«Подорож у давню українську хату» (бесіда виховного спрямування)

                     Миргородська спеціальна  школа

                          Полтавської обласної ради

                         

 

 

 

 

 

«Подорож  у  давню   українську хату»                                         

                       (бесіда виховного спрямування)

 

                                                                                             Небогатіков А.В.,                                                                                                                 

                                                          Вихователь9 класу                                                                                                                              

                                                          Миргородської спеціальної школи   

                                                         

                                                         

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мета заходу: актуалізувати і систематизувати знання учнів про Україну, розповісти дітям про українські народні традиції та обряди,  поглибити знання з народознавства, формувати в учнів морально спрямовані життєві цінності громадянина і патріота, розвивати творчі  якості школярів, їхню уяву і творчі здібності, плекати людські чесноти, виховувати любов до своєї Батьківщини, почуття прекрасного.

Форма проведення: виховний захід.

Обладнання: Сюжетні малюнки декорацій української народної світлиці (стіл, лава, мисник, піч, хатнє приладдя); аудіозаписи української народної музики, , картки з прислів’ями, плакати, записи на дошці, народні приказки та прислів’я, мультимедійна презентація, проектор , комп’ютер.

 

Хід бесіди.

I. Організація класу.

-Фонетична зарядка.Клас працює над звуком « К».

 Автоматизація вимови.

 

-Мовна хвилинка.

 

II. Оголошення теми та очікуваних результатів виховної години .  

 - Будова ассоціативного куща.

Нема без кореня рослини,

а нас, людей, без Батьківщини.(Надпис на мультимедійній дошці)

Діти давайте доберем до слова Батьківщина слова , що спали на думку.

 

(До слова «Батьківщина» добирають слова, що спадають на думку)

 

 

криниця                річка                             сонце

 

 

друзі          Батьківщина                       поле                               

 

 

Тато(мама)    хата(домівка)               село            школа

Для кожного з нас найсвятішими є слово Мати, Батьківщина. Адже Батьківщина це не тільки наша країна, а й рідна домівка, і те місце де ти народився і виріс, де минули найкращі роки твого життя.
Рідна домівка... Вона оспівана в піснях, оповита легендами, зігріта теплом материнської любові, яка передається з колисковою піснею.

Так, сьогодні розмова піде про українську хату. Мета уроку – розкрити давню історію та символіку людського житла, історію українського житла , як основи нашої культури.

Тема бесіди :«Подорож  у  давню   українську хату» 

                                       

Девізом уроку будуть слова Василя Симоненка.

( Місце народження: с. Біївці, Лубенський район, Полтавська область)

“За тобою завше будуть мандрувати очі материнські і білява хата”. Адже де би ми не були, ніколи не забуваємо про рідну домівку і про матусю, і завжди повертаємось до домівки та до матері.

Епіграф

                 “Любіть свою хату”

Любіть свою хату бідну, не багату,

Тут ви бігали домами дрібними ногами  

Тут ви підростали, Божий світ пізнали

Звідси вас вели за руки в школу на науку.

Тут ваша утіха, радість і потіха,

                               Гей, нема-то, нема в світі, як батьківська стріха.  

                                                                                          - Б.Лепкий. 

III.Основна частина.

Отже, сьогодні ми поговоримо про українську хату.

(Звучить запис пісні «Хата моя, біла хата»

Слова: Дмитро Луценко Музика: Анатолій Пашкевич

Виконує: Раїса Кириченко)

1.Батьківська хата — це родинне вогнище.

Вихователь: - Батьківська хата — це родинне вогнище. Звідси ми мандруємо в широкий світ з піснею, повчанням. Дідусеві казки, бабусині вишиванки ведуть кожну людину до рідної хати. У цій хаті були перші радощі, клопоти. У ній пахло зіллям, хлібом, молоком.

Вихователь: - Діти , давайте разом прочитаємо слова  пісні «Наша хатка»  ,

автор слів  М. Ваврисевич.

                                           Наша хатка невеличка,

                               Лиш комірка і світличка.

                               Та вона нам веселенька,

                               Бо в ній господарить ненька.

