Подорож до князя (п'єса про сучасних школярів, які потрапили до Ярослава Мудрого)

Литов Дмитро Олександрович 26 липня 2025 214 Відгуки відсутні

Про матеріал

Цей спектакль - гарна можливість познайомити дітей в ігровій формі з часами Ярослава Мудрого та пояснити, чого тоді не було серед того, до чого ми звикли, а також, чому ми б не змогли навчити тодішніх жителів. Я ставив серед школярів 4-5 класів в українській школі у Канаді. У школах України Ярослава вивчають у 7 класі, але цілком можливо ставити і для школярів меншого віку, щоб підготувати до теми. П'єса - моя власна. Я скористувався ідеєю, яка є у книзі Ярослава Стельмаха «Вікентій Прерозумний», у фільмі «Сторожова застава» тощо (сучасні школярі подорожують у часи середньовічного Києва), але спробував додати історичних деталей. Вперше поставлено в українській школі м. Кітченер, Онтаріо, Канада (директорка п. Оксана Григорашик)
Перегляд файлу

Подорож до князя

П’єса про сучасних школярів, які потрапили до Ярослава Мудрого

Дмитро Литов, січень 2025, don.lytov@gmail.com

Я скористувався ідеєю, яка є у книзі Ярослава Стельмаха «Вікентій Прерозумний», у фільмі «Сторожова застава» тощо (сучасні школярі подорожують у часи середньовічного Києва), але спробував додати історичних деталей. Вперше поставлено в українській школі м. Кітченер, Онтаріо, Канада (директорка п. Оксана Григорашик)

Ролі

починаються від тих, хто більше розмовляє і до тих, хто говорить менше

Князь Ярослав Мудрий (хлопець, розмовляє більше за всіх)

Ірина Львівна – одна акторка виконує дві ролі:
1) вчителька у класі, 2) княгиня – дружина Ярослава Мудрого Інгігерда Олафівна (у хрещенні Ірина Львівна)

Три школярі (Перша, Друга, Третій) – мандрівники у часі. Можуть носити свої власні імена, але головне, щоб були активними і любили говорити, можна навіть замінювати хлопчат на дівчат або навпаки.

Решта школярів - статисти: у першій сцені – це школярі, а у сценах з Ярославом вони вже носять костюми та грають ролі давніх жителів. Дівчатам краще одягнути довгі плаття або спідниці (можна навіть поверх джинсів) і одягнути імітацію намист.

Єлизавета – старша донька

Анастасія – середня донька

Анна – молодша донька Ярослава

Святослав і Всеволод – сини Ярослава, носять сірі светри («кольчуги») та сірі шапки («шоломи»), а також щити і мечі

Нестор-літописець

Слуги та служниці у князя (запасні статисти, якщо треба задіяти більше дітей)

Сцена 1.

Грає вступна мелодія. Школярі сідають за столи лицем до глядачів. Ліворуч, боком до глядачів та школярів, стоїть Ірина Львівна.

Ірина Львівна: Скоро пролунає дзвоник, закінчиться урок, і ви підете… куди?

Всі: На канікули!

Ірина Львівна: Але поки урок не закінчився…

Всі: уууу…

Ірина Львівна: …давайте ще раз повторимо. Як звали князя, який побудував Софію Київську?

Перша (тягне руку, учителька дозволяє сказати): Ярослав Мудрий!

Ірина Львівна: А що Ви знаєте про Ярослава?

Діти один за одним називають деякі факти зі списку нижче:

  • У молоді роки Ярослав отримав прізвисько «Хромий» через травму ноги.
  • У Ярослава був злий брат Святополк, який наробив багато шкоди. Але Ярослав об’єднав людей проти Святополка, переміг його і став київським князем у 1019 році.
  • Він створив першу книгу законів у нашій державі – вона називалася «Руська правда».
  • Київ за часів Ярослава за розміром перевищував Париж.
  • У 1037 році він збудував Софійський собор у Києві. При ньому Ярослав заснував першу бібліотеку.
  • Він одружився з Інгігердою, дочкою шведського короля Олафа, яка прийняла ім’я Ірина.
  • Під його керівництвом Київська Русь уклала мирні угоди з багатьма країнами Європи.
  • Дочки Ярослава стали королевами європейських країн: Анна – Франції, Єлизавета – Норвегії, Анастасія – Угорщини.
  • Ярослав Мудрий побудував Золоті ворота у Києві, які захищали в’їзд до міста.
  • Ярослав будував міста в різних областях держави і ставив там князями своїх братів та родичів.
  • Ярослав був прихильником освіти та підтримував розвиток шкіл і монастирів.
  • Ярослав підтримував літописання. Про його правління писав літописець Нестор.
  • Ярослав був покровителем мистецтв і заохочував створення ікон та мозаїк.
  • Він помер 20 лютого 1054 року і був похований у Софійському соборі.
  • Його правління називають «золотим віком» Київської держави.
  • На його честь названий сучасний орден Ярослава Мудрого в Україні.

