бабусина скриня і мамина

мова, Колядка, щедрівка, розшита

сорочка, І врода дівоча в барвистім

віночку! Господиня. Діти, а хто загадку відга­дає?

• Дерев'яне, а не полінце, шість діро­чок має, весело співає? Діти. Сопілка.

Господиня (виймає сопілку). Пра­вильно! В лісі вирізана, гладенько вите­сана, співає заливається сопілкою на­зивається.

Гра-танець «Пастушок»

1.  Сяду я на кожушок, А навколо вівці.

Я маленький пастушок Граю на сопілці. Приспів:

Граю, граю-виграваю, Свої вівці випасаю. Хай пасуться вівці В луках на травиці!

2. У сопілки голосок Навкруги лунає

І веселих діточок До себе збирає.

Приспів.

Господиня.

Ой які ми сьогодні всі гарні. А чому ми так прибрались?

Діти.

Бо до свята готувались!

2-а дівчинка.

Тож запрошуй діточок станцювати нам танок.

Господиня.

З чарівної- скриньки і танець

виймаєм, Танці бабусь наших теж

пам'ятаєм. Вальс, краков'як, козачок

і ту степ Нам затанцюють танок

«Карапет».

(Танок «Карапет»). Господиня.

Годі, діти, танцювати,

Час прийшов для нас пограти!

Не можна уявити собі свята без ук­раїнської народної гри.

Не було в наших бабусь гарних купо­ваних іграшок. А все рівно грали, та ще й як грали!

Було тихенько візьмуть у бабусі від печі рогачі та й грають у гру, може хто підкаже яку? Діти. Зайчик.

Ой на горі, горі сидить зайчик. Ой на горі, горі сидить зайчик. Якби такі ніжки мала, То я б ними чеберяла, Як той зайчик-чеберяйчик.

3-я дівчинка.

«Родина», «рід», які слова святі! Вони потрібні кожному в житті.

Бо всі ми з вами — ніжні гілочки На дереві, що вже стоїть віки.

2-й хлопчик.

Це батько, мати, прадід твій

і ДІД, Й бабусі скринька — берегиня

роду — В родині кожній щастя берегла Й передавалась з роду в рід.

3-й хлопчик.

Даруйте людям радість і тепло І не скупіться на слова ласкаві, Щоб добрим людям добре всім

було, Щоб людяність цвіла у кожній справі.

Пісня «Лети, наша пісне»

1.  Лети, наша пісне, за всі

небокраї, Всіх друзів збирай і привіт всім

неси.

Приспів:

Вітчизна, як мати,

А більше немає

У цілому світі такої краси!

2.  Бажаєш ти людям і щастя,

і миру І всім, наче сонце, ти світиш

сама.

Приспів:

Тебе, Батьківщино, ми любимо

щиро. Дорожчого краю на світі нема! Господиня.

Скриньку нашу закриваєм, Щастя всім ми вам бажаєм. До неї звернемось іще не раз, Бо рід чудовий в Україні в нас!