 

                               Наша ненька — господиня,

                               Чиста хата, повна скриня,

                               Добре прибрана комора,

                               Бо до праці неня скора.

Дайте мені відповіді на питання:

-          Про що йде мова у вірші?

-          Чи зустрілися  в цьому вірші нові для вас слова?

( відповіді дітей)

Словникова робота:

Призьба – виступ внизу хати.

Сволок – головна балка, на яку спирається стеля, вважають символом оселі.

Покуть – парадний святий кут у хаті, де розміщували ікони.

Мисник — це дерев'яна полиця для зберігання посуду.

Скриня — традиційний для України вид меблів, у яких зберігали одяг, коштовні речі, прикраси, полотно тощо. Скриня належала жінці.

Піл або полик — це дерев'яний настил, який встановлюють від печі або лежанки до протилежної стіни

Хата — сільський одноповерховий будинок. Українська хата поділена на три частини: сіни, світли­ця, комора.

Сіни — невеличка вхідна кімната.

Світлиця — чиста, світла, парадна кімната в хаті.

Комора — приміщення або окрема будова, призначена для зберігання продуктів, а також деяких ре­чей побутового чи господарського вжитку.

- Діти в яких оселях ви мешкаєте зараз?

- Так але для вас усіх є ще одна домівка – наша школа.

                   

 

2.Зовнішній вигляд української хати.

- Будиночки колись були хоч і невеликими, але теплими і чепурними, завжди вікнами до сонця. Навколо хати – призьба, в теплі сонячні дні на ній, можна було відпочивати або щось робити, присушувати одяг. Обсаджувати хату мальвами, м’ятою, півниками, нагідками, квасолею. Всі дуже любили свою домівку. Хату тримали в чистоті  й порядку, а допомагали в цьому діти.

Біла хата з теплою солом’яною стріхою. Долею суджено їй бути білою. Біла хата, біла сорочка, біла скатертина. Це неодмінна національна прикмета українця. Адже біла фарба з давніх давен – символ чистоти, морального здоров’я, душевної краси.

На камені малювали півнів, різні квіти, а якщо з дітей хтось умів гарно малювати, то старався сам виконати цю роботу. Всі знали, що хата без малюнків – не хата, а пустка. Дбали, щоб у домі був красивий посуд. Глечики, куманці, миски були дуже яскравими (вчитель демонструє).

     Всюди в Україні, за винятком деяких районів Карпат і Полісся, хати білені. Білі стіни добре гармоніювали з сірим солом’яним або дерев’яним дахом. Всередині хати також завжди були охайно побілені, розмальовані кольоровою глиною, оздоблені витинанками, утикані квітками, запашними травами. Німецький географ Йоган Ґеорг Коль, який подорожував Україною 1838 р., писав: "Живуть у чисто вдержаних хатах, що до тебе всміхаються. Вони не вдовольняються тим, що перед кожною неділею миють їх, як це роблять голландці, але ще що дві неділі їх білять. Тому їхні хати виглядають біло, неначе свіжовибілене полотно".

Вправа «Мікрофон»

Учениця: Т.Г.Шевченко відзначав, що біла хата – найвизначніша прикмета українського села. Діти давайте разом прочитаємо уривок з вірша «Сон» .

“Хати біленькі виглядають,

Мов діти в білих сорочках

                            У піджмурки в яру гуляють... (“Сон”)

- Діти, пригадайте твори художньої літератури, в яких описується традиційне житло.

Якщо в хаті була дівчина, то її ззовні прикрашали малюнками квітів, якщо ж ні, то звичайним орнаментом.

У хаті кожна деталь, навіть найменша, виконувала важливу роль.

Ще на зорі нашої цивілізації, коли в людей було міфологічне ставлення до сприймання світу, він уявлявся їм в трьох світах.

Перший – небо, де живуть святі божества.

Другий – земля з її світом і з самою людиною.

Третій – під землею. Там древні предки поселили всі хвороби, лихо, смерть.

-А яким частинам світу умовно відповідає власне житло, стріха, підвальна частина? (відповіді учнів).