Ірина Львівна: А вам було б цікаво потрапити у часи Ярослава Мудрого?

Третій: А що тоді було цікавого? Телевізорів не було (всі сміються), машин не було, не було навіть таких мобільників, як у мене…

(витягує мобільник з кишені – потім згадав, що їх на урок не можна носити і швиденько кладе назад)

Ірина Львівна: Так-так. А що це таке у тебе у руці було?

Третій: Та нічого…

Ірина Львівна: А ти пам’ятаєш, що їх не можна на уроки носити?

Третій (зітхає): Так… Але Ірино Львівно, от подумайте – якщо б ми потрапили у ті часи, до Ярослава Мудрого – ми б там були наймудрішими людьми! Ми б їм розповіли про наші часи – і вони б нас дуже поважали! (мрійливо) Я б був першим боярином у князя!

Школяр з іншої парти: Та він хвалиться!

Інші школярі: Хвалько!

Перша: А я думаю, він правий. Вони тоді ще багато не знали.

Друга: Ми б їх навчили, і вони б жили краще.

Ірина Львівна (до трьох активних школярів): А ви не боїтеся, що ваші мрії  збудуться?

Перша, друга (голосно): Ні!!!

Третій: Та хіба збудуться… Про це можна тільки мріяти.

Ірина Львівна (загадковим голосом, дивиться спочатку на школярів, потім у зал): Іноді мрії збуваються. Тільки не жалкуйте, якщо збудуться.

(Дзвенить дзвоник. Всі швидко прибирають зі столів підручники та зошити)

Ірина Львівна: Бажаю вам гарних канікул! (іде за сцену, школярі розбігаються. На сцені залишаються лише Троє активних школярів. На задньому плані на сцені гасне світло, щоб столи не кидалися в очі. Або пара школярів, перш ніж піти, може поставити пару «дерев» або завісу перед столами, а у наступній сцені їх прибрати)


Сцена 2.

Перша: Щось мої батьки запізнюються, не їдуть.

Друга: І моїх щось немає.

Третій: Та взагалі люди кудись поділися! (звук грому, на сцені стає темно)

Третій: Чуєте? Грім! Але дощу немає. Що це було?

Перша: Ой, а куди школа поділася? Куди поділися доми?

Друга: Тут якийсь ліс! А далі кам’яні ворота! Мені страшно…

Третій: Тихо! Зараз розберемось!

(з-за сцени виходять двоє воїнів, Святослав і Всеволод)

Святослав: Я їх перший помітив!

Всеволод: Ні, я помітив!

Святослав: Ви хто такі?

Перша: Ми батьків чекаємо…

Друга: А чому у вас такий одяг дивний?

Всеволод: Це у нас одяг дивний? Ти на себе подивись!

Святослав: Ти диви! Дівчата, а штани носять! (обидва сміються)

Всеволод (до Святослава): Слухай, якщо у них одяг дивний – вони, мабуть, чужинці! Розвідники!

Святослав (до дітей, грізно): А ну кажіть, хто вас прислав! Половці або греки? Чи може, поляки?

Третій: Ми не поляки! Ми живемо у Києві!

Святослав: Та ти ще й брехун! Я у Києві багато кого знаю – але і тебе не бачив, і їх не бачив!

Всеволод: І одяг такий у нас не носять!

Святослав: Відведемо їх до нашого батька!

Сцена 3

(чутно галас. Вони відступають до краю сцени. На задньому плані сцени на столи ставлять келихи, потім з великою пошаною садять у центрі князя Ярослава, ліворуч від нього - княгиню Ірину, ліворуч від неї – три дочки (Єлизавета, Анастасія, Анна). Місця праворуч від князя залишаються порожніми. На передньому плані на стільці сидить Нестор з довгим папером і пером. Всі інші (слуги, служниці) відступають на задній план – якщо треба, щось приносять, або якщо головний герой забув слова – можуть позаду тихо нахилитися та прошепотіти, нібито передали важливу звістку).

Коли всі розсілися, Всеволод і Святослав виштовхують школярів перед собою – але не у центр, щоб не затуляти князя, а збоку на передньому плані – на протилежному кінці від Нестора.

Святослав: Батьку! Ми привели до тебе чужинців!

Всеволод: Вони кажуть, що з Києва, але подивись на них!

(виштовхують Трьох школярів, щоб вони стояли перед порожніми місцями за столом, а самі трохи відступають назад)

Ярослав: Доброго дня! Ви хто такі, для чого прийшли до нас?

Третій: Та це ж… Та ви ж князь Ярослав!

Ярослав: Так, я Ярослав! А ви хто такі?

(Перша, друга, третій називають свої імена)

Князь (до Нестора): Запиши! Записав? (знов до школярів) І що ж вам у нашому місті потрібно?

Школярі (дивляться на княгиню): Так це ж Ірина Львівна!

Князь (підозріло): А звідки ви знаєте, як звуть мою княгиню?

Єлизавета: А може, ти знаєш, як мене звуть?

Анастасія: Або мене?

(Школярі передивляються між собою)

Друга (голосно шепоче до Першої і Третього): Як звали дітей Ярослава?

Третій: О! Я пам’ятаю! Дочка князя Ярослава Анна стала королевою Франції!

Князь (стає суворим, підводиться): Хто тобі розповів державну таємницю?

(всі мовчать) Тільки я і мої діти знали, які королі прислали нам пропозиції, і до яких країн вони поїдуть. І ще Нестор! Несторе, може, ти розповів? (Нестор хитає головою)

Третій: Шановний князь! Ніхто нам не розповідав! Це є така штука – Інтернет! Там все прочитати можна!

Князь: Несторе! Запиши! 

Княгиня Ірина: Це була велика державна таємниця! Багато королів Європи хотіли взяти заміж наших дочок! Прислали нам портрети, і кому який портрет сподобався – та у ту країну і поїде!

Князь: А поки вони вивчають мови тих країн. (до школярів) А ви знаєте іноземні мови?

Друга: Ми вивчали у школі… англійську… французьку…

Ярослав: От зараз і перевіримо. Анно, ти ж вивчаєш французьку?

Анна: Parlez-vous français? (Парлє ву франсе? – Чи ви говорите по-французьки?)

Третій: Oui, mademoiselle. Très enchanté! (Уї, мадемуазель. Трез аншанте – Так, пані. Дуже приємно).

Єлизавета, Анастасія: А якоюсь іншою мовою?

Перша: My name is (називає своє ім’я). I am eleven years old. I study at school.

Княгиня Ірина: Мої батьки торгували з англійцями, я часто чула цю мову маленькою. Здається, вони дійсно знають цю мову.

Князь: Дорогі гості! Вибачте, що спочатку подумав про вас лихе. Сідайте до мене (вказує на порожні місця за столом). 


Сцена 4

Третій: Ми знаємо дуже багато корисних речей! І вам можемо розповісти! (штовхає ліктем Першу і Другу, щоб вони йому допомагали)

Перша: Так! Наприклад… наприклад… ви знаєте, що таке телевізор?

Князь: Теле… і що це таке?

Перша: Ну, як сказати… Це така велика скриня – отака! (показує руками розмір). А на ній картини рухаються! Можна багато цікавих історій подивитися! А коли набридне – отак робиш (показує рукою, як протягує пульт до екрану) – клац! І він чорний, і більше нічого не показує. А потім знов – клац! І знов можна дивитися.

Доньки Ярослава (утрьох): Та не може бути!

Княгиня-мати (суворо): Тихше! Будьте ввічливими, дайте їм сказати.

Князь: Пиши, Несторе! Потім розпитаємо їх. Може, і у нас буде ця корисна річ.

Єлизавета, Анастасія: А що ще у вас є?

Друга: У нас є машини! Це такі… ну… вози, тільки без коней! Вони самі рухаються!

Князь: Хіба може віз сам рухатися?

Друга: Не тільки вози! У нас ще є літаки – вони по небу літають і людей возять!

Князь: Як це так?

Всеволод і Святослав, з кутка: Та брешуть вони! Хай покажуть щось!

Князь: А дійсно! Покажіть!