Стародавня назва хати сягає тисячолітніх глибин, можливо, навіть дольодовикового періоду (Архип Данилюк). Володимир Чивиліхін припускає, що слово «хата» було в скіфів. У хаті втілювався весь життєвий простір і світоглядний космос українця. Як увесь світ поділявся на три частини: земну, підземну і небесну сфери, так і хата відображала ці сфери буття: стеля — небесний духовний світ (сволок з сакральними знаками, божниця в кутку); стіни, вікна, двері — символи земного сучасного реального життя й спілкування з іншими людьми; нижній ярус — підлога, низ стіни з підпіччям і лавами, поріг уявлялися як межа земного й підземного світів. Не даремно кажуть: «Моя хата, небом крита, землею підбита, вітром загороджена».

3.Символи хати, родини.

Поріг, як і двері, був межею між зовнішнім світом і внутрішнім (хатнім). Це символ рідного дому. Під порогом хоронили родичів, там жили предки, отже, він був межею між підземним світом і світом живої людини.

Порогові віддаються шану йдучи до вінця, вирушаючи в останню путь.

Поріг — символ початку і закінчення хати, дому. За найдавнішими повір'ями саме під порогом перебувають душі померлих предків, які охороняють рід. Причиною таких вірувань, вірогідно, були первісні типи поховання під порогом. Порогові віддають шану, йдучи до вінця і вирушаючи в останню путь (стукання труною об поріг). В Україні також поширене повір'я, якщо підмітати до порога, то все добре вийде з хати. Тому старші люди підмітають від порога в хату, щоб «все добре залишилося в хаті»., На Поліссі поширений звичай прибивати палицю з осики до порога, щоб відлякувати все зле. Магічними властивостями наділив народ кінську підкову, яка приносить щастя в родину. Тому її прибивали на порозі або над дверима. Правилами народного етикету завжди вважалося, що вітаються через поріг, тільки погано виховані або просто злі люди. Тому казали: «Не подавай руки через поріг, бо посваришся». Не можна й передавати через поріг якусь річ. Розмовляти з сусідкою через поріг також неввічливо: слід або запросити до хати, або самому вийти до нього. Особливою шаною для гостя вважається зустріч його біля воріт, так само, як і провести за ворота.

 

Також межею між світами було й вікно. Через вікно людина підтримувала зв’язок з небесним світом, з богами, сонцем. Через вікно в дім можуть проникати не тільки добрі духи, а й нечисті сили, особливо вночі. Для охорони від злих сил вікно оточували магічним орнаментом. Це були “очі” хати.

Учениця: Ось яка є цікава легенда про появу вікна.

Люди не вміли будувати хат аж до потопу. Після того, як сім’я Ноя почала множитися. Він побудував спочатку курінь, а пізніше й хату. Це сподобалося всім людям. І вони почали собі будувати хати, одна тільки біда: не було вікон, і там було дуже темно.

Одного разу жінка, вхопивши решето, бігала по подвір’ю й хотіла спіймати промінь сонця для освітлення хати.

Раптом з’явився ангел і прорубав сокирою в стіні отвір. Жінка плаче: “Як же я тепер тут зігріюся?”

Ангел її втішив і порадив взяти дерев’яну раму. Натягнути на неї свинячий міхур і затулити ним отвір взимку. З того часу почали будувати хати з вікнами.

І тому в народі кажуть, що вікно до господинь заглядають ангели.

Учень: Не випадково вікно асоціюється з поняттям “око”. В російській мові “оконце”, у вірменській “аки”. І звичайно, воно часто згадується у піснях, прислів’ях та обрядах.

Сволок будучи опорою перекриття хати, вважався надійним захисником від усього злого. Це був символ міцності сім’ї. На сволоці робили часто орнаменти, написи, позначки, хрести, які були своєрідними оберегами. На ньому записували важливі дати з життя родини, на ньому зберігали гроші, цінні папери, пахучі сухі трави.

Таким же священним значенням наділяв наш народ і хатній сволок. Це був символ міцності будови, міцності сім'ї, міцного здоров'я всіх мешканців цього житла. На сволоці часто робили орнаменти, написи, позначки, хрести, які були своєрідними оберегами: це і сонце, і місяць, голуби, дерева та ін. ще дохристиянські символи.

Гордістю кожної оселі була піч. Майстрував її найкращий пічник на селі. Піч – друга мати: і обігріє,  нагодує, й осушить. А ще піч важлива тому, що хліб пече. Основою української хати була піч. Вона охороняла родинне тепло. За станом печі судили про охайність господині. Тут господиня готувала їжу, навчала доньку поратися біля горщиків, з'ясовувала свої стосунки з невісткою. В печі не лише готували страву вона створювала особливе родинне тепло. Піч і комин обожнювались як захисники вогню. Вогонь був священний. Вірили, що через піч і комин здійснюється безпосередній зв’язок з небесним світом. Чорти, відьми влітали і вилітали з хати лише через комин на кочерзі, лопаті. Піч була священна. Її боялись, їй поклонялись, при ній не сварились. Сказав би, так піч  в хаті. Піч стояла ліворуч.

Учень.  Піч служить українському селянинові тричі:

•                 для опалення житла і як тепле спальне місце,
•                 для приго­тування їжі,
•                 випікання хліба.

 До неї завжди ставились як до священного предмета, тримали в чистоті. А ще піч важлива тому, що хліб пече. Хліб з тіста, замішаного у діжі, пекла бабуся чи мати. А як гарно пахне від неї стра­вами, сушеними яблуками, насінням. Під піччю звичайно стоять предмети домашнього вжит­ку: діжа, масниця, горщики.

Близько печі стояли різної форми горщики, горнята, в яких варили їжу.  Збоку – діжа для вимішування тіста. Біля печі – лопата для саджання хліба в піч.

У нижній частині печі містилося підпіччя куди клали рогачі, кочергу, віник та інше. Закривали під заслінкою.

Долівка (підлога) завжди була з червоної глини.

Покуть – парадний святий кут у хаті, де розміщували ікони.

Навпроти печі оздоблювали парадний кут, який називали покуть. Це було місце для образів. Прикрашали його вишиваними рушниками, цілющим зіллям і квітами. Тут садили найпочесніших гостей, сиділи наречені.

Ми вже звикли, що хліб завжди існує у тісному поєднанні з рушником. А що ж це за домашній оберіг рушник ?

Рушник на стіні — давній наш звичай. Не було жодної оселі на Україні, навіть найбіднішої, яку б не прикрашали рушники.
Рушник обличчя оселі, її господині. Діти розповідають легенду.
       Учениця :Рушник від слова « рущ », « рушай» - стверджують наші прабабусі. Спочатку це був шмат полотна, який мати давала кожному з родини, хто рушав в далеку дорогу. Замотувала в нього хліб і казала: « На, рушай щасливо, благословляю ».

   Цей шмат полотна був витканий Матір'ю власноручно. Люди вірили, що через руки до речі передається те, чого воліла Мамина душа. Полотно, де кожної ниточки торкалася неньчина рука, мало заступити рідне чадо від усякого нещастя.
    Вимережуючи хрестиком орнаменти, жінки вкладали в них свої заклинання від злих сил, просили здоров'я, удачі і щедрої долі для тих, кому рушники призначалися.
Гордістю кожної оселі був рушник, вишитий бабусею, мамою або сестрою.

Рушники висіли на стінах, вікнах, образах. Кожен рушник це окрема розповідь. Тут можна побачити гарні квіти, співучих пташок, неповторний орнамент. Часто на рушниках вишивали калину - оберіг який зігрівав оселю.
В багатьох  сім’ях  рушники стали сімейною реликвією.

Вихователь: - Діти пояснюють значення слова “реліквія”.

Учень: Це річ, яку особливо шанують і зберігають як пам’ять про минуле.

ЇЇ передають із покоління в покоління.

Вихователь: - Чи є  сімені реліквії у ваших сім’ях? Розкажіть про них

(фотографії, образи, сорочки).

Стіл також має магічну силу, символізує достаток родини.

Особливу роль у хаті відігравав стіл. Тут виховувалось шанобливе ставлення до Батька як голови роду - він займав почесне місце за столом. Стіл завжди накривався скатертиною: у будень — звичайною полотняною, у свято — зі смаком оздобленою ( з вишитим або тканим візерунком).
На столі завжди лежав хліб, а на Різдво та Великдень ще й свічку запалювали. Зі столом пов'язано багато цікавих і призабутих традицій. Скажімо вважалося за великий гріх стукати кулаком по ньому ( казали, що тоді посваряться чоловік із жінкою).

На покуті ставили стіл – символ єдності родини, застелений скатертиною. На нього клали хліб, який накривали рушником. Біля столу розміщувалась довга дерев’яна лава, яку свята прикрашали домотканими ряднами. Стіл першим заносять до хати. На нього гріх сідати, класти шапку. Обід чи бенкет за одним столом об’єднував людей, встановлював добрі стосунки.

Скриня — традиційний для України вид меблів, у яких зберігали одяг, коштовні речі, прикраси, полотно тощо. Скриня належала жінці.

        Зліва від столу, здебільшого у кутку біля стіни, стояла скриня, де зберігався одяг, рушники, стрічки. Вона переходила  покоління в покоління. Здавна існував звичай:  дівчина, перш ніж вийти заміж має розжитися на скриню наготувати рушників для сватів, сорочок, блуз. По цьому судили й оцінювали рід, здібності нареченої. Дівчина, яка не спромоглася наготувати приданого, вважалася ледащицею, а тому матері  бабусі привчали дітей до праці. В неї клали все, що було найцінніше в хаті. Прискринок був прибитий до стіни (маленька коробочка). В ньому лежали дбайливо загорнуті пакуночки, традиційні жіночі речі – коралі, брошки і т.д.

        Скриню виробляли з липи, тополі, берези.

         Дівчина залишаючи батьківський дім вивозила свою скриню до хати чоловіка, де користувалась нею все життя. Щоб полотно й одяг у скрині не псувався, в прискринок клали вузлик тютюну (від молі).

Піл або полик — це дерев'яний настил, який встановлюють від печі або лежанки до протилежної стіни

       Уздовж тильної стіни хати будували дерев’яний настил у рівень з пічною  лежанкою, це був піл. Удень він використовувався для хатних робіт, а вночі на ньому родина спала. На свята піл застеляли килимами.

На стіні над спальним помостом часто прилаштовували жердки або вішалки для одягу. У багатьох оселях до сволока підвішувалась колиска.  Майже в кожній оселі був ткацький верстат, який стояв біля вікна.

Для спання в Україні здавна використовувалися дерев'яні ліжка, лави, полики. Піл або полик — це дерев'яний настил, який встановлюють від печі або лежанки до протилежної стіни. Вдень він служить для різних побутових речей та домашніх робіт, а вночі на ньому сплять. Український полик відрізняється від російських та білоруських полатей тим, що влаштовується внизу (приблизна висота ліжка), в той час як полаті — на відстані 80 см від стелі. Піл, як і лави, українки застеляють кольоровими ряднами або килимками, що створює особливий затишок у хаті.

       Мисник — це дерев'яна полиця для зберігання посуду. Іноді він мав форму шафи, що підвішувалася на стінку. Були також кутові мисники, яких розміщували в кутку кімнати. У побут українців дуже рано увійшли різні меблі: стільці, ослони, комоди, шафи, ліжка. Багато назв меблів та побутових пристроїв для ткання, теслярства тощо в українську мову прийшли із Західної Європи.

      Мисник -   символізує чистоту і порядок у господині та злагоду та  мир між домашніми.

Домашній посуд (дерев’яні ложки і миски, полумиски, кухлі, ножі) зберігався на спеціальних полицях або в миснику, що містився збоку від дверей і над ними. Тут же була і хлібна полиця.

Колиска – оберіг немовляти.

У кожній хаті були меблі, піч що і становило інтер’єр  хати.

Назвіть елементи інтер’єру.

Діти, відгадайте наступні загадки:

 

 

4.Будівництво української хати.

Вихователь: - Сьогодні багато з нас живуть в просторих, світлих квартирах, але в давнину всі люди будували самі собі хату.

На будівництво йшло багато часу, більше року. І була хата не цегляною, а дерев’яною чи глиняною. Спочатку треба було навозити з лісу дерева. Потім усі рідні. Близькі, сусіди допомагали будувати житло.

•                             А що знаєте ви, діти про породи дерев, які придатні для будівництва житла?
•                             Які секрети треба знати щоб, дерево було пригідним для роботи?

Після того, як на всіх деревах були обрубані гілки, збирали толоку для зведення свого дому.

Які матеріали використовували на будівництві хати?

Вихователь: - Діти, хто з вас знає прикмети про хату?

Відповіді учнів.

Учениця: - Н е свисти у хаті, бо когось висвещиш.

- Коли закладаєш фундамент на хату, то треба класти на покуті або н 4 кути гроші (щоб велися завжди) вовну (щоб було тепло), жито (для довголіття).

- Не можна починати будуватися у високосний рік, бо хата спустіє.

Учень: - Коли входять перший раз у нову хату, то беруть із собою хліб, скатерку, рушник... За охоронців хати вважають ластівку або лелеку...

- На межі, на роздоріжжі, на могилі, на току не можна ставити хати, бо буде зле життя в хаті.

Учениця: - Не можна ставити хату на таких місцях, де колись стався якийсь злочин, де закопане щось нечисте, бо буде страшно в хаті житися.

- На столі не можна залишати ніж, сірники, ключі, бо за образяться домашні божества.

Учень: А ще є такі прикмети, пов’язані з хатою:

- Не можна через поріг щось давати, бо посваритесь.

- Не можна викидати сміття після заходу сонця, бо будуть злидні.

- Якщо підмітати до порога, то все добро вийде з хати.

- Місце для хати вибирають проти сонця, а також там, де худоба лягає, або де мурашки.

Вихователь: -  Коли хата вже була побудована, що відбувалося далі?

Учень: - Входини були завершальним етапом будівництва хати.

Найперше пускали кота, або якусь іншу живу істоту. Далі священик окроплював святою водою всі кутки хати.

Першими заходили господар з іконою та господиня з хлібом, їхні діти.

Якщо поряд стояла стара хата, то, переходячи в нову, господар кликав із собою домівника. Після того обряду господар пригощав будівельників, сусідів. Гості заходили до хати і, знявши чоловічі шапки, вітали родину і бажали їм і дому:

“Здрастуйте вашій хаті, щоб ваша хата була багата, щоб на столі була закуска і жарена гуска”.

Коли родина переселялася до нової оселі, обов'язково брали із старої печі жарину і вносили її у нову хату, щоб запалити родинне вогнище в цій оселі. А також кликали свого Домовика на нове помешкання. Сакральне значення мало також сміття, яке несли до нової хати «на щастя». Вважалося, якщо викидати сміття після заходу сонця, хату обсядуть злидні, заведеться нечиста сила. Тому його краще було спалювати, або виносити вдень. Коли в печі випікався хліб, на ній не можна лежати, щоб не турбувати її в цей час, який був священним.

Вихователь: - Як в наші часи почали називати входини? (новосілля).

ІV.Підсумок бесіди.

1.Розгадування кросворду.

Вихователь: -  Діти, завершуючи бесіду  розгадаємо кросворд        

«Українська хата».

         Кожне річне свято вимагало своїх особливих атрибутів, прикрас, елементів інтер'єру. Так на Різдво на покуть виставляли Дідуха з жита, пшениці або вівса. На стіл під скатертину клали солому, часник, а під стіл леміш від плуга. На стелю підвішували різні прикраси у вигляді птахів, їжаків чи «павучки», виготовлені з паперу, глини, яєць, колосків тощо. На столі обов'язково лежав обрядовий хліб — калачі. На думку деяких дослідників Дідух символізує чоловіче начало, а солома, покладена під скатертину,— жіноче. На Покутті ця солома називається «Баба». Отже, за своїм значенням символіка Різдвяного інтер'єру сягає найдавніших глибинних звичаїв нашого хліборобського народу, які, вірогідно, успадковані ще від трипільської доби.

         Перед Великоднем хата обновлялася, милася, підмазувалася, білилася. Це своєрідне очищення після зимового періоду мало значення весняного оновлення життя. Особливою прикметою Великодніх свят були насамперед писанки та крашанки, складені на застеленому святковому столі. На столі також стояв кошик з освяченими великодніми короваями. Стіни прикрашалися новими рушниками, штучними квітами тощо.

 На Трійцю та на Купайла хата прикрашалася живими зелами, овочами, квітами, своєрідними рослинними оберегами у вигляді віночків, букетиків, які освячувалися і протягом року використовувалися для лікування, обкурювання, магічних дій.

         Перед святом Свічки (1 вересня), коли «піч іменинниця», її також обов'язково білять, наносять новий розпис, прикрашають квітами, бо в цей день справляють «весілля комина».

        Зміни в інтер'єрі житла також зумовлювалися і сезонними роботами, наприклад, восени вносили ткацький верстат, який влітку виносили на горище, або в комору, бо жінка займалася городом, полем та іншими справами. Отже, кожної пори року хатнє господарство мало свій вигляд, свою символіку і образну динаміку.

Вчитель: А зараз якщо правильно розв’яжете кросворд, то отримаєте назву науки, яка вивчає явища народного побуту і культури.

1. Стоїть у куточку, підв’язане поясочком, хто його рушить, танцювати мусить (віник).

2. Без серця вродилась, людям пригодилась, дам пити – п’є, попрошу – віддає (бочка).

3. В кожній хаті я буваю, проходові заважаю (поріг).

4. Чорна труба веде з двора і дивиться в небо (комин).

5. Дзинь-дзились, дзинь-дзилинь, усіх зранку будить він (будильник).

6. Без рук, без ніг, кланяється в кожен бік (колиска).

7. Маленьке, горбате, весь дім стереже (замок).

8. Поле скляне, межі дерев’яні (вікно).

9. Що це за дорога? Вгору іде похило, що не крок, то ярок (драбина).

10. Горить стовп, а диму немає (свічка).

11. Чотири брати під одним капелюхом (стіл).

12. В лісі рубне, вдома загне, на ярмарку торгує, з жінками жартую (сито).

13. По сінях то сяк,  то так, а в хат ніяк (двері).

14. Спереду горб, ззаду горб, шиї нема, а замість голови дірка (горщик).

 

 

 

 

		В	І	Н	И	К
Б	О	Ч	К	А
		П	О	Р	І	Г
			К	О	М	И	Н
		Б	У	Д	И	Л	Ь	Н	И	К
			К	О	Л	И	С	К	А
				З	А	М	О	К
	В	І	К	Н	О
		Д	Р	А	Б	И	Н	А
			С	В	І	Ч	К	А
				С	Т	І	Л
		С	И	Т	О
			Д	В	Е	Р	І
			Г	О	Р	Щ	И	К

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Творче моделювання.

Вихователь: - До поданих початків прислів’їв  підібрати  кінцівку прислів’я :

 

3.Побудова асоціативного куща.

4.Читання разом вірша.

Вихователь: -Діти ,давайте прочитаємо вірш Дмитра Григо́ровича  Білоу́са «Вогнище родинне».

На світі білому єдине,
Як і Дніпрова течія,
Домашнє вогнище родинне,
Оселя наша і сім'я.
В щасливі і тяжкі години —
Куди б нам не стелився шлях —
Не гасне вогнище родинне;
В людських запалене серцях.

Вихователь: - Людина має завжди пам’ятати, звідки вона родом, де її коріння, глибоко знати історію свого народу, роду, його мову, звичаї.

Батьківська хата. Мамина пісня. Бабусина вишиванка, хліб – сіль на вишитому рушнику, чиста криниця – все це наша родовідна пам’ять,

 наші символи, наші обереги. Без цієї пам’яті не буде нації , не буде країни України. Діти не забувайте про це. Переказуйте в майбутньому дітям своїм.

4.Рефлексія

 

 

Дякую за увагу!