(Третій дістає з кишені мобільний телефон, вмикає його)

Третій: Отут є і Інтернет, щоб всі новини знайти… І зараз ще покажу камеру… (передає князеві. Князь дивиться, потім показує дружині, та передає донькам, ті повертають)

Князь: Бачу дзеркало. Але маленьке. Дзеркала і у мене є, але великі.

Третій: Та почекайте! От скажіть щось сюди! (князь каже)

Третій: Я записав! А тепер дивіться і слухайте! (всі дивляться)

Три доньки князя: А можна мене? І мене! Анна: І мене!

Третій: Можна! Зараз зроблю! (підходить до них, починає щось натискати на телефоні. Раптом обличчя його стає тривожним, він щось тисне на телефоні, тисне, потім опускає його)

Князь: Ну, що там? Чому він так почорнів? Зроби, щоб він знов нас показував!

Третій: Він розрядився…

Князь: Ну то зроби так, щоб знову працював!

Доньки князя: Зроби! Ми теж хочемо, щоб нас показав!

Третій: Ну то його треба… зарядити… (повертається до Першої та Другої) Може, у вас є зарядний пристрій? (ті хитають головами) Ой лихо… Тут же немає жодної розетки!

Князь: Якої розетки? Ви скажіть – все зробимо! Ми ж такий великий собор побудували – краса! А вам що потрібно?

Третій: Ну як це пояснити… (довго думає, всі чекають, але він нічого не каже)

Князь: Так… Може, ви двоє знаєте? (Перша та Друга хитають головами)

Князь: Погано… Несторе! Що ти там ще записав?

Нестор: Телевізор!

Князь: Телевізор можете зробити? (ті хитають головами) Ясно… Що там ще?

Нестор: Машина! (ті хитають головами) Літак! (ті ще сумніше хитають головами)

Святослав і Всеволод: Батьку, та це шахраї! Фокусники! Знаємо ми таких!

Князь (сумно): А я вам повірив. Думав, що ви добрі люди, що можете щось корисне зробити. (до синів) Відведіть їх у в’язницю, завтра розберемось! (ті уводять школярів за сцену) Вже вечір. Пора йти спати! (слугам) Приберіть зі столів! (всі уходять)

Сцена 5

(на сцені знов темрява – як у сцені 2)

З-за сцени з’являються Святослав і Всеволод, виштовхують школярів у середину.

Всеволод: Посидіть!

Святослав: Не будете нас казками дурити!

Всеволод: Хай краще Нестор казки розповідає!

Святослав: У нього краще виходить!

(сміються і йдуть)

Перша і Друга починають плакати.

Третій: Ну заспокойтеся!

Перша: Як нам вибратися?

Друга: Я додому хочу!

Перша: І я!

(голосно плачуть)

Третій: Тихо! Чуєте? (прислухаються) Хтось йде!

(з-за сцени виходить Ірина Львівна)

Школярі: Ірино Львівно!

Перша: Так ви княгиня, чи ви наша вчителька?

Ірина Львівна: Заспокойтеся. Я просто ваша мрія. Ваш сон.

Школярі: Як сон?

Ірина Львівна: Вам все це наснилося. Всім трьом.

Перша: То зробіть так, щоб ми прокинулися!

Друга: Так! Щоб ми не тут сиділи, а вдома були!

Ірина Львівна: Ви прокинетеся, коли зрозумієте одну просту річ.

Школярі: Яку?

Ірина Львівна: Слухайте і запам’ятайте! Уважно! Якщо ви знаєте слово (повільно перераховує одне за одним) … літак … комп’ютер … смартфон … космічний корабель … підводний човен… Це ще не означає, що ви зможете цю річ зробити. Зрозуміли?

Школярі: Так!

Ірина Львівна: Навіть більше! Ви можете бачити річ сто разів на день, але все одно не вміти нею користуватися.

Третій: А це як?

Ірина Львівна: Ну наприклад… У твоїх батьків машина є?

Третій: Є. Вони мене привозять до школи, а потім додому.

Ірина Львівна: Ти бачиш машину кожен день. А сам вже вмієш її водити?

Третій: Ну…

Ірина Львівна: Щоб робити корисні речі… Щоб ними користуватися… Треба вчитися… (зникає за сценою, а голос з динаміка повторює: Вчитися… Вчитися…)

(вмикається світло, з’являються всі інші діти)

Всі: Ура! Канікули!

(тут можна програти якусь мелодію, поки діти будуть кланятися)